пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)

30. Організація побутового обслуговування населення в шахтарських містах Донбасу у 1950-80-і рр.


К. В. Кузіна

Служба побуту - необхідна і важлива ланка у загальному комплексі заходів, спрямованих на підвищення добробуту населення. Від рівня її розвитку значною мірою залежить ефективність використання вільного часу. Рівень організації побутового обслуговування населення важливий для виробничої діяльності, а також впливає на стабільність кадрів, зменшує їх плинність. Розширення мережі підприємств побутового обслуговування мало велике значення для залучення жінок до виробничої діяльності, що було особливо актуальним для шахтарських міст. Формування сфери побутового обслуговування у гірничих міських поселеннях було процесом довготривалим, пов’язаним з багатьма труднощами. Недоліки в роботі побутових служб

обумовлювались в першу чергу їх слабкою матеріально-технічною базою, що було наслідком недофінансування соціальної сфери. Певну негативну роль відіграло їх периферійне розташування по відношенню до інших великих міст. Однак становлення мереж побутових підприємств у більшості шахтарських міст відбулось саме в період, що розглядається. Це вже само по собі було позитивним явищем.

Проблеми організації побутового обслуговування населення в Донбасі не були глибоко проаналізовані у наукових дослідженнях. Значною мірою недостатня увага науковців до цієї проблематики пояснюється недорозвиненістю сфери послуг у Донецькому регіоні, її вторинністю по відношенню до промислового виробництва. Тому варто звернути увагу на праці Ю. Авласенка, В. Романенка, К. Розиної, Р. Бесшейка, в яких представлено фактичний матеріал щодо організації роботи служб побуту як у Донбасі в цілому, так і в шахтарських містах [1]. Враховуючи час написання цих робіт - радянський період - слід критично підходити до висновків, зроблених авторами. З нових методологічних позицій проблеми розвитку соціально- побутового комплексу були дослідженні А. О. Саржаном та у колективній монографії «Вугільний Донбас у другій половині ХХ століття» [2].

Мета даної роботи - на основі аналізу історичних джерел та наукової літератури дослідити проблеми становлення та розвитку сфери обслуговування у монопрофільних шахтарських містах.

Джерельну базу статті становлять матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Державного архіву Донецької області, опубліковані статистичні матеріали, періодичні видання.

У 1950-х роках сфера послуг перебувала у зародковому стані, особливо це було властиво «молодим» містечкам та робітничим селищам. Мережа побутових майстерень

і служб лише формувалась і не могла задовольнити потреб населення. Організації, які проектували шахтарські селища, не розробляли типових проектів пралень, майстерень, перукарень тощо. Часто їх розміщували або на перших поверхах житлових будинків, або у підвальних, барачних та інших непридатних приміщеннях. Крім того, виникали проблеми із укомплектуванням штату робітників різних побутових служб, забезпечення їх матеріалами. Тому терміни виконання робіт, як і їх якість, викликали справедливі нарікання з боку населення [3].

Відповідно до прийнятої класифікації послуги поділялись на промислові та непромислові. До промислових послуг належав випуск готових виробів - індивідуальний пошив одягу та взуття, ремонт годинників, взуття, виготовлення та ремонт меблів, хімічна чистка одягу тощо. До непромислових - послуги перукарень, фотографії, ремонт квартир, бюро добрих послуг та інше. Перелік послуг, які надавали побутові служби шахтарських міст у 1950-ті роки, обмежувався ремонтом взуття та годинників, шиттям одягу, а також роботою перукарень. Кількість таких необхідних в шахтарських містах підприємств, як лазень та пралень, була нечисленною [4].

Гостро відчувались незадовільна робота побутових підприємств у гуртожитках, де мешкали в переважній більшості одинаки. Про побутові негаразди в гуртожитку для гірників шахти № 3 «Добропілля» повідомляв у листі до обласної газети один з його мешканців: «В общежитии-интернате № 3 нет ни умывальников, ни раздевалки, ни сушилки. Вернувшись домой с работы в мокрой одежде, не имеешь возможности обсушиться. Мокрую одежду приходится складывать под кровать» [5]. Багато нарікань з боку населення викликала нестача перукарень у містах. Наприклад, три перукарні Дзержинська обслуговували 79,5 тис. відвідувачів на рік. Лише одна перукарня діяла в Сніжному, і її послугами користувалось 18,6 тис. осіб на рік [6].

Позитивні зміни у сфері побутового обслуговування впродовж 1960-х років відбувались повільно. Незважаючи на те, що Донбас був одним із високорозвинених у промисловому відношенні регіоном з високим рівнем доходів та купівельної спроможності населення, рівень побутового обслуговування в середині 1960-х років був одним з найнижчих у СРСР. За обсягом послуг промислового характеру, наданих мешканцям, Донбас посідав одне з останніх міст, а непромислових - останнє [7]. Варто звернути увагу на той факт, що в межах регіону існувала диспропорція в розміщенні побутових служб, а отже, і рівень обслуговуванням населення, яке проживало у різних місцевостях, істотно відрізнявся. Про це, зокрема, свідчить такий показник, як частка населення, зайнятого у сфері послуг. У великих поліфункціональних містах до цієї сфери виробництва було залучено від 13,7 до 17,3 % населення. У середніх містах з різнобічною спеціалізацією на побутових підприємствах працювало 14-15 % городян. А от частка населення, зайнятого в сфері обслуговування, в малих шахтарських містах була мінімальною. У той же час, для цих міст був характерним високий відсоток незайнятого в суспільному виробництві населення [8].

Про недостатній розвиток сфери обслуговування в шахтарських містах свідчить неповна забезпеченість населення послугами. Так, в 1967 р. цей показник становив у Торезі - 69 (у % до норми), Дзержинську - 68,7, Шахтарську - 57,7, а в Селидовому та Добропіллі - лише 45,6 та 43,9 відповідно [9]. У структурі промислових послуг, які надавались населенню шахтарських міст у цей час, найбільша питома вага належала індивідуальному виготовленню одягу (49-56 %), а також ремонту металевих виробів (20-31 %). У середньому близько 8 % складала частка ремонту взуття, до 5 % припадало на ремонт одягу. Такі послуги, як ремонт та виготовлення меблів, індивідуальний пошив взуття, виготовлення та ремонт трикотажних виробів, в шахтарських містах майже не надавались. Характерно, що навіть пральні були не у всіх містах. На кінець 1960-х років в Сніжному та Селидовому пралень не було, а пральні Тореза не обслуговували населення [10].

Якщо порівняти обсяг побутових послуг, яки надавались у розрахунку на одного мешканця шахтарських міст з аналогічним показником в інших містах Донбасу, то отримаємо таку картину. У 1965 р. послуг промислового та непромислового характеру в Добропіллі було надано на 6,2 крб. (в розрахунку на одну особу), Дзержинську - 5,91 крб., Селидовому - 5,21 крб. У той же час, в Донецьку цей показник дорівнював 12,23, Красноармійську - 12,07, Артемівську - 10,26, Жданові - 9,62, Горлівці - 8,87 крб. [11]. До цього слід додати й низький рівень обслуговування. Побутові комбінати забезпечувались матеріалами не в повному обсязі. Не вистачало кваліфікованих майстрів, спостерігалась велика плинність кадрів. Отже, годі було сподіватись на високу якість наданих послуг. Звичайним явищем стала практика, коли мешканці шахтарських міст віддавали перевагу обслуговуванню у великих промислових центрах. Недоліки в роботі підприємств сфери послуг у шахтарських міст сприяли поширенню кустарництва: шили жіночий одяг та хутрові головні убори, виготовляли вироби зі шкіри, ремонтували радіоапаратуру [12].

Кількість підприємств побутового обслуговування в містах була недостатньою і не могла задовольнити потреби населення у повному обсязі. Побутові установи обслуговували не лише міських жителів, а й населення навколишніх сіл. Наприклад, у середині 1960-х років єдиний у Дзержинську побутовий комбінат, збудований ще після війни, крім мешканців міста, мав обслуговувати населення міста ім. Артема, селищ шахт «Північна» та «Південна», де мешкало біля 30 тис. осіб. Обласне керівництво, незважаючи на численні прохання представників місцевих органів, зволікало із будівництвом нового комбінату [13].

Протягом 1970-х років мережа побутових підприємств у Донбасі зросла. Так, у Ворошиловградській області наприкінці 1960 р. нараховувалось 1390 підприємств, а в1979 р. їх кількість збільшилась до 2622; в Донецькій області - відповідно 2536 та 4573. Поступово підприємства, які розташовувались у непридатних приміщеннях, переводились у нові будівлі [14]. Основними організаційними осередками служб побуту в містах у цей час були комбінати побутового обслуговування населення. Подібні комбінати діяли в Дзержинську, Добропіллі, Селидовому, Сніжному, Шахтарську, Торезі та інших містах [15]. Вони об’єднували низку ательє, майстерень, а також мали філіали у сільській місцевості. Таким чином було організоване побутове обслуговування у Дзержинському, Добропільському, Сніжнянському районах. Більшість побутових підприємств надавали традиційні види послуг: індивідуальний пошив одягу, послуги пралень, перукарень, фотографій. Водночас не отримували належного розвитку послуги, пов’язані з організацією занять з фізичної культури та спорту, туристсько-екскурсійною справою.

На рубежі 1960-1970-х років була зроблена спроба поширити зарубіжний досвід обслуговування населення через прокатні пункти [16]. Але не завжди вдавалось у шахтарських містах налагодити їх нормальну роботу. Городяни скаржились на відсутність у прокаті в достатній кількості товарів. Отже, попит населення на побутові послуги не задовольнявся ані кількісно, ані якісно.

Наданням побутових послуг займались переважно спеціалізовані підприємства. Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо розширення платних послуг населенню наданих підприємствами та організаціями, для яких надання цих послуг не є основною діяльністю» та «Комплексної програми з виробництва товарів народного споживання та сфери послуг 1987-2000 рр.» були розроблені заходи, спрямовані на розвиток побутового обслуговування населення. Зокрема передбачалось, що непрофільні підприємства, у тому числі й вугільні об’єднання, будуть залучатись для надання різних послуг. Як правило, непрофільні підприємства надавали традиційні види послуг - в галузях житлово-комунального обслуговування, зв’язку, транспорту, санітарно-курортного лікування, утримання дітей в садах та яслах. Але почали пропонувати населенню інші види послуг. Це були на перший погляд прості, втім такі необхідні у повсякденному житті городян: виготовлення теслярських виробів, залізних парканів, ремонт квартир, обрядові послуги та інші. Для кожного підприємства встановлювались плани реалізації побутових послуг, але виконувались вони далеко не всіма. В Селидовому 36 % підприємств не виконали план, більшість з них - це підприємства вугільної галузі [17]. Основна причина полягала в тому, що підприємства для надання побутових послуг не мали належної матеріально-технічної бази, а виділених фондів для цих потреб було недостатньо, часто їх взагалі не було. Тому керівники підприємств намагались будь-якою ціною знизити встановлені плани. Таким чином, розроблені заходи не дали очікуваних результатів: суттєвих зрушень у сфері побутового обслуговування не відбулось.

За 1985-1990 рр. обсяг побутових послуг, реалізованих городянам, зріс. Наприклад, в Дзержинську у 1985 р. на одну особу припадало 38,2 крб., а в 1990 р. - 44,7; Селидовому - 29,8 та 38,6 крб. відповідно [18]. Але відчутного покращення роботи підприємств, що надавали ці послуги, не відбулось. Результати вибіркового анкетування родин, що постійно беруть участь в бюджетних обстеженнях, продемонстрували, що лише 22 % опитаних відзначили покращення роботи сфери послуг, 9 % - становище не змінилось, 69 % - погіршення роботи підприємств, що надають побутові послуги [19]. Вочевидь, негативна оцінка мешканців обумовлена низькою якістю побутового обслуговування, неврахуванням зростаючих потреб населення.

У 1987 р. набрав чинності закон про кооперативну діяльність. В шахтарських містах почали виникати кооперативи. Передбачалось, що вони сприятимуть задоволенню потреб населення у товарах широкого споживання та послуг. Найбільшого поширення в містах набули кооперативи, які надавали такі види побутових послуг: ритуальні, ремонт радіо- та телеапаратури, індивідуальний пошив одягу тощо. В 1988 р. в Ровеньках функціонувало 8 кооперативів із загальною чисельністю 47 осіб. В основному вони діяли у сфері громадського харчування, видовищ, організації екскурсій. Часом надавали й інші послуги: кооператив «Орнамент» займався реставрацією пам’яток історії та культури, проектуванням та оформленням фасадів будинків, кооператив «Вуглик» - збиранням вугілля на гірничих відвалах. Втім, простежувалась чітка тенденція - найбільше кооперативів створювалось у громадському харчуванні чи організації дозвілля. Адже надати послуги у цих сферах було легше, ніж у будівництві житла за умов дефіциту матеріалів [20].

Питома вага кооперативів у загальному обсязі платних послуг була мінімальною. В Добропіллі в 1988 р. на долю кооперативних організацій припадало лише 0,6 % платних послуг, наданих населенню міста, у тому числі 1,9 % у обсязі побутових послуг. Кооперативи зіткнулись із проблемою забезпечення сировиною та матеріалами, що ускладнювало їх діяльність. Значним в шахтарських містах був відсоток бездіяльних кооперативів. Так, серед зареєстрованих кооперативів станом на 1 січня 1989 р. в Дзержинську діяло лише 40 %, в Добропіллі - 62,5 %, в Шахтарську - 62,7 % [21].

Підбиваючи підсумки розвитку обслуговування населення в шахтарських містах, необхідно відзначити таке. Упродовж 1950-1980-х років в шахтарських містах відбувалось становлення та розвиток сфери побутового обслуговування населення. У цьому напрямі було досягнуто певних успіхів, зокрема кількісне зростання побутових підприємств, розширення переліку послуг, наданих населенню. Водночас побутове обслуговування населення в шахтарських містах поступалось за багатьма показниками обслуговуванню в інших містах регіону та України. Незважаючи на розширення мережі побутових підприємств, їх не вистачало. Відчувалась нестача кваліфікованих робітників, слабка матеріально-технічна база установ, і, як наслідок, - низька якість наданих послуг. Подекуди населення шахтарських міст надавало перевагу послугам побутових підприємств великих міст. У другій половині 1980-х років була зроблена спроба покращити роботу служб побуту шляхом залучення до надання послуг населенню непрофільних підприємств та організацій, створення кооперативів. Однак ці заходи істотних позитивних зрушень не принесли.

Варто відзначити, що питання, розглянуті в статті, далеко не вичерпують усієї складності та різноманітності теми становлення то розвитку соціально-побутового комплексу шахтарських міст Донбасу. Існує ряд інших напрямів для наукового дослідження в межах запропонованої теми - організація медичного обслуговування, розвиток транспорту і зв’язку тощо.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Авласенко Ю. Экономика и территориальное планирование бытового обслуживания населения / Ю. Авласенко, Н. Калиновский, В. Романенко. - Донецк: Донбасс,1968.

- С. 18-22; Розина К. С. Сфера обслуживания и использования трудовых ресурсов Донецкой области / К. С. Розина // Развитие и размещение производительных сил Донецко-Приднепровского района СССР на 1971-1975 гг. - Донецк, 1970. - С. 152156; Бесшейко Р. И. Особенности занятости населения в сфере обслуживания в городских поселениях Донбасса / Р. И. Бесшейко // Градостроительство: респуб. межвед. научно-тех. сб. / [ ред. Л. И. Шитова]. - К.: «Будівельник», 1973. - С. 37-42.

2. Вугільний Донбас у другій половині ХХ ст.: [колективна монографія] / [В. М. Василенко, О. М. Данілін, З. Г. Лихолобова та ін.]; під ред. З. Г. Лихолобової. - Донецьк, 2001. - 340 с.; Саржан А. О. Зміни у соціально-економічній сфері Донбасу. Друга половина 40-х - кінець 80-х років ХХ ст.: [монографія] /

А. О. Саржан. - Донецьк: ООО «Лебедь», 2004. - 412 с.

3. Державний архів Донецької області (Держархів Донецької обл.),ф. р-2794, оп. 2, спр. 593, арк. 34.

4. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), ф. р-2605, оп. 8, спр. 612, арк. 7; спр. 1174, арк. 31; Держархів Донецької обл., ф. р-2794, оп. 2, спр. 593, арк. 34.

5. Навести порядок в общежитиях // Социалистический Донбасс. - 27 декабря. - 1953. -С. 2.

6. Держархів Донецької обл., ф. р-4249, оп. 1д., спр. 528, арк. 127, 138.

7. Авласенко Ю. Экономика и территориальное планирование ... - С. 18-22.

8. Розина К. С. Вказ. праця. - С. 152-156; Бесшейко Р. И. Вказ. праця. - С. 37-42.

9. Авласенко Ю. Г. Научно планировать развитие сферы обслуживания шахтерских городов / Ю. Г. Авласенко, Л. П. Зотов, З. И. Радченко // Организация труда и быта шахтеров Донбасса в условиях пятидневки. - Донецк,1968. - С. 49.

10. Авласенко Ю. Экономика и территориальное планирование ... - С.14-15.

11. Донецкая область в семилетке. Ст. сб. / [ответ. за вып. З. Д. Лях, Н. С. Перун]. - Донецк, 1966. - С. 113.

12. Держархів Донецької обл., ф. р-3780, оп.2, спр. 114, арк. 214; спр. 557, арк. 72.

13. Там само, ф. п-326, оп. 12, спр. 519, арк. 22.

14. История рабочих Донбасса: в 2-х томах / ред. кол.: Ю. Ю. Кондуфор [и др.]. - Т.2 / [А. В. Лихолат, Л. А. Беспалова, В. Ф. Близнюк и др.]; под ред. А. В. Лихолат. - К.: Наукова думка, 1981. - С. 346.

15. Основные технико-экономические показатели работы предприятий бытового обслуживания населения за 1974 год. Стат. сб. / Донецкое областное управление бытового обслуживания населения Донецкого облисполкома. - Донецк, 1974. - С. 5.

16. Саржан А. О. Вказ. праця. - С. 231.

17. Держархів Донецької обл., ф. р-4249, оп. 7, спр. 7245, арк. 167.

18. Реалізація побутових послуг населенню Донецької області за 1985-1993 роки. Стат. зб. / Донецьке обласне управління статистики. - Донецьк, 1994. - С. 15.

19. Держархів Донецької обл., ф. р-6777, оп. 1доп., спр. 98, арк. 17, 18.

20. Абуладзе В. Это не легкое начало / В. Абуладзе // Ворошиловградская правда. - 20 января. - 1988. - С. 3.

21. Держархів Донецької обл., ф. р-4249, оп. 7, спр. 7652, арк. 11, 16, 19, 53.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь