Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Інвестознавство

1.3. Принципи формування портфельних інвестицій


Основна проблема ринкових відносин — проблема грошей. Гроші як товар за умов інфляції існують у надлишку, або ж (хоч як це не парадоксально), відчувається їх гостра нестача.

Суспільство розподіляється на два прошарки. Більша частина населення не знає, як заробити гроші, натомість менша частина — більш активна, не знає, як їх використати. Такі умови створюють сприятливе середовище для розвитку кредитно-інвестиційних відносин.

На сучасному етапі розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладання надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а бажано у велику кількість інвестиційних об´єктів, генеруючи цим самим певну їх сукупність.

Такий метод одержав назву «портфельне інвестування».

Інвестиційний портфель - це цілеспрямовано сформована сукупність об´єктів фінансового та реального інвестування, що призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії відповідно до інвестиційних цілей, визначених у цій стратегії.

Принципи формування інвестиційного портфеля:

•        Відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії.

•        Обов´язкова оцінка всіх можливих альтернатив для кожного проекту.

•        Забезпечення прийнятних для компанії співвідношень (пропорцій) між основними цілями: прибутковістю, зростанням капіталу, мінімізацією ризику та ліквідністю.

•        Колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо складу портфеля.

•        Забезпечення відповідальності та керівництва портфелем відповідно до статуту корпорації (господарського товариства).

Портфель реальних проектів формується, як правило, з середньострокових і довгострокових інвестицій. В окремих випадках до портфеля можуть включатися і короткострокові проекти — придбання підприємств і виробництв, обладнання, що не потребує монтажу, незавершених об´єктів, іншої нерухомості. До короткострокових реальних інвестицій можна віднести також проекти реконструкції та технічного переозброєння підприємств, строки проведення яких не перевищують одного року.

Принцип обов´язкової оцінки можливих альтернатив диктує необхідність розрахунку економічної ефективності інвестицій за всіма можливими варіантами реалізації проекту: нове будівництво, реконструкція та розширення, технічне переозброєння діючого підприємства або незакінченого об´єкта тощо. Зрозуміло, врахувати всі можливі варіанти дуже складно, проте, необхідно намагатися оцінити якомога більшу кількість таких варіантів.

Забезпечення прийнятних для компанії співвідношень між: основними цілями зумовлюється взаємозв´язком цих цілей, з одного боку, та різним характером і спрямуванням компаньйонів — з іншого.

Як правило, прибутковість знаходиться у зворотній залежності до зростання капіталу, ліквідності і ризику. Проте, залежно від пріоритетності цілей і спрямувань компаньйонів, інвестиційні менеджери повинні виробити певні пропозиції щодо значень цих показників, які приймаються компанією загалом.

Колегіальність у прийнятті рішень про склад проекту визначає необхідність єдності думок (консенсусу), оскільки кожний компаньйон відповідає своїм капіталом (часткою) за реалізацію проекту і сподівається на одержання певного прибутку на вкладений капітал.

Відповідальність за техніко-економічне обґрунтування, відбір проектів і формування портфеля несуть інвестиційні менеджери (розпорядники проектів).

Як правило, розпорядниками здійснюється оперативне керівництво портфелем. Розпорядники проектів підзвітні керівництву компанії і Раді засновників.

Портфель цінних паперів формується, як правило, після визначення інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестицій.

Методи формування і оцінки портфеля цінних паперів є одним із головних у сучасній економічній теорії ринку. Потрібно зазначити, що за останні роки було присуджено декілька Нобелівських премій за розробки, пов´язані з окремими аспектами цієї проблеми.

Управління портфелем потребує логічного підходу і дає найкращі результати після ретельного аналізу потреб інвестора, а також після доступних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля повинні враховуватися такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження капіталу, приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.

Будь-які з цих факторів та їх комбінації відіграють значну роль при визначенні типу портфеля, що підходить для певного інвестора. За теперішніх умов портфель може формуватися як сукупність певної кількості об´єктів реального чи фінансового інвестування, або ж за рахунок певного виду фінансових інструментів, тобто для суб´єктів інвестиційної діяльності, відповідно до законодавства, зумовлюється можливість формувати інвестиційні портфелі певного виду (видів).

Формування кредитного портфеля є прерогативою комерційних банків, хоча у багатьох країнах ця діяльність дозволена також іншим елементам небанківської системи.

Позичка — це вкладання коштів на відносно короткий період часу за умови повернення її або її еквівалента в сумі, що перевищує початкову на суму відсотків за позичкою. Інвестування, на відміну від позички, — це використання грошей з метою одержання прибутку впродовж відносно довгого проміжку часу, причому до того моменту, коли вкладені кошти будуть повернені до банку.

Клієнт звертається до банку з метою одержання коштів, яких йому бракує на певний момент для здійснення підприємницької діяльності. Він, як правило, є ініціатором кредитної угоди. У свою чергу банк ініціює вкладання коштів у цінні папери з метою одержання прибутку.

При кредитуванні банк є головним і єдиним або одним з небагатьох кредиторів, натомість інвестування передбачає значну кількість кредиторів (акціонерів). З цього можна припустити ще одну відмінність між портфелями: надання позички зумовлює особисті стосунки між боржником і кредитором, тим часом інвестування є відокремленою знеособленою діяльністю.

Формування та управління кредитним та інвестиційним портфелями тісно пов´язані між собою. Оскільки позичкові та інвестиційні операції є для банку найбільш прибутковими, то, як правило, саме вони значною мірою визначають рівень ризику банківської діяльності. Тому банки зобов´язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на користь позичок, або на користь інвестицій.

За певних умов банк може відчути гостру потребу в ресурсах внаслідок вилучення клієнтами своїх внесків, різкого підвищення відсотків за кредити або одержання великої кількості заявок на кредити. Якщо потреба в коштах значно перевищує наявні ресурси, банк може зменшити розмір інвестиційного портфеля шляхом реалізації частки цінних паперів.

В окремих випадках, вивчивши фінансовий стан клієнта, банк приймає рішення про не поновлення кредиту і конвертацію виданої позички в акції підприємства-боржника. При цьому відбувається переміщення активів з позичкового в інвестиційний портфель.

Таким чином, особливістю формування інвестиційного портфеля комерційного банку є включення до нього цінних паперів двох рівнів:

•        первинні резерви, призначені для одержання доходу;

•        вторинні резерви, що можуть бути реалізовані з метою підтримання ліквідності.

Для мобілізації ресурсів і забезпечення ліквідності у першу чергу реалізуються цінні папери вторинного резерву, а якщо цього не досить — реалізується частка первинних резервів. При цьому активи переміщуються з інвестиційного до позичкового портфеля.

Таким чином, інвестиційна політика банку повинна передбачати дотримання певної пропорційності між первинним і вторинним резервами цінних паперів і, відповідно, між інвестиційним та позичковим портфелями. Найбільш «ліберальними», з огляду на існуючі законодавчі обмеження, є операції з цінними паперами, їх придбання дозволено всім, починаючи з індивідуального інвестора і закінчуючи великими фірмами і корпораціями. Існують певні обмеження відповідно до емісії окремих видів фондових інструментів. Формування портфеля активів може здійснюватися за рахунок широкого спектра фондових інструментів, основними з яких є:

•        державні та муніципальні облігації;

•        акції відкритих акціонерних товариств;

•        облігації підприємств;

•        комерційні папери (векселі);

•        сертифікати та опціони акцій;

•        приватизаційні цінні папери;

•        деривативи (похідні цінні папери);

•        депозитні сертифікати банків, ощадні сертифікати та інше. Відповідно до цілей інвестування до портфеля включають фондові

інструменти. Вкладання коштів у які має різну мету і формування яких знаходиться під впливом багатьох як суб´єктивних, так і об´єктивних чинників, у тому числі: фінансових можливостей інвестора (внутрішнє джерело фінансування), можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування з метою інвестування (вітчизняних та іноземних), інвестиційного клімату в державі, кон´юнктури інвестиційного ринку, особистих якостей інвестора (агресивності економічної стратегії, схильності інвестора до ризику, спроможності ефективно керувати портфелем, здатності миттєво реагувати на зміни та приймати відповідні рішення тощо).

Проведений аналіз усіх чинників дає інвестору змогу зупинити свій вибір на одній або декількох цілях, відповідно до яких формується інвестиційний портфель. Сформований портфель може бути віднесено до того чи іншого типу, що вимагає відповідних методів управління та нагляду.

Будь-який інвестиційний портфель формується згідно з принципами, які випливають з інвестиційної стратегії. Основним вважається слідуючий принцип:

Принцип відповідності складу портфеля інвестиційній стратегії компанії передбачає залучення до портфеля таких проектів, які повинні забезпечити інвестору реалізацію його стратегічних цілей. Природно, що, залежно від статусу інвестора, цілі, що переслідуються ним, можуть бути різними. Навіть більше, суб´єкти підприємництва із змішаною формою власності (приватною і державною) можуть мати свої домінуючі та альтернативні цілі.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Інвестознавство
Муніципальні інвестиції та кредити
Бюджетна система України
Гроші та кредит