пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історичні записки (збірка наукових праць)

26. Питання кількісного представництва національних меншин у центральній раді (травень - липень 1917 р.)


Сиволапов В.О.

У статті досліджується питання визначення кількісного представництва національних меншин у складі Центральної Ради в травні-липні 1917 р .Головну увагу приділено рішенням п’ятих загальних зборів відповідно до яких проводилося поповнення Ради національними меншинами.

У перші тижні існування Української Центральної Ради представництво в ній запроваджувалося за територіальним, професійним та партійним принципом. Тільки наприкінці червня 1917 р. вони були доповнені ще й національним.

На думку сучасного дослідника О.Мироненка, по-перше, це свідчило про досягнення порозуміння між українською демократією та неукраїнськими революційними демократичними колами, по-друге, дозволяло перетворити Центральну Раду з органа суто національного у Тимчасовий крайовий парламент, тобто у справжній центр політико-правового життя України [1, с.332].

Делегати п’ятих загальних зборів Центральної Ради 24 червня 1917 р. розглянули та ухвалили основний принцип організації Комісії з розробки проекту Статуту автономії України та інструкцію про порядок її зборів. 25 червня 1917 р. Комісію для розробки «Статуту про державний устрій» було обрано. До її складу увійшли 100 членів, обраних за принципом національно- територіального представництва (71 українець, 11 росіян, 8 євреїв, 2 німці, 2 поляки, по одному з числа білорусів, татар, молдаван, чехів, болгар, греків). У матеріалах зборів зазначалося, що «всі національності мають самі розподілити делегатів поміж організаціями», але разом з тим у додатках інструкції зазначався принцип такого розподілу [2, арк.3-5].

Місця були поділені за принципом пропорційності цих меншин до загального складу населення України. Нації, які складали на Україні не менше 1% населення, делегували до Комісії одного представника на кожний такий відсоток. Якщо відсоток був менший, то такій національній групі надавалося право надіслати свого представника лише за згодою комісії. Таким чином, безумовне право на представництва в Комісії отримували всі нації, які становили не менше 1 відсотка населення України, що загалом передбачало 29 місць для представників національних меншин.

У своїй доповіді 30 червня 1917 р. М.Грушевський уперше назвав «Статут про державний устрій» проектом Конституції Української республіки [3, с.145].

Зазначені вище прагнення Центральної Ради до співпраці з демократичними силами інших національностей спонукали неукраїнські революційні кола до налагодження відповідних стосунків. Результатом цього стала їхня принципова згода надіслати своїх представників до Центральної

Ради, яка 28 червня 1917 р. змогла ухвалити «Постанови комісії в справі проекту поповнення національного складу Української Центральної Ради представниками народів, що живуть на Вкраїні в меншості».

У «Постановах...» наголошувалося, що «...позаяк українська революційна демократія майже вся представлена в складі Української Центральної Ради; позаяк в деяких містах порозуміння з революційною неукраїнською демократією вже налагоджується, обставини політичного життя сприяють тому, що Українська Центральна Рада стає політичним центром в Україні; визнати необхідність зараз же почати процес перетворення національної УЦР в Тимчасовий крайовий парламент» [4, с.139].

Сутність положень «Постанов...» можна визначити так: поповнення складу Української Центральної Ради національними меншинами передбачалося провести на основі їх пропорційності до всього населення України; представництво національних меншин слід забезпечити переважно через організації революційної демократії, тобто Ради робітничих і солдатських депутатів та соціалістичні партії. З цього приводу в «Постановах...», зокрема, зазначалось: «3. Найбільше відповідаючи інтересам діла засобом поповнення національного складу УЦР комісія пропонує визнати пропорціональне представництво. На підставі сього принципу національним меншостям дається число депутатських місць у складі УЦР згідно з численністю населення сих національних меншостей на Україні.

4. Комісія пропонує додержуватися таких умов щодо розподілення сих мандатів: а) переважне представництво від неукраїнської людності повинно бути від організованої революційної демократії, себто від рад робітничих та солдатських депутатів і соціалістичних партій; б) тільки тим національностям, котрі не виділили з себе соціалістичних партій, мандати передаються через загальні національні організації» [5, с.139].

На думку членів комісії, практично реалізувати цей план, в основу якого було покладено принцип «пропорціонального представництва», повинен був щойно утворений Генеральний Секретаріат.

Одночасно на п’ятих загальних зборах Центральної Ради ухвалено рішення про скликання територіальних зборів України. Уся подальша пов’язана з цим робота мала проводитися лише після поповнення Центральної Ради представниками національних меншин. На розгляд територіальних зборів України планувалося винести основне питання: затвердження проекту автономного статуту України перед розглядом його на Всеросійських Установчих зборах і досягнення остаточної згоди між усіма народами України щодо спільної політики і тактики на Всеросійських Установчих Зборах [6, с. 141].

Таким чином, з поповненням складу представниками від національних меншин в основному була досягнута домовленість між Центральною Радою і неукраїнськими організаціями про спільну подальшу роботу в Центральній Раді.

Поповнення складу представниками національних меншин породило спірну проблему: визначення їхнього кількісного представництва. Це питання обговорювалося впродовж декількох засідань Малої Ради. Ще на об’єднаній нараді київських виконкомів рад і представників політичних партій, що відбулася 22 червня 1917 р. за участю міністрів Тимчасового уряду, обстоювалася думка, що представникам національних меншин у Центральній Раді повинно бути надано 50% місць .

Тож запропоноване Центральною Радою 25-відсоткове представництво викликало негативну реакцію. Так, наприклад, фракція есерів пропонувала для неукраїнців 20 відсотків місць у зазначених керівних органах, В.Винниченко - від 25 до 35 відсотків. Називались цифри і 28, і 30 відсотків, а самі громадські організації національних меншин претендували на 45 і навіть на 50 відсотків місць, мотивуючи свою позицію тим, що вони в більшості представляють міста України, які є революційними центрами. Особливо активними були національні організації, які розташовувались у Києві, претендуючи на представництво від усіх провінцій України.

Проблема кількісного представництва національних меншин гостро обговорювалася на засіданнях Малої Ради 2-7 липня 1917 р. Так, 2 липня 1917 р. член УПСР М.Стасюк знову порушив зазначене питання, зауваживши, що представництво національних меншин неодмінно повинно бути з провінцій, а не лише з одного Києва, і тому наполягав на принциповому наданні кількох місць для національних меншин. При цьому М.Ковальський, представник УСДРП, відзначив: «Ми до справи процентного відношення мусимо підходити з іншого боку; ми мусимо мати на увазі фактичне відношення революційних сил на Україні». Щодо визначення відсоткової кількості національних меншин у Центральній Раді відбулася дискусія. Від імені фракції УПСР С.Чалий запропонував «виходити з принципу 70% - українцям, 20% - нацменшостям, 10% - соціалістичним партіям» [7, с. 168-169].

Голова уряду В. Винниченко на засіданні 2 липня 1917 р. наголошував на справедливому вирішенні цієї проблеми, пропонуючи 35-відсоткове представництво для національних меншин [8, с.169]. Зокрема, він підкреслив, що необхідно враховувати той факт, що Центральна Рада не має особливої підтримки в таких містах, як Харків, Катеринослав, Одеса, «котрі можуть більш вороже відноситися до нас; ми, в крайньому разі, мусимо погодитись на цих 35% » [9, с.168-169].

На засіданні Малої Ради з цього питання жодна з пропозицій не була прийнята, тому створено комісію у складі М.Ткаченка (УСДРП), С.Чалого (УПСР), А.Ніковського (УПСФ), К.Сивошапки (УТП) і В.Кекала (безпартійні соціалісти) для подальшого вивчення проблеми [10, с.31; 11, с.169].

Нарешті, 4 липня 1917 р. Мала Рада визначилась, ухваливши «максимум відсотків для національних меншостей призначено 30% » [12, с.171].

До складу Малої Ради було офіційно запрошено 18 представників національних меншин. Ці місця поділені таким чином: одне місце самому

Комітетові; 2 - Раді солдатських депутатів Київської Військової округи; 3 - Київській Раді робітничих депутатів; 2 - соціал-демократам меншовикам; 1 - соціал-демократам більшовикам (але вони це місце не прийняли, тому його передали Раді робітничих депутатів); 2 - російським есерам; 3 - єврейським соціалістичним організаціям; 2 - польським організаціям; 1 - сіоністам; 1 - єврейському демократичному об’єднанню; 1 - комітетові кадетської партії [13, с.150].

За такими ж нормами мав бути поповнений представниками національних меншин і Генеральний Секретаріат, але ще неодноразово поверталися до обговорення питання відсоткового представництва: «Ухвалено максимумом відсотків для національних меншостей признано 30% . Генеральний секретаріат має розробити план поповнення його національними меншостями і прийти з цим планом перед Малу Раду з 30% відношенням» [14, с.171].

У складі Генерального Секретаріату утворювалося 4 нових відомства - праці, шляхів, пошт і телеграфів, торгу і промисловості. Їх керівниками, згідно з рішенням Малої Ради, мали бути неукраїнці за національністю; заступниками цих генеральних секретарів - представники національної більшості [15].

Згода між Центральною Радою і неукраїнськими організаціями була затверджена Тимчасовим Урядом і знайшла своє відображення в ІІ Універсалі Центральної Ради. У черговий раз заявивши про небажання відокремлювати Україну від Росії, автори документа заявляли: «Українська Центральна Рада, обрана народом через його революційні організації, незабаром поповниться на справедливих основах представниками інших народів, що живуть в Україні, і стане тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю» [16, с.164].

11 липня 1917 року відбулося перше засідання Малої Ради, поповненої представниками національних меншин, де їм було запропоновано 18 місць.

Таким чином, улітку 1917 р. в Україні не виявилося сили, яка могла б скласти серйозну політичну альтернативу Центральній Раді. Це змушені були визнати і Тимчасовий уряд, і неукраїнська революційна демократія. Остання відмовилася від тактики протистояння українському національно-визвольному рухові і погодилася ввійти до складу Центральної Ради.

До кінця липня питання кількісного представництва національних меншин у Центральній Раді було вирішене. Вони отримали 202 повноважних мандати і 51 кандидатський. Це було останнє масове поповнення Центральної Ради, закріплене «Постановою комісії в справі поповнення Центральної Ради» від 29 липня 1917 р. [17].

Але документи свідчать, що Центральна Рада й надалі передбачала розширення свого складу. З цим був пов’язаний поділ представників національних меншин на дійсних членів та кандидатів. Останні входили до складу Ради з дорадчим голосом і становили той резерв, з якого мало поповнюватися представництво національних меншин із зростанням реальної кількості українців у Центральній Раді. Право встановлювати конкретний порядок вступу кандидатів до членів Центральної Ради надавалося неукраїнській частині Центральної Ради.

Література

1. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права імені

2. В.М. Корецького; Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред) та ін. - К.: Генеза, Довіра, 1996. - 942 с.

3. ЦДАВО. - Ф.1115. - Оп.1. - Спр.1.

4. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: в 2-х т. - К.: Наукова думка, 1996. - Т.1. - 591 с.

5. Там само.

6. Там само.

7. Там само.

8. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: в 2-х т. - К.: Наукова думка, 1996. - Т.1. - 591 с.

9. Там само.

10. Там само.

11. Мироненко О. Світоч української державності: політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. - К., 1995. - 327 с.

12. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: в 2-х т. - К.: Наукова думка, 1996. - Т.1. - 591 с.

13. Там само.

14. Любовець О.М. Ідейно-політичні процеси в українських партіях у контексті альтернатив революційної доби (1917-1920 рр.): дис. .. .доктора іст. наук: 07.00.01. - К., 2006. 496 с.

15. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: в 2-х т/ - К.: Наукова думка, 1996. - Т.1. - 591 с.

16. Нова Рада. - 1917. - 6 липня.

17. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: в 2-х т. - К.: Наукова думка, 1996. - Т.1. - 591 с.

18. Нова рада. - 1917. - 30 липня.

19. Там само.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь