Електронна бібліотекапідручники


Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)

14. Участь земств у розвитку медичної освіти в україні (друга пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)


Н.М.Разумна

В умовах сучасної економічної кризи, невтішні об’єктивні обставини змусили звернути суспільну увагу до питання фінансування медичних установ та відповідних навчальних закладів, й визнати на державному рівні їх надзвичайно низький рівень.У зв´язку з цим на наш погляд є сенс повернутися до досвіду становлення та розвитку первинної ланки медичної освіти - фельдшерської підготовки та участі земств як органів місцевого самоврядування у наданні стипендіальної підтримки студентам медичних навчальних закладів, зважаючи на їхній практичний досвід у вирішенні багатьох проблем фінансування медичної освіти.

Участь земств у становленні та розвитку медичної освіти в Україні залишається мало дослідженою. Лише деякі автори, зокрема М.С. Ігумнов [1], О.О. Шибков [2], М.М. Левіт [3], в узагальнюючих працях певною мірою торкалися участі земств у процесі створення системи середньої освіти. О.Є. Іванов [4] у роботі, присвяченій студенству Росії, частково висвітлював проблеми розвитку вищої медичної освіти.

Мета дослідження полягає у встановленні місця та ролі земств України у процесі створення та діяльності медичних освітніх закладів середньої ланки. З огляду на це вважаємо за потрібне окреслити завдання даного дослідження: з´ясувати умови та час виникнення перших фельдшерських шкіл, проаналізувати статут та навчальні програми, за якими здійснювалася підготовка фельдшерів, умови прийому та навчання, стан матеріального забезпечення, існування курсів підвищення кваліфікації.

Від початку заснування земств і приблизно до середини 70-х років більшість фельдшерів можна було називати земськими лише формально. У ті часи лише одиниці свідомо йшли працювати до земств. Зазвичай вони отримували освіту в ротних школах

і відомствах державного майна й виконували свої службові обов´язки, проте культурними чи санітарно-просвітніми завданнями громадської медицини занадто не переймалися. Спочатку в земських медичних установах переважали лікарі, що прийшли з урядової служби чи з колишніх наказів громадського піклування. Запрошуючи на роботу лікарів, земське керівництво не могло обмежувати їх якими- небудь визначеними службовими межами, тому що ще не виробило цілісної системи і не могло сформулювати всіх прав та обов´язків [5]. Робота на дільницях була нелегкою: земства повсякчас відчували потребу в молодих кадрах. Вони почали запрошувати на роботу випускників медичних факультетів і лікарських шкіл. Для отримання роботи потенційному працівникові потрібно було написати заяву. Якщо вакансія була, його відразу брали на роботу, якщо ж ні, він ставав на чергу до появи такої [6]. Час довів, що поліпшення медичного обслуговування населення було прямо пов´язане із забезпеченням кадрами. Зазвичай, земства вирішували питання надання медичної освіти всім, хто бажав виходячи із своєї фінансової спроможності. Окрім того, саме вони визначали, хто мав право отримувати медичну освіту, кому надати перевагу: чоловікам чи жінкам! З метою з’ясування системи й особливостей підготовки та перепідготовки середнього медичного персоналу в дослідженні використано широке коло архівних джерел, а саме звіти, журнали засідань, матеріали періодики того часу, тому що вказаному питанню, як у радянській історіографії, так і в сучасній, не надавалося достатньо уваги.

