Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Література в контексті культури (збірка наукових праць)

37. Поняття жіночої «краси» й еволюція жіночого образу в творах пізнього Гоголя


Н. М. Сквіра
м. Київ

Аналізується еволюція світосприйняття письменника на прикладі жіночих образів його творів.

В усвідомленні людьми свого обов’язку, прагненні до добра, дотриманні Божого слова вбачав Гоголь шляхи реалізації переродження суспільства: «Общество только тогда поправится, когда всякий частный человек займется собою и будет жить как христианин, служа Богу теми орудиями, какие ему даны, и стараясь иметь доброе влияние на небольшой круг людей, его окружающих» [9, с.392]. Мета дослідження - з’ясувати роль жіночих образів та визначити параметри жіночої краси з погляду Гоголя (на прикладі творів 1830-1840 років). Слушною є думка А. Григор’єва про важливість саме жіночого питання, актуального для суспільної думки середини XIX століття: «Але, насправді, в тепе-рішню хвилину сучасного розвитку менші, тобто жінки, діти й бідні - це майже єдине питання, питання, яке складає велике історичне завдання християнства» [10, с.61].

О. Веселовський, порівнюючи другий том «Мертвих душ» із другою частиною поеми «Божественна Комедія» Данте, стверджував, що мета останньої книги Гоголя - показати, що «для всіх, у кому ще не зачерствіло серце, можливе спасіння. Очищаючим началом повинна з’явитися любов у тому містичному смислі, який вона з роками отримувала для Гоголя, - не тільки культ жінки, й і прагнення всього себе віддати на служіння людям- братам» [7, с.239].

Подібні вислови стосовно важливої місії жінки знаходимо й у «Вибраних місцях із листування з друзями»: «Влияние женщины может быть очень велико, именно теперь, в нынешнем порядке или беспорядке общества, в котором, с одной стороны, представляется утомленная образованность гражданская, а с другой - какое-то охлаждение душевное, какая-то нравственная усталость, требующая оживотворения. Чтобы произвести это оживотворение, необходимо содействие женщины. Эта истина в виде какого- то темного предчувствия пронеслась вдруг по всем углам мира, и все чего-то теперь ждет от женщины» [8, т.8, с.224]. Інтерес до життя односельчан та, зокрема, їхніх дружин, помітний і в листах письменника. Наприклад, у листі до сестер від 1844 року Гоголь, проявляючи цікавість до жінок, просить надати йому якомога повнішу їх характеристику: «Какова у него жена, какие ее качества? и какие ее заняття? и держит ли она в руках свого мужа или муж ее? Как отзывается о ней муж, как отзываются о ней соседи, как отзывается о ней приказчик...» [8, т.12, с.314]. Як зазначає Ю. Барабаш: «Жіноче питання пов’язане з глибинними суспільними процесами, з найбільш корінними та злободенними проблемами російського життя - якими вони йому (Гоголю - Н. С.) бачились і як він їх розумів» [3, с.68].

Про вплив епохи на формування жіночого характеру говорить і Ю. Лотман, при цьому поділяючи жіночі образи на три стереотипні групи. «Характер жінки дуже своєрідно співвідноситься з культурою епохи. ... жінка з її напруженою емоційністю, живо та безпосередньо всотує особливості свого часу, значною мірою обганяючи його. В цьому сенсі характер жінки можна назвати одним із найчутливіших барометрів суспільного життя. Жіночий характер парадоксально реалізує й прямо протилежні властивості. Жінка - дружина й мати - найбільшою мірою пов’язана з надісторичними властивостями людини, з тим, що глибше і ширше відбитків епохи», - зазначає дослідник [13, с.46].

На думку Ю. Лотмана, XVIII століття створило три стереотипи жіночих образів. Перший - «образ ніжно люблячої жінки, життя й почуття якої розбиті. Героїня наділена ідеальним почуттям, поетичністю натури, ніжністю, душевною тонкістю. Її душа, здоров’я та життя зруйновані жорстокістю суспільства» [13, с.65]. Другий - демонічний характер, що асоціюється, наприклад, «з героїчним образом „беззаконної комети“, яка сміливо руйнує всі умовності створеного чоловіками світу» [13, с.65]. Третій - жінка-героїня, характерна риса якої - «включеність до ситуації протиставлення героїзму жінки та духовної слабкості чоловіка». Прикладами третього ідеалу Ю. Лотман вважає Марфу Посадницю (Карамзіна) чи Орлеанську Діву (Жуковського). Відзначимо, що узагальнений жіночий образ у творчості пізнього Гоголя дещо нагадує останній тип із класифікації Ю. Лотмана, але героїзм жінки у випадку письменника є принципово відмінним. Це передусім героїзм „духовний“, який базується на дотриманні жінкою біблійних настанов, на її прагненні до вдосконалення та спонуканні інших до нового життя [15].

Аналізуючи попередні здобутки гоголезнавства з теми «Гоголь і жінки» та «Жіночі образи у творах Гоголя», зауважимо, що дослідники посилалися здебільшого на біографічні факти про знайомства та стосунки Гоголя з жінками (наприклад, з Г.М. Вієльгорською, з О.О. Смирновою- Россет) [11] або ж інтерпретували його ранні твори, де жіночий образ сприймався як «додаткова „жанрова“ фігура до пейзажу», втілення підлоти чи нечисті [2], символ сліпої пристрасті (наприклад, любов Андрія до полячки у повісті „Тарас Бульба“), символ смерті (панночка з повісті „Вій“) тощо. Значної уваги у розробці цього питання заслуговують і сучасні дослідження Ю. Барабаша [3] та С. Бочарова [5], в яких акцент у дослідженні жіночої теми робиться передусім на творчості пізнього Гоголя. Так, Ю. Барабаш у розділі «Три письма женщинам» аналізує листи з «Вибраних місць

з листування з друзями»; у статті «„Красавица мира“. Жен-ская красота у Гоголя» С. Бочарова розкривається «енергетична» характеристика жіночих образів; на прикладі листа «Женщина в свете» стверджується не тільки ідея утилітарної сили та вищої користі краси, а й її «богоподібність», про яку вперше, на думку дослідника, заговорив Гоголь.

Повніше розкрити уявлення Гоголя про образ жінки, прослідкувати еволюцію у його створенні, визначити параметри жіночої краси допоможе, на наш погляд, аналіз жіночих образів на прикладі творчості письменника 18301840 років (нарис «Женщина», уривок «Рим», статті «Женщина в свете», «Чем может быть жена для мужа в простом домашнем быту, при нынешнем порядке вещей в России», «Что такое губернаторша» з «Вибраних місць з листування з друзями», другий том «Мертвих душ»). Як зазначає С. Бочаров: «християнський Гоголь „Вибраних місць“, звичайно, відійшов від Гоголя „Арабесок“, але відійшов не зовсім. Тому що й тут він впускає до свого релігійно-морально-естетичного синтезу не тільки святиню мистецтва, але й жіночу красу, освячуючи її як Боже повеління жінці та всім нам» [5, с.32].

У «Літературній газеті» за 1831 рік виходить стаття Гоголя «Женщина». У перших її рядках один із персонажів, Телеклес, підкреслює порочність жіночої натури: «Адское порождение!» [8, т.8, с.143]. Натомість Платон, його учитель, даючи оцінку «творенню богів» - жінці, характеризує її сутність таким чином: «вот что люди называют любовью! Вот какая участь готовится для этого кроткого существа, в котором боги захотели отразить красоту, подарить миру благо и в нем показать свое присутствие на земле!» [8, т.8, с.144]. За словами Платона, місія жінки - скрасити світ, дарувати добро, реалізуватися в ньому. Гоголь намагається переконати, що жінка повинна позитивно впливати на людство. Її завдання - дарувати любов, допомагати розкритися, удосконалюватися кожному члену суспільства: «Устреми на себя испытующее око: чем был ты прежде и чем стал ныне, с тех пор, как прочитал вечность в божественных чертах Алкинои; сколько новых тайн, сколько новых откровений постиг и разгадал ты своею бесконечною душою и во сколько придвинулся ближе к верховному благу!» [8, т.8, с.145]. Або: «Что б были высокие добродетели мужа, когда бы они не осенялись, не преображались нежными, кроткими добродетелями женщины?» [8, т.8, с. 146].

Присутність у жінці божого начала, її посередництво між небесним і земним світом неодноразово підкреслюється Гоголем у даній статті: «Что женщина? - Язык богов! Мы дивимся кроткому, светлому челу мужа; но не подобие богов созерцаем в нем: мы видим в нем женщину, мы дивимся в нем женщине, и в ней только уже дивимся богам» [8, т.8, с.145]. Гоголь, показуючи різницю між чоловіком та жінкою, вдається до оперування філософськими категоріями ідеї та метафоричного образу картини. Так, жінка прирівнюється до ідеї, що виникає перед створенням об’єкта, а чоловік керується реалізацією цієї ідеї, яка втілена в створеному об’єкті: «пока картина еще в голове художника и бесплотно округляется и создается - она женщина; когда переходит в вещество и облекается в осязаемость - она мужчина» [8, т.8, с.145].

Характерною рисою Алкіної є її краса: «мраморная рука, сквозь которую светились голубые жилы... Небрежно откинутые назад, темные, как вдохновенная ночь, локоны надвигались на лилейное чело ее и лилися сумрачным каскадом на блистательные плечи...» [8, т.8, с. 146-147]. Як зазначає Ю. Манн, красуня з цього твору є «втіленням божественного начала, нагадуванням про небесну батьківщину людської душі» [14, с.128]. Риси героїні здаються вкрай ідеалізованими, майже фантастичними. Ось чому

А. Бєлий називає уривок Гоголя «Женщина» «переказом містики, який підносить жінку до обличчя божества, як „Софію“» [4, с.314], а В. Брюсов, аналізуючи опис героїні, акцентує на гіперболізації у змалюванні Гоголем жіночих образів: «Але яскравіше за все, мабуть, виявилась схильність Гоголя до гіперболи в спробах змалювати жіночу красу. Героїня юнацького уривка «Женщина» була такою прекрасною, що «казалось, тонкий, светлый эфир, в котором купаются небожители, по которому стремится розовое и голубое пламя, разливаясь и переливаясь в бесчисленных лучах, коим и имени нет на земле, облекся в видимость; никогда сама Царица любви не была так прекрасна!» [6]. Доповнимо, що в основі використання гіперболи Гоголем лежить не тільки акцентування уваги читача, а й елемент натяку, певного посилання до відомого асоціативного об’єкта за допомогою своєрідних знаків-асоціонімів: «эфир, в котором купаются небожители ... облекся в видимость» (перевтілення божественного), «лучи, коим и имени нет на земле» (акцентування на метафізичному), «Царица любви не была так прекрасна! » (зображення жінки як результату дії Вищої Сили).

Жіноча тема розкривається Гоголем і в уривку «Рим». Своєрідний гімн жіночій красі звучить на його сторінках: «все в ней венец созданья, от плеч до античной дышащей ноги и до последнего пальчика на ее ноге» [8, т.3, с.217]. Відомо, що спочатку Гоголь планував написати цілий «римський» роман під назвою «Аннунциата», яка потім змінювалася на «Мадонну del fiore» («Мадонна с цветком») і лише через рік з’явилась повість «Рим», в якій смисловим стержнем є все ж таки місто, а не жінка. У повісті жіноча краса як своєрідний прояв вічності в людині, на думку В. Кривоноса, переживається героєм: «красуня Аннунциата сприймається юним князем як утілення ідеї вічності: „...перед ним стояла неслыханная красавица. <...> Это было чудо в высшей степени. <...> Это была красота полная, созданная для того, чтобы всех равно ослепить!.. и верующий и неверующий упали бы пред ней как пред внезапным появлением божества“» [12].

Разом із цим саме Рим - «вічне місто», за В. Кривоносом, породжує красу Аннунціати. Підтвердженням стають слова Гоголя: «такая женщина могла только родиться в Риме» [8, т.3, с.250]. Описуючи красу героїні, Гоголь акцентує і на значенні поняття краси для світу: «Полная красота дана для того в мир, чтобы всякий ее увидал, чтобы идею о ней сохранял навечно в своем сердце» [8, т.3, с.250]. Як зазначає Ю. Манн: «Аннунциата не просто красуня. В ній є дещо від краси ідеальної, вищої» [14, с.333].

Стаття «Женщина в свете» продовжує тему жінки. Значення цієї статті, вдаючись до релігійних тлумачень стосовно прийняття і подолання гріха жінкою, обґрунтовує В. Томачинський: «За вченням Святих отців, гріх як прийшов у світ за допомогою жінки (жены) Єви, так і переможений був за допомогою Діви (також жены) Божої Матері... Єва перша серед живих почула прокляття й заголосила; Пресвята Богородиця перша почула Благовіщення й зраділа. Саме цьому Гоголь і надає такого великого значення „Женщине в свете“» [16, с.350].

Подібними є і відгуки С. Бочарова, який зауважує, що «гоголівська жінка чи то раннього уривка 1831 чи „женщина в свете“ 1846 р. - звичайно, не Богоматір прямо, але все ж якась „мова богів “ у напівязичницькому ранньому уривку, або Бога, який звелів їй бути красунею і послав у світ як свою красу, в християнскій фінальній книзі» [5, с.33]. Цікавим видається і той факт, що Гоголь починає «Вибрані місця» саме розділом «Женщина в свете». «Письменник визнав за необхідне акцентувати увагу читача на цьому розділі, поставивши його в самий початок книги, така його воля; з нею, звичайно, можна було б не порахуватися, але краще намагатися її зрозуміти»,

- пише Ю. Барабаш [3, с.65]. Аналізуючи цей факт, дослідник вдається до міркувань психологічного характеру: «жіноче оточення, спілкування з жінками, особливо в пізній період, в 1840-ві роки, були надзвичайно важливим фактором його духовного розвитку й душевного життя» [3, с.65]. Крім такого важливого аргументу, не менш прийнятним, на наш погляд, може бути ще один: еволюцію гоголівського світогляду в 1840-ві роки багато в чому визначав вплив Святого Письма, творів Отців Церкви, з яких він, безумовно, черпав відомості про жінку, про її місію та роль.

У статті «Женщина в свете» Гоголь говорить про смисл буття жінки, про її призначення в світі. Образ жінки у статті можна вважати «збірним» - (Письмо к ...ой), адже конкретного адресата самим Гоголем не вказано. Як зазначає у своїй книзі «Гоголь. Загадка „Прощальной повести“. „Выбранные места из переписки с друзьями“» Ю. Барабаш: «Героїня гоголівського листа

- не визначений адресат, це узагальнений образ світської жінки, який увібрав у себе риси декількох знайомих Гоголя, мабуть, найбільшою мірою - С. Соллогуб, однак не тільки її. Мета автора далеко виходить за рамки відповіді не відомої нам „...ой“, ця мета в тому, щоб донести до читача книги свої думки про важливі, на його погляд, сторони сучасного йому життя й ширше - духовного життя людини взагалі» [3, с.77]. У примітках до академічного видання творів письменника читаємо: «Адресата не встановлено. В листі використані почасти листи Гоголя до О. О. Смирнової (від 16 травня 1844 р. і від 28 липня 1845 р.). У той же час в ньому знайшло відображення стосунків Гоголя з С. М. Соллогуб (вродж. Вієльгорською).

Можливо, що лист не був адресований визначеній особі й Гоголь лише надав своїй публіцистичній статті форму приватного листа» [8, т.8, с.788].

У статті Гоголь відзначає головну місію жінки - «оживотворение», яке потрібне, щоб вилікувати суспільство від «охлаждения душевного», «нравственной усталости». Незважаючи на такі благодійні наміри, жінки, за Гоголем, не є ідеальними створіннями, а відзначаються й негативними рисами, бо можуть, наприклад, провокувати чоловіків на службові зловживання: «Окажется, что большая часть взяток, несправедливостей по службе и тому подобного, в чем обвиняют наших чиновников и нечиновников всех классов, произошла или от расточительности их жен, которые так жадничают блистать в свете большом и малом и требуют на то денег от мужей, или же от пустоты их домашней жизни, преданной каким-то идеальным мечтам, а не существу их обязанностей...» [8, т.8, с.224].

Жінка, на думку Гоголя, повинна першою спонукати людей до пізнання сутності Бога. Наприклад, у листі «Что такое губернаторша» Гоголь пише: «Клянусь, женщины гораздо лучше нас, мужчин. В них больше великодушия, больше отважности на все благородное; ... если только сколько-нибудь сумеете очертить перед женщиной ее высокое поприще, которого ждет теперь от нее мир, - ее небесное поприще быть воздвижницей нас на все прямое, благородное и честное, кликнуть клич человеку на благородное стремление, то та же самая женщина, которую вы считали пустой, благородно вспыхнет вся вдруг... подвигнет себя самую на все чистое, подвигнет своего мужа на исполнение честного долга и, швырнувши далеко в сторону свои тряпки, всех поворотит к делу» [8, т.8, с.319]. Немало свідчень про бачення Гоголем жінки, її призначення, поглядів на сімейні стосунки можна почерпнути і з листування Гоголя з Ганною Михайлівною Вієльгорською - «здається, єдиною жінкою, в яку був закоханий Гоголь» (В. Соллогуб). За словами І. С. Аксакова, саме Вієльгорську намагався Гоголь змалювати на образі Уліньки у другому томі «Мертвих душ».

Розглянуті образи дозволяють окреслити поняття жіночої краси як: 1) зовнішню ознаку: «Красота женщины еще тайна. Бог недаром повелел иным из женщин быть красавицами; недаром определено, чтобы всех равно поражала красота» [8, т.8, с.226]; 2) внутрішню якість: «Ведь вы нехороши собой. Знаете ли вы это достоверно? Вы бываете хороши только тогда, когда в лице вашем появляется благородное движенье; видно, черты лица вашего затем уже устроены, чтобы выражать благородство душевное» (лист до Г. М. Вієльгорської від 29 жовтня 1848 року) [8, т.14, с.92]; 3) вияв божественності: «Но вы имеете еще высшую красоту, чистую прелесть какой-то особенной, одной вам свойственной невинности, которую я не умею определить словом, но в которой так и светится всем ваша голубиная душа» [8, т.8, с.226]; 4) вияв милосердя: «Но тем не менее свет все же населен; в нем люди, и притом такие же, как и везде. Они и болеют, и страждут, и нуждаются, и без слов вопиют о помощи, - и, увы! даже не знают как попросить о ней» [8, т.8, с.225]; 5) запоруку очищення: «Знаете ли, что мне признавались наиразвратнейшие из нашей молодежи, что перед вами ничто дурное не приходило им в голову» [8, т.8, с.226]. Ось чому Ю. Барабаш, інтерпретуючи слова Гоголя «Красота женщины еще тайна» пише так: «Очевидно, що мова йде не про бездушну привабливість, а про велику миротворну силу, яка таїться в красі і перевтілює людину, несе їй добро та очищення, силу, яка „випрямляє“» [3, с.73]; 6) добро, любов до ближнього: «В прибавленье ко всему вы имеете уже самим богом водворенное в вашу душу стремленье, или, как называете вы, жажду добра» [8, т.8, с.226]; «Ваше дело только приносить страждущему вашу улыбку да тот голос, в котором слышится человеку прилетевшая с небес его сестра» [8, т.8, с.227].

Теми обов’язків жінки Гоголь торкається у листах «Что такое губернаторша» та «Чем может быть жена для мужа в простом домашнем быту, при нынешнем порядке вещей в России». Як зазначено в академічному виданні творів Гоголя стосовно першого листа: «Лист являє собою дещо перероблений лист до О. О. Смирнової від 6 червня 1846 року ... Гоголь дає Смирновій поради стосовного того, як впливати на калузьке суспільство, при цьому пояснює свої думки прикладами з діяльності „попередниць “ Смирнової, які були губернаторшами в Калузі (К***) і Оболенської (О***)» [8, т.8, с.795]. На думку С. Аксакова, Гоголь у О. Смирновій «вбачав ... Магдалину, яка кається, і вважав себе спасителем її душі» [1, с.282]. У листі «Чем может быть жена для мужа.» адресат автором також не зазначається. Аналізуючи цей лист, Ю. Барабаш пише: «Трагікомізм ситуації, гіркий парадокс полягає в тому, що мудрощів подружнього життя навчає закоренілий і безнадійний холостяк, бобиль, „байбак“, як сказав би про нього його ж персонаж, Кошкарьов. Той, хто сам ніколи не мав ні кола, ні двора - нічого, крім убогої валізи» [3, с.99]. Дослідник відзначає, що й «морально- повчальна, суворо регламентуюча спрямованість, і риси описаного в ньому (листі - Н. С.) ідеального укладу сімейного життя» запозичені Гоголем із «Домострою» [4, с.103]. Хоча сама ідея покладання на жінку, на думку автора, суперечить «Домострою», «який визнає лише повне верховенство чоловіка завжди й у всьому» [3, с.104].

Три листи («Женщина в свете», «Что такое губернаторша», «Чем может быть жена для мужа в простом домашнем быту, при нынешнем порядке вещей в России»), на думку Ю. Барабаша, «складають єдиний тематичний вузол, деяку цілісність, підсистему, яка дає підстави виділити в „Листуванні^ - нехай з відомою часткою умовності - так звану жіночу тему, або жіноче питання, що непокоїло в тогочасній Росії не без впливу ідей Жорж Санд, багато умів, причому в обох половинах людства» [3, с.68]. Дослідник доходить висновку щодо вибудування Гоголем «стрункої й логічної ієрархії смислових рівнів: спочатку - жінка в „свете“, в суспільстві, трактуємо широко, як свого роду синонім життя взагалі; потім - жінка в конкретних умовах губернії, міста і в чітко визначеній функції „первой дамы“, нарешті - жінка в „домашнем быту“» [3, с.99]. У другому ж томі „Мертвих душ“ картина дещо узагальнюється: на прикладі другорядних жіночих образів ми спостерігаємо жінок у домашньому побуті, на образі

Уліньки - спробу змалювання жіночого ідеалу, обмеженого чуттєвою сферою, доброчинними намірами.

На нашу думку, не варто жіночі образи, вималювані Гоголем у пізніх творах, ставити в один ряд. Кожен з них має свою варіацію, що залежить від мети Гоголя - описати узагальнювальний образ жінки («Женщина»), підкреслити значення краси для світу як прояву вічності («Рим»), торкнутися головних обов’язків жінки («Женщина в свете») і т. д. Хоча еволюція створення жіночих образів, їх взаємодоповнення очевидні. Отже, проаналізувавши окремі твори Гоголя 1840-х років, у яких постає образ жінки, доцільно говорити про його еволюцію, яка зумовлена передусім не лише впливом жіночого оточення на письменника в цей період, а й разючим інтересом Гоголя до Святого Письма (наприклад, здійснення надписів поряд із біблійними віршами, де йдеться про жінок; настанови О. Смирновій, Г. Вієльгорській, сестрам, запозичені з Нового Заповіту тощо). Поняття ж «жіноча краса» у Гоголя багатоаспектне і постає у двох вимірах: зовнішньому (атрибутами якого є «білизна», «вії», «посмішка», «оголена нога» (за С. Бочаровим)) та внутрішньому (атрибутами якого можна вважати красу як прояв Божої сутності, вічності, добра, любові, милосердя, запоруку «оживотворення», очищення та переродження).

Бібліографічні посилання

1. Аксаков С. Т. Собрание сочинений: В 4 т. Т. 3. - М., 1956. - 810 с.

2. Амфитеатров А. Женщины Гоголя (К 80-й годовщине кончины Гоголя) // Трудный путь. Зарубежная Россия и Гоголь. - М., 2002. - С. 60-67.

3. Барабаш Ю. Гоголь. Загадка «Прощальной повести» («Выбранные места из переписки с друзьями». Опыт непредвзятого прочтения). - М., 1993. - 270 с.

4. Белый А. Мастерство Гоголя: Исследование. - М., 1996. - 351 с.

5. Бочаров С. «Красавица мира». Женская красота у Гоголя // Гоголь как явление мировой литературы: Матер. Междунар. науч. конф., посвящ. 150-летию со дня смерти Н. В. Гоголя / Под ред. Ю. В.Манна. - М., 2003. - С. 15-35.

6. Брюсов В. Я. Гипербола и фантастика у Гоголя. Из доклада «Испепеленный», прочитанного на торжественном заседании общества любителей русской словесности 27 апреля 1909 года: [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://gogol.niv.ru/text/text.pl730. - Заголовок с экрана.

7. Веселовский А. Этюды и характеристики. Т. 2. - М., 1912. - 347 с.

8. Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений. - М.; Л., 1940-1952. - Т. I-XIV.

9. Гоголь Н. В. Собрание сочинений: В 9 т. Т. 6: Духовная проза; Критика; Публицистика. - М., 1994. - 557 с.

10. Григорьев А. А. Гоголь и его последняя книга // Русская эстетика и критика 40-50-х годов XIX века. - М., 1982. - С. 54-81.

11. Див., наприклад, ст. Гоголь и женщины; Воропаев В. В. Почему Гоголь не был женат: [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://revizor.net. - Заголовок с экрана.

12. Кривонос В. Время и вечность в «Риме» Гоголя: [Электронный ресурс] // Пространство и время в языке: Конф. - 6-8 февр. 2006. - Самара, 2006. - Режим доступа: http://vestnik.rsuh.ru/56/st56.htm. - Заголовок с экрана.

13. Лотман Ю. М. Беседы о русской культуре: Быт и традиции русского дворянства (XVIII-нач. XIX века). - Спб., 1999. - 415 с.

14. Манн Ю. В. Поэтика Гоголя. Вариации к теме. - М., 1996. - 474 с.

15. Сквіра Н. М. Поетологія жіночих образів у другому томі «Мертвих душ» Миколи Гоголя // Мова і культура. Т. IX (97). - К., 2007. - Вип. 9. - С. 92100.

16. Томачинский В. «Выбранные места из переписки с друзьями» Гоголя: Путь христианской души // Альфа и Омега. Общество для распространения Священного Писания в России. Уч. зап. - М., 1999. - №

4 (22). - С. 347-369.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)