пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)

12. Розбудова церковних структур князем В.-К. Острозьким


Я. Хаврук

Актуальність статті полягає у тому що, діяльність князя В.-К. Острозького є широкою і багатоплановою, а його внесок у розбудову церковних структур і, особливо, щедрі пожертвування маєтностей потребують систематизації.

Метою даної статті є показати як за сприяння князя В.-К. Острозького відбувалася розбудова структури православної церкви.

Джеральна база та історіографія даного питання включає широке коло праць від творів сучасників князя В.-К. Острозького до досліджень другої половини XX ст. Ще за життя про В.-К. Острозького утвердилася думка як про щедрого фундатора й протектора Православної Церкви. Таким він постає на сторінках анонімної «Перестороги». Її автор, зокрема, зазначає, що князь «маючи в дому, в князстві своєм острозском, єпископію острозскую, з продков своїх, также княжат київських, ідучи, у православній вірі непримінно з продками своїми будучи утвержений, єпископію уфундованную і маєтностями опатренную і на многих місцях в них іноці, взбожон будучи духом святим, умислив утвердити православную віру, продками своїми вездє уфундованую» [1]. Із цих слів випливає кілька моментів. По-перше, автор твердить, що

В.-К. Острозький продовжив фундаційну діяльність своїх предків і тим самим виступив як продовжувач доброї традиції. По-друге, звертає увагу те, що мова ведеться про «єпископію острозьку». Власне, такої структурної одиниці як цілком самостійної в Православній Церкві не існувало. Єпископська кафедра за часів В.-К. Острозького знаходилася в Луцьку. Проте за його часів Богоявленська церква перетворюється в соборний храм, неподалік якого знаходилася резиденція єпископа. У тому сенсі Острог став ще однією єпископією, а єпископ почав іменуватися луцьким і острозьким. Взагалі найдавніша писемна згадка про те, що єпископ посідає дві кафедри, уміщена у сфальсифікованій грамоті князя Любарта луцькій церкві св. Іоанна Богослова від 8 грудня 1322 року. Як вважає І. Мицько, титул владики луцького й острозького вперше отримав єпископ К. Терлецький, а перша достовірна згадка про острозьку кафедру вміщена в грамоті архієрейського собору Київської митрополії 1509 року. Можливо, напередодні князь К. І. Острозький надав низку маєтків біля Острога для єпархії, а також розбудував Богоявленський собор [2]. Його син продовжив цю справу. Звідси й твердження, що він наділив маєтками «єпископію уфундованную». По-третє, автор «Перестороги» звертає увагу, що на багатьох місцях у єпископії, обдарованій маєтностями, знаходилися чернці (іноці). Це можна розуміти так, що В.-К. Острозький піклувався про розбудову монастирів у єпархії. Принаймні можна говорити не лише про його протекторство над волинськими монастирями (дубенськими, острозькими, Степанським, Дерманським, Жидичевським та ін.), але також київськими - Києво- Печерським та Михайлівським Золотоверхим [3].

Пам’ять про фундаційну діяльність князя на користь Православної Церкви зберігалася протягом кількох десятиліть і після його смерті. У «Палінодії»

З.Копистенського йдеться про те, що В.-К. Острозький шанував духовенство і «знаменитоє добродійство церквам показав і учинив» [4]. А в «Острозькому літописці» зазначається, що «монастирі побудовал, маєтності надавал, навіть і до міських церков маєтності надал» [5]. Як бачимо, в «Літописці» свідомо акцентується увага не лише на тому, що князь розбудовував монастирі (на це вказувала «Пересторога»), а й на тому, що він надавав маєтності міським церквам (передусім мається на увазі Острог).

Думка про щедру фундаційну діяльність В.-К. Острозького на користь православ’я фігурувала в літературі ХІХ-ХХ ст. Не відмовляються від неї й сучасні авторитетні дослідники, наприклад, Т.Кемпа [6]. Хоча, як справедливо зазначає І.Тесленко, вислів про В.-К. Острозького як головного протектора Православної Церкви на руських землях Речі Посполитої «практично без змін та конкретного наповнення і сьогодні можна побачити в науковій і популярній літературі, тоді як насправді достеменно не відомо, скільки церков було в розлогому Острозькому князівстві, скільки з них збудовано на кошти найзаможнішого магната королівства та наскільки добрим було матеріальне забезпечення настоятелів місцевих храмів» [7].

Відстежити всі нюанси фундаторської діяльності В.-К. Острозького на користь Православної Церкви практично неможливо. Далеко не всі документи, які стосуються цього питання, дійшли до нашого часу. З цього приводу В.Атаманенко, який спеціально займався фундаційною діяльністю князів Острозьких, висловив наступні міркування: «Інформація про заснування та матеріальне забезпечення монастирів та церков знайшла відображення у різноманітних категоріях джерел. Безперечно, найважливішими серед них є фундаційні записи (фундуші). Але збереглися вони незадовільно в силу ряду причин. По-перше, через способи їх зберігання, оскільки вони а) зберігалися в шляхетських архівах, які лише в невеликій кількості вціліли; б) знаходилися в збірках документів значних церковних інституцій (монастирів), які потерпіли не менше за шляхетські; в) в силу права патронату рідко вносилися до актових книг; г) в усіх (чи майже всіх) випадках вписувалися до напрестольних Євангелій і були особливо відкритими, навіть порівняно з вищенаведеними способами, для будь-якого зовнішнього втручання» [8]. Наприклад, відносно поширеним явищем було нищення фундаційних записів у напрестольних Євангеліях. Однак навіть при недостатньому збереженні джерел вони дають підстави твердити про відносно широку фундаційну діяльність князя на користь Православної Церкви. Тому панегіричні твердження «Перестороги», «Палінодії» чи то «Острозького літописця» не видаються безпідставними.

Про «початкові» стосунки В.-К. Острозького з Православною Церквою говорити складно. Самостійна діяльність князя починається лише з часу визнання за ним правомочності. Однак з самого початку він був заклопотаний поверненням своєї родової спадщини. За 40-50-і рр. ХУІ ст. фіксується мало документів, які висвітлюють стосунки князя й Церкви. За підрахунками дослідників, у 1542 р. Православній Церкві належало близько 13-ти із 64-х населених пунктів Острозької волості. Їхніми користувачами виступали три монастирі - П’ятницький та Чеснохрестовський у Острозі та Троїцький у селі Дермань [9].

У 1571 р., коли ще продовжувалася боротьба між В.-К. Острозьким та Беатою Острозькою (реально - її чоловіком Ольбрахтом Лаським) за володіння князівського дому Острозьких, був здійснений опис цих володінь. Повністю він не зберігся, проте до нас дійшов уривок, де говорилося про церковні володіння. Із цього опису випливає, що добре забезпеченим був Богоявленський храм у Острозі. Йому належали три села (Карпилівка, Жаковець, Плоска), а також присілок. Йдеться там також про надання ще для однієї церкви в Острозі - П’ятницькій. Загалом у документі фігурує 10 церковних поселень разом із присілком. Даний опис фіксує також неповноту власницьких прав на надані Православній Церкві маєтності, оскільки частина платежів із них йшла на користь замку [10].

У середині 70-их рр. ХУІ ст. В.-К. Острозький став нарешті повноправним власником володінь, які належали його батьку. 1573 р. овдовіла Гальшка Острозька, яка успадкувала половину Острожчини. Цього ж року син Василя-Костянтина, Януш, перевіз її до Дубна під опіку її дядька (Ковальський. Етюди). Принаймні восени 1573 р. вона була вже в Дубно - резиденції В.-К. Острозького. Там вона зробила заставний запис (датований 5 вересня, внесений до луцьких гродських книг 20 вересня 1573 р.), згідно з яким нею визнавався велетенський борг перед дядьком у розмірі 152400 коп грошей литовських. Гальшка визнавала опіку над собою та своїми маєтками В.-К. Острозького. 19 травня 1574 р. уповноважений В.-К. Острозького володимирський підстароста Михайло Павлович в’їхав до Острога і перебрав замок. Протягом літа цього ж року урядники В.-К. Острозького перебрали інші 13 замків, що належали Гальшці (Полонне, Чуднів, Шульжинець, Красилів, Колодне, Черняхів, Берездів, Рівне, Степань та ін.), а також монастир св. Спаса під Луцьком. У листопаді 1576 р. В.-К. Острозький отримав привілей від короля Стефана Баторія на володіння ним Острога та інших острозьких володінь [11]. Правда, боротьба за «Острозьку спадщину» тривала й далі.

У контексті цієї боротьби варто розглядати деякі надання, зроблені на користь Православної Церкви. Зокрема, це стосується відомого заповіту Гальшки Острозької. Даний документ був складений 16 березня 1579 р. у Турові. Провідна роль у ньому відводилася її дядькові, В.-К. Острозькому. На початку документу підтверджувалася правомочність Гальшки («будучи з милосердья Божого на розуме и умысле своем прирожоном добре и достаточне цыла, здорова и при доброи памети»). Також вказувалося на бажання Гальшки чітко визначитися з майном, щоб не було за нього ніякої боротьби між родичами. Є в заповіті й своєрідний панегірик В.-К. Острозькому, і доручення йому поховати її тіло «веде закону хрестиянского». Гальшка заповідала свої маєтки синам свого дядька, тобто своїм двоюрідним братам. Насправді, ситуація виглядала дещо інакше. Враховуючи борговий запис 1573 року, про який ішлося вище, фактично володіння й далі перебували в руках В.-К. Острозького. Чи не єдине розпорядження, яке мало реальний сенс і було реалізованим, це передача Гальшкою коштів «на шпитал и академію Острозскую, на манастыр святого Спаса недалеко Луцка над рекою Стыром и насели Дорогыню шест тысячеи грошеи личбы литовскои» [12]. Варто мати на увазі, що надання Г. Острозької на шпиталь, академію та монастир це було передусім церковне надання. Адже шпиталь (під ним розумілася не лише лікарня, а й притулок для бідних, богадільня) знаходився під опікою Церкви. Те саме можна сказати й про академію. На той час у Європі шкільництво не було відокремлене від Церкви й, відповідно, академія виступала переважно як церковна інституція, що готувала кадри священнослужителів. При аналізі заповіту Г.Острозької та того контексту виникає питання, хто був реальним його ініціатором та «автором». Зрозуміло, що заповіт робився на користь В.-К. Острозького. Тому видається, що ініціатива все таки йшла від князя. Те саме стосується й надання на шпиталь, академію та монастир святого Спаса.

На користь цього опосередковано свідчить надання В.-К. Острозьким для шпиталю й будованої при ньому Троїцької церкви т.з. Суразької фундації, яке було здійснене через шість років після заповіту Г.Острозької. До цієї фундації ввійшли замок і місто Нове (тобто місто Сураж), села Сураж (Старий), Турове, Оношківці, Ходаки, Зіньки (перші й другі), Ісерна, а також двір і село Тетерівка [13]. Суразька фундація була здійснена як «багатопрофільне» церковне надання. Вона використовувалася не лише для потреб шпиталю, а й для фінансування релігійно-культурної діяльності. Так, «патроном шпиталя і всіх іменій до того шпиталя належачих» виступав Василь Андрійович Малюшицький, якого деякі дослідники ототожнюють з Василем Суразьким, котрий був знаним письменником-полемістом, одним із помітних діячів Острозького культурного центру. «Дозорцею добр Суража і шпиталя острозького» був Сава Фляка (Флячич), який обіймав становище ректора Острозької академії [14].

У 1603 р., наприкінці життя В.-К. Острозького, відбувся поділ його володінь, точніше Острозької волості, між його синами, Янушем та Олександром. Був складений відповідний акт поділу, який дійшов до нашого часу [15]. Зокрема, в цьому акті виділяються «маетности духовные, до епископии, до монастыров, до шпиталовъ, так же и инших духовенствъ, до Острога належачих». Серед них - володіння Луцької та Острозької єпархії (села Точивики, Буща, Барсчовка, Будораж, Певча), уже згадувана Суразька фундація, монастирські володіння (села Дермань, Корсов, Кулин (Кунин?), половина Малого Мізоча, Белажов (Білашів), Монастирець, Жовковиця. Окремі церковні приходи теж володіли церквами. До того ж, судячи з документу, в ньому не описані всі церковні володіння, оскільки деякі «духовные не показали права достаточного» [16].

За підрахунками, В.Атаманенка, на початку ХУІІ ст. церковні маєтки у володіннях Острозьких становили близько 27 відсотків від загальної кількості. Дослідник також вважає, що за часів В.-К. Острозького кількість таких маєтків зростає і навіть спостерігаємо спробу їх концентрації не лише в межах Острозької волості, а й у володіннях роду на Волині [17].

Враховуючи те, що В.-К. Острозький був прагматичною людиною в справах маєткових і намагався сконцентрувати в своїх руках величезні багатства, тому зрозумілим стає намагання князя створювати в своїх володіннях підконтрольні йому й водночас дієві церковні структури. В.-К. Острозький широко використовував право подавання, назначаючи на церковні становища потрібних йому людей у своїх церковних володіннях. Навіть у останні дні життя він надає презенту Ісайї Балабану на Дерманський Троїцький монастир [18].

Отже, В.-К. Острозький, продовжуючи в релігійні традиції своїх предків, здійснив низку надань на користь інституцій Православної Церкви. За часи його життя зросла частка церковних володінь у складі Острозької волості. Щедрі надання князя на Православну Церкву засвідчують його намагання розбудовувати церковні структури. Саме за його часів другою резиденцією єпископа Луцької єпархії стає Острог. Відповідно, єпископ починає іменуватися луцьким та острозьким.

До перспективних напрямків дослідження представленої проблеми можна віднести просвітницьку діяльність В.-К. Острозького.

ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМІТКИ:

1. Українська література XVII ст. Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Редакційна колегія І.О.Дзеверін (голова), О.Т.Гончар та ін.- К.: Наукова думка, 1987.- 606с.

2. Мицько І. Заснування єпископської кафедри в Острозі // Наукові записки. Історичні

науки / Національний університет «Острозька академія». - Вип. 13: Матеріали міжнародної наукової конференції «Князь Василь-Костянтин Острозький в історії України та Європи» 15-17 жовтня 2008 року. - Острог, 2008. - С. 151-159.

3. Мицик Ю. Св. Костянтин Острозький як покровитель Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві // Наукові записки. Історичні науки / Національний університет «Острозька академія». - Вип. 13: Матеріали міжнародної наукової конференції «Князь Василь-Костянтин Острозький в історії України та Європи» 15-17 жовтня 2008 року. - Острог, 2008. - С.26-43.

4. Українська література XVII ст. Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Редакційна колегія І.О.Дзеверін (голова), О.Т.Гончар та ін.- К.: Наукова думка, 1987.- 606с.

5. Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. Джерелознавче дослідження. Вид. друге / О. Бевзо. - К.: Інститут історії АН УРСР, 1971. - 200 с.

6. Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525-1608): wojewoda kijowski i marszalek ziemi wolynskiej. - Torun: «POZKAL», 1997. - 287s.

7. Тесленко І. Парафіяльний поділ та церковне землеволодіння в Острозькій волості за

часів Василя-Костянтина Острозького (1574-1608) // Наукові записки. Історичні науки. Матеріали Міжнародної наукової конференції «Князь Василь-Костянтин

Острозький в історії України та Європи» - Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія». - Вип.13. - 2008. - С.205-211.

8. Ф.182: Колекція документів канцелярії Київських митрополитів. - Оп.2. - Спр.61.

9. Атаманенко В. Маєткове забезпечення церкви на Волині в 2-й полов. XVI - 1-й полов. ХУП ст. (за матеріалами описово-статистичних джерел) // Релігія і церква в історії Волині. Збірник наукових праць / під ред. В.Собчука. - Кременець, 2007. - С.57-68; Лікарство на оспалий оумисл чоловічий. - Острог, 29.УІІ. 1607. - 183 арк.

10. Римша Андрій. Которого ся місяца што за старых віков діело короткое описаніе. - Острог, 1580. - 2 арк; Смотрицький Герасим Данилович. Ключ царства небесного. - Острог ? 1587. - 16+28 с.

11. Правило истиннаго живота христіанского. - Острог, 23. ХІІ 1598. - 4+44+7+439 арк.

12. Заповіт княжни Гальшки Острозької 1579 р., березня 16 / Підготувала Людмила Демиченко // Острозька данина. Дослідження і матеріали / Відп. редактор І.Мицько. - Львів, 1995. - Ч.1. - С.110-111.

13. Заповіт княжни Гальшки Острозької 1579 р., березня 16 / Підготувала Людмила Демиченко // Острозька данина. Дослідження і матеріали / Відп. редактор І.Мицько. - Львів, 1995. - Ч.1. - С.110-111.

14. Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576 - 1636). - К.: Наукова думка, 1990. - 190 с.

15. Ковальський М. Етюди з історії Острога. Нариси / Микола Павлович Ковальський. - Острог: Острозька академія, 1998. - 288 с; Українська література XVII ст. Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Редакційна колегія

І.О.Дзеверін (голова), О.Т.Гончар та ін.- К.: Наукова думка, 1987.- 606с.

16. Кулиш П.А. История воссоединения Руси / Пантелеймон Кулиш. - СПб: Общественная польза, 1874. - Т.1. От начала колонизации опустошенной татарским погромом Киево-Галицкой Руси до начала столетней козацко-шляхетской войны. - 363с.

17. Атаманенко В. Маєткове забезпечення церкви на Волині в 2-й полов. XVI - 1-й полов. XVH ст. (за матеріалами описово-статистичних джерел) // Релігія і церква в історії Волині. Збірник наукових праць / під ред. В.Собчука. - Кременець, 2007. - С.57-68.

18. Приватна колекція М.Бендюка (с.Оженіно Острозького району Рівненської області) Презента князя К.Острозького на Дермань, 13 лютого 1608 р.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь