Електронна бібліотекапідручники


Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)

14. Студентство Кам´янець-Подільського інституту народної освіти в період репресій (20-ті роки xx ст.)


О. Б. Комарніцький
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Досліджуються передумови та різні форми політичних репресій проти студентів Кам’янець-Подільського інституту народної освіти на основі архівних джерел і матеріалів, введених у науковий обіг вітчизняними дослідниками.

Ключові слова: студенти, інститут, чистки, перереєстрації, перевірка.

Вивчення повноцінної історії української освіти неможливе без з’ясування, зокрема, ролі студентства у житті вищих навчальних закладів, а також громадсько-політичних процесах країни. Тому студентська проблематика заслуговує на найпильнішу увагу дослідників. Цікавими з цього погляду є 20-ті роки XX ст., коли утверджувався радянський авторитаризм. Окремі аспекти зазначеної проблеми знайшли часткове відображення у працях Г.Г. Єфіменка [3], І.О. Кліцако- ва [7], О.А. Кручека [9], В.І. Прилуцького [11], [12], [13], В.В. Чен- цова [16], І.В. Щербини [17] та інших дослідників. Метою статті є дослідження передумов та різних форм репресій, їх наслідків для студентства Кам’янець-Подільського інституту народної освіти (ІНО).

Після встановлення радянської влади студентська молодь переживала важкі часи. Вкрай гостре соціально-економічне становище та відносно високий рівень теоретичної підготовки молоді, яка навчалася, робили її більш небезпечною в політичному плані для більшовицького керівництва. В одному з документів Головполітосвіти УСРР зазначалося, що влітку 1922 р. «тільки незначна частина студентства є членами партії, вся інша або аполітична або має реакційні настрої» [11, с.12]. Настрої багатьох студентів були такими, «які не можна назвати анти- радянськими, але важко вважати і радянськими» [12, с.20]. 4 жовтня ректор Кам’янець-Подільського ІНО С. Сидоряк повідомляв, що «серед студентства находяться одиниці, котрі не доросли до критичного розбирання фактів буденного життя, не цікавляться ані правами студентів, ані новим життям інститутів, плісніють у старій інерції. Найкращі одиниці трудолюбивого студентства, стероризовані злонаміре- ними своїми товаришами, деморалізуються» [2, спр.11, арк.84].

Архівні документи свідчать про існування в студентському середовищі опозиційних настроїв до радянської влади. У листопаді 1921 р. політкомісар С. Чалий повідомляв, що студенти псували майно ІНО, в аудиторіях «відправляли природні функції» [2, спр.11, арк.58]. У травні 1923 р. при огляді приміщень ІНО завідуючий окпрофосвітою Кобзар побачив на стіні портрет В. Винниченка, якому «не [мало бути] місця в радянських освітніх установах» [2, спр.206, арк.74]. Тоді ж слухач підготовчих курсів Б. Штейренталь на городі садив буряки вверх корінцями, що було розцінено як «прояв саботажу й економічної контрреволюції» [2, спр.385, арк.25].

У березні 1924 р. зі складу студентів відрахували Г. Михальчиши- ну, яка «вперто старалася перешкодити» святкуванню в інституті 6-ї річниці Червоної армії. Умовно звільнили також О. Бублій, яка чинила перешкоди у розслідуванні даної справи [2, спр.618, арк.26; 15, оп.4, спр.630, арк.40]. Тоді ж було відраховано і П.Скапчука, який здійснив «ганебний вчинок» на губернському пленумі комітету незаможних селян: знаходячись у президії, пленуму, вкрав у завідувача губернським земельно-селянським банком золотий годинник [2, спр.629, арк.41].

Певну опозиційність студентів «пояснювали» тим, що ІНО «спад- кував од [Кам’янець-Подільського державного українського університету (функціонував у 1918-1921 рр.), фундатором і ректором якого був видатний державний, громадський і церковний діяч Іван Іванович Огієнко] весь старий склад студентів, дітей куркулів та дрібної буржуазії, з яких чимало було бувших учнів духовної семінарії» [8].

В інституті проводилися кампанії студентських чисток (перереєстрацій). Відчисленню підлягали соціально ворожі і політично шкідливі елементи [9, с.24], діти «соціально небезпечного елементу», колишніх капіталістів, дворян, купців, духовенства, чиновництва, неб- лагонадійних вчителів [16, с.95]. Проводила чистку спеціальна комісія, до складу якої входили політкомісар (що посаду у вишах ввели ще у 1920 р.), представники партійних, профспілкових, комсомольських організацій і комітетів незаможних селян [1, с.87].

10 травня 1922 р. політкомісар ІНО видав наказ, яким зобов’язав провести в інституті з 15 по 21 травня першу перереєстрацію всіх без винятку студентів [2, спр.91, арк.41зв.]. Процедура чистки була такою: кожний студент пред’являв комісії студентський білет, залікову книжку, продовольчу картку, документ, який підтверджував їх соціальне походження, громадський, політичний статус і професійний стаж, після чого заповнював анкету. Члени комісії після ознайомлення з анкетними даними та особисто з самими студентами з’ясовували думку про них однокурсників і викладачів, а після цього ухвалювали відповідне рішення [2, спр.395, арк.26; спр.465, арк.20зв.]. У результаті політичних і трудових чисток, проведених у 1922 р., з ІНО було відраховано майже 500 осіб. За порушення дисципліни звільнили ще 150 студентів [6, с.47]. Навесні 1922 р. із 887 студентів залишилося лише 252 [2, спр.5, арк.8; спр.5, арк.194; спр.218, арк.17- 18зв.]. Після літньо-осіннього прийому «надійної молоді» було відраховано ще 250 осіб «нетрудового елементу». В результаті у листопаді 1922 р. у виші залишилося 256 студентів і 73 слухачі підготовчих курсів [5, с.18]. Окремих студентів від звільнення рятувало лише зречення батьків, родичів тощо, яке друкувалося в газетах [10, с.257]. У грудні 1922 р. М.В. Фрунзе, виступаючи на УІІ Всеукраїнському з’їзді Рад, наголосив: «Ми. переглянули увесь склад [студентів] й відкинули ті елементи, котрі не відповідають нашим вимогам». Подавалося це як успіх, вияв класової пильності, ніхто не замислювався про наслідки для освіти і країни. Успішність та фахове зростання до уваги не бралися [7, с.210].

Навесні 1923 р. було проведено нову чистку. 6 березня завідувач губернського відділу народної освіти звертав увагу на те, що «у професійні установи попадає багато буржуазного елементу, котрий орієнтується не на дану спеціальність, а використовує дану установу, як підготовку для других своїх цілей», тому пропонував знову провести чистки [2, спр.206, арк.29]. Як наслідок, наприкінці березня провели нову перереєстрацію, у ході якої відрахували 31 студента (як антирадянсь- кий елемент — 7 осіб, як спекулянтів — 3, за соціальним статусом і політичною несвідомістю — 1, за неуспішність — 12, 8 — з числа тих, які ставили за мету перейти в інший виш, або прибули з інших ВНЗ) [2, спр.384, арк.6; спр.395, арк.26; спр.465, арк.1; спр.473, арк.1-13; спр.477, арк.34], [15, оп.2, спр.848, арк.62; оп.3, спр.252, арк.281зв.]. Серед відрахованих були студенти, які у свій час навчались у Кам’янець-Поді- льському державному українському університеті — дітищі Івана Огієнка. Серед них — Я. Блох, И. Гріх, А. Григорчук, Д. Денисевський, Г. Зозуля, Ю. Ковалів, З. Койфман, Б. Нестеровський, Н. Солуха, Я. Шраєр,

А. Шумлянський [2, спр.456, арк.25; спр.465, арк.1; спр.473, арк.13], [4, с.394, 435, 456, 485, 503-504, 550-551, 561, 574, 587].

У травні 1923 р. завідувач губернського відділу народної освіти видав наказ, у якому, зокрема, йшлося про те, що «вищі школи і профшколи знайшли правильну лінію праці і як в академічному, так і в господарському відношенні, всі ті хвости, які гальмували роботу, залишились позаду. Почувається задоволений рух студентства, який принесе користь Радянській республіці» [2, спр.206, арк.78]. То ж відмовлятися від репресивних заходів не стали.

Влітку 1923 р. було проведено ще одну переєстрацію. З 23 по 30 липня відрахували 26 студентів [2, спр.385, арк.50].

Як свідчать дані, останню переєстрацію провели у 1924-1925 навчальному році (далі — н.р.) і назвали її соціально-академічною перевіркою студентів на виконання рішень ХІІІ з’їзду РКП(б) і УІІІ конференції КП(б)У (зазначені форуми визнали за необхідне скоротити контингент студентства і тим поліпшити його якісний склад і матеріальне становище) [1, с.87]. У таємній інструкції, отриманій інститутом, пропонувалось врахувати при виключенні два чинники: неуспішність та сумнівне соціальне походження. Утім, як встановили дослідники, успішність фактично не бралася до уваги, оскільки студенти, вихідці з селян і робітників, які погано вчилися, переводилися до технікумів [7, с.211]. У жовтні 1924 р. зі складу студентів Кам’я- нець-Подільського ІНО звільнили 52 особи. 16 студентів залишили умовно [2, спр.400, арк.5; спр.566, арк.113, 128; спр.618, арк.78; спр.624, арк.1-37; спр.630, арк.90]. Знову серед відрахованих були колишні студенти К-ПДУУ: М. Геніс, Є. Годило-Годлевська, О. Дем’янович,

В. Марків, Г. Панат, В. Савченков, X. Студеніцер, М. Суслопарів, А. Трохимчук, О. Харькова [2, спр.624, арк.9, 11, 12, 18, 23, 30-34], [4, с.446, 448, 521, 531, 543, 546, 565, 572, 578, 593]. У березні-квітні 1925 р. інститут залишили ще 62 студенти [2, спр.705, арк.24].

Завдяки здійсненим заходам значно «поліпшився» соціальний склад студентства. На сесії ВУЦВК у жовтні 1924 р. було визнано, що «трирічна праця по укомплектуванню вищої школи і діяльності робітничих факультетів в минулому [1923/24] році привела вже до організації гегемонії пролетарського студентства і зумовила найближче завершення пролетаризації вузів» [15, оп.4, спр.21, арк.711]. Раднар- ком УСРР запропонував НКО на майбутнє проводити соціальну перевірку при прийомі до вишів, а перевірку успішності студентів — у процесі навчання [1, с.88].

Частину студентів, виключених в ході соціально-академічної перевірки, згодом поновили у правах. Так, у липні 1925 р. завідувач Головфпрофосвітою Лозовий затвердив відповідну інструкцію, у якій, зокрема, йшлося про таке: «Студентам, що склали зачоти за перші два курси ВУЗу й були виключені з ВУЗу при соціально-академічній перевірці через неуспішність або перевантаження ВУЗів, дозволяється подати з 1 серпня по 1 вересня заяви з додатком анкет та документів про виключення до ЦК по студ[ентським] справам при Упрофосвіті, який розглядає клопотання й, на випадок задовольняючого розв’язання, надсилає до того ВУЗу, звідки студент був виключений. Студенти, які умовно виключені на 1 рік, поновлюються в правах студента після скінчення цього терміну безпосередньо прийомними комісіями ВУЗів (заяви до ЦК по студсправах не надсилаються) з перевіркою виконання завдань бувших комісій по соц[іально]- акад[емічній] перевірці. Комісія особливу увагу звертає на громадську роботу студента за час перебування поза ВУЗом. Звіт про поновлених в правах студентів надсилається до ЦК по студ[ентським] справам. На випадок виникнення у прийомній комісії сумніву щодо академічної здібності студента, який поновлюється в правах, останній підлягає відповідному іспиту. Переважним правом на зарахування користуються ті з виключених студентів, які за час перебування поза ВУЗом набули громадського або виробничого стажу, а також підвищили рівень свого політрозвитку. Умовне зарахування студентів не дозволяється. Постанови прийомних комісій являються остаточними. Скарги на постанови подаються до ЦК по студсправах тільки на випадок явної помилки й не пізніше, як через 1 місяць після винесення постанови. Інструкція ця не поширюється на інші категорії виключених» [2, спр.704, арк.17, 167; спр.868, арк.15].

За нашими даними, у 1925 р. права студентів відновили Л. Зборовцю, О. Гаморак, О. та Л. Мазурковичу [2, спр.574, арк.21- 22зв.], А. Трохимчуку і Л. Завальницькій [2, спр.704, арк.130]. Мали місце випадки, коли студенти апелювали проти рішення комісії по розгляду справ відрахованих студентів. Зокрема, 30 червня 1929 р. на загальних зборах студентів йшлося про те, що «виховання нового радянського робітника є ділом цілого колективу. Чистка мусить проходити шляхом самоочистки». Тому студентство вважало за необхідне «викинути зі стін вишів всіх тих елементів, які чужі пролетарській клясі та які використовують виші виключно для своїх інтересів». Присутні на зборах, користуючись цим принципом, протестували проти відновлення у правах Садогурської як «дійсно контрреволюційної особи», Вайнштейна — сіоніста, «сина крупного капіталіста, який у виші не міг вжитися з товариством, протиставляв себе цілому колективу, підривав академроботу зухвалим ставленням до академперсо- налу». Крім того, студенти вимагали від правління ІНО відрахувати Лідію і Марію Сіруків — доньок колишнього тюремного наглядача і «петлюрівця», а також Лейдерман, яка походила із заможної сім’ї і «пролізла у профспілку як домашня робітниця у своєї тітки» [15, оп.6, спр.4696, арк.43].

Незважаючи на вжиті у 20-х рр. заходи, рівень «засміченості» Кам’янець-Подільського ІНО залишався ще досить високим [3, с.185]. У березні 1929 р. на нараді в ЦК ЛКСМУ повідомлялося, що, за даними ДПУ, серед значної частини студентства існує глибоке невдоволення радянською владою. Також констатувалося, що виникли угрупування по цілому ряду округів. Серед інших називали і Кам’я- нець-Подільський ІНО [12, с.212; 13, с.231].

9 квітня 1929 р. до всіх вишів УСРР було направлено листа за підписом заступника наркома освіти Приходька, у якому пропонувалося роботу по перевірці соціального складу проводити не кампаній- ськи, а як повсякденну «глибоку роботу для очистки ВУЗів від чужого ворожого елементу». При відрахуванні слід було врахувати передусім громадську активність студента. До перевірки соціального складу студентської молоді пропонували залучати громадські і партійні органи вишів, а також організації КНС. При цьому зазначалося, що студенти, батьки яких позбавлені виборчих прав, але самі виборчими правами користуються і не мають матеріального зв’язку з батьками, відрахуванню не підлягають. З дозволу НКО можна було відчисляти студентів випускних курсів, дипломників [2, спр.1142, арк.4].

Виконуючи директиви листопадового Пленуму ЦК ВКП(б) (1929 р.) про систематичне очищення інститутів від ворожих елементів, у вищих навчальних закладах створювалися спеціальні комісії з перевірки соціального складу студентства. Вони не лише аналізували анкети, а й робили запити на місця, де раніше жив і працював той чи інший студент. До роботи комісії залучали широку громадськість, що, як вважали, забезпечувало «поліпшення» соціального складу студентства [1, с.200]. Наприклад, житель с. Драганівки Лянцкорунсько- го району І. Багрій звернув увагу на студентку Л.Коган, доньку неп- мана, орендатора млина в с.Почапинці [2, оп.4, спр.38, арк.42], що, на його думку, суперечило політичним настановам керівництва країни.

Становище підігрівала преса. У статті «Робіть діло» анонім закликав керівництво Кам’янець-Подільського ІНО ловити «вовків в овечій шкурі», які «в білий день самі йдуть до рук, а ви дивитесь і махаєте рукою, мовляв, нехай там. З них будуть червоні радянські вчителі». І наводив при цьому прізвища студентки ІІ курсу Бульбах, доньки колишнього «урядовця», студента ІІІ курсу Хілінського, сина дяка.

У райвиконкоми посилалися листи з проханням перевірити соціальний стан тих чи інших студентів й надати відповідні довідки. 27 січня 1929 р. ректор ІНО звернувся до Херсонського відділу ДПУ з проханням «... повідомити, чи гр. Гавриленко Никифор перебував до революції на посаді начальника Херсонської тюрми або [чи] взагалі працював там.». 5 лютого того ж року на адресу Дунаєвецького райвиконкому пішов запит на М. Ковальчук: про її соціальний стан, заняття батьків до революції і на час запиту, майнове становище, чи знаходилася студентка на батьківському утриманні, яку участь брала в громадському житті до вступу у виш. Відповіді, як правило, містили інформацію, якої було достатньо для прийняття категоричних рішень. 23 лютого 1929 р. голова Дунаєвецького райвиконкому Всево- ложський повідомляв, що М. Ковальчук — донька дяка, «який дякував до і після революції», сім’я має будинок у Кам’янці, батько виборчими правами не користувався, а сама Маргарита за час перебування у с. Гірчична у громадській роботі участі не брала. Того ж дня Всево- ложський у листі під грифом «таємно» інформував ІНО і про батьків студента В. Лернера: «1. Батько його в м. Шатава в свій час мав мануфактурну крамницю. 2. Зараз він [Вольф Лернер] знаходиться на утриманні своєї матері. 3. Мати його до жовтня 1928 року мала теж мануфактурну крамницю й є відомості, що й зараз займається тим же» [14, с.25].

Часто студентів відраховували з формулюванням «елемент соціально чужий», «класово ворожий елемент», «син петлюрівця-кур- куля», «син жандарма», «син службовця культів», «дочка спекулянта», «приховав своє соціальне походження» і т.д. Наприклад, у 1929 р. за «приховання соціального стану» звільнили зі складу студентів

Б. Наймана, Чорного, Р. Сіріс, В. Косовську, О. Гулько, С. Ганіцьку, Р. і Ц. Швідлер, а Садогурську, Р. Лейдерман, Савчука, Драбчука і С. Вітковську відрахували як «чужий елемент» [2, спр.1142, арк.7, 19, 20, 22; спр.1149, арк.21, 24-24зв].

Рішення про відрахування того чи іншого студента набирало сили після затвердження його Центральною комісією у студентських справах при НКО. Інколи студентам вдавалося відстояти свої права. У таких випадках вони поновлювалися на навчання. Мали місце випадки, коли правління інституту опротестовувало рішення ЦК. Так, 14 вересня 1929 р. на засіданні правління ІНО констатувалося, що студент Чорний [29 червня ЦК по студентських справах визнав його відрахування не обґрунтованим. — Авт.] приховав своє соціальне походження, «аби примазатися до радянських органів. Відомості про те, що працює з 12 років не відповідають дійсності. Участи у громадському житті вишу не приймав» [2, спр.1149, арк.6].

Керівництво ІНО вело боротьбу з «літунами» (студенти, що самовільно перейшли до інших навчальних закладів) і «дезертирами» (ті, що вчасно не з’явились після канікул на навчання). Наприклад, у лютому 1923 р. було відраховано з ІНО Я. Блоха за те, що ставив «собі ціль по скінченню ІНО поступити на медичний факультет» [2, спр.477, арк.25]. 24 жовтня 1929 р. правління вишу вирішило звільнити зі складу студентів Бортняка і Драгобецького, які самовільно залишили інститут і обійняли посади вчителів [2, спр.1149, арк.16зв.].

Молодь переслідувалась за свої релігійні переконання. Якщо у квітні 1922 р. студентам ще дозволяли відбути на пасхальні канікули [2, спр.51, арк.32], то вже наступного року святкувати Пасху їм заборонили. 12 квітня 1923 р. Подільський губернський комітет професійно-технічної освіти своїм наказом заборонив студентству відвідувати церкви, костели, синагоги [2, спр.206, арк.51,63]. Щоправда, у лютому 1924 р. політкомісар Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту Кіндрат на засіданні бюро ІНО доповідав про «вчащання студентів ІНО до церкви» [2, спр.578, арк.12]. Цікаво, що у травні 1923 р. на засіданні бюро інституту ухвалили видати 5 пудів пшениці студентам, які «знесли» хрест [2, спр.398, арк.51зв.].

Значну частину молоді було відраховано за неуспішність і невідвідування лекцій. У 1922 р. ректор П.М. Бучинський своїм наказом попереджав студентів-першокурсників: «Якщо [ви] вступили до ІНО лише для того, щоби позбутися військової повинності та буржуазних податків, то помилилися». Студентів, які не відвідували заняття без поважних причин, відраховували з інституту [2, спр.210, арк.66]. Так, у 1921-1922 н.р. заклад покинули 37 осіб [2, спр.28, арк.12-12зв], у 1923-1924 н.р. — 64 [2, спр.398, арк.26; спр.400, арк.51; спр.414, арк.7]; [15, оп.2, спр.1063, арк.7; оп.4. спр.630, арк.33зв., 36], у жовтні 1926 р. — 4 [2, спр.574, арк.64]. Деякі студенти «забува[ли] і навіть вперто відходи[ли] від громадської відваги і пуска[ли]ся на обман, брехню, підробляння підписів». 1 липня 1924 р. за ці провини звільнили зі складу студентів ІНО М. Шуткевич і О. Долинську [2, спр.576, арк.55].

Таким чином, соціальне і політичне становище студентів Кам’я- нець-Подільського ІНО і членів їх родин під час Української революції 1917-1920 рр. у першу чергу були підставою для позбавлення студентського статусу, що відбувалося в руслі організаційної політики радянської влади. З надуманою метою «соціального поліпшення рядів» відбувалися чистки студентів, які проводилися під різними приводами. Вони послаблювали студентство політично і академічно, знищувало морально.

Список використаних джерел:

1. Вища школа Української РСР за 50 років / Керівник авт. кол., відп. ред.

В.І.Пічов. — К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1967. — 395 с.

2. Державний архів Хмельницької області. — Ф.Р.302. — Оп.1.

3. Єфіменко Г.Г. Національно-культурна політика ВКП(б) щодо радянської України (1932-1938). — К.: Ін-т історії України НАН України, 2001. — 304 с.

4. Завальнюк О.М. Історія Кам’янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918-1921 рр.). — Кам’янець-Подільський: Абетка- Нова, 2006. — 632 с.

5. Завальнюк О.М., Комарніцький О.Б. Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка (1918-2009 рр.): Історичний нарис. — Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2009. — 388 с.

6. Кам’янець-Подільський державний університет: минуле і сьогодення. — Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2003. — 408 с.

7. Кліцаков І.О. Педагогічні кадри України (1917-1937 рр.). — Донецьк: Юго- Восток, 1997. — 310 с.

8. Круглик П. На кордоні (Кам’янецький ІНО) // Студент революції. — Харків. — 1924. — №7. — С.40.

9. Кручек О.А. Становлення державної політики УСРР в галузі національної культури (1920-1923 рр.). — К.: Ін-т історії України НАН України, 1996. — 49 с.

10. Посвістак О.А. Культурно-освітня і наукова інтелігенція Поділля та влада на початку 20-х рр. ХХ ст.: зародження політичного конфлікту // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Історичні науки. — Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2006. — Т.16. — С.254-262.

11. Прилуцький В.І. Молодіжні організації в УСРР в умовах становлення тоталітарного режиму (1920-1927 рр.). Автореф. дис.. канд. іст. наук: 07.00.02 / НАН України, Інститут історії України. — К., 1994. — 18 с.

12. Прилуцький В.І. Молодь України в умовах формування тоталітарного ладу (1920-1939 рр.). — К., 2001. — 249 с.

13. Прилуцький В.І. Репресивні заходи проти молоді в УСРР у період формування тоталітарного ладу (1920-1936 рр.) // Геноцид українського народу: історична пам’ять та політико-правова оцінка: Міжнародна науково-теоретична конференція, м. Київ, 25 листопада 2000 р.: Матеріали / Редкол.: В.А.Смолій, С.В.Кульчицький, В.І.Марочко та ін. — К., Нью- Йорк: Вид-во М.П.Коць, 2003. — С.227-237.

14. Прокопчук В.С. Кондрацький Франц Андрійович — ректор Кам’янець- Подільського інституту народної освіти / Серія «Керівники навчального закладу». — Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2008. — 72 с.

15. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. — Ф.166.

16. Ченцов В.В. Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті рр. / НАН України, Інститут історії України. — Б.м., б.р. — 482 с.

17. Щербина І.В. Ліквідація нової буржуазії України (1928-1932 рр.). Автореф. дис.. канд. іст. наук: 07.00.01 / Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна. — Харків, 2008. — 24 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь