Електронна бібліотекапідручники


Історичні записки (збірка наукових праць)

8. Революційні перебудови у японії після реставрації мейдзі (1868 - 1946)


Коротич Р.Г.

Дана стаття присвячена революційним перебудовам у Японії після Реставрації Мейдзі. У ній розглядаються проблеми реформації в 1868-1946 р., представлена періодизація цих реформ у зазначений період.

Цінні свідчення з економічних, політичних та культурних реформ у Японії цього часу дає довідник за редакцією Г.Ф. Кима [1]. Серед основних напрямків історіографії проблеми реформ Мейдзі слід відзначити англомовну, радянську, російську та японську історіографію. До англомовних видань належить, перш за все, праця David Chibbett [2]. Японська історіографія представлена працею Х. Сато [3]. Серед радянських видань, що стосуються певною мірою даної проблеми слід віднести загальноїсторичні праці з їсторії Японії такі, як «Історія Японії» Кузнєцова Ю.Д., Навлицької Г.Б., Сиріцина І.М., праці академіка Жукова Е.М. [4; 5], етнографічні роботи Латишева І.А. «Сімейне життя японців», Проннікова В.А. і Ладанова І.Д. «Японці та ін. Із робот сучасних українських істориків слід відзначити працю Рубеля В. А. «Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність».

У 1854 р. після підписання Ансейських договорів Японія вже не була країною повністю закритою для іноземців. У 1860 р. столиця країни була з Кіото перенесена в місто Ієдо (Едо), яке одержало назву Токіо («східна столиця»). За японською традицією з переносу столиці й починається новий етап історії країни.

В 1867 р. у Японії в результаті складної політичної і збройної боротьби влада сьогунів (командуючих збройними силами) з роду Токугава була скинута і вся повнота влади була повернута імператору, яким став 15-річний Муцухіто (1852-1912). За часів його правління проводилися реформи, що дістали назву Мейдзі ісін (відновлення, реставрація Мейдзі). Реформи, що проводилися у Японії в означений час можна розділити на такі групи: економічні та соціальні реформи, насамперед, реформа освіти; адміністративні, законодавчі та судові; військові.

Економічно-соціальні реформи

У прихильників сьогуна землі були вилучені і перейшли до прихильників імператора - лихварів, частково — до селян у приватну власність. Земля стала вільно продаватися і купуватися. Усі обмеження в сільському господарстві були зняті. В містах були ліквідовані гільдії і цехи, проголошувався вільний вибір професій і свобода торгівлі. Була введена єдина грошова система, проведена реформа податкової та судової систем. Після перши

х контактів з європейцями японська влада на чолі із сьогунатом Токугава заборонила контакти з іноземцями, крім голландців. Це тривало біля 200 років. Самоізоляції прийш

ов кінець 8 липня 1853 р., коли в токійській гавані з´явилася ескадра кораблів США. Командуючий ескадрою Метью Келбрайт Перрі зажадав, щоб Японія відкрила свої порти для американської торгівлі. У 1854 р. був укладений нерівноправний договір Японії зі США про відкриття портів Сімода і Хакодате для американських кораблів. Потім були складені торгові договори з іншими державами, що привело до включення Японії у світовий ринок. Одним із наслідків такого договору - наповнення країни американськими товарами, що негативно позначилося на японському виробництві: японська сировина і продовольство вивозилися за безцінь. Країну охопили антиіноземні й антисьогунські хвилювання, у яких брали участь широкі маси селян і городян, торгово-промислова буржуазія, частина аристократії, а також великі феодали- опозиціонери. Почалася громадянська війна.

Як до останнього засобу влада удалася до ідеології. Щоб заспокоїти підданих, щоб вони погодилися терпіти, влада вирішує вселити їм ідею, що виправдувала б труднощі життя, дисциплінувала і мобілізовувала б на боротьбу в ім´я поставленої мети. Це ідея синовньої відданості імператорові. Давно забутий імператор перетворюється на національно-патріотичний символ країни. Народжується ідеологія, заснована на абсолютній відданості імператорові, чия влада освячена його божественним походженням. Це концепція "унікальної японської національної сутності", апологетика Японії як "країни богів".

Ця концепція запроваджувалася владою, що одержала згодом назву державного сінто. Історики підкреслюють, що в цій ідеї немає місця для особистості, що вона надає людині єдине право (воно ж є й обов´язком!) - бути вірним підданим обожненого імператора, а якщо буде потрібно, то і вмерти за нього. Затвердившись, ця ідея згодом зіграла не останню роль у створенні "японського економічного чуда".

У 1868 р. було відновлено імператорське правління. На чолі Японії став імператор Муцухіто. Його правління одержало назву Мейдзі, тобто освічене правління. Тобто це був період важливих політичних подій і соціально- економічних перетворень. Тому переворот Мейдзі вважають буржуазною революцією 1867-1868 рр., що вивів Японію на рівень світових держав. Молодий імператор оточив себе досвідченими міністрами і радниками, у перший же рік він переніс столицю Японії з Кіото в Едо, перейменований у Токіо, і почав здійснювати програму реформ.

У 1872-1873 рр. у Японії була проведена аграрна реформа. Вона повинна була вирішити завдання ліквідації феодального землеволодіння, формування нових власників землі. Формально земля без викупу закріплювалася на правах приватної власності за тими, хто нею фактично розпоряджався. Селяни, спадкоємні власники земельних наділів, стали їх власниками.

Для включення даймьо і самураїв у підприємницьку діяльність (у промисловість, банківську справу, торгівлю, аграрний сектор) японський уряд пішов на "капіталізацію пенсій", що складалася в одноразовій виплаті пенсій за кілька років наперед (половина - готівкою, половина - державними облігаціями). Незважаючи на протест самураїв, ці заходи в 1876 р. були оголошені обов´язковими. Сума грошової допомоги дорівнювала виплаті пенсій за 5-14 років.

У 1873 р. був уведений земельний податок - головне джерело державного бюджету. Він поширювався на всіх землевласників. Його розмір досягав 50% врожаю, знятого з ділянки землі.

Таким чином, у Японії була узаконена приватна власність на землю; дозволені вільні її купівля-продаж, з´явилися нові категорії земельних власників; колишнім власникам землі були надані можливості для підприємництва. Усе це створювало передумови для капіталістичних форм виробництва.

Однак основна маса - селяни - не мала можливостей для цього, оскільки значну кількість землі вони втратили. Частина общи

нної землі опинилася в імператора. Відійшли до "нових поміщиків" землі, що були орендовані або закладені селянами до реформи. Тому велика частина селянських господарств залишилася без землі або стала малоземельною і змушена була орендувати її на тяжких умовах. Отже, у селі зберігалися напівфеодальні відносини, у цьому також виявилася незавершеність революції.

У винятково короткий термін Японія робить промисловий переворот. Не маючи власних винаходів, вона запозичає їх у більш розвинених країн. Недостача приватних капіталів компенсується активною роллю в індустріалізації держави, що створює тут фабричну промисловість, особливо підприємства важкої індустрії. Японська держава підтримує приватних підприємців, надаючи їм субсидії, звільняючи від податків, продаючи побудовані заводи на виплату тим промисловим фірмам, що виконували державні замовлення. Особливими привілеями користувалася в уряді фірма Міцуі, що зародилася в XVI ст. і стала наприкінці XIX ст. ведучою [6, 312-315].

Держава брала на себе будівництво в найбільш складних і нових для Японії галузях: суднобудівній, скляній, сукняній, шовкомотальній. Японська держава мала 10 гірських рудників. Створений у 1870 р. департамент промисловості керував новими підприємствами. Для закупівлі промислового устаткування для своїх підприємств і необхідних товарів держава скуповувала і продавала на світовому ринку рис, чай, шовк. Також держава брала участь і в організації банків. У 1872 р. державою були побудовані перші телеграфна і залізнична лінії, тобто був покладений початок створенню інфраструктури. Держава організувала геологічне вивчення країни - були відкриті родовища вугілля, залізної руди, золота.

Нестача капіталів обумовила залучення іноземного капіталу, за участю якого будувалися великі підприємства фабричного типу. В Японії за допомогою іноземних позик розпочалося залізничне будівництво. Англійський капітал одержав концесію на видобуток вугілля. Японський уряд запрошував й іноземних фахівців із Європи.

Особливістю економічного розвитку Японії було сполучення в тих самих хронологічних рамках мануфактурної, промислової і монополістичної стадій розвитку капіталізму. В 1880 р. утворилися перші монополії. Однією з них стала японська пароплавна компанія - суднобудівне і транспортне об´єднання, що виникло в 1882 р.

У зв’язку з нестачею капіталів, підприємства, що будувалися приватними підприємцями (поміщиками, дрібною і середньою буржуазією), були невеликими, заснованими на ручній праці і переробці сільськогосподарської сировини, а також на виробництві текстилю. У ході промислового перевороту в 1878-1885 рр. у Японії було побудовано 800 мануфактур.

З початку 80-х рр. японський уряд змінює економічну політику, відмовляючись від "казенного капіталізму". Був скасований промисловий департамент, у 1881 р. приймається указ про передачу заводів приватним особам. Причому, підприємства, створені за рахунок державного бюджету, доходи якого формувалися платниками податків, продавалися за цінами, у два- чотири рази меншими їхньої вартості, або віддавалися в рахунок погашення урядових боргів. У розграбуванні державної власності брали участь кредитори уряду - сімейства Міцуі, Міцубісі, Сумітомо, Ясуда [7, 101-103].

В тому ж році активізувалося приватне підприємництво, що обумовило переміщення великого капіталу зі сфери обертання в сферу виробництва. Японія провела грошову реформу і ввела золотий стандарт. Зміна економічної політики сприяла пожвавленню промислового виробництва. Відбувалася концентрація виробництва, створювалися акціонерні товариства. Пожвавлення, насамперед , торкнулося текстильної галузі, у 1897 р. вона вже мала один мільйон веретен. Створений перший картель "Босей ренгокай" об´єднав найбільші текстильні фабрики країни, хоча зберігалося ручне виробництво.

Швидко розвивалися галузі, що мають вітчизняну сировинну базу. Так, видобуток вугілля виріс за 1880-1913 рр. більш ніж у 20 разів, міді - більш ніж у 13 разів. Розвивалася і чорна металургія, хоча Японія не мала своєї сировини і по виробництву металу поступалася європейським країнам. Однак промисловці Японії форсували розвиток виробництва сталі, тому що це було необхідно для виготовлення зброї для армії, судів для флоту. За 1900-1913 рр. тоннаж судів, побудованих на японських верфях, зріс у 13 разів.

Другий напрямок індустріалізації - залізничне будівництво: за 1882- 1890 рр. довжина сталевих магістралей зросла у десять разів, у країні сформувалася єдина мережа сполучень.

Індустріалізації сприяв менталітет японської нації: вікові навички громадської колективної праці, зразкова акуратність, відповідальність і організованість. Ці якості допомагали селянам, що переходять на роботу в промисловість, швидко освоювати різні професії.

Незважаючи на розвиток промисловості, до початку XX ст. у загальному промисловому виробництві Японії переважали легка й харчова галузі, частка яких досягала 90% загального обсягу виробництва. В той же час низька заробітна плата й убогість села обумовлювали вузькість внутрішнього ринку.

У 1890 р. у Японії відбулася економічна криза. В той час ціни на імпортовану бавовну виросли, а на пряжу різко знизилися, зменшилося виробництво бавовняних тканин. Удвічі зменшився експорт шовку-сирцю, що складав основу японського експорту при зростанні цін на рис через неврожай [8, 223-225].

Вихід із кризи Японія бачила в розвитку зовнішнього ринку, насамперед ринків Кореї й Китаю, у яких невисока якість виробів компенсувалася дешевиною.

Держава побудувала арсенали, металургійні заводи, верфі і т.і., а потім за безцінь продала їх у руки великих торгово-промислових компаній («Міцуі», «Міцубісі» та ін.) У країні почався швидкий розвиток капіталізму.

Змінилася соціальна структура японського суспільства. Самураї стали державними чиновниками, офіцерами й керуючими фірм («самураями з портфелями»). Багато колишніх землевласників замість земельної ренти одержали пенсії від держави і вклали їх у банківську справу. Формувався робітничий клас, хоча для Японії була характерна значна плинність робочої сили через дуже низьку заробітну плату й поширення учнівства. Інтенсивно експлуатувалася жіноча праця. У галузях важкої промисловості, наприклад, гірничодобувній, використовувалася чоловіча праця. У легкій промисловості була розповсюджена надомна праця. Праця дитини 5-7 років, що надійшла на мануфактуру, не оплачувалася зовсім.

Але у той же час найбільш вагомими соціальними реформами в Японії після Реставрації Мейдзі були реформи освіти. Історія становлення освіти у 1868-1946 рр. може бути поділена на наступні 5 періодів:

1) Період заснування (1868-1885). Була заснована початкова база освіти.

2) Період консолідації (1886-1916). Були видані різноманітні шкільні закони, була створена систематична освітня структура.

3) Період експансії (1917-1936). Освітня система базувалася на рекомендаціях Надзвичайної Ради по Освіті (1917-1919).

4) Військовий період (1937-1945). Пік мілітаристської освіти.

5) Початок сучасного періоду (1945-1946). Освітні реформи під час союзницької окупації.

Основним завданням політики японської держави у сфері освіти стало виховання і навчання творчої, мислячої, гармонічної і духовно багатої особистості, здатної діяти в різноманітно консолідованих суспільних і державних структурах. Усі компоненти освітньої системи (дошкільне, шкільне, а також вище навчання) взаємозалежні і підпорядковані єдиній меті - передати підростаючому поколінню традиційні моральні і культурні цінності сучасного японського суспільства (колективізм, повага до людини і природи, прагнення до максимальної творчої самовіддачі). Перша реформа освіти в Японії, що заклала основи формування його сучасного вигляду, почалася із прийняттям у 1872 р. Основного закону про освіту.

Нова система освіти, що вводила обов´язкове навчання без урахування суспільних станів, повинна була сприяти розкріпаченню волі й ініціативи народу, сприяла вихованню ідеї національної єдності всіх громадян, прискоренню модернізації японського суспільства, а так само - досягненню проголошеної мети - “збагаченню і зміцненню держави”.

Адміністративні і законодавчі реформи

В 1889 р. імператор дарував країні конституцію. Моделлю для основного закону стала прусська конституція, пристосована до японських умов. Перша Конституція Японії була консервативною, затвердила верховну владу імператора, обмежила права парламенту і фактично згодом підготувала ґрунт для військово-фашистському режиму. Конституція Японії 1889 р. була першою в історії країни. Вона діяла до 1947 р., тобто до вступу в силу нинішньої Конституції 1946 р. Перша Конституція Японії була конституцією тільки номінально, не в тім значенні, яке вкладає в це поняття, наприклад, ст. 16 французької Декларації прав людини і громадянина 1789 р.: «Суспільство, у якому не забезпечене користування правами і не проведений поділ влади, не має конституції». Конституція відбила компроміс між домінуючим у державі дворянством на чолі з імператором і буржуазією, що допускалася до участі в законодавстві.

Конституція 1889 р. [9, 193-199] юридично затвердила статус імператора як голови держави, наділеного дуже широкими повноваженнями:

- імператорська особа проголошувалася священною і недоторканною;

- імператор мав право оголошувати війну і мир;

- укладати міжнародні договори;

- вводити облогове становище, зосереджуючи при цьому у своїх руках надзвичайні повноваження; як верховний головнокомандуючий встановлювати структуру і чисельність збройних сил;

- у сфері цивільного керування - визначати структуру міністерств, призначати і звільняти всіх посадових осіб.

Імператор мав повноту виконавчої влади. Він призначав міністра- президента (прем´єра) і по його представленню всіх інших міністрів. Кабінет міністрів ніс відповідальність тільки перед імператором. Його не могли скинути ні вотум недовіри, оскільки останній не був передбачений конституцією, ні відставка окремих міністрів, оскільки законодавство не передбачало колегіальної відповідальності міністрів, ні відхилення парламентом бюджету, тому що конституція дозволяла в цьому випадку застосування бюджету попереднього року.

Кабінет міністрів був нечисленним. У перший період свого існування він складався з 10 чоловік: міністра-президента, міністра закордонних справ, внутрішніх справ, фінансів, військового, морського, юстиції, освіти, сільського господарства і торгівлі, зв´язку.

Законодавча влада належала імператору разом з парламентом. Закони, прийняті парламентом, не могли бути оприлюднені і прийняті до виконання без імператорського затвердження і підпису і без санкції Таємної ради. В проміжках між сесіями парламенту імператор міг видавати укази, що мають силу закону.

Імператор скликав парламент і закривав його, переносив терміни парламентських засідань, міг розпустити палату депутатів. Імператор також мав право на амністії, помилування, зм´якшення покарання і відновлення в правах.

Японський парламент складався з 2-х палат: палати перів і палати депутатів. У палату перів входили: члени імператорського прізвища, титулована знать й особи, призначені імператором. Другу палату складали депутати, що перемогли на виборах (більш 300 чоловік), причому, жінки у виборах не брали участі, а інші виборці були обмежені високим майновим цензом. За конституцією парламент одержав право законодавчої ініціативи й обирався на 4 роки. Конституція не скасувала діяльність дорадчих органів при імператорі. До їхнього числа відносилися: "таємна рада", "генро" - позаконституційний дорадчий орган при імператорі; міністерство імператорського двору; рада маршалів й адміралів та ін. Таємній раді був переданий розгляд найважливіших державних справ. Уряд радився з ним в усіх важливих питаннях політики; від нього виходило схвалення імператорських указів про призначення; він мав право тлумачення конституції.

Конституція 1889 р. заклала державно-правові основи капіталістичного розвитку країни. Однак надалі розвиток Японії йде по шляху мілітаризації держави. Позиції військових були дуже сильні в неконституційних установах - Таємній раді і генро. У японській мові є такий вираз, як «нама-біраке», що означає «цивілізовано, але не цілком». Дана характеристика цілком застосована і до першої японської Конституції 1889 р. Взагалі Японія в той час була «модернізованою, але не цілком» [10, 256-298]. У 1895 р. був законодавчо підтверджений порядок, по якому на посади військового і військово-морського міністрів призначалися тільки чини вищого військового і військово-морського командування. Тим самим вояччина одержала додаткову можливість тиску на уряд і парламент. З 70-х рр. ХІХ ст. Японія стає на шлях агресивних війн і колоніальних захватів [11, 162].

Виникнення першої буржуазної політичної партії в Японії відноситься до 1881 р. Вона була названа "дзіюто", що означає "ліберальна партія". У 1898 р. імператорський уряд, навчений досвідом парламентського правління, вирішив перетворити дзіюто в напівурядову партію. У 1900 р. партія була перейменована в „сейюкай” ("асоціація політичних друзів"). Членами її могли стати депутати парламенту, чиновники місцевих органів влади, глави торгівельних палат, голови акціонерних товариств із капіталом не нижче 50 тис. ієн, директори банків, капітал яких перевищує 100 тис. ієн, адвокати, великі платники податків. Протектором партії стає найбільший промисловий концерн "Міцуі". Інтереси іншого великого концерну - "Міцубісі" - виражала партія мінсейто ("партія народної політики") [12, 14-16].

Таким чином, хоча слабкість японського парламенту виключала строгість партійних кабінетів, але наближення до партійної системи все-таки було.

Кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство (Кримінальний кодекс 1907 p., Кримінально-процесуальний кодекс 1922 p., закон „Про підтримання громадського спокою” 1922 p.) набуло репресивного характеру. Право вибирати нижню, основну палату в двопалатному парламенті одержав приблизно один відсоток населення країни. Парламент контролював фінанси і займався законодавчою діяльністю. За відмовлення голосувати по ряду витрат парламент кілька разів розпускався урядом, а його формував імператор. Конституція проголошувала демократичні свободи і цивільні права для всіх японців. Перелом у правосвідомості і правовій культурі японського населення настає з кінця 60-х років XIX ст., коли спостерігається промисловий підйом, активно розвиваються капіталістичні відносини, встановлюються торгові зв´язки з іншими державами. На японську мову перекладаються французькі і німецькі кодекси, вивчається англійське право. Поставлене і поступово виконується завдання створення законодавчої системи на зразок розвинутих країн.

Становлення нової правової системи проходило в гострій боротьбі між прихильниками консервативних і демократичних методів управління. Законодавство неодноразово змінювалося. При упорядкуванні Цивільного кодексу Японії відбувалося переорієнтування то на Цивільний кодекс Франції, то на Німецьке Цивільне Уложення. Спочатку до Японії запросили професора Г. Буассонада (Франція) для впорядкування проектів Кримінального кодексу і закону про кримінальну процедуру. Вони розроблялися на французький зразок і були прийняті парламентом як закони у 1880 р. Г. Буассонаду було також запропоновано скласти проект Цивільного кодексу. Проте поданий у 1890 p. на затвердження до японського парламенту його проект був відхилений. Також був відхилений і Торговий кодекс, складений відповідно до Торгового кодексу Франції. Були прийняті Цивільний (1898 p.) і Торговий (1899 p.) кодекси, розробку яких парламент доручив японській комісії, яка орієнтувалася на німецьку модель. Правда, автори включили до нього низку положень проекту кодексу Г. Буассонада. Однак ці кодекси не мали широкого практичного застосування. У правовому житті Японії перевага віддавалася традиційним формам вирішення суперечок - примирливому посередництву і за згодою сторін, що припускали поблажливе ставлення до винного і прощення з боку потерпілого.

Судова реформа

В області внутрішньодержавних нововведень найбільш важливою була реорганізація на європейських засадах судової системи. За законом 1890 р. засновуються єдині по всій країні суди. Її територія поділяється на 298 округів, у кожнім з яких створюється місцевий суд. Наступними інстанціями стали 49 губернських судів, 7 апеляційних судів і Високий імперський суд, до компетенції якого входив розгляд найбільш важливих справ, вища апеляція і роз´яснення законів. Конкретизувався статус прокуратури, розширювалися її правомочності. На прокуратуру покладалося:

а) керівництво попереднім розслідуванням;

б) підтримка обвинувачення в суді;

в) опротестування вироків і здійснення нагляду за судами.

У 1890 р. одержав нову редакцію Кримінально-процесуальний кодекс.

Судове слідство повинно було ґрунтуватися на принципах гласності та змагальності.

На початку ХХ ст. у Японії був уведений суд присяжних засідателів.

З 1872 р. у суди стали допускатися представники преси, були заборонені катування при вирішенні цивільних справ, формально знищені станові різниці, заборонена кровна помста. У 1874 р. обмежується, а потім цілком забороняється катування в карному судочинстві.

Закон 1890 р. відповідно до конституції формально закріпив принцип незмінюваності і незалежності суддів, передбачивши можливість зміщення і зниження судді в посаді тільки у випадках притягнення його до кримінальної відповідальності чи покарання в дисциплінарному порядку. З цією метою в цьому ж році був прийнятий Закон Японії „Про дисциплінарну відповідальність суддів”. Безпосередні важелі тиску на суддів зберігалися в міністра юстиції, що забезпечує загальний адміністративний нагляд за японським правосуддям, а також володіє правом висування суддів на вищі судові й адміністративні посади.

Для заміщення посади судді, відповідно до Закону 1890 р., були потрібні юридичні знання і професійний досвід. Суддями ставали особи, що здали успішно відповідні іспити і що пройшли іспитовий термін служби в органах суду і прокуратури протягом трьох років.

Законом 1890 р. передбачалося також створення Вищого публічного департаменту прокуратури зі штатом місцевих прокурорів, що підкоряються суворій субординації. До прокурорів пред´являлися ті ж кваліфікаційні вимоги, що і до суддів, на них також поширювався контроль міністра юстиції, якому належало право давати вказівки прокурорам із тих чи інших судових справ.

У 1893 р. був прийнятий Закон Японії „Про адвокатуру”. Адвокати стали брати участь у роботі суду. Адвокатський корпус перебував під жорстким контролем як міністра юстиції, так і прокуратури. Адвокати також підпадали під юрисдикцію дисциплінарних судів. Право притягувати їх до дисциплінарної відповідальності належало прокурорам. Незважаючи на всі ці нововведення, «правоохоронна» система Японії ще довго залишалася репресивним придатком імперської влади.

Військові реформи

На початку 90-х рр. ХІХ ст. Японія ступила на мілітаристський шлях. Рівень військових витрат у Японії був найвищим у світі - 36% бюджету. В 1894 р. суперечка між Японією і Китаєм за контроль над Корейським півостровом привела до японо-китайської війни. Японія напала на Китай і одержала ряд перемог. Таким чином, важка промисловість здобула стимул до розвитку. За договором із Китаєм Японія придбала права на експансію Кореї, одержала значну контрибуцію й право для японських громадян відкривати в Китаї промислові підприємства.

Піднесення промисловості характеризувалося військовою спрямованістю.

У 1895 р. була прийнята програма розвитку народного господарства, розрахована на десять років. Вона ставила задачу реорганізувати й зміцнити збройні сили, для чого передбачалося створення нових галузей промисловості (важкої і військової).

Російсько-японська війна 1904-1905 рр. велася за панування в Північно- Східному Китаї і Кореї. Війна закінчилася Портсмутським миром 1905 р., за умовами якого Росія визнала Корею сферою впливу Японії, уступила Японії Південний Сахалін і права на Ляодунський півострів з містами Порт-Артуром і Далянь [13, 59-61]. Після цього Японія підсилила свій вплив на Корею і приєднала її в 1910 р. У Японії ці військові успіхи привели до небувалого підвищення націоналізму, а за Японією в підвищенні національної гордості пішли інші азіатські країни. У 1912 р. імператор Мейдзі помер, і ера правлячого угрупування Генро закінчувалася.

Під час правління слабкого імператора Тайсьо (1912-1926) політична потужність поступово переходила від олігархічного угрупування Генро до парламенту і демократичних партій. У Першу Світову війну Японія приєдналася до союзників, але зіграла вельми незначну роль у протистоянні німецьким військам у Східній Азії.

Після війни економічна ситуація в Японії погіршала. „Великий землетрус Канто” 1 вересня 1923 р. і Всесвітня економічна криза в 1929 р. тільки наблизили Японію до краю безодні.

Одним із шляхів вирішення проблем Японії була територіальна експансія: після війни західні країни мали колонії у всьому світу.

У 1930-і роки військові встановили майже повний контроль над урядом, у той же час зберігаючи незалежність від нього. Багато політичних ворогів було вбито, комунізм переслідувався. Ідеологічна обробка і цензура в освіті й засобах масової інформації були посилені. Пізніше офіцери армії і флоту зайняли багато важливих кабінетів і навіть пост одного з прем´єр-міністрів.

Метою Японії був Китай. У 1931 р. японська армія окупувувала Маньчжурію, і в наступні роки маріонеткова держава Маньчжоу-Го була названа протекторатом Японії. У тому ж році японські ВПС бомбили Шанхай, захищаючи японців, що живуть в Китаї, від антияпонського руху.

У 1933 р. Японія вийшла з Ліги Націй, так як її жорстоко критикували за дії в Китаї.

У липні 1937 р. почалася друга японо-китайська війна. Незначний інцидент переріс в повномасштабні військові дії, причому армія діяла незалежно від уряду Японії. Японські війська окупували побережжя Китаю і звірствували по відношенню до місцевого населення, особливо після узяття Нанкіна. Проте китайський уряд не здавався і війна продовжувалася до 1945 р.

Наступним кроком Японії було завоювання півдня і встановлення "Великого Поясу Азіатського Процвітання", а також звільнення Північно- східної Азії від європейців. У 1940 р. Японія окупувала французький Індокитай (В´єтнам) і приєдналася до Німеччини та Італії. Ці дії прискорили розгортання конфлікту між Японією, США і Великобританією, що влаштували Японії нафтовий бойкот. Тому японський уряд вирішив захопити голландську Східну Індію (Індонезію), регіон, багатий нафтою, йдучи на ризик розв´язати війну з США і Великобританією.

У грудні 1941 р. Японія напала на США в Перл-Харборі і за півроку розповсюдила свій контроль на величезну територію - до кордонів Індії на заході і Нової Гвінеї на півдні.

Переломним моментом у Тихоокеанській війні була битва за Мідуей в червні 1942 р. Після розшифровки перехоплених повідомлень японської армії військові сили США змогли перемогти і нанести армії супротивника величезні втрати. З цієї миті союзники поступово відвоювали всі захоплені Японією території. У 1944 р. почалося повсюдне бомбардування Японії, і у відчаї японці почали використовувати проти союзників льотчиків-самовбивць (камікадзе). Останні битви йшли на о. Окінава в 1945 р.

27 липня 1945 р. союзники запропонували Японії підписати Потсдамську Декларацію про капітуляцію, загрожуючи продовжити знищення країни. Але військові міністри і не думали здаватися. Навіть після того, як США скинули дві атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі 6 і 9 серпня і після оголошення Радянським Союзом війни Японії 8 серпня.

Проте 14-го серпня більш тверезомислячий імператор Хірохіто ухвалив рішення про беззастережну капітуляцію і відрікся від свого божественного походження.

Таким чином, основними соціально-економічними і політичними перетвореннями після Реставрації Мейдзі в Японії були:

а) завершення процесу об´єднання держави. Були ліквідовані феодальні князівства і створені префектури; формування централізованої держави - вирішальний фактор перетворення Японії в могутню світову державу;

б) скасування феодального ладу, феодальних прав князів і самураїв; указ 1869 р. зобов´язував феодалів передавати свої володіння імператорові;

в) скасування всяких державних обмежень на заняття і професії, також були ліквідовані цеховий лад, гільдії і клани;

г) була ліквідована станова нерівноправність у господарській діяльності, проголошена свобода торгівлі і пересування по країні;

ґ) був заснований новий становий розподіл суспільства. Якщо раніше станів було чотири, тепер стало три. Дворянство представляло вищий стан (у нього ввійшли колишні феодальні князі, придворна аристократія). Другий стан - дворянство (усі колишні самураї). І третій - стан простого народу. До нього віднесені інші прошарки населення, у тому числі торгово-промислова буржуазія;

д) були зняті усі внутрішні митниці, введена єдина грошова одиниця (ієна з золотим забезпеченням).

Безумовно, ці засоби сприяли утворенню єдиного всеяпонського ринку, єдиного економічного простору. Проте революція вважається не завершеною.

Новий політичний режим захищав інтереси поміщиків, хоча допускалася до влади і буржуазія. Вищі державні посади були надані придворній знаті. Реформи носили двоїстий характер і проводилися поступово. Феодальні елементи не піддавалися негайному руйнуванню, а пристосовувалися до нових умов господарювання [14, 717-718].

На основі вищевикладеного матеріалу ми можемо зробити декілька висновків:

1. Правління сьогунів було знищено і вся повнота влади повернена імператору, як це було у VIII-X ст.

2. Реформована система освіти, законодавчі й судові органи.

3. Замість князівств країна була поділена на префектури (кен).

4. Під впливом європейців, яких перестали вважати варварами, розпочалося будівництво залізниць, пароплавів, почали використовуватися телеграф, пошта, було введене обов´язкове початкове навчання. Європейські елементи швидко проникали в повсякденний побут.

5. Армія була реорганізована за європейським зразком.

Література

1. Япония: Справочник /Под общ. ред. Г.Ф. Кима и др.; Сост. В.Н. Еремин и др. - М.: Республика, 1992. - 543 с.

2. Chibbett, David. The History of Japanese Printing and Book Illustration. Kodansha International Ltd., 1977. - 420 p.

3. Sato H. Nihon-no shougakkou. Shougakkou-no hyakunen // Nipponia. - 2001. - №11. - P. 517с.

4. Кузнецов Ю. Д., Навлицкая Г. Б., Сырицын И. М. История Японии. - М.: Высш. шк., 1988. - 432 с.

5. Жуков Е. История Японии. Краткий очерк. М., 1939. - 579 с.

6. Экономическая история зарубежных стран/Под общ. ред. В.И.Голубовича Минск, 1997. - 412 с.

7. Экономическая история капиталистических стран /Под ред. В.Т. Чуктулова, В.Г. Сарычева М., 1985. - 389 с.

8. Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. - Київ: "Аквілон-Прес", 1997. - 256 с. (укр.)

9. Тадагава С. Конституция Японии 1889 г. и "модернизация" страны / С. Тадагава //Правоведение. - 2002. - № 4 (243).

10. Конституции и законодательные акты буржуазных государств. XVII— XIX вв. / Сост. Н. Н. Блохин; Под ред. П. Н. Галанзы. М., 1957, 856 с.

11. Ito Н., count. Commentaries on the Constitution of the Empire of Japan / Translated by Miyoji Ito. Tokyo, 1889; Дурденевский В. Н., Лудшувейт Е. Ф. Конституции Востока: Египет, Турция, Персия, Афганистан, Индия, Китай, Монголия, Япония. Л., 1926.

12. История японского законодательства / Сост. X. Маки и А. Фудзивара. Токио: Изд-во «Сэйрин-сёин», 2000 (на яп. яз.)

13. История Японии : Учебное пособие (тт.1,2), ИВ РАН, 1999, т.1. - 546 с.

14. История мировой экономики: Учебник для вузов/Под ред. Г.Б.Поляка, А.Н.Марковой - М., ЮНИТИ, 1999 г. - 727с.

15. Латышев И.А. Семейная жизнь японцев. М.: Глав. ред. вост. лит. изд. „Наука”, 1985. - 288 с.

16. Пронников В.А., Ладанов И.Д. Японцы (этнопсихологические очерки). 3-е изд., исп. и доп. - М.: ВиМ, 1996. - 400 с.

17. Benedict R. The Chrysantemum and the Sword. Patterns of Japanese Culture. Clevelend - New York, 1967. - 302 p.

18. Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський, Японсько-український навчальний словник японських ієрогліфів. - К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. - 592с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь