Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)

25. Погляди Івана Огієнка та його сподвижників щодо розвитку національної системи освіти


Т. Ф. Москвіна
Житомирський державний університет імені Івана Франка

У статті розкриваються погляди Івана Огієнка, Михайла Грушевсько- го, Софії Русової та Григорія Ващенка щодо розвитку національної школи, які актуальні і в наш час — час відродження незалежної України.

Ключові слова і словосполучення: національна система освіти, незалежність, Україна

Боротьба українського народу за відродження національної школи велася протягом ХІХ та початку XX століття і увінчалася успіхом восени 1917 року. Почалася розбудова національної системи освіти.

Великий внесок у цю благородну справу зробив Іван Огієнко — видатний вчений, педагог, державний, громадський і культурний діяч, який одним з перших відстоював ідею національної школи.

Міністерством освіти і мистецтва, яке очолював І. Огієнко, були проведені аналіз та узагальнення стану освіти в Україні. Проекти міністерства та уряду УНР щодо розбудови нової школи склали по суті концепцію національної освіти, в основу якої було покладено провідні принципи: громадсько-державний характер освіти; рівні права усіх громадян на здобуття загальної освіти, навчання рідною мовою; різнотипність і диференціація навчальних закладів; демократизація усіх сторін шкільного життя; використання найдоцільніших варіантів навчальних планів і програм з урахуванням інтересів і можливостей учнів і батьків; найвищим органом управління навчального закладу є шкільна рада, яка обирається на демократичних засадах; пріоритетний характер фінансування та морального забезпечення школи за рахунок фондів освіти; повна фінансово-господарська самостійність школи і народний характер освітньо-виховної діяльності школи.

Найбільш суттєвими в системі педагогічних поглядів І. Огієнка є такі:

— навчання і виховання підростаючого покоління України як держави мусить здійснюватися українською (державною) мовою;

— система навчально-виховних закладів має будуватися на засадах національної школи і педагогіки;

— навчання та освіта для дітей усіх верств населення повинні бути доступними незалежно від соціального, майнового, расового чи віросповідального походження та ін. [3, с. 305-309].

Отже, погляди І. Огієнка були прогресивними в період розбудови національної школи за часів УНР і стали основоположними, фундаторськими. І сьогодні його праця щодо націоналізації школи є актуальною і може слугувати для наслідування.

Поряд з Іваном Огієнком можна поставити ім’я Михайла Груше- вського, який був невтомним борцем за відродження української школи і педагогіки. Його творчий доробок був спрямований на розбудову Української держави, слугував патріотичному вихованню молоді.

Педагогічні погляди Михайла Грушевського сформувалися в період національних і соціальних революційних перетворень, особливо вони укріпилися під час існування Української Народної Республіки. Концептуальні положення його поглядів такі:

— школа і освіта повинні базуватися на засадах традицій національної культури;

— рідна мова в них є обов’язковою;

— національна свідомість має домінувати у вихованні моральності;

— школа, освіта і педагогічна наука в суверенній і незалежній державі мають бути незалежними від будь-якого чужинського впливу;

— треба дотримуватись творчого засвоєння кращого досвіду вчительських, науково-дослідних та інших об’єднань.

Виняткову роль М. Грушевський надавав народній школі в духовному житті народу. Він робить висновок, що намагання Речі Посполитої, Росії, Австро-Угорщини та Оттоманської імперії приборкати Україну починалися з заборон української школи, мови, писемності, культури, бо тільки так можна підкорити український народ.

Головною умовою існування національної школи М. Грушевсь- кий вважав навчання рідною мовою. На думку вченого, без навчання український народ не вийде з темноти, убозтва і поневіряння. Цього можна досягти тільки в умовах незалежної України, її відродження, подальшого розквіту національної школи. Він вважав, що зміст освіти і виховання мають віддзеркалювати національні особливості українського народу. Він повинен бути спрямований на формування в учнів народного світогляду, національної свідомості, характеру, способу мислення, діяльності, народної моралі тощо [3, с. 313].

М. Грушевський запевняв, що національно-духовне, інтелектуальне відродження українського народу можливе за умови, коли школа буде діяти на засадах демократизації, гуманізації, пріоритетності загальнолюдських і національних цінностей.

Таким чином, активна діяльність М. Грушевського на шляху відновлення національної школи, педагогіки, культури і державності України мали величезний вплив на формування, розвиток, становлення і зміцнення системи освіти в УНР, наукових установ і науки.

У процесі розбудови національної системи освіти і виховання яскраво виявила себе Софія Русова. Все своє життя вона присвятила пошукам шляхів створення і розбудови української національної школи.

С. Русова є автором оригінальної концепції національної системи освіти і виховання. Ця концепція має надзвичайну актуальність для розбудови незалежної Української держави. Нею керуються держава і суспільство у розв’язанні сучасних проблем удосконалення діяльності системи національної освіти і виховання в Україні.

У статті «Національна школа» С. Русова висловлює думку, що школа є великим фактором для остаточного формування нації [5, с. 83]. Вона стверджувала, що метою української національної школи є виховання українськими засобами розумної, працьовитої дитини, не відірваної від свого народу, а, навпаки, — пов’язаної з ним пошаною до всього свого, знаннями того, серед чого вона зростає [3, с. 320].

Вона вважала, що «як тільки народ усвідомить жах утрати свого національного «я», — він уже не відмовиться від будь-яких способів, лише б йому зберегти свою мову як найвірніший шлях, яким він тільки й може вийти із мороку до світла, зможе прилучитись до світової культури» [4, с. 44].

Тому головним засобом, яким керується національна школа, є мова. Вона є найголовнішим засобом для розвитку розуму, є засобом утворення думки. Мова має бути ясною, простою, красивою.

Велике значення в національній школі, на думку С. Русової, має вивчення літератури, в якій є посилання з народних казок, колискових, пісень, загадок, прислів’їв. В національній школі необхідно використовувати як народну літературу, так і твори найкращих письменників. Джерелами для навчання служать: народна поезія й найкращі літературні твори.

Поряд з мовою велика увага в національній школі має приділятися вивченню історії і релігії, вважала С. Русова, бо вони розвивають національну свідомість, виявом якого є національне мистецтво. Воно має велике значення для естетичного виховання дітей.

Як заповіт звучить звернення С. Русової до сучасного покоління: «...Народ, що не має своєї школи, попасає задніх, йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблене становище, на постійне вживання чужого хліба; живе він не по своїй живій думці, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого відомого українця мусить бути завданням: рідна школа на Вкраїні!» [3, с. 323]. Отже, настанови С. Русової мають велике значення, і вони актуальні і в наш час.

Один із талановитих національних педагогів професор Григорій Ващенко був засновником української виховно-освітньої системи, хоча значну частину свого життя провів у еміграції. В історії української педагогіки Г. Ващенко посідає важливе місце. Його перу належать праці «Виховний ідеал», «Система навчання», «Засади естетичного виховання», «Тіловиховання як виховання волі і характеру» та ін. Він вважається творцем повного курсу української національної педагогіки.

Критикуючи стан освіти в СРСР, Г. Ващенко в основу системи освіти і самостійності України ставить подолання тоталітарного характеру існуючої системи. Він писав: «До того ж у виховній системі України були відсутні національні моменти, що призводило до денаціоналізації, а при тому робився наголос на вихованні інтернаціоналізму в його російському розумінні. Нарешті, освіта в УСРС була позбавлена елементів гуманістичних наук і зводилася до технічно- професійного характеру, про що дбали школи соціального виховання і професійного спрямування» [2].

Г. Ващенко характеризує основні риси більшовицького та націо- нал-соціалістичного ідеалів виховання і протиставляє їм український ідеал, який ґрунтується на двох головних принципах: виховання людини на засадах християнської моралі та на здобутках духовності українського народу. Виховний ідеал «відбивається і в звичаях народу, і в його пісні, і в творах письменників. Він твориться віками і по традиції переходить від старших поколінь до молодших, що його доповнюють і удосконалюють. Такий традиційний виховний ідеал поряд з іншими народами має і народ український» [1, с. 101].

Своє післяслово до підручника «Виховний ідеал» професор Г. Ващенко завершує словами: «Плекаючи свої кращі національні традиції, борючись за свою самостійну державу, українська молодь разом з тим мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й активно боротись за них.... Віримо, що ця боротьба закінчиться перемогою Правди і Добра» [1, с. 190].

Таким чином, сучасна педагогічна громадськість повинна базуватись на заповітах І. Огієнка, М. Грушевського, С. Русової, Г Ващенка. Треба вивчати їх творчий спадок, треба прагнути втілити в практику розбудови національної школи незалежної держави найсуттєвіше з того, що нині допомагає зводити національну систему виховання та освіти української молоді.

Список використаних джерел:

1. Ващенко Григорій. Виховний ідеал. — Полтава: Ред газети «Полтавський вісник», 1994. — 191 с.

2. Коваль О. Григорій Ващенко — творець української виховно-освітньої системи // Рідна школа. — 1993. — № 3. — С. 3-4.

3. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки: Навчальний посібник / За ред. О.О. Любара. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — 450 с.

4. Русова Софія. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. / За ред. Є.І. Коваленко. К.: Либідь, 1997. — Кн. 1. — 272 с.

5. Русова Софія. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. / За ред. Є.І. Коваленко. К.: Либідь, 1997. — Кн. 2. — 320 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь