Щукін В.В.

Розкривається процес створення першого нарису історії м. Миколаєва, специфіка історичних поглядів та ставлення до джерел його автора - Г.М. Ге.

Григорій Миколайович Ге був однією з найбільш помітних і цікавих фігур в суспільному житті м Миколаєва наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. Він лишив помітний слід в розвитку драматургії, публіцистики, але найбільш відомою його роботою став «Исторический очерк столетнего существования города Николаева при устье Ингула (1790 - 1890)», який вийшов друком у Миколаєві в 1890 р. і став першим достатньо повним викладом історії міста.

Не можна сказати, що постать Г.М. Ге обійшли увагою нащадки. Короткі відомості про його доробок вміщено в кількох довідково-енциклопедичних виданнях, регулярно з´являються замітки про нього в миколаївській пресі та періодиці [1]. Основним недоліком всіх цих публікацій є те, що вони містять більш-менш детальний виклад його біографії, подається перелік літературних творів, а але нема жодної роботи, в якій би досліджувалися історичні погляди та особливості історичного нарису, який протягом останнього століття є тим твором Г.М. Ге, до якого звертаються найчастіше. Метою даної статті є спроба подолання вказаного недоліку.

Григорій Миколайович походив з французького дворянського роду Ге (Gay), його прадід Матвій емігрував до Росії в часи французької революції. Син Йосип служив російській армії, оженився на українці Д.Я. Коростовцевій, старший син останнього також був офіцером, взяв шлюб з полячкою О.Я. Садовською. Від цього шлюбу народилися сини Григорій (16.02. 1830 р.) і Микола (27.02 1831 р.), від другого шлюбу вони мали брата Івана (24.06.1841 р.) [2].

Всім трьом братам судилося залишити помітний слід у розвитку вітчизняної культури. Найбільш відомий середній брат - Микола Миколайович знаменитий художник. Молодший - Іван Миколайович був талановитим драматургом, режисером, публіцистом.

Біографія Г.М. Ге є достатньо характерною для представника середнього дворянства Після закінчення навчання у ІІ Київській гімназії, за бажанням батька він вступив до школи прапорщиків та кавалерійських юнкерів, а в 1849 р. зачислений до престижного лейб-гвардії Гродненського полку. Військова служба виявилася юнаку не до смаку і після смерті батька в 1855 р. він пішов у відставку заради управління батьківськими маєтками. Він одним з перших, ще до селянської реформи, відпустив на волю своїх селян, брав участь в Подільській губернській комісії по розробці проекту селянської реформи. В 1865 р. переїхав до Херсона, де до 1879 р. служив д у губернському акцизному управлінні. після чого переїхав до Миколаєва.

Варто зазначити, що Г.М. Ге прибув до Миколаєва уже достатньо сформованою людиною. Він мав велику родину (сина та чотирьох дочок), в послужному списку особливо відзначалося, що «маєтку не має», він час від часу отримував невеликі виплати від губернського акцизного управління. в якому прослужив майже 15 років [3]. Досить швидко він стає настільки помітною постаттю в місті, що в 1880 р. обирається гласним міської Думи. Серед гласних він визначався особливою активністю у відстоювання інтересів жителів міста, що було зовсім не просто, зважаючи на те, що більшість в Думі мали представники заможного купецтва та підприємці, що прагнули використати становище гласних заради своїх бізнесових інтересів. Зокрема, Григорій Миколайович був одним з ініціаторів введення півкопійчаного місцевого збору (на замощення вулиць в місті) з кожного пуду товарів, що вивозилися з Миколаївського порту, чим заслужив стійку антипатію від міських можновладців. Одночасно він постійно виступає з публіцистичними замітками та рецензіями в місцевій та столичній пресі, пише численні драматичні твори, мріє про створення постійної театральної трупи в місті, для чого засновує театральний гурток. «Різнобічні інтереси, кипуча енергія та енциклопедична освіченість робили його людиною, незручною для провінції» [4]. В 1887 р. Г.М. Ге запропонував свою кандидатуру на посаду міського секретаря міської, але через інтриги недоброзичливців його кандидатуру заболотували. Григорій Миколайович звертається з відкритим листом до жителів міста. Він заявив, що змушений відмовитись від посади гласного на знак протесту проти позиції більшості гласних, які більше опікуються власними інтересами, ніж потребами міста. На його підтримку висловилися 93 виборці, які також звернулися до жителів міста через газету. Під тиском громадськості у листопаді 1888 р. більшістю голосів Г.М. Ге обрано на посаду міського секретаря. Цю посаду він обіймав до 1906 р., коли за станом здоров´я змушений був піти у відставку. Г.М. Ге помер у Миколаєві 1(14) листопада 1911 р., повага до його особи була настільки високою, що проводжати його в останню путь , як писали газети, «прийшло все місто».

Очевидно, до створення історичного нарису Г.М. Ге приступив, за дорученням міської Думи, в 1889 р., але, безперечно, матеріали з історії міста він збирав задовго до цього. В його розпорядженні були матеріали про діяльність Миколаївської міської Думи з міського архіву, створеного в 1844 р., а також з портового архіву (з 1900 р. - Чорноморський військово-морський архів), документи з приватних збірок. Варто зазначити, що Г.М. Ге мав у розпорядженні значно більше документальних матеріалів, ніж сучасні дослідники, бо значна кількість документів загинула в часи громадянської та ІІ Світової війн, крім того, весь Чорноморський (портовий) архів згодом вивезено до ЦДА ВМФ Росії, ці матеріали не завжди доступні миколаївським краєзнавцям.

Георгій Миколайович непогано володів нормативно-правовою базою та історією російського права, про що свідчать непоодинокі посилання на «Повне зібрання законів Російської імперії», яким в цей час користувалися лише дослідники, бо для практичного юридичного користування воно було майже не придатним.

Активно використовував дослідник популярні в кінці XVIII - I половині XIX ст. щоденники та записки мандрівників, що відвідували Новоросію. Згадки про перші роки існування Миколаєва містяться у П.І. Сумарокова, В.А. Жуковського, І.М. Долгорукова, І.М. Муравйова-Апостола, О.С. Афанасьєва- Чужбинського, у іноземців Сікарда, Р.К. Портера, Э. Дрімпельмана, на останнього подається пряме посилання.

Неодноразово звертався Г.М. Ге до матеріалів, опублікованих в «Записках Императорского Одесского Общества истории и древностей», зокрема, до текстів ордерів Г.І. Потьомкина, пов´язаних із заснуванням Миколаєва [5, 324377]. До матеріалів, які були в розпорядженні дослідника, слід віднести статтю «Миколаїв» (адмірала М. М. Кумані ?), вміщену в «Морском сборнике» за 1861 р., в якій здійснено першу спробу подати історичні відомості про місто та огляди м. Миколаєва, вміщені в тому ж виданні в 1862 - 1864 рр. (цілком можливо, що їх авторами могли бути адмірал М.М. Кумані, або один з перших миколаївських журналістів капітан-лейтенант Є.С. Павловський).

Як довідкові матеріали використано щорічні «Краткие статистические отчеті Николаевского губернаторства», що видавалися впродовж 1870 - 1880 рр.; «Путеводитель и адрес-календарь города Николаева на 1869 год» (є кілька посилань на це видання), «Календарь и справочная книга города Николаева на 1882 г.» та щорічні «Новороссийские календари».

Великий вплив на формування історичних поглядів Г.М. Ге мала робота українського історика Д.І. Багалія «Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры». Відомо, що Дмитро Іванович у 1888 р. приїздив до Миколаєва, виступав тут з публічними лекціями по історії краю, працював у архівах [6]. Логічно було б висловити припущення, що Г.М. Ге. маючи відомості про місцеві архіви, зустрічався з відомими істориком, але знайти підтвердження цьому факту поки що не вдалося.

Історичний нарис Г.М. Ге написаний скоріше літератором і публіцистом, ніж істориком. При викладі матеріалу автором часто порушується хронологія подій, не уник він і повторів, часто дослідник захоплюється викладом певних подій, представляючи їх читачу в якості захоплюючого літературного сюжету. Основні проблеми історичного розвитку міста репрезентуються ним як окремі сюжетні лінії, іноді достатньо заплутані.

Будучи людиною демократичних переконань, у своїх історичних поглядах він виступає як достатньо поміркований ліберал. У нарисі автор жодного разу не ставить під сумнів логічність монархічного устрою держави, що не заважає йому досить різко критикувати місцеву владу. Ця критика рівною мірою стосується як органів міського самоврядування, так і військових губернаторів (з 1805 р. Миколаїв та Севастополь виділені в окреме військове губернаторство). При цьому саме діяльність міської Думи і стосунки між нею та військовими губернаторами стали предметом основного інтересу автора. Саме те, наскільки той чи інший губернатор сприяв розвитку міського самоврядування, є для Г.М. Ге визначальним в оцінці результатів його діяльності.

Велику увагу приділено діяльності міської Думи в І пол. ХІХ ст., зокрема особі Єгора Григоровича Кустова (автор помилково називає його Іваном), котрий, починаючи з 1818 р., впродовж 10 років очолював Миколаївську міську

Думу [7]. Г.М. Ге відзначає, що «.в лице городского головы Кустова оказался умный и горячий общественный деятель, в каком нуждался город». дослідник з сумом констатує, що серед думських діячів вкрай рідко попадалися такі, хто щиро піклувався про потреби міста, більшість же опікувалася, здебільшого, власними вигодами. Особливо підкреслюється, що після того як Є. Кустов склав повноваження міського голови «сейчас же умалилась забота губернатора о нуждах города» [8, 17-19].

Г.М. Ге дає досить об´єктивні характеристики миколаївським військовим губернаторам. Найбільш яскравого з них - О.С. Грейга він характеризує так: «Адмирал Грейг любил Николаев. Он интересовался даже каждою мелочью общественной жизни. А он был умный, просвещенный, талантливый и добрый человек, следовательно, его нравственное влияние на николаевское общество, без сомнения, было очень велико, но о будущем собственно города адмирал. по- видимому, не задумывался» [8, 25]. Не заперечуючи значного внеску губернатора в розвиток міста, автор закидає йому те, що він часто не прислухався до думки міського самоврядування і орієнтував розвиток міста виключно на потреби Чорноморського флоту, а це мало негативні наслідки для розвитку міської торгівлі та благоустрою.

Про 20-річне губернаторство М.П. Лазарева автор нарису пише коротко, але з неприхованим скептицизмом, підкреслюючи, що той досить зневажливо ставився до міського самоврядування і «даже почти не имел переписки с Думой» і далі: «Вообще адмирал Лазарев к городским к городским общественным учреждениям относился, кажется, с недоверием и особенно холодно» [8, 27]. В цьому випадку автор явно користувався спогадами сучасників і прекрасно орієнтувався в настроях жителів міста, котрі зберегли не уже добру згадку про цього губернатора, принаймні, коли постало питання про встановлення йому пам´ятника, миколаївці поступилися цією честю на користь Севастополя, вважаючи за краще мати у себе в місті пам´ятник О.С. Грейгу

Єдиним з Миколаївських військових губернаторів, чия діяльність отримала виключно позитивну оцінку автора сторичного нарису виявився Б.О. фон Глазенап. Г.М. Ге ставить йому в заслугу відкриття миколаївського комерційного порту, будівництво залізниці, заснування початкових та середніх навчальних закладів, сприяння розвитку благодійності. Він особливо підкреслює, що діяльність військового губернатора зустрічала сильний опір у верхніх ешелонах влади, «три міністерства були проти задоволення клопотань адмірала Глазенапа», попри все, більшість його ідей вдалося успішно реалізувати. Чи не найбільшим надбанням губернатора автор нарису вважав те, що він діяв в тісному контакті з органами міського самоврядування і саме така співпраця сприяла успіху більшості заходів, здійснених Б.О. Глазенапом.

Доля історичного нарису Г.М. Ге складалася непросто. Будучи виданим в 1889 р. невеликим накладом, він швидко став бібліографічним раритетом. Очевидно, критичні зауваження, висловлені автором, справили негативне враження на більшість гласних Миколаївської Думи, але вони вважали за краще відмовчатися. Жодних критичних відгуків в миколаївській пресі не було.

Очевидно, знаючи про складний характер та публіцистичні здібності автора, невдоволені побоювалися бути втягнутими в полеміку, перемогти в якій вони шансів у них було обмаль. Вважали за краще просто забути про книгу. Можливо, саме цим можна пояснити те, що укладачі «Адрес-календаря» м. Миколаєва на 1900 р., вміщуючи в ньому статтю «Некоторые сведения из истории города Николаева», замість того, щоб звернутися до місцевого автора, вважали за краще подати фрагмент з книги Д.Багалія. Не менший подив викликає і те, що в некролозі з нагоди смерті Григорія Миколайовича, вміщеному в «Николаевской газете», в переліку його досягнень нема навіть згадки про історичний нарис [9]. Можливо і сам автор не відносив цей нарис до своїх кращих досягнень.

Історичний нарис Г.М. Ге не перевидавався за життя автора. В радянський період, аж до початку 60-х рр. ХХ ст., згадки про нього були поодинокими. Лише з середини 60-х рр., у зв´язку зі збільшенням інтересу до історичної регіоналістики, зростала увага до визначних діячів, що залишили помітний слід в історії нашого краю. В цьому контексті ім´я Г.М. Ге згадувалося все частіше. Посилання на його нарис містилися в роботах більшості істориків-краєзнавців, які часто зверталися до нього як до історичного джерела, що було цілком виправданим, в силу того, що Г.М. Ге використав ряд документів, які не збереглися до нашого часу. В 1989 р. групою краєзнавців видано історико- краєзнавчий альманах «Именовать - город Николаев», в якому вміщено більшу частину історичного нарису з коментарями [10, 102-161]. Історичний нарис Г.М. Ге, не зважаючи на свій майже 120-річний вік, залишається однією з найбільш авторитетних робіт з історії Миколаєва.

Літерарура

1. Русские писатели 1800 - 1917. Биографический словарь. - Т. 1. - М., 1989. - С. 533-534; Ткаченко А. Российские деятели украинского происхождения. Энциклопедический справочник. - К., 2005. - С. 240; Ге Григорій Миколайович // Провідники духовності в Україні /за ред. І.Ф. Кураса. - К., 2003. - С. 635-636; Н.М. Гаркуша Ге Григорий Николаевич // Николаевцы. Энциклопедический словарь. - Николаев, 1999. - С. 98-99.

2. Гиляка С.А. Перший літописець // Наукові праці НФ НАУКМА. - Т. IV. - Миколаїв,1999. - С. 21-22; Русские писатели 1800 - 1917. - С. 532-534.

3. Державний архів Миколаївської області. Ф. 222, оп. 1, д. 1713, л. 2.

4. Гаврилов С. Первый историк // Наш город. - 2006. - № 33(39).

5. Собственноручные распоряжения князя Потемкина-Таврического во время второй турецкой войны в царствование императрицы Екатерины II // Записки Императорского Одесского Общества истории и древностей. - Т. II. - Одесса, 1850. - С. 657-776; Материалы для истории губернского города Херсона. Ордера Светлейшего князя Григория Александровича Потемкина-Таврического, Новороссийского генерал-губернатора // Записки Императорского Одесского Общества истории и древностей. - Т. ХХ. - Одесса, 1879.

6. Багалей Д. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. Исторический этюд. - К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1889. - 116 с.

7. Кухар-Онышко Н.А. Кустов Егор Григорьевич // Николаевцы. Энциклопедический словарь. - С. 194.

8. Ге Г.Н. Исторический очерк столетнего существования города Николаева при устье Ингула (1790 - 1890). - Николаев: Русская типо-литография, 1890. - 122 с.

9. Николаевская газета. - 1911 г. - 3 ноября.

10. «Именовать - город Николаев». Историко-краеведческий выпуск. - Николаев: Дикий сад, 1989. - 300 с.