Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філологія (збірник наукових праць)

55. Сполуки модально-вольових часток з інфінітивом у реалізації інтенсивності волевиявлення


Вікторія Омеляненко
(Полтава)

До мовних засобів, які слугують для інтенсифікації волевиявлення, дослідники відносять частки, оскільки їх функції[1] дозволяють мовцеві увиразнювати потрібну силу впливу, вносять різні смислові нюанси: пом’якшують чи підсилюють спонукання, надають мові відтінку привітливості, фамільярності тощо, це «своєрідні інтенсиви, прагмалексеми» [6, с. 8]. Останнім часом висувається ідея про комунікативну функцію часток, що дає змогу відійти від здобутків традиційної граматики і віднести частки зі словотворчою функцією до синтетичних морфем [3, с. 357][2]. Дослідники по-різному класифікують частки з огляду на їх функцію, склад та семантику [2; 3; 5-7; 10; 12-14]. Майже одностайним є виділення модальних часток в окрему групу, хоча, на думку

В.О. Горпинича, «модальність є загальною ознакою частки як частини мови в цілому, а не окремих часток, бо кожна з них вносить у речення різні значення суб’єктивного ставлення до висловлюваної думки» [5, с. 292].

У межах модальних часток українські та російські мовознавці виділяють групу, що має відношення до спонукальної модальності. Вона має різні назви: модально-вольові [6; 7; 10], спонукальні [11; 14], волевиявлення і спонукання до дії [12]. На нашу думку, виділення часток як модально-вольових якнайкраще відповідає функціонуванню цієї групи в процесі волевиявлення, хоча серед мовознавців немає одностайності ні стосовно її наповнюваності, ні стосовно назви.

Отже, показовими в ролі інтенсифікаторів волевиявлення, на нашу думку, є такі частки, як: хай, нехай, бодай, би (б), ану, ну, дай, давай(те), нумо (нумте), же (ж), так, на, -бо, -но. У зв’язку з тим, що в контексті волевиявлення частки досліджувалися здебільшого як один із засобів вираження спонукальності [3; 10; 16], у нас з’являється можливість розглянути їх у динаміці можливих використань і порівняти під кутом зору інтенсивності волевиявлення.

Мета дослідження — з’ясувати залежність зміни інтенсивності волевиявлення від сполучення окремих модально-вольових часток, а також міжчасткових[3] сполук з інфінітивом. Першочерговими завданнями нашої розвідки є: встановлення можливої комбінаторики часток між собою, а також з інфінітивом; дослідження залежності інтенсивності волевиявлення від зміни видової форми інфінітива у висловлюванні; створення схеми зміни інтенсивності волевиявлення у частково-інфінітивних сполуках.

Предметом нашої розвідки є модально-вольові частки, які можуть вступати в сполуки з інфінітивом або поєднуватися з іншими частками в таких сполуках, а саме: дай(те), давай(те), нумо, ану, ну, а також ж (же).

В.М. Русанівський вважає інфінітив однією з форм[4], яка посилює категоричність волевиявлення і тому «в значенні наказового способу часто використовуються у військових командах і наказах» [11, с. 92], наприклад, Стати струнко!; Вишикуватись в колону по чотири! і т. д. Проте, варто зауважити, що інфінітиви їсти, пити і т. ін. можуть виступати індикаторами прохання з ілокутивною семою благання і корелюватися з такими висловлюваннями, як дайте пити / напитися, води!, вимовленими з благальною інтонацією. Для нашого дослідження ми беремо за основу інфінітив як носія категоричності у спонукальному дискурсі.

Особливістю наказів і команд, виражених інфінітивом недоконаного виду (далі НДВ) є спрямування волевиявлення на найближчий момент (відрізок часу) або внесення відтінку інструктивності, а доконаного виду (далі ДВ) — на обов’язковість результату (такі спонукальні мовленнєві акти, на нашу думку, також можуть надавати відтінку інструктивності), наприклад, Мовчати (НДВ); Передайте по колоні, - скомандував Самієв офіцерам, що їхали за ним, - припинити (ДВ) пальбу, берегти (ДВ) боєприпаси (О. Гончар). Зауважимо, що часто для вираження волевиявлення інфінітив не потребує біля себе поширювачів (додатків, обставин), якщо достатній ступінь розуміння забезпечує ситуація вживання або статус мовця, наприклад, Встать! Струнко! - гаркнув десь при вході знадвору Гладун... (О. Гончар).

Інфінітив НДВ може вживатися у спонуканні без поширювачів, тоді як уживання ДВ часто супроводжується конкретизацією якихось обставин, що мають стосунок до дії, яку вона позначає: Готуватися (сумлінно)!; Читати (виразно)! (наказ, команда) — Підготуватися сумлінно! Прочитати виразно (до кінця сторінки)! (наказ, вимога з відтінком інструктивності).

Віддієслівні частки дай і давай як варіанти відмічені у всіх східнослов’янських мовах.[5] Вони походять від відповідних дієслів наказового способу і на цій основі мають семантичну схожість і відмінність між собою [10, с. 114]. Частки дай і давай відрізняються, на думку К. С . Аксакова, настільки, наскільки дати відрізняється від давати, наприклад, дай погляну, давай погляну [16, с. 105]. Частка давай вживається при інфінітивах НДВ та дієсловах 1-ї особи однини і множини майбутнього часу ДВ [10, с.115], виражаючи заклик до спільної дії [5, с. 294; 10, с. 115; 15, с. 225], а дай — при інфінітивах обох видів, а також у формі майбутнього часу дієслів ДВ, виражаючи заклик 2-ї особи дати можливість здійснити дію[6] або власну готовність до якоїсь дії [10, с. 115].

За Н.Ю. Шведовою, частки дай і давай можуть надавати значення заклику до згоди [16, с.106]. На думку І.О. Кисельова, заклик з часткою давай у порівнянні з дай носить менш категоричний характер [10, с. 115]: Ой, не поспішайте, дайте подивитися! (прохання)! (В. Нестайко); Галю, моя Галю, дай води напиться... (прохання) (з пісні); Дай дописати (вимога, настійне прохання), — нетерпляче загудів Микола. (Р. Андріяшик); Та не крути головою, дай хоч трохи причесати... (вимога, настійне прохання) (А. Дімаров); Позащіпайте роти, дайте поспать, буркнув Курт (вимога) (Ю. Мушкетик). Частка давай(те) значно пом’якшує інтенсивність волевиявлення, поєднуючись з інфінітивом, до пропозиції до сумісної дії, прохання, наприклад, Ой, давайте балакати про щось інше, — попросила вона (Р. Андріяшик); Давайте утікати (А. Дімаров).

Нумо знаходиться на межі між вигуком і часткою. За даними «Сучасного тлумачного словника української мови» [15, с. 567], як вигук нумо вживається при звертанні до багатьох осіб як спонукання, заохочення до спільної дії; як частка (у розмовному мовленні) у поєднанні з інфінітивом указує на інтенсивний початок дії. З іншого боку, на думку В. М. Русанівського, «найбільш нейтральною і представленою в усіх стилях мовлення формою заохочення є 1 ос. множ. наказового способу: ходімо, зробімо» [11, с. 92].

Залучення частки ж (же) як до складу часток волевиявлення, спонукання до дії [12], так і до підсилювальних [6] можна вважати справедливим, оскільки вона слугує своєрідним інтенсифікатором зокрема спонукальних висловлювань з інфінітивом, а також з формою дієслова у наказовому способі. У сполуках дай(те) + ж (же) + інфінітив, давай(те) + ж (же) + інфінітив частка відіграє роль виразника міри нетерпіння мовця, дає підстави говорити про попередні його спроби добитися дозволу, можливості здійснити дію або підштовхнути до здійснення / нездійснення спільної дії інших. Це дозволяє нам говорити про дещо більшу експресивність і категоричність цих міжчасткових сполук.

У лінгвістичній літературі немає єдиної думки стосовно лексико-граматичної сутності слова ну. В одних лексикографічних джерелах його вважають лише вигуком[7], в інших і вигуком, і часткою[8]. Як частка, ну самостійно з інфінітивом не вживається. Навряд чи можна сказати ну поливати / прибирати / малювати або ну полити / прибрати / намалювати у якості спонукального висловлювання.

Слово ану можна вважати не менш дискусійним, ніж ну, з приводу його частиномовної приналежності і значення у висловлюванні. У лексикографічній літературі ану згадується як вигук «побудження, понуки, виклику» (який складається з двох вигуків того ж значення, але має завдяки цьому подвоєну силу) [8, с.72], як вигук спонукання до дії (як окреме слово або як частина інших вигуків), як вигук з відтінком присудковості у значенні геть і як частка, яка виражає сумнів, припущення [15, с.32]. Майже в жодній українській граматиці ану не згадується як частка, яка має спонукальний відтінок у значенні, лише М. О. Давиденко зараховує її до групи модально-вольових [6, с.9].

Частка ану сполучається з інфінітивом обох видів, наприклад ану поливати / прибирати або ану полити / прибрати і виводить волевиявлення за межі ввічливого дискурсу, оскільки надає йому значення настійної вимоги (іноді навіть категоричної вимоги з ознаками погрози), наказу, і слугує індикатором неофіційних і неуставних стосунків між спонукувачем і спонукуваним: Сидіти! (наказ залишатися на місці, зберігати задану дислокацію) — Ану сидіти! (спроба попередити подальші девіації у поведінці спонукуваного — категорична вимога).

На нашу думку, міжчасткові сполуки ану давай(те), ну давай(те), давай(те) ж (же), ану ж давай(те), ну давай(те) ж (же), у складі яких частка давай(те) переносить на себе основну долю індикації ілокутивної мети висловлювання, як і вона можуть вживатися з інфінітивом НДВ. Сполуки часток ану дай(те), ну дай(те), дай(те) ж (же), ану ж дай(те), ану дай(те) ж (же), ну дай(те) ж (же), у складі яких частка дай(те) також переносить на себе основну долю індикації ілокутивної мети висловлювання, можуть уживатися з інфінітивом обох видів.

Цікавими з погляду зміни інтенсивності волевиявлення є поєднання часток ану давай(те) і ну давай(те) та ану дай(те) і ну дай(те). Сполука часток ану давай(те) + інфінітив надає заклику до спільної дії більшої наполегливості, підсилює значення пропозиції: Ану давайте разом!.. Разом!! — I вони взялися всі разом. (І. Багряний); Ану давай розтирати разом, щоб і мороз, і трясця, і застуда заразом утікали з ніг (М. Стельмах). У свою чергу, частка ж у сполуці ану ж давай(те) + інфінітив заклик (пропозицію) до спільної дії змінює на пропозицію-підбурювання, що, з одного боку, надає висловлюванню більшої експресивності, а з іншого, дещо знижує можливість її виконання, оскільки послаблює категоричність спонукання.

На відміну від сполуки ану давай(те), ну давай(те) має меншу категоричність і може використовуватися у мовленнєвому акті вмовляння (благання, канючення), наприклад, Ну давайте робити завдання разом, а також як дозвіл, згода, поступка, наприклад,

- Давайте усі разом готуватися до державних іспитів.

- Ну давайте готуватися разом.

Відповідно, частка ж (же) у сполуці ну давай(те) ж (же), як і у давай(те) ж (же), відіграє роль виразника міри нетерпіння мовця, говорить про спроби добитися дозволу, можливості здійснити дію або підштовхнути до здійснення спільної дії інших: Ну давайте ж говорити відкрито і чесно.

Якщо сполука дай(те) + інфінітив НДВ ідентифікує спонукання як настійне прохання, вимогу, а дай(те) + інфінітив ДВ як прохання, то частка ану інтенсифікує його, але зазвичай суттєво не змінює ілокутивної сили, хоча дайте подивитися (прохання) — ану дайте подивитися (вимога, настійне прохання). Відповідно, частка ж (же) у сполуці ану ж дай(те)+інфінітив ДВ може пом’якшити вимогу до прохання, визваного зацікавленням певною діяльністю або ходом подій, а у постпозиції після дай(те) у сполуці ану дай(те) ж (же)+ інфінітив відсуває ілокутивну силу висловлювання у напрямку до вимоги, вказуючи, проте, на марні попередні зусилля мовця спонукати до виконання певної дії.

Частка ну навпаки у сполуці ну дай(те) + інфінітив НДВ / ДВ пом’якшує ілокутивну силу спонукання до благання, а ж (же) у сполуці ну дай(те) ж (же) + інфінітив НДВ / ДВ створює ореол напруженості мовця як результат незадоволеності невиконанням його попередніх (це може бути ясно з контексту) прохань, вмовлянь, благань, причому поєднання з інфінітивом НДВ носить більшу категоричність:

- Дай подивитися на фотокартку. (прохання)

- Зачекай, подивишся потім.

- Ну дай подивитися. (вмовляння)

- Навіщо тобі ота фотокартка.

- Ну дай же мені подивитися на неї! (настійне прохання близьке до вимоги)

У результаті дослідження вказаних у розвідці сполук інфінітива з модально- вольовими частками ми можемо констатувати, що спад інтенсивності волевиявлення відбувається за такою схемою:

Інфінітив НДВ / ДВ (наприклад, готуватися / підготуватися, робити / зробити, сидіти / сісти) ^ ану + інф. НДВ / ДВ ^ ану дай(те) ж (же) інф. НДВ / ДВ ^ дай(те) + інф. НДВ / ДВ ^ ану дайте + інф. НДВ / ДВ ^ дай(те) ж (же) + НДВ / ДВ ^ дай(те) + інф. НДВ / ДВ ^ ану ж дай(те) + інф. НДВ / ДВ ^ ну дай(те) ж (же) + інф. НДВ / ДВ ^ ну дай(те) + інф. НДВ / ДВ

Інфінітив НДВ / ДВ (наприклад, готуватися / підготуватися, робити / зробити, сидіти / сісти) ^ ану + інф. НДВ / ДВ ^ ану давай(те) + інф. НДВ ^ давай(те) ж (же) + інф. НДВ ^ давай(те / нумо + інф. НДВ ^ ану ж давай(те) + інф. НДВ ^ ну давай(те) ж (же) + інф. НДВ ^ ну давай(те) + інф. НДВ

Насамкінець зазначимо, що перспективність дослідження вживань модально- вольових часток хай, нехай, бодай, би, б, годі й заперечної частки не з різними формами дієслова НДВ / ДВ та в сполученнях між собою (ану хай, ну хай, хай не, давайте не) становить вивчення специфіки зміни інтенсивності як результату. Зокрема, цікавим може виявитися дослідження майбутньої форми дієслова НДВ і ДВ та форми минулого часу дієслова на предмет інтенсифікації волевиявлення та поєднання їх і з згаданими частками давай, ану. ну.

ЛІТЕРАТУРА

1. Безпояско О. К. Граматика української мови: Морфологія / Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. — К. : Либідь, 1993. — 394 с.

2. Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове / Виноградов В. В. — 3-є изд. — М. : Высшая школа, 1986. — 640 с.

3. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови / Вихованець І. Р., Городенська К. Г. — К. : Пульсари, 2004. — 398 с.

4. Вихованець І. Р. Частини мови у семантико-граматичному аспекті / Вихованець І. Р. — К. : Наукова думка, 1988. — 256 с.

5. Горпинич В. О. Морфологія української мови / Горпинич В. О. — К. : ВЦ „Академія”, 2004. — 336 с.

6. Давиденко М. О. Частки української мови з погляду їх складу, функції та семантики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.02. „Українська мова” / М. О. Давиденко.

— К., 1993. — 17 с.

7. Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української літературної мови / М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. — К. : Вища школа, 1972. — 402 с.

8. Іларіон М. Етимологічно-семантичний словник української мови [у 4 т.] / Іларіон М. — Вінніпег - Канада : 1988, 1994.

9 Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Морфологія: Монографія / Загнітко А. П. — Донецьк : ДонДУ, 1996. — 437 с.

10. Киселев И. А. Частицы в современных восточнославянских языках / Киселев И. А. — Минск : Изд- во БГУ, 1976. — 160 с.

11. Русанівський В. М. Дієслово — рух, дія, образ / Русанівський В. М — К. : Радянська школа, 1977. - 111 с.

12. Сучасна українська літературна мова / [За ред. А. П. Грищенка]. — 2-е вид., перероб. і доп. — К. : Вища школа, 1997. — 493 с.

13. Сучасна українська літературна мова / [За ред. М. Я. Плющ]. — 2-е вид., перероб. і доп. — К. : Вища школа, 2000. — 430 с.

14. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / [За заг. ред. І. К. Білодіда]. — К. : Наукова думка, 1969. — 583 с.

15. Сучасний тлумачний словник української мови / [За ред. В. В. Дубічинського]. — Харків : ВД «Школа», 2006. — 1008 с.

16. Шведова Н. Ю. Очерки по синтаксису русской устной разговорной речи / Шведова Н. Ю. — М. : Изд-во АН СССР, 1960. — 377 с.


[1] «У граматичній традиції здебільшого виділяли кілька функцій часток, зокрема такі, як підсилювально-видільна, модальна, емоційно-експресивна, слово- та формотворча. Проте жодна з цих функцій не представляє частки як єдиний клас одиниць» [3, с.358].

[2] Щоправда, на думку В. О. Горпинича, «немає підстав наділяти частку комунікативною функцією, притаманною процесу спілкування», оскільки «процес обміну думками, повідомлення думок не може бути реалізований словом, тим більше службовим» [5, с.293].

[3] Під міжчастковими сполуками ми розуміємо комбінації часток дай(те), давай(те), ану, ну, ж (же) між собою, а саме: дай(те) ж (же), давай(те) ж (же), ану дай(те), ану ж дай(те), ану дай(те) ж, ану давай(те), ану ж давай(те), ану давай(те) ж, ну дай(те), ну давай(те), ну дай(те) ж (же), ну давай(те) ж (же).

[4] На його думку, у порівнянні з формою 2 ос. одн. наказового способу або формою майбутнього часу доконаного виду «форми інфінітиву виражають категоричність наказу найповніше» [11, с.91].

[5] Деякі україністи не згадують частку давай(те) у складі жодної з груп [13]. Проте, сполуки давай(те) з дієсловом відмічені словником М. Іларіона, як «народня нова приказова форма» [8, (1, с. 319)]. Сполуки з частками дай і давай можна вважати характерними для розмовного мовлення [15, с. 225]. В. М. Русанівський поряд з нормативними загальномовними й розмовними засобами заохочення (поєднання часток нумо, нумте з формами інфінітива або 1 ос. множ. теп. часу) виділяє й ненормативні, поширені в усному мовленні - сполучення часток давай, даваймо, давайте

з формами майбутнього часу НДВ і ДВ або з інфінітивом [11, с. 93].

[6] Дай у таких висловлюваннях походить від «дозволь», але це лексичне значення втрачене [16, с. 106].

[7] Вигук заохоти або імперативної спонуки. Ну?! - вигук здивування [8, (3, с.296)].

[8] Сучасний тлумачний словник української мови наділяє вигук ну спонукальними якостями (заохочення, спонукання до дії або до її припинення, погроза, пересторога), у той час, як частка ну згадується як питальна (зі значенням спонукання до відповіді та ін.), модальна (у поєднанні з інфінітивом указує на енергійний початок дії в минулому, вживається для висловлення припущення, побоювання), підсилювальна (уживається для надання висловлюванню більшої виразності) [15, с. 566].



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філологія (збірник наукових праць)