Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філологія (збірник наукових праць)

43. Сполучникова реалізація семантико-синтаксичних відношень у складносурядних реченнях


Катерина Городенська
(Київ)

Семантико-синтаксичну функцію як одну з двох граматичних функцій, на основі яких сполучники української мови виділено в окремий тип слів-морфем [4, с.329], вони виявляють неоднаково, що засвідчує їхню граматичну неоднорідність. Суть цієї функції полягає в можливості сполучників передавати семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами переважно в складному реченні.

Прийнято вважати, що кожен тип семантико-синтаксичного відношення, яким поєднана підрядна детермінантна частина з головною в складнопідрядному речення, виражає відповідна семантична група підрядних сполучників. Установлено також, що за ступенем закріплення за певним типом семантико-синтаксичного відношення ці семантичні групи неоднакові і загалом слабко спеціалізовані, бо крім первинної, власної семантико-синтаксичної функції, за якою підрядні сполучники зараховують до відповідної семантичної групи, вони можуть бути транспоновані в інші семантико-синтаксичні сфери, що є для них вторинними, невласними. Домінанту підрядних сполучників становлять поліфункціональні семантичні групи, тобто ті групи, у с і с п о л у ч н и к и (розрідження моє - К.Г.) яких виконують свою первинну, власну семантико-синтаксичну функцію і ширше чи вужче коло вторинних, транспозиційних семантико-синтаксичних функцій [6, с.75 - 77]. Підрядні сполучники (сполучні слова), що приєднують підрядну прислівну частину до опорного (предикатного чи субстантивного) компонента головної частини, самостійно не виражають семантико-синтаксичного відношення, а лише вказують на нього. У складнопідрядних реченнях з підрядною з’ясувально-об’єктною та порівняльно- об’єктною частинами виконання сполучниками цієї функції унеможливила об’єктна валентність опорного предикатного слова в головній частині, бо саме вона визначила об’єктне семантико-синтаксичне відношення між підрядною частиною і опорним підрядним компонентом, спричинила семантичну нівеляцію таких сполучників [2, с.320; 8, с.16 - 17]. За можливістю самостійно виконувати семантико-синтаксичну функцію підрядні сполучники поділено на семантичні та асемантичні [2, с. 319; 8, с.16- 25].

Сурядні сполучники уподібнюються до підрядних тим, що одні з них самостійно виражають певне семантико-синтаксичне відношення, а інші - лише вказують на нього, на основі чого їх так само поділено на семантичні та асемантичні [2, с.301 - 302; 7, с.11 - 12]. Проте вони мають і свою функціонально-граматичну специфіку. Саме це спонукало обрати їх об’єктом дослідження з погляду послідовності реалізації всіма семантичними групами сурядних сполучників власної, а також невласних семантико-синтаксичних функцій. Мета пропонованої студії - установити особливості функціональної спеціалізації сурядних сполучників в українській мові. Її наукова новизна полягає в тому, що вона є першою в українській граматиці спробою розмежувати сурядні сполучники за ступенями їхньої функціональної спеціалізації, визначити межі транспозиції різних семантичних груп сурядних сполучників у невласні семантико-синтаксичні сфери.

Якщо серед підрядних сполучників є одна семантична група - група причинових сполучників, для яких однойменне семантико-синтаксичне відношення - це єдине семантико-синтаксичне відношення, на вираженні якого вони спеціалізуються в українській мові, то серед шести семантичних груп сурядних сполучників такої немає. Домінанту сурядних сполучників становлять ті, у яких один-два чи кілька сполучників виходять за межі функціональної сфери своєї семантичної групи. Типовими представниками таких сполучників є градаційні, які порівняно недавно почали виокремлювати в самостійну групу сурядних сполучників. Цілком природно, що проблему їхнього кількісного та якісного складу в українському мовознавстві досі однозначно не розв’язано. У найновіших граматичних описах української мови подають різну кількість градаційних сполучників: 11 (а й, а ще, а навіть, а до того ж, та навіть, та ще й, не тільки... а й, не тільки... але й, не тільки... а навіть, не стільки... скільки, не так... як) [15, с.473], 14 (а й, а ще, а ще й, а навіть, а до того ж, та навіть, та ще й, не тільки... а й, не тільки... але й, не тільки... а навіть, не лише.а й, не лише... але й, не так... як, якщо не...то) [4, с.349]. Відома спроба визначити корпус сурядних сполучників зі значенням градації серед інших сполучних засобів, що виражають градаційне відношення в структурі складносурядних речень української мови. У системі засобів зв’язку в складних градаційних конструкціях сполучникового типу виокремлено власне- градаційні парні сполучники не тільки ... а й (а, але й); не лише ... а й (а, але й); не просто ... а й (а); не стільки ... скільки (а, як); не так... як; мало того, що ... ще й; не те що ... а (але, а й, але й); не те щоб ... а (але, а й, але й) і градаційно-приєднувальні одиничні сполучники та й, ще й, та ще й, а також їхні аналоги більше того, до того ж, а до того

ж, а ще до того, крім того, а крім того, а ще більше, та ще більше, а найбільше, навіть [13, с.367]. Корпус сурядних сполучників зі значенням градації налічує (разом із можливими варіантами) 22 власне-градаційні і 3 градаційно-приєднувальні сполучники. Найповніший склад цих сполучників подано в реєстрі «Граматичного словника української мови. Сполучники» [5]. Тут їх зафіксовано 48. Усі вони мають аналітичну будову, яка засвідчує похідний характер цих сполучників.

Зв’язок градаційних сполучників з однойменним семантико-синтаксичним відношенням у наукових працях витлумачено неоднаково: в одних із них ці сполучники є безпосередніми виразниками градаційного семантико-синтаксичного відношення, тобто семантичними сполучниками [2, с.302], в інших - частково асемантичними сполучниками, або сполучниками з послабленою семантико-синтаксичною функцією, оскільки у формуванні та вираженні градаційного семантико-синтаксичного відношення помітну роль відіграє лексичне наповнення другого однорідного члена в простому ускладненому реченні чи компонентів другої предикативної частини в складносурядному реченні [7, с.11]. Воно не збалансоване, не однопланове, бо значення другого складника обов’язково посилює або послаблює значення першого, кількісно або якісно модифікує виражену ознаку тощо, пор.: Біля багатого якщо не поживитись, то хоч потертися (А.Дімаров); Вони [березуни] вважають себе не те що етнічною, а навіть відрубною групою.(Д.Павличко); У бельгійському павільйоні дивуєшся не стільки лабораторно- дизайнерській стерильності й «багатовекторності» проекторів і вправності фототону, як пляшковій підлозі, яка витримує натовпи мисливців за новими враженнями (Україна молода, 24.06.2006). Якщо ж за допомогою лексико-семантичного наповнення збалансувати співвідношення однорідних членів речення чи сурядних частин, то деякі сполучники перестають бути виразниками градаційного семантико-синтаксичного відношення, що слугує одним із вагомих аргументів для підтвердження часткової асемантичності градаційних сполучників. Значеннєва одноплановість згаданих компонентів у такому співвідношенні спричиняє транспозицію п’ятьох градаційних сполучників (а ще, а ще й, та ще, та ще й, ще й) у сферу приєднувальних семантико- синтаксичних відношень, де вони набувають статусу приєднувальних сполучників, функція яких полягає в приєднанні предикативної частини або однорідного члена речення, які доповнюють зміст попередньої предикативної частини чи значення попереднього члена речення. Пор. уживання сполучників а ще, а ще й, ще й у ролі градаційних і приєднувальних: А н д р і й. Важко бути вольним і не мати волі, страчувати сили на чужу користь, чужу ниву обробляти, а свою занедбати... А ще тяжче не знати просвітлої години і не бачити краю гіркій праці (М.Кропивницький) і На схилі віку

В.Винниченко повернувся до письменницької діяльності та малярства, а ще він продовжував студіювати наукову літературу з філософії, етики та естетики (Український історичний календар); Згори сіялося розкішне літнє сонце, а від села запахло свіжою соломою, А ще полиновим тліном.(Вал.Шевчук); ...ні на мить не полишає приємне здивування, як і коли ця дівчина встигає все: писати вірші, п’єси й музику, працювати журналістом у глянцевому виданні, вести передачі в ефірі «Молодого радіо», а ще й щодня відвідувати консерваторію, де... здобуває свою чергову... професію оперної співачки (Голос України, 8.12.2005) і ...політикани у своїх домаганнях розраховують спаралізувати нашу волю в українському державотворенні, а ще й різні партії... хочуть зробити російську мову офіційною (А.Погрібний); Часто був похмурий, мовчазний, завжди чимось невдоволений, ще й вельми заздрісний (Ю.Мушкетик) і Вона дивилась за всім у домі, сама провадила хатнє господарство, ще й на службу ходила (І.Нечуй- Левицький).

За умови поєднання значеннєво однопланових однорідних членів речення або сурядних частин деякі парні градаційні сполучники, зокрема коли не.то, якщо не.то, набувають функції повторюваних розділових сполучників або.або, чи.чи, пор.: Старість не прийде з добром: коли не з кашлем, то з горбом (Укр. прислів’я); Таких людей комуністична влада.якщо не знищувала фізично, то висилала у сибірські концтабори (Г.Клочик). Проте значно більше градаційних сполучників під впливом лексико-семантичного наповнення другого однорідного члена речення чи компонентів другої сурядної частині не зазнає транспозиції ні у сферу приєднувальних, ні розділових або інших семантико-синтаксичних відношень, що дає підстави констатувати порівняно високий ступінь їхньої функціональної спеціалізації.

Для чотирьох семантичних груп сурядних сполучників - єднальних, протиставних, розділових та приєднувальних - характерна функціональна двоплановість, що виявляється у вираженні власного для семантичної групи семантико-синтаксичного відношення або лише вказуванні на нього та в передаванні деякими сполучниками кожної семантичної групи невласного чи невласних семантико-синтаксичних відношень. Саме це спричинило непослідовність єднальних, протиставних, розділових та приєднувальних сполучників у реалізації типового для них семантико-синтаксичного відношення. Спеціалізуючись на вираженні свого відношення, деякі з них водночас можуть транспонуватися в одну чи кілька вторинних семантико-синтаксичних сфер. Так, зокрема, ядро єднальних сполучників становлять одиничні асемантичні сполучники і, й, та, повторювані сполучники і.і, й.й, та.та, до якого прилягають частково асемантичні повторювані сполучники ні. ні, ані.ані, ані.ні, ні.ані, уживані в заперечних конструкціях [2, с.302;

3, с.83 - 84]. Саме всі одиничні та два повторювані сполучники (і.і, й.й) в українській мові вживають також для вираження приєднувального семантико-синтаксичного відношення [11, с.156], зокрема для приєднання останнього однорідного члена речення до попередніх, ужитих без сполучників (Спочатку видно лиш приміське село, гору з руїнами замку та кілька білих будинків, розкиданих на схилах гір (В.Самчук), другої предикативної частини до попередньої (Решта міст нашої держави першоквітневі розваги сприймає без ентузіазму, і Київ не став яскравим винятком (Україна молода, 31.03.2006) чи повного або неповного приєднуваного речення до основного (І Панько постарався: за місяць появилося на світ нове пальтечко. Та гарне, ...ще й на ваті (А.Дімаров); Депутати обіцяють виборцям зробити багато. І незважаючи на економічні труднощі, і всупереч невтішним прогнозам (Голос України, 16.02.2006). Крім цього, сполучник та функціонує і у сфері протиставних семантико-синтаксичних відношень, пор.: Семен був лагідною і доброю дитиною, та потрапив у тяжкий життєвий вир (Ю.Мушкетик); Лікуймося, та не отруймось лиш (В.Калашник). Щоправда, дослідники зауважували, що «протиставність та менш чітка, ніж у сполучнику але», бо він «зберігає відтінок приєднання і додавання, властивий йому в єднальній функції» [11, с.165 - 166], у зв’язку з чим обмежували сферу його вживання розмовним мовленням та художньою літературою. Стилістично маркованим виразником протиставного семантико-синтаксичного відношення зрідка буває також єднальний сполучник і, пор.: Олесь Гончар дав нам дуже переконливий доказ, що поміж тими тисячами, які день-щодень дивляться на той собор і нічого в ньому не бачать, є й такі, які дивляться і бачать (В.Самчук). Цю його функцію заперечували деякі мовознавці, мотивуючи тим, що в реченні Вони затялися - і він не з клоччя (М.Коцюбинський) сам протиставний сполучник пропущений, а якщо його вставити, то і має значення «теж», «також», тобто Вони затялися, але і він не з клоччя [11, с.169]. У тих реченнях, де можлива заміна сполучника і протиставним сполучником але (пор. Дізнались, кинулись до його - І меду не знайшли нічого (Л.Глібов) = Дізнались, кинулись до його, але меду не знайшли нічого) і - єднальний сполучник з результативним відтінком [11, с.170].

У складі протиставних ядерними є сполучники а, але, проте, зате, однак/одначе, бо вони спеціалізуються на вираженні протиставного семантико-синтаксичного відношення між сурядними частинами або однорідними членами речення. З ними тісно пов’язаний транспонований зі сфери єднальних семантико-синтаксичних відношень сполучник та. Для всіх ядерних протиставних сполучників характерна роль виразників приєднувального семантико-синтаксичного відношення, причому в дуже різноманітних позиціях, пор.: Уперше на історичну арену Сірко виступив як вінницький полковник, а вже через три роки він очолив Запорізьку Січ (Ю.Шовкопляс); Мені потрібне слово, а не слава (Л.Костенко); Ті, кого не призвали на строкову військову службу, можуть розслабитися. Але до осені...(Україна молода, 30.05.2006); Маргінальні політичні партії прагнуть подолати прохідний тривідсотковий бар’єр. Проте з чим... (День, 16.12.2005); Але якщо Світязь належить до басейну Балтійського моря, то Прип’ять через Славутич несе свої води до Чорного. Однак не всі (Голос України, 21.03.2006). Лише один протиставний сполучник а функціонує у транспозиційній сфері зіставного семантико-синтаксичного відношення: Зелена трава ворушилася у воді, а голубе небо нерухомо лежало в ній (Г.Тютюнник).

Семантичну групу протиставних сполучників в українській мові виокремлює те, що її периферійні одиниці - це одиниці, транспоновані зі семантико-синтаксичної сфери підрядних, а не сурядних сполучників. Серед них - допустовий сполучник хоч, для якого власною є функція вираження допустових семантико-синтаксичних відношень, та вторинні підрядні сполучники тільки, тільки що, які в типовому вжитку передають темпоральні семантико-синтаксичні відношення з відтінком швидкого настання дії або стану в головній частині після завершення дії або стану в підрядній частині. Згадані периферійні протиставні сполучники вважають в українській мові стилістично маркованими, співвідносними з розмовним та художнім стилями, пор.: І справді, після завзятої, хоч тихої спеки якось швидко смерклося і запав морок (М.Коцюбинський); Ой знаю, знаю, кого кохаю, Тільки не знаю, з ким жити маю (Укр. нар. пісня); І хитається, все хитається степовий бурлака, здається, наспівує ту ж тягучу, сумно-спокійну мелодію, тільки що не чутно її за вітром (С.Васильченко).

Спеціалізованими виразниками розділового семантико-синтаксичного відношення в українській мові є одиничні сполучники або, чи (з відтінком «один із двох можливих») та повторювані сполучники або.або, чи.чи, хоч.хоч (з відтінком «може бути і той, і той»), на підставі чого їх зараховують до ядра семантичної групи розділових сполучників. Розділове значення з відтінком непевності, сумніву в тому, що з перерахованого правдиве, а що ні, реалізують повторювані сполучники чи то.чи то, не то.не то; на чергування дій, повторювану заміну однієї дії іншою вказує сполучник то.то. Вони розташовані в периферійній зоні цієї семантичної групи. Ядерні розділові одиничні сполучники або, чи, на відміну від інших сурядних сполучників, проникають у семантико-синтаксичну сферу сполучників сурядності-підрядності і виконують пояснювально-ототожнювальну функцію (Хлопці йдуть в жито чи пшеницю і гострим ножем ріжуть «дудалиці», або «стрілки» (О.Воропай); Так створюється мовний покруч, чи... суржик (Б.Антоненко-Давидович), а сполучник чи може ще й указувати на з’ясувально-об’єктні відношення між підрядною з’ясувальною частиною і опорним предикатним компонентом у головній частині (Ця праця і її наслідки справді покажуть йому, чи йшов він до певної мети... (В.Підмогильний). Повторювані сполучники хоч...хоч, чи...чи, чи то...чи то в разі нейтралізації розділового значення потрапляють у сферу єднального семантико- синтаксичного відношення, де вони уподібнюються до асемантичного повторюваного єднального сполучника і.і, пор.: Тяжкі поеми хоч політичні, хоч історичні. (В.Сімович); . для друга Іванові нічого не жаль: чи медку, чи сальця, чи тієї ж Тетяни (А.Дімаров). Саме транспоновані зі сфери розділового семантико-синтаксичного відношення повторювані сполучники утворюють крайню периферію семантичної групи єднальних сполучників.

Як уже відзначалося попереду, до нетипових розділових сполучників можуть потрапити лише парні сполучники коли не.то, якщо не.то, для яких первинною є функція вираження градаційного семантико-синтаксичного відношення.

Семантична група приєднувальних сполучників вирізняється з-поміж уже згаданих груп асиметричним співвідношенням між власними і транспонованими в сферу приєднувального семантико-синтаксичного відношення одиницями, бо вона об’єднує лише три власне-приєднувальні сполучники а також, та й, причому і цілу низку сполучників з інших семантико-синтаксичних сфер сурядності. Деякі дослідники вважають сполучник та й градаційно-приєднувальним [13, с.367]. Із трьох власне- приєднувальних сполучників два можуть виконувати вторинні семантико-синтаксичні функції: та й вживається в ролі асемантичного єднального сполучника і переважно в розмовному мовленні та фольклорних жанрах [11, с.159], указуючи на одночасність дій, процесів, станів з відтінком «до того ще» (Летить орел сизокрилий Та й, летючи, кряче (Укр.. нар. пісня) або на їхню послідовність (Взяла лисичка качечку в мішок та й пішла (Укр. казка); а також за умови відповідного лексико-семантичного наповнення другого однорідного члена речення потрапляє у сферу градаційного семантико-синтаксичного відношення (Народ асоціює прізвище Байда з такими поняттями, як відчайдушність, відвага, а також з людиною, яка найбільше цінує волю та козацьку славу (Український історичний календар).

Значно більше сполучників може набувати ролі виразників приєднувального семантико-синтаксичного відношення. Як уже йшлося вище, це - єднальні сполучники і, й, та, і.і, й.й, протиставні сполучники а, але, проте, зате, однак/ одначе, градаційні сполучники а ще, а ще й, та ще, та ще й, ще й, що спеціалізуються на вираженні відповідно єднального, протиставного та градаційного семантико-синтаксичного відношення.

Семантичну групу зіставних сполучників виокремлюють не всі мовознавці. Нерідко їх об’єднували з протиставними в семантичну групу протиставно-зіставних чи зіставно-протиставних сполучників [15, с.472]. Відомі різні спроби визначити склад цих сполучників, проте основним виразником зіставного семантико-синтаксичного відношення в українській мові визнано сполучник а [10, с.88]. Це означає, що сюди він транспонований з його визначальної протиставної [14, с.163] семантико-синтаксичної сфери, хоч історично, як наголошували дослідники, зіставно-протиставні сполучники з’явилися одночасно [12, с. 196].

Для багатьох інших, до того ж підрядних, сполучників вираження зіставного семантико-синтаксичного відношення, як засвідчують виконані дослідження, також є транспозиційною функцією, точніше - синкретичною транспозиційною функцією, оскільки, набуваючи нового семантико-синтаксичного відношення чи вказуючи на нього, такі сполучники не втрачають повністю свого первинного семантико-синтаксичного значення. Так, зокрема, умовні сполучники якщо.то, коли.то передають зіставне семантико-синтаксичне відношення з відтінком умови (пор.: Якщо на заході Європи переважним типом країн стали невеликі, в основному однонаціональні держави. зі значними заморськими володіннями.. , то в решті регіонів Європи домінували великі континентальні імперії, у яких колонізовані, по суті, країни (або провінції) розташувалися не за океаном, а становили єдиний територіальний масив з країною-метрополією (О.Ткаченко); .коли там [на лівобережній Україні] р.1740 було 866 шкіл, то через 60 років, на початку ХІХ ст., шкіл цих не стало.(І.Огієнко), часові (умовні) сполучники тоді як, тимчасом як - з часовим (умовним) відтінком (пор.: Проте кожну з наведених концепцій зорієнтовано на частину вживань дієприкметника, тоді як він у граматичній системі сучасної української літературної мови виразно розчленовується на прикметникові й дієслівні утворення (І.Вихованець); Стилістично обмежені у функціонуванні слова... автодидакт, агамія, піролатрія, тимчасом як кальки з них самоук, безшлюбність, вогнепоклонство використовуються далеко ширше (О.Пономарів), а сполучники відповідності що.то, що.тим, чим.тим, чим.то в двокомпаративних конструкціях передають комплекс відношень, а саме зумовленість однієї ситуації іншою, кількісно-якісне зіставлення, що визначається як відповідність ступенів інтенсивності ознак тих явищ, які зіставляються [9, с.13], тобто поєднують зіставне та семантико- синтаксичне відношення відповідності (пор.: Що вища культура народу, духовна і матеріальна, то вища й міцніша позиція його мови (О.Ткаченко); Що блідіший місяць, тим рясніший дощ (Народний календар); Чим більше нервувала Ганна, тим більше нервував чоловік (Т.Осьмачка); І чим Еней молився більше, То все було Сівіллі гірше (І.Котляревський).

Деякі мовознавці до засобів експлікації зіставного семантико-синтаксичного відношення в українській мові віднесли і підрядний порівняльний сполучник ніж, уживаний в однокомпаративних конструкціях, у яких просто зіставляють ситуації, констатують ступінь вияву тієї самої якості у двох (або одній) реаліях, але не дають їм оцінки за шкалою людських цінностей [9, с.13 - 14]. Ідеться про конструкції на зразок Запорожці використовували в походах проти Туреччини підводні човни набагато раніше, ніж це було в Західній Європі (О.Апанович).

Отже, сурядні сполучники української мови, на відміну від підрядних, слабкіше закріплені за власними семантико-синтаксичними функціями, оскільки жодна із п’яти їхніх семантичних груп (єднальні, протиставні, розділові, приєднувальні та градаційні) не закрита для виходу її одиниць в чужі семантико-синтаксичні сфери.

Градаційні сполучники мають найвищий серед сурядних ступінь функціональної спеціалізації, бо лише п’ять (а ще, а ще й, та ще, та ще й, ще й) із сорока восьми бувають приєднувальними і два (якщо не.то, коли не.то) - розділовими. Вони подібні до тих груп підрядних сполучників, у яких одна-дві чи й кілька одиниць можуть виходити за межі функціональної сфери своєї групи.

Для єднальних і протиставних сполучників характерна транспозиція їхніх ядерних одиниць у сферу приєднувального семантико-синтаксичного відношення. Крім цього, деякі єднальні сполучники передають протиставні семантико-синтаксичні відношення (і, й вживаються зі значенням а, та - зі значенням але), а протиставний а - зіставні семантико- синтаксичні відношення. Ці дві групи сполучників розрізняються також джерелами формування їхніх периферійних зон: єднальні пов’язані з розділовими повторювані сполучники хоч.хоч, чи.чи, чи то.чи то, протиставні - з підрядним допустовим сполучником хоч та часовими сполучниками тільки, тільки що.

Розділові одиничні сполучники або, чи виконують функцію пояснювально- ототожнювальних сполучників, тобто проникають у семантико-синтаксичну сферу сполучників сурядності-підрядності, а розділові повторювані хоч... хоч, чи.чи, чи то.чи то - функцію повторюваного єднального сполучника і. і.

Спеціалізовані на вираженні приєднувального семантико-синтаксичного відношення сполучники бувають також виразниками єднального семантико- синтаксичного відношення зі значенням одночасності й часової послідовності (та й) та градаційного відношення (а також). Проте транспоновані у сферу приєднувального семантико-синтаксичного відношення ядерні єднальні і протиставні та деякі градаційні сполучники істотно переважають над спеціалізованими, власне-приєднувальними сполучниками.

Зіставне семантико-синтаксичне відношення в українській мові не має своїх спеціалізованих сполучників. Воно є транспозиційною сферою насамперед для протиставного сполучника а і синкретичною транспозиційною функцією для підрядних умовних сполучників якщо. то, коли.то, часових сполучників тоді як, тимчасом як, сполучників відповідності що. то, що.тим, чим. тим, чим. то, порівняльних сполучників ніж, аніж та ін.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І.Р. Вихованець. - К. : Наук. думка, 1992. - 222 с.

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник / І.Р. Вихованець. - К. : Либідь, 1993. - 368 с.

3. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення /

І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський. - К. : Наук. думка, 1983. - 220 с.

4. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови / Іван Вихованець, Катерина Городенська. - К. : Унів. вид-во «Пульсари», 2004. - 400 с.

5. Городенська К. Граматичний словник української мови. Сполучники / Катерина Городенська. - К.; Херсон : Вид-во ХДУ, 2007. - 340 с.

6. Городенська К. Сполучникова спеціалізована й транспозиційна реалізація семантико-синтаксичних відношень у складнопідрядних реченнях / Катерина Г ороденська // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія : Зб. наук. праць. - Чернівці : Рута, 2007. - Вип. 321 - 322. - С. 73 - 77.

7. Городенська К. Граматична неоднорідність сполучників в українській літературній мові / Катерина Городенська // Українська мова. - 2008. - № 4. - С. 3 - 14.

8. Городенська К. Асемантичні підрядні сполучники у сфері об’єктних семантико-синтаксичних відношень / Катерина Городенська // Мовознавчий вісник : Зб. наук. праць на пошану професора Катерини Городенської з нагоди її 60-річчя. - Черкаси, 2009. - Вип. 8. - С. 15 - 26.

9. Греб М.М. Семантико-граматичні чинники формування зіставного відношення в складних конструкціях сучасної української мови : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / М.М.Греб. - Х., 2005. - 20 с.

10. Грищенко А.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові / А.П. Грищенко. - К. : Наук. думка, 1969. - 155 с.

11. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л.А. Булаховського. Т. ІІ. Синтаксис. - К. : Рад. школа, 1951. - 408 с.

12. Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення / О.С. Мельничук. - К. : Наук. думка, 1966. - 324 с.

13. Спільник Т. Складні речення сучасної української мови із семантикою градації / Тетяна Спільник // Verba Magistri : Мовознавство. Літературознавство. Журналістикознавство. Педагогіка. Методика : Зб. наук. праць, присвячений ювілею доктора філологічних наук, професора С.В. Ломакович. - Х., 2008. - С. 361 - 371.

14. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред. І.К. Білодіда. - К. : Наук. думка, 1969. - 583 с.

15. Сучасна українська літературна мова / 2-е вид., переробл. і доп. / За ред. А.П. Грищенка. - К : Вища школа, 1997. - 493 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філологія (збірник наукових праць)