пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)

44. Еволюція миротворчих механізмів оон на межі XX-XXI ст.


Л.В. Комарова

Провідна роль у проведенні міжнародних миротворчих операцій належить ООН. Ця міжнародна організація володіє найбільшими матеріально-технічними ресурсами та має виключне право надавати мандат на розгортання таких операцій. Виходячи з цього, багато різних країн у своїй миротворчій політиці орієнтується, перш за все, на рішення ООН і розглядає свою діяльність у миротворчих операціях як певний внесок у роботу цієї впливової організації в галузі зміцнення всеохоплюючого миру і безпеки в усьому світі.

Актуальність даної проблеми полягає в тому, що, не дивлячись на посилення інших миротворчих структур, ООН й досі належить основна роль у проведенні міжнародних миротворчих операцій. Враховуючи можливості ООН щодо належного реагування на кризові ситуації, багато країн, у тому числі й Україна надають перевагу такому розвитку механізмів, які б сприяли посиленню готовності ООН до швидкого реагування.

Вагомий внесок у вивчення проблеми миротворчості зробили автори збірки „ООН і Україна: разом в нове тисячоліття” [1]. Такі провідні дослідники як В.Бруз [2] та В.Кучинський [3] звертаються до проблем врегулювання міжнародних конфліктів та гуманітарних катастроф і інтервенцій, проведення яких займає значну частину в діяльності ООН.

Міжнародні аспекти та змістовна сторона миротворчості ООН розглянуто в Статуті ООН та відповідних резолюціях Ради Безпеки відносно актуальних проблем, що поставали у зв’язку з конфліктами, які потребували швидкого вирішення. До аналізу миротворчої діяльності ООН останніх десятиліть автор залучив документи, які торкаються проблем міжнародної безпеки та миротворчості і дають уявлення про дії ООН у цьому напрямі [4].

Основна мета нашого дослідження полягає в аналізі поступової еволюції миротворчої діяльності ООН, а також нових форм урегулювання кризових явищ, подоланні їх наслідків та забезпеченні безпеки у світі. Безумовно, доречним є розгляд пошуку відповідної збалансованої формули, яка сприяла б запобіганню локальних війн, ескалації етнічних та релігійних конфліктів, виникненню та розвитку кризових ситуацій в Європі та в усьому світі.

Організація Об’єднаних Націй з моменту свого створення і до закінчення холодної війни була монополістом у вирішенні питань миротворчої діяльності у світі. Треба відзначити, що Статут ООН не відображає термін „миротворчість”, але були утворені механізми здійснення миротворчих операцій [5]. З розпадом біполярної системи в міжнародних відносинах відбулися зміни, які суттєво вплинули на систему миротворчості ООН.

Головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки покладено на Раду Безпеки ООН, яка, по суті, відіграє вирішальну роль у зміцненні безпеки та стабільності в євроатлантичному регіоні. Рада Безпеки ООН приймає рішення про припинення вогню, направлення груп та місій до зони збройного конфлікту або проведення операцій з підтримання миру силами військових контингентів країн під егідою ООН.

Зміни характеру конфліктів та загроз безпеці в сучасному світі вимагають певного переосмислення основних принципів миротворчої діяльності ООН. Складність цього питання полягає в тому, що останнім часом в ООН не існує єдиної думки щодо принципів проведення миротворчих операцій. З цього питання існує два протилежних погляди. Перший з них полягає в тому, що ООН, як і раніше, повинна підходити до миротворчості з позицій неупередженості, згоди сторін і мінімального використання військової сили. Встановлений ще після закінчення Другої світової війни міжнародний порядок багато в чому будувався на визнанні принципу невтручання, який було закріплено в Статуті ООН. Більш того, в рамках міжнародного права не визнавалося право втручання з гуманітарних причин, навіть для упередження звірств, які чинила інша держава.

Прибічники іншої точки зору закликають відмовитися від такої моделі миротворчості, відійти від мирних закликів до тих суб’єктів міжнародних відносин, які порушують досягнуті угоди, і рішуче застосовувати до них військову силу. Зараз переважає точка зору на користь відмови від принципу невтручання. Ця ідея активно підтримується розвинутими державами, знаходить підтримку в Генерального секретаря та виконавчих органів ООН, однак зустрічає опір у великої групі держав

Розглядуючи еволюцію миротворчої діяльності ООН, окреслимо, що традиційно до функцій миротворчих операцій, які проводились під егідою ООН належали: спостереження за виконанням умов перемир’я (орган ООН за спостереженням виконання умов перемир’я на Близькому Сході - з червня 1948 року до сьогодні); спостереження та збір фактів (група військових спостерігачів ООН в Індії та Пакистані - з січня 1949 року до сьогодні); роз’єднання ворогуючих сторін (Збройні сили ООН з підтримки миру на Кіпрі - з березня 1964 року до сьогодні); спостереження за виконанням домовленості про припинення вогню [6].

Поступово зміст операцій з підтримки миру розширювався, вони ставали більш складними та багатофункціональними. На них покладено обов’ язки з контролю за дотриманням мирних угод, роз’єднанням та виведенням військ протиборчих сторін, репатріацією біженців та наданням гуманітарної допомоги. Крім того, їх функції включили нагляд за роботою існуючих адміністративних структур, проведенням виборів та координацією діяльності на підтримку економічного відродження.

З появою нових загроз та викликів у сучасному світі, в умовах переважання внутрішньодержавних конфліктів, які виникають на релігійному, міжнаціональному, етнічному підґрунті, миротворчі операції ООН набули деяких нових характеристик. У міждержавних конфліктах військовий персонал став використовуватись для роз’єднання протиборчих сторін, створення та патрулювання зон поділу, буферних та демілітаризованих зон, а також для спостереження за припиненням вогню, виведенням військ, розвитком ситуації, пересуванням збройного персоналу та зброї у районах напруженості .

Нові завдання потребують залучення кваліфікованого військового, поліцейського та цивільного персоналу. Крім того, учасникам миротворчих операцій доводиться поєднувати цивільні функції з військовими. Миротворчі операції полягають у здійсненні роззброєння та ліквідації незаконних збройних формувань у зонах конфліктів, у захисті законної цивільної влади, захисті біженців та вимушених переселенців, забезпеченні охорони гуманітарної допомоги та захисті від руйнування чи пошкодження стратегічних об’єктів.

У період холодної війни ОПМ (операції підтримання миру) зазвичай організовувалися після припинення вогню, але до врегулювання конфлікту. Головною метою мандату ООН було створення умов для успішного ведення переговорів із врегулювання конфлікту. З 90-х років операції з підтримання миру розгортаються вже після завершення переговорів з метою допомогти країнам виконати умови всеохоплюючого мирного врегулювання. Саме так проводилися операції у Намібії, Анголі, Сальвадорі, Камбоджі та Мозамбіку. До кваліфікаційних особливостей миротворчих акцій ООН слід додати їх періодизацію. Традиційними операціями першого покоління з підтримки миру були ті, які здійснювались з 1948 р. до 1989 р. під час „холодної війни”. Миротворчі операції 1989-1995 рр. належать до багатофункціональних та полікомпонентних другого покоління. З 1995 р. почався період операцій з підтримки миру третього покоління, які характеризуються впровадженням елементів примусу під час їхнього виконання.

На межі XX-XXI ст. в практиці проведення ОПМ під егідою ООН відбулись певні зміни. В першу чергу, виникла потреба у тому, щоб ООН спрямовувала більші ресурси в напрямку превентивної дипломатії, оскільки почався перехід до типу ОПМ, що передбачають комплекс заходів, спрямованих на розв’язання проблем, які призвели до кризи, а саме:

- припинення випадків масових порушень прав людини;

- запобігання гуманітарних катастроф;

- сприяння демократичним перетворенням;

- організація виборів, допомога у поновленні діяльності урядових і соціальних структур, реорганізація правоохоронних органів і збройних сил;

- керування місцевою адміністрацією, підтримання заходів щодо розмінування, відновлення інфраструктури тощо.

Характерною рисою ОПМ нового покоління стала їх багатокомпонентність, тобто розширене коло визначених мандатом завдань і відповідна структура миротворчої місії. Звичайно, перш за все йдеться про силові важелі впливу на припинення ескалації насильства або подолання конфліктних ситуацій за умов неефективності вжитих дипломатичних заходів.

Із закінченням холодної війни ООН зіткнулася з новими загрозами стабільності та безпеці у світі. Зміна причин і характеру конфліктів потребувала перегляду й трансформації миротворчої діяльності. Операції першого покоління, які в основному були направлені на пасивне спостереження за станом миру, на підтримку миру шляхом створення "буферу" між ворогуючими сторонами, де зброя використовувалася лише за надзвичайних обставин для забезпечення status quo, поступилися місцем операціям другого та третього покоління, багатогранним і комплексним.

Паралельно з підтримкою миру стали застосовуватися такі типи миротворчої діяльності, як встановлення, забезпечення, а в деяких випадках - примус до миру. Операції ООН набули деяких нових характеристик, а саме - співробітництво військового, поліцейського та цивільного персоналу, значно розширились функції миротворчих сил. Крім військових, вони також включають функції, безпосередньо пов’язані з контролем адміністративних органів, організацією та проведенням виборів, сприянням економічному та соціальному розвитку, спостереженням за дотриманням прав людини, наданням допомоги у державному будівництві.

Невирішеною залишається проблема створення універсального механізму підготовки та проведення миротворчих операцій, розробки чітких критеріїв діяльності миротворчих сил [7]. Особливої актуальності набувають проблеми, пов’язані з принципами суверенітету та невтручанням у внутрішні справи держави, а також із застосуванням військової сили для врегулювання збройних конфліктів різного ступеня інтенсивності в тій чи іншій країні, а також з метою запобігання масових порушень прав людини.

Більшість спеціалістів пояснює невдачі сучасної миротворчої діяльності ООН несумісністю природи сучасних конфліктів і таких принципів організації миротворчих місій, як консенсус між учасниками конфлікту, незастосування сили, невтручання у внутрішні справи. Дослідники відзначають, що традиційні операції з підтримки миру силами ООН не завжди є адекватною відповіддю на конкретні кризові ситуації, і в кращому випадку заморожують конфлікт на невизначений термін.

Безумовно, механізми встановлення і підтримання миру, якими володіє ООН, зараз набувають нового значення і знаходять нові способи застосування, але багато іноземних спеціалістів схиляються до думки,що міжнародні миротворчі операції, незважаючи на видозміну окремих підходів, не змінюють своєї сутності [8]. Вони залишаються дієвим політичним інструментом урегулювання воєнно-політичних конфліктів, що забезпечує розв’язання комплексу завдань, які не можуть бути вирішені жодною державою окремо.

Запобігання конфліктів залишається одним з найважливіших завдань Організації Об’єднаних Націй та її головного органу з питань підтримки миру - Ради Безпеки [9]. Це потребує постійної уваги до потенційних джерел напруженості, а також вживання невідкладних заходів з метою запобігання переростанню напруженості в конфлікт. У цьому контексті необхідно підкреслити важливість зміцнення механізму глобального спостереження ООН, покликаного виявляти загрози міжнародному миру й безпеці, що давало б можливість Раді Безпеки вчасно вдаватися до прямих або превентивних заходів.

Важливу роль у цьому контексті відіграють міжнародні санкції, які надають можливість уникнути прямого застосування сили. Однак, треба зауважити, що механізм застосування санкцій потребує серйозного вдосконалення. Це стосується передусім нагальної необхідності розробки ефективної схеми відшкодування втрат, яких зазнають треті країни внаслідок дотримання ними режиму санкцій [10].

Особливість сучасного міжнародного розвитку полягає і в тому, що міжнародні проблеми дедалі більше набувають трансекторального, міжсекторального характеру. Це стосується і проблем урегулювання конфліктів, і проблем розвитку, і проблем надзвичайної допомоги. Тому невідкладне завдання ООН - забезпечити єдність цілей і дій різних департаментів та структур її системи, забезпечити комплексний підхід до розв´язання міжнародних проблем. Сьогодні як ніколи потрібна координація дій в усіх сферах. Також назріла необхідність перебудови Секретаріату ООН, який непомірно розрісся і хибує на дублювання, паралелізм, невиправдані фінансові втрати. Очевидною стала недосконалість системи фінансування, що проявляється у хронічній фінансовій кризі ООН. Не відповідає сучасним вимогам і система контролю в ООН. Зміцніли регіональні організації, що створило умови для перерозподілу сфер дії між ними та ООН. ООН має сконцентруватися на пріоритетних напрямках, координуючи діяльність інших організацій. Серед проблем реформування ООН визначне місце пра-вомірно посідає підвищення ефективності миротворчої діяльності.

Успіх операцій з підтримання миру значною мірою залежить від швидкості їх розгортання, аби не допустити дальшої ескалації конфліктів. У цьому плані бачиться необхідним своєчасне відрядження в зону конфлікту ядра штабу місії швидкого розгортання - невеликої багатопрофільної групи для забезпечення прийому контингентів. Позитивним є і рішення групи держав-членів взяти участь у створенні резервної бригади високого ступеня готовності. Як свідчить досвід, було б доцільним, якби Рада Безпеки при формуванні операції з підтримання миру встановлювала термін для укладання угоди про статус контингенту між ООН і урядом країни, що приймає. А до укладення такої угоди на тимчасовій основі повинна застосовуватися типова угода про статус сил розгортання.

Можна констатувати, що справа миротворчості в досліджуваний період набуває нових ознак і напрямів, особливо у контексті діяльності ООН, до якої звернена увага всього світового співтовариства. Треба зазначити, що деякий час назад був проголошений Міжнародний День миротворців Організації Об’єднаних Націй. Це свято було ініційоване Україною з метою відзначення учасників поточних та минулих операцій ООН з підтримання миру та вшанування пам´яті загиблих миротворців. Таким днем було обрано 29 травня, бо саме цього дня у 1948 р. Рада Безпеки ООН за участі України, яка тоді була її непостійним членом, схвалила рішення про розгортання першої миротворчої операції - Органу ООН зі спостереження за перемир’ ям на Близькому Сході. Отже, цю дату можна вважати “днем народження” миротворчої діяльності ООН.

Таким чином, тенденції розвитку миротворчої діяльності ООН викликають у світі доволі суперечливу оцінку. З одного боку, в нових умовах з’являється більше можливостей зупинити та розв’язати конфлікти на всіх стадіях їхнього розвитку, значно розширюється набір інструментів для цього. Однак деякі моменти викликають і тривогу:

- відсутність детально розробленої міжнародно-правової бази;

- неможливість знайти консенсус відносно базових принципів миротворчої діяльності;

- нормативно-правові прогалини у взаєминах ООН та регіональних організацій.

Але, не дивлячись на існуючі проблеми, піддавати сумніву корисність операцій ООН з підтримання миру за належних умов немає жодних підстав. Отже, потрібно завжди пам’ ятати, що наслідки бездіяльності можуть закінчитися трагічно. Переважна більшість країн-членів ООН в цілому підтримують розширення миротворчої діяльності ООН та мають надію, що спільними зусиллями вдасться знайти правильні рішення, які б задали новий імпульс для проведення ефективних операцій з підтримання миру.

ПОСИЛАННЯ І ПРИМІТКИ:

1. ООН і Україна: разом у нове тисячоліття / Представництво ООН в Україні; Координатор системи ООН в Україні М. Соні. - [К.], 2000. - 64 с.

2. Бруз В.С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів: навч. посібник / Бруз В.С. - К.: Либідь, 1995. - 112 с.

3. Кучинський В. П. З розумінням потреби історичних змін (ООН та геополітичні виклики сучасності: роль та ефективність організації у розв’язанні глобальних проблем) / Кучинський В. П. // Політика і час. - 2004 - № 3. - С . 38.

4. Декларации тысячелетия Организации Объединенных Наций / Генеральная Ассамблея ООН, от 8 сентября 2000 г. - (А/КЕ8/55/2 (2000). Вооружения, разоружения и международная безопасность. - М.: Наука, 1997. - С. 22

5. Статут ООН [Електронний ресурс]: - Режим доступу: http: // www. un. org / russian / documen / baskdoc / charter. htm.

6. The Blue Helmets. A K^ew of Urnted Nations. Peace-Keepmg. Urnted Nations DPI. - 1996. - P.15-20; The Blue Helmets. A K^ew of Urnted Nations. Peace-Keepmg. Urnted Nations DPI. - 2003. - P.17-22.

7. Безопасность, сокращение вооружений и разоружение: пробл.-темат. сб. / [Ахтамзян И. А., Журкин А. В., Косов Ю. В. и др.]; редкол.: В. Г. Гусаров (ред.-сост.) и др. - М.: ИНИОН РАН, 1998. - 166 с. - (Актуальные проблемы Европы).

8. The Evolution of UN peacekeepmg. - N.Y.: UN, 1996. - 127 p.

9. The Urnted Nations and Changmg Word PoHtics. Boulder Co.: Wes^ew Press, 1997.326 p.

10. Humarntarian mtervention. Legal and Potitical Aspects. Darnsh Institute of International Affrnrs. 1999. - P.11.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь