Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філологія (збірник наукових праць)

35. Особливості вживання та експресивне навантаження неповних питальних речень у публіцистичних діалогах


Валентина Богатько
(Вінниця)

Мовні різновиди публіцистики неоднорідні за ступенем вживання в них неповних речень різних типів. Майже в усіх газетних жанрах простежуються спільні тенденції розвитку синтаксичної системи, зокрема й стосовно вживання речень структурно неповної моделі, які «у багатьох випадках виявляються безвідносно до жанру, не є тим, що роз’єднує ці матеріали і дозволяє нам вивчати їхню синтаксичну будову комплексно, як певне ціле» [9, с.10].

Загалом кількість неповних конструкцій у публіцистичних текстах значно менша, ніж у розмовно-побутовому мовленні, яке репрезентує основну сферу застосування мовленнєвої еліпсації. Однак використання неповних еліптичних конструкцій має особливий стилетвірний характер, воно зумовлене іншими чинниками.

Природа неповних речень чіткіше проступає за умови порівняння їх із відповідними повними. Обом різновидам речення властива спільна модель синтаксичної побудови: та сама позиція постійних елементів, які обов’язкові для речення як їхні граматичні форми. Відмінність полягає тільки в словесному вираженні певних компонентів. Неповним реченням, як і будь-яким повним, властива відносна самостійність вживання. Як і будь-які повні речення, неповні відповідають своєму призначенню, виконують комунікативну функцію, наприклад: Знали: в хаті треба мати образ матері- берегині. В дохристиянські часи вважалося, що ця берегиня допоможе і жінці народити, і в господі навести лад, і збільшити статки. А українські вишиванки? Кожна із орнаментом, який і захищає людину від злих духів („Місто ”, 7.11.08).

З’ясувати семантичну структуру та стилістичні функції неповних питальних речень у публіцистичних діалогах - в цьому полягає мета нашого дослідження. Для досягнення цієї мети розв’язано такі завдання:

- установлено закономірності актуального членування неповних речень, які вживаються в газетних текстах;

- визначено функціонально-стилістичні можливості власне-неповних питальних речень у газетному мовленні;

- з’ясовано особливості творення експресивного ефекту за допомогою неповних питальних речень у діалогічному мовленні.

Традиційно неповним реченням вважають таку синтаксичну конструкцію, у якій одна з ланок будови (один чи декілька членів речення) невербалізована, але фіксується свідомістю [4, с.134], наприклад: У крамницях запевняють - купують обереги різноманітні, переваги віддають наймоднішим. Купують або в подарунок, або для себе („Місто”, 7.11.08).

Структурно-семантичною ознакою неповноти речення вважають наявність слова, що містить незаповнену валентну позицію або залежить від імпліцитного компонента вислову. Отже, як показник неповноти речення використовується пряма й зворотна валентності слів. Носієм прямої валентності виступає головне (те, що підпорядковує) слово з еліпсованим залежним. Зворотна залежність властива підпорядкованим (залежним) членам, які своєю лексичною семантикою й граматичним значенням указують на наявність невербалізованого керівного слова [3, с. 24]. Усунення формальної і змістової незавершеності неповного речення відбувається не механічно, а творчо супроводжується зміною граматичної форми цього слова, відповідно до вимог структури неповного речення [10, с.26]. Хоч ці процеси неповно усвідомлюють носії мови, проте розуміння неповної конструкції не викликає труднощів. Загалом за незаповненістю синтаксичної позиції можуть стояти три різних семантичних явища: 1) очевидна визначеність суб’єкта чи об’єкта; 2) його узагальненість; 3) невизначеність, тобто «відстороненість», перебування «за кадром» [2, с.14].

У контекстуальних і ситуативних неповних реченнях пропущену синтаксичну одиницю традиційно сприймають як точно визначену, таку, яка не потребує повторення: Кожен господар тримав півня - птицю, що відганяє лихо своїм ранковим співом. А на городі садили бузину („Молодь України”, 11.08.07). Однак, на думку О.Л. Факторовича, розуміння контекстуально неповного речення не завжди таке прямолінійне, а кореляція між словесними й несловесними засобами вираження дає підстави припустити, що еліптичні значення мають систему референтних можливостей [7, с.26]. Отже, повне речення не завжди семантично тотожне неповному, імпліцитність синтаксичного компонента слугує засобом вираження певної семантики.

Серед контекстуально неповних речень, на думку А.П. Сковородникова, вирізняються такі основні типи:

1) неповні речення з безпосередньою, прямою лексичною компенсацією неповноти з макротексту (еліпсис являє собою неповторення антицедента в певній його граматичній формі);

2) неповні речення з непрямим, асоціативним відновленням із макроконтексту (незаповнена позиція не співвідноситься з певним антицедентом; у макроконтексті є тільки непрямі вказівки на лексичне значення пропущеної форми) [6, с.11].

У класифікації ситуативних речень дослідник вважає істотним врахування узуальності неповного речення, частотності його вживання і виділяє такі типи ситуативних неповних речень:

1) стаціонарні структури - типізовані конструкції розмовного мовлення, що є цілісними побудовами комунікативного характеру і закріплені за певною ситуацією;

2) нестаціонарні структури, які вільно створюються в мовленні [6, с.12].

У витлумаченні ситуативно-неповних речень важливу роль відіграють паралінгвістичні засоби, зокрема міміка, жести. У таких неповних реченнях домислювані слова залишаються у внутрішньому мовленні, бо певні предмети «сприймаються безпосередньо із ситуації мовлення і не потребують спеціального називання, такі домислювані слова зумовили форми залежних від них слів...» [5, с.93]. З погляду відновлення семантики пропущеного слова ситуативні й контекстуальні неповні речення майже не відрізняються.

Отже, серед неповних речень, яким властива формально синтаксична і семантична неповнота, можна виокремити: 1) власне-неповні конструкції з незаповненою позицією підмета, присудка; 2) односкладні речення з нульовою позицією головного члена;

3) двоскладні й односкладні речення з нульовою позицією другорядних членів речення.

У газетних текстах неповні речення можуть уживатися як у монологічному, так і в діалогічному мовленні. Діалогові речення-репліки переважно пов’язані між собою так, що одне з них (функціонально провідне) будується відносно вільно, тоді як друге підпорядковується йому структурно, функціонально та інтонаційно, через що не може вживатися окремо. З провідною реплікою воно утворює певну лексико-синтаксичну єдність, яка створює потрібні контекстуальні умови вживання неповного речення.

У межах найтиповішої форми діалогу (питання-відповідь) поширеними в газетному жанрі є всі різновиди питальних неповних висловлень. Вони можуть мати власне- питальний характер (орієнтовані на отримання нової інформації) та, зберігаючи форму питального висловлення, передавати інші значення. Серед невласне-питальних речень, з погляду комунікативного призначення, Л.В. Чайка виокремлює висловлення, що виражають ствердження, введення нової інформації, докір, уточнення, припущення (інтерогативи-констативи); прохання, наказ (інтерогативи-імперативи); умову, побажання (інтерогативи-оптативи); а також мовленнєво-діючі типи риторичного запитання (інтерогативи-експресиви) [8, с.3].

У текстах газет можуть уживатися всі різновиди неповних питальних речень. Висловлення з власне-питальним значенням більш поширені в інтерв’ю, ніж в інших газетних жанрах. У своєму складі вони мають займенник, рідше - іменник чи прислівник. Функціонально бувають кількох типів. Одні з них взаємопов’язані з попередньою реплікою, що являє собою певну констатацію, і викликають активну дію адресата мовлення навіть тоді, коли прямо не вимагають від нього відповіді. Наприклад: Здавалось би - чого не вистачає у 14років? Невже кохання? І чи, взагалі, це кохання в такому віці? („Місто”,14.09.08); - Вступатиму в Київський національний університет. — А чому не в Донецький? („Молодь України”, 23.03.07); Де які турніки були - усе поступово забудовують. Замість них з ’являться нові майданчики, сучасні. Та чи безплатні?(„Місто”, 15.03.08). За допомогою таких питань співбесідник з’ясовує важливу для себе інформацію, не висвітлену в попередній репліці. Вони стають продовженням асоціативного ряду до тієї думки, що висловлена раніше. Інші неповні речення цієї групи безпосередньо зумовлені попередніми питальними репліками і уточнюють їхній зміст, наприклад: Але поспішайте, бо ті, в кого газ лише до плити підведений, будуть тепер їжу на вогнищах готувати. А що? („Місто”, 15.11.08); - Що для вас гарна пісня? - Моя чи чужа? Моя - та, яка подобається іншим, а чужа - та, яку б хотів написати сам („Молодь України”, 19.01.08); Цікаво, на що вони гроші потратили? Чи не на горілку? („Місто”, 23.03.08); Але що ж вас штовхає у все нові та нові подорожі ?Щось у характері? („День”, 5.04.07).

Невласне-питальним реченням властива особлива експресія у вираженні різноманітних значень. За допомогою невласне-питальних речень у газетних текстах щось стверджують, повідомляють нову інформацію, знайомлять читача з чимось, уточнюють щось, припускають, рідше докоряють, наприклад: - Знову у вогні кохання? — Знову все спочатку? („Місто”, 10.03.08); Знову війна? Області з містом?(„День”, 5.04.08). Такі питальні речення в тексті статті створюють враження невимушеності викладу, наближають автора тексту до читача, створюють відтінок розмовності, оскільки саме розмовному мовленню властиві такі яскраво-емоційні речення.

Стверджувальне експресивне значення мають і риторичні запитання, які вживаються в публіцистиці, наприклад: Пішла у невістки, коли тут, на цьому подвір’ї, стояла звичайна хата під стріхою. З глини, а з чого ж іще? („День”, 15.03.08); Дівчина вже має три пари рукавичок. То чому не придбати четверту? Тим більше, таку оригінальну? („Місто”, 16.11.08). Вони властиві переважно монологічному мовленню. Нерідко такі структури завершують статтю, спонукаючи до наступного обдумування висвітлюваної проблеми, запрошуючи до обговорення читачів, виражають сумнів, мають іронічне забарвлення, наприклад: Кожен хоче стати елітою, покерувати. От і рвуться вперед всі, кому не ліньки, сподіваючись на «авось». Та чи вийде? („День”, 29.03.08).

Риторичні запитання повної й неповної структури часто використовують у ролі заголовків або підзаголовків газетних статей, наприклад: Дядьку, чи далеко до Європи? („Молодь України”, 16.10.08); Чи завжди рівний собі «Гамлет»?(„Молодь України”, 6.11.08); Павло Тичина: драма переможеного? („День”, 29.03.08); Якщо не ми, то хто натомість? („Молодь України”, 20.02.07). Такі заголовки можуть вказувати на сумнівність висловлюваного, дискусійність або, навпаки, однозначність обговорюваного питання, вони ніби запрошують читача газети до роздумів разом з автором тексту. Некатегоричність питального висловлення сприяє підвищенню інтересу читача до тексту статті, проблемність питання-заголовка спонукає до її прочитання.

Неповними в діалогічному мовленні бувають і репліки-відповіді на поставлені журналістом питання. Однак найчастіше в інтерв’ю неповним є лише перше речення- відповідь, у наступному ж контексті відповідь деталізується за допомогою повної структури, наприклад: - Чи не кортить часом звести будинок за власним проектом, таку собі неперевершену Вавилонську вежу? - Ні, не кортить. Кожен мусить займатися своєю справою професійно, чого я й прагну повсякчас („Столиця”, 15-21.03.07); Ваш традиційний тост, який проголошуєте в близькому колі? — Дуже простий. Щоб усі були здорові! („Молодь України”, 23.02.01); - А скільки версій виникає при розслідуванні? Залежно від злочину („Місто”, 3.06.08). Вербалізованим у таких неповних репліках- відповідях виявляється, здебільшого, рематичний компонент, тема ж висловлення зрозуміла з попереднього контексту. В.Г. Адмоні вважає такі питання-відповіді елементарними висловленнями, оскільки вони становлять єдність з комунікативного погляду: питання передбачає наявність відповіді, а відповідь зумовлена питанням [1, с.14]. Усунення зайвих повторів викликане мовленнєвою економією, сприяє динамізму діалогу. Такий пропуск є важливим стилістичним засобом, бо сприяє уникненню одноманітності та громіздкості в побудові фрази, надає їй невимушеності.

Отже, неповні питальні речення діалогічного мовлення виконують функцію економії у висловленні, усувають немотивовану тавтологію, сприяють лаконізму оповіді, точності й посилюють експресивність тексту. Функція економії є визначальною в текстах інформативного характеру і супроводжується виділенням, акцентуванням рематичного компонента висловлення. Це сприяє інтимізації мовлення, імітації його стихійності, наближенню до усно-розмовного стилю. Вживання їх у газетних текстах різних жанрів допомагає донести до читача живу картину подій, що характеризується динамізмом, акцентувати найважливіші, найяскравіші моменти. Імпліцитне вираження певних компонентів висловлення в таких структурах сприяє увиразненню різноманітних семантичних відношень, посиленню контрасту між значенням вербалізованих членів, створенню виразних градаційних рядів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адмони В.Г. Система форм речевого высказывания / В.Г. Адмони. - СПб.: Наука, 1994. - 152 с.

2. Белошапкова В.А. О семантическом изоморфизме нулевых позиций субъекта и объекта в русском предложении / В.А. Белошапкова // Проблемы семантики предложения: Выраженный и невыраженный смысл. - Красноярск: КГУ, 1986. - С. 4 - 14.

3. Дзюбак Н.М. Структурно-комунікативні ознаки неповноти речення: дис. ... кандидата філ. наук: 10.01.02 / Дзюбак Наталія Миколаївна. - К., 1999. - 203 с.

4. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного мовлення (Просте речення; еквіваленти речення) / П.С. Дудик. - К.: Наукова думка, 1983. - 288 с.

5. Назаров А.Н. К вопросу о выделении неполных предложений в особый грамматический тип / А.Н. Назаров // Вопросы синтаксиса русского литературного язика: труды ІІІ-IV конференции кафедр русского литературного языка пединститутов Поволжья. - Куйбышев: КГПИ, 1963. - С. 8 - 11.

6. Сковородников А.П. Эллипсис как стилистическое явление современного русского литературного языка (пособие для спецкурса) / А.П. Сковородников.-Красноярск: КГПИ, 1978.-94 с.

7. Факторович А.Л. Выражение смысловых различий посредством эллипсиса / А.Л. Факторович. - Х.: Око, 1991. - 88 с.

8. Чайка Л.В. Питальні висловлювання у комунікативному аспекті (на матеріалі англійської мови): автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата філ. наук: 10.02.04. „Германські мови” / Чайка Л.В. - К., 1998. - 20 с.

9. Шапиро А. Б. Очерки по синтаксису русских народных говоров (строение предложения) /

А.Б. Шапиро. - М.: Изд-во АН ССР, 1954. - 20 с.

10. Шевцова Г.О. Еліпсний різновид інфінітивних речень в сучасній українській мові / Г.О. Шевцова // Українське усне літературне мовлення. - К.: Наукова думка, 1967. - С. 235 - 242 .



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філологія (збірник наукових праць)