пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історичні записки (збірка наукових праць)

27. Зміна підходів до навчання та виховання студентської молоді у вітчизняних вищих навчальних закладах України (кінця XX - поч. XXI ст.)


Сопівник Р.В.

Стаття присвячена розгляду проблеми зміни підходів до навчання та виховання студентської молоді у 90-их рр. XX - поч. XXI ст. у ході реформування вищої освіти України та її входження у Болонський процес.

Постановка проблеми у загальному вигляді. У Державній національній програмі „Освіта”: Україна XXI століття” виділено чотири стратегічні завдання реформування вищої освіти: 1) перехід до гнучкої, динамічної ступеневої системи підготовки фахівців; 2) формування мережі вищих навчальних закладів, яка „за освітніми та кваліфікаційними рівнями, типами навчальних закладів, формами і термінами навчання, джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожного регіону та держави в цілому; 3) підвищення освітнього і культурного рівня суспільства; 4) піднесення вищої освіти України на рівень досягнень розвинутих країн світу та її інтеграція в міжнародне освітнє співтовариство [1, С.33].

Власне підходи до навчання і виховання студентської молоді розглядаються в широкому розумінні та з урахуванням їх еволюції в процесі реформування вищої освіти суверенної України. До того ж, нові підходи підвищували вплив студентів на навчально-виховний процес. Підхід у навчанні і вихованні - це сукупність прийомів, методів, форм, засобів впливу на студентів при допомозі яких відбувається навчання і виховання підростаючого покоління. Нові підходи у навчанні і вихованні студентської молоді - це визначені і обумовлені конкретно-історичним моментом напрями передачі культурно-історичного досвіду людства, формування у студентів професійних знань, умінь і навичок, а також моральних, фізичних, розумових, естетичних та інших якостей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основні засади реформування системи вищої освіти, що передбачали й зміну підходів до навчання й виховання студентської молоді висвітлені у працях П. Таланчука, В. Зайчука, М. Згуровського, В.Кременя, С.Ніколаєнка, М.Степка; особливостям формування та розвитку вищих навчальних закладів України присвячені монографічні дослідження Ю.Алексєєва, О.Навроцького, В.Яблонського, Т.Фінікова; експериментальна робота з реалізації ідей Болонського процесу у сучасній вищій школі відображена у працях Я.Болюбаша, В.Шинкарука, В.Грубінка; сучасні підходи до виховання студентської молоді розглянуті О.Робуль, Н.Семергей.

Формулювання цілей статті. Основним завданнями дослідження є:

1. Визначити історичні етапи реалізації підходів до навчання та виховання студентів у 90-их рр. XX - поч. XXI ст.

2. Обґрунтувати передумови реалізації конкретних підходів на визначених історичних етапах.

Виклад основного матеріалу дослідження. У сучасній вищій школі історично сформувався широкий спектр підходів до організації навчально- виховного процесу. Узагальнюючи результати спеціальної літератури, серед них можна відзначити наступні: загальнолюдський, національний, народознавчий, культурологічний, діяльнісний, віковий, індивідуальний, диференційний, особистісний (особистісно зорієнтований), діагностичний, педагогічний, науковий, соціологічний, антропологічний, творчий (креативний), технологічний, інформаційний, системний, структурний, суб´єктно-об´єктний, комплексний тощо.

Зміна підходів навчання і виховання студентської молоді відбувалася з урахуванням аспектів організаційного та історико-педагогічного характеру. В організаційному плані це проявлялося у реформуванні вищої освіти, проведенні ліцензування і акредитації вищих навчальних закладів, впровадженні нових спеціалізацій і спеціальностей, ступеневої системи підготовки фахівців. Ці перетворення логічно зумовили зміни педагогічного плану, які виявлялися у здійсненні заходів щодо втілення ефективніших форм, методів, засобів навчання і виховання студентів як учасників навчально-виховного процесу.

На основі аналізу зміни підходів до навчання і виховання та зростання ролі студентів у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів України, у 90-х рр. XX - перших рр. XXI ст. можна виділити кілька етапів, які зумовлені в цілому трансформаціями, що відбувалися у сфері вищої освіти суверенної України. Перший етап - 1990-й - початок 1991 р. - коли навчання і виховання підростаючого покоління були ще позначені впливами марксистсько-ленінської ідеології. У вищих закладах освіти продовжували використовувати форми і методи, які застосовувалися за радянської доби. Вони базувалися на обов’язковості відвідування студентами аудиторних занять (лекцій і семінарів), самостійній роботі, що здійснювалась під керівництвом викладача, написанні рефератів, складанні заліків, іспитів тощо. В межах вказаного етапу використовувалися також інші багатоманітні форми і методи навчання. Викладач - вихователь виступав суб’єктом, а студент - об’єктом. Викладач пропонував необхідний обсяг знань, що випливав із змісту освіти. Таким чином, студент розглядався як предмет, який під впливом викладача мав набувати знання. Радянська система освіти базувалася на підходах, спрямованих на формування колективістської свідомості, оскільки загальновизнаним був пріоритет загальносуспільного над особистісним, з чого випливало домінування підходу навчання і виховання студентів у колективі (А.С. Макаренко). У цілому, переважаючим на вказаному етапі був суб’єктно-об’єктний підхід, який умовно поділяє учасників навчально- виховного процесу на активно діючі суб’єкти (викладачі, педагоги) та об’єкти (студенти) [2]. Другий етап - перша половина 90-х рр. - головні принципи виховання зосереджувалися у площині надмірного захопленням національними ідеалами і цінностями, а основним завданням вищої школи стало формування гармонійно розвинутої особистості, з високим рівнем сформованості національної самосвідомості, озброєної глибокими і міцними знаннями. На цьому етапі відбулися певні перетворення у навчально-виховному процесі, що полягали у відміні обов’язкових щотижневих навчально-виховних політінформацій за домінуючої участі класного керівника, який згідно вимог програми визначав їх тематичну спрямованість. Студенти були в основному слухачами, кращі з них готували за рекомендаціями викладачів інформаційні повідомлення. У структурі лекційних і семінарських занять тепер вже не передбачалось відведення 5-10 хвилин часу для інформації про політичні події. На вказаному етапі підвищується суб’єктність студентів в освітньому процесі, що проявляється у доборі відповідних форм і методів навчання. Наприкінці визначеного етапу лише починають впроваджуватися засоби навчання, що випливають із інноваційних технологій. Третій етап - друга половина 90-х рр. XX ст. - початок 2002 р. - на якому утверджуються принципи ринкової економіки, що спонукає студентів до набуття в процесі навчання високопрофесійних якостей, зростає їх роль як активних учасників навчально-виховного процесу, розвиваються різні форми студентського самоврядування, серед методів домінує самостійна робота, самоосвіта та самовиховання у поєднанні з активною громадського позицією. Однак, в цілому залишаються форми і методи, що переважали на попередніх етапах, ще спостерігається домінування директивного стилю в організації занять; Четвертий етап, - період, коли активно впроваджуються у навчання і виховання нові інформаційні технології, зароджується дистанційна освіта, втілюються ідеї Болонського процесу, кредитно-модульна система навчання, що переносить акценти з активності студентів у періоди рубіжного контролю (заліки, екзамени) на самоосвітню діяльність впродовж усього навчального семестру при допомозі тюторів. Особливе значення відводиться вихованню різнобічно розвинутої особистості, громадянина, людини здатної до постійної самоосвіти, самоактуалізації, самоменеджменту і самовиховання, озброєної комплексом методів і прийомів умінь і навичок перманентного оновлення знань в умовах швидкоплинних суспільних змін, науково- технічного прогресу.

З урахуванням вказаних етапів розглянуті нові підходи до навчання і виховання та питання підвищення впливу студентів на навчально- виховний процес. Суть нових підходів навчання полягає у тому, наскільки вони відображають завдання вищої школи на кожному історичному етапі її розвитку. Радянська система навчання і виховання мала певні недоліки, була надмірно ідеологізована, але це зовсім не означає, що тепер необхідно у повній мірі відмовитися від наступності у розвитку суспільної освіти.

В межах першого етапу зберігалася курсова і предметна система організації навчального процесу. Курсова система базувалася на принципах організації навчального процесу по курсах, роках навчання та семестрах. Заняття проводилися з урахуванням комплексного взаємозв’язку між циклами наук (загальнонаукові, суспільні, природничі, загальноосвітні, профілюючі чи загальнопрофесійні та спеціальні), а також між окремими дисциплінами. Відвідування занять, своєчасне виконання курсових та дипломних робіт, передбачених навчальним планом, були обов’язковими для всіх студентів [3, С.399-400].

В межах другого етапу, по суті, впроваджувалась предметно-курсова система навчання. Вона у певній мірі стимулювала активність і самостійність, ініціативу і почуття відповідальності у студентів. Однак, в цей час ще не вистачало навчальної літератури. За таких умов, не слухаючи лекцій, студенти ще не могли самостійно планувати вивчення нового, незнайомого для них за змістом, ступенем важливості та складності матеріалу. При цьому нерідко порушувалися послідовність вивчення навчальних предметів і складання іспиту та заліку. Враховуючи ці явища, викладачі посилили пошуки різних форм самостійної роботи студентів, принципово нових підходів, визначення не лише змісту, а й усієї системи організації навчального процесу. Увагу ряду педагогів вищої школи привернув досвід модульного навчання у вищих навчальних закладах зарубіжних країн - Сполучених Штатів Америки, Великобританії, Німеччини та інших.

Третій етап - пов´язаний із впровадженням модульного підходу у навчанні. З урахуванням досвіду вищих навчальних закладів ряду європейських країн було розроблено відповідні документи, в яких роз’яснювалась суть модульної системи, її організація, а також форми організації навчального процесу.

На межі третього і четвертого етапів вже проводилися експерименти з модульної системи не в окремих вищих навчальних закладах, а у цілих групах закладів. Впровадження нової системи вищої освіти утвердило економічну свободу навчального закладу у викладанні обов’язкової компоненти освітньої, професійно-орієнтованої, освітньо-професійної, освітньо-наукової програми відповідного ступеню. Вищі навчальні заклади отримали право самостійно розробляти структурно-логічні схеми підготовки робочих програм обов’язкових дисциплін (з урахуванням принципів багатоступеневої підготовки та певних спеціалізацій і спеціальностей). Вони стали основою відповідних підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів, дидактичних засобів.

Для цілеспрямованого і оптимального управління процесуальною стороною пізнавальної діяльності студентів інколи розробляються технологічні карти для різного виду самостійних робіт, зокрема: процесу формулювання тез; складання бібліографічних карток за книгою та карток за статтею; підготовка виписок; читання наукової літератури; конспектування першоджерел; робота з пресою; реферування; підготовка доповідей, повідомлень, виступів; виконання дипломної роботи тощо. Технологічні картки призначаються для студентів з різним рівнем підготовки. Недостатньо підготовлені студенти використовують їх як програму дій для виконання завдань, тоді як для студентів, що глибше володіють знаннями, технологічна карта виконує функцію пам’ятки. Це забезпечує реалізацію диференційованого підходу у навчанні і вихованні [3, С.436 ].

Досвід показав, що впровадження модульної системи змінило психологію студентів. Значна кількість із них стала працювати самостійно, індивідуально, систематично. Змінилася і психологія викладачів: а) відпала потреба переказувати в лекціях тему за темою; б) з’явилася можливість у читанні лекцій проблемно-консультативного характеру, причому враховуються останні досягнення у галузі наукового знання, не повторюється зміст підручника; в) студенти, вже до лекції з визначеної теми, володіють певними знаннями, які почерпнули самостійно, у зв’язку з цим лекційна робота із монологу перетворюється на діалог (модульна система передбачає вільне відвідування студентами лекцій); г) студент може вчитися за стандартним мінімумом, а за бажанням може взяти й максимальний варіант; д) час оволодіння матеріалом диференційований не тільки щодо окремого модуля, а й усього курсу навчання: можливо закінчити курс достроково (принаймні на рік); е) якщо студент не задоволений оцінкою викладача, то кінцевий іспит відбувається у вигляді співбесіди студента з групою провідних викладачів кафедри чи факультету.

Важливим у навчанні і вихованні студентів є науковий підхід, який втілювався на всіх, визначених нами історичних етапах. Він зобов’язує педагога викладати предмет на основі перевірених наукових даних, пропонувати різні концепції та підходи, що стосуються складних наукових проблем, надаючи студентам можливість самостійно приймати ту чи іншу точку зору, через систему аргументів, пропонувати студентам найновіші досягнення науки.

Свідоме ставлення студентів до навчання, їх активна участь у процесі засвоєння знань, формування умінь та навичок досягається підходами, у яких реалізуються принципи зв’язку навчання з життям, що полягає у використанні на заняттях життєвого досвіду студентів, розкритті практичної значимості знань, можливості їх застосування на практиці у громадському житті. Все це сприяє мотивації навчання студентів, формує позицію, спрямовану на активне перетворення навколишнього світу (суб’єктність).

З червня 1991р., коли відбувалось подолання пріоритетів загальносуспільного над індивідуальним, активно втілювався принципи гуманізації, у якому акцент зроблено на кожного вихованця зокрема, на його природну, соціальну та сутнісну неповторність, у вищій школі суттєво зросла роль індивідуального підходу. Він означає врахування в усіх методах, формах і засобах навчального процесу рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності та практичної самостійності, вікових та статевих особливостей студентів, їх константних психофізіологічних якостей (темпоритм, швидкість протікання психічних процесів). В умовах сучасної вищої школи цей підхід навчання знаходить своє відображення у культивації методів самоосвіти, самостійної роботи. Розвиток інформаційних технологій, Інтернет покликані забезпечувати ефективність самоосвіти і самовиховання, що здійснюється під контролем та на засадах партнерського співробітництва педагогів із студентами. Перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства неможливий без впровадження інноваційних технологій навчання, максимальної індивідуалізації та педагогізації навчально-виховного процесу. Якщо у 80-ті роки минулого століття у зв´язку з технізацією суспільства освітньо-виховна парадигма орієнтувалася, з одного боку, на вузьку спеціалізацію і професіоналізм у підготовці фахівців, а, з іншого, на одержання "загальної освіти", то сьогодні ними не можна обмежуватися. У наш час потрібна нова стратегія "поєднання професійної підготовки і академічної освіти". Сучасна система освіти має бути спрямованою на формування у студентів умінь і навичок постійного оновлення знань у світі, що розвивається швидкими темпами [4, С. 22].

З першої половини 90-х рр. XX ст. у вищій школі України реалізується принцип гуманітаризації навчання і виховання студентської молоді через введення в навчальні плани дисциплін про людину, суспільство не залежно від фаху, який здобуває студент. Йдеться про гуманітарні науки, які мають найбільший виховний вплив, зокрема: історія України, історія української культури, філософія тощо. Їх виховний потенціал коріниться у змісті інформації, яку вони несуть. Так, історія України формує свідоме ставлення студента до проблем розвитку українського народу, пропонує в образі видатних і прославлених політиків, митців, державних і культурних діячів матеріал для проектування виховного ідеалу, який наслідується студентом як взірець, еталонний образ самостворення. Філософія спонукає студентів замислюватися над сенсом власного буття, формує гуманістичний світогляд, виховує толерантність і моральні якості.

У першій половині 90-х рр. у вищій школі України виник і набув подальшого розвитку національний підхід у навчанні і вихованні. Суть названого підходу полягає у тому, що виховання і навчання має організовуватися на національний засадах, з урахуванням національних особливостей, тісно пов’язаний із народознавчим підходом.

В умовах сучасної вищої школи набув нового змісту діяльнісний підхід, що передбачає свідоме й активне ставлення студентів до своїх обов’язків, через заперечення догматизму пасивно-споглядальної ролі студентів у навчанні. Згаданий підхід випливає з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини, передбачає також широке використання у навчанні проблемних методів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють активізації студентів. Активне і свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії). У більшості вищих навчальних закладів України названий принцип реалізується через багатоманітність форм і методів навчання.

Новим підходом, який розпочав втілюватися окремими вищими навчальними закладами наприкінці третього етапу розвитку вищої освіти суверенної України є креативний підхід, при реалізації якого, пріоритет відводиться творчості студентів і викладачів як безумовний фактор успіху у здійсненні їх спільної діяльності. Так, з 2001 р. педагогічним колективом Донецького інституту управління розроблено та втілено концептуальну модель творчої діяльності студентів. У вказаній моделі основним суб’єктом управління впливу є творчий потенціал майбутнього спеціаліста (креативне ядро особистості), а основою такого впливу виступають інноваційні технології формування творчості, що враховують принципи творчої діяльності, умови, необхідні для реалізації і розвитку пошуково-стимулюючого стилю мислення, Я-концепції, результати психолого-педагогічної діагностики рівня творчого розвитку студентів і включають форми і методи навчання, що сприяють їх креативній діяльності, а також стимуляції творчості [5, С.143].

Близьким до нього за критерієм підвищення ролі студентів у навчально- виховному процесі є нетрадиційний підхід, суть якого полягає у використанні з лекційно-семінарською системою широкого спектру методів і форм навчання різновікових груп студентів через позааудиторні диспути, бесіди, розповіді старших членів студентського колективу своїм молодшим колегам.

Актуальним та відповідним історичному моменту (1991-2002 рр.) був народознавчий підхід у навчанні і вихованні, який базувався на всебічному і глибокому вивченні всього культурно-історичного розвитку українського та інших народів і забезпечував процес передачі досвіду одного покоління іншому.

Важливим є й інформаційний підхід у навчанні і вихованні молоді. Його суть полягає у тому, що базовим і визначальним компонентом навчання студента виступає інформація та новітні методики, через які сприймаються необхідні потоки інформації (комп’ютери, локальні комп’ютерні мережі, Інтернет тощо).

Зауважимо, що пронизуючим усі вище наведені форми і методи навчально-виховної роботи є демократичний підхід у навчанні і вихованні. Він полягає в усуненні авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як найвищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Демократичний підхід реалізується на основі таких принципів: рівних можливостей, співробітництва, різноманітності, відкритості, рігіоналізації, державно-громадського управління, самоорганізації [6, С.167].

Висновки з даного дослідження. З проголошенням Україною державного суверенітету покладено початок докорінним суспільно- політичним, соціально-економічним та духовно-культурними перетворенням. Ці зміни знайшли своє вираження у поступовому виробленні та переосмисленні підходів до навчання і виховання студентської молоді. Більшість з названих та проаналізованих підходів існували на всіх історичних етапах розвитку вищої школи суверенної України, але в контексті глибинних суспільних трансформацій відбувалася зміна акцентів у їх тлумаченні. Якщо на початку 90-х рр. XX ст. основним критерієм ефективності навчально-вихованого процесу був ступінь передачі нагромаджених знань, умінь і навичок, моральних цінностей, то в умовах сьогодення, динамічного розвитку суспільства відбувається відхід від стереотипу, коли педагог може дати замість вихованця відповіді на усі випадки життя. З огляду на це студент має самостійно розвиватися, враховуючи необхідність забезпечення, через самоосвіту, своєї професійної конкурентно-спроможності на ринку праці. Окрім того, нинішнє покоління молоді живе у інформаційному суспільстві, що прийшло на зміну індустріальному суспільству. З огляду на вказане усі успіхи у навчанні і вихованні тепер оцінюються по тому, наскільки вони сформували активну життєву позицію, підготували вихованців до самостійних дій та рішень в умовах, які характеризуються інтенсивною зміною. Основою самореалізації молодої людини є підхід до навчально- виховного процесу як соціально, особистісно орієнтованого, у якому студент є суб’єктом, а не об’єктом. Отже, основою навчально-виховного процесу, який утверджується на сучасному етапі, є суб’єктно - суб’єктний підхід, що складає фундамент відносин співробітництва.

Література

1. Державна національна програма „Освіта” („Україна XXI століття”). - К.: Райдуга, 1994. - 54 с.

2. Робуль О.М., Семергей О.В. Сучасні підходи до виховання студентської молоді. // Виховна робота у вищих навчальних закладах: симбіоз нового і традиційного. Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції (27-28 листопада 2000 року). - Кам’янець-Подільський, 2001. - С. 110.

3. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи України. Історія. Теорія. - К.: Либідь, 1998. - 560 с.

4. Вища освіта і наука України. Інформаційно-аналітичні матеріали до засідання підсумкової колегії Міністерства освіти і науки України. Підвищення ефективності вищої освіти і науки як дієвого чинника суспільного розвитку та інтеграції в європейське співтовариство 27 лютого 2004 року м. Одеса . -К.: Київський національний економічний університет, 2004. - 64 с.

5. Освіта України. Інформаційно-аналітичний огляд. / Під загальною редакцією В.Г. Кременя.- К.:ЗАТ “Нічлава”, 2001. - 224 с.

6. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В.ГКремень. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь