Електронна бібліотекапідручники


Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)

45. Участь республіки Польща в міжнародних та регіональних організаціях як передумова європейської інтеграції (1989-2004 рр.)


В.С. Ложечкін

Розпад соціалістичного табору, революційні події в країнах Центральної та Східної Європи, зникнення з мапи світу Радянського Союзу та припинення холодної війни розпочали відлік нового періоду в історії Польщі. В результаті зміни геополітичної ситуації на межі 1989-1990 рр. країна отримала реальну можливість зміцнити свою роль в якості регіонального лідера та посилити власні позиції у європейській політиці. З моменту проголошення ІІІ Республіки одним із головних стратегічних завдань для польської держави стає отримання повноправного членства в Європейському Союзі (ЄС). На думку автора, активна участь Польщі у діяльності низки міжнародних та регіональних об´єднань, таких як Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Рада Європи (РЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Комітет розвитку франко-германо-польської співпраці («Веймарський трикутник»), Вишеградське об’єднання («Вишеград»), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Рада держав Балтійського моря (РДБМ), не тільки покращувала авторитет країни, а й сприяла полегшенню та прискоренню процесу європейської інтеграції.

Основним комплексом джерел нашого дослідження були установчі та нормативно-правові документи зазначених міжнародних і регіональних організацій, насамперед це Декларація про кооперацію між Польською Республікою, Чехословацькою Федеральною Республікою і Угорською Республікою на шляху до Європейської інтеграції [1], програма дій НАТО «Партнерство за ради миру» [2], Декларація конференції міністрів закордонних справ держав Балтійського моря [3] та інші. Серед важливих документів для вивчення поставленої проблеми були також заяви та виступи політичних діячів, публікації офіційної преси тощо.

Сучасні вітчизняні дослідники виявляють зростаючий інтерес до проблеми європейської інтеграції Республіки Польща. Що стосується аналізу передумов цього процесу, то більшість фахівців не заперечують важливість участі польської держави в організаціях міжнародного та регіонального співробітництва [4-6]. Багато науковців вивчають досвід діяльності окремих угруповань, членом яких є Польща [7,8]. Вони теж схиляються до думки, що подібне співробітництво сприяло вступу країни до Європейського Співтовариства. Але комплексного дослідження зазначеної теми поки ще немає.

Мета роботи полягає у вивчені досвіду співпраці Польщі з організаціями регіонального та міжнародного співробітництва та досліджені її впливу на реалізацію стратегії вступу країни до ЄС. Для досягнення поставленої мети передбачається: скрізь призму проблеми передумов євроінтеграції визначити найбільш значні об’єднання, у яких брала участь Республіка Польща; простежити основні напрями їхньої діяльності; виявити яким чином подібна співпраця сприяла успішному розвитку інтеграційних процесів між Польщею та ЄС; Наукова новизна одержаних результатів полягає у дослідженні впливу участі Республіки Польща в організаціях регіонального та міжнародного співробітництва на процес європейської інтеграції країни.

З 90-х рр. XX ст. Польська держава почала активно заявляти про себе як про амбітного та перспективного гравця на міжнародній арені. Намагання отримати членство в ЄС спонукало Варшаву придавати велике значення розвитку міжнародного та регіонального співробітництва, яке відігравало позитивну роль в процесі європейської інтеграції. В цьому контексті особливої ваги набуло співробітництво Польщі з ОБСЄ. Організація з безпеки і співробітництва в Європі була заснована як політичний консультативний орган, до якого увійшли країни Європи, Центральної Азії та Північної Америки. У січні 1995 р. організація придбала статус міжнародної. Основні принципи її діяльності, сформовані в Гельсінському Завершальному акті, визначають норми та стандарти міжнародної поведінки держав-учасниць, особливо в політичній та військовій сферах. Велика увага ОБСЄ приділяється захисту прав людини, а також співпраці в економічній, культурній, технічній та науковій галузях. Польща стала членом Організації з безпеки і співробітництва в Європі в 1996 р. До найважливіших досягнень ОБСЄ під головуванням Польщі в 1998 р. слід віднести її активну участь у вирішенні конфлікту в Косово шляхом створення спеціальної контрольної місії, метою якої було попередження і запобігання конфліктам. Польща завжди виступала ініціатором в справі реформування ОБСЄ задля підвищення ефективності її роботи. Велику увагу польська держава звертає на розробку системи заходів, направлених на виявлення загрози небезпеки людству, роблячи в цьому зв’язку особливий акцент на боротьбі з тероризмом.

Активність Республіки Польща у справі континентального співробітництва визначається також її участю в діяльності Ради Європи, до якої країна була прийнята в листопаді 1991 р. Головною метою цієї організації є побудова демократичної Європи без розділових ліній, яка ґрунтується на принципах прав людини і верховенства закону. Діяльність Ради Європи націлена, перш за все, на забезпечення і захист прав людини, будь то цивільні, політичні, економічні, соціальні або культурні права [9]. Проте, слід зазначити, що економічними і військово-політичними питаннями організація не займається. У жовтні 1992 р. польський парламент ратифікував Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, давши громадянам можливість звертатися в Європейський суд з прав людини. Відповідно до даних Секретаріату РЄ, Республіка Польща ратифікувала найбільшу кількість конвенцій в порівнянні з іншими державами, що були прийняті до Ради Європи після 1989 р.

Вихід Польщі з східного блоку, який формально стався разом з розпуском Варшавського договору в 1991 р., означав, що країна залишилась в дестабілізованій частині Центральної Європи. У цій зоні Польща, подібно декільком іншим державам регіону, опинилася поза всякими союзами. Крім того, вона не зуміла відразу ж забезпечити собі ні солідних гарантій безпеки, ні домовленостей, які б їх підкріплювали. Тому в 1992 р. були вироблені «Принципові положення польської політики безпеки», у яких офіційно виражалась ідея вступу країни до НАТО [10]. Серед мотивів і причин такого кроку керівництва держави основоположне значення мали дві: приєднання до Північноатлантичного альянсу по-перше, надавало країні достовірні і надійні гарантії безпеки, і по-друге, «повертало» Польщу в коло західних демократій. Повної згоди всіх політичних течій, щодо атлантичної орієнтації і необхідності зробити зусилля направлені на членство в НАТО, було досягнуто в 1993 р. Треба зазначити, що з бажаннями, а потім устремліннями Польщі стикалася непроста позиція Північноатлантичного союзу. Переломним моментом у взаєминах стала проявлена на саміті НАТО в Брюсселі в січні 1994 р. ініціатива по створенню програми «Партнерство заради миру». Участь Польщі в програмі дозволила стати країні повноправним членом Альянсу, що і відбулося 12 березня 1999 р. Генеральний секретар НАТО Х.Солана з цього приводу зазначав: «Історія розглядатиме вступ Польщі, Угорщини та Чеської Республіки до НАТО як важливий крок у напрямі співпраці та інтеграції в Європі, в напрямі становлення такої Європи, де не буде розмежувальних ліній» [11]. Отже, приєднання Республіки Польща до Північноатлантичного союзу було принциповим кроком до подолання того порядку, який склався в роки холодної війни. Членство в НАТО зміцнило позиції нової польської демократії в світі та полегшило проходження шляху до членства в Євросоюзі.

Характерною рисою міжнародних відносин в Європі початку 90-х рр. ХХ ст. була поява низки регіональних утворень, у межах яких співпрацювали каїни конкретного регіону. Особливий інтерес у зазначеному контексті становить досвід участі Республіки Польща у діяльності так званого «Веймарського трикутника». В серпні 1991 р. у місті Веймарі, після зустрічі міністрів закордонних справ Польщі К.Ськубішевського, Німеччини Г.-Д.Геншера та Франції Р.Дюма, був створений «Комітет розвитку франко- германо-польської співпраці». Зустрічі у Веймарі передувало підписання 9 квітня 1991 р. Договору про дружбу і співпрацю між Польщею і Францією [12], а також підписання 17 червня того ж року польсько-німецького Договору про добросусідство і співпрацю[13]. Новий альянс був заснований для «подальшого зміцнення зв´язків і співпраці між трьома народами і державами на всіх рівнях і у всіх областях», а також з метою надання додаткових імпульсів для розширення Європейського Союзу на Схід [14]. Не менш важливим завданням було і історичне примирення трьох країн, які у минулому неодноразово знаходилися один з одним у стані війни. Спочатку комітет створювався як форум для консультації міністрів закордонних справ. Проте, починаючи з 1998 р. в рамках «Веймарського трикутника» проходять зустрічі на рівні урядів і різних міністерств. Під патронатом форуму здійснювалися проекти з економічного і культурного співробітництва. Виступаючи на спеціальній сесії в бундесраті 28 квітня 1995 р. польський міністр закордонних справ В.Бартошевський заявив: «Співпраця між Польщею, Німеччиною і Францією в рамках «Веймарського трикутника» є прикладом створення нових структур для подолання розколу в Європі. Ця конкретна форма співпраці між країнами Європейського Союзу і країною колишнього радянського блоку є символом, об´єднуючим три великі європейські нації. Будучи раніше в центрі великої європейської війни, вони сьогодні перетворюються на стовпи безпеки на континенті» [15]. Таким чином, Польща вдало використовувала трибічні зустрічі для сприяння її вступу до Європейського Союзу і Організації Північноатлантичного договору, а також для можливості посилення свого впливу в Східноєвропейському регіоні.

Велику увагу польська дипломатія приділяла розвитку співпраці з країнами Центральної і Східної Європи, яка повинна була заповнити собою вакуум, що виник унаслідок розпаду соціалістичного табору та відтворити економічні, політичні і культурні зв´язки в регіоні, які є найважливішим чинником прискорення процесів загальноєвропейської інтеграції. «Спільне історичне минуле, географічне розташування, політичні та економічні зв’ язки, а також прагнення зайняти впливові позиції у міжнародній політиці та якомога швидше інтегруватися у європейські інституції стали вирішальними передумовами інтеграції у регіоні ЦСЄ» [16]. Така співпраця також створювала сприятливі умови для збереження регіональної тотожності та дозволила уникнути протистояння між окремими країнами Центральної і Східної Європи за домінування.

Найбільш яскравий приклад у справі співробітництва Польщі з країнами ЦСЄ становить Вишеградське об´єднання, яке було засноване в 1991 р. на основі «Декларації про кооперацію між Польською Республікою, Чехословацькою Федеральною Республікою і Угорською Республікою на шляху до європейської інтеграції», підписаної президентами Польщі Л.Валенсою, Угорщини Й.Анталлом і Чехословаччини В.Гавелом в угорському місті Вишеграді [17]. Слід особливо наголосити, що саме солідарність та взаємна підтримка цих країн зіграли надзвичайно важливу роль у здійсненні стратегічних євроінтеграційних планів держав-учасниць Вишеградського блоку. У грудні 1991 р. перші особи офіційних Варшави, Будапешту та Праги підписали з Євросоюзом Європейські угоди [18]. Інтеграційне об’єднання так і не перетворилося на економічний центр, а залишилось насамперед політичною міжнародною регіональною організацією. Проте, у 1993 р. за ініціативою членів групи була створена Асоціація вільної торгівлі країн Центральної Європи. Це дозволило відмінити обмеження у торгівельних стосунках між державами регіону. Учасники Вишеградського блоку в стратегічному сенсі були об’ єднані спільними потребами, інтересами та метою. Вони насамперед були зацікавлені у проведенні активної зовнішньої політики, спрямованої на забезпечення умов для трансформації внутрішнього становища та зміцнення свого міжнародного середовища. В 1998-2004 рр. регіональне співробітництво відбувається не лише на рівні президентів, а й на основі взаємодії максимально широкого кола державних структур і представників громадського сектору. Таким чином, суттю співробітництва вишеградських країн було насамперед вирішення основного і спільного національно-державного інтересу його членів - взаємна підтримка вступу Республіки Польща, Словацької Республіки, Угорської Республіки і Чеської Республіки до Європейського Союзу. Постійні консультації, погодження позицій і координація кроків на міжнародній арені забезпечили одночасний вступ цих країн до ЄС. Зі свого боку для Євросоюзу мати справу із об´єднанням країн було значно легше, аніж з кожною із них окремо.

З 1991 р. Польща почала брати участь у роботі Центральноєвропейської Ініціативи. Організація була створена в 1989 р. з метою розвитку співпраці країн-членів в області політики, економіки та культури і сприяння на цій основі зміцненню стабільності і безпеки в регіоні. До її складу сьогодні входять Австрія, Болгарія, Угорщина, Італія, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Албанія, Білорусія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Молдавія, Сербія, Україна, Хорватія та Чорногорія. Головне завдання Центральноєвропейської Ініціативи полягає в залученні країн-учасників до загальноєвропейських інтеграційних процесів задля забезпечення підготовки держав- учасників до їхнього майбутнього членства в ЄС [19]. Одночасно ЦЄІ була призвана об´єднати зусилля країн-членів і їх урядів для організації гнучкої і прагматичної регіональної кооперації. У рамках Ініціативи регулярно проводяться зустрічі на рівні глав урядів (щорічно восени), міністрів закордонних справ (щорічно навесні), Комітету національних координаторів (кілька разів на рік) держав-членів Ініціативи. Предметом їхніх консультацій є як актуальні політичні питання, так і широке коло питань співробітництва в економічній сфері. Крім того, з 1998 р. кожен листопад минає економічний форум, на якому обговорюють важливі питання щодо розвитку країн ЦЄІ промисловці, бізнесмени, інвестори, а також представники різних міжнародних і регіональних організацій. Польща керувала роботою Ініціативи в 1995 і 2003 рр.

Значний внесок у координацію зовнішньої політики Польщі робила Рада держав Балтійського моря. 5-6 березня 1992 р. в Копенгагені на конференції міністрів закордонних справ країн Балтійського моря «міністри вирішили заснувати «Раду держав Балтійського моря» на регіональній основі для просування нових ідей співпраці при збереженні тісних відносин з іншими державами і міжнародними організаціями» [20]. До неї увійшли Польща, Німеччина, Данія, Латвія, Литва, Норвегія, Росія, Фінляндія, Швеція, Естонія, а також Комісія європейських співтовариств. З 1995 р. до складу організації приєдналась Ісландія. Рада держав Балтійського моря займається координацією дій в області захисту природної середи Балтійського моря, розвитку транспортної і енергетичної інфраструктури, а також зміцненням співпраці між державами басейну Балтики.

РДБМ раз на два роки (до 2003 р. щорік) проводить сесію на рівні міністрів закордонних справ, яка скликається в країні, що є на даний момент головою Ради. За підсумками сесії приймається спільне комюніке. Польща керувала роботою організації в 1994, 1995 та 2004 рр. Також, для більш ефективної діяльності організації утворенні робочі та цільові групи, у яких рішення ухвалюються на основі консенсусу. Особливу увагу у своїй діяльності Рада Держав Балтійського моря приділяє наступним областям співпраці: сприянню новим демократичним інститутам; економічній і технічній допомозі і співпраці; гуманітарним питанням і охороні здоров´я; охороні навколишнього середовища і енергетиці; співпраці в області культури, освіти, туризму і інформації; транспорту і комунікаціям. Отже, РДБМ є важливим інструментом співробітництва, метою якого було надання допомоги у економічному та демократичному розвитку постсоціалістичних країн Балтійського моря [21]. Подібна допомога дозволила Польщі краще провести ліберальні реформи в країні та адаптуватись до вимог Європейського Союзу.

Таким чином, підводячи підсумок, слід констатувати, що участь Республіки Польща в організаціях міжнародного та регіонального співробітництва, таких як ОБСЄ, РЄ, НАТО, «Веймарський трикутник», «Вишеград», ЦЄІ та РДБМ, не тільки сприяла євроінтеграційним процесам на континенті, а й виступала важливою передумовою вступу країни до ЄС. Доречно зауважити, що розглянута автором проблема і на далі залишає простір для досліджень української історичної науки. Активізацію наукового вивчення різних аспектів його складових визначають не лише відкриття архівних фондів та поява низки нових документів, але й зростання суспільного інтересу до даної теми.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Deklaracia o wspolpracy Czeskiej i Slowackiej Republiki Federalnej, Rzeczypospolitej Polskiej i Republiki W^gierskiej na dazeniu do Europejskiej integracji. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: // http://www.visegradgroup.eu

2. Partnership for Peace. - Brussels, 1994.

3. Декларация конференции министров иностранных дел государств Балтийского моря. - Копенгаген, 5-6 марта 1992.

4. Чорна Н. Історичні передумови інтеграції Польщі у євроатлантичні та європейські структури / Наталія Чорна // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / за заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. - Тернопіль, 2006. - Вип. 3. - С. 182-190.

5. Басараб М.Б. З досвіду євроінтеграції Польщі // Стратегічна панорама. - 2003. - № 1. - С. 206-212.

6. Трощинський П.В. Субрегиональна інтеграція в контексті європейських інтеграційних процесів // Упр. сучас. містом. - 2003. - №10-12 (12). - С. 62-70.

7. Заснування міжнародного регіонального об’єднання Вишеград: передумови і наслідки // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - Щоквартальний науковий журнал. - К., 2005. - № 4. - С.95-100.

8. Дем´янець В. I. Інтеграційна політика владних органів країн Вишеградської групи щодо ЄС і НАТО у 1989-1999 рр. : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. політ. наук (23.00.02) / НАН України ; Ін-т політ. і етнонац. досліджень. - К., 2001. - 16 с.

9. Международные акты о правах человека. // Сборник документов. - Москва, 1998. - С. 537.

10. Polityka bezpieczenstwa і strategia obronna Rzeczypospolitej Polskiej. Warszawa,

2 listopada 1992 r. // Wspolczesne stosunki Mi^dzynarodowe. Wybor tekstow zrodlowych z komentarzem / Pod red. T. Los-Nowak. - Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclawskiego, 1997. - S. 169-181.

11. Путівник по саміту НАТО у Вашингтоні 23-25 квітня 1999 року. - Брюссель: Офіс інформації та преси НАТО, 1999. - С. 82.

12. Traktat o przyjazni i solidarnosci mi^dzy Rzeczpospolit^. Polsk^ a Republik^ Federaln^ Francusk^ sporz^dzony w Paryzu dnia 9 kwietnia 1991 r. // Dziennik Ustaw. - 1992. - №81. - S. 415.

13. Traktat mi^dzy Rzeczpospolit^ Polsk^ a Republik^ Federaln^ Niemiec o potwierdzeniu istniej^cej mi^dzy nimi granicy, podpisany 14 listopada 1990 roku w Warszawie // Rzeczpospolita. - 1991. - №142. - S. 3.

14. S. Parzymies. Unia Europejska Europa Srodkowa. Polityczne aspekty wspolpracy: Trojk^t Weimarski zblizenie Polski w UE.Polska Fundacja Spraw Mi^dzynarodowych. - Warszawa, 1997, - S.140.

15. Выступление министра иностранных дел Республики Польша В.Бартошевского на специальной сессии бундестага и бундесрата от 28 апреля 1995 г. в Бонне // Сборник документов. - Варшава, 1995, № 2.

16. Fr^ckiewicz A. Stosunki polsko-niemieckie w latach dziewi^cdziesi^tych XX wieku / Anna Fr^ckiewicz // Polska - Niemcy - Europa u progu XXI wieku: Problemy polityczne, gospodarcze, edukacyjne / red. K. Fiodor, M.S. Wolanski. - Wroclaw, 2003. - S. 206.

17. Deklaracia o wspolpracy Czeskiej i Slowackiej Republiki Federalnej, Rzeczypospolitej Polskiej i Republiki W^gierskiej na dazeniu do Europejskiej integracji. Там само.

18. Демчук П.О. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інтеграції : навч. посіб. / Павло Олексійович Демчук. - К. : "ППП", 2004. - С. 112.

19. Толстанов М.К. ЦЄІ - нові пріоритети розвитку в контексті розширення ЄС / М.К. Толстанов, Я.П. Матійчик // Стратегічна панорама. - 2005. - №1. - С.58.

20. Декларация конференции министров иностранных дел государств Балтийского моря. - Копенгаген, 5-6 марта 1992., - C. 1.

21. Joenniemi P. Regionalization in the Baltic Sea Region: Actors and Policies // Cooperation in the Baltic Sea Region / edited by Joenniemi P. - Washington: Taylor & Francis, 1993, - P. 161.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь