Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)

8. Патріарх Йосиф Сліпий та його вклад у розбудову української держави


О. В. Огірко
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. 3. Гжицького

В статті розглядається постать духовного велетня українського народу Патріарха Иосифа Сліпого та його вклад у розбудову української держави.

Ключові слова: Церква, Патріарх, Сліпий, наука, віра, екуменізм, виховання, християнська педагогіка.

Славетною постаттю Української Греко-Католицької Церкви був Патріарх Иосиф Сліпий, моттом якого були слова: «Рег aspera ad astra» — «Через терни до зірок».

Відомий англійський філософ, математик і фізик Ісаак Ньютон свого часу висловився так: «Ми карлики, що стоїмо на плечах титанів». Такими духовними титанами українського народу в XX столітті були митрополити Андрей Шептицький, Іван Огієнко (Іларіон) та Патріарх Иосиф Сліпий, які знались між собою та жертовно і самовіддано працювали для блага Церкви, України і народу.

Патріарх Иосиф Сліпий, Верховний Архиепископ, Кардинал і Митрополит (1944-1984), народився в селі Заздрість на Тернопільщині 17 лютого 1892 р. Він був науковцем, ісповідником віри та міжнародним захисником переслідуваних християн. Після завершення навчання у Львові, Інсбруку (Австрія), Римі й Парижі став професором і ректором (1928-1944) Львівської семінарії та Богословської академії. Иого докторська дисертація торкалася питання тринітар- ного богослов’я, а, зокрема, пневматології — вчення про Святого Духа, де він обґрунтовує Третю Особу Божу як співвіддих любові між Богом Отцем і Богом Сином. В 1930 р. о. Иосиф став дійсним членом НТШ. Був плідним письменником, деякі з його праць нараховують двадцять томів. Редагував богословський журнал «Богословія». 11 квітня 1945 р. радянська влада заарештувала Архиепископа Иосифа. Він провів 18 років у сталінських тюрмах, таборах праці та на Сибіру, де завдяки залізній волі здобув ім’я безстрашного свідка віри. На засланні написав твір «Історія вселенської Церкви на Україні» в 5 — ти томах. Після втручання папи Івана XXIII та президента США Джона Кеннеді його було звільнено у 1963 році для участі у II Ватиканському Соборі. Упродовж наступних двадцяти років Патріарх Иосиф намагався активізувати життя Української Греко-Католицької Церкви на Заході. Він заснував Український Католицький університет і збудував Церкву Святої Софії у Римі. На фасаді УКУ був зроблений напис: «Veritas et amor scientiae unit dispersos» — «Істина і любов науки збирає в розсіянні сущих». Філії УКУ були відкриті у Буенос-Айресі в Аргентині, в Канаді і Сполучених Штатах Америки. Патріарх жив надією, що те, що руйнується на батьківщині, утримається за кордоном. Свою титанічну працю він присвятив організації духовної освіти в країнах поселення українців від Північної та Південної Америки до Австралії.

Помер Патріарх Сліпий 7 вересня 1984 року. У 1992 році 27 серпня його останки перевезли до Львова, де вони, за участю понад мільйона вірних, були поховані в Соборі Святого Юра. Серед присутніх на перепохованні були Президент України — Леонід Кравчук та Патріарх УАПЦ — Мстислав Скрипник.

Патріарх Иосиф Сліпий — Патріарх нескорених. Він нагадує нам славну постать останнього гетьмана Запорізької Січі І.Кални- шевського. Патріарх Иосиф Сліпий у царині науки — український Тома Аквінський. Він нагоголошував, що «наука й віра є двома крилами людського духа». Патріарх навчав: «Вірити — значить у людському розумінні прийняти за правду те, що спирається на чужому свідоцтві, ... приймати за певну правду те, що об’явив Бог». «Щоб збудити акт віри є необхідна добра воля». «Існування Бога не є науково відкинене, отже не можна й відкидати віри або вважати її пережитим забобоном». «В науці є чинний розум, в вірі діє також розум, але просвічений надприродним об’явленням. Предметом науки є природні правди, а віри — об’явлені тайни». «Сам акт віри має аналогію в науці, яка приймає правду на основі чужого свідоцтва». «Конфлікти між вірою й наукою зумовлені тим, що або природне пізнання не є певне і правдиве, або друге з обсягу надприродного не є об’явлене». «Аргументи існування Бога спираються на засадах причиновості й об’єктивності людського пізнання і на природі людини, а цього наука не змінить». «Наука мусить бути вільною від зовнішніх неоправданих чинників, як від держави, партії,..., коли хоче осягнути свою ціль». «Віра не каже, що наука має вчити» [2]. У своєму Заповіті Патріарх Иосиф писав: «Наука — це один з наріжних каменів — стовпів відродження і сили народу, а богословська наука — це євангельський заповіт Христа — «ідіть і навчайте всі народи...» (Мт. 28, 19). Наука є «остоєю для Церкви в нашім народі», вона через свої наукові і виховні установи є «виховницею народу», бо через неї «одиниця стає тим багатіша, чим сильніше її опановує ідея, що обнімає небо і землю, час і вічність, історію і сучасність, серце і розум». «Роздумуючи над значенням і цінністю науки, в обличчі вічності, яка невідхильно наближається до мене, заповітую вам: «Полюбіть науку, плекайте і збага- чуйте її своєю працею і своїм знанням, будьте її служителями! Здвигайте храми науки, вогнища духовної сили Церкви і народу, пам’ятаючи, що немислиме повне життя Церкви і народу без рідної науки. Наука — це їхнє дихання життя!» [3, с.6].

Патріарх Иосиф активно працював у царині екуменізму. З 23 по 25 грудня 1936 р. він провів у Львові унійний з’їзд. Брав участь у Велеградських унійних конгресах. 3 червня 1976 р. видав пастирське послання «Про поєднання в Христі», наголошуючи, що в православній й католицькій Церквах немає суттєвої догматичної різниці, про що свідчать теологічні студії та історія. Він пропонував почати об’єднуючу акцію обох Церков від узгіднення перекладів Святої Літургії і Богослужб, щоб молитися «одними устами і єдиним серцем», а також закликав до зближення з іншими християнськими згромадженнями від читання того самого Святого Письма, перекладеного з оригіналу. Патріарх закликав: «Дивімося на своє власне духовне добро, на спасіння наших душ — і тоді буде між нами єдність, в першу чергу на церковному полі, а опісля на національному й державному! Треба добро Церкви й народу ставити вище своєї марної особистої амбіції і своїх особистих чи гуртових користей!» [4, с.5].

Патріарх Иосиф особливу увагу приділяв християнському вихованню, вважаючи, що саме виховання молоді — це правдивий вклад у розбудову вільної української держави з тисячолітніми християнськими традиціями. Виховання молоді на засадах християнської моралі є актуальним в даний час відродження української освітньої системи. Сьогоднішній шлях освіти: від homo sapiens до homo spiritus. Християнська педагогіка тісно пов’язана з релігією. Людство з’єднане з Богом, особливо тим, що Ісус Христос, Син Божий і Спаситель людства, став людиною. Навколо Нього створюється й весь час розростається «народ Божий», що зветься Церквою. Церква як соціальна інституція має завдання доводити людей до вічного щастя, сприяти мудрому й справедливому влаштуванню життя, допомагати виховувати добрих і чесних членів суспільства та вдосконалювати їхнє моральне життя. Святе Письмо (Біблію) справедливо називають Божою педагогікою [6, с.6-7].

Християнська система виховання, яка повертається в наші навчальні заклади, заснована Церквою на цінностях природного та надприродного пізнання, які гармонізують із наукою Святого Письма як своєрідною Божою педагогікою. Обов’язок навчальних закладів — допомогти молоді осягнути шлях до пізнання вічних Любові, Добра, Правди, Справедливості, Милосердя, до вивчення основ християнської моралі.

Християнське виховання розділяє духовне життя людини на три складові частини: мислення, чуттєвість і воля. Людина, як і весь світ, походить від Бога. Вона залежна від Бога і має суттєво важливі відносини з Ним. Людина складається з душі і тіла, із матерії і духу, із дочасного і вічного. Вона пізнає правду про себе, про світ і про Бога. Лише тоді, коли вона намагається зрозуміти, ким є, що становить її велич, а також велич інших людей і велич Творця, який усе створив на добро людини, то усвідомить себе як особу. Християнський принцип морального виховання звучить: шукайте найперше Царства Божого, а все решту вам додасться (Мт. 6.33).

Християнське виховання є безперервною працею над формуванням душі й тіла людини для досягнення нею повної злуки з Богом. Метою християнського виховання є виявлення, формування та розвиток природних та надприродних задатків душі й тіла, до осягнення єдності життя людини з Божими законами. Християнське моральне виховання — це процес формування й розвитку духовного та фізичного потенціалу людини.

Принципами християнського виховання є наступні принципи: ненасилля; своєчасність; єдність педагогічних впливів; принцип особистості; антропологічний принцип (повага людської гідності); невпинне піклування; відповідальність; любов; покора; інтеріоризація (увнутрі- шнення); містагогія (променевий процес виховання) [6, с.80-81].

Відомий вислів повчає: «Помилки лікарів не виправляють — їх закопують у землю, а помилки педагогів носять продовж цілого життя у собі». Тому дуже важливо збагнути значення християнської педагогіки в теперішній час.

Християнська педагогіка є вченням, спільним для всіх християнських конфесій в Україні. Християнська педагогіка суттєво відрізняється від світської педагогіки тим, що вона побудована не лише на правдах пізнаних людських розумом, а, насамперед, на об’явлених Божих вічних правдах для щасливого життя тут на землі та у вічності після нашої смерті. В католицькій Церкві християнська педагогіка тісно пов’язана з християнською томістичною філософією. Педагогіка католицької Церкви закликає християн наслідувати Ісуса Христа як найвищий ідеал. У православних Церквах педагогіка веде до містичного споглядання Бога, до глибокого вивчення християнської культури, традицій і звичаїв. Педагогіка православних Церков закликає християн приймати дари Святого Духа (мудрість, розум, рада, кріпость (сила духа), знання, побожність, страх Божий (боятися гріха, яким зневажаємо Господа) та плоди Святого Духа (любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віра, лагідність, поміркованість). Педагогіка католицьких і православних Церков радить християнам зберігати євангельські ради (добровільна вбогість, досмертна чистота, досконалий послух). У протестантських Церквах християнська педагогіка носить характер біблійної педагогіки через аналіз, дослідження і пояснення біблійних текстів морального змісту. Філософською основою предмета християнська педагогіка для представників католицької Церкви є христоцентризм (Христос є центром вчення), для представників протестантських Церков — фідеїцентризм (віра є центром усього), а для представників православних Церков — теоцентризм (Бог у Пресвятій Трійці є центром навчання). Проте спільними для всіх залишаються біблійні моральні настанови та наука Ісуса Христа [6, с.8].

Предмет «Християнська педагогіка» здійснює духовно-моральне виховання студентської молоді на основі християнського морального вчення, яке є дороговказом для минулих і нинішніх поколінь українців, а також є спільним для всіх християнських конфесій в Україні. Навчання християнської педагогіки носить надконфесійний характер, використовуючи спільність морального вчення традиційних Церков в Україні, що сприяє конфесійній толерантності.

Існує ряд особливостей студентської молоді у сприйманні цінностей християнської педагогіки. В молоді (18-25 років) назовні не видно великих змін. Молода людина мало говорить про себе, а все переживає внутрішньо. Молодь дозріває у своїй вірі. Це вік клопотів, журби, переживань. Слід підтримувати молодь у вірі. Ісус Христос є найкращим взірцем для молоді. Иого пізнаємо у Євангелії. Молодь часто зустрічає «ідеали», які їм не відповідають. Молодь хоче бачити викладачів послідовними і справедливими. Вона любить життя, рух, не любить інертних осіб. Вона керується у своїх вчинках сентиментальністю. Центром християнського виховання для неї є особа Ісуса Христа. Від наслідування Христа зроджується нове життя. Чудовим прикладом для неї є зустріч і розмова Христа з молодим юнаком (Лк. 18, 18-30). У своїх пастирських проповідях Патріарх Сліпий часто приводив приклад цього юнака, який зберіг виконання Заповідей ще змалку, бо мав добре виховання в своїй родині.

Молодь часом переходить з одного рішення на друге, а тому слід допомогти їй вміти думати, рефлектувати (розважати), рахуватися із своїми здібностями й можливостями. Треба вміти розбуджувати й рухати своє духовне життя. Слід розвивати дари (харизми), які ми отримали від Бога. Не треба бути тим третім чоловіком, що закопав свій талант у притчі про таланти (Мт. 25, 14-30). Не вистачить мати будинок, машину, треба поглиблювати свої думки, вирішувати, чи це для мене, чи ні. Треба допомогти молоді аналізувати свої почуття, ідеал, структуру своєї особи. Слід шанувати ідеї других, але не змінювати головного вибору. Молодь цього віку здійснює постійний вибір між бажаним, але не завжди вигідним добром, і не бажаним, але подекуди вигідним злом. Питомою прикметою молоді є абсолютизація: «Для мене мусить бути тільки це!». Історія життя молодої людини може піти в різних напрямках, в залежності від того, чи вона скаже «так», чи «ні». Середнього немає, або ми християни, або ні. Важливо виховувати совість молоді в усіх аспектах життя: соціальних, родинних. Бог не закінчив створення світу, а передав усе в руки людини, щоб вона продовжувала творчу діяльність. Молодь — надія людства. Лише українська молодь може зберегти Україну і примножити її інтелектуальний і моральний потенціал, а головне, зберегти духовність народу. Слід заохочувати молодь до самовиховання й співпраці з Богом, до побудови спільноти Любові.

На жаль, сучасна молодь вважає Бога не другом, а радше перешкодою, що стоїть на її життєвому шляху, а християнську релігію — застарілими ритуалами і самими заборонами. Молодь хоче «жити своїм життям», але обманює себе у здійсненні свого бажання. Молоді люди часто не живуть своїм життям, а вдовольняють вимоги своїх інстинктів, або незліченні фантазії своїх бажань, або попадають під вплив інших людини, нажаль не завжди добрих.

Патріарх Сліпий був учасником ХХІ Вселенського (II Ватикансь- кого) Собору, який проходив у Ватикані з 1962 по 1965 рр. Одною з декларацій цього Собору була декларація про християнське виховання, де сказано про важливість цього виховання у сучасному світі, в якому панує матеріалізм та лібералізм у державних структурах, а у сімейному і особистому житті людей — пермісивізм (заборонено забороняти), що зв’язаний з консумізмом (споживацтвом) і гедонізмом (насолодою).

Величезною заслугою Патріарха Иосифа є організація духовних навчальних закладів. З його іменем пов’язана діяльність духовної семінарії та Богословської академії у Львові, створення Українського католицького університету імені святого Климентія папи в Римі. Діяльність цих навчальних закладів стояла на рівні вимог часу і тих завдань, які розв’язувались нашим народом [5, с.221].

Список використаних джерел:

1. Святе Письмо Старого і Нового Завіту.

2. Сліпий о. д-р Иосиф. Віра і наука. — Рим, 1990.

3. Заповіт Блаженнішого Патріярха Иосифа. — Рим, 1981.

4. Послання Патріярха Иосифа про поєднання в Христі. — Рим, 1976.

5. Гринів О. Иосиф Сліпий як історик, філософ і педагог. — Львів, 1994.

6. Огірко О.В. Християнська педагогіка. Навчальний посібник. — Львів: ЛІ МАУП, 2003.

7. Андрушко В.Т., Огірко О. Релігієзнавство. Навчальний посібник. — Львів: НЛТУУ, ЛНУВМіБТ, 2007. — 260 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь