Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філологія (збірник наукових праць)

8. Елементи розмовного мовлення як засіб посилення експресії в публіцистиці


Марина Навальна
( Київ)

Визначальною рисою публіцистичного стилю є вдале поєднання логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням [2, с.166]. У системі засобів посилення експресії чимала роль належить елементам розмовного мовлення, серед яких виділяють значну кількість мовних одиниць, здатних створювати виразність. Хоч розмовна лексика функціонує переважно в “побутовому спілкуванні“ [10, с.560], останнім часом вплив її на писемні стилі, зокрема й на публіцистичний, надзвичайно активізувався. “Публіцистичний стиль активно послуговується усно-розмовними виражальними засобами, що несуть на собі відбиток зниженого буденного спілкування“ [10, с.655].

Ще кілька десятиліть тому М.М.Пилинський зазначав, що “важливою причиною проникнення розмовних елементів до публіцистичного стилю є взагалі певна довільність розподілу мовних засобів за функціональними стилями“ [6, с.35]. Функціональні стилі відповідають дуже широким сферам людської діяльності, між якими немає неперехідної межі, як, зрештою, і між функціональними стилями. А зв´язок між усним та писемними стилями, зокрема інтенсивний вплив першого на другий, є однією із найважливіших рис розвитку мови [4, с.48].

Функції стилів - результат реалізації відповідної мети спілкування: у розмовному - комунікативної, у публіцистичному - інформаційної. Мету спілкування визначають соціально зумовлені потреби спілкування. “Перед кожним учасником комунікативного акту, - констатують лінгвісти, - якщо він виступає в ролі відправника, стоїть завдання відібрати і певним чином організувати засоби мови, підпорядковуючи їх єдиному функціональному навантаженню. Результат досягнення мети відправника оцінюється іншим учасником комунікативного акту - одержувачем“ [2, с.16]. Мета публіцистичного стилю - зацікавити і вплинути на споживача інформації, для здійснення цього автори вмотивовано вводять до тексту лексичні елементи інших стилів, зокрема розмовного. Хоч нейтральні слова в мові засобів масової інформації чисельно значно переважають, розмовні одиниці вирізняються із загалу загальновживаних лексем і надають публіцистичним текстам відповідного стилістичного забарвлення. Пор. речення, у якому розмовне слово теревенити замінене нейтральним дієсловом говорити: Не хочеться, щоб партія була клубом любителів тільки аби теревенити (“День“, 8.10.2006 р.) та Не хочеться, щоб партія була клубом любителів тільки аби говорити. Лексема говорити передає нейтральне значення “усно висловлювати думки, погляди; розповідати про що- небудь“, а розмовна одиниця теревенити надає тексту зневажливого відтінку “говорити дурниці, нісенітниці; говорити що-небудь незначне, несерйозне, пусте“. У читача відразу складається враження про бездіяльність згаданої політичної сили, а автор висловлює свою позицію, не вдаючись до розгорнутих конструкцій із нейтральною лексикою.

Розмовність у публіцистиці може виявлятися на всіх мовних рівнях - фонетичному, морфологічному, словотвірному, лексичному і синтаксичному. Але найбільшої експресії в мові періодики досягають переважно за допомогою лексичних і синтаксичних розмовних елементів [2, с.137]. У пропонованій статті проаналізуємо окремі найуживаніші розмовні іменники та дієслова, що увійшли до мови української преси з усного мовлення, а також визначимо їхню роль у публіцистиці.

За нашими спостереженнями, у мові української періодики насамперед використовують розмовні іменники та дієслова, значно рідше - слова інших частин мови. Щодо кількісних показників розмовних іменників та дієслів, то деякі дослідники вважають, що рішуче домінують дієслова, оскільки в структурному плані в розмовних дієсловах емоційне забарвлення має насамперед основа [2, с.64], інші результати спостережень свідчать, що в мові періодики кількісно переважають розмовні іменники [6, с.44]. У мові сучасної української преси розмовні дієслова переважають над розмовними іменниками, бо вони є найекспресивнішою частиною мови, що дає змогу автором найефективніше реалізувати завдання публіцистичного стилю - зацікавити і вплинути на читача та переконливіше розкрити певну думку.

Розмовні іменники в мові преси на початку ХХІ ст. більшою мірою позначають особу, яка обіймає певну посаду чи має якісь фахові здібності, інтереси, на зразок: кадровик “співробітник відділу кадрів підприємства, установи“ [7, с.409], напр.: Дії “кадровика“, про які пише читачка, є незаконними (“Товариш“, 17-19.01.2006 р.); металіст “шанувальник рок-металу“ [7, с.520], напр.: “Металістів“ всі бачили вихідного дня на Андріївському узвозі (“Газета по-українськи“, 13.04.2006 р.); патрон “безпосередній начальник, керівник“ [7, с.711], напр.: Натяк нафтогазового патрона підтвердив... працівник облгазу (“Голос України“, 12.07.2005 р.); пірат “той, хто грабує, винищує і т. ін“ [7, с.789], напр.: Авжеж, “пірати“ можуть відтягнути великий шмат глядачів від ліцензованих музикантів... (“Україна молода“, 19.04.2006 р.); спец “спеціаліст“ [Великий, с. 1168], напр.: Пом’яті крила рівняють “специ“ з рихтування (“Газета по-українськи“, 23.05.2006 р.).

Розмовні іменники в мові друкованих засобів масової інформації позначають прилади: цифра або цифровий прилад чи технології; гроші: куш - “певна сума грошей як винагорода за що-небудь“; ознаку характеру людини: причуда “примха або дивацтво“; стан чогось: маячня “нездійснення мрій“; певне місце, простір: шпарина “місце, хід, яким можна непомітно пробратись кудись“ та ін. Пор.: Їх “цифра“помирила (заг.). Меморандум про співробітництво стосовно впровадження цифрового стандарту і передачі телепрограм підписав телевізійний комітет і компанія “Воля“... (“Хрещатик“, 17.11.2005 р.); Можливо Копилова знала про деякі “причуди“ Чайковського і саме тому претендувала на маєток (“Київська правда“, 16.04.2006 р.); Я людина віруюча, і в цю “маячню“ 666 не вірю (“Високий замок“, 10.06.2006 р.).

Іменники кадровик, патрон, пірат, спец, цифра та ін. - це розмовні слова, що входять до українського загальномовного словника, не порушуючи літературних норм. Деякі дослідники наголошують, що розмовність у періодиці “повинна підлягати певним законам нашої мови, повинна бути “літературною“, так би мовити, розмовністю. Розмовна мова автора або персонажів “не може бути фотографією чи магнітофонним записом окремих відрізків усного мовлення. Вона, як і все в літературному творі, має бути “типізованою“ [1, с.135-136].

Останнім часом у мові українських друкованих засобів масової інформації спостерігаємо сленги-іменники як “інтержагонне“ явище [10, с.608], коли слова, які не мають чітко окреслених меж, уживаються різними верствами людей не лише недостатньо обізнаними з нормами літературної мови, але й особами, які ними володіють. Про “розмитість“ меж у сленгах свідчать різні позначки в лексикографічних працях. Наприклад, у словнику Л. Ставицької “Український жаргон“ вони зазначаються як жаргонні певної соціальної групи, а у “Великому тлумачному словнику сучасної української мови“ - як розмовні. Словникові статті подають однакові значення, які іноді розрізняються тільки широтою пояснення. Так, лексема бодун має таке тлумачення в словниках: “стан людини після тяжкої пиятики“ [7, с.58] і “погане самопочуття після пиятики; алкогольно-абстинентний синдром, похмілля“ [9, с.61]. Напр.: Тільки одна людина з десяти може розраховувати на те, що від новорічного “бодуна“ її порятує солодкий чай чи аспірин (“Україна молода“, 5.01.2006 р.). Слово кайф пояснюють як “задоволення, насолода від чого-небудь; безтурботний, приємний відпочинок“ [7, с.410] і “задоволення, насолода, будь-які приємні емоції від чогось“ [9, с.163]. Напр.: Проміжки “кайфу“ в нашому житті стають дедалі коротшими (“Молодь України“, 16-22.03.2006 р.). Лексему фарт словники тлумачать як “щастя, талан, везіння“ [7, с.1316; 9, с.336], напр.:

І, звичайно, важливий тренерський фарт. Блохін - фартовий тренер (“Газета по- українськи“, 26.06.2006 р.). Однаковими є пояснення слів фанера “спів під фонограму“ [7, с.1315; 9, с.335], напр.: “Рок-гурти під “фанеру“ не виступають“ (“Вісник Переяславщини“, 5.05.2006 р.) і опер “оперативник; оперуповноважений карного розшуку“[7, с.672; 9, с.243], напр.: За колись скоєні злочини “опери“ розшукали 400 осіб“(“Газета по-українськи“, 20.04.2006р.).

Сленговими зазвичай у мові преси є іменниками, хоч подекуди вживають і дієслова. Наприклад, лексема кайфувати “отримувати насолоду, радість, задоволення від чогось“ [7, с.410; 9, с.164-165], пор.: Розслабтеся, забудьте про все на світі і “кайфуйте“. Морська вода втримає будь-яку вагу (“Львівська газета“, 21.06.2007 р.).

Журналісти, які належать до тих, хто знає норми літературної мови, використовують сленг для посилення експресивності висловлення, адже такі мовні одиниці, незважаючи на періодичну присутність у пресі, мають обмеженість у функціонуванні й протиставляються своїми диференційними ознаками загальновживаному, нейтральному номінативному складу мови. Часте вживання сленгів у мові періодики, приклади використання їх у різних стилях мови - це процес про розширення сфери застосування жаргонно-розмовних слів, що слугує міжстильовій взаємодії. Автори, використовуючи слова-сленги, висловлюють свою опозиційність до схвалених у суспільстві мовних та інших норм, що свідчить про його “неабиякі лінгвокреативні здібності“ [9, с.14]. Пор.: ’’Політики іноді таке кажуть, ніби з великого бодуна“ (“Україна молода“, 4.10.2006 р.).

Л.Ставицька вважає, що “наявні елементи українського сленгу, без огляду на їх кількість, повинні фіксуватися, інтерпретуватися, аби потім найбільш вартісний лексичний матеріал міг увійти до культурного континууму українського мовного існування“ [9, с.17-18].

У мові української періодики зрідка вживають іменники зі словотворчим суфіксом -ух-(-юх-)а, що виражають значення жіночої статі. Вони модифікують значення віддієслівних іменників - назв осіб чоловічого роду з суфіксом -ун-(-юн), що визначають переважно особу за певною характерною рисою. Деривати на -ух-(-юх-)а належать до розмовного стилю [5, с.98], наприклад: говоруха, веселуха, замерзуха, колотуха, шептуха та ін. У пресі такі слова друкують переважно в лапках, що свідчить про не характерність цих лексем для писемної форми публіцистичного стилю, “лапки означають просто своєрідну цитацію розмовного стилю“ [6, с.39]. Пор.: Якби Алчевськ нині мав такого благодійника як Алчевський у минулому столітті, то не було б такої “замерзухи (“Сільські вісті“, 5.05.2006 р.); Із черговими парламентськими виборами у деяких штабах під ранок була справжня “колотуха (“Україна молода“, 2.10.2007 р.).

Широке вживання дієслів властиве насамперед розмовному мовленню, як і деяким різновидам офіційно-ділового і художнього стилів. Але в мові періодики дієслова, що прийшли з розмовного чи художнього стилів, указують меншою мірою на загальне взаємовідношення понять, а більше на конкретні дії, процеси чи стани.

Розмовні дієслова торкаються найрізноманітніших сфер діяльності людини і суспільства. Так, лексеми видудлювати “багато чи пожадливо випивати“, просторікувати “багато, часто беззмістовно говорити“, протискати “тиснучи, з зусиллям проштовхувати, просувати куди-небудь“ ужито стосовно політичного життя країни, напр.: Економічна криза в Україні, про яку так багато просторікує так звана “опозиція“, мала б проявлятися бодай у чомусь - у порожніх полицях магазинів, “бунтах порожніх каструль “ абощо (“Україна молода“, 19.04.2006 р.); ...сім законів вдалося “протискати“ завдяки тому, що фракція наступила, як заявив її лідер Володимир Литвин, на горло власній пісні... (“Сільські вісті“, 12.07.2005 р.). А дієслово переварити “терпляче зносити; ставитися до кого-, чого-небудь терпимо“ використано стосовно міжнародної діяльності країн, напр.: Болгари й румуни прийшли в Європу. Тримаймо за них кулаки: якщо ЄС їх “переварить“, то, може, і нас колись візьме... (“Високий замок“, 4-10.01.2007 р.).

Аналізовані дієслова мають свої нейтральні синонімічні відповідники: видудлити - випити; просторікувати - говорити; протискати - провести; переварити/переварювати

- витримувати, але автори зумисне використовують розмовні слова, які контрастують з іншою нейтральною лексикою і створюють “органічне чергування експресії та стандарту“ [1, с.172]. Розмовні лексеми виразно оцінні, вони допомагають краще висловити суб’єктивну оцінку, ставлення автора до дій, процесів та станів. Хоч емоційність та суб’єктивна оцінка в слові - найзагальніші риси розмовного стилю, вони становлять найнеобхідніший структурний елемент і в мові газети, який протиставляється стандартові. А стандартизація виражальних засобів, як відомо, є неодмінною умовою дієвості преси.

Розмовні дієслова в публіцистиці вживають стосовно села та господарств і земельних відносин, що склалися і діють у цих населених пунктах: загрузти “затримуватися, залишатися довго де-небудь“, обсісти “нападати, накидатися з усіх боків“, напр.: Земельна реформа загрузла в ...землі (“Дзеркало тижня“, 29.04.2006 р.); Тож які клопоти “обсіли“ ферми господарств і приватні обійстя селян (“Київська правда“, 28.03.2006 р.).

У мові української преси розмовні елементи використовують стосовно дій відомих людей. Зокрема, письменника, за словами автора, занесло “примушувати опинитись де- небудь“, а спортсмени від розлуки киснуть “бути в пригніченому стані; нудьгувати, сумувати“, напр.: Цього разу українського автора Юрія Андруховича “занесло“ у Швецію (“Високий замок“, 4-10.01.2007 р.); А самі спортсмени вже навчилися по-філософськи сприймати таку тривалу розлуку: якщо будеш “киснути “, легше від цього не буде нікому (“Високий замок“, 4-10.01.2007 р.).

Розмовні дієслова нерідко вживають стосовно знань людини, її дій щодо свого здоров’я, впливу різних процесів на організм тощо. Напр.: бабахати “утворювати сильні уривчасті звуки“, марудитися “мучитися, нудьгуючи“, плавати “не знаючи, не розуміючи чого-небудь, говорити або діяти наздогад, плутано“, принюхуватися “придивляючись, прислухаючись до кого-, чого-небудь, вивчати“, розклеюватися “занепадати духом; погано себе почувати; погіршуватися“, сідати “обмежувати своє харчування чим-небудь“, пор.: Бабахнули і ...просльозилися! Такі неприємні наслідки піротехнічних виробів (“Високий замок“, 4-10.01.2007 р.); Іноді насиченого подіями, важкого дня здається, варто тільки лягти, як заснеш умить. Та, на жаль, сон ніяк не приходить, і людина марудиться півночі (“Товариш, лютий, 2006 р.); Принюхувалися, знайомилися особисто (“Товариш, лютий, 2006 р.); Чим раніше ви почнете лікуватися, тим більше шансів, щоб не “розклеїтися“ зовсім (“Високий замок“, 4-10.01.2007 р.); ...підтвердити позитив можуть і медики, і спеціалісти-дієтологи, і просто люди, яким доводилося з тих чи інших причин “сідати“ на рослинно-олійну дієту (“Україна молода“, 15.04.2006 р.).

Питоме дієслово бабахнути в розмовному мовленні чи чи навіть художньому стилі серед відповідного однорідного контексту може сприйматися як майже нейтральне слово, незважаючи на яскраво емоційно забарвлену основу, пор.: “Шкода, що ви так пізно приїхали. Якби зимою - бабахнув би вам зайця на шапку... “ (Г.Тютюннник); “Гучномовців у сесійній залі парламенту стало мало, тому деякі депутати на виступи ідейних противників бабахкали хто чим бачить“ (“Україна молода“, 16.10.2006 р.). Як свідчать приклади, розмовний засіб чи компонент стає засобом виразності й експресії в оточенні інших, нерозмовних засобів.

Отже, розмовні елементи - важливий складник публіцистичного стилю. Вони є одним із засобів посилення експресії, оскільки виразніше виділяють те чи інше явище на тлі нейтрального викладу. Серед загалу розмовних лексем переважають іменники та дієслова, які зазвичай не швидко нейтралізуються, тому тривалий час зберігають емоційність, оцінність, а також допомагають уникнути повторень слів, збагачуючи й урізноманітнюючи мову сучасної української періодики. Входження розмовних елементів до мови періодики свідчить про міжстильову лексичну взаємодію, зокрема між розмовним та публіцистичними стилями.

ЛІТЕРАТУРА

1. Взаємодія мови публіцистичної і художньої літератур // Науково-технічний прогрес і мова. - К.: Наукова думка, 1978. - С.120-137.

2. Взаємодія усних і писемних стилів мови / Відп. ред. М.М.Пилинський. - К.: Наукова думка, 1982. - 180 с.

3. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / Пилинський М.М., Дзюбишина- Мельник Н.Я., Ленець К.В. та ін. - К.: Наукова думка, 1990. - 216 с.

4. Костомаров В.Г. Разговорные элементы в языке газеты // Русская речь. - 1967. - № 5. - С.48-57.

5. Словотвір сучасної української літературної мови / Відп. ред. М.А.Жовтобрюх. - К.: Наукова думка, 1979. - 406 с.

6. Пилинський М.М. Експресивність стилю масової політичної інформації // Мовознавство. - 1977. - № 5. - С. 35-46.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філологія (збірник наукових праць)