Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)

4. На шляхах духовного визволення рідного народу (особливість стилю перекладу «біблії» І. Огієнка)


Л. I. Бондарчук
Житомирський державний університет імені Івана Франка

Авторка відтворює фактори, що спонукали І. Огієнка до перекладу Св. Письма, також — завершення праці в складних умовах еміграції.

Ключові слова і словосполучення: Книга, Св. Письмо, український переклад, рідна мова, Христова наука, Воскресіння, українське православ’я, методологія перекладу, Біблія, Британське Біблійне товариство, авторське тлумачення, духовне призначення, Євангеліє.

... Біблія — свята наснага Твоєму розуму навіки.

І. Огієнко

Сучасні дослідники називають Івана Огієнка «одним з найадмет- ных корыфеев славянской науки» (М. Прьігодзіч), видатним українським ученим ХХ ст. (3. Тіменик, М. Тимошик, А. Бурячок, Є. Соха- цька та ін.). Спостережено, що з 90-а прожитих років 75 оддав І. Огієнко творчій праці, найбільше в галузі мовознавства, де він сягнув світового рівня.

У нашій увазі — творча діяльність проф. І. Огієнка як перекладача Біблії, «видатного біблійного текстолога» (3. Тіменик).

Що спонукало українського професора взятися за переклад Св. Письма, яким був шлях до нього — шлях духовного визволення рідного народу?

... Науці відомий переклад Біблії, здійснений цілою когортою тлумачів у Єгипетській Олександрії у III сторіччі до Н.Х. З давньогрецької мови, потім з давньоєврейської на латинську переклав Біблію Блаженний Ієронім (348-420 від Н.Х.). Грецька церква боялася, щоб новітні перекладачі не вклали в текст думок, яких нема в оригіналі, і заборонили переклад Біблії на нові мови. Все ж близько 1380 р. Біблію на англійську мову перекладає Джон Вінклер, пізніше, у 1535 р., завершує переклад Вільям Тіндаль. Відомим є і переклад Біблії на живу французьку мову Жана Кальвіна.

У 1534 р. переклад Біблії на німецьку мову здійснює Мартин Лютер, і цей переклад був своєрідним поштовхом для розвитку національної (німецької) літературної мови, а також — науки про мову. Задовго до Лютера, за висновком ак. А. Білецького, «під час навернення слов’ян до християнства Євангелія були перекладені з грецької на старослов’янську» [1, с. 123].

Справді, перші слов’янські переклади Біблії пов’язані з місією св. Кирила та Мефодія серед слов’ян. Надалі, в XVI ст., серед біблійних рукописів старослов’янською мовою з’являються перші переклади і живою, народною мовою. Зокрема, у 1561 р. — Пересопницьке Євангеліє, у 1569-1572 рр. — Крехівський Апостол, пізніше, у 1568 р., — Учителне Євангеліє, 1574 р. — Львівський Апостол.

Прагнення мати переклад Св. Письма народною мовою особливо посилюється у кінці 40-х рр. XIX ст., в час національного пробудження українців. У списку перекладачів — П. Морачевський, М. Шаш- кевич, В. Александров та інші.

На початку XX ст., 1903 р., у Відні з’являється український переклад за оригінальними текстами усієї Біблії. Автори — П. Куліш, I. Ле- вицький та I. Пулюй. Доля перекладу бала драматичною. В умовах чинності Емського указу на території християнської держави Росії переклад Біблії йшов 40-а мовами і наріччями, однак україномовна книжка була приречена — її не дозволялося навіть ввозити з-за кордону.

Достатньо перегорнути сторінки «Доклада Комиссиі по вопросу объ отмънъ стеснънш малорусского печатного слова» (1905), щоб підтвердити висновок: «... враги духовной самостоятельности мало- русскаго племени, и чужие, и свои, добились того, что на малорусскую письменность обрушился тяжкій ударъ. Любопытно, что непосредственной причиной его было не какое-либо неблагонадежное со- чиненіе на малорусскомъ языкъ, а упомянутый выше перевод Еван- гелія, тщательно, благоговъйно и умъло исполненный инспекторомъ Нъжинскаго Лицея Филиппом Семеновичемъ Морачевским, смотръв- ший на свой трудъ какъ на богоугодный подвигъ. Когда этот пере- водъ, горячо одобренный и рекомендованный Академіей Наук, пос- тупилъ на благословеніе Св. Синода, оттуда онъ был посланъ для оцънки и заключенія епископу Калужскому !акову Миткевичу, шефу жандармовъ князю Долгорукому и Кіевскому генерал-губернатору Анненкову. Изъ них первый сначала склонялся къ одобренію труда Морачевскаго, но потом, уступивъ постороннимъ вліяніям^ объявилъ его излишнимъ при великорусскомъ переводъ, понятномъ будто бы всякому Малорусу, второй отозвался умъренно и неопредъленно, третій признал его «опаснымъ и вреднымъ»потому, что существованіе особой малорусской литературы, дозволеніе которой вытекаетъ изъ дозволенія Св. Писанія на малорусскомъ языкъ, повлечетъ за собою отторженіе Малороссіи оть Россійской державы» [2, с. 115]. Ось такий факт наводиться в тексті доповіді комісії з питання «Объ отмънъ стъсне- ній малорусскаго печатного слова», під керівництвом ак. Ф. Корша, в складі академіків В. Заленського, А. Лаппо-Данилевського, С. Ольденбурга, А. Фамінцина, Ф. Фортунатова та О. Шахматова.

В Записці Імператорської Академії Наук, зверненій до Комітету Міністрів Російської імперії, підкреслювалося: «Только горячая любовь къ родной Украинъ помогла малорусскому образованному обществу перенести тяжкій і совершенно имъ незаслуженный ударъ» [2, с. 38].

Своїм тернистим шляхом до перекладу Св. Письма рухається на поч. ХХ ст. й Іван Огієнко. Біблію Куліша український учений знав, сприймав її як велику історичну подію у духовному житті України, заслугою вважав і оцінив як «високошляхетне і побожне завдання» Британського Біблійного товариства — нести Біблію кожному народові в його рідній мові» [3, с. 245]. Відоме разом з тим критичне ставлення Огієнка до стилю Кулішевого тексту, який уявлявся невідповідним до національного сприймання.

Ймовірно, саме ця деталь зміцнила прагнення Огієнка власними силами здійснити переклад Св. Письма, але, безумовно, це не було єдиною причиною такого рішення.

Ще навчаючись у початковій школі у містечку Брусилові на Житомирщині, Огієнко-підліток відчув благотворний вплив слова рідної мови, церковного співу, християнської моралі. Його духовному зросту сприяли незабутні учитель Іван Сливка та священик Никанор Сташевський. Пізніше, вивчаючи в Київському університеті св. Володимира старогрецьку, іврит, латину, санскрит, європейські мови, Огієнко- студент проявляє інтерес до давнього Ізраїлю, його релігії, історії, культури, традиції, менталітету нації. При цьому не згасає постійний об’єкт пізнання та роздумів — українська історія, культура, українська мова та її історія, церква. Так формується відчуття необхідності соборності української нації, визначається мета усього творчого життя як любов до ближнього (за Христовою наукою), тобто до свого духовно поневоленого народу, свідоме служіння йому.

Уважається, що почав перекладати Біблію І. Огієнко у 1917 р. Але цьому початкові передувала величезна, напружена творча праця, яку можна назвати підготовчою. У згаданому 1917-му році Огієнко видає «Українську граматику», а у підручнику з релігії архієпископа Олексія (Дородниці) зовсім не випадково вміщені у його перекладі окремі мотиви. Так почалося входження проф. І.Огієнка у сферу релігії, яку він розглядав як сферу української культури, українського духу, безумовно, — й української мови. Не випадково пізніше Огієнко назве українське відродження часів УНР величним словом Воскресіння. Саме у цей період закладається у Кам’янці-Подільському державний український університет, а в ньому — уперше на сході слов’янства — відкриється богословський факультет, кафедра юдаїс- тики, і уже у 1919 р. кандидатом на Міністра ісповідань призначено ректора університету проф. Івана Огієнка.

Відродження українського православ’я І. Огієнко пов’язував з діяльністю церковних братств, з функціонуванням української мови у всіх сферах церкви. Учений вірить у духовну силу україномовного Св. Письма, у те, що, увійшовши до храму, народ освятиться рідною мовою. І сьогодні багато з висловів І. Огієнка з «Науки про рідно- мовні обов’язки» та інших джерел сприймаються як афористичні:

Церква — це душа народу, а мова Церкви — це ключ до цієї душі.

Рідна мова — це святощі, скарб, цементуюча сила, що з’єднує етнографічну масу у свідому націю.

Від рідної мови душа небесніє.

Біблія — найкращий підручник вивчення літературної мови.

Народ, позбавлений радості рідномовних богослужб, нагадує в’язня, що любується світом Божим через в’язничі грати.

Але повернімося до хронології.

1 грудня 1919 р. створено Комісію для перекладу богослужбових книг і Св. Письма, життєписів святих, книг релігійно-морального змісту. А 1920 рік став початком вимушеної еміграції. Покинуто університет, попереду — чужина, невідомість, але не згасає творчість.

... Уже в еміграції, яку І. Огієнко називав українською Голготою, не припиняється його інтенсивна підготовча праця перед основною — перекладом Св. Письма, що стане справою багатолітнього його творчого життя. В його увазі — історія українського Біблійного перекладу, зокрема, окремі дослідження автор присвячує Пересопницькому Євангелію та Житомирському Євангелію, перекладає «Святу літургію» Івана Золотоуста, «Святу відправу на Зелені Свята», богослужбові книги, укладає тексти благальних прохань, молитов, синодиків, пам’яток. Ця робота збагачувала відчуття духовної сили і краси народного слова, також — чуття ритмізованого світу біблійної мови, а саму рідну мову відчував як духовну сув’язь землі і неба (3. Тіменик). 3. Тіменик наводить важливе зізнання перекладача: «На українському ґрунті я перший запроваджую цей «молитовний ритм», він тісніше єднає нашу душу з Небом, власне він окрилює нашого духа» [3, с. 95].

Так закладалася методологія перекладу як наукового, з власною методикою («Метода — душа праці»), власними гіпотезами, єдністю стилю, що можливе за умови одного автора. Величезною підготовчою школою перекладу стала багаторічна праця над «Стилістичним словником», «Словником слів, у літературній мові не уживаних», «Ети- молого-семантичним словником» та іншими, що сформувало системний підхід до слова, в історичному контексті, семантичному розгалуженні, що забезпечило перспективний підхід до мови як явища живого, рухомого, духовного.

Є одна офіційна дата у творчому житті українського професора — 1 квітня 1936 р. Саме тоді він уклав угоду з Британським Біблійним товариством, згідно якого отримував право перекладати Біблійні книги. Починається неймовірно напружена, насичена перекладацька праця. У тяжких умовах емігрантського життя 1937 р. !ван Огієнко видає у Львові переклади 4-х Євангелій — Матвія, Марка, Луки й !вана. А через 2 роки у Варшаві надруковано переклад Нового Заповіту з додатком — Псалтирем.

Практично літом 1940 р. переклад Біблії наблизився до кінця. Та наближалися і лихі воєнні події, а разом з ними для перекладача — тяжкі варшавські втрати: у василіанській друкарні згоріла праця «Біблійний стиль», згоріли й джерела до перекладу Біблії. Гітлерівці заборонили розповсюджувати переклад Нового Заповіту, конфіскували архіпастирське послання з Євангельським застереженням, поширюваним I. Огієнком: «Сховай свого меча, бо всі, хто візьме меча, — від меча і загине!» Тим часом (хіба не чудо над чудами!) оригінал перекладу Біблії, як пише З. Тіменик, урятувався, «промандрувавши на плечах через усі шляхи евакуаційних небезпек (тема для окремої книжки)» [3, с. 63].

Тривожні 1942-1943 рр...

... Жахливою неприємністю був новий донос з Варшави: певне, Ьларіон — єврей, бо переклав Біблію з давньогебрейської мови!.. Лише воля, силу духу і відчуття праведності своєї праці вочевидь, за висновком Є. Сохацької, допомогли I. Огієнкові вижити, уникнути гітлерівської облави [4, с. 130].

До щасливого дня виходу повного перекладу лишалося 22 роки!

12 червня (від 1940) 1962 р. I. Огієнко одержав з Лондона сигнальний примірник Біблії — великоформатного тому обсягом 1524 сторінки.

«Відтоді саме цей переклад Огієнка, — зазначає М. Тимошик, — став взірцем до декількох пізніших перевидань, зокрема, і в Москві 1988 р., коли Московський патріарх прийняв рішення про видання Біблії українською мовою на відзнаку 1000-ліття Xрещення Русі» [5, с. 259].

Вихід такої Книги мав би стати величезною подією у культурному житті українського народу. Та український народ був бездержавний — Україна радянська мовчала. Оцінили величезну працю українського професора, як це не раз бувало, чужинці. Зокрема, відомий біблеїст Мартин Гофман писав у листі до I. Огієнка: «Це велике щастя, що Ваш переклад не був знищений війною. Він такий гарний, що його друкування буде un eveniment extraordinaire» («Слово істини». — 1948. — Ч.5.). Проф. М. Тимошик наводить оцінку одного з авторитетних знавців Св. Письма К. Костіва: «Українська Біблія у перекладі проф. д-ра Югієнка класична, найкраща з досі існуючих перекладів чи не між усіма слов’янами» [5, с. 260].

Біблія І. Огієнка, за узагальненням М. Тимошика, перевидавалася у Канаді, США, країнах Західної Європи — в Україні побачила світ у 1995 р. [5, с. 260].

Сучасні дослідники перекладеного Огієнком тексту Біблії (Н. Рибак, З.Бичко, Д. Снага та ін.) привертають увагу до української, живої, пісенної мови перекладу, відзначають вільне уживання старослов’янізмів, відсутність слів вульгарних, надто буденних, також — постійний пошук правдивого значення слова чи словосполуки («наш народ» замість «Ізраїль», «Змилуйся, Господи!» замість «Господи, помилуй!» та ін.). Цікавим є висновок М. Феллера про виразний зв’язок стилю тексту з національним українським мисленням [6, с. 191]. Зокрема, Огієнко вважає питомою ознакою його простоту думання (це стиль «простий, ясний»), перевагу паратаксиса над гіпо- таксою. Паратакса у давньоєврейській мові, за дослідженням перекладача, є рідним граматичним явищем і в слов’янських мовах, як і давальний етичний («І пішла вона, і сіла собі навпроти»). Але ці явища геть зруйновані грецьким текстом у старослов’янських варіантах. Надзвичайно рясно задіяна й українська фраземіка, що теж впливає на національне сприймання [7, с. 70].

Переклад супроводжується ретельним авторським тлумаченням маловідомих чи невідомих слів, словосполук, є воістину енциклопедичним, науковим і разом з цим — привабливим, доступним. Енергетичне поле перекладного тексту — потужне, мова — класична українська літературна мова, засобами якої збережено пісенний ритм оригіналу. І. Огієнко мріяв, щоб мова перекладу була зразковою, була «найкращим підручником» вивчення літературної мови, — і це йому вдалося. Він не тільки явив читачеві пречудову слов’янську українську, віками поневолену мову, але й засвідчив безмежну перспективу усієї системи її лексичного багатства, виражальних засобів.

Варто зазначити, замість висновку, що в Україні сучасній зростає зацікавлення Біблією. Вона повертає людині її духовне призначення і розуміння того, що матеріальний поступ неможливий без духовного розвитку, без наповнення усіх сфер життя духовним змістом.

Список використаних джерел:

1. Білецький А.О. Про мову і мовознавство. — К.: АртЕк, 1996. - 223 с.

2. Императорская Академия Наук, об отмене стеснений малорусского печатного слова (1905, текст (С. 6-42) Записки уряду, С. 15). [Б.в.д.].

3. Тіменик З. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). 1882-1972. Життєписно- бібліографічний нарис. — Львів, 1997. — 227 с.

4. Сохацька Є.І. «Не гнись під вдарами обуха...» (Штрихи до життєпису І.Огієнка за сторінками його перших канадських видань // І.Огієнко і сучасна наука та освіта. Наук. зб. Серія історична та філологічна. — Ка- м’янець-Подільський, 2007. — Вип. ІУ. — С. 119-148.

5. Тимошик М. «Лишусь навіки з чужиною...» Митрополит Іларіон [І.Огієнко] і українське відродження. — Вінніпег-Київ: Укр. правосл. Собор Св. Покрови; Наук.-вид. центр «Наша культура і наука», 2000. — 545 с.

6. Феллер М. Зв’язок стилю з національним мисленням та їх вплив на переклад Біблії // І. Огієнко (Незабутні імена укр. науки). Тези доп. Всеукр.

наук. конференції, присвяченої 110-річчю від дня народження проф. ГОгі- єнка (26-27 травня 1992 р.). — Львів, 1992. — 4.I. — С. 190-192.

7. Демський М. Фраземіка в Євангелії Матвія у перекладі I. Огієнка та Т. Xоменка // ГОгієнко (Незабутні імена укр. науки). Тези доп. Всеукр. наук. конференції, присв. 110-річчю від дня нар. проф. I. Огієнка (2627 травня 1992). — Львів, 1992. — 4.I. — С. 70-74.

8. Чепіга I.I. Огієнко про українські переклади Євангельських текстів XVI ст. // Тези доп. наук.-практ. конференції «Духовна і науково-педагогічна діяльність I. Огієнка в контексті укр. національного відродження» (до 110- річчя від дня народження). — Кам’янець-Подільський, 1992. — С. 116-118.

9. Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Ь мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена / Переклад проф. I. Огієнка: Укр. Біблійне Товариство, 2002. — JBV-Dillen- burg, 2006. 1375 с.

10. Огієнко I. Наука про рідномовні обов’язки // I. Огієнко [Незабутні імена української науки]. Тези доп. Всеукр. наук. конференції, присв. 110-річчю від дня народження проф. I. Огієнка — 26-27 травня 1992. — Львів, 1992. — 4.I. — С. 4-16.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь