Електронна бібліотекапідручники


Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)

52. Духовне життя українського населення в роки другої світової війни як чинник переможної вітальності народу рецензія на монографію і.м. грідіної «духовне життя населення україни у роки другої світової війни (1939-1945): монографія. - Донецьк: донну, 2010. - 419 с.»


О.В. Стяжкіна

Духовне життя населення України в роки Другої світової війни - це простір дослідження, гідне пересування яким було і залишається дуже важкою справою для історика. У фахівця, що наближається до кордонів цієї проблематики, завжди є небезпечна зброя: власна рефлексія, власний (чи родинний) досвід і спокуса видати за універсальні ці самі власні, обумовлені соціальними, культурними, біографічними чинниками, позиції.

За А. Щюцем, кожний вчений має змінити свою особистісну біографічну ситуацію на наукову[1]. Однак навряд чи ця зміна може статися автоматично і навряд чи відсторонитися від власної рефлексії можливо там, де тема є «гарячою», а пам´ять про неї

- і досі болісною.

Перше, що треба відзначити, рецензуючи цю цікаву і інноваційну роботу, це послідовна позиція авторки, яка історизуючи саму себе, точно визначивши своє місце і свій час, взяла вірну методологічну інтонацію і створила текст, який не промовляє від імені Народу, Історії чи Держави, а, насичуючись фактами, дає можливість почути голоси людей, чиє духовне життя, повсякденні практики, порядки роздумів, ментальність є предметом даного дослідження.

Новизною позначений і ракурс, кут зору на духовне життя населення. Не інституційні системи як-то школи, театри, книгарні, засоби масової інформації, художня література, а власне те, що є усталеним, але й мінливим підґрунтям духовного життя - мова, свідомість, самовідчуття, віра - були введені у фокус дослідження. Це перша спроба подібної реконструкції і аналізу духовного життя населення, зроблена у вітчизняній (і ширше - європейській) історіографії. Вважаємо, що ця спроба виявилась вдалою, а відкритий нею напрям дослідження - перспективним і таким, що дозволяє сформувати нові механізми пошуку і аналізу джерел, нові способи розгляду фактологічного матеріалу, нові принципи осмислення як феномену духовного життя, так і великого наративу Другої світової війни.

Визначивши у якості методології історичну антропологію, І.М. Грідіна дотрималась методологічних засад не тільки при чіткому та послідовному формулюванні мети і завдань, але й при відборі джерел, постановці питань до офіційних та его-документів, при широкому залученні до аналізу «свідоцтв» епохи у вигляді художніх та візуальних знаків, фольклорних матеріалів тощо.

Сильним місцем монографії є, з одного боку, смілива постановка новітніх, таких, що ніколи не підіймались раніше, наукових задач (і пов´язаний з цим вибір термінологічного поля, методів і принципів дослідження). З іншого боку, міцна, всеосяжна аргументація власної концепції, думок, положень відповідними (часто-густо введеними уперше до наукового обігу) джерелами.

Монографія складається з п’яти частин, кожна з яких є продуманою і завершеною науковою розвідкою, а всі вони є поєднаними логікою авторської концепції аналізу духовного життя населення України у роки Другої світової війни.

Перший розділ, традиційно присвячений обґрунтуванню теоретичних положень, характеристиці джерел, вивченню аргументацій і концепцій попередників, виглядає ґрунтовним і цікавим.

Авторці вдалося вибудувати логічну і розгалужену схему нарощування знань з обраної теми, однак не перетворитися на бібліографа, який старанно перераховує, але не аналізує доробок попередників. І.М.Грідіна слушно супроводжує історіографічний аналіз роздумами, коментарями і зауваженнями. І на цьому тлі - визначається із власним інструментарієм. Вона чітко артикулює поняття, які увійшли у активний словник монографії, і визначає, що саме вона розуміє під складними філософськими і історичними категоріями «духовність», «ментальність», «повсякденність», «світосприйняття», «дискурс», «свідомість», «маніпуляція свідомістю» тощо. Розділяючи концепцію В.Баруліна про «ідеолого-ґерменевтичний світ», що його створювала радянська держава, І.М. Грідіна додає власних висновків щодо «двобічності» процесу, у якому брали участь не тільки державні установи та інституції, але й пересічні громадяни. Без перебільшення взірцево класифіковано та проаналізовано джерельну базу.

Дослідниця акцентувала увагу не тільки на інформаційних можливостях джерел, але й на підходах, які запровадила для того, щоб побачити крізь призму офіційних та особистісних документів духовне життя, власне людину. Особливого схвалення заслуговує джерелознавчий аналіз таких документів як художня література, живопис, анекдоти, приказки, прислів’я. Вони є не частим гостем в академічних розробках з історії, однак саме ці види джерел допомагають якнайкраще розкрити секретні коди, приховані механізми духовного життя людей, які опинились в умовах війни, окупації, переможної ходи Радянської Армії.

Перший розділ монографії є важливим аналітичним текстом, який має неабияке, в тому числі, і самостійне значення, оскільки для багатьох сучасних вітчизняних істориків може прислужитися і запрошенням, і вступом у царину досліджень, які, без перебільшення, формують «нервову систему» актуального історіописання.

Самостійне значення мають дані і висновки, отримані авторкою у межах другого розділу монографії, присвяченого загальній характеристиці цивільного населення України напередодні війни. Вагому частину розділу складає демографічна, соціальна і етноконфесійна характеристика населення. Це один з перших в українській історіографії узагальнюючих аналітичних описів, в якому, спираючись на численну кількість статистичних даних (іноді - суперечливих, і авторка демонструє цю суперечливість) дослідниця репрезентує стан населення України напередодні війни у різних вимірах, розрізах. Авторці вдалося «проявити» різні категорії населення, з різними інтересами, з різними моделями світу. Кількісні показники супроводжуються якісним аналізом, населення України постає не як «сіра маса», а як сума індивідуальних, групових, соціальних, етноконфесійних, демографічних вимірів духовного життя. Гігантська робота по збору і зведенню статистичних даних є, на наш погляд, вичерпною. У другому підрозділі авторка вдається до влучних метафор ««їжа» матеріальна та духовна». Пояснюючи їх, дослідниця ґрунтовно розглядає настрої, ідеї, сумніви, думки що панували в Україні з приводу матеріальних, соціальних, політичних, ідеологічних проблем. І знову - населення України перестає бути «мовчазною більшістю», набуваючи голос, критичне налаштування, особливий патріотизм, наївну віру в добре, спрагу до життя.

І.М.Грідіна не залишає вибудовані нею схеми у вигляді мозаїки. Напроти, вона завершує розділ аналізом складного і багатовимірного поняття «менталітет» українського народу. Висновки, зроблені з цього приводу, дозволяють дослідниці поринути у світ, перепустка в який видається не кожному історику.

Ґрунтовний аналіз стану цивільного населення логічно передує двом наступним розділам, які присвячені зовнішньому та внутрішньому вимірам організації духовного життя населення України.

В третьому розділі доцільно і ретельно проаналізовані «радянська» та «нацистська» моделі, що їх пропонували держави для України. На основі численної кількості документів авторка доходить висновку, що попри ідеологічне навантаження, системну маніпуляцією свідомістю, радянська держава пропонувала Україні переможний, гуманістичний ідеолого-ґерменевтичний проект, в якому Україна мала б зберегтися, а її населення вціліти та розвинутись. І.М.Грідіна послідовно відстоює позицію «двосторонності» руху і доводить, що український народ не був пасивний «приймачем» ідеологічних настанов радянської держави, проявляючи критичні настрої і розуміючи реальний стан речей. Однак та модель, яку запропонувала Україні та українцям нацистська влада виявилась настільки нелюдською, настільки позбавленою гуманістичних цінностей, до того ж - не системною, примарною, брехливою, що саме вона, ця «нацистська модель» стала важливим чинником змін у настроях пересічних громадян, вона посилила патріотичний рух і патріотичну свідомість українців.

І.М.Грідіна вдало визначила, як завдання нацистської держави були оформлені у слова, гасла, практичні рекомендації та ідеологічні настанови. Авторка вміло реконструює акценти досліджуваних текстів і робить висновок про те, що ці акценти стосовно українського населення змінювались залежно від подій на фронтах Другої світової війни, а також від рівня керованості внутрішньої ситуації у Німеччині. І довела, що ці зміни були зрозумілими і тому ще більш неприйнятними для пересічної людини: «Нацистська влада не могла дати радянській людині надію на краще майбутнє, адже вона його просто не планувала, а через цинічне, зверхнє ставлення до українського населення вважала недоцільним докладати зайвих зусиль щодо його привернення на свій бік досконалішими методами, ніж пропаганда та агітація» (С.273).

Четвертий розділ дисертації, присвячений внутрішнім чинникам організації духовного життя, серед яких авторка зосередилась на мові, фольклорі, сміховій культурі - є відкриттям «прихованого» чи, принаймні, не артикульованого в історичній науці.

І.М.Грідіній вдалося сформувати поле міждисциплінарних досліджень як простір історичного аналізу. Запозичивши методи соціолінгвістики, соціології, культурної антропології, авторка свідомо поширила їх на роботу з історичними джерелами і дійшла висновків щодо колосального впливу дискурсу (дискурсів) та їх змін на духовне життя населення України. Мова у монографії постає як чинник зміни свідомості, побудови іншої моделі світу: «У свідомості народу само по собі формувалося нове змістовне навантаження звичайних слів... За допомогою термінів - «п’ятирічка», «п’ятирічний план», «дострокове виконання п’ятирічки», «п’ятирічку у три роки» - у свідомості радянської людини створювався своєрідний зміст поняття часу, рух якого має сенс тільки у будівництві матеріально-технічної бази соціалізму/комунізму...» (С.284). Дослідниця уважно і ретельно аналізує етапи цих змін: від початку Другої світової війни до окупації, період окупації, період визволення країни. Зміни гасел і настанов, на думку дослідниці, в цілому, співпадали із мовним дискурсом населення. І це відігравало значну роль у мобілізації на боротьбу проти ворога. Неабиякою новизною позначені параграфи, у яких розв’язуються питання фольклору і сміхової культури як чинників і регуляторів свідомості населення, як захисних механізмів проти маніпуляцій, що до них вдавалась радянська держава і нацистські окупанти. Позиція цивільного населення завдяки такому підходу показана у термінах сили, спротиву, здатності приймати особистісні рішення. Велика сила народу продемонстрована не в звичних термінах страждань, а у просторі прагматичних реакцій на біль, трагедії, втрати, в просторі нездоланної загальної вітальності, яка є і була притаманна населенню України.

Вірним є і виділення окремого, п’ятого, розділу присвяченого релігійній свідомості населення. Послідовно відстоюючи позицію пересічної людини, відшукуючи її голос, погляд, думку, авторка побудувала цей розділ не з точки зору церковних інституцій (тим більше, що такі роботи і вітчизняній історіографії наявні), а з точки зору буденного, певною мірою навіть «споживацького» (якщо цей термін можна застосувати у питаннях віри) ставлення до релігії і церкви. Аналіз свідомості віруючих, а не інституцій, дозволив авторці дійти висновку, що релігійна свідомість (у представників різних конфесій) не була ані знищена, ані дискредитована радянською владою. Віра виявилась над- соціальним, наддержавним чинником духовного життя населення України. Власне, через питання віри український народ вирішував проблему батьківщині, зради, війни, перемоги. І політика радянської влади, як справедливо зазначила дослідниця, виявилась більш продуманою, більш системною, більш гуманістично налаштованою (у всякому разі, саме радянській владі вдалося переконати народ у готовності змінити свою церковну політику). В той час, коли «цинічний прагматизм нацистської релігійної політики відштовхнув від окупантів віруючих України та наповнив релігійні почуття населення патріотичним змістом» (С.356).

Відомо, що у ґрунтовних наукових дослідженнях, які сфокусовані на власному предметі, завжди проявляється «побічний ефект» - окреслення тих просторів, сюжетів та тем, які не входять у стратегічні завдання автора, але не можуть не бути визначеними, оскільки ними формується і історичний фон, причинно-наслідкові зв’язки, і логіка подій, власне, як і самого дослідження. Слід визначити, що таких «просторів» у монографії чимало. Так, з нових методологічних позицій є артикульованою проблема «пасивності/активності» (без етичних конотацій та без векторів підтримки того чи іншого режиму) населення України, відкритою є проблема різниці у духовному житті різних соціальних верств. Тут, зрозуміло, що кожна верства, кожна група може стати предметом окремого дослідження. Поставлене і проаналізоване питання дискурсу потребує більш широкого фактологічного супроводу, що дозволить перетворити проблему дискурсу в проблему дискурсів, дискурсивних практик, їх зіткнення, взаємовпливів і взаємопоглинання. Оцінка самовідчуття, самоусвідомлення людини потребує більш широкого, а скоріше, більш сміливого залучення «усних історій» свідків та учасників війни.

У цілому, результати роботи І.М.Грідіної засвідчують, що у вітчизняній історичній науці відбувається зміна поколінь і зміна наголосів: від пошуків винних до власного співчутливого і, водночас, дискусійного погляду на життя пересічних людей у роки Другої світової війни; від акцентів на стражданнях до проявлення сильних позицій простої людини, всього українського народу; від сприйняття держави як єдиного джерела історії до необхідності розуміння людського виміру будь-яких процесів. Це дуже складний шлях, але перші, значні кроки по ньому І.М.Грідіною зроблені. Вважаю, що монографія буде цікавою і викличе важливі дискусії, як будь-яка робота, що відкриває новий напрям у процесі історичного пізнання.


[1] Цит за: Козлова Н.Н. Советские люди. Сцены из истории. - М., «Европа», 2005. -

С.14.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь