Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філологія (збірник наукових праць)

17. Жанр законотворчості як писемний тип юридичного дискурсу


Людмила Пономарьова
(Маріуполь)

Проблема сутності жанру як мовленнєвої категорії постає досить складною й не опрацьованою. До цього часу не існує цілісної теорії жанру, тому аналіз жанрів, притаманних юридичному дискурсу, постає актуальним і своєчасним.

Останнім часом спостерігається тенденція вивчення мовленнєвих жанрів із використанням синтезованих аспектів дослідження. Мовні жанри одночасно вивчаються декількома напрямами сучасної лінгвістики: комунікативною, прикладною, прагматичною, функціональною і т. ін. У сучасній лінгвістиці існують два напрямки дослідження мовленнєвих жанрів із урахуванням їхнього функціонування: в межах конкретного мовленнєвого жанру в різних сферах мовного спілкування та в конкретній сфері мовного спілкування. Дослідження жанрів юридичного дискурсу вимагає аналізу за допомогою комунікативно-прагматичного підходу, що дозволяє чітко виділити типологічні групи мовленнєвих жанрів у певній сфері.

Критерії розуміння сутності поняття жанру та ракурси його аналізу в науковій літературі визначають багатоаспектність дослідження цього поняття. У різні часи проблеми жанру розглядались ученими з погляду концепцій жанроутворення (М.Веселовський, Л.Виготський, Г.Гачев, М.Каган, В.Пропп, О.Фрейденберг), окремих жанрів різних видів мистецтв (С.Аверінцев, Б.Асаф’єв, М.Бахтін, О.Сохор, Ю.Тинянов), соціокультурного погляду (О.Бурлін, О.Васильєв, А.Зісь, Н.Кашина, Р.Москвіна, І.Пал), особливостей художнього сприйняття (С.Безклубенко, М.Бровко, А.Канарський, Лановенко, О.Оніщенко, В.Панченко, О.Семашко, Н.Хамітов, І.Шитов, Р.Шульга) тощо.

Лінгвісти розглядають юридичний дискурс як один із різновидів інституційного спілкування, що включає в себе різні жанри (Н. Глинська, Н. Голєв, Н. Івакіна, Плашевська, Л.Полубиченко, Т.Тирсма). Водночас виявлення специфіки мовленнєвого жанру є одним з перспективних напрямків у сучасній науці. Вивчення жанрів юридичного дискурсу можна віднести до напрямків, що активно розвиваються в мовознавстві, зокрема в юрислінгвістиці.

Мета дослідження: виявити семантичні і синтаксичні характеристики мовленнєвого жанру законотворчості. Така мета зумовлює постановку і вирішення таких завдань: 1) обґрунтувати сутнісні аспекти жанру шляхом термінологічного і поняттєво- категорійного аналізу; 2) визначити сучасні жанрові моделі юридичного дискурсу;

1) дослідити їхні відмінні характеристики; 4) виявити семантичні і синтаксичні засоби репрезентації жанру законотворчості.

Об ’єктом дослідження виступають мовленнєвий жанр законотворчості юридичного дискурсу. Предметом вивчення є мовні засоби реалізації юридичного дискурсу.

Людська діяльність повсякчасно пов’язана із мовленням. М.М. Бахтін вважає, що використання мови відбувається у формі конкретних одиничних висловлень (усних або письмових). Саме з таких висловлень формуються відносно стійкі типи, притаманні кожній сфері використання мовлення, які і називаються мовленнєвими жанрами [1, с.1].

Згідно з концепцією М.М. Бахтіна, що вважається одним з основних розробників теорії жанрів, людське мовлення в типових ситуаціях відливається в готові форми мовленнєвих жанрів, які «організують наше мовлення майже так, як його організують граматичні форми» [1, с.257]. «Розмаїтість мовленнєвих жанрів неозора, оскільки невичерпні можливості різноманітної людської діяльності» [1, 237]. Крім того, М.М.Бахтін вважає за необхідне враховувати такі чинники як ситуація, обставини та передісторія [1, с.252], тобто екстралінгвістичні чинники.

Спілкування відбувається за допомогою мови, мовлення і реалізується в різних типах дискурсів. Кожна сфера мовленнєвого спілкування характеризується певним набором типізованих, стандартизованих і структурованих уривків текстів, що називаються мовленнєвими жанрами. Л.Вітгенштейн визначав мовленнєві жанри як «самостійні форми мовленнєвого спілкування, що функціонують у тій чи іншій сфері», в нашому випадку юридичній сфері комунікації. Мовленнєві жанри відрізняються один від одного перш за все сферою функціонування, практичного використання в мовленні. Ці завдання вирішуються шляхом типологізації, уніфікації мовних одиниць, вирізнення типових моделей, що функціонують у сфері юриспруденції. Такий підхід дозволить зробити моделі доступними для спостереження та вивчення.

Оскільки жанри юридичного дискурсу включають у себе усне й писемне спілкування, їхні різновиди постають мотивованими темою, ситуацією, складом учасників, їхньою приналежностю до фаху, врахування комунікативних намірів мовця та слухача. Одним із чинників визначення мовленнєвого жанру виступає також індивідуальність мовця, індивідуальний мовний стиль, який включає в себе мовленнєвий досвід мовця, а також риси його характеру, емоційність, експресивність. Для юридичного дискурсу цей чинник не є визначальним, оскільки мова права (писемний її варіант) повинна бути стандартизованою, беземоційною. І навіть в усному варіанті юридичного дискурсу індивідуальні риси виступають епіфеноменом [2, с.5].

Розрізняються прості (первинні) та складні (вторинні) жанри. Прості складаються під час безпосереднього спілкування, а під час документування переходять у складні, які у процесі свого формування вбирають у себе прості і перетворюють їх на більш стандартизовані та термінологізовані частини юридичного дискурсу. Крім цих різновидів, С. Гайда пропонує розрізняти також примарні (віч-на-віч) та секундарні (опосередковані) мовленнєві жанри [3, с.23].

Щодо нашого дослідження простими (первинними) можна вважати ті жанри, що склалися в умовах безпосереднього юридичного спілкування (допит, свідчення тощо). Вони, зазвичай, не готуються заздалегідь, мають просту композицію і реалізуються у вигляді висловлення-репліки. Складними (вторинними) вважаються жанри, що є комбінацією первинних. Вони готуються заздалегідь, характеризуються ускладненою композицією, можуть бути побудовані як усні або писемні структури монологічного типу або бути розгорнутою монологічною реплікою у складі діалогічної взаємодії. (судова промова прокурора, адвоката, судді, останнє слово підсудного, стенограма засідання суду, закони, укази, рішення тощо)

Методика аналізу мовленнєвих жанрів визначувана підходом до певного об’єкта. Т.В. Шмельова пропонує три підходи: лексичний, стилістичний та мовознавчий. У випадку із розмежуванням жанрів юридичного дискурсу цілком доречним буде соціолінгвістичний підхід, що передбачатиме диференціацію статусно-рольової взаємодії [6, с.27].

Жанри дискурсу виділяються або в межах дедуктивної моделі, що будується на основі тих чи інших ознак (мета, типи учасників, типи сценарію тощо), або на основі форм спілкування, які існують у мові природно [5, с.145]. Найважливішою складовою частиною законодавчої техніки є такі проблеми, як правила і принципи логічної побудови нормативно-правових актів, стиль закону і використовувана при його складанні мова, яка, в багатьох випадках, відрізняється від загальновикористовуваної.

Отже, мовленнєві жанри юридичного дискурсу будуть диференціюватися залежно від типу передачі мовлення (усний, писемний), сприйняття мовлення (читання, слухання), кількості мовців (монолог, діалог) та професійної приналежності учасників діалогу (фахівець, пересічний громадянин).

До писемних типів юридичного дискурсу належить жанр законотворчості, де піджанрами виступають закони, укази, кодекси, постанови тощо. Визначальною особливістю такого жанру виступають грамотність, логічність та послідовність текстів нормативно-правового акту, суворо витриманий та юридично правильний стиль їхнього оформлення, зв’язність, системність та завершеність. Тексти цього жанру мають регулятивно спрямовану семантику. Основна мета текстів жанру законів та підзаконних актів урегулювання певного комплексу суспільних відносин.

Під час складання системи законодавства використовується специфічна система термінів, що зумовлює особливий характер мови права. Можна виділити дві основні групи термінів, що використовуються в жанрі законів та підзаконних актів: 1) терміни, що не вживаються в звичайній мові і невідомі переважній більшості людей. Це терміни, використовувані для позначення специфічних юридичних понять, наприклад "франчайзинг" (він же "договір комерційної концесії") - це слово абсолютно ні про що не говорить людині, не знайомій з чинним цивільним законодавством; 2) терміни, відомі в повсякденній мові, але мають абсолютно інше, відмінне від юридичного значення. Як приклад можна навести поняття "хуліганство", що має дуже широке значення в повсякденній мові, й абсолютно інше - в законі (у сфері кримінального і адміністративного права).

Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався той самий термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою, понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні термінологічно стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства.

Лексичний склад законодавчих актів - однозначний, визначений, абстрагований та уніфікований, що дозволяє прогнозувати його вплив на адресата. Узагальнювальний рівень лексики досягається використанням абстрактних іменників типу достовірність, публікація, виявлення, відповідальність, залучення: Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи. (ст. 105, п. 4 Цивільного кодексу України); За злісне ухилення від явки до суду свідок несе відповідальність за частиною першою статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивих показань або за відмову від дачі показань - відповідно за статтями 178 чи 179 Кримінального кодексу України. (ст. 44 Цивільно-процесуального кодексу України).

Унормованим для лексики законотворчого жанру є вживання віддієслівних іменників і прикметників, пор: виконання, знаходження, недотримання, важливість, необхідність: Ніхто не може бути увільнений від своїх обов´язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов´язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов´язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. (ст. 35 Конституції України); Прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів; навести необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначити експертизу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача (ст. 110 Кодексу адміністративного судочинства України). Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов´язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. (ст.15 п. 4 Сімейного кодексу України).

Принцип зв’язності на лексичному рівні досягається завдяки використанню лексичних повторів: 1) Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

2) Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 2 Кримінального кодексу України). Широке використання лексичних повторів у законотворчому жанрі зумовлене необхідністю вживання стійкої термінології та небажаністю синонімічних заміщень, що пояснюється прагненням до однозначності, точності смислу.

Найбільш поширеним та нейтральним засобом зв’язку є займенникова субституція, що допомогає уникнути стилістичної одноманітності та забезпечує компресію та інформативну ємність, що необхідна в жанрі законотворчості: Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру. (ст.6 п.4 Цивільного процесуального кодексу України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст.10 п.3 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того, використання субститутів цей, це пов’язується із зміною аспекта повідомлення, переходом до оцінки, коментування, пояснення: Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення. (ст.9 п.3 Цивільного процесуального кодексу України); Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України). Використання субституту цей одразу після назви законів/підзаконних актів пояснює зміст документу загалом: Цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт, забезпечення протиаварійного захисту гірничих підприємств, установ та організацій. (Гірничий Закон України).

До синтаксичних особливостей складання законів та підзаконних актів належать використання переважно прямого порядку слів, що зумовлене зростанням до кінця речення інформаційної ролі повідомлення. Використання інверсії зміщує смислові акценти у фразі і спотворює первинне значення, пор.: Рішення місцевої ради про дозвіл на підготовку зазначених матеріалів приймається на підставі висновків управлінь економіки, земельних ресурсів, інших підрозділів міськвиконкому (райдержадміністрації) (Про заходи з удосконалення та спрощення дозвільної системи у будівництві. Рішення колегії від 19 березня 2003 р. № 18); Рішення, що приймається на місцевому рівні, може бути скасованим або визнаним недійсним судом у встановленому законодавством порядку (Пленум верховного суду України. Постанова №3 від 28.04.07р.) (Вживання визначення «недійсним» поряд із словом «судом» може призвести до абсолютно іншого трактування фрази: «недійсний суд» замість «недійсне рішення». Тому слід будувати речення так: «Рішення, що приймається на місцевому рівні, може бути скасоване, або визнане судом у встановленому законом порядку недійсним»).

У законотворчому жанрі здебільшого використовуються речення середньої довжини, оскільки дуже короткі речення не дозволяють достатньо повно виразити необхідні думку, а дуже довгі речення ускладнюють розуміння тексту і сприяють втраті логічного сенсу, пор.: Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника (ст. 3 Господарсько-процесуального кодексу). Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб´єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 1 Господарсько- процесуального кодексу).

Синтаксичний паралелізм, також притаманний законотворчому жанру, можна розглядати як повтор на синтаксичному рівні. Він репрезентується однаковою синтаксичною будовою речення в тексті законів та підзаконних актів. За допомогою такого засобу не тільки створюється й оформлюється смислова єдність тексту, але й виділяються та посилюються інформативно значущі фрагменти тексту, що зумовлює посилення його впливу на адресата, пор: Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст.8 Конституції України). У цьому прикладі всі речення прості. Зв´язок між реченнями посилюється завдяки тому, що окремі члени речення мають однакове лексичне наповнення, тобто синстаксичні зв’язки підкріплюються анафоричними, лексичними.

Оскільки визначальними характеристиками юридичного дискурсу виступають точність, однозначність, адекватність та системність, найважливішим критерієм жанру законотворчвості можна вважати цілісність сприйняття інформації. На противагу зв’язності, що визначає зовнішню організацію тексту законів та підзаконних актів, цілісність характеризує внутрішню, змістову, смислову єдність документу. Головна мета законотворця - ретрансляція певного змісту, який повинен відобразитися в уяві адресата в результаті сприйняття даного тексту закону або підзаконного акту, і це відображення повинно максимально збігається із авторським змістом. Зміст, що виникає в психіці людини, симультанне неусвідомлюване повністю динамічне увлення про певний обєкт як предмет комунікації, можна визначати як цілісність.

Тому основна стратегія жанру законотворчості - опосередкований вплив на свідомість певних адресатів, спрямований на опанування норм і правил життя в суспільстві Визначальними характеристиками жанру законотворчості виступають:

1) точність формулювання змісту закону - цьому сприяють використання фахової юридичної термінології, певні лексичні та синтаксичні особливості побудови речення;

2) однозначність тлумачення, чому сприяє чіткий вибір мовленнєвих засобів;

3) адекватність сприйняття законів та підзаконних актів як фахівцями-юристами, так і пересічними громадянами, якщо під час читання тексту закону в адресата не має адекватного уявлення про предмет комунікації, виникає порушення комунікації, причиною якого є або адресант ( недостатньо ясно експлікував свою думку в тексті), або адресант не готовий сприймати та усвідомлювати думку автора з раду причин);

4) істинність, що визначає смисл юридичної діяльності та юридичного дискурсу загалом.

ЛІТЕРАТУРА

1.Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М.: Иск- во, 1979. - С. 237 - 289.

2.Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. -Львов: Свит, 1997. - 392 с.

3.Гайда С. Жанры разговорных высказываний // Жанры речи: Сборник научных статей. - Саратов: Изд-во Гос. УНЦ «Колледж», 1999 - С. 22-34

4. Карасик В. И. Общие проблемы изучения дискурса //Языковая личность: институциональный и персональный дискурс. - Волгоград: Перемена, 2000. - С. 5-20.

5.Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. - Волгоград: Перемена, 2004. - 390с.

6.Шмелева Т.В. Речевой жанр: опыт общефилологического осмысления // Collegium. - К., 1995. - № 1-2. - С. 20-32.

7. Шмелева Т.В. Модель речевого жанра // Жанры речи. - Саратов, - 1997. - С. 88-98.

8. Юридичні терміни. Тлумачний словник /В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова та ін.; за ред.. В.Г. Гончаренка. - 2-ге вид., стереотипне. - К.: Либідь, 2004. - 320 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філологія (збірник наукових праць)