Земськими зборами було визначено, що фельдшерську освіту міг отримати майже кожен, хто виявляв таке бажання, оскільки це не вимагало значних витрат на відміну від навчання в університетах. У зв’язку з цим було ухвалене рішення відкрити в усіх губерніях і, по можливості, у повітах фельдшерські школи, щоб у найкоротший термін забезпечити надання медичної допомоги у сільській місцевості. Однак питання про збільшення кількості фельдшерів і якість їх підготовки хвилювали громадськість ще задовго до земської реформи. Незадовільний стан медичного обслуговування, брак коштів та необхідних медичних кадрів вимагали від медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ і Головного медика Міністерства державного майна терміново вжити відповідних заходів щодо розширення мережі освітніх установ з підготовки середнього медичного персоналу, аптек і приймальних покоїв для обслуговування сільського населення. З метою підготовки якомога більшої кількості фельдшерів Медичний департамент, дозволив прийом слухачів до фельдшерських шкіл Наказів громадського піклування. Фельдшерські школи відкривалися і при губернських лікарнях [7].

На початку питання підготовки фельдшерського й акушерського персоналу стояло для земств особливо гостро. Адже доводилося створювати зовсім інший контингент медичного персоналу, ніж той, котрий готували ротні школи чи відомства державного майна. Однак чіткої системи освіти не існувало, тому: по-перше, повітові земства намагалися готувати фельдшерський персонал власними зусилями при своїх лікарнях; по-друге, вони надсилали стипендіатів до урядових шкіл; по-третє, губернські земства почали відкривати нові школи [8]. Уперше губернські земства вдалися до організації таких шкіл у 1867 р. Зокрема, Полтавському земству була передана фельдшерська школа колишньої лікарні Наказу громадського піклування, проте перші випускники виявилися мало підготовленими. Внаслідок низки клопотань у 1872 р. був виданий статут, а також програма підготовки фахівців у фельдшерських і повивальних школах, на засадах яких почали діяти нові школи. Перша школа була відкрита в 1867 році Полтавським земством, до її учнів було зараховано 149 хлопчиків. У 1870 році Катеринославське земство організувало навчання 107 чоловік, а в 1872 році такі школи відкрили Чернігівське та Херсонське земства з кількістю 87 та 50 учнів [9].

У Херсонській губернії фельдшерська школа була відкрита в приміщенні губернської лікарні 2 жовтня 1872 року, через брак медичних кадрів. Термін навчання був чотирирічний. Спочатку було вирішено здійснювати викладання загальноосвітніх дисциплін тільки в першому класі, згодом, зважаючи на низький рівень підготовки слухачів, вивчення загальноосвітніх курсів було продовжено й у другому та третьому класах. Щорічно учні проходили практику в повітових лікарнях [10].

Після 1872 року, коли програма й статут фельдшерських і повивальних шкіл відомств громадського піклування земськими лікарями були вдосконалені і стали обов´язковими для всіх подібних навчальних закладів, цей процес активізувався. У статуті були визначені основні засади діяльності земських фельдшерських шкіл: головною їх метою була підготовка “обізнаних і досвідчених” фельдшерів... Засновувалися вони зазвичай при губернській земській лікарні й утримувалися за рахунок земства, перебували в безпосередньому підпорядкуванні губернської земської управи, яка і визначала кількісний склад учнів, посилаючись на фінансові можливості земства і потребу у фельдшерах.

У статуті також було відзначено, що навчатися в таких школах мали право і стипендіати від сільських громад чи приватних осіб, розмір сплати за навчання встановлювала управа. У пункті 6 статуту підкреслювалося, що перевага під час набору учнів мала віддаватися сільським громадам. У випадку захворювання учня лікування здійснювалося безкоштовно. Кожному випускникові безкоштовно видавався набір підручників та інструментів. Викладання у школах здійснювалося на підставі встановленої навчальної програми, що передбачала вивчення 26 дисциплін. Зокрема, викладалися наступні загальноосвітні дисципліни: Закон Божий, російська мова, латинська мова, арифметика, геометрія і креслення, географія, російська історія, зоологія, ботаніка, краснопис, елементарні поняття з фізики. Фахових дисциплін було більше: анатомія і фізіологія, фармакологія і фармація, хімія, фармакологія і рецептура, патологія, терапія, дитячі хвороби, хірургія й очні хвороби, масаж, догляд за хворими і надання першої допомоги, гігієна, основи епідемічних і санітарних заходів, сифіліс і венеричні хвороби, ведення медичної звітності, розтин, практичні заняття в аптеці та лікарнях [11].

Особливості здійснення підготовки кадрів у фельдшерських школах можна простежити на прикладі Полтавської школи. Кількість учнів визначалася згідно поданих заяв - у середньому від 60 до 70 місць. За соціальним складом у 1887 році учні Полтавської фельдшерської школи при губернській лікарні розподілялися в такий спосіб: із селян було 19 чоловік, з козаків - 27, городян - 35, дітей солдатів - 6, з духівництва - 4, дворян - 15, синів фельдшерів - 2; за віросповіданням: православних - 80 осіб, іудеїв - 8. Однак кількість учнів, що навчалися в школі, з різних повітів губернії була неоднаковою [12].

У Лікарському статуті вказувалося, що відповідальним за навчальну частину був старший лікар губернської лікарні, при якій діяла фельдшерська школа. За господарське забезпечення школи відповідав доглядач лікарні. У кошторисі губернського земства була визначена стаття витрат на фінансування фельдшерської школи. Кількість учнів визначалася в міру появи вакансій у повітах [13].

За чотири роки майбутні фахівці повинні були оволодіти всім курсом навчання, прослухавши комплекс лекцій та здобувши певні навички під час практичних занять. Протягом навчального року за учнями здійснювався постійний контроль, а наприкінці підводилися підсумки. Були випадки відрахування зі школи за пропуски занять. Згідно з рішеннями педагогічної ради здібних учнів заохочували нагородами (книгами і похвальними грамотами). Кращим випускникам, що одержували після закінчення кваліфікацію фельдшера, в окремих випадках присуджувалося звання “старший фельдшер”.

За виховну роботу серед учнів відповідав директор школи (старший лікар). Йому допомагали два лікарі-вихователі. Однак найважливіші навчально-виховні питання вирішувала педагогічна рада, до якої входили всі викладачі школи. Відносно дотримування навчальної дисципліни у звітах фельдшерських шкіл містяться нотатки, що до неслухняних учнів вживалися заходи покарання; зокрема за незначні порушення учні отримували догану від вихователя, за більш грубі - позбавлялися обіду, відпусток до міста, застосовувалися також карцер та виклики до директора.

Заняття починалися з 1 вересня і тривали до 1 травня, з 1-го до 10 травня проводилися іспити. До викладацького складу належали законовчитель, три викладачі з суспільних дисциплін, десять викладачів медичних дисциплін (ними були відповідно працівники лікарні), чотири вчителі співу. З метою поглиблення практичної підготовки випускники школи за розпорядженням губернської управи після іспитів повинні були пройти фельдшерську практику при лікарні протягом усіх канікул, аж до 15 серпня. Був випадок, коли педагогічна рада запропонувала запровадити ще один рік навчання тільки для практичних занять [14]. Після закінчення школи молоді фахівці одержували призначення і були зобов´язані відпрацювати згідно з розподілом не менш трьох років

[15].

Так, у 1864 р. за пропозицією Міністерства державного майна з Полтавської губернії було відряджено 23 юнака з державних селян і козаків для навчання до Курської фельдшерської школи. У 1867 р. Курська губернська управа надіслала запит до Полтави про сплату 2 990 крб. за навчання й утримання учнів по 130 крб. щорічних за кожного. Полтавська губернська управа сплатила навчання за рахунок повітових земств, за цієї умови учні зобов’язувалися відпрацювати в земстві 10 років [16].

У такий спосіб вирішувалося, по-перше, питання плинності кадрів; по-друге - сільська громада вивільнялася від сплати за житло для фельдшера. Звичайно, було чимало випадків, коли після вказаного терміну відпрацьовування молоді фахівці покидали село і рушали до міста в пошуках більш прибуткових посад чи “кращого життя”. Однак значна частина з них все ж залишалася в рідних селах.

Були випадки, коли випускники відмовлялися повертатися на роботу саме до цього земства. Так, земський фельдшер Лохвицького повіту Митрофан Казка після закінчення місцевої фельдшерської школи згідно угоди мав відпрацювати 6 років у земстві, але він попрохався на посаду вчителя. Управа такої згоди не дала, однак йому скоротили термін відпрацьовування до 3-х років [17].

Однак небезпідставно постало питання про джерела фінансування. Згідно звітів губернських управ, загальне утримання фельдшерських та акушерських шкіл здійснювали губернські земські управи.

Кошти виділяли й окремі сільські громади та приватні доброчинці, вони ж здійснювали оплату за посібники та надавали матеріальну допомогу своїм стипендіатам. Щодо цього у діловодстві земських управ усіх шести губерній збереглися ухвали сільських сходів, рішення повітового земського керівництва, а також губернських земств про готовність узяти на себе оплату навчання у фельдшерських, акушерських школах місцевої молоді, як у губернії, так і за її межами. Зокрема, зустрічалися клопотання про призначення стипендії для навчання в таких великих містах, як Санкт-Петербург, Новоросійськ, Харків [18].

Іноді стипендія була адресною, тобто надавалася конкретній людині, яку відправляли на навчання за рішенням сільського сходу. Про призначення стипендії учням зазвичай клопотали сільські громади на прохання самих учнів чи їхніх батьків. Так, селянин с.Темрюки Маріупольського повіту Дмитро Жулаєв звертався з проханням призначити стипендію його дочці Марині, учениці останнього класу Катеринославської земської фельдшерської школи, через важке сімейне становище. Управа призначила одноразову допомогу в розмірі 75 крб. Степан Корсун, із селян, Сретенської волості Маріупольського повіту, що вступив на медичний факультет Новоросійського університету, клопотався про призначення стипендії. Майна, крім земельного наділу, прохач не мав, тому управа, зважаючи на те, що прохач своїми зусиллями став студентом вищого навчального закладу, призначила йому стипендію в розмірі 300 крб. щорічно [19].

Поступово питання матеріальної підтримки учнів і їхнього фінансового забезпечення стали найважливішим напрямком роботи повітових земств у справі підготовки медичних кадрів.

Крім стипендій повітових, губернських земств, існували урядові й іменні стипендії. Наприклад, у 1913 р. губернатор Катеринославської губернії призначив 16 стипендій найбільш обдарованим селянським дітям по 400 крб. кожна [20]. Так, у “Народній газеті” Бахмутського повіту за 25 липня 1914 р. містилося оголошення, що уродженцям даного повіту надавалося 6 вільних стипендій у фельдшерській школі Катеринославського губернського земства, по 200 карбованців. Чотири з них за рахунок Бахмутського земства і дві - Катеринославського губернського [21].

Перед початком кожного півріччя студенти повинні були внести в касу вищого навчального закладу половинну частку річної сплати за навчання. У державних вищих навчальних закладах вона коливалася між 50 та 100 крб. Для переважної більшості молоді ці виплати були дуже високі. Багато хто проходив через списки боржників, і неодноразово, багатьох відраховували з університетів. Відповідно формувалися і статті місячного студентського бюджету, куди входили повсякденні життєві витрати. Конкретний приклад такого бюджету знайдемо в книзі про московське студентство на межі століть П.Іванова. Розмір середнього бюджету автор визначив у 25 крб., виходячи із середньостатистичних сум щомісячної допомоги від батьків та стипендій.

Кімната - 11 крб. (22 крб. на двох); обід - 7 крб. 50 коп.; чай - 50 коп.; цукор - 80 коп.; хліб - 3 крб.; світло - 50 коп.; пральня - 1 крб; дрібні витрати - 50 коп.; театр, тютюн - 20 коп. Разом 25 крб. середній бюджет був доволі напруженим, неможливо було допустити перевитрат хоч з якоїсь статті. Мінімальний бюджет становив 15 - 18 крб. [22].

Потрібно додати, що земські управи здійснювали ретельний відбір претендентів у стипендіати, тому що з великої кількості заявників необхідно було відібрати найбільш здібних і старанних. При доборі, насамперед, з´ясовувалося, чи є місця в тому навчальному закладі, куди збирається учень, його матеріальне становище, його нахили до того чи іншого виду діяльності та чи є вакансії на дану посаду в земських лікарнях, щоб фахівець не залишився без роботи, тобто робився запит на місця. Земство уважно стежило за успіхами своїх стипендіатів. У випадках скарг на недбале ставлення до занять, а також тих учнів, що виявляли незадовільний рівень оволодіння знаннями, вилучали з числа стипендіатів.

З метою підвищення професійного рівня молодшого медичного персоналу на початку століття губернські земства організовували “повторні курси” для фельдшерів. Так, у щотижневій газеті “Земство” від 30 липня 1881 р. повідомлялося, що 28 липня в приміщенні Одеської повітової управи було відкрите засідання VII Херсонського губернського земсько-медичного з´їзду лікарів. Серед питань, що розглядалися, було підвищення кваліфікації земських фельдшерів у зв’язку з виявленим незадовільним рівнем їхніх знань [23]. Однак незабаром доцільність існування подібних курсів була піддана сумніву. З одного боку, самі медичні працівники критикували їх, відзначаючи, що курси, “хоч і були цікаві, але практично і теоретично мало дали”. З іншого боку, земські управи не завжди виділяли необхідні кошти, вважаючи щорічні курси нераціональною бюджетною витратою.

Так, до університетських міст на перепідготовку лікарі відряджалися у 8 повітах Чернігівської губернії: у Борзенському (через 3 роки на 2 місяці зі збереженням зарплатні), Городнянському (із сумою відрядження в 100 крб.); Козелецькому (на підставі дозволу на відрядження повітових земських зборів); Конотопському (по черзі з тримісячною відпусткою й відшкодуванням у 50 крб.) Мглинському (кожні 3 роки на 3 місяці з наданням 150 крб.); Ніжинському (на 2 місяці з 320 крб.); Чернігівському (з 1897 року на 3 місяці із субсидією 150 крб.); Сосницькому (через 3 роки зі збереженням платні) [24].

На ІХ Катеринославському губернському з´їзді лікарів та представників земств 1903 р. була розроблена програма повторних курсів для фельдшерів тривалістю у 6 тижнів при Катеринославській губернській лікарні. Щорічно перепідготовку мали проходити 6 фельдшерів, але тільки випускників Катеринославської фельдшерської школи. На проїзд і прожиття в м. Катеринославі видавалося по 40 карбованців [25]. З´їзд також висловився за впровадження викладання курсів масажу. Курси вважалися необхідними для підвищення рівня освіти фельдшерів. Загальна сума витрат на курси склала 720 карбованців з кошторису земств. Але тільки два повітові земства виділили кошти на відрядження фельдшерів у 1903 році, інші таких коштів не знайшли, тому було вирішено відкласти організацію курсів до 1904 року [26].

Отже, визнавши необхідність поліпшення рівня надання медичної допомоги, земства головну увагу надавали розвиткові середньої медичної освіти, яка вважалася більш прийнятною і з фінансової точки зору, і внаслідок значно коротшого терміну навчання. Нові фельдшерські школи відкривалися на базі губернських лікарень (в окремих випадках при повітових). Нормативні і програмні засади цих навчальних закладів були сформульовані в статуті 1872 р. Перша школа нового зразка виникла при Чернігівському земстві. У кошторисі губернського земства була визначена стаття витрат на фінансування фельдшерської школи. Питання організації медичної освіти постійно розглядалися на земських зборах.

Сільські громади і повітові земства активно залучалися до процесу підготовки фахівців, насамперед надаючи фінансову підтримку таким студентам через призначення стипендій. Завдяки цьому вирішувалося питання забезпечення кадрами: стипендіат мусив відпрацювати визначений термін у тому земстві, що сплатило за його навчання. Слід зазначити, що в досліджуваний період до фельдшерських шкіл і на медичні факультети університетів набирали переважно чоловіків, доступ жінок був обмежений. Перші школи фельдшерок на Україні з’явилися лише через 10 років після започаткування земств. У Катеринославській і Чернігівській губерніях це питання вирішувалося досить довго: лише в 1907 р. у м.Ніжині була відкрита школа для фельдшерок, а Катеринославське земство дозволило прийом до фельдшерської школи жінок тільки з 1912 р. Активну участь брали органи місцевого самоврядування також і у наданні ступендій студентам вищих навчальних закладів.

Практичне значення дослідження зумовлюється тим, що його результати, фактичний матеріал може бути використано фахівцями під час роботи над науковими дослідженнями з історії України кінця ХІХ - початку ХХ ст., у процесі підготовки лекційних та семінарських курсів та семінарських занять з історії України, у краєзнавчій літературі, а також у викладанні професійно-орієнтованих дисциплін з історії місцевого самоврядування.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Игумнов С.Н. Очерк развития земской медицины в губерниях вошедших в состав УССР/ С.Н.Игумнов. - К. : Киевский медицинский институт, 1940. — 155 с.

2. Шибков А.А. Первые женщины — медики России /А.А.Шибков. — Л.: Медгиз, 1961. — 120 с.

3. Левит М.М. Становление общественной медицины в России /М.М.Левит. — М.: Медицина, 1974. — 232 с.

4. Иванов А.Е. Студенчество России конца ХІХ — начала ХХ века: социальноисторическая судьба/А.Е.Иванов. — М.: “Российская политическая энциклопедия” (РОССПЄН), 1999. — 257 с.

5. Энциклопедический словарь. /Изд-ли: Ф.А.Брокгауз, И.Е.Ефрон. — СПб., Типолитография И.Е.Ефрона 1894. — Т.12-а. — С. 486.

6. ДАПО. — Ф.612, оп.1, спр.11. Заявления и переписка о прийме на работу. — Арк.1- 12; спр.12. О прохождениии службы медицинского персонала. — Арк. Л.1-15; спр.21. Переписка с Полтавським губернським управленим и уездным распорядительным комитетом; спр. 33. Заявления о прийме на работу. — Арк.1; спр.34. Заявления и переписка о прийме на работу; спр. 35. Заявления и переписка о прийме на работу; спр.36. Заявления о прийме на работу; спр. 51. Заявления о прийме на работу; спр.65. Заявление и переписка о прийме на работу; спр.67. Заявление и переписка о прийме на работу; спр.69. Заявления и переписка о прийме на работу; спр.158. Заявления и переписка о прийме на работу.; Отчеты Славяносербского уездного земского собрания по разным отраслям земского хозяйства за 1906 г. — Луганск, 1907. — С.5-12.

7. Левит М.М. Становление общественной медицины в России /М.М.Левит. — М.: Медицина, 1974. — С.140-141.

8. Веселовский Б.Б. История земства за сорок лет: [В 4—т.] — СПб.: Изд-ние Т-ва О.Н.Поповой, 1909-1911. — Т.3. — С.289-291.

9. Там само. — С.291.

10. Земско-медицинский сборник. — М.: Тип. М.П.Щепкина, 1890. — Вып. 1. — С.10-11

11. Фрейберг Н.Г. Врачебно-санитарное законодательство в России. Узаконения и распоряжения правительства по гражданским медицинским, санитарным и фармацевтическим частям опубликованные по 1 января 1913 г. Третье исправленное и дополненное издание. — СПб.: Практическая медицина Ф.В.Эттингер, 1913. — С.224-227.

12. Отчет о Полтавской губернской земской больнице, фельдшерской школе и оспенном телятнике за 1886 год. — Полтава, 1887. — С.88-92.

13. Устав врачебный. Т. ХІІІ. — СПб.: Государственная типография, 1905. — С.116;

1. Земский ежегодник за 1878 год. — СПб, 1879. — С.244.

14. Отчет о Полтавской губернской земской больнице, фельдшерской школе и оспенном телятнике. — Полтава, 1887. — С.88-92.

15. Устав врачебный. Т. ХШ, — СПб.: Государственная типография, 1905. — С.117

16. Систематический свод Постановлений и распоряжений Полтавского губернского земства за первые шесть трехлетия (с 1865 по 1882 гг.) — Вып.П. — Полтава, 1886. — С.872.

17. Там само. — С.869.

18. Журналы заседаний Мариупольского уездного земского собрания ХХХУІ очередной сессии 26.09.1904. — 1904. — С.340; ДАДО. — Ф.110, оп.1, спр. 6. Журнал сессии уездного земского собрания 1914 г. — Арк.186; Систематический свод Постановлений и распоряжений Полтавского губернского земства за первые шесть трехлетия (с 1865 по 1882 гг.) — Вып.П. —Полтава, 1886. — С.872; Систематический свод Постановлений и распоряжений Полтавского губернского земства за период (с 1904 по 1912 гг.) — Вып.ГУ. — Полтава, 1915. — С.653; ДАХО. — Ф.309, оп.1, спр.2. Журнал заседаний сессии очередного Изюмского уездного земского собрания 1899 г. — Арк.8; ДАДО. — Ф.110, оп.1, спр.124. Журнал сессии уездного земского собрания 1915 г. — Арк. 242—243, 245—311, 348; Кравцов П.И. Популяризация медицины и гигиены в Харьковском уезде. — Харьков, 1916. — С.32—33; Отчет о Полтавской губернской земской больнице, фельдшерской школе и оспенном телятнике. — Полтава, 1887. — С.86; Заблудовский П.Е. История отечественной медицины / П.Е.Заблудовський. — М.: Медицина, 1960. — С.331; ДАДО — Ф.110, оп.1, спр. 103. Циркуляры Екатеринославского губернатора. — Арк.48—50, 186—187; 242—311, 348; ДАХО

— Ф.304, оп.1, спр.3. Журналы заседаний экстренной сессии губернського земского собрания 24-27 апреля 1870 г. — Арк.78-81; ДАХО — Ф.304, оп.1, спр.87. Журнал заседания очередного Изюмского уездного земского собрания. — Арк.20.

19. ДАДО. — Ф.110, оп.1, спр.124. Журнал чрезвычайной сессии Мариупольского уездного земского собрания. — Арк.245-311.

20. ДАДО — Ф.110, оп.1, спр. 16. Периписка с Екатеринославской губернской земской больницей. — Арк. 86.

21. Земский ежегодник за 1878 год /Свод постановлений и др. данных из журналов земских собраний сессии 1884 г., отчетов управ и прочих/ Под редакцией Ходского Л.В. — СПб., 1879. — С.23.

22. Иванов А.Е. Студенчество России конца ХГХ — начала ХХ века: социальноисторическая судьба /А.Е.Иванов. — М.: “Российская политическая энциклопедия” (РОССПЄН), 1999. — С.294-295.

23. Отчет о состоянии народного здравия и организации врачебной помощи в России за 1905 год. -СПб., 1907. — С.192.

24. Тимошок Г.Р. Организация уездной земской медицины Черниговской губернии в 1895 г. Чернигов, 1897. — С.6.

25. Екатеринославская губернская земская управа. Приложение к докладу Екатеринославской губернской земской управы. — Екатеринослав, 1903. — С.87.

26. ДАДО. — Ф.110, оп.1, спр.24. Журнал чрезвычайной сессии Мариупольского уездного земского собрания. — Арк. 46-48, 51-52.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь