Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філологія (збірник наукових праць)

15. Історія формування лексико-словотвірних типів конфіксальних прикметників на до


Руслана Гомонай
(Київ)

Із часу виокремлення вчення про словотвір в окрему лінгвістичну дисципліну інтерес українських мовознавців до проблем дериватології не вщухає. Пильну увагу дослідники приділяли й питанням історичного словотворення. Загалом вивчення словотвірної системи в її історичному розвитку неможливе без попереднього дослідження історії й особливостей розвитку окремих афіксів. Адже, як зазначає П.І. Білоусенко, виникнення нових у структурному відношенні слів, зміна характеру словотвірних зв’язків формантів з твірними основами різних типів, розширення чи звуження семантичного навантаження афіксів дають змогу визначити загальні закономірності і тенденції розвитку словотвірної системи взагалі [1, с.5].

У статті ми розглянемо етапи виникнення, формування і розвитку лексико- словотвірних типів конфіксальних прикметників на до-. Це цікаве історичне явище, яке нині ще не отримало висвітлення в науковій літературі.

Поодинокі випадки утворення прикметників з префіксом до- у праслов’янській мові, а також дані давньої руськоукраїнської мови (а фактично їх відсутність) свідчать про те, що до XIV ст. префікс до- не брав активної участі у творенні прикметників. Початок формування окремих лексико-словотвірних типів конфіксальних прикметників на до- припадає на період розвитку староукраїнської мови, а саме на кін. XVI - поч. XVII ст. Завершився цей процес у XIX - XX ст., коли остаточно сформувалися всі сьогодні існуючі лексико-словотвірні типи конфіксальних прикметників на до-. Розглянемо їх детальніше.

Основною функцією до- є передача часових відношень. Похідні з названим формантом означають «який передує в часі чомусь» [2, с.370], що виражено твірним іменником. Наприклад: добуржуазний (СУМ ІІ, 328), довоєнний (337), дообідній (368), достроковий (390), дохристиянський (399), дошкільний (401) та ін.

Зазначимо, що у період розвитку нової української мови цей лексико- словотвірний тип зазнає ряд змін:

1) у староукраїнській мові в ролі твірного виступали іменники на позначення часових понять, найпоширенішим з яких був іменник час і, відповідно, найуживанішим - прикметник дочасний. Наприклад: смерт дочасна" каждомП певна (к. XVI, См. Кл., 35), доча(с)ный (1596, Зиз. Лекс., 39), дочасное и смертелное житіє (1598, Арх. ЮЗР, І, 380), доч^ную nJey6y (ВПК XVI, 234 зв.), посесоро(м) дочасны(м) (1600, ККПС, 76), для дочасних пожитков (бл. 1605, Пер., 25), на ти(м) мизє(р)ньімь и доча(с)ны(м) свєтє (1650, ДМВН, 35), дочастный (XVII, Слав.-Кор., 444), и дочасно(и) ка(р)ности бжо(и) зде пріяю (к. XVII-п. XVIII, КЗ, 38), для трактованя дочасного покою (XVIII, Вел. ІІ, 102). Цей ад’єктив зберігся і в українській мові - дочасний (1885-1886, Жел. І, 200), дочасный (п. ХІХ, Б.-Н., 122), дочасний (1907-1909, Гр. І, 436), дочасний (СУМ ІІ, 399) і сьогодні вживається у двох значеннях: 1) «який настає раніше призначеного строку»; 2) «який триває певний час». Наприклад: йшла на ту дочасну страту (ЛУ, І, 244), це лихо дочасне, не вічне! (Вовчок, І, 143). Проте нині названий прикметник вже не сприймається як префіксально-суфіксальне утворення.

У к. ХІХ - на поч. ХХ ст. ця група поповнюється новими похідними: дотеперішний (1885-1886, Жел. І, 201), досегоднїшний (200), доседнешний (200), доселїшний (200), добідній (1907-1909, Гр. І, 396), дозірній (411) «який відбувається до зорі», дообідній (421), досвітній (428) / досвітчаний (428) «який відбувається перед світанком », доколишній (414).

Характерною рисою української мови стало розширення кола іменників, які здатні виступати мотивуючими, особливо з точки зору семантики. Вони можуть називати певну подію, явище, період чи епоху [4, с.214; 3, с.300]. Наприклад: домонополістичний (365) «який існував до появи монополії», допетровський (370) «який передував правлінню Петра І», дописемний (370) «який існував до виникнення писемності», допризовний (375) «який передує призову у військову службу», дореформений (376) «стосується періоду до реформи 1861 року» та ін.

2) у староукраїнській мові другим компонентом конфікса виступав тільки суфікс - н-. Причому наявність саме -н- як другого компонента конфікса була обов’язковою структурною особливістю. В українській мові цей суфікс, як і раніше, залишається найуживанішим (близько 50 % похідних творяться саме за його допомогою): дореволюційний (СУМ ІІ, 376), дофеодальний (96), дошлюбний (402) та ін. Крім нього, у процесі словотворення разом з до- починають брати участь суфікси:

-ов-: докласовий, достроковий;

-ев-: дожовтневий;

-ськ-: домарксистський, дохристиянський;

-овськ-: допетровський;

-анськ-: дорадянський;

-ичн-: доімперіалістичний, докапіталістичний, досоціалістичний.

Суфікс -альн-, який в XI - XVIII ст. вживався у складі прикметника докончальныи / докончальнии, виходить з ужитку разом із самим ад’єктивом. Така форма була зафіксована тільки у рукописному словнику П. Білецького-Носенка - докончальный (п. ХІХ, Б.-Н., 121), а згодом вона була витіснена прикметником доконечний (1885-1886, Жел. І, 194; 1907-1909, Гр. І, 414; СУМ ІІ, 353), який сьогодні має значення «обов’язковий, неодмінний». Наприклад: доконечна і цілком ясна вимога (Рильськ., ІІІ, 136).

Цікавим з погляду семантики є прикметник допотопний (СУМ ІІ, 374). Утворений за допомогою конфікса до-...-н- від основи іменника потоп, у сучасній мові він не має нічого спільного з семантикою мотивуючого слова і означає «дуже давній», наприклад: допотопного звіра (Н.-Л., ІІІ, 1956, 211). Частіше названий прикметник вживається з іронічним забарвленням і має значення «застарілий; який вийшов з ужитку»: відмовилися скористатися з такого допотопного способу пересування, як візник (Янов., ІІ, 1954, 96).

Говорячи про передачу префіксом до- часових відношень, слід наголосити ще на одній рисі. У староукраїнській мові існував лексико-словотвірний тип конфіксальних прикметників на до-, які передавали часові межі: оддаючи до скарбу нашого повинность дорочную (1389, ССУМ ІІ, 320) - «щорічний», и на нєб± лу(н)ного б±гП доро(ч)ного (к. XVI, См. Кл., 41), дорочный (XVII, Слав.-Кор., 444), дорочного жолду (XVIII, Вел. IV, 283), , право свое доживотное иншому подалъ (1571, Арх. ЮЗР, І, 185) - «який триває до кінця життя», пнєю доживо(т)ною (1638, ККПС, 115), запи(с) до(л)говы(и) и доживо(т)ни(и) (1650, ДМВН, 29 зв.), игПмє(н) а(л)бо чє(р)нєць доско(н)ного послПшє(н)ства црьквє (СУМ 16- п.п. 17 VIII, 157) - «який триває до кінця життя, до скону», дов±чно(и) муки (к. XVII-п. XVIII, КЗ, 10).

У новій українській мові він поступово виходить з ужитку: у словниках к. ХІХ - поч. ХХ ст. фіксуються тільки прикметники доживфпний (1885-1886, Жел. І, 193), досмертний (200), довічний (1885-1886, Жел. І, 191; 1907-1909, Гр. І, 404). Сучасна мова з усіх ад’єктивів зберегла тільки довічний (СУМ ІІ, 335) у значенні «дуже давній, споконвічний». Наприклад: сонце!.. довічний світе (Мирний, IV, 308), вишукуй довічної правди (Кроп., ІІ, 342), довічним рабством (ЛУ, ІІ, 238).

За участю префікса до- і суфікса -н- утворювалися також прикметники, які передавали ознаку щодо напрямку. Ця група сформувалася у староукраїнській мові і продовжила свій розвиток у наступний період. У пам’ятках XIII - XVIII ст. виявлено всього 2 похідні: лиштви додолніи (Т., 755), поклон доземний (Т., 757). Усі староукраїнські прикметники перейшли в українську мову, але мають різний статус. Так, доземний (18851886, Жел. І, 193; 1907-1909, Гр. І, 411; СУМ ІІ, 347) «завдовжки до самої землі» - збережений у сучасній літературній мові, а прикметник додолній вживається тільки в діалектах і має форму додільний (СУМ ІІ, 345) «довгий до самої долівки». Наприклад: мати у білій сорочці додільній (Вовчок, VI, 225), уклін доземний (Рильськ., 300 літ, 18). Цей лексико-словотвірний тип поповнюється не дуже інтенсивно. Власне в сучасній українській мові з’явився тільки один новотвір - доцентровий (СУМ ІІ, 399) «направлений під час руху до центра кривини».

Конфіксальні похідні прикметники на до- можуть також передавати ознаку щодо вичерпності, повноти [3, с.300]. До цього лексико-словотвірного типу належать: дословний (1885-1886, Жел. І, 200) / дослівний (СУМ ІІ, 385), докорінний (354). Наприклад: про докорінну перебудову села (Чаб., Стоїть явір, 121), в дослівнім перекладі (ЛУ, V, 10). Творяться такі прикметники від основи родового відмінка іменників за допомогою конфікса до-...-н-. Загалом описуваний лексико-словотвірний тип є непродуктивним.

Ще одним новим, порівняно зі староукраїнською мовою, є лексико-словотвірний тип прикметників, які вказують на відповідність або збіг властивостей предметів [3, с.300]. Цей тип, як і попередній, є непродуктивним. Серед похідних можна назвати домірний (1907-1909, Гр. І, 419; СУМ ІІ, 363) «пропорційний», доречний (СУМ ІІ, 376) «який відповідає ситуації; зроблений до речі, своєчасно», доцільний (СУМ ІІ, 399) «відповідний поставленій меті».

Отже, в сучасній українській мові у процесі історичного розвитку сформувалися чотири основні лексико-словотвірні типи конфіксальних прикметників на до-:

1) «такий, що передує в часі певній події, явищу, періоду чи епосі» - найпродуктивніший і найпоширеніший;

2) прикметники, що передають ознаку щодо напрямку;

3) прикметники, що передають ознаку щодо вичерпності, повноти;

4) прикметники, які вказують на відповідність або збіг властивостей.

Перші два типи були сформовані ще у XIV - XVIII ст. і в українській мові набули дальшого розвитку. Інші два сформувалися порівняно недавно (к. ХІХ - п. ХХ ст.) і є непродуктивними. Староукраїнський тип, до якого входили прикметники, що означали часові межі, у новій українській мові повністю виходить з ужитку.

Загальна картина розвитку має такий вигляд:

ЛІТЕРАТУРА

1. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду). - К.: КДПІ, 1993. - 214 с.

2. Морфемний словник: Близько 36 000 слів / Уклад. Л.М. Полюга. - К.: Рад. школа, 1983. - 464 с.

3. Словотвір сучасної української літературної мови. - К.: Наук. думка, 1979. - 406 с.

4. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За заг. ред. І.К. Білодіда. - К.: Наук. думка, 1969. - 583 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філологія (збірник наукових праць)