Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філологія (збірник наукових праць)

4. Дієслівні власне-, невласне- та контекстуальні зв’язки в українській мові


Катерина Косенко
(Сімферополь)

Проблему дієслівних зв’язок (зв’язкових дієслів) порушували здебільшого в дослідженнях іменного, рідше - прислівникового складених присудків. Дослідники намагалися встановити кількісний та якісний склад дієслівних зв’язок, уживаних з різними частиномовними основними частинами іменного складеного присудка, ступені десемантизації дієслів, уживаних у ролі зв’язки, координацію форм зв’язкового компонента і призв’язкової частини, динаміку дієслівних зв’язок тощо. Деякі з цих питань розв’язано однозначно. Зокрема, до основних зв’язок української мови послідовно відносять форми (нульову також) дієслова бути, ставати/стати, становити, указуючи на їхню співвіднесеність з формами предикативного імені. Безпроблемним можна вважати використання форм зв’язки бути з іменниковою та прикметниковою основною частиною іменного складеного присудка. Дискусійним, досі однозначно не розв’язаним, як і раніше, залишається питання кількості та якісного складу дієслів, що можуть виконувати зв’язкову функцію у структурі складеного присудка, тобто корпусу дієслів, що граматично одієслівлюють різні призв’язкові частиномовні елементи і поєднують їх з підметом, визначення ступенів десемантизації дієслів, ужитих у формально-синтаксичній функції зв’язкового компонента, окреслення кола дієслівних зв’язок для всіх частиномовних типів основної частини складених присудків. У пропонованій статті поставлено за мету простежити динамічні процеси в корпусі дієслівних зв’язок української мови, теоретично обґрунтувати виокремлення контекстуальних дієслів- зв’язок, окреслити коло повнозначних дієслів, які у відповідних контекстах уподібнюються до дієслівних зв’язок або напівзв’язок.

В українському мовознавстві традиційно вживають терміни «дієслівні зв’язки» та «дієслова-зв’язки» або просто «зв’язки» на означення дієслів, що транспонують різні частини мови, словосполучення, кількісно-іменні сполуки тощо у формально-синтаксичну позицію присудка [11, с.38 - 52; 10, с.39 - 49; 14, с. 161 -175; 9, с.6 - 11; 13, с. 4 - 5; 3, с.41; 4, с.78 - 80; 6, с. 17; 7, с. 152 - 153 ;16, с.79 - 82; 5, с.367 - 373]. Дієслівні зв’язки намагалися розмежовувати за ступенями десемантизації (відповідно й граматизації) і закріпити таке розмежування термінологічно: дієслівні зв’язки, які повністю позбавлені лексичного значення, пропонували назвати спеціалізованими граматичними засобами, власне зв’язками, а ті, що надають присудкові додаткових лексичних відтінків, - неспеціалізованими граматичними засобами, невласне зв’язками [14, с.161]. Це розмежування ґрунтується на традиційному трактуванні природи дієслівних зв’язок як слів, що вживаються для вираження лексико-граматичних відношень між підметом і присудком.

У російській граматичній традиції, що ґрунтується на працях таких класиків російського синтаксису, як О.О.Потебня, Д.М.Овсянико-Куликовський, О.О.Шахматов, О.М.Пєшковський, усталилося так зване «широке» витлумачення зв’язкових дієслів, що, на думку дослідників, відповідає структурним особливостям і тенденціям розвитку синтаксичного ладу російської мови [15, с.88]. За «широкого» підходу виділяють три основних типи дієслівних зв’язок: 1) абстрактну зв’язку бути; 2) напівповнозначні зв’язки, або напівзв’язкові дієслова стать, казаться, считаться, сделаться та ін.; 3) повнозначні дієслова, що охоплюють всі неперехідні і частково перехідні дієслова [12, с.254]. В.В.Виноградов кваліфікував другі як «гібридний тип слів, що поєднують функції дієслова і зв’язки» [1, с.675]. Вони перебувають на шляху до повної граматикалізації.

В українській граматиці термін «напівповнозначні дієслова-зв’язки» не набув поширення, вживається як синонім до частково десемантизованих дієслів у ролі зв’язки [10, с.43, 48; 13, с.4; 4, с.80; 16, с.82]. Замість нього узвичаюються терміни «невласне- зв’язки», або «напівзв’язки» [3, с.69; 4, с.79, 224; 5, с.367 - 368]. Принципово відмінним є те, що в класифікації слів на частини мови, що ґрунтується на гетерогенному підході, зв’язкам надано статус аналітичних синтаксичних морфем [2, с.27 - 28], а згодом його було уточнено, після чого зв’язки кваліфіковано як окремий тип слів-морфем, який порівняно з іншими типами найбільше виявляє ознаки слова [5, с.365]. Однак ні новий статус зв’язок, ні пошуки термінів для найменування типів зв’язок не розв’язали найскладнішу проблему - кількісного та якісного складу невласне-зв’язок в українській мові. Це зумовлено тим, що «досі не запропоновано надійних наукових критеріїв установлення ступенів десемантизації дієслів» [5, с. 368], через що «наявні класифікації дієслівних зв’язок - це наслідок суб’єктивних підходів до їх систематизації» [5, с.368]. Деякі дослідники вважали, що є тільки зв’язка бути. Решту зв’язкових одиниць вони трактували як контамінацію дієслова і зв’язки, у якій дієслівність може виражатися більш чи менш яскраво [17, с.67].

У сучасному мовознавстві набула поширення думка, згідно з якою виокремлюють три власне-зв’язки - бути, становити та являти собою, бо вони повністю позбавлені лексичного значення свого вихідного дієслова і функціонують як виразники граматичних дієслівних значень часу і способу(модальності), а також виду, особи, роду, та кількісно не визначений набір невласне-зв’язок, або напівзв’язок, у яких граматична функція невіддільна від семантичної, бо вони одночасно є виразниками згаданих граматичних дієслівних значень і модифікаторами семантики основної (призв’язкової) частини складеного присудка [5, с.367]. Різні дослідники виділяли неоднакову кількість невласне- зв’язок, причому на різних засадах. Наприкінці 60-х - початку 70-х років ХХ ст., тобто майже одночасно, в українському мовознавстві на різних засадах зроблено дві спроби визначити склад дієслів-зв’язок і невласне-зв’язок зокрема. Перша спроба ґрунтувалася на використанні дистрибутивно-трансформаційного аналізу та експериментальної перевірки заміщення позиції після зв’язок обставиною місця. Унаслідок цього встановлено, що до зв’язок в іменному складеному присудку можна зарахувати 12 дієслів (бути, становити, стати, означати, виявлятися, робитися, лишатися, залишатися, зоставатися, зватися, називатися, іменуватися), проте останні троє дієслів вилучено зі складу зв’язок, бо співвідносні з ними дієслова звати, називати, іменувати вживаються в ролі простого дієслівного присудка, маючи біля себе два додаткових члени [8, с.34]. Друга спроба спиралася на узвичаєне розуміння зв’язки - слова, що граматично оформляє присудок і бере обмежену участь у вираженні його лексичного значення. На цих засадах виокремлено троє дієслів (бути, становити, являти (собою), які позбавлені лексичного значення і 14 напівповнозначних дієслів, які крім граматичних значень виражають і різні значеннєві відтінки (стати (ставати), здаватися (здатися), робитися (зробитися), вважатися, зватися, називатися, уявлятися, доводитись, залишатися (лишатися), остатися (зостатися), видаватися, вдатися, прикидатися, виглядати (=здаватися), відчути себе) [13, с.4].

Цілком очевидно, що дослідники називають уже визнані в граматиці дієслівні невласне-зв’язки, причому ті, які поєднуються з іменниковою та прикметниковою основною частиною, конкретизують ті значення, яких вони надають іменному складеному присудкові. До таких у нових граматичних описах української мови віднесено ставати/стати, робитися/ зробитися, лишатися/лишитися, залишатися/ залишитися, зоставатися/зостатися, виявлятися/виявитися, здаватися/здатися, уявлятися, вважатися, доводитися, зватися, називатися, іменуватися та ін. [5, с.369 - 370]. Напр.: ...Й знову стану, як ви, німим (В.Симоненко); Його плекали, чистили старанно, І красенем зробився він аж-аж (П.Красюк); .. .Богучари доводяться Андрієві далекими родичами (В.Кучер); На Волині Володимир заснував новий город, що від його імені називається Володимиром (І.Крип’якевич). Деякі із цих невласне-зв’язок (ставати/стати, робитися/зробитися, лишатися/лишитися, залишатися/ залишитися, зоставатися/ зостатися, виявлятися/ виявитися) можуть поєднуватися також із числівниковою основною частиною іменного складеного присудка, вираженою числівником або числівниково-іменниковою сполукою, але таку частину вони пов’язують з підметом двоскладного речення у нетиповій для нього формі вираження - родовому відмінку [5, с.372], пор.: Дітей стало двоє; Молока стало 15 літрів; Хат лишилося п’ять; Курчат залишилося 20 штук; Сатину виявилося 3 метри. Роль невласне-зв’язки між числівниковою основною частиною складеного присудка і підметом у формі називного відмінка виконує дієслово мати у двоскладних елементарних реченнях, що визначають вік істот, предметів тощо (пор.: Він має 18 років; Будинок має 200 років) та дієслова налічувати, нараховувати, дорівнювати у двоскладних неелементарних реченнях, що встановлюють кількість кого-, чого-небудь чи обсяг чогось (пор.: Стадо налічує 50 корів; Загін нараховує 30 осіб; Збитки дорівнюватимуть 100 млн. гривень). Інший склад дієслівних зв’язкових компонентів використовують для оформлення складеного головного члена односкладного безособового речення. Крім форм власне- зв’язки бути (пор. Дідусеві - 70; АкадеміїНАН України - 90років; Дівчинці було 6років) уживають форми невласне-зв’язок виповнюватися/ виповнитися, сповнюватися/ сповнитися, минати/минути, стукнути, перевалити, кінчатися/ кінчитися (пор.: Місту виповнилося 1000 років; Нещодавно йому минуло 50; Дідові вже стукнуло 90; Їй перевалило за 70).

У деяких нових граматичних описах української мови дієслова-зв’язки диференційовано на неповнозначні, що є носіями тільки граматичного значення (бути, до якого наближаються являти собою, становити), напівповнозначні - носіїв певних відтінків лексичного значення та граматичних маркерів (стати-ставати, виявити- виявлятися, лишитися-лишатися, залишитися-залишатися, зробитися-робитися, назватися-називатися, здатися-здаватися, уявитися-уявлятися, доводитися) та повнозначні, що є «повнозначними дієслівними лексемами із значенням руху чи стану (йти, приїхати, повернутися, сидіти, стояти і под.» [7, с.152 - 153]. Як бачимо, неповнозначні та напівповнозначні зв’язки - це ті самі власне- та невласне-зв’язки. З приводу повнозначних дієслів у ролі зв’язок зазначено, що вони «повністю зберігають своє значення і тільки в межах певної конструкції реалізують потенціал аналітичного компонента» [7, с.153]. Цю думку проілюстровано реченням: Микола пішов на фронт рядовим, а повернувся сержантом (А.Яна).

Досі немає єдиної думки саме з приводу надання статусу зв’язкового компонента іменного складеного присудка багатьом повнозначним дієсловам, які лише в певних контекстах потрапляють у його позицію, поєднуючись з прикметниковою або іменниковою основною частиною. Серед таких дієслів стояти, лежати, сидіти, утворювати, представляти, репрезентувати, перетворюватися/перетворитися, опинитися, жити, вмерти, померти, іти, піти, повернутися, народитися, слугувати, виступати, функціонувати, вживатися та ін. Одні дослідники констатують безпідставне розширення корпусу дієслівних зв’язок за рахунок повнозначних дієслів [7, с. 153 - 154], інші відзначають поповнення зв’язок за рахунок нових, частково здесемантизованих дієслів. Очевидним є те, що не можна ототожнювати загальновизнані дієслівні невласне- зв’язки, для яких використання в ролі здесемантизованого і граматично навантаженого зв’язкового компонента складеного присудка закріплене в граматичній структурі речення, з тими дієсловами, які лише в певному семантичному контексті, нерідко в метафоричному вжитку, уподібнюються за своїм граматичним або граматичним і модифікаційним значенням до певної дієслівної власне- чи невласне-зв’язки, тобто виконують роль контекстуальної зв’язки. Їм не властиве регулярне використання з граматичною або семантико-граматичною функцією.

Ідею виокремлення контекстуальних дієслів-зв’язок свого часу висловив

І.Р.Вихованець [14, с. 169], проте вона не набула розвитку в українському мовознавстві. Щоправда, деякі дослідники, поділяючи всі зв’язки за ступенем збереження лексичного значення на ядерні, напівпериферійні та периферійні, застерігають, що периферійні зв’язки «тільки контекст дозволяє виділити» [6, с.17]. Як засвідчує граматична практика, деякі дієслова української мови у відповідних контекстуальних умовах частково втрачають своє семантичне навантаження і стають формально та функціонально тотожні якійсь дієслівній зв’язці. До таких дослідники відносять насамперед дієслово стояти, бо воно зближується з формами минулого часу був (була, була, було, були) дієслівної зв’язки бути, уживаними з прикметниковою основною частиною іменного складеного присудка, пор.: День стояв холодний і День був холодний; Ліс стояв похмурий і Ліс був похмурий; Осінь стояла суха і Осінь була суха [3, с.71, 90; 7, с.187]. Такі конструкції з дієсловом стояти І.Р.Вихованець кваліфікував як перехідні структури між подвійним та іменним складеним присудком [3, с.71]. Він запропонував відрізняти подвійний присудок у конструкціях на зразок Люди стояли похмурі від тотожних у зовнішньому плані елементів іменного складеного присудка в конструкціях з дієсловом стояти і прикметником (Ліс стояв похмурий; День стояв холодний; Осінь стояла суха) за семантикою іменникового підмета, а саме: «якщо іменник-підмет називає особу, то він поєднується подвійним синтаксичним зв’язком з елементами подвійного присудка - дієсловом стояти і предикативним прикметником. І навпаки - коли позицію підмета займають назви неживих предметів, то сполука «дієслово стояти + прикметник» з формально-синтаксичного погляду не членується, тобто є аналітичною формою, іменним складеним присудком із транспонованим у зв’язку дієсловом стояти» [3, с.90]. Запропоноване розмежування ілюструється трансформаціями синтаксичних конструкцій, пор.: Люди стояли похмурі = Люди стояли + Люди були похмурі і Осінь стояла суха = Осінь була суха [3, с.90]. Логічним видається кваліфікувати повнозначні дієслова, транспоновані лише в певному контексті у зв’язку іменного складеного присудка, як контекстуальні дієслова-зв’язки.

Подібно до дієслова стояти, роль контекстуальної зв’язки з основною прикметниковою частиною складеного присудка можуть виконувати дієслова лежати, сидіти, які із семантикою стану так само входять до складу подвійного присудка, пор.: Бійці лежали мокрі = Бійці лежали + Бійці були мокрі і Дерева лежали мокрі = Дерева були мокрі); Люди сиділи мовчазні = Люди сиділи + Люди були мовчазні і Під деревом гриб сидів похилений = Під деревом гриб був похилений. У дієслів стояти та сидіти позиція контекстуальної зв’язки зумовлена їхнім метафоричним уживанням, зумовленим новою сполучуваністю цих дієслів, пор.: людина стоїть і ліс стоїть, вода стоїть, дні стоять; люди сидять і гриб сидить, картопля сидить тощо.

Кілька дієслів формально і функціонально уподібнюється до форм власне-зв’язки бути, хоч і надає основній іменниковій частині певних значеннєвих відтінків, зокрема слугувати вказує на підставу (пор.: Ці ознаки слугують критерієм для виокремлення якісних прикметників = Ці ознаки є критерієм для виокремлення якісних прикметників), виступати, вживатися, функціонувати - на роль, функцію (пор.: Іменник виступає в реченні підметом = Іменник у реченні є підметом; Іменник вживається (функціонує) тут як придієслівний керований другорядний член речення = Іменник є тут придієслівним керованим другорядним членом речення), працювати - на професію, вид діяльності людини (Він працює лікарем = Він є лікарем; Він працював лікарем = Він був лікарем; Він працюватиме лікарем = Він буде лікарем). А.П.Загнітко спростовує зв’язковий статус дієслова працювати тим, що воно є автосемантичним, і подає можливі стилістичні перетворення речення: Він працює - Він працює учителем // Він працює на заводі [7, с.153 - 154].

Дієслова жити, народитися і вмерти, померти та піти і повернутися, опинитися в зіставному контексті використовують у ролі дієслівних зв’язок був і став іменного складеного присудка з іменниковою основною частиною, пор.: Він жив боягузом, помер героєм; Іван пішов до армії хлопчиськом, повернувся справжнім чоловіком; Василь поїхав до міста ніким, повернувся до села агрономом.

Із дієслівною власне-зв’язкою становить, становлять (становив, становитиме, становитимуть) у відповідному контексті зближуються дієслова утворювати, представляти, репрезентувати, що також дає підстави вважати їх контекстуальними зв’язками, пор.: Неозначено-кількісні числівники утворюють невелику групу в системі числівника і Неозначено-кількісні числівники становлять невелику групу в системі числівника; Іменники з предметним значенням репрезентують ядро іменника як частини мови та Іменники з предметним значенням становлять ядро іменника як частини мови.

Отже, крім дієслівних власне- і невласне-зв’язок, закріплених у формально- синтаксичній структурі речення відповідно з суто граматичною та семантико- граматичною функцією, окремий тип становлять контекстуальні дієслова-зв’язки, у ролі яких уживаються повнозначні дієслова зі значенням стану, дії або процесу, що лише в певному контексті формально та функціонально уподібнюються до власне-зв’язки бути, рідше - становить або до невласне-зв’язки стати, зробитися у формі минулого чи майбутнього часу. Від дієслівних невласне-зв’язок контекстуальні дієслова-зв’язки відрізняються передусім своєю обмеженою сполучуваністю з предикативними іменниками та прикметниками і виразнішим вихідним лексичним значенням.

ЛІТЕРАТУРА

1. Виноградов В.В. Русский язык / В.В.Виноградов. - М., 1947. - 784 с.

2. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / І.Р.Вихованець. - К. : Наук. думка, 1988. - 256 с.

3. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І.Р. Вихованець. - К. : Наук. думка, 1992. - 222 с.

4. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник / І.Р. Вихованець. - К. : Либідь, 1993. - 368 с.

5. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови / Іван Вихованець, Катерина Г ороденська. - К. : Унів. Вид-во «Пульсари», 2004. - 400 с.

6. Вінтонів М.О. Типологія форм присудка в сучасній українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / М.О. Вінтонів. - Дніпропетровськ, 1997. - 23 с.

7. Загнітко А. Теоретична граматика української мови. Синтаксис: Монографія / Анатолій Загнітко. - Донецьк : ДонНУ, 2001. - 662 с.

8. Ковбаса Н.Л. Розмежування синтаксичних валентностей дієслівних зв’язок в іменному складеному присудку / Н.Л.Ковбаса // Мовознавство. - 1969. - № 6. - С. 31 - 38.

9. Ковбаса Н.Л. Составное сказуемое в украинском языке : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 «Украинский язык» / Н.Л. Ковбаса. - К., 1970. - 25 с.

10. Кулик Б.М. Курс сучасної української мови. Частина ІІ. Синтаксис / Б.М. Кулик. - К. : Рад. школа, 1961. - 287 с.

11. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л.А.Булаховського. - К. : Рад. школа, 1951. - Т.ІІ. Синтаксис. - 408 с.

12. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении / А.М.Пешковский. - М. : Учпедгиз, 1956. - 511 с.

13. Пискун А.О. Типы составного и сложного сказуемого в современном украинском литературном языке : Автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 «Украинский язык» / А.О.Пискун. - Львов, 1972. - 20 с.

14. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За заг. ред. І.К. Білодіда. - К. : Наук. думка, 1972. - 515 с.

15. Чернов В.И. О классификации связочных глаголов современного русского литературного языка /

В.И.Чернов // Русский язык в школе. - 1971. - № 2. - С. 83 - 88.

16. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови / К.Ф. Шульжук. - К. : Видавничий центр «Академія», 2004. - 406 с.

17. Щерба Л.В. О частях речи в русском языке / Л.В.Щерба // Избранные работы по русскому языку. - М. : Учпедгиз, 1957. - С. 63 - 84.




Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філологія (збірник наукових праць)