Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)

15. Діяльність органів дворянської опіки у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. (за матеріалами державного архіву херсонської області)


Ю.В.Константинова

Зміни у суспільному житті населення, що відбулись наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., торкнулись усіх станів. Дворянство, як стан, що в цей час зазнав найбільших перетворень, змушене було шукати шляхи подальшого розвитку та збереження станової ідентичності. Тому вивчення діяльності Дворянської опіки, як установи, на яку покладались обов’язки охоронця майнових та станових прав, має велике значення для формування цілісної картини внутрішньостанових відносин та історії цього прошарку взагалі.

Існує достатня кількість праць як радянського періоду так і сучасних, присвячених дворянству, але більшість з них стосується окремих питань. У них повністю або частково характеризуються зміни в середовищі дворянства А. Корелін, О. Донік,

С. Брук, В. Кабузан, Б. Миронов та інші [1]. Перетворення в становищі поміщиків та еволюцію поміщицького землеволодіння показали Н. Темірова, В. Лаверичев, Ф. Турченко [2]. В цих роботах, характеризуються загальні тенденції розвитку цього стану, економічні складові його добробуту, тенденції соціальних перетворень у період, що висвітлюється. Діяльність органів опіки, опосередковано показана в розділах, які стосуються корпоративних установ дворянства, доброчинної діяльності. Тому залишається актуальним вивчення такої складової дворянського самоврядування як опіки.

Метою статті є висвітлення діяльності органів дворянської опіки на основі документів, які зберігаються у Державному архіві Херсонської області (ДАХО). Вони зібрані в окремий фонд 287, який містить укази Херсонського губернського правління; журнали та протоколи засідань повітової дворянської опіки, Херсонського і Катеринославського окружних судів, звіти про діяльність опіки; справи про встановлення опіки та призначення опікунів над майном дворянських сиріт; витяги з метричних книг церков, доручення на управління та угоди про оренду майна, яке перебувало під опікою [3].

Херсонська дворянська опіка була створена на підставі «Учреждения про губернии» 1775 р. та «Жалуваної грамоти дворянству» 1785 р. Вона діяла на території Херсонського повіту та підпорядковувалась Міністерству юстиції.

Згідно Жалуваної грамоти дворяни кожної губернії складали особливе дворянське суспільство зі статусом юридичної особи з відповідними привілеями та атрибутами - правом володіти майном та капіталом, укладати майнові угоди, вступати у права, мати власне приміщення для зборів, печатку, діловодство та архів. Втілення станових прав та привілеїв дворянства знайшло своє відображення в діяльності таких органів: губернського та повітового дворянських зібрань, дворянського депутатського зібрання, губернського та повітового предводителя дворянства, повітових дворянських опік [4]. Останні є предметом вивчення у даній статті.

Під опікою перебували тисячі маєтків, і ця цифра постійно зростала. За даними А.Кореліна, в Російській імперії з 1885 до 1895 рр. кількість дворянських опікунств збільшилася з 15 670 до 16 429, а вартість майна, що перебувало під контролем опік - до 243 млн. руб. [5].

Повітові дворянські опіки, які включали предводителя дворянства та засідателів, здійснювали нагляд за неповнолітніми сиротами, дворянами похилого віку та «явними марнотратцями свого майна». До скасування кріпосного права в опіку бралися маєтки поміщиків, котрі зловживали своєю владою над селянами. Завдання опіки було чисто охоронне - попередити можливі розтрати та розкрадання майна.

Дворянська опіка була важливою частиною діяльності дворянських зборів. На загальному засіданні обиралися засідателі опіки, котрі розглядали стан поміщицьких господарств, власники яких з огляду на різноманітні причини не мали змоги ними керувати. Найчастіше під опіку бралися маєтки, чиї власники померли, залишивши неповнолітніх спадкоємців. Якщо вдова була нездатна керувати маєтком, і починався його занепад, встановлювався контроль. Порядок призначення опіки був наступним: піклування про неповнолітніх, божевільних, марнотратців, глухонімих та німих із дворянського стану покладалось на дворянську опіку, піклування ж про осіб, які належали до особистого дворянства, покладалося на сирітський суд, що функціонував у кожному місті [6].

Але в першу чергу під опіку потрапляли неповнолітні, які залишились без батьківського піклування, та їхнє майно. Цивільне законодавство передбачало дві форми контролю: опіку та піклування. Було виділено три вікові категорії неповнолітніх: малолітні до 14 років; особи від 14 до 17 років; особи від 17 до 21 року . Перші дві категорії перебували під опікою, вони позбавлялися права здійснювати будь-які юридичні дії, тобто визнавалися недієздатними, всі необхідні кроки за них виконував опікун. Піклування про осіб віком від 17 до 21 року суттєво розширяло їхні права. Частіше за все особи, які переходили до цієї категорії, зверталися до опіки з проханням призначити піклувальником свого попереднього опікуна. З цього моменту вони мали право самостійно керувати майном, але зі згоди піклувальника, основним завданням якого була допомога неповнолітньому при здійсненні ним особистої юридичної діяльності.

Основою для встановлення опіки для малолітніх виступала смерть батьків; для божевільних - визнання їх такими у встановленому порядку; для глухонімих та німих - обстеження лікарем, яке підтверджувало нездатність сприйняття оточуючого світу та виражати свою волю; для марнотратців - докази життя що не відповідало достатку. Приводом для призначення опіки слугувала також смерть одного з відповідачів під час процесу або смерть боржника під час виконання рішення. Опікунська рада призначала опікуна, який отримував за свою діяльність 5% від прибутку неповнолітнього, отриманого в результаті господарської діяльності. Якщо опікунів було декілька, ця частка поділялась між ними [8].

Існувало декілька етапів впровадження турботи з боку дворянської опіки та сирітського суду. Спочатку близькі родичі або знайомі особи, що підлягала опіці, повинні були повідомити предводителя дворянства або міського голову про обставини щодо встановлення опіки (смерть батьків, визнання недієздатним тощо). Дворянська опіка чи сирітський суд повинні були зібрати відомості, призначити опікуна до особи що підлягала опіці та її майна, якщо це не було відображене у заповіті батьків чи родичів. Опікуни приступали до своїх обов’язків після отримання указу про призначення. Ця норма стосувалась не тільки опікунів, які призначались опікою чи судом, але й тих, хто призначався за заповітом. Наприклад, відставний штабс-капітан М.Ф. Попов подав прохання у Миколаївський міський сирітський суд про встановлення опіки над майном померлої дружини дворянина С.П. Дембінської-Піорі за малолітством її дітей Михайла та Зінаїди. По заповіту він був призначений опікуном. Також він просив надати дозвіл на купівлю для дітей будинку у м. Миколаєві. Опіка визнала його опікуном і дала дозвіл на придбання житла [9].

Що стосується осіб, визнаних божевільними, то родина повинна була для підтвердження цього факту надати запит до місцевого керівника. Хворого піддавали огляду у лікарні губернського правління або за місцем помешкання. Якщо особу визнавали хворою, матеріали подавались на розгляд Сенату. В разі погодження Сенату з рішенням лікарів над особою та майном хворого встановлювалась опіка, яка найчастіше надавалась найближчим родичам. Так, у 1905 р. діти дворянина С.І. Гіржева звернулись у дворянську опіку з проханням визнати свого батька божевільним, який страждав «старческим слабоумием» та призначити опіку над ним і його майном. Опіка після лікарської експертизи визнала С.І. Гіржева дійсно хворим, але призначила опікуном сторонню особу [10].

Хоча завідування опікою базувалося на станових принципах, опікунами могли бути як родичі, так і сторонні особи. До призначених опікунів висувались певні вимоги. Передусім, він повинен був бути людиною, що піклується про здоров’я, утримання та виховання дитини, або підопічного. Опікуном не могли призначити особу, яка характеризувалась як марнотратець, мала явні пороки, була позбавлена прав стану за судом, сварилася з батьками дитини тощо. Кількість опікунів чітко законом не визначалася, їх могло бути кілька [11].

Наприклад, після смерті дворянина П.П. Висоцького залишилось рухоме та не рухоме майно, капітал та п’ятеро неповнолітніх дітей (всього їх було 11). Мати звернулась до дворянської опіки з проханням визнати її опікуном разом з повнолітніми синами. Ще за життя померлий частинами почав розпродавати свої землі, і на момент його смерті не всі операції з продажу були завершені. Тому дворянська опіка визнала необхідним для приведення у порядок майнових справ і в інтересах малолітніх спадкоємців запросити у співопекуни до матері особу з юридичною освітою. В даному випадку опіка посилалась на своє право призначати опікуна із сторонніх осіб, якщо цього потребували інтереси малолітніх. [12].

Існувало три способи залучення до виконання опікунських обов’язків: за заповітом, за законом та за призначенням. У першому випадку батьки мали право призначати у заповіті до своїх малолітніх дітей та майна опікунів на свій розсуд. Призначити опікуна могла і стороння особа, якщо вона заповідала малолітньому своє майно. У другому - законна опіка належала тільки батькам, а у випадку з душевнохворими - найближчим родичам. Однак, батьківська влада не розповсюджувалась на майно дітей, і до цього майна по заповіту міг бути призначений сторонній опікун, окрім батьків. Наприклад мати, помираючи, залишала маєток під опікою свого брата, а не чоловіка; стороння особа заповідала капітал дітям, усуваючи батьків від опіки над ним. Але існували й інші випадки, наприклад, після розлучення з дружиною спадковий дворянин Ф.Л. Карачевський-Вовк звернувся до органів дворянської опіки з проханням призначити його дружину, з якою після розлучення залишились діти, опікуншею для здійснення на їхнє ім’я кріпості у розмірі 20 тис. руб. на частину маєтку, який йому належав. Звісно, опіка дала згоду [13].

Третій спосіб вступав у силу, коли у заповіті опікун не був призначений, а батько чи мати не могли виконувати свої обов’ язки, тоді опіка сама могла призначати опікуна. Так у справі щодо встановлення опіки над неповнолітніми дворянами Георгієм та Левом Скадовськими, мати яких була вбита, а її чоловік визнаний винним у цьому злочині (за рішенням суду, він здійснив його у стані афекту), їхня бабуся з боку матері звернулася з проханням призначити її опікуном своїх онуків [14].

До обов’язків опікуна входило піклування про фізичне, моральне та розумове виховання неповнолітнього підопічного та підготовка його до життя згідно суспільному положенню. При вирішенні питань виховання та освіти дитини опікун міг діяти на свій розсуд, але для запобігання зловживаннями опікун був зобов’язаний надавати звіти відповідним установам про утримання та виховання підопічного [15]. Опікуни звітували перед дворянською опікою або сирітським судом раз на рік у січні та по закінченню опіки. Щорічний звіт містив інформацію про прибутки, витрати, утримання та виховання підопічного. Опікунські установи при розгляді звітів могли дати інші вказівки опікунам. Звітність була невід’ємною умовою опікунської діяльності. Так, у своєму звіті за 1916 р., штабс-капітан М.Ф. Попов зазначав, що його підопічний Михайло Дембінський-Піорі, закінчив курс з додатковим сьомим класом реального училища, з «4» в середньому у атестаті за 5-бальною системою, потім добровільно вступив на військову службу, закінчив Тверське кавалерійське училище, у 1914 р. отримав звання прапорщика, у 1915 - корнета. Інша його підопічна Зінаїда, перейшла у 6-й клас гімназії, з музики (фортепіано), готувалась до вступу у консерваторію [16].

Підопічний міг поскаржитись на дії опікуна, якщо вони завдавали йому шкоди. Наприклад, діти спадкових дворян Григорія та Марії Кущинських звернулись до Сирітського суду з приводу розкрадання їхнього майна далекими родичами. Опіка призначила розслідування з митою визначення їхнього дворянського статусу та обсягів майна. В ході розслідування було встановлено, що після смерті батька майно складало: 5 дес. землі (прибутковість - 30 руб. на рік), корова з телям, бик-бугай та телиця. На момент розслідування залишилось лише 5 дес. В результаті опікуном був призначений їхній дядько [17].

Звернутися зі скаргою на опікуна міг також душевнохворий. Так, спадковий дворянин І. Конопацький, який Херсонським губернським правлінням був визнаний таким, що страждав на божевілля і потребував опіки, звернувся до Дворянської опіки з проханням змінити опікуна, яким на той час була його дружина. Він скаржився, що проживав у чужих людей і винен їм гроші, тому що дружина видавала дуже малу частку його пенсії. Опікун був змінений на сторонню особу [18].

Більш жорсткі вимоги висувались до опікуна з управління та розпорядження майном підопічного. Вся діяльність його у цьому напрямку контролювалась опікунськими установами. Навіть право самостійного розпорядження грішми малолітнього обмежувалось приписами опікунських установ - використовувати ці кошти тільки за цільовим призначенням. На отримання капіталів із кредитних установ, продаж майна малолітніх, заставу або здачу майна в оренду потрібно було отримати дозвіл опікунської установи [19].

Дорогоцінності та цінні папери опікун мав зберігати у безпечному місці, гроші міг віддавати під проценти у застави або під векселя або ж використовувати на торги, промисли тощо. Строк на віддачу опікуном у оренду маєтку малолітнього обмежувався досягненням ним 17-річного віку. Витрати на утримання чи виховання не повинні були перевищувати прибутки з майна підопічного. Якщо на маєтку був борг, то опікун мав прагнути вирішити це питання.

Капітали осіб, що перебували під опікою, зберігалися в державному банку. Продаж майна малолітнього відбувався під наглядом опікунських установ. Так, у справі про опіку над спадкоємцями дворянина Андрієнко-Нечитайла мати-опікунша для зняття грошей з рахунків дітей на їхнє утримання повинна була отримати розпорядження опіки [20]. Дворянська опіка також контролювала своєчасне внесення внесків за банківськими кредитами та іншими виплатами [21]. Рухоме та нерухоме майно підзвітного передавалось опікуну за описом, який відтворювався у двох екземплярах в присутності члена опікунського управління та двох свідків. Один екземпляр передавався в опікунську установу, а інший отримував опікун. Зразки таких описів містяться у справах №14, 16 та 20 фонду 287 ДАХО, вони представляють чималий інтерес для дослідника, бо дають уявлення не тільки про матеріальний стан підопічного, але й про побутові умови та повсякденне життя дворянства у період що розглядається.

Процес зубожіння дворянства опосередковано представлений у матеріалах дворянської опіки. Так, предводитель Херсонського повітового дворянства, звернувся з проханням до Херсонського губернського предводителя дворянства призначити грошову виплату у розмірі 250 руб. на утримання дітей спадкових дворян Кущинських та навчання їх у Херсонському початковому училищі, тому що їх опікун дядько не мав на це коштів [22].

Опіка розповсюджувалась не тільки на майно, але й на борги. Так, після смерті дворянина І.Ф. Барташинського опікуном дітей і майна стала його дружина. Оскільки чоловік залишив борги понад 10 тис. руб., для погашення його дружина звернулася до дворянської опіки з проханням зняти проценти з цінних паперів [23].

Інший приклад. Після смерті дворянина Г.Г. Байдака залишилось 1500 дес. землі. Спадкоємці для розрахунку з боргами мали продати маєток Златоустовка Херсонського повіту, з проханням про що звернулись до Дворянської опіки [24]. Не краща ситуація з боргами була й у спадкоємців дворянина І.С. Якса-Биковського. У справі міститься опис майна за яким загальна його сума з урахуванням спірного складала 66 470 руб. 03 коп., а сума боргу - 65 586 руб. [25].

Опіка над малолітніми дітьми призначалась не тільки через, те що вони були спадкоємцями майна. Так, дружина померлого дворянина Р.Ф. Згерського-Струмилла звернулася з проханням до Херсонської дворянської опіки призначити її опікуном для захисту інтересів своїх малолітніх дітей та клопотання про їх догляд у зв’язку з відсутністю будь-якого майна після покійного чоловіка [26].

Опікун, який недобросовісно виконував обов’язки, ніс відповідальність. Надані ним звіти ретельно перевірялися. Якщо підопічний ніс збитки через умисел чи недбалість опікуна, останній відповідав своїм майном та звільнявся від обов’язків. Приводом для припинення опіки могла стати смерть дитини, досягнення нею 17 років, після чого опіка перетворювалася на піклування, яке припинялось з досягненням 21 року, смерть опікуна, безвісна його відсутність. У разі, якщо померлий дворянин, володар майна не мав прямих спадкоємців, органи опіки призначали опікуна на власний розсуд до появи такого. Якщо такий не з’являвся у визначений законом термін, рішенням суду майно або маєток та сума за його оренду, що набігла за час пошуків спадкоємця, передавались у розпорядження дворянства губернії [27].

Таким чином, у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. дворянська опіка являла собою становий орган, який у складних пореформених умовах узяв на себе обов’язки зі збереження станових привілеїв осіб, котрі потрапили у скрутне становище, та їхнього майна. Спектр діяльності опіки представлений достатньо широко - від контролю за опікунами неповнолітніх, душевнохворих, німих та глухонімих до піклування про маєтності, які залишились без прямих спадкоємців, до їх знаходження. У перспективі для більш цілісного уявлення про діяльність дворянської опіки на Півдні України необхідно залучити матеріали і інших державних архівних установ.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Корелин А. П. Дворянство в пореформенной России 1861-1904 гг. Состав, численность, корпоративная организация / А. П. Корелин. — М.: Издательство «Наука», 1979. - 303с.; Донік О. М. Промислове підприємництво дворянства України в ХІХ ст.: урядова політика, особливості розвитку, галузеві напрямки /О. М. Донік // УІЖ. - 2007. - №5. - С.18 - 41; Брук С. И., Кабузан В. М. Динамика и этнический состав населения России в эпоху империализма (конец ХІХ - 1917г.) /С. И. Брук, В. М. Кабузан // История СССР. - 1980. - №3. - С.73-93; Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (ХУПІ - начало ХХ в.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства / Б. Н Миронов - Т.1. - СПб., 1999. - 548с.

2. Темірова Н. Р. Поміщики України в 1861-1917 рр.: соціально-економічна еволюція /Н. Р. Темірова - Донецьк: ДонНУ, 2003. - 319с.; Лаверичев В. Я. Крупная буржуазія в пореформенной России 1861-1900. / В. Я. Лаверичев. - М., 1974. - 252с.; Турченко Ф. Г. Ліквідація класу поміщиків на Україні / Ф. Г. Турченко // Український історичний журнал. - 1984. - №6. - С.18-36.

3. Державний архів Херсонської області. Путівник. - К., 2003. - 65с.

4. Миронов Б. Н. Социальная история России. Период империи (ХУІІІ - начало ХХ вв.) / Б. Н Миронов - Т.1. - СПб., 1999. - С.513.

5. Корелин А. П. Дворянство в пореформенной России 1861-1904 гг. Состав, численность, корпоративная организация / А. П. Корелин. — М.: Издательство «Наука», 1979. - С.167.

6. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) [Вступительная статья, Е. А. Суханов] / Г. Ф. Шершеневич - М.: Фирма «СПАРК», 1995. - С.462.

7. Макарова С. В. Институт опеки и попечительства над несовершеннолетними детьми: история его становления в России / С. В. Макарова // Вопросы ювенальной юстиции. Теории и исследования. - 2006. - №1 (6). - Режим доступу :http://juvenjust.org/txt/index.php/t158.html.

8. Шершеневич Г. Ф. Вказ. праця. — С.460, 467; Макарова С.В. Вказ. праця.

9. Державний архів Херсонської області (ДАХО). - Ф.287. - Оп.1. - Спр. 2. - Арк. 5-6.

10. Там само, спр. 16, арк. 1, 10.

11. Макарова С. В. Вказ. праця.

12. ДАХО. - Ф.287, оп.1, спр. 9, арк. 1, 27.

13. Там само, спр. 10, арк. 1-3.

14. Там само, спр. 13, арк. 1, 8.

15. Макарова С. В. Вказ. праця.

16. ДАХО. - Ф.287., оп.1., спр. 2, арк. 10.

17. Там само, спр. 4, арк. 1-2, 6.

18. Там само, спр. 5, арк. 1-3

19. Макарова С. В. Вказ. праця.

20. ДАХО. - Ф.287, оп.1, спр. 6, арк. 42.

21. Там само, спр. 2, арк. 25-26.

22. Там само, спр. 4, арк. 12.

23. Там само, спр. 8, арк. 6.

24. Там само, спр. 19, арк. 9.

25. Там само, спр. 20, арк. 1.

26. Там само, спр. 12, арк. 1.

27. Там само, спр. 3, арк. 59.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь