пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)

33. Шахтарський рух 1991 р.: склад учасників, життєві позиції


В.Л. Агапов

Наближається двадцята річниця проголошення державної незалежності України. Певна історична дистанція дозволяє менш емоційно, ніж це робилося раніше, більш об´єктивно й виважено аналізувати події недавнього минулого, які стали доленосними для українського народу. В історичній науці затверджується погляд, згідно з яким у 1989-1991 рр. «значний, а іноді й вирішальний вплив на усі процеси правила одна з найбільших політичних сил сучасності - робітничий рух» [1, с. 149]. Серед різних загонів робітничого класу найбільш активно боролися за українську державність шахтарські колективи. Історіографія шахтарського руху представлена монографією «Вугільний Донбас у другій половині ХХ століття» [2], роботами А. Русначенка [3], В. Сарбея [4]. Дослідники розкрили хід страйку, окреслили економічні та політичні вимоги страйкуючих, його результати. Подальше вивчення ролі робітничого класу у подіях 1991 р. можливе у випадку предметного дослідження складу учасників шахтарського руху, аналізу позицій різних груп гірників, мотивів їхньої поведінки. З´ясування цих питань і є метою нашого дослідження.

Напередодні проголошення державного суверенітету у виробничих об´єднаннях (далі - ВО) з видобутку вугілля працювало 870 тис. осіб, з яких 511 тис. осіб були робітники [5, с. 10]. Шахтарські колективи вступали у 1991 р., маючи достатній досвід страйкової боротьби, який вони здобули під час липневого страйку 1989 р. (число страйкарів досягло 300 тис. осіб), під час проведення політичного страйку 11 липня 1989 р., у якому взяли участь колективи 147 шахт [6]. Ініціатива проведення весняного страйку належала Регіональній спільці страйкових комітетів Донбасу, яка 5 лютого розробила план дій у випадку відмови української влади підвищити зарплату шахтарям у 2 - 2,5 рази та розширити список професій, які давали б право пільгового виходу на пенсію. Робітничим комітетам та страйкомам було рекомендовано підготувати припинення відвантаження вугілля з 20 лютого, а якщо буде потреба, вести підготовку шахт до повної зупинки з 1 березня. Розглянемо стан готовності гірників піднятися на страйк. Проведене наприкінці 1990 р. у Донецькій області соціологічне дослідження показало, що 74,8% мешканців не були впевнені у завтрашньому дні. Про думки й настрої шахтарів свідчить висловлення одного з гірників: «З переходом до ринку і ГРОВ (гірничий робітник очисного вибою - В. А.) зі своїми 450 - 500 крб. стане злиднем» [7]. Нервозність, у якій перебували шахтарські колективи, призводила до виробничих конфліктів. У ВО «Донецьквугілля» у перші дні лютого короткочасні страйки відбулися на шахті «Трудовська», де четверта зміна не виїхала на поверхню, а перша зміна не приступила до роботи, на шахті ім. О. Засядька, де страйк пройшов за тим же сценарієм. «Страйк потрібен. Як ще можна змусити владу прислухатися до вимог шахтарів?», - міркували гірники [8]. Реальність показувала, що за свою зарплату шахтарі боротися будуть. 1 березня страйк у формі припинення вуглевидобутку відбувся на 14 шахтах п´яти об´єднань із двадцяти трьох: «Красноармійськвугілля», «Лисичанськвугілля», «Первомайськвугілля», «Свердловантрацит», «Торезантрацит». Більшість колективів обмежила свою участь у страйку припиненням відвантаження вугілля. 2 квітня страйк продовжили 8 шахт із 270 (чотири у ВО «Красноармійськвугілля» і стільки ж у ВО «Первомайськвугілля»), хоча про включення у страйк з 1 березня «до межі» заявляли п´ятнадцять міських страйкомів. 4 квітня у Донецьку не спустилися у вибої багато гірників шахт «Жовтнева» та ім. Челюскінців.

Здавалося б, шахтарі, які були носіями однієї субкультури, які були зацікавлені в істотному підвищенні зарплати та скороченні терміну підземної праці (працівники 14 підземних професій не дістали права пільгового виходу на пенсію), щодо страйку повинні були зайняти єдину позицію. «У єдності наша сила!» - таким був девіз шахтарського руху. Але єдності не було. Шахтарський рух виявився розколотим на радикальний (страйковий) і поміркований як у масштабах республіки, так і на рівні об´єднань, шахтоуправлінь, шахт, бригад. Страйкували усі колективи ВО «Укрзахідвугілля», ВО «Павлоградвугілля». Шахти ВО «Олександріявугілля» зберегли виробничий режим. У Луганській області колективів, що стабільно працювали, було 70 (75 %). У Донецькій області на 72 шахтах (60% від їхньої кількості) не було ні тривалих, ні короткострокових страйків[9, с. 10]. У розпал конфлікту 24 квітня у Донецькій області із 121 шахти повністю не добували вугілля 11, 91 працювала у звичайному режимі, на інших 19 видобуток становив 10 - 30 % від плану. Кількість страйкарів у цей день становила 9,6 % від загальної кількості трудящих у ВО «Донецьквугілля», 10% - у «Селідоввугілля», 12 % - у «Макіїввугілля», 21,5% - у «Красноармійськвугілля» [10]. У цілому в страйках у Донецькій області взяли участь 17 % працівників шахт, або 24 % промислово-виробничого персоналу.

Дослідник В. Якунічкін у статті «Протиріччя страйкового руху у Західному Донбасі» [11] участь або неучасть гірників у страйках пов’язує з рівнем рентабельності вугільних підприємств. Серед учасників страйку він виокремлює робітників основних професій і допоміжних робітників. Серед допоміжних робітників В. Якунічкін виокремлює тих, хто мав особисте допоміжне господарство, і тому був зацікавлений у тривалому страйку, і «чужинців», тих, хто не зумів в умовах системи сімейно- кумівських зв´язків отримати високооплачувану або престижну роботу. Серед останньої групи гірників, пише дослідник, було «багато людей, які потрапили у соціальний тупик, люмпенів, для яких характерною є втрата інтересу до праці взагалі» [11, с. 88]. Запропонована В. Якунічкіним класифікація не пояснює всього різноманіття факторів, що стимулювали зупинку виробничого процесу, причин різної участі у страйку трудових колективів і шахтарів. В авангарді страйкового руху навесні 1991 р. перебували колишні лідери Всесоюзного соціалістичного змагання - колективи ВО «Красноармійськвугілля», «Павлоградвугілля», а також багаторічний «аутсайдер» - колектив ВО «Первомайськвугілля». У ВО «Донецьквугілля» поряд із шахтами, які були включені до програми закриття, страйкували колективи потужних і недавно уведених у експлуатацію шахт «Південнодонбаська № 1» і «Південнодонбаська № 3». Учасниками страйкового руху стали ті колективи, «корпоративна культура» яких припускала активні дії, лідери яких бачили вихід із усього комплексу виробничих і соціально-економічних проблем у страйку, який повинен був стати свого роду палицею, занесеною над союзним і республіканським урядами. Страйки відбулися на тих підприємствах, де лідери завдяки своїй принциповості й послідовності мали певну харизму, де їхній голос був більш вагомим, ніж голос генеральних директорів об´єднань або директорів шахт. У Первомайську міський страйком очолив ГРОВ шахти ім. В. Менжинського Ю. Архіпчук. Цей шахтар знаходив слова, які дозволяли гірникам зрозуміти зовсім інший зміст людського буття й історичну значимість страйку: «Комусь довелось голодувати, хтось пройшов через репресії, комусь на собі довелося випробувати воєнне лихоліття. Нам випала честь боротися за права трудового народу» [12]. Авангардна роль у страйковому русі колективів ВО «Красноармійськвугілля» і «Павлоградвугілля» багато у чому пояснюється тим, що їхні представники очолили створений напередодні НПГ СРСР. Прохідник шахти «Самарська» ВО «Павлоградвугілля» П. Шушпанов був вибраний Головою НПГ, а керівник страйкому ВО «Красноармійськвугілля» О. Мріль був його заступником. Про лідерів НПГ СРСР шахтар з Луганщини скаже: «Ці мужні хлопці далекі від амбіційних прагнень, поділу портфелів» [13]. Члени страйкому ВО «Донецьквугілля» М. Крилов і В. Міненко піднімали на страйк гірників Донецька, використовуючи навички, які вони отримали на початку року у профспілковій академії АФП-КВП (США) [14, с. 101]. Не всі шахтарські лідери були щирими у своїх словах, безкорисливими у діях. «Деякі годівницю шукали», - так згодом скажуть про деяких із своїх керівників учасники подій [15, с. 39].

Колективи, що страйкували, були об´єднані навколо свого «ідейного ядра». Його утворювали члени страйкомів і найавторитетні робітники. Робітників, яких ми зараховуємо до «ідейного ядра», відрізняла переконаність у правоті справи. «Злочинно гнати народ у ринок з голим задом» [16], «уряд порушив договір, і ми мали на те юридичне й моральне право»[17], - такою була їх позиція. Багато гірників починали вірити у те, що результатом відставки Президента СРСР і суверенізації України стане економічно сильніше, більш справедливе суспільство, у якому будуть гарантовані права й свободи людини. Шахтар з Димитрова так обґрунтував поведінку гірників: «Ми готові їсти хліб із сіллю й пити воду в надії на те, що, можливо, наші діти, мої сини будуть жити краще» [18]. Учасники страйку починали усвідомлювати свою причетність до великої політики, мали намір «розворушити владу та все наше застійне, до всього притерпіле суспільство» [15, с. 41]. І якщо для одних страйк був способом активізації державних структур, то для інших він асоціювався з інструментом, якій давав можливість «зламати хребет нинішній системі» [19]. Радикальна частина політизованих робітників вважала, що шахтарям не доцільно обмежувати свою участь у житті країни припиненням робіт, потрібно йти далі: «Нам не страйкувати потрібно. Нам потрібна революція» [20].

У числі страйкарів виявилися люди, які стали заручниками ситуації або внутрішньо опиралася страйку. Стосовно цієї групи може бути використане запропоноване Д. Левчиком визначення «ситуативні прихильники страйку» [21, с. 112]. Ці люди приєдналися до тих, хто на страйк йшов свідомо. Відповідаючи на запитання про причини свого включення у страйк, гірники відповідали: «Мною рухало почуття солідарності. Пішов вслід за іншими» [22]. Настрій, з яким названі гірники ухвалювали рішення щодо страйку, свідок-журналіст характеризував як «азартну хвацькість» [23]. Тривалий переговірний процес, матеріальні труднощі, з якими зіштовхнулися шахтарські родини, впливали на страйкувальників. Моральний ресурс страйку танув. Не маючи внутрішньої мотивації, гірники цієї групи виявилися деморалізованими. «Безкультур´я й запустіння прийшли у нарядну. Бруд, недопалки, тютюновий дим стали невід´ємною частиною інтер´єру» - писала одна із багатотиражних газет [24]. В очах учасників страйку співрозмовники бачили безвихідь, спостерігали усвідомлення «власної безпорадності, коли при всьому бажанні неможливо зупинити страшну несправедливість, яка відбувається у нашому суспільстві» [25]. Змінилася тональність висловлень гірників: «...Ми нікому не потрібні», «...Я просто розгублений. Добром це не скінчиться. Побоююсь, що нас чекає диктатура» [26]. Проблемою страйку стали злодійство та пияцтво, що зростали, а проблемою шахтарських міст став сплеск злочинності.. Протягом місяця у Західному Донбасі, наприклад, злочинність зросла на 38%, карна - на 52,2% (у Дніпропетровській області показники становили відповідно 23,3% і 34,8%) [27].

Зіставлення кількості підземних робітників і робітників, що брала участь у страйку, дозволяє зробити такий висновок: усі підземні робітники у страйку участі не приймали. Під землею працювали 62% робітників. У Донецькій області максимальне охоплення страйком становило 46% на шахті «Новогродівська № 2» ВО «Селідоввугілля» [28]. Загальношахтного страйку бути не могло. На узбіччі страйкового руху перебувала значна частина допоміжних робітників, з погляду яких «основна професія потягнула ковдру на себе, обікрала на п´ять років» (мається на увазі право виходу на пенсію після 20 років безперервного підземного стажу - В. А.) [29].

Страйк не торкнувся ІТП. Розуміючи обґрунтованість вимог шахтарів щодо підвищення зарплати, розділяючи багато політичних вимог страйкарів, інтелектуальна частина колективу розмірковувала так: «Суспільство, яке вирішує власні проблеми шляхом розвалу економіки, є приреченим суспільством» [30].

Далеко не всі гірники змогли діяти всупереч громадській думці. Міць державної пропагандистської машини була задіяна для того, щоб переконати суспільство в егоїзмі гірників, довести безперспективність їхньої боротьби, з одного боку, антиукраїнську спрямованість страйку, з іншого. Усунулися від участі у страйку ті, хто погодився з аргументами Голови ПВР УРСР Л. Кравчука, Голови РМ УРСР В. Фокіна. Значна частина людей вірила лідерам республіки. Цією вірою сповнені слова шахтарів Луганщини: «...останньою надією нашого життя є діяльність Л. Кравчука, спрямована на вихід з-під впливу союзного уряду й створення суверенної держави» [31]; «...нас часто обманювали, не чули наші стогони. Але ми хочемо повірити Вам ще раз» [32].

На шахтах поряд з ідейними прихильниками страйку були його ідейні супротивники. Неоднозначні думки мали виникнути у шахтаря після прочитання у міській пресі таких рядків: «Липневий страйк 1989 р. був спровокований та уміло спрямований «головним прорабом перебудови». Страйк повернувся до нього бумерангом. Повернувся тому, що був проведений нецивілізовано, жорстко, по- пугачовські. Тепер тим самим прийомом хоче скористатися Єльцин...» [33]. Шахтар доходив до висновку: «Можу погодитися багато із чим. Але тільки не з тим, щоб руками шахтарів піднести на престол Єльцина або когось іншого» [34]. Були серед супротивників страйку також ті, хто прийняв до уваги попередження М. Горбачова: «...не дозволяйте втягувати себе у політичні баталії, у мітінговщину, інакше країну, усіх нас очікують найтяжчі випробування» [35]. Дехто розглядав політичний процес через призму теорії класової боротьби. Прохідник ВО «Павлоградвугілля» В. Дошенко висловлювався: «З 1989 р. під виглядом перебудови у суспільстві відбувається буржуазна контрреволюція, яка спрямована на передачу політичної й економічної влади класу буржуазії, що сформувався у надрах тіньової економіки» [36].

Висновки. У 1991 р. шахтарський рух становив собою складне, багаторівневе, різноспрямоване соціально-політичне явище. Здійснене нами дослідження свідчить про те, що шахтарські колективи об´єднували людей з різними життєвими позиціями, з неоднаковим життєвим досвідом, з протилежними поглядами на можливість і доцільність економічної та політичної боротьби. Це унеможливлювало цілісність та односпрямованість руху. За принципом активності життєвої позиції, як на нашу думку, варто розділити весь загал шахтарської маси на дві умовні групи: робітники, що займали таку позицію, і ті, які поки що не змогли зважитися на рішучі дії. В свою чергу, в межах першої групи варто виокремити наступні: ті, хто відкинув соціалістичну ідеологію і встав під прапори національно-патріотичних сил; ті, хто з позицій прагматизму запекло боровся за збереження та підвищення свого соціального статусу; ті, що мали на меті проведення антибюрократичної революції. Ці три групи гірників зумовили формування радикальної течії у шахтарському русі.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Русначенко А. Робітничий рух в українській революції 1989-1991 рр. / А. Русначенко // Другий міжнародний конгрес україністів. Львів. 22 - 28 серпня 1993 р.

- Львів: Атлас,1994. -Ч.ІІ - С. 149 -153.

2. Вугільній Донбас у другій половині ХХ століття / Під ред. З. Г. Ліхолобової. - Донецьк: ДонДУ, 2001. - 339 с.

3. Русначенко А. Пробудження: Робітничий рух на Україні в 1989 - 1993 рр./ А Русначенко - К.: "КМ Academia", 1998. - 230 с.

4. Сарбей В. Г. Традиціі шахтарського Донбасу в історичному процесі демократізації /

В. Г. Сарбей // Український історичний журнал. - 1992 .- № 6. - С. 40 - 46.

5. Вугільна промисловість України (Аналітична доповідь Центру Разумкова) // Національна безпека і оборона .- 2003. - № 8 (44).- С. 2 - 37.

6. Российский государственный архив новейшей истории. - Ф. 1. - Оп.10.-Д. 17.-Л.85.

7. Сабитов Ю. Шахтерский рубль // Знамя коммунизма (общественно- политическая газета Красного Луча Луганской области) - 1991. - 23 марта.

8. Мнения разные // Заря Донбасса (орган Свердловского городского Совета народных депутатов и городской организации КП Украины).- 1991. - 2 марта.

9. О выполнении государственного плана экономического и социального развития Донецкой области за первое полугодие 1991 г. / Госкомстат УССР. - Донецк: Донецкое областное управление статистики. - 1991. - 124 с.

10. Сводка о численности бастующих в разрезе угольных объединений за 24 апреля 1991 г. // Информационно - вычислительная система Донецкого облисполкома. - 1991. - 24 апреля.

11. Якуничкин В. В. Противоречия забастовочного движения в Западном Донбасса (весна 1991 г.)./ В. В. Якуничкин // Соц. исследования. - 1991. - № 12. - С. 87- 89.

12. Домогатися кращого життя // Ленінським шляхом (орган рад народних депутатів і міської організації КП України м. Первомайська Луганської області).-1991. -13 квіт.

13. Вольчик В. Возрождение истинного профсоюза // Знамя коммунизма. - 1991. - 2 марта.

14. Андреев В. П., Воронин Д. В. Шахтеры и шахтерское движение в Кузбассе в 1989 - 1991 г. / В. П. Андреев, Д. В. Воронин. - Кемерово: Кузбассвузиздат, 2002. - 158 с.

15. Ледин И. Д. На изломе. Рабочее движение Западного Донбасса. Док. издание / И. Д. Ледин. - Дніпропетровськ. - ІМЕ-прес. - Кн.1. - 2008. - 208 с.

16. Ильяшенко Е. Не видим иного выхода // Заря Донбасса (орган Свердловского городского Совета народных депутатов). - 1991. - 19 марта.

17. Из первых уст // Знамя коммунизма. - 1991. - 16 апреля.

18. «Филадельфия инкувайер» о забастовке шахтеров // Мир и СССР. - 1991. - 1 апреля.

19. Ціни, політика, вимоги...розсудливість або вітчий? // Ленінським шляхом. - 1991. - 23 квітня.

20. Державний архів Донецької області. - Ф. 2794. - Оп. 5. - Спр. 73. - Арк. 520.

21. Левчик. Д. А. Забастовочное движение шахтеров 1988-1991 / Д. А. Левчик // Соц. исследования. - 2003. - № 10. - С. 111-119.

22. Особисте ставлення // Гвардієць праці (орган партійної, профспілкової організацій і дирекції шахти ім. В. Р. Менжинського ВО «Первомайьквугілля»). - 1991. - 23 березня.

23. Виноградова Т. Совсем не сказка о золотой рыбке://Знамя коммунизма. - 1991. -2 марта.

24. Поддержим порядок и организованность // За уголь (газета трудового коллектива шахты им. Челюскинцев ПО «Донецкуголь») - 1991. - 26 апреля.

25. Говорять про те, що у всіх болить // За передову шахту ( газета трудового колективу шахти ім О. Ф. Засядька ВО «Донецьквугілля»).— 1991. - 24 квітня .

26. Оцінюючи поточний момент // Гвардієць праці. - 1991. - 19 квітня.

27. Пономарчук С. Обстановка напряженная // Западный Донбасс (региональная общественно-политическая газета). - 1991. - 6 апреля.

28. Сводка о численности бастующих в разрезе угольных объединений за 20 апреля

1990 г. // Информационно - вычислительная система Донецкого облисполкома. - 1991. - 20 апреля.

29. Брагин А. Обойдемся без подстрекателей // Социалистический Донбасс. - 1991. -12 апреля.

30. «Руководствуюсь здравым смыслом» // Трудовая слава (орган трудового коллектива шахтоуправления им. газеты «Социалитический Донбасс»). - 1991. - 18 июня.

31. Обращение к шахтерам области //Луганская правда. - 1991. - 27 марта.

32. Направлена телеграмма в Киев // Заря Донбасса.- 1991. - 26 марта.

33. Романов Н. Отставка в знак протеста // Рабочая трибуна - 1991. - 12 апреля.

34. Вербило Е. Зачем все это ему нужно?// Рабочее слово .- 1991. - 9 апреля.

35. Только сообща: из выступления М. С. Горбачева на встрече с представителями шахтеров страны 3 апреля 1991 г. // Знамя коммунизма. - 1991. - 11 апреля.

36. Центральний державний архів громадських об´єднань України. - Ф. 1. - Оп. 2. - Спр. 1133. - Арк. 47.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь