Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філологія (збірник наукових праць)

34. Особливості реалізації модальності докору в сучасній українській мові


Наталія Соломчак
(Івано-Франківськ)

Активне впровадження антропоцентричної парадигми у мовознавстві спричинило зростання уваги дослідників до вираження різних суб’єктивно-оцінних значень. Змінився сам підхід до витлумачення категорії модальності. Зокрема, обґрунтовано думку про те, що модальність є не просто додатковою ознакою висловлення, а "фундаментальною основою реалізації мовленнєвої діяльності" взагалі [6, http://www.vfnglu.wladimir.ru/Rm- /NetMag/v6/v6 ar02.htm]. Таке визначення видається цілком переконливим з огляду на інтерпретативний характер людського мислення, яке не віддзеркалює дійсність, а проектує її під певним особистісним кутом бачення.

Вивчення мовних особливостей реалізації суб’єктивної модальності ускладнене цілою низкою факторів: складністю і дифузністю людських емоцій, поліфункціональністю мовних засобів, змістовою місткістю та прагматичною багатовекторністю висловлень. З огляду на це набув поширення комунікативно-прагматичний підхід, який уможливив цілісне вивчення різних комунікативних актів, враховуючи умови спілкування, статус і наміри його учасників тощо. З’ясування прагматичного й когнітивного тла конкретних мовленнєвих ситуацій, безперечно, є дуже потрібним і важливим. Проте актуальним залишається й аналіз семантики та структури власне мовних різнорівневих засобів, що беруть участь у вираженні того чи того значення. Адже, за визначенням О.В.Бондарка, "кожна форма (зокрема, граматична форма слова і синтаксична конструкція) є носієм специфічного, лише їй властивого способу мовної інтерпретації втілюваного змісту" [2, с. 56-57].

Об’єктом дослідження в цій статті послужили лексико-граматичні засоби вираження докору, функціональний потенціал яких в українському мовознавстві досі комплексно не вивчали. Лише принагідно деякі конструкції з таким модальним забарвленням відзначено в працях В.А.Чолкан, С.Т.Шабат, М.І.Личук, В.Д.Шинкарука, Т.А.Космеди [6; 7; 8; 3; 2]. На жаль, модальність докору не виокремлено у досить докладній класифікації емоційно-оцінних модусів сучасної української мови

В.Д.Шинкарука [8, с.77]. Отже, систематизація засобів вираження докору й аналіз їхнього функціонального потенціалу видається потрібним й актуальним.

За нашими спостереженнями, сучасна українська мова має досить широкий арсенал засобів вираження докору. Вибір засобу залежить від того, наскільки негативно мовець оцінює чиюсь поведінку і наскільки категорично звинувачує когось. Крім того, використання певних засобів пов’язане з виявом додаткових емоцій. Проаналізуємо функціональні можливості різних засобів експлікації докору від поміркованих до категорично-дошкульних.

Відомо, що „найкоротшим і найекономнішим способом вираження прагматичних відношень” є інтонаці [4, http://www.leaming-russian. gramota.ru/journals.html?m=ruszr&n=2001-01&id= 166]. Для висловлення докору мовцеві, справді, достатньо переповісти ситуацію, яка викликає в нього докір, зі специфічною низхідною інтонацією, пор.: - Скільки живу з тобою, я не чула од тебе, яке ти місце займаєш, і скільки грошей достаєш, і де їх діваєш. Я тільки од людей перечула, що ти там десь і правуєш, і редактором. В словах її почувся докір, але голос став тихий, звичайний (І.Нечуй-Левицький); І сам говориш непотрібні слова, і дочку свою з пантелику збиваєш, - сказала докірливо Раїса Михайлівна (І.Нечуй-Левицький). Характерна інтонація без використання спеціалізованих модальних елементів чи особливих граматичних структур передбачає спокійне, помірковане вираження докору без вкраплення інших почуттів мовця. До некатегоричних засобів, які уможливлюють обережне, неконфліктне вираження докору, належать також апелятиви з відповідною докірливою інтонацією, пор: - Мамо! - докірливо вигукнула Елла (Ю.Мушкетик). Лаконізм подібних висловлень, відсутність у них оцінної лексики і, власне, словесного опису суті звинувачення роблять цей спосіб експлікації докору примирливим і зручним для налагодження мовної та позамовної взаємодії зі співрозмовником.

Крім інтонації, до спеціалізованих засобів вираження суб’єктної модальності зараховують також "суб’єктивно-модальні форми - вставні компоненти, вигуки і частки" [6, с.14]. Увиразнити докір у сучасній українській мові можна за допомогою модальних часток ж (же), і (й), навіть, модальних слів бач, бачите, пор.: - Еге, ти ж не викручував І не сушив його! (Г.Бойко); Бач, як ти загордував, що мене й не кличеш на сватання... (Марко Кропивницький); Сава Морозов докірливо сказав офіцерам: "Ось, бачите, вранці і худоба не п´є". (Одеські вісті, 07.06.2007); Там людина у квартирі півроку мертва лежить, а сусіди навіть не почухаються (Володимир і Світлана Лапікури). У деяких подібних випадках мовці не описують ситуацію, яка, власне викликає в них докір, а вдаються до певних стандартизованих форм докору. Наприклад, у тих випадках, коли співрозмовника раніше прохали про щось чи застерігали від чогось, а він проігнорував прохання чи застереження, мовець часто не докоряє співрозмовнику у тому, що він зробив чи не зробив, а вдається до клішованих форм на кшталт я ж просив, я ж попереджав, казав же. Такі конструкції, з одного боку, втілюють непрямий, прихований докір, який логічно випливає зі сказаного (пор.: я ж просив, а ти не послухав). З іншого боку, вони дають змогу мовцеві акцентувати на його вищості над співрозмовником і висловити досаду з приводу поведінки співрозмовника. Напр.: Ну я ж просив тебе нікому не показувати фото моїх друзів (http://antipop.ua/forum/lofiversion/index.php?t441-100.html); Гей! Я ж просив вас не курити! (http://www.musictext.org.ua/lyricsid-66257.html); Я ж попереджав. Зіпсували мені перший дубль (В.Нестайко); Казав же тобі, що треба делікатно... (Марко Кропивницький).

Також поширеними і вже дещо клішованими є форми докору в порушенні домовленості, обіцянок на кшталт ми ж домовлялися, ти ж обіцяв, пор: ...Шановні народні депутати, ми ж домовились, що ми вже працюємо. (Засідання Верховної Ради України, 24.10.2002); Ми ж домовлялись, що ти прийдеш ввечері і ми про все побалакаємо (http://sich.org.ua/forum old/topic.php?forum=3&topic=26); Ти ж обіцяв прийти з великою якоюсь радістю до мене (В.Винниченко). Закиди щодо недотримання попередніх застережень чи домовленостей є некатегоричними, але досить дошкульними, бо звинувачують співрозмовника в непорядності, порушенні ним етики стосунків.

Некатегоричний докір з відтінком недовіри в сучасній українській мові можна виразити за допомогою конструкцій з часткою ніби, пор.: Ніби не знаєш, що вони о цій порі можуть робити (М.Олійник); "Ніби ти не був і не бачив", - нагадує сторонній голос (Д.Міщенко). Такі конструкції є семантично й емоційно місткими. Припускаючи за допомогою вказаної частки певний стан справ, мовець водночас засвідчує свою впевненість у протилежному і дорікає співрозмовникові в намірі приховати цей справжній стан речей, пор: Ніби не знаєш, що вони о цій порі можуть робити ^ Ти ж знаєш, що вони о цій порі можуть робити, навіщо прикидаєшся? Залежно від ситуації подібні конструкції разом з докором можуть виражати недовіру до співрозмовника або легку іронію щодо його намагання приховати реальний стан речей, або й легке обурення з цього приводу.

До неспеціалізованих засобів вираження некатегоричного докору в українській мові належать також форми умовного способу в поєднанні з підсилювальною часткою і/й, пор.: ...такої чудасії, пане господарю, як коло вашого села, бігме, нігде не приключалося, похопився з своїм глеком на капусту молоденький чорнявий чумак, якому тільки-но тільки вус засівався, тож міг би й помовчати, коли старші слово мають... (О.Забужко); Штаб Ющенка на Львівщині міг би поводити себе й скромніше (http://www.vgolos.lviv.ua/nagolos/278.html); Результати саміту Україна-ЄС могли б бути і кращими (http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=730732). Відомо, що форми умовного способу інтерпретують події дзеркально щодо реальності, тобто ствердження дії у формі кон’юнктива означає заперечення її реальності і, навпаки, заперечення у формі кон’юнктива свідчить про її реальність [6, http://www.vfnglu.wladimir.ru/Rus/NetMag/v6/v6 ar02.htm]. Комунікативною метою таких конструкцій є не ствердження чи заперечення якоїсь ситуації, а саме висловлення негативних емоцій мовця з приводу нереальності бажаного стану речей. Конструкція передає докір і водночас жаль, досаду, розчарування мовця у зв’язку з невідповідністю бажаного й реального.

Отже, специфічна інтонація, певні модальні компоненти, деякі клішовані конструкції та неспеціалізовані граматичні структури слугують в сучасній українській мові для більш-менш поміркованого вираження докору, спрямованого не на конфлікт з винуватцем ситуації, а на порозуміння з ним, корекцію його поведінки.

Проте в сучасній українській мові є чимало засобів й для різкої, категоричної експлікації докору. Зокрема, дуже продуктивним засобом сильного, акцентованого докору є риторичне питання. Як зазначав Ш.Баллі, „насправді риторичне питання - це зовсім не питання”, а „непрямий експресивний засіб, який символізує більш чи менш визначену групу почуттів, користуючись задля цього виразністю голосу” [2, с.38]. Проте риторичні питання можуть теж варіювати ступінь різкості докору. Наприклад, риторичні питання, побудовані у формі складнопідрядного речення з підрядною з’ясувальною частиною, хоч і звучать докірливо, але не різко, пор: Думаєш, що можна би у моїм серці любов штучно виплекати? Стефане, — почулось трохи згодом докірливо...(О. Кобилянська).

Різкіше звучить докір у риторичних питаннях з певними обов’язковими компонентами. Услід за М.І.Личук, називаємо їх напівфразеологізованими риторичними питаннями, оскільки вони мають стійку зв’язану структурну схему (фразеосхему), яка складається з обов’язкового й одного чи кількох змінних компонентів, що поєднуються в чітко визначеному порядку з відповідним інтонаційним оформленням [3, с.5-6]. Зокрема, для вираження докору мовці часто вдаються до риторичних питань, побудованих за фразеосхемами Хіба ж можна... ? Чи ж можна... ? Як можна ... ? Напр..: Стала Галя їх корити: — Хіба ж можна грядку рити? (Г.Бойко); На вікні в її кімнаті сидить Фріда й непохвально хитає головою: хіба ж можна зазирати в чужі спальні? (В.Винниченко); Показуха! Це все показуха! Він тут не живе!!! Я присіла на розкладайку. Як можна було цього відразу не помітити. (О.Угрин); Як можна було забути цю риму: ампір - папір? (Ю.Андрухович) - Як же можна було так! Треба було хоч сухі пелюшки взять. А ти розгорнув і замотав у ті самі. (В.Винниченко). Такі риторичні питання піддають сумніву ймовірність уже реалізованої ситуації. З конструкції випливає, що вчинок людини за загальноприйнятими суспільними нормами неприйнятний, унаслідок чого докір звучить особливо експресивно.

Оцінювання дії відповідно до народних уявлень про гідну й негідну поведінку лежить в основі напівфразеологізованих риторичних питань на зразок Хіба ж годиться... ? Чи ж годиться... ? Куди це годиться...?. Висловлений у такий спосіб докір є досить різким, пор.: - Єлько! Що ти надумала? Люди сходяться вже... Хіба ж годиться так зневажити їх! Мене осоромити! (О.Гончар); Чи ж годиться ханові, який вийшов на королівські землі своєю власною персоною, шертувати з підданими короля? (Р.Іваничук); А куди це годиться, коли люди з півоберта заводяться, кричать одне на одного (http://www.kindrat.com.ua/pressa.php?event=view&id=69).

На співвідношенні з загальноприйнятими нормами виконання певної дії побудовані риторичні питання напівфразеологізованої структури Хто ж так + дієслово ІІІ особи однини... ? П е р е б і й н и х а (до Івана нишком) Ну й ти ж таки! Хто ж так говорить з гостем? (Леся Українка); - Отак наварив, отак наївся. Хто ж так варить? (Є.Гуцало); Хто ж так їде - беззбройно, прямо, чисто - на зустріч з лютим ворогом... ? (В.Шевчук). Такі риторичні питання мають високий рівень експресивності з огляду на особливу інтонацію та імпліцитне перебільшення мовця, що ніхто так не виконує подібну дію.

Аргументувати свою негативну оцінку мовець може і за допомогою напівфразеологізованих риторичних питань на кшталт Де це/таке видано ... ?, Де це/таке бачено ... ?, Де це/таке чувано ... ?, у яких вказує не небувалість, нечуваність ситуації, пор.: Де це видано, щоб школярі так зневажали городянина! (http://www.litagent.com.ua/showbook.php?id=sobor&page=014); Де таке бачено і чувано, щоб регіональна влада навіть не знала про нове управління? (http://www.lesovod.org.ua/node/1506); Понадрізали дерева, а в окремі цвяхи повбивали і якісь свої таблички порозвішували, а поруч поставили височезний паркан. Де таке бачено! — обурюється жінка (http://www.viche.lutsk.ua/index/2652). Риторичні питання цього типу поєднують докір з обуренням мовця.

Нетипова ситуація може й не викликати різких негативних оцінок. Дещо м’якше звучить докір з відтінком нерозуміння, подиву в риторичних питаннях, побудованих за фразеосхемою Як же так...? Напр..: ГЛИКЕРІЯ ХВЕД. Ну-ну, що ти. Господь з тобою? Як же так: приїхавши та не закусить. Оце добре було б (В.Винниченко); Як же так могло статися, що чималий демілітаризований об´єкт, якого передали - прийняли по акту, раптом став нічийним?... (Ковельська правда, 26.08.2008); Як же так вийшло? Треба ж це виправити (День, 26.12.2003).

Крім риторичних питань напівфразеологізованої структури значення докору різко виражають питання із запереченням, у яких мовець ніби перепитує співрозмовника про можливість іншого бачення ситуації чи виходу з неї, а насправді докоряє йому у незнайденні цього виходу, пор: - А ти не міг сказати, що одружені вже? (Д.Міщенко); - А ще раз подзвонити ти не міг? (Володимир і Світлана Лапікури); “Україна - це ми”. “А ми - ні?”- питалися докірливо старші (Б.Лепкий).

Найрізкіше звучання має докір у поєднанні з погрозою покарання за повторення негідного вчинку, пор: Напр.: - Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила, - сказала Мотря. Мотрині слова були дуже докірливі. Мелашка спалахнула од сорому (І.Нечуй-Левицький). Додає експресивності докору й негативно-оцінна лексика у складі будь-якої конструкції, пор: - Стій! Хто ж так ходить, йолопе? - з´явилося поперед нього скривлене лице Потапова, і волохатий рудий кулак підплив, як кара божа, під самий ніс... (В.Шевчук); Іван. Бач, Омельку, усі тебе бажають; чого ж ти брикаєшся, мов той невук? (Марко Кропивницький). Як засвідчують наведені приклади, для створення особливо дошкульного докору мовці здебільшого використовують декілька засобів одночасно: риторичне питання, фразеосхему з певними модальними компонентами та негативно- оцінну лексику.

Отже, сучасна українська мова має широкий арсенал різнорівневих засобів для вираження докору. Специфічна інтонація, модальні компоненти ж(же), і(й), бач (бачте), навіть, деякі клішовані конструкції та транспоновані граматичні структури слугують для поміркованого вираження докору, спрямованого на порозуміння з обвинувачуваним. Різкіше передають закид у негідній поведінці вільно членовані риторичні питання.

Найвищий рівень категоричності звинувачення виявляють риторичні питання напівфразеологізованої структури, обов’язкові лексичні й модальні компоненти яких указують не невідповідність чиєїсь поведінки загальноприйнятим нормам. Такі конструкції здебільшого синкретизують докір з подивом, досадою, розчаруванням або обуренням мовця. Посиленню дошкульності докору сприяє поєднання кількох виражальних засобів, а також використання негативно-оцінної лексики.

ЛІТЕРАТУРА

1. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского язика / Балли Ш. - М.: Изд-во иностр. лит., 1955. - 416 с.

2. Бондарко А.В. О стратификации семантики // Общее языкознание и теория грамматики: Материалы чтений, посвященных 90-летию ссо дня рождения Соломона Давидовича Кацнельсона. - СПб: «Наука», 1998. - С. 51-63.

3. Космеда Т.А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки / Космеда Т.А. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. - 350 с.

4. Личук М.І. Ступені фразеологізації речень: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец.10.02.01 "Українська мова"/ Личук М.І. - К., 2001. - 16 с.

5. Муханов И. Л. Интонация в ее отношении к речевой прагматике / Муханов И.Л. // Русский язык за рубежом. - 2001. - №1. - Режим доступу до журн.: http://www. learning- russian.gramota.m/ioumals.html?m=mszr&n=2001-01&id=166

6. Чикина Е.Е. К вопросу о когнитивной природе языковой модальності / Чикина Е.Е. // Международный научно-практический (электронный) журнал «INTER-CULTUR@L-NET”. - Вип.6. - 2007. - Режим доступу до журн.: http://www.vfnglu.wladimir.ru/Rus/NetMag/v6/v6 ar02.htm

7. Чолкан В.А. Речення з суб´єктивно-модальними формами в сучасній українській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец.10.02.01 "Українська мова"/ Чолкан В.А. - Івано- Франківськ, 2001. - 18 с.

8. Шабат С.Т. Структурно-семантичні моделі риторичних питань/ Шабат С.Т. // Наукові записки. Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2001. - Вип.5. - С. 122-129.

9. Шинкарук В.Д. Категорії модусу і диктуму у структурі речення: Монографія/ Шинкарук В.Д. - Чернівці: Рута, 2002. - 271 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філологія (збірник наукових праць)