пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)

24. Українська інтелігенція в період великої вітчизняної війни в роботах радянських дослідників


М.О.Бистра, М.В.Кириченко

У розвитку суспільства надзвичайно важливу роль відіграє діяльність інтелігенції

- найбільш прогресивної його частини, здатної продукувати культурні досягнення, які визначають місце країни в світі. Особливо роль інтелігенції зростає в період докорінних соціальних перетворень і, насамперед, складних умов розвитку суспільства, з якими пов’язані трагічні події Великої Вітчизняної війни. Новітні тенденції розвитку історичної науки на сучасному етапі пов’язані із зростанням уваги до антропологічного чинника, тобто до висвітлення історії окремих людей. Тому актуальним з наукової точки зору представляється підхід радянських дослідників до вивчення проблематики української інтелігенції зазначеного періоду, який значно відрізняється від сучасних концептуальних та методологічних засад історичної науки.

Історіографія зазначеної теми має досить обмежений неузагальнений характер. Єдиною працею, у якій зроблено спробу аналізуються праці радянських дослідників з вивчення української інтелігенції в роки Другої світової війни, є колективна монографія “Інтелігенція Радянської України...”[1]. Проте недоліками праці є аналіз обмеженого кола історичних досліджень, відсутність періодизації історіографії, ідео- логгічна спрямованість зроблених авторами висновків. Серед сучасних вітчизняних дослідників, які торкалися аналізу доробку радянських істориків із зазначеної проблематики, можна виділити М.М.Кузьменка та О.А.Прохоренко [2]. Проте згадані дослідники не ставили перед собою завдання у повній мірі оцінити досягнення та недоліки радянської історіографії щодо висвітлення питань пов’язаних з життям інтелігенції у важких умовах війни. Отже, зазначена проблема не була предметом спеціального дослідження потребує висвітлення на основі сучасних методологічних підходів.

Метою даної роботи є аналіз здобутків та недоліків радянської історіографії у висвітленні історії української інтелігенції періоду Великої Вітчизняної війни. Джерельну базу дослідження складають праці радянських дослідників, що торкаються історії української інтелігенції в роки війни.

Кількість праць радянських вчених, які тією чи іншою мірою розкривають проблему діяльності інтелігенції зазначеного періоду, є досить значною. Дані праці доцільно розподілити за хронологічним принципом, що дозволяє прослідкувати провідні тенденції, особливості, здобутки і прорахунки історичної науки на кожному з етапів.

Проте спочатку слід з’ясувати місце, яке радянські історики відводили інтелігенції в соціальній структурі радянського суспільства. За визначенням радянських вчених інтелігенцією називався соціальний стан суспільства, який професійно займається розумовою працею. У суспільстві інтелігенції відводилася роль міжкласового прошарку, який співпрацює з робітничим класом (як домінуючим) та колгоспним селянством. Також одним з напрямків діяльності інтелігенції радянські дослідники визначали згуртування її навколо Комуністичної партії з метою пропагування радянського способу життя, комуністичного виховання молоді. Отже, саме з таких позицій розглядали інтелігенцію історики радянської доби.

Перший період радянської історіографії досліджуваної проблеми окреслюється воєнними та першими післявоєнними роками - 1941-1955 рр. Діяльність радянської інтелігенції, задіяної на фронті та в тилу, висвітлюють брошури П.Н.Поспєлова,

С.В.Кафтанова, праці П.Юдіна та інших авторів, які вийшли в роки війни [3]. У повоєнний період слід виділити працю М.П.Кіма, який започаткував загальноприйнятий у радянські часи концептуальний підхід щодо визначення всієї діяльності інтелігенції в руслі культурного будівництва в СРСР [4]. У цей період було зроблено спроби охарактеризувати діяльність окремих категорій інтелігенції. Так, діяльність науково-педагогічної інтелігенції висвітлює А.Я.Синецький [5]. Особливості праці медиків у воєнних умовах схарактеризовані в праці “Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине” [6]. Звичайно, публікації першого періоду мали загальний, описово-фактографічний та відверто пропагандистський характер, проте заслугою авторів є збір і первина обробка матеріалу.

Другий період радянської історіографії досліджуваної проблеми охоплює 19561969 рр. і обумовлюється офіційним відходом від політики сталінізму, який дав поштовх до розширення тематики історичних досліджень. Активізації досліджень сприяла й підготовка багатотомної “Історії Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-1945 рр.”. Опубліковані в даний період збірки документів і матеріалів розширили джерельну базу, що надало можливість створити фундаментальні праці з Великої Вітчизняної війни, в яких окреслюється проблема участі у війні радянської інтелігенції.

У 1960-х рр. з’являються перші узагальнюючі праць з історії радянської інтелігенції, що розглядають проблему в історичній ретроспективі [7]. Цінність згаданих публікацій полягає в прагненні їх авторів змалювати загальну картину формування та розвитку інтелігенції за роки радянської влади. Поряд з цим, аналізуються питання змін у складі інтелігенції, підготовки висококваліфікованих кадрів, умов життєдіяльності представників інтелектуальної праці в роки Великої Вітчизняної війни. Проте загальним недоліком зазначених праць є подання фактичного матеріалу без урахування специфічних процесів, що мали місце на території різних радянських республік. До того ж, науковці не ставили перед собою завдання аналізу історії окремих категорій інтелігенції.

Серед інших праць доцільно виділити монографію А.Г.Бондара і Ю.О.Курносова [8], у якій автори вперше виділили основні шляхи формування радянської інтелігенції. Однак у монографії процес формування кадрів української інтелігенції розглядається в загальному контексті соціалістичного будівництва в СРСР. У даний період з’являються праці, в яких подається характеристика діяльності окремих категорій інтелігенції. Найбільшого висвітлення у радянських істориків отримала діяльність науково-педагогічної інтелігенції. Проте учительська проблема представлена лише в плані забезпечення шкіл педагогічними кадрами, відсутній аналіз соціального складу вчителів, джерел поповнення, еволюції їх світоглядних позицій [9]. Історія вищої школи в роки Великої Вітчизняної війни розроблялася дослідниками (М.Р.Круглянський, Є.В.Чуткерашвілі, А.Г.Бондар та інші [10]) у двох аспектах: підготовка вищими навчальними закладами фахівців для фронту і внесок професорсько-викладацького складу в розгром нацистських окупантів.

Діяльність медичної інтелігенції та підготовка медичних кадрів у екстремальних умовах Великої Вітчизняної війни розглянуті в працях дослідників М.К.Кузьміна, Д.Д.Кувшинського, а також у колективних працях з історії охорони здоров’ я в СРСР та в УРСР [11]. Недоліком зазначених робіт є однобічне висвітлення діяльності медиків у тилу, відсутність аналізу їх психологічного становища, героїзація дій лікарів.

Формування кадрів військової інтелігенції розглядається в працях Д.А.Воропаєва, А.М.Іовлева, Ю.П.Петрова та ін. [12]. У центрі досліджень науковців внесок Комуністичної партії у підготовку військових кадрів, забезпечення збройних сил кадрами політпрацівників, у розгортання діяльності військових навчальних закладів.

Певні аспекти діяльності селянської інтелігенції періоду Великої Вітчизняної війни знайшли відбиток у працях Ю.В.Арутюняна, С.П.Лаути [13]. Радянські історики відзначали провідну роль селянської інтелігенції в мобілізації села на виконання виробничих завдань. Ю.В.Арутюнян у своїй монографії навів детальні дані про кількісний склад селянської інтелігенції УРСР, виділив окремі групи селянської інтелігенції, одним з перших звернувся до проблеми питомої ваги жінок серед представників керівного складу радгоспів.

Проблемам мистецької інтелігенції присвятили свої дослідження А.А.Роміцин, П.К.Суздалєв, Л.В .Максакова [14]. Так, Л.В.Максакова відзначила значення творчої діяльності митців у піднятті бойового духу воїнів. Основні завдання діяльності акторів, музикантів та художників у воєнний час авторка вбачала в обслуговуванні військових частин і громадянського населення. Проте монографія не дає змоги виділити характерні особливості діяльності мистецької інтелігенції, оскільки предмет дослідження є досить вузьким.

Наукові розвідки, які висвітлюють діяльність священиків у роки Великої Вітчизняної війни, стосуються в основному територій сучасної Західної України, де християнська церква традиційно відігравала досить значну роль у духовному житті суспільства. У працях Г.О.Суглобова, О.О.Осіпова [15] акцентувалася увага на співпраці окремих священослужителів з гітлерівцями. У роботі В.М.Бачинського [16] УАПЦ подавалася як штучне утворення нацистів з метою гноблення українського народу. Таким чином, згадані радянські дослідники переважно обмежувалися засудженням дій священиків у роки війни, залишаючи невисвітленими причини колабораціонізму серед представників даної категорії інтелігенції.

Серед досліджень радянських істориків можна виділити праці, що спеціально присвячені діяльності партійної інтелігенції в період війни. У ряді праць узагальнюється досвід Комуністичної партії у формуванні радянської інтелігенції, висвітлюється турбота партійних структур про розвиток творчого потенціалу інтелігенції, активізацію її діяльності [17]. Так, Г.Д.Комков [18] зробив спробу охарактеризувати ідейно-політичну роботу КПРС в 1941-1945 рр., проте праця стосується СРСР загалом, а ситуація в УРСР детально не аналізується. Радянські історики характеризують джерела та шляхи формування партійної інтелігенції, її місце та роль в радянському суспільстві, стосунки з робітничим класом та селянством. Проте значним недоліком зазначених праць є недостатній обсяг інформації щодо якісного складу інтелігенції, яка працювала в партійних органах.

Таким чином, у дослідженнях радянської історіографії 1956-1969 рр. чітко проглядається галузевий принцип. Дослідниками був започаткований розподіл інтелігенції на окремі категорії, кожну з яких вчені спробували охарактеризувати, базуючись на існуючій у суспільстві ідеології керівної ролі Комуністичної партії. Найбільш широко висвітлюється підготовка та діяльність інженерно-технічних кадрів, а також науково-педагогічної інтелігенції. Праці радянських істориків, які містять узагальнюючі дані про діяльність української інтелігенції, розглядають процес формування представників розумової праці зазначеного періоду в руслі культурного будівництва в СРСР. Дослідження історії західного регіону України в роки Другої світової війни стало основним об’єктом праць, присвячених викриттю представників “буржуазно-націоналістичної ідеології” та боротьбі з уніатами.

Наступний період розвитку історіографії охоплює період 1970-1984 рр. Під впливом політичних змін з початку 1970-х рр. розпочався процес реанімації сталінських концептуальних підходів до висвітлення історії радянського суспільства. У цей період виходить узагальнюючі праці з історії радянської інтелігенції СРСР [19], а також історії інтелігенції країни періоду Великої Вітчизняної війни [20]. Проте вони не відображають особливостей історії інтелігенції в УРСР.

Серед спеціальних публікацій, присвячених безпосередньо участі інтелігенції Радянської України в боротьбі проти німецьких окупантів, можна виділити працю Ю.О.Курносова [21], у якій автор аналізує діяльність на фронті та в тилу різних категорій інтелігенції. Ряд праць третього періоду історіографії висвітлює діяльність науково-педагогічної інтелігенції [22]. Що стосується підготовки спеціалістів певного профілю, то в основному історики звертали увагу на інженерно-технічні кадри для промисловості та залізничного транспорту [23]. Діяльність наукової інтелігенції Української РСР у роки Великої Вітчизняної війни на основі значного документального матеріалу розкрито в монографії І.І.Ладивіра [24]. Особливості діяльності медичних кадрів знайшли висвітлення в працях М.К.Кузьміна [25]. Проте автор розглядає проблему у традиційному ракурсі героїзації діяльності медиків, уникаючи опису складних умов їх роботи. Діяльність селянської інтелігенції СРСР у період Великої Вітчизняної війни висвітлив у своїй роботі М.І.Лихоманов [26]. Дослідження діяльності священиків в роки війни, характеризуючи її як зрадницьку, було зроблено К.Дмитруком, С.Кривошеєвим [27]. Що стосується праць цього періоду, присвячених партійній інтелігенції, то вони досить ґрунтовно висвітлюють діяльність партійців у тилу, а деякі наукові розвідки присвячені аналізу підпільних партійних та радянських органів на окупованій території СРСР [28].

Отже, історіографічний процес 70-х - І пол. 80-х рр. ХХ ст. характеризується поглибленням проблематики дослідження, накопиченням значного фактичного матеріалу і увагою до різних професійно-галузевих груп інтелігенції, насамперед інженерно-технічної та наукової. Проте ідеологічний тиск з боку держави не дав можливості дослідникам вийти на якісно новий рівень узагальнень.

Четвертий період розвитку радянської історіографії окреслюється 1985-1990 рр. і пов’язаний з початком пошуків нових концептуальних підходів. У цей час з’являються неординарні наукові розвідки. Радянські дослідники, отримавши розширений доступ до архівних фондів, спецсховищ бібліотек, змогли ввести до наукового обігу чимало невідомих фактів, які стосуються процесу формування та діяльності інтелігенції, у тому числі і в роки Великої Вітчизняної війни. У 1986 р. вийшла монографія „Социальное развитие советской интеллигенции”[29], у якій надається всеохоплююча характеристика історії формування, складу та місця в соціальній структурі радянського суспільства різних соціально-професійних категорій інтелігенції.

Значний науковий інтерес викликає наукові розвідки М.В.Коваля, який уперше в радянській історіографії надав характеристику становища інтелігенції в період нацистської окупації, зокрема показав життя священнослужителів [30]. Автори звернулися до окремих аспектів діяльності представників розумової праці. Можна виділити дослідження Е.І.Гракіної [31], у якому показана праця радянських учених під час Великої Вітчизняної війни. Узагальнюючий матеріал щодо патріотичної діяльності селянської інтелігенції подається в праці В.Н.Майна [32]. Питання турботи партійних органів про інтелігенцію також отримали продовження в працях дослідників цього періоду історіографії [33].

Підсумовуючи, ми можемо зазначити, що основну увагу радянські історики зосередили на вивченні безпосередньої участі представників усіх категорій інтелігенції в бойових діях на фронті, у партизанських загонах, у партійному і комсомольському підпіллі; діяльності інтелігенції в радянському тилу тощо. Серед досягнень радянської історіографії досліджуваного питання слід відзначити збір, узагальнення фактичного матеріалу, розробку теоретичних підходів до вивчення проблеми місця і ролі інтелігенції у житті радянського суспільства, поділ представників розумової праці на різні категорії та визначення характерних рис кожної з них. Проте, приділяючи головну увагу кількісним характеристикам проблеми, радянські історики натомість оминали увагою питання соціальних проблем та національного складу інтелігенції. Представники розумової праці здебільшого сприймалися як об’ єкт партійного впливу, а не самодостатній суб’єкт історичного процесу. Ми можемо констатувати, що радянська історіографія, виходячи з кон’юнктурних політичних засад і принципів, розглядала досліджувану проблему тільки з класових позицій. Суттєвою рисою всіх наукових розробок радянського періоду була апологетика ролі Комуністичної партії в культурному будівництві на території України.

Тому, віддаючи належне дослідженням радянських вчених, які торкалися окремих аспектів історії української інтелігенції періоду Великої Вітчизняної війни, необхідно мати на увазі, що більшість їх висновків застаріла, а фактологічна база потребує суттєвого розширення і уточнення. Проте доробок радянської історіографії і нині є складовою дослідницького процесу, який вже з наукових позицій аналізує події минулого.

Звичайно, наведені в статті праці не вичерпують переліку публікацій, які торкаються окремих аспектів досліджуваної проблеми, оскільки вона є системною і багатоаспектною. Згадані дослідження виокремлені з широкого загалу через те, що вони складають основу історіографічного доробку радянських істориків у вивченні історії української інтелігенції в роки Великої Вітчизняної війни.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Интеллигенция Советской Украины (некоторые вопросы историографии и методология исследования). - К.: Наукова думка, 1988. - 192 с.

2. Кузьменко М.М. Науково-педагогічна інтелігенція УСРР 20 - 30-х рр. ХХ ст.: еволюція соціально-історичного типу: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. доктора історичних наук/ М.М. Кузьменко. - Харків, 2005. - 49 с.; Прохоренко О.А. Повсякденне життя науково-педагогічної інтелігенції України в другій половині 40х - першій половині 50-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. кандидата історичних наук/ О.А.Прохоренко. - К., 2008. - 19 с.

3. Кафтанов С.В. Советская интеллигенция в Великой Отечественной войне/С.В. Кафтанов. - М.: Наука, 1945. - 124 с. та інші.

4. Ким М.П. Коммунистическая партия - организатор культурной революции в СССР/ МП. Ким. - М.: Наука, 1955. - 340 с.

5. Синецкий А.Я. Профессорско-преподавательские кадры высшей школы СССР /

А.Я. Синецкий. - М.: Советская наука, 1950. - 234 с.

6. Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине. - К.: Наука, 1954. - 438 с.

7. Из истории советской интеллигенции. - М.: Мысль, 1966. - 223 с. та інші.

8. Курносов Ю.О, Бондар А.Г. У навчанні та праці: Підготовка кадрів інтелігенції в Українській РСР / Ю.О. Курносов, А.Г. Бондар. - К.: Наукова думка, 1964. - 343 с.

9. Народна освіта і педагогічна наука в Українській РСР. 1917-1967. - К.: Радянська школа, 1967. - 483 с. та інші.

10. Чуткерашвили Е.В. Развитие высшего образования в СССР / Е.В. Чуткерашвили. - М.: Мысль, 1961. - 240 с. та інші.

11. Кузьмин М. К. Мужество, отвага и героизм медицинских работников в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг./ М.К. Кузьмин. - М.: Мысль, 1965. - 60 с та інші.

12. Воропаев Д.А., Иовлев А.М. Борьба КПСС за создание военных кадров/ Д. А. Воропаев, А.М. Иовлев. - М.:Мысль, 1960 та інші.

13. Лаута С.П. Колгоспне селянство Радянської України в роки Великої Вітчизняної війни/ С.П. Лаута. - К.: Вид-во Київського ун-ту, 1965. - 208 с. та інші.

14. Максакова Л.В. В рядах воюющего народа/ Л.В. Максакова. - М.: Изд-во „Мысль”, 1965. - 310 с. та інші.

15. Суглобов Г.А. Союз креста и меча / Г.А. Суглобов. - М.: Воен. изд-во Мин-ва обороны СССР, 1969. - 73 с. та інші.

16. Бачинський В.М. Прислужники націоналістичного охвістя (Релігія - служниця ворогів українського народу) / В.М. Бачинський. - К.: Тов-во “Знання” УРСР, 1963. - 29 с.

17. Терлецький В.М. Ради депутатів трудящих Української РСР в період завершення будівництва соціалізму (1938-1958 рр.)/ В.М. Терлецький. - К.: Наукова думка, 1966. - 379 с.

18. Комков Г.Д. Идейно-политическая работа КПСС в 1941-1945 гг./ Г.Д. Комкор. - М.: Наука, 1965. - 440 с.

19. Советская интеллигенция: Крат. очерк истории (1917-1975 гг.). - М.: Политиздат, 1977. - 318 с.

20. Савельев В.М., Саввин В.П. Советская интеллигенция в Великой Отечественной войне/ В.М. Савельев, В.П. Саввин. - М.: Мысль, 1974. - 285 с.

21. Курносов Ю.А. Культура Украинской ССР на службе фронта // Советская культура в годы Великой Отечественной войны / Ю.А. Курносов. - М.: Наука, 1976. - С. 155172.

22. Паніотов І.І. Комуністична партія України в боротьбі за розвиток освіти (19311941 рр.) / І.І. Паніотов. - Х.: Вид-во Харківського ун-ту, 1973. - 186 с. та інші.

23. Лутченко А.И. Создание инженерно-технических кадров в годы построения социализма в СССР (1926-1958)/ А.И. Лутченко. - Минск, 1973. - 238 с. та інші.

24. Ладивір І.І. Вклад учених АН УРСР у перемогу над фашистською Німеччиною /

І.І. Ладивір. - К.: Наукова думка, 1970. - 175 с.

25. Кузьмин М.К. Советская медицина в годы Великой Отечественной войны:

(Очерки)/ М.К. Кузьмин. - М.: Мысль, 1979. - 239 с.

26. Лихоманов М. И. Хозяйственно-организаторская работа партии в деревне в первый период Великой Отечественной войны (1941-1942 гг.) / М.И. Лихоманов. - Л.: Изд- во Ленинградского ун-та, 1975. - 136 с.

27. Кривошеєв С. Фашизм і церква // Людина і світ/ С. Кривошеєв. - 1975. - № 5. - С.39-41 та інші.

28. Коваль М.В. Общественно-политическая деятельность трудящихся Украиснкой ССР в период Великой Отечественной войны/ М.В. Коваль. - К.: Наукова думка, 1977. - 264 с.

29. Социальное развитие советской интеллигенции. - М.: Наука, 1986. - 335 с.

30. Коваль М. В. Фашистская политика духовного, морально-политического подавления населения Украины и ее крах (1941-1944) // Общественно-политическая жизнь трудящихся Украины в годы Великой Отечественной войны / М.В. Коваль. - К.: Наукова думка, 1988. - С. 146-202.

31. Гракина Э.И. Ученые - фронту. 1941-1945/ Э.И. Гракина. - М.: Наука, 1989. - 256 с.

32. Маин В.Н. Сельская интеллигенция в годы Великой Отечественной войны /

В.Н. Маин. - Воронеж, 1985. - 159 с.

33. Смоляков Л.Я. Социалистическая интеллигенция / Л.Я. Смоляков. - К.: Политиздат Украині, 1986. - 224 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь