Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Література в контексті культури (збірка наукових праць)

3. Специфіка репрезентації жіночих образів у наративній структурі роману джеймса патріка донліві «рудий»


О. П. Бойченко
м. Черкаси

Розглядається специфіка жіночих образів сучасної американської прози.

Світоглядна криза, яка виникла в американському суспільстві в середині ХХ століття, позначилася буквально на всьому, а передовсім на індивідуальній реляції людини зі світом. Перехід від однієї системи цінностей до іншої відбувався у різноманітних сферах людського буття, зокрема в науці, культурі, мистецтві, політиці, суспільних відносинах. В американській літературі цей перехідний період покликав за собою виникнення різних авангардистських літературних течій та угруповань. Так, у 60-х роках ХХ століття в американській літературі з’явилася школа «чорного гумору», яка запропонувала нову ідейно-естетичну систему, що значно відрізнялася від реалістичної [1, с.54].

Більшість вітчизняних та американських дослідників до «чорних гумористів» зараховують таких письменників як Уоренн Міллер, Джон Барт, Натанаел Уест, Джеймс Патрік Донліві, Томас Пінчон та інших. Хоча, звичайно, об’єднання таких різних письменників у одну школу є досить умовним [2, c.328], для них була спільною світоглядна концепція хаотичного, позбавленого будь-якого сенсу, життя. Боротися ж із цією хаотичністю, на думку «чорних гумористів», можливо тільки за допомогою комічного гротеску.

Досить показовою у цьому сенсі є творчість американо-ірландського письменника Джеймса Патріка Донліві, який свого часу був символічною фігурою епохи. Незважаючи на достатню кількість досліджень американських літературознавців (Девід Бенсон Бредфорд (David Benson Bradford), Річард Дана (Richard E. Dana), Дін Кохен (Dean Cohen), Том ЛеКлер (Tom LeClair), Чарлз Г. Месінтон (Charles G. Masinton), Патрік Шоу (Рatrick W. Shaw) та ін.), присвячених творчому доробку Д. П. Донліві, в Україні існують лише оглядові праці вітчизняних дослідників (М. Анастасьєв, Т. Денисова, Д. Затонський, О. Звєрєв, М. Ігнатенко, В. Оленєва, Л. Черніченко), які стосувалися переважно ідейно-тематичних домінант та стилістично-зображальних засобів письменника, і не передбачали монографічного вивчення творчого доробку письменника та його осмислення як цілісного естетичного явища.

Зважаючи на те, що останнім часом питання образу жінки в сучасній літературознавчій рефлексії викликає особливе зацікавлення, дослідження реалізації цього образу в творчості Д. П. Донліві видається надзвичайно актуальним. Таким чином, метою наукової розвідки є спроба дослідити специфіку репрезентації жіночих образів у наративній структурі роману Д. П. Донліві «Рудий».

Дебютний роман Д. П. Донліві «Рудий», надрукований у напівпідпільному французькому видавництві «Олімпія прес» у 1955 році, викликав навколо себе шалений ажіотаж через наявний у ньому виклик загальноприйнятим модусам сексуального існування суспільства. Принагідно зазначимо, що в романі «Рудий» домінує репрезентація жіночих образів, як другорядних, а не головних персонажів, хоча їх кількість і превалює над чоловічими. Загалом, реалізація цих образів здійснюється з точки зору бачення їх протагоністом роману Себастьяном Денджерфілдом, а не з точки зору автора.

В основному, через ліричну, чуттєву нарацію Себастьяна Денджерфілда репрезентується фізичний, а не психологічний образ жінок. Тільки через зображення фізичного вигляду жінок, з якими зустрічається

Себастьян, можна зрозуміти їхні почуття, емоції, переживання. Наприклад, з опису Меріон, дружини Себастьяна, можна зрозуміти, що вона перебуває на межі нервового зриву: «Merion not standing up to it very well. Worry. Couldn’t control herself any longer, shaking and crying, tired of it all. Mousy blonde hair, hanging over her head like sauerkraut. Silence got her. If she breaks a blood vessel, the doctors and expense will be something terrible» [3, с.74]. (Меріон виявилася не на висоті. Нерви. Вона вже не може тримати себе в руках, і втомившись від усього, постійно плаче. Ії брудне світле волосся звисає з голови, як кисла капуста. Вона перестала розмовляти. Якщо в неї лусне судина, то витрати на лікарів та ліки будуть просто жахливими.) (Тут і далі переклад наш. - О. Б.)

Примітним є те, що в романі відсутні роздуми, міркування жінок. Їх внутрішній психологічний стан передається тільки у вигляді діалогів, причому наратором у цьому випадку є сам Себастьян, завдяки створеній Донліві особливій системі чергування двох нараторів: першої і третьої особи. «Suddenly he was awake. In sweat and fear. Marion clinging to him sobbing. Hear the thunder of her heart and wailing. I’m smitten with remorse and calculating in my hert. Dublin looming a Swiss Cheese of streets and running through them screaming in tears. Children shrinking in the doorways. Gutters running pig’s blood. Cold and winter» [3, с.79]. (Раптом він прокинувся. Переляканий, спітнілий. Меріон, ридаючи, тулиться до нього. Він відчуває як у неї колотиться серце. Вона заходиться у плачі. Мене долають докори сумління і нав’язливі образи. Дублін уявляється мені шматком швейцарського сиру, і я мчуся вулицями, обливаючись слізьми. У дверях будинків прямо на очах зменшуються в розмірах діти. По канавах стікає свиняча кров. Зимовий холод.) Як бачимо, завдяки таким інноваційним формам нарації створюється особливе психологічне нагнітання загальної атмосфери безвиході, яке відчувається як наратором, так і реци-пієнтом.

Загалом, репрезентуючи образу Меріон, Донліві вдається до певної гри з читачем. Він нібито кидає йому виклик, зображуючи Меріон як негативного персонажа. Вдаючись до опису постійних сварок, нарікань, скарг Меріон на лінощі, пияцтво, а також непевних друзів чоловіка, автор вдало створює враження набридливої дружини, заздалегідь знаючи, що читач щиро симпатизує Себастьяну. Таким чином, на нашу думку, Донліві провокує читача на негативну рецепцію образу Меріон у романі, що викликає у реципієнта відповідні емоції при його сприйнятті.

Створюється враження, що автор пропагує спосіб життя, який веде протагоніст, тобто постійне пияцтво, неробство, бійки та скандали, знущання з дружини та доньки, розпуста, але через зображення депресивного стану героя, його відчаю, незадоволення собою, а також через зображення мрій Себастьяна, Донліві дуже тонко передає внутрішній психологічний стан героя, що перебуває у стані постійної фрустрації. Особливу меланхолійність репрезентують роздуми Себастьяна стосовно смерті. Смерть і гроші для нього взаємопов’язані, Себастьян виявляє дивну зацікавленість смертю, відчуваючи майже фізичне задоволення від спостереження за похоронами. Він часто уявляє Меріон та свою доньку Фелісіті мертвими, при цьому зазвичай роздумує про свої відчуття, спостерігаючи за похованням своїх рідних: «... Or may be the two of you will get killed in a train wreck and your father foot the bill for burial. Well-bred people never fight over the price of death. And it’s not cheap these days. Just look a bit glassy eyed for a month and take offfor Paris. Some nice quiet hotel in Rue de Seine and float fresh fruit in a basin of cool water. Your long winter body lying naked on the slate and what would I be thinking if I toughed your dead brest» [3, c.21]. (... А можливо ви обидві загинете в залізничній катастрофі, і твій батько заплатить за похорони. Аристократи не торгуються щодо ціни ритуалів. А вони зараз зовсім не дешеві. Десь приблизно місяць у мене будуть сльозитися очі, а потім я поїду до Парижа. Невеличкий тихий мотель на вулиці над Сеною, і свіжі фрукти у мисці із холодною водою. Твоє оголене, струнке тіло застигло на холодних кахлях. Не знаю, щоб я відчув, доторкнувшись до твоїх мертвих грудей.)

Потрібно зазначити, що, зображуючи стосунки з дружиною таким чином, Донліві не заперечує наявності почуттів у Себастьяна до Меріон. Себастьян часто відчуває себе винним, його мучить комплекс неповноцінності через те, що він не може забезпечити належного рівня життя, до якого звикла дружина. Але при цьому він не робить ніяких спроб, що б виправити ситуацію.

Характерним при репрезентації жіночих образів у романі є розгляд сексуальної компоненти кожної із жінок. Так, наступним жіночим образом, який репрезентується у романі, є образ Крістін, англійської дівчини, яка працює у дублінській пральні. Оскільки у своїх жінках Себастьян не хоче бачити забагато незалежності, а також нічого, що б могло загрожувати його самооцінці, він віддає перевагу жінкам, які залишаються поблажливими, незважаючи на його брутальність, і пропонують йому співчуття і кохання, коли він має проблеми. Саме тому Крістін ідеально імпонує Себастьяну як сексуально, так і в плані спілкування. Найкраще образ Крістін розкривається в найромантичнішій частині роману, в якій Кріс і Себастьян гуляють по Дубліну, а завершується вона любовною сценою: «She stopped and turned to him. I like you. It’s so much harder for a woman if love means anything and it does to all women and I want it to mean something to me» [3, c.90]. (Вона зупинилася і повернулася до нього. Я кохаю тебе. Якщо кохання і має якесь значення, то перш за все, для жінки, якій завжди складніше. І в цьому значенні я не хочу відрізнятися від інших.)

Крістін кохає Себастьяна, але традиційне виховання не дозволяє їй забути про те, що він має дружину. Це хвилює її постійно, і врешті їхні стосунки припиняються, після особливо депресивного періоду в житті Себастьяна, і хоча він пропонує їй поїхати разом до Лондона, вона відмовляє йому: «Sebastian stands and walks to Chris’s side. He puts his hand on her rump, taking up flesh in his fingers. Her head turns away from his mouth and pushes down a hand from her breast.

"If that’s the way you want to be, Chris.”

"It is."

"All right."

He goes to the door, opens it quickly, closes it quietly, steps into the drizzle and street, bleak and black» [3, с.137]. (Себастьян встає і підходить до Кріс, обіймає її, вона відвертається і відштовхує від грудей його руки. - Ну, якщо ти так налаштована, Кріс... - Саме так. - Як скажеш. Він іде до дверей, відчиняє їх і тихенько зачиняє за собою. Виходить на темну холодну вулицю під набридливий колючий дощ.)

Не менш цікавим, на нашу думку, є й образ міс Лілі Фрост, порядної, гарно вихованої тридцятип’ ятирічної католички, яка наймала кімнату в будинку, де мешкав Себастьян. Наївність і щедрість міс Фрост протиставляються хитрості Себастьяна, і завдяки такому протиставленню, а також умілому поєднанню ритміки й інтонації мовлення, найбільше досягається комізм діалогів. Саме тому образ Лілі Фрост найкраще репрезентується через діалогічне мовлення. Найпоказовішим, мабуть, є діалог, коли Себастьян має намір спокусити міс Фрост:

«"Miss Frost?"

"Yes?"

"I´m going to be quite honest, as I know I can be with you, without being misunderstood." "Yes, Mr. Dangerfield?" "Miss Frost, may I sleep in your bedroom ?" There was a pause. Miss Frost´s face was touched with a bit of redness. Her eyes gone down to the coffee. Sebastian continuing in the voice of good fellowship, a businesslike sound.

"1 don´t want you to misunderstand me, Miss Frost. I´ll put my mattress on your floor. It´s a rather peculiar thing with me. Having had so much upset I don´t think I could bear to sleep alone. Would you mind awfully? I know it must seem a bit irregular, but dash it all, I may as well be honest."

"O no, Mr. Dangerfield, it isn´t irregular at all. I know how you must feel.

I don´t mind. I understand what you mean."

"It´s really very kind of you, Miss Frost. To take it like this"» [3, с.203]. (Міс Фрост? - Що? - Я хочу вам щось відверто сказати, але будь-ласка, зрозумійте мене правильно. - Я вас слухаю, містере Денджерфілд. - Дозвольте мені провести ніч у вашій спальні. - Настала тиша. Міс Фрост зашарілася. І опустила очі, ніби розглядаючи чашку з кавою. Себастьян продовжував говорити в дружньому й одночасно діловому тоні. - Зрозумійте мене правильно, міс Фрост. Я покладу матрац на підлогу. Зі мною відбувається щось дивне. Я так перехвилювався, що навряд чи зможу заснути на самоті. Ви ж не проти? Я розумію, що це трохи дивно, але, чорт забирай, я не хочу від вас нічого приховувати. - Ні, ні, містере Денджерфілд. В цьому нема нічого дивного. Я розумію, як ви зараз почуваєтесь. І не заперечую. Я розумію, що ви маєте на увазі. - Це дуже благородно з вашого боку, міс Фрост. Приймати все таким, як воно є.)

Видається цікавим, що американський дослідник Чарлз Г. Месінтон (Charles G. Masinton) у своїй науковій праці «J. P. Donleavy: the Style of his

Sadness and Humor» висловлює думку, що Мері, останній жіночий образ, який репрезентується у романі, найбільше підходить Себастьяну [4, с.7]. Мері, міцна ірландська дівчина, яку Себастьян зустрічає на вечірці в Катакомбах, не поступається Себастьяну своїми сексуальними бажаннями. Якщо раніше йому доводилося різними хитрощами спокушати своїх попередніх коханок, то у випадку з Мері вона сама пропонує йому негайно зайнятися коханням: «Mary ground her lips down on him. Locking her thighs on his knee, forcing him over on his back and knocking over a bottle of stout. Jesus, Mary, I can´t get involved. Don´t do this to me. There´s enough misunderstanding in my life already without a case of illegitimacy. She´s trying to force me to submit. I absolutely refuse to be taken by force. The indignity. She´s quite mad. Also without any reserves. Stop at nothing» [3, c.183]. (Мері притискається до нього губами, обхвачує його коліно своїми стегнами і змушує лягти на спину, перекинувши при цьому пляшку портеру. О, Господи, Мері, я не хочу потрапити в чергову історію. Моє життя і без позашлюбних дітей повне всіляких непорозумінь. Вона намагається примусити мене підкоритися. А я категорично відмовляюся коритися насильству. Це й непристойно. Вона з’їхала з глузду і не зупиниться. Не зупиниться ні перед чим.) Примітним є те, що Донліві репрезентує сексу-альну енергетику Мері не як аморальне явище, а як абсолютно природну та здорову особливість.

Звичайно, якщо розглядати образ Мері саме з точки зору сексуальності, то можна погодитися із позицією професора Месінтона, але якщо взяти загальну картину, то складається враження, що кожна із жінок була потрібна Себастьяну саме на якомусь конкретному етапі його життя. Цікаво те, що в кінці роману Себастьян має намір залишитися з Мері та народити з нею дітей. В цій ситуації проглядається певна амбівалентність, оскільки, з одного боку, попередній досвід сімейного життя протагоніста змушує реципієнта виявляти певні сумніви стосовно такого рішення, з іншого, ці події розгортаються в Різдвяний вечір, позначаючи цей символ семантикою початку, нового життя, Божого благословення.

Отже, оскільки в романі наявне перехресне бачення образу жінки в чоловічому тексті та через особливості його реалізації, специфіка репрезентації жіночих образів у романі «Рудий» полягає у тому, що жіночі образи репрезентуються через призму сприйняття їх протагоністом роману Себастьяном Денджерфілдом, що для творчості представників школи «чорного гумору» є доволі стереотипним.

Бібліографічні посилання

1. Гречуха Л. О. В. Берроуз: проблематика та поетика творчості: дис. на здобуття вченого ступеня канд. філол. наук: 10.01.04 / Гречуха Леся Олександрівна. - Черкаси, 2006. - 213 с.

2. Денисова Т. Н. Роман і романісти США ХХ ст. - К., 1990. - 362 с.

3. Donleavy J. P. The Ginger Man. - N.Y., 1975. - 347 p.

4. Masinton Charles G. J. P. Donleavy. The style of his sadness and humоur. - Ohio, 1975.-74 p.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Частина І
Література в контексті культури (збірка наукових праць)
Проблеми поетики (збірка наукових праць)