пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)

17. Змістові та організаційні характеристики діяльності ремісничих навчальних закладів України в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття


Світлана Ситняківська

Розвиток ремісничої освіти в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття зумовлювався цілим комплексом соціокультур- них і соціально-економічних чинників. Друга половина ХІХ століття при цьому стала визначальною як для ремісничої освіти, так і для становлення нових соціально-економічних відносин загалом. Складність історико-педагогічного аналізу ремісничої освіти в другій половині ХІХ століття полягає у тому, що при їх нечисленності ремісничі училища, сільськогосподарські школи, нижчі технічні школи, ремісничі школи й ремісничі класи об´єднувалися в одну групу - промислові училища. З одного боку, така структура ремісничої (чи, скоріше, промислової) освіти дає змогу проаналізувати ремісничу освіту не лише в стаціонарних ремісничих навчальних закладах, до яких ми віднесли ремісничі училища й ремісничі школи, а й у ремісничих класах та відділеннях; натомість з іншого боку - така структура ускладнює історико-педагогічний аналіз, оскільки почасти на початку ХХ століття ремісничі класи ставали ремісничими відділеннями при технічних та інших навчальних закладах, а сільськогосподарські школи зараховувалися до ремісничих навчальних закладів.

Аналіз становлення та розвитку ремісничої освіти в Україні протягом останніх двох століть (в різних аспектах цієї проблеми) став певною мірою предметом аналізу вітчизняних науковців: В. Курченко, О. Любара О. Мармазової, А. Нарадька, С. Поляруш, О. Степанишиної та ін. [1-5].

Темпи розвитку ремісничих навчальних закладів протягом усього досліджуваного періоду були різними. У 80-х рр. ХІХ століття існували одиничні ремісничі навчальні заклади; наприклад, в Київському учбовому окрузі в 1894 р. було всього три ремісничі училища: одне в Київській губернії (у м. Києві), одне - в Полтавській (у с. Дегтярі Прилуцького повіту), та одне - в Чернігівській (в м. Чернігові). Проте це не означає, що в інших містах та містечках України не створювалися жіночі та чоловічі ремісничі класи і відділення при інших навчальних закладах.

Одним з найбільш розвинених, внаслідок довгої історії свого існування, стало Київське Оле- ксандрівське ремісниче училище, засноване в 1874 р. на кошти місцевої громади. За перші 20 років свого існування кількість учнів у ньому сягнула 134 особи, і училище стало п´ятикласним. Учні були переважно киянами (87 осіб), та приїжджими (47 осіб) [6, с. 4]. Розподіл учнів цього ремісничого училища за напрямками професійної підготовки подано в таблиці 1.

Учні Київського ремісничого училища (як і інших училищ в досліджуваний: період) були віком від 12 до 20 років; вони закінчили перед цим приходські школи (82 особи) або ж отримали домашню освіту (52 особи) [6, с. 5].

Дегтярівське ремісниче училище було засноване в 1878 році; воно знаходилося в приміщенні, пожертвуваному таємним радником Павлом Галаганом губернському земству. У 1894 році в училищі навчалися 112 учнів, а утримувалося воно за рахунок різних джерел, а саме: з коштів губернського земства (20 тис. руб. щорічно); повітових земств та приватних осіб (125 руб. щорічно за кожного з учнів); самих учнів, які сплачували по 10 руб. щорічно за навчання; виручки від продажу виробів майстерні і за роботу парової училищної молотилки в економіях регіону [6, с. 5].

Курс навчання у цьому ремісничому училищі був п´ятирічним. Заняття в класах продовжувалися з 1 вересня до 29 червня; майстерні ж працювали цілий рік, оскільки учні поділялися на дві групи, кожна з яких мала лише місяць канікул, а інший час працювала в майстернях. Таких майстерень в училищі було чотири: слюсарна, ковальська, столярна й ливарна [6, с. 6].

Чернігівське Олександрівське ремісниче училище засноване в 1888 році і утримувалося за рахунок місцевої казни. Почесним попечителем цього училища довгий час був міський голова, відомий доброчинник і меценат О. Ханенко; директор цього училища - випускник Московського технічного училища - викладав механіку, фізику, малювання й правопис.

В училищі учнів навчали кільком ремеслам: столярному, слюсарному, ковальському й токарному.

Крім ремісничих училищ, в кінці ХІХ століття в системі освіти України створювалися й ремісничі класи. Так, наприклад, у 1889 році в Київському учбовому окрузі таких класів було 26 [6, с. 5-20].

Ремісничі класи, однак, навіть при найкращій постановці питання про рівень навчання й виховання учнів, не могли дати такої професійної підготовки, як спеціалізовані ремісничі навчальні заклади. Головним гальмом у розвитку ремісничої освіти в ремісничих класах, як вважали самі освітяни досліджуваного періоду, була нестача матеріальних засобів на обладнання й діяльність навчальних майстерень та щорічне утримання класів [7, с. 3]. Низький рівень матеріально-технічного забезпечення ремісничих класів (почасти в них були в наявності лише най- примітивніші інструменти й приладдя), відсутність спеціальних приміщень для навчальних майстерень таких класів, а також складність, а іноді й неможливість підшукати спеціально підготовленого майстра - стали головними перешкодами в розвитку ремісничої освіти в класах при загальноосвітніх навчальних закладах. Крім того, в ремісничих класах виділялося менше годин на вивчення ремесла, аніж в спеціалізованих ремісничих навчальних закладах, особливо це впливало на вивчення учнями креслення, малювання, спеціальних технічних предметів. Керівники загальноосвітніх навчальних закладів та училищне начальство в різних учбових округах вважали, що збільшення асигнувань на розвиток ремісничих класів мало дати хороші результати в ремісничій підготовці учнів, а також заохотять приватних осіб до збільшення пожертв на підготовку учнів до певного виду професійної діяльності [7, с. 3-4].

Проте частина фабричних майстрів та інспекторів вважали натомість, що вивчення ремесла можливе не лише в ремісничих навчальних закладах, але й в умовах фабричного виробництва. Так, архівні матеріали свідчать, що на засіданні фабричних майстрів Київського округу було одноголосно прийнято думку, що можна укладати угоди з фабриками на професійну підготовку ремісників на засадах учнівства. Найбільше застережень при цьому викликало навчання ремеслу безпосередньо у ремісників у майстернях: «ремісник зацікавлений як можна довше тримати учня в незнанні прийомів праці, користуючись лише його дармовою мускульною працею, фабрика ж, приймаючи до себе незнаючого робітника, зацікавлена як можна швидше створити собі знаючого працівника, який би сприяв зростанню продуктивності закладу» [8, арк. 4244].

Не дивлячись на існуючі перешкоди, кількість ремісничих класів протягом другої половини ХІХ - початку ХХ століття в Україні зростала. Так, попечитель Київського учбового округу писав, що в 1904 році могло бути відкрито 10 нових ремісничих класів. У цей час в окрузі існувало вже 47 ремісничих класів, а саме: при міських і сільських народних училищах - 34; при єврейських училищах - 13 [7, с. 4].

Серед типових ремесел, яким навчали в системі ремісничої освіти досліджуваного періоду, у ремісничих класах переважали столярно- токарне (19 відділень і класів), слюсарно- ковальське (11 відділень і класів), що пояснювалося необхідністю знань саме таких ремесел у селянському господарстві [7, с. 5].

Учнями ремісничих класів і відділень ставали переважно учні тих училищ, при яких засновувалися вказані класи. У 1904 році в ремісничих класах по Київському учбовому округу було 856 учнів. За видом ремесла, яке вивчалося в ремісничих класах, учні розподілялися таким чином, як вказано в таблиці 2.

Про деякі ремісничі класи й відділення, що були створені й діяли протягом досліджуваного нами періоду, збереглися більш повні відомості. Так, Єрешковське двокласне сільське училище Сквирського повіту заснувало в 1899 році столярно-токарний ремісничий клас, в якому навчалися учні першого й другого класів. Навчання цьому ремеслу, як свідчать історичні дані, мало практичне спрямування щодо сільського господарства, а мета оволодіння ним - навчити дітей виготовляти й ремонтувати нескладний сільськогосподарський інвентар. Майстер, що викладав учням ремесло, мав практичну підготовку, а учнів в 1904 році налічувалося 48 [7, с. 8]. Столярно-токарний клас при Бердичівському двокласному єврейському училищі було створено в 1891 році. Він утримувався за рахунок свічного збору (100 руб.), коробкового збору (400 руб.); 100 руб. надавав тимчасовий комітет з розповсюдження серед євреїв ремісничої освіти. Але найбільше коштів на діяльність класу поступало від продажу виробів самих учнів - меблів [7, с. 8]. Фастівське двокласне сільське училище заснувало клас слюсарно-ковальського ремесла, який існував з коштів самого училища. Вчитель-майстер мав ремісничу освіту, а учнів у 1904 році було 16. Столярне й шорне відділення при Таганчеському двокласному сільському училищі Канівського повіту існували з 1882 року, учнів у 1904 році було 29. Столярне й ткацьке ремісничі відділення при Райгородському двокласному сільському училищі існували за рахунок пожертви почесної блюстительниці училища В.М. Ханенко, яка найняла для цього досвідчених майстрів. Як зазначав попечитель учбового округу, «навчання ткацькому ремеслу, такому необхідному в селянському житті, при співчутливому ставленні засновниці, повинно дати хороші результати й стати прикладом для інших училищ» [7, с. 9].

Як свідчать опрацьовані нами історичні матеріали, з початку ХХ століття ремісничі навчальні заклади ставали дедалі більш численними, а кількість учнів у них почасти досягала двохсот [9]. Так, в Київському Олександрівському ремісничому училищі на 1 січня 1910 року було 170 учнів, що навчалися на трьох відділеннях, які навчали дітей за п´ятьма спеціальностями.

Ремісничі училища другої половини ХІХ - початку ХХ століття були переважно самостійними навчальними закладами; так, в Київському учбовому окрузі лише одна реміснича школа діяла при технічному училищі. Однак на початку ХХ століття деякі ремісничі навчальні заклади самі ставали технічними училищами; наприклад, Клинцовське ремісниче училище з 1 липня 1902 року було перетворене на середнє семикласне технічне училище в поєднанні з нижчою ремісничою школою [10, с. 7].

Зміст освіти в ремісничих навчальних закладах України досліджуваного періоду не був константою і змінювався залежно від типу ремісничого навчального закладу (училище, школа ремісничих учнів, нижча реміснича школа, ремісничий клас, ремісниче відділення).

Починаючи з 90-х років ХІХ століття, ремісничі навчальні заклади працювали згідно з програмами, затвердженими радою попечителя учбового округу. Міністерство народної освіти затвердило базові навчальні плани й програми 19 грудня 1890 року. Невиконання вказаних програм обов´язково відзначалося у звітах попечителів учбових округів перед міністерством народної освіти Російської імперії (щорічно). Проте педагогічні ради ремісничих навчальних закладів мали змогу вносити необхідні зміни до програм і планів, якщо для цього виникала необхідність. Так, наприклад, у 1903 році попечитель Київського учбового округу писав у своєму звіті: «Київське Олександрівське й Полтавське ремісничі училища, ... а також Чернігівське ремісниче училище продовжують без особливих відступів ведення навчальної справи за тими ж програмами, причому педагогічний персонал останнього, визнаючи необхідність розширити курс загальноосвітніх предметів і ремесел, склав нову, більш доцільну програму, яка, без сумніву, поставить навчальну й практичну справу училища на потрібну висоту» [7, с. 42].

Загалом структура змісту освіти в ремісничих училищах України в досліджуваний період умовно поділялася на три компоненти:

1. Наукові предмети, до яких відносилися: Закон Божий, російська мова, арифметика, географія, історія, алгебра, геометрія, фізика та ін.

2. Графічні мистецтва, а саме: правопис, креслення, малювання.

3. Спів та практичні заняття в майстернях.

Представимо характеристику змісту навчання в ремісничих навчальних закладах в таблиці 3.

Як свідчать наведені дані, на працю в майстернях в ремісничому училищі відводилося найбільше часу - 22 години на тиждень (із загальних 38 навчальних годин); а найбільше навчальних годин припадало учням четвертого класу

- 52 на тиждень. У п´ятому класі учні набагато більше працювали в майстернях, витрачаючи на це ще й літній час - з 1 червня по 15 липня. Щодо пріоритетів у вивченні окремих предметів, то у першому-другому класах найбільше занять відводилося на арифметику, в третьому-четвертому

- на фізику. Від трьох до п´яти годин на тиждень учні присвячували малюванню, а в четвертому класі вісім годин займало креслення.

Типовий щоденний розподіл навчальних годин в класах і майстернях ремісничих закладів був приблизно таким:

1. З 8 до 12 години - заняття в класах із загальноосвітніх дисциплін для перших чотирьох класів. Ці уроки продовжувалися по одній годині кожен з п´ятихвилинними перервами. У цей час п´ятий клас працював у майстернях, і лише один раз на тиждень мав урок з механіки.

2. З першої до п´ятої години вечора всі

п´ять класів працювали в майстернях.

3. У суботу заняття в майстернях тривали до третьої години дня, після чого учні відвідували баню і йшли на вечірню до місцевої церкви.

Якщо учні мешкали віддалено від приміщення училища чи школи, то взимку їм дозволяли закінчувати заняття в майстернях о четвертій годині. Попечитель Київського учбового округу у своєму щорічному звіті робив висновок про таку завантаженість робочого тижня в ремісничих училищах: «Така тривалість занять, . внаслідок поєднання розумової праці з фізичною, не є обтяжливою. Тільки в літні дні, особливо з першого червня до середини липня, учні виявляють ознаки втоми, відсутність належного старання, повільність і в´ялість на заняттях, внаслідок чого найбільш слабких адміністрація училища, згідно з приписами лікаря, відпускає на канікули раніше 15 липня» [11, с. 12].

Викладання переважної більшості навчальних дисциплін у ремісничих училищах і школах відбувалося за програмами, затвердженими училищними статутами. Однак керівництво училища або школи мало змогу внести відповідні корективи в зміст навчального процесу. Наприклад, у Київському Олександрівському ремісничому училищі з 1905 року було збільшено кількість годин на вивчення російської мови (до восьми замість шести), а також призначено по дві години на вивчення алгебри й механіки; натомість кількість годин на графічні предмети зменшилася до 44 (з 48), з геометрії - до 5, з фізики - до 7 годин на тиждень [11, с. 13].

Таким чином, здійснений аналіз загальних організаційних та змістових засад діяльності ремісничих навчальних закладів Київського учбового округу дозволяє визначити такі головні тенденції їхнього розвитку:

- залежність кількості й якісного рівня ремісничих навчальних закладів від соціально-економічних та соціокультур- них умов кожного окремого регіону;

- поступове зростання кількості ремісничих навчальних закладів, а також ремісничих класів та відділень на початку

ХХ століття;

- переважання в структурі ремесел, обраних для вивчення, типових для сільського господарювання видів діяльності (ковальства, столярства, шорництва, ткацтва);

- поступове зростання у сфері ремісничої освіти організаційно-контрольних заходів з боку міністерства народної освіти Російської імперії.

Перспектива подальших досліджень розвитку ремісничої освіти в Україні пов´язана з аналізом регіональних відмінностей Правобережжя, Слобожанщини, Півдня України в постановці питання про зміст та організацію діяльності ремісничих навчальних закладів в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Нарадько А.В. Благодійність у розвитку освіти в Україні (друга половина ХІХ - поч. ХХ ст.): дис. . канд. іст. наук: 07.00.01 / Нарадько А.В. - Запоріжжя, 2003. - 242 с.

2. Степанишина О. Господарство графів Бра- ницьких на Київщині і реформа 1861 р. в їхніх маєтках, Т. III / О. Степанишина - Студії з історії України. - К., 1930. - 186 с.

3. Курченко В.В. Діяльність земств України у розвитку освіти (1864-1914 роки): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Купченко В.В. - Харківський держ. ун-т. ім. В. Каразіна. - Харків, 1998. - 16 с.

4.Мармазова О.І. Просвітницька діяльність земств в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Ма- рмазова О.І. - Донецьк, 1998. - 180 с.

5. Поляруш С.І. Становлення і діяльність органів державної опіки та громадської благодійності на Лівобережній Україні (1775-1918): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Поляруш С.І. - К., 1996. - 209 с.

6.Отчет попечителя Киевского учебного округа о состоянии учебных заведений округа за 1894 г. - К.: Типография Тов-ва Куш- нерев и К, 1895. - 324 с.

7.Отчет попечителя Киевского учебного округа о состоянии учебных заведений округа за 1903 г. - К.: Тип-я Кушнерев и К, 1904.- 812 с.

8. Совещание старших фабричных инспекторов Киевского округа. - Центральний державний історичний архів України у м. Києві. - Ф. 574, оп. 1., спр. 351. - 82 арк.

9. Отчет попечителя Киевского учебного округа о состоянии учебных заведений округа за 1909 год. - К.: Типография Тов-ва Кушнерев и К, 1910. - 338 с.

10. Отчет попечителя Киевского учебного округа о состоянии учебных заведений округа за 1902 г. - К.: Тип-я Кушнерев и К, 1901. - 386 с.

Отчет попечителя Киевского учебного округа о состоянии ремесленных учебных заведений округа за 1911 год. - К.: Типография Тов-ва Кушнерев и К, 1912. - 24 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь