пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)

16. Розміри міської родини в радянській державі у першій половині 1920-х років (на матеріалах донбасу)


І. В. Стріонова

Обрана автором тема дослідження є актуальною, оскільки вказаний аспект історії сім’ї у перше десятиріччя післяжовтневої доби привертає все більшу увагу вчених сьогодні. Це пов’язано із важливістю врахування досвіду минулого у сімейній політиці держави щодо різних типів родин, розміри та склад яких є однією з головних їх характеристик. При вивченні проблеми важливо та слід враховувати вплив місцевих чинників на неї. У наші дні в умовах демократизації України створено сприятливі умови для дослідження тих чи інших питань, відкрито доступ до архівних матеріалів, на які раніше, у радянську добу, було накладено табу.

Нині питання розмірів міської родини знайшло своє висвітлення у працях науковців. Відзначимо роботи радянських соціологів А.Г.Харчева «Брак и семья в СССР», Е.К. Васильєвої «Семья и ее функции», російського демографа А.Г.Вишневського «Серп и рубль: Консервативная модернизация в СССР», які в цілому у своїх працях звертають увагу на чисельність сім’ї в радянській державі, а також російських істориків Н.А. Араловець «Российское городское население в 1897 - 1926 рр.: брак и семья», яка у своєму дослідженні виділила проблему зміни чисельності міської родини на початку 1920-х рр. окремим пунктом-параграфом, Н.Б.Лебіної «Повседневная жизнь советского города: Нормы и аномалии. 1920-1930», яка дослідила тогочасні умови життя сімей у Ленінграді. Але, на думку автора статті, слід приділити увагу змінам розмірів родини у радянській країні у відповідності з соціальним становищем сімей у суспільстві у 1920-ті роки.

Метою дослідження є вивчення та з’ясування реальних розмірів міської родини у радянській державі у першій половині 1920-х років, причин їхнього коливання та вплив соціального статусу на чисельність сім’ї. Відомо, що саме у цей час панівним класом у суспільстві було проголошено пролетаріат, соціальний статус буржуазії зазнав змін. Але як відобразилися ці суспільні трансформації на зовнішньому обличчі родини, у даному випадку міської? Чи були міські сім’ї всі у післяреволюційну добу пролетарськими, а відповідно мали одні і ті самі певні характеристики, які часто зустрічаємо у літературі? Якою була загалом величина міської родини у пожовтневе десятиріччя?

Сьогодні вже піднімається проблема, що під час переписів населення, люди, намагаючись продемонструвати свою лояльність новій (радянській) владі у постреволюційну добу, заповнюючи особистісні картки, часто нехтували певною мірою реальними фактами, подіями, що мали місце у їхньому житті, зображуючи саме «правильну» автобіографію [1]. Але, враховуючи зазначене, дослідник відтворює власне бачення такої характерної ознаки міської родини як розміри у відповідності та у зв’язку з її соціальною приналежністю.

Джерельну базу дослідження становлять документи Державного архіву Донецької області. Воно побудоване головним чином на матеріалах переписів населення, а саме: Першого Всезагального перепису населення Російської імперії в Катеринославській губернії 1897 р., перепису населення на Донбасі в 1920 р., Суцільного подвірного перепису Донецької губернії та підсумках демографічного перепису Донбасу 1923 р.

Е.К.Васильєва, А.Г.Вишневський пишуть, що у першій половині 1920-х років середній показник розмірів міської сім’ї на території СРСР становив приблизно 4 особи (3,9) [2]. Проте він змінювався під впливом місцевих характеристик регіонів у залежності від типових традиційних установок, менталітету населення та є пов’язаним із рівнем урбанізаційних процесів, індустріального розвитку адміністративно- територіальних одиниць країни. У той же час ті чи інші області радянської держави у вказаний період після завершення в них Громадянської війни тільки ставали на рейки мирного будівництва, вони розпочинали тривалий процес відбудови народного господарства, що певним чином визначило загалом не дуже значні відмінності у середніх розмірах міської родини. Але слід відзначити, що у південних республіках Союзу модернізація у приватній сфері суспільства відбувалася повільнішими темпами, що відповідним чином відобразилось на меншій зміні складу сім’ї у цих регіонах держави, ніж в інших [3].

Вивчаючи питання величини міської родини в радянській державі у першій половині 1920-х рр., дослідник вирішив доцільним висвітлити проблему, спираючись на класифікацію розподілу сімей, а саме населення, за соціальним становищем російського професора О.А. Кауфмана, яку було взято за основу при підведенні підсумків перепису населення 1923 р. Згідно з нею було виділено три групи сімей: робітничу - родини робітників; «змішану», що включала сім’ї, які складалися з так званих пролетарських елементів і службовців; «інші» родини - ті, члени яких за своїм соціальним станом не входили до вище зазначених двох категорій (інтеліґенція, торговці та ін.) [4].

Слід відмітити, що упорядниками перепису населення 1923 р. не надавалися чіткі пояснення, визначення, громадян яких професій маємо відносити до робітників, службовців та «інших», окрім вже наведених автором характеристик вказаних груп сімей. Американська дослідниця Ш. Фіцпатрик вважає, що у 20-ті роки XX ст. ремісники різного роду у минулому, наприклад: ковалі, столяри - ще не завжди самоідентифікували себе як представники пролетаріату, хоча у пізніші радянські роки їх сприймали як осіб пролетарського класу. Проте ті, хто відчували сутність суспільних змін, значення мати робітниче походження у державі диктатури пролетаріату, відносили себе, свої сім’ї до пролетарських [5]. На думку автора статті, таким чином за даними перепису і селяни-заробітчани могли опинитись серед робітничого класу та у групі «інших» сімей, як і селяни-кустарі - у групі «інших» родин разом з інтеліґенцією, торговцями. Але варто зазначити, що у зв’язку з тим, що за даними перепису 1923 р. члени групи «інших» родин були найбільш освіченими, порівнюючи з двома попередніми групами [6], маємо підстави говорити, що більшість «інших» сімей складалися з представників колишніх провідних верств населення. Зауважимо, що такі висновки є лише припущенням дослідника та носять гіпотетичний характер. Та в цілому автор вважає, що ця «картина» життя родини є достойною уваги пошуковців, оскільки все-таки надає інформацію нам про соціальну ситуацію, яка склалася у 20-ті роки в державі.

Як до Жовтневої революції в Російській державі, так і у післяреволюційне десятиліття можемо говорити про відмінності у розмірах міських сімей, які належали до різних соціальних верств населення. Так, наприклад, у містах Тверської губернії на початку XX ст. величина родини робітників коливалася від 4,6 до 7,1 членів [7]. Слід відзначити, що російський вчений С. Жилкін пояснює такі зміни розмірів сімей чималим впливом рівня житлового забезпечення останніх. Згідно з ним у більших квартирах за площею проживали і більші за складом родини. У своїй науково-дослідній праці «Жилищные условия в городах Тверской губернии» у дореволюційну добу він відмітив, що склад сімей ремісників і робітників співпадав у маленьких квартирах та становив 4,6 особи; у середніх за розмірами приміщеннях родини ремісників включали 5,8 особи, а робітничі сім’ї - 5,4; тоді як у квартирах, площа котрих більша 16 кубічних сажнів (один сажень - це 2,13 метри), родини ремісників охоплювали 8,1 членів, а родини робітників - 7,1, про що вище зазначено [8]. Та сім’ї інтеліґентів і купців складалися з меншої кількості осіб, наприклад, у містах Тверської області вони у дожовтневий період включали відповідно від 3,5 до 6,6 членів, хоча заможні верстви населення мали кращі умови житлового буття. При цьому найменший показник розмірів родини спостерігається у сім’ ях інтеліґентського походження, який становив 5,4 члени [9]. Цей факт можна пояснити поширеним твердженням, що чим вищий культурний рівень людини, чим більше вона є освіченою, займається розумовою працею, тим більше та краще вона регулює та намагається впливати на репродуктивну функцію родини.

Вивчаючи вказане питання, проаналізуємо інформацію у нижче наведеній таблиці.

Отже, згідно зі статистичними даними, наведеними у демографічному переписі Донбасу 1923 р. та у підсумках суцільного подвірного перепису Донецької губернії (січень-лютий 1923 р.), бачимо, що більшість міських сімей Донбасу у відповідності з особистісними характеристиками соціального статусу їх членів не відносили себе до так званих «пролетарських». Так, згідно з даними вказаних переписів у Донецькій губернії лише у Луганську кількість саме робітничих сімей перевищила чисельність «інших» у перші 1920-ті роки. Але ще у Шахтах і Юзівці майже половина родин цих міст була «робітницького» походження. У Таганрозі, в принципі, соціальна ситуація була схожою, що видно з таблиці 1. У Бахмуті, Маріуполі спостерігаємо подвійне збільшення кількості сімей групи «інших». А в м.Старобільську навіть у 8 разів кількість визначених себе як робітничих сімей була меншою від так званих «інших» [11]. Бачимо, що у відомих як промислові центри Донбасу містах: Луганську, Юзівці, Шахтах - у 20-ті роки XX ст. спостерігається більший контингент осіб, які вже усвідомлено чи несвідомо, але віднесли себе та зарахували до пролетарів країни. Проте не все міське населення Донбасу вважало себе пролетарським. Та чи мали місце у повсякденному житті у добу НЕПу відмінності у розмірах сімей у великих містах Донецької губернії, які відрізнялися певним чином (вище вказаним у статті) за своєю соціальною приналежністю?

Так, чисельність міської родини у досліджувані автором роки зазнавала змін у відповідності з їх соціальною визначеністю. Чи значними були відмінності середніх показників розмірів міських сімей за класифікацією останніх на базі переписів населення 1920-х років?

У переписах населення 1923 р. вказується, що більшість сімей робітників в окружних містах Донецької губернії складалися з трьох осіб. Проаналізувавши дані у вище наведеній таблиці, бачимо, що такі родини складали 22,5% від загальної кількості сімей цієї групи. Середній показник чисельності родини робітників зменшився у цей час, порівнюючи з довоєнним періодом. На другому місті за кількісними показниками робітничих родин були сім’ї з двох осіб, які становили 19,8% відповідно. Значний відсоток загальної кількості сімей робітників в окружних містах мали родини з чотирма членами (18,5%). Можемо казати, що в цілому сім’ї ці були простими, нуклеарними, хоча у зв’язку із загибеллю чималої частки населення країни під час Першої Світової війни, Громадянської війни поширеним явищем були і неповні складні родини. Наприкінці першої чверті XX ст. у містах Донеччини зустрічалися родини робітників, які складалися з п’ятьох (14,7 % сімей), шістьох (9,1%), семи (5%) осіб. У Донбасі також були родини, розміри яких досягали вісьмох, дев’ятьох осіб та більше. Проте їх рідко можна було побачити. Останні складали приблизно чотири відсотки від загальної кількості сімей робітників [12].

Таке коливання розмірів родини, на думку автора, пов’язане з тим, що у повоєнні роки часто можна було зустріти як неповні прості, так і складні сім’ ї. Окрім того, зафіксоване у переписах 1920-х рр. існування великих сімей можна пояснити тим фактом, що робітники мали труднощі із житловим забезпеченням, що було характерним феноменом того часу для робітничого населення в радянській державі й тому подружжю доводилося співіснувати з іншими поколіннями. Існування ж незначних за своєю чисельністю родин у промисловому регіоні, у даному випадку в Донецькій губернії, визначалося тим, що тут було чимало мігрантів, холостяків, прийшлої робочої сили [13].

Якщо більшість родин робітників (75%) складалися з 2 - 5 членів, то у «змішаних» сім’ях у досліджуваних автором містах спостерігаємо помітне збільшення кількості родин з 3-6 особами включно. У великих містах Донецької губернії наприкінці першої чверті XX ст. «змішаний» тип родини, як видно у вище вказаних переписах населення Донбасу, яка складалася з двох членів становив 5,3 %, трьох - 14,9 %, чотирьох - 20,3 %, п’ятьох - 19, 3 %, шістьох - 16,3 %, сімох - 9,2 %, восьми - 7, 6%, з дев’яти та більше - 6,1 %. Згідно зі статистичними даними у цій групі сімей відзначимо значно більший відсоток загальної кількості родин із вісьмома, дев’ ятьма членами. Якщо у сім’ ях робітників останні складали в середньому чотири відсотки, то у так званій змішаній групі сімей вони загалом займали чотирнадцять відсотків, а в «інших» родинах за класовою ознакою - лише приблизно три з половиною відсотки [14].

На думку дослідника, таке помітне збільшення розмірів сімей «змішаної» групи у порівнянні з двома іншими пов’язано також із більшим представництвом у цих родинах людей похилого віку. Адже як видно у переписах населення найбільший відсоток осіб за 50 років проживає в них. Так, в «змішаних» родинах Донецької губернії у першій половині 1920-х років було 13-14% членів, яким за 50 років. А в м.Бахмуті цей показник сягав навіть 19 %. Коли, наприклад, у сім’ ях робітників останній становив 910%. Але середній показник людей похилого віку в «інших» родинах незначно відрізнявся від останнього в «змішаній» групі. У «інших» сім’ях він складав 12,6% в цілому у містах Донбасу [15]. Проте, як буде зазначено нижче у статті, чисельність «інших» родин є найменшою, порівнюючи з двома попередніми групами. В чому ж причина такої відмінності?

У переписах населення початку 1920-х років спостерігається найменший статевий дисбаланс у «змішаних» сім’ях [16], що відповідно безпосередньо відобразилось на репродуктивній функції родини. До того ж вони мали кращі житлові умови буття, що певним чином впливало на здоров’я, тривалість життя. Так, наприклад, якщо родини робітників переважно проживали в однокімнатній квартирі (60%), а приблизно 29% з них - у двохкімнатній і лише 6,6% - у трьохкімнатній, то кількість сімей змішаної групи, які мешкали в одній кімнаті, сягала 45%, у двох - 33%, у трьох кімнатах - 13%; а для «інших» сімей дані житлові умови виражаються у наступному співвідношенні: 48% : 32% : 12% [17]. Хоча ці загальні показники рівня житлових умов сімейного побуту є кращими у представників змішаної групи, та маємо пам’ ятати, що родини останньої були більшими за розмірами, а згідно з переписом населення 1923 р. відповідно менше кубатури повітря припадало на одну особу цієї групи, наприклад, в двох-, трьохкімнатних квартирах, ніж в «інших» сім’ях [18]. Ці дані також свідчать про невирішеність проблеми житлового забезпечення у перші повоєнні 1920-ті роки, що мала вплив на існування та збереження великого складу родин у період, який вивчається дослідником.

У категорії родин «інше населення» спостерігаємо значне зменшення кількості за розмірами великих сімей, порівнюючи зі змішаною групою. За своєю чисельністю «інші» сім’ї були близькими до родин пролетарського походження. Серед сімей вказаної групи переважають - з двома-чотирма особами [19]. Згідно зі статистикою культурний рівень цієї групи родин був вищим, ніж у робітничих та змішаних [20]. Та з практики знаємо, що загалом рівень освіченості людей знаходиться у зворотньому зв’язку з репродуктивною їх функцією.

Згідно з переписами населення Донбасу в першій половині 1920-х років в окружних містах цього регіону «інші» родини, що включали в себе двох членів становили 21, 6 %, трьох - 21,3 %, чотирьох - 17,7 %, п’ятьох - 13 %, шістьох - 7,5 %, сім - 4,4 %, вісім - 2,04 %, дев’ять та більшу кількість членів - 1,6 %. Статевий дисбаланс є дуже помітним за даними переписів населення 1920-х рр. у сім’ях цього різновиду [21]. Цей чинник також вплинув на зменшення розмірів міської родини групи «інших», що було наслідком людських втрат у Першій Світовій війні, Громадянській війні. У переписі населення 1923 р. мала чисельність сім’ї пояснюється чималою кількістю мігрантів-працівників.

Де ж поділися родини буржуазії? Автор вважає, що сім’ї колишнього авторитетного буржуазного класу, які залишилися після міжусобної війни білих і червоних, не зникли в місті, а заховались серед родин цієї групи. Хоча, можливо, були представлені і в «змішаній». Але таке твердження є лише гіпотезою, та не безпідставною. Так, наприклад, більшість сімей євреїв за переписами населення належала до групи «інших». Відомо, що представники цієї нації мали добрий рівень освіченості, а останнє являється характерною ознакою «інших» сімей [22].

Отже, згідно зі статистичними даними загалом міська сім’я на Донеччині у першій половині 1920-х рр. включала в себе 3-4 члени, хоча родини «змішаного» типу у містах Донбасу переважно мали 4-6 членів. Це пояснюється незначною часткою останніх у загальному відсотковому співвідношенні сімей на вказаній адміністративній території. Родини робітників і службовців складали приблизно 5 % від кількості сімей Донецької губернії. Порівнюючи середні розміри міської сім’ї Донецького регіону у 1920-ті роки з чисельністю родин у інших містах УСРР, привертає увагу той факт, що характерним явищем у приватній сфері тих міст є функціонування сімей, які складаються не менше, ніж з чотирьох осіб (зазвичай з 4,5 членів) [23]. При цьому маємо пам’ ятати, що Донеччина, як і інші російські регіони, чимало збитків понесла у добу Громадянської війни та одночасно з неї, як з української області, вивозилось зерно під час голоду 1921 - 1922 рр., незважаючи на неврожай, що відповідно вплинуло на помітне зменшення розмірів міської родини у досліджуваний автором період. Також слід не забувати, що Донбас був і є потужним промисловим регіоном держави.

Відзначимо, що величина міської сім’ї була меншою, аніж сільської. Селянська родина в УСРР на початку 1920-х рр. складалася в середньому з 5 осіб, про що свідчить проведене навесні 1922 р. опитування населення країни. Але мало місце коливання її розмірів і до 5,8 осіб. Також зазначимо, що, порівнюючи з дореволюційною добою, згідно із Всеросійським переписом населення 1897 р. у Катеринославській губернії спостерігається зменшення складу сімей у містах. Так, на початку XX ст. загалом міська родина складалася з 5 - 6 членів в Російській імперії. Наприклад, в Воронежі - з 5, 2 членів, в Одесі - з 5, Белебеї - з 6, Рязані - 4,7, Курську - з 5,7, в Путивлі - з 5,5 осіб [24].

Проаналізувавши статистичний матеріал, наведений у вище зазначених переписах населення, дослідник прийшов до висновків, що, незважаючи на деякі відмінності у соціальному статусі сімей, в цілому чисельність родин, які часто зустрічалися у повсякденному житті міст у радянській державі у 1920-ті роки, була схожою, за деякими винятками. Міська родина у період відбудови народного господарства загалом була невеликою та складалася з трьох-чотирьох членів, що було характерним явищем багатьох міст у створеному на початку 20-тих років XX ст. СРСР. Головним чином на розміри міської сім’ї у досліджуваний автором період впливали статевий дисбаланс населення в країні у повоєнні роки, труднощі матеріального характеру, проблема житлового забезпечення, освіченість народу та його обізнаність у радянських нововведеннях, що стосувалися приватної сфери суспільства.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Стяжкіна О. «Правильна біографія» пересічної людини 1920-тих років: способи конструювання минулого (на матеріалах Донбасу) [Електронний ресурс] / О. Стяжкіна // Нові сторінки історії Донбасу: зб. статей / гол. ред. З.Г. Лихолобова. - Донецьк: ДонНУ, 2008. - Кн. 15/16. - С. 204 - 224.

2. Вишневский А.Г. Серп и рубль: Консервативная модернизация в СССР [Электронный ресурс] / А.Г.Вишневский. - М.: ОГИ, 1998. - С. 138 - Режим доступа: http://demoscope.ru/weekly/knigi/s&r/vishnevskiy.html; Харчев А.Г. Брак и семья в СССР [Электронный ресурс] / А.Г.Харчев. - 2 изд., перераб. и доп. - М.: Мысль, 1979. - 365 с. - Режим доступа: http://www.detskiysad.ru/raznlit/brak.html

3. Там само.

4. Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь - февраль 1923 г.). Т.2: Итоги городской переписи 1923 г. - Харьков: 4-я Типография Транспечати, 1923. - С. 22

5. 5.Фицпатрик Ш. Классы и проблемы классовой принадлежности в Советской России 20-х годов [Электронный ресурс] / Ш.Фицпатрик; [пер. В.Шурыгин] // Вопросы истории. - 1990. - № 8. - С. 16-31. - Режим доступа к журналу: http://scepsis.ru/library/id 543.html

6. Итоги демографической переписи Донбасса 1923. Т.4: Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь - февраль 1923 г.) / С.Мазлах. - Харьков: Типо-лито-фото-цинкография Военно-Редакц. Сов. УВО им. М.В.Фрунзе, 1923. - С. 2 - 75.

7. Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь - февраль 1923 г.). Т.2: Итоги городской переписи 1923 г. - С. 25.

8. Там само.

9. Там само.

10. Итоги демографической переписи Донбасса 1923. Т.4. - С. 2, 20, 36, 42, 44, 48, 74; Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь - февраль 1923 г.). Т.2. - С. 66 - 73.

11. Там само.

12. Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь - февраль 1923 г.). Т.2. - С. 24.

13. Там само.

14. Там само.

15. Итоги демографической переписи Донбасса 1923. Т.4. - С. 2 - 75.

16. Там само. - С. 2-3, 20-21, 36-37, 42-43, 44-45, 48-51, 74-75.

17. Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь - февраль 1923 г.). Т.2. - С. 24 - 26, 66 - 73.

18. Там само. - С. 24, 28 - 29, 66 - 73.

19. Там само.

20. Итоги демографической переписи Донбасса 1923. Т.4. - С. 2 - 5, 20-21, 36-37, 42-45, 48-51, 74-75.

21. Там само. - С. 2-75.

22. Там само. - С. 2 - 75, 242 - 297; Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь - февраль 1923 г.). Т.2. - С. 36; Фицпатрик Ш. Вказ. праця.

23. Итоги демографической переписи Донбасса 1923. Т.4. - С. 2-75; Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь - февраль 1923 г.). Т.2. - С. 33, 66 - 73.

24. Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (январь - февраль 1923 г.). Т.2. - С. 15; Первая всеобщая перепись населенія Россійской імперіи, 1897 г. Т. XIH: Екатеринославская губернія / Н.А.Тройницкий. - СПб.: ЦСК МВД, 1904.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь