Електронна бібліотекапідручники


Історичні записки (збірка наукових праць)

10. Вплив жіночих делегатських зборів 1919-1932 рр. на формування субкультури радянських жінок-городянок в україні


Кривуля О.О.

Аналізується роль жіночих делегатських зборів у процесі виховання нового покоління жінок радянської України.

«Жіночу субкультуру» як дефініцію у вітчизняному науковому просторі почали вживати лише на рубежі ХХ - ХХІ століть одночасно з проведенням ґендерних досліджень, проте, і досі вона не набула широкого розповсюдження. Загалом дефініція визначає життєвий простір жінки, жіноче буття, відокремлене від загального буття суспільства, субординацію жінки по відношенню до чоловіка. У історичному вимірі під впливом зовнішніх чинників жіноча субкультура протягом всього періоду історії людства постійно трансформувалася, що спричиняло у свою чергу зміни соціального статусу жінок у суспільстві та в сім’ї. У сучасній Україні цей процес продовжується і призводить як до позитивних, так і негативних наслідків. Соціальні ролі сучасних жінок змістилися по відношенню до їх традиційних векторів, що з одного боку сприяло проведенню перших кроків до встановлення ґендерного паритету, але з іншого - породило небезпеку поглиблення проблеми нівелювання цінностей у суспільстві. Тому дослідження історичного досвіду зміни субкультури жінок шляхом їх цілеспрямованого виховання чи перевиховання має важливе значення особливо для владних структур, котрі проводять ґендерну політику, і які повинні враховувати як попередні досягнення, так і прорахунки у цьому питанні. Яскравим прикладом минулого і виступає досвід широкої організації жінок радянською державою за допомогою жіночих делегатських зборів, завдяки яким, власне, і відбувався процес виховання жінок у певному напрямку.

У радянській історіографії питання жіночих делегатських зборів розглядалося деякими науковцями з позицій розкриття особливостей їх діяльності у якості школи комунізму; делегатські збори вивчалися як зв’язкове кільце партії з безпартійними та політично неосвіченими масами жінок. У сучасній історичній науці проблема не набула широкої актуальності. Тому аналіз впливу жіночих делегатських зборів на суцільну зміну жінками місця у суспільстві радянської України, тобто їх соціальної ролі і є предметом нашої роботи. Метою статті виступає розкриття особливостей діяльності жіночих делегатських зборів у радянській Україні та їх вплив на формування нової субкультури жінок-городянок.

Отже, на зміну соціальної ролі жінок, на їх свідомість активно впливали жіночі делегатські збори, які організовувалися з 1919 по 1932 рр. Вони переважно були направлені на роботу з “відсталими” верствами, до яких партійні активісти відносили всіх жінок, які не сприймали нову владу чи ще вагалися. Тому робота з ними як у групі, так і персонально з часом приносила плоди і більша частина “оброблених” жінок-делегаток ставали на так званий “правильний” шлях.

Делегатки обиралися трудовим колективом на рік (домогосподарки обиралися на районних зборах, а кустарки - на об’єднаних зборах кустарок), а з 1922 р. на півроку. Вони об’єднувалися у групи, що власне і називалися делегатськими зборами.

Незважаючи на те, що делегатські збори почали роботу ще з 1919 р., проте широко увійшли у практику на початку 20-х років і лише у 1921 р. на нараді завідуючих губернськими жінвідділами при ЦК РКП(б) офіційно були визначені їх основні завдання: “Об’єднати навколо партії, рад і профспілок відсталі верстви робітниць і селянок, залучити їх до кола суспільних, виробничих, професійних та партійних інтересів, навчити вести певну практичну роботу з радянського, партійного і професійного будівництва і зробити робітницю і селянку активними членами партії і робітниками в усіх громадських і державних органах і установах ’ [1]. Тобто фактично передбачалося організовано та цілеспрямовано змінити погляди жінок на їх місце у радянському суспільстві. Причому за гаслами щодо розкріпачення жінок та надання їм рівних прав із чоловіками свідомо завуальовувалося ключове завдання партії: оволодіння їх культурним простором з метою підпорядкування суспільно-політичної активності жінок на користь партійним інтересам у справі розбудови соціалістичної держави. Відповідно до накреслених у 1921 р. завдань, делегатські збори почали створюватися на підприємствах, в установах, при міських та районних жінвідділах для робітниць, кустарок, домогосподарок та дружин робітників. Наприклад, за розпорядженням секретаря фракції Південного бюро ВЦРПС Гольцмана передбачалося у лікувальних установах, оскільки там більшість працюючих були жінки, виділити організаторів серед жінок при губвідділах спілки і осередків, провести вибори делегаток. Причому планувалася їх участь не лише у делегатських зборах, але й у загальних зборах робітників лікувальних установ. Акцентувалася увага на введенні жінок в усі виборні органи спілки, місцеві комітети, комісії. Підкреслювалося, що необхідно також паралельно проводити гурткові заняття з жінками для розробки політосвітніх питань [2]. Саме політичне перевиховання відігравало ключову роль у процесі зміни свідомості жінок.

Обрання до делегатських зборів означало повагу та пошану з боку співробітників, хоча за думкою партійців до них обирали переважно культурно та соціально-політично відсталих. Але ці жінки мали користуватися повагою серед інших жінок та бути працьовитими. Тому зазвичай до цих зборів включали незначну кількість партійок, комсомолок та жінок, які вже вели активну суспільну роботу. Таких жінок цілеспрямовано обирали лише задля їх впливу на інших членів.

На перевиборах кандидаток заслуховували доповіді та звіти про роботу за рік попередніх делегаток та обирали нових на загальних зборах трудового колективу, де також були присутні і чоловіки. У звітах вказувалося на особливостях проведення занять та проходження практики делегатками, що у свою чергу допомагало іншим жінкам ознайомитися з основними суспільно- політичними напрямками, які пропагувалися партією, що також впливало на свідомість жінок. Делегатські збори комплектувалися таким чином, щоб у кожній групі обов’язково були робітниці, з метою їх подальшого пролетарського впливу на інших делегаток. Так, на місцях зазвичай намагалися встановлювати норми представлення серед делегаток жінок-працівниць державно-промислових та приватних підприємств з одного боку та кустарок і домогосподарок - з іншого. Приблизні норми кількості жінок у відсотковому відношенні були наступними: держпромисловці - 50 %, приватні підприємства - 25 %, кустарки 15 %, домогосподарки - 10 %. Проте, якщо у регіоні промисловість була розвинута слабо, то превалювали жінки - працівниці приватних підприємств та кустарки. Нормою представництва від робітниць державної промисловості була 1 делегатка на 10-100 жінок, а потім на кожну сотню по одній. Загалом на делегатських зборах не повинно було бути більше 200 жінок, але не менше 30

[3]. За розпорядженням завжінвідділом ЦК КП(б)У Філатової перед зборами делегатки обов’язково заповнювали анкету за формою і вже оброблені у місцевих жінвідділах статистичні дані про делегаток відправляли до центрального відділу робітниць [4].

На чолі кожних делегатських зборів був керівник, якого призначали від партії. Керівники повинні були організовувати навчання і практичну роботу делегаток у необхідному для Компартії руслі, допомагати підтримувати постійний зв’язок делегаток з виборцями.

Діяльність делегаток складалася з трьох частин: теоретичних занять, на яких, власне, і відбувалося перевиховання жінок та формувалися основи нової жіночої субкультури; проходження практики в державних установах та суспільних організаціях; участь у кампаніях суспільно-політичного життя. На теоретичних заняттях (2 рази на місяць), програму яких складав жінвідділ, обговорювалися різні політичні питання та деякі питання природознавства. Також заслуховувалися доповіді про проходження практики у державних установах та суспільно-політичних організаціях. Практика делегаток виступала головною частиною їх роботи. Вона мала три форми: екскурсії (на заводи, до музеїв, установ, агробаз, фізкабінетів), котрі супроводжувалися науково- популярними лекціями; обстеження (організації охорони праці на підприємствах, санітарно-гігієнічного стану дитячих закладів та закладів охорони здоров’я, їдалень, роботи магазинів, складів тощо); участь у роботі державних та суспільних організацій (рад, профспілок, кооперативів тощо).

Крім практики делегатки з іншими жінками приймали участь у різних кампаніях: перевиборах Рад, правлінь, у суботниках, в організації побутових установ тощо. Часто між різними делегатськими зборами організовувалися змагання на кращу роботу.

Одною з форм проведення делегатських зборів в Україні була організація секцій: соціального виховання, профруху, кооперативного руху, суспільствознавства, охорони материнства і дитинства тощо. Запис делегаток до секцій проводився добровільно. Зміст роботи секцій також був під повним контролем партії, за допомогою якої підбиралися відповідні теоретичні і практичні відомості з предмету, що вивчався: розроблялися доповіді, теми співбесід, відбиралися ілюстровані діаграми, які використовувалися у навчальному процесі. Проводили заняття на секціях політосвічені - комуністи та безпартійні, які трактували політику партії у “правильному напрямку” і не допускали будь-яких сумнівів щодо державного курсу більшовиків. Крім того на заняття запрошували педагогів, науковців, лікарів для висвітлення специфічних тем. Певний час делегатки займалися на секціях замість відвідання делегатських зборів два рази на тиждень у позаробочий час: один раз вони займалися вивченням теоретичних питань на секціях, а другий - практичною роботою, обстежуючи дитячі установи, допомагаючи голодуючим тощо. Коли накреслена програма у секціях вичерпувалася, їх розпускали [5]. Проходження практичних занять, у відповідності до напряму роботи секції, погоджувалося жінвідділом з відповідним підприємством чи установою. Наприклад на практичних заняттях на секції з кооперативного руху жінвідділ домовлявся з кооперативом про надання права доступу делегаткам до кооперативу, а також у всі контори, склади, магазини. Крім того кооператив виділяв спеціально робітника, який пояснював особливості роботи кооперативу [6]. Але прикріплення делегаток до підприємств і установ для проходження практики у більшості випадків носило формальний характер. Робота делегаток не перевірялася, звітності не було, оскільки фактично практичну роботу делегаток на підприємствах керівники не підтримували і про наради не сповіщали [7].

Введення у практику секційних занять сприяло виникненню паралелізму власне секцій і делегатських зборів. Вони дублювали один одного, хоча й допомагали залученню до суспільно-політичної роботи більшої кількості жінок.

Загалом зміст діяльності делегатських зборів визначався політикою партії. Міські делегатські зібрання жінок проходили у відповідності до рекомендацій, розроблюваних партією та жінвідділом, із точним поясненням що і як говорити. Так, жінвідділи ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У постійно розробляли програми роботи делегатських зборів і у друкованому вигляді надсилали на місця. Коштували вони 50 копійок і їх могли отримати всі бажаючі делегатки за попереднім замовленням. Програми часто друкували в Росії на російській мові, але в умовах розпочатого процесу українізації керівники жінвідділів, особливо центральних та західних регіонів радянської України просили надсилати їх українською мовою. Тому систематично в Україні виділялися асигнування на оплату “політично свідомих” керівників-організаторів делегатських зборів та на підготовку необхідної літератури для делегаток з метою виправлення їх помилок та загального покращення роботи. Наприклад, у 1927-1928 рр. на реалізацію зазначеного було асигновано 70000 руб. [8]. Ця цифра наявно свідчила про надання ідеологічній обробці широких жіночих мас великого значення і направлення коштів у першу чергу на підготовку та розповсюдження агітаційно-пропагандистської літератури у країні, ніж на вирішення нагальних соціально-побутових потреб.

Проте, незважаючи на встановлення контролю з боку партії за діяльністю делегатських зборів, вони не завжди показували потрібні їй результати. Наприклад після проведення чергових зборів один з секретарів губкомів, вивчивши протоколи, зазначав, що вони характеризують “повну відірваність агітпропів від агітаційно-пропагандистської роботи жінвідділів, політичну безграмотність доповідей, що представляють під соусом комуністичної пропаганди у повне перекручування комуністичної думки у доповідях представниць від жінвідділу” [9].

Загалом делегатські збори для жінок ставали школами комунізму, які постійно вдосконалювали якість своєї роботи.

Саме делегатські збори допомагали обирати з їх числа жінок, яких висували на керівну роботу. Часто їх також залишали працювати у містах, де вони проходили практику. Делегатські збори по суті виступали складовою частиною політичної організації суспільства, на яку спиралася партія. Вони допомагали партії керувати великою кількістю безпартійних жінок, створюючи умови для трансформації їх субкультури.

Завершення навчання на делегатських зборах знаменувалося колективним обговоренням проведеної роботи за рік та святковим вечором, на якому улаштовувалися літературні відділення, співи, постанови показових судів. На вечір запрошувалися партійні та профспілкові працівники. Іноді кращих делегаток преміювали.

Протягом 1919-1932 рр. змінювалася не лише якісна складова делегатських зборів, але й їх кількісні показники. Так, кількість делегаток протягом лише першої половини 20-х років постійно зростала: якщо у 1924 р. їх було 69275 (у тому числі городянок - 16729 - 24,1 % від усіх делегаток), то вже у 1926 р. - 93838 (у тому числі городянок - 24107 - 25,7 % від усіх делегаток). Причому відвідували делегатські збори у середньому 75 % делегаток і лише в деяких випадках - 40-45 % [10]. Причинами невеликого відсотку городянок у делегатських зборах по відношенню до селянок було наступне: по-перше, суспільно-політична організація жіночого населення у містах мала декілька форм на відміну від ситуації на селі і тому партія не акцентувала увагу на залученні більшого відсотку городянок до делегатських зборів; по-друге, пік активної діяльності делегатських зборів прийшовся на першу половину 20-х років і вже всередині десятиліття, а особливо наприкінці його, збори почали поступово втрачати популярність серед городянок і тому їх відсоток зростав дуже повільно.

За відомостями центрального жінвідділу ЦК КП(б)У з 1928 р. в Україні по деяким підприємствах, на яких жінок серед працівників було більше, ніж чоловіків, делегатські збори часто взагалі не організовувалися. Там, де ще вони діяли, зазначалося, що практична робота делегаток носить формальний характер, бо керівники підприємств та установ не бажають жінок прикріпляти для проходження практики, заявляючи, що “нема чого їм у нас робити і без делегаток обійдемося”, делегатки не звітують про зроблену роботу; серед делегаток великий відсоток обраних двічі; постійна плинність складу керівників тощо. Подібний стан речей підтверджують і завжінвідділами по різним губерніям та містам України: у Дніпропетровську вважали, що “делегатські збори вже не є ініціативою корисних починань, вони не ставлять у відповідних організаціях питань, спрямованих на поліпшення побуту і праці жінок. Відвідування делзборів у кращому випадку становить 35-40 %, але проводяться делзбори також і там, де відвідування лише 15-20 %. Крім того партійні осередки повністю ігнорують роботу серед жінок і навіть не намагаються нею керувати“; у Києві констатували, що, “оскільки керівники підприємств не реагують на негативи на виробництві, то участь жінок у делегатських зборах серед робітниць стала непопулярною та неавторитетною”; на Волині підкреслювали, що “робота серед жінок обмежилася лише роботою делегатських зборів. Досі існує іронічне відношення до жінпрацівників та до їх роботи” [11].

Загалом делегатські збори, як форма організації жіночих мас, на кінець першого десятиліття радянської влади в Україні вже себе вичерпала. До того ж, оскільки наприкінці 20-х років так звані “відсталі” жінки за кількістю опинилися в меншості, то і потреба у подальшому проведенні делегатських зборів відпала. З початком реалізації курсу на прискорену індустріалізацію склад делегатських зборів змінився. Віднині до них обирали не “відсталі жіночі елементи”, а найбільш авторитетних та передових робітниць-активісток. Відповідно заняття і практика для таких делегаток були вже непотрібними, а головну увагу відтепер було зосереджено на виконанні планів розвитку промислового потенціалу країни. Проте, партійні керівники розуміли, що ця форма організації та виховання жінок вже недієздатна. Новий курс країни вимагав інших підходів до використання жінок у суспільно-продуктивній праці. Тому у 1931 р. відбулися останні вибори до делегатських зборів. Деякий час вони ще існували, але у 1933 р. взагалі не збиралися. “Але вони увійшли в історію як краща форма роботи серед відсталих мас жінок у період переходу від капіталізму до соціалізму” [12].

Таким чином, жіночі делегатські збори в радянській Україні відігравали надзвичайно велику роль у процесі формування нової “радянської” субкультури жінок-городянок. По-перше, проведення делегатських зборів сприяло швидкому зростанню суспільно-політичної активності жінок-городянок, значна частина яких після проходження цих “політкурсів” була залучена до агітаційно- пропагандистської роботи, яка була потрібна новій державі задля розповсюдження основ комуністичної ідеології серед широкої громадськості; по-друге, завдяки делегатським зборам партійному керівництву вдалося залучити велику кількість патріотично налаштованих жінок до практичної роботи у радянських, партійних та професійних органах, тим самим піднявши значимість жінок у власних очах; по-третє, участь жінок у делегатських зборах надавала їм можливість переглянути власні погляди на їх місце у суспільстві, на нові соціальні ролі. Проте значним негативом стало те, що за допомогою цієї форми організації жіночих мас цілеспрямовано, “зверху”, було розпочато їх перевиховання у напрямку, накресленому Компартією, яка, у свою чергу, не допускала ані інакомислення, ані коливання на політичному ґрунті, що певним чином позбавило жінок права вибору: радянські жінки, які офіційно отримали рівні права з чоловіками, були знову “підкорені”, дискриміновані, але вже державою.

У подальшому науковому пошуку необхідно продовжити дослідження інших форм впливу на свідомість жінок-городянок радянської України, що сприяли зміні їх субкультури протягом 20-30-х років ХХ століття.

Література

  1. Чирков П.М. Решение женского вопроса в СССР (1917-1937 гг.). - М.: Мысль, 1978. - С. 90.
  2. Центральний державний архів громадських об’єднань України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1554. - Арк. 13.
  3. Там само. - Арк. 141.
  4. Там само. - Спр. 401. - Арк. 175.
  5. Там само. - Спр. 1554. - Арк. 110.
  6. Там само. - Спр. 1557. - Арк. 187.
  7. Там само. - Спр. 2274. - Арк. 22.
  8. Там само. - Спр. 2712. - Арк. 22.
  9. Там само. - Спр. 447. - Арк. 122.

10. Там само. - Спр. 2274. - Арк. 21.

11. Там само. - Спр. 2712. - Арк. 10-15.

12. Чирков П.М. Вказана праця. - С. 100.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь