пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історичні записки (збірка наукових праць)

7. Політика державної партії щодо українського селянства в перший період непу (1921-1925 рр.)


Корновенко С.В.

У статті висвітлені основні напрямки та зміст аграрної політики більшовицької партії в першій половині 20-х рр. ХХ ст.

Сучасні трансформаційні процеси в аграрному секторі економіки України стимулюють зростання значного інтересу як дослідників-фахівців, так і широкої громадськості до специфічних особливостей перебігу аграрних перетворень, що мали місце в українському селі в перши

й період непу (1921-1925 рр.). Їх об´єктивне вивчення, врахування досвіду минулого, який мав як позитивні, так і негативні наслідки, має не лиш

е пізнавальне, але і важливе практичне значення. Без його детального й критичного аналізу важко уникнути ускладнень на шляху ефективного реформування сільськогосподарського виробництва в сучасних умовах.

Після світової та громадянської війн Радянська Україна опинилася в надзвичайно скрутному становищі. Руйнація промисловості, транспорту, сільського господарства, різке зниження життєвого рівня більшості населення викликали необхідність кардинального реформування сільського господарства, земельно-виробничих та соціальних відносин. Виходячи з пріоритетів непу в Україні здійснювалися всебічні заходи щодо реформування як соціальної надбудови, так і базового господарсько-виробничого комплексу. Проведення аграрної політики безпосередньо підпорядковувалося політичним завданням, що випливали з класових пріоритетів радикальної марксистсько-ленінської ідеології. Особливої гостроти набували питання щодо соціально-економічного розвитку селянських господарств. Аграрна політика в роки непу нерідко ставала об’єктом політичної боротьби, в якій стикалися інтереси різних політичних сил у комуністичній партії та державному керівництві. Перемога якоїсь із них призводила в умовах авторитарно-бюрократичної системи до прийняття рішень, виконання яких супроводжувалося помилками, викривленнями та зловживаннями, що допускалися партійно-державними органами усіх рівнів.

В останній час окремі аспекти питання розглянули в своїх працях Л.Ю. Бернштейн, Г.П. Мигрин, П.П. Панченко [1], О.А. Пиріг[2], О.М. Бут[3], П.П Панченко та В.А Шмарчук [4], В.М. Смирнов [5], В.М. Литвин [6].

Метою даної статті є визначення змісту та основних напрямків аграрної політики державної партії в першій половині 20-х рр. ХХ ст.

На початку 20-х рр. у радянських і Україні, і Росії склалася однопартійна система, відбувалося зрощування партійного та державного апаратів. РКП(б) визначала стратегічний курс і тактичну лінію в галузі економіки (і не тільки), організовувала й контролювала процес відновлення ринкових відносин. Про це свідчать документи партійних з’їздів, конференцій та пленумів, що відбулися в період із 1921по 1925 рр.

КП(б)У ж була складовою й невід’ємною частиною ленінської більшовицької партії на правах обласної організації. У своїй діяльності вона керувалася програмою та статутом РКП(б), рішеннями її з’їздів, конференцій, пленумів ЦК. Директивний характер мали настанови В.І. Леніна, що містилися в його публікаціях (книгах, статтях), телеграмах, розпорядженнях. У документах КП(б)У по суті без усяких змін дублювалися постанови з’їздів і конференцій РКП(б), рішення ЦК РКП(б). Проблеми державотворення, внутрішньої та зовнішньої політики України вирішувалися на засіданнях політбюро і оргбюро ЦК РКП(б) [1, 3].

Потрібно зазначити, що формально вся влада в Україні належала Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Проте реальна роль Рад неухильно знижувалась і, врешті-решт, звелася до чисто декоративних функцій. Уся повнота влади зосередилася в руках ЦК КП(б)У і Ради Народних Комісарів УСРР, члени яких здебільшого призначалися ЦК Російської комуністичної партії (більшовиків). Першим секретарем ЦК КП(б)У на початку 1921 року став росіянин В.М. Молотов, Головою Раднаркому України - болгарин Х. Раковський [7, 7].

У лютому 1921 року в РКП(б) розгорнулася дискусія на тему заміни продрозверстки продподатком. Ленін та деякі інші партійні лідери усвідомили, що за допомогою самих лиш

е примусових заходів неможливо збільшити сільськогосподарське виробництво; якщо в селянина не буде економічного стимулу, він не буде підвищувати продуктивність свого господарства. До того ж, подальше проведення політики «воєнного комунізму» могло призвести до селянської війни. Тому на Х з’їзді РКП(б) у березні 1921 року Ленін переконав делегатів прийняти рішення про заміну розверстки натуральним податком, що поклало початок системі заходів, яку згодом назвали «неп»(нова економічна політика) [8, 399-410].

Потрібно звернути увагу на те, що готової концепції реформування господарства і часу для її розробки більшовики не мали. Правляча партія почала імпровізувати, виходячи з конкретних реалій. Гостра необхідність зберегти владу в своїх руках підштовхнула державну партію до крутої зміни економічного курсу. Від централізації управління господарством, комуністичного розподілу більшовики змушені були перейти до використання торгівлі, ринкових відносин як основи економічної системи. Перши

м кроком на цьому шляху стала заміна продрозкладки натуральним податком [2, 234].

Проте партійним функціонерам потрібен був час, щоб звикнути до думки про необхідність крутого віражу в економічній політиці. Коли Х з’їзд РКП(б) проголосив відміну продрозверстки та впровадження продподатку, Компартії України довелося переглянути свої позиції щодо земельного та продовольчого питань і взяти на озброєння гасла, що стали офіційними. Бо незадовго до Х з’їзду РКП(б) лютневий (1921 р.) пленум ЦК КП(б)У прийняв рішення про неприйнятність продподатку в Україні. В.М. Молотов був прихильником воєнно-комуністичних методів господарювання. Він підтримав пропозицію про застосування жорстких заходів по відношенню до селян, які не виконали продрозверстки. У постанові пленуму, прийнятій незначною більшістю голосів, вказувалося на недоцільність у всеросійському масштабі та абсолютній неприйнятності в Україні заміни продрозверстки продподатком [1, 6]. Все ж таки 27 березня 1921 р. на виконання рішень Х з’їзду РКП(б) Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет прийняв закон про заміну розверстки податком. Розмір продподатку становив 117 млн. пудів зерна замість запланованих раніше продрозверсткою 160 млн. пудів. Але й це було забагато для зубожілого села [7, 9].

Потрібно відмітити, що впровадження продподатку в Україні передбачало використання того ж таки класового підходу. В резолюції «Про продподаток і комнезами» першої Всеукраїнської наради КП(б)У, яка відбулася на початку травня 1921 року, зазначалося, що на відміну від Великоросії, де село політикою комбідів було вирівняне під одну економічну лінію, де майже зникли два крайні полюси - безземельний батрак і куркульство, де переважаючим типом господарства є середняцьке селянське господарство, - політика продподатку може провадитись у всій її повноті, на Україні ж, що зберегла масові організації селянської бідноти та не ліквідувала подекуди ще куркульства, доводиться вносити в цю політику ряд змін, які викликаються особливостями українських умов [9, 137].

Виходячи з цього, КП(б)У надавала широкі пільги комнезамам, зокрема, право зменшувати цифру податкових ставок для бідноти, але з тією умовою, щоб недобрана загалом через це зменшення сума податку була перекладена на заможні верстви селянства. При цьому перекладення податкових зобов’язань не повинно зробити для старанних хазяїв невигідним саме ведення господарства, збільшення не повинно перевищувати певний процент основної суми податку [9, 137]. Таким шляхом передбачалося захистити інтереси бідноти й інтереси розвитку сільського господарства.

Розпочавши реорганізацію соціально-економічної сфери з перегляду податкової справи на селі, радянська влада використовувала її як інструмент маніпуляції селянством, його розколу. Заміна продрозверстки продподатком значно полегшила матеріальне становище українського селянства у порівнянні з хаосом та терором попередніх років. Продподаток дав можливість селянству вільно розпоряджатися надлишк

ами від сплати податку: продати їх, обміняти на необхідне. Скасовувалася кругова відповідальність за сплату податку. Продподатком обкладалися окремі господарства в індивідуальному порядку

[9] . При цьому, середняцькі господарства одержували пільги, а незаможники й бідняки зовсім звільнялися від податку. У 1922-1923 рр. від податку було звільнено 16% господарств [6, 59]. Однак дрібність нововведених податків, невизначеність із методами їх вилучення призводили до непорозуміння радянської влади з селянством. Більшість податківців були недостатньо обізнаними з законодавчими актами в податковій сфері, малограмотними, тому продовжували вилучення продподатку як продрозверстки - силовими методами. Серйозним випробуванням для аграрної політики радянської влади в українському селі став голод 1921-1923 рр. Він виявив безпорадність вищи

х державних та партійних органів влади України в подоланні лиха, їх залежність від центру. Проголошуючи на словах ринкові механізми при вилученні податку, на практиці радянський податковий апарат застосував примусові «воєнно- комуністичні» методи вилучення надлишків селянської праці [10].

Нереальність планів хлібозаготівель зумовила стягнення продподатку за допомогою робітничо-військових заготівельних формувань. У разі саботажу хлібозаготівель цілими селами та волостями дозволялися масовий військовий постій за рахунок селян, які чинили опір, та їх економічна блокада (заборона торгівлі). Невиконання продподатку окремими селянами каралося штрафом від 1/5 до 1/10 розміру цього податку або арештом строком до 2-х тижнів. Злісні порушники відправлялися на примусові суспільно-корисні роботи строком на 1 місяць або позбавлялися волі з конфіскацією майна. У випадках невиконання адміністративних стягнень дозволялося віддавати несплатників до суду революційних трибуналів. Ця міра покарання застосовувалася насамперед у місцевостях, де оголошувався військовий стан. Однак навіть збереження продрозкладкових методів хлібозаготівель не забезпечувало виконання нереальних планів [11, 42-43]. В підсумку, як відомо, неп в українське село прийшов роком пізніше, ніж у російське.

Неп у сільському господарстві поступово прокладав собі дорогу. Його заходи ніби виростали один із одного, про що свідчать рішення кожного наступного партійного форуму.

ХІ з’їзд РКП(б) навесні 1922 року в резолюції «Про роботу на селі» з питання про умови застосування найманої праці в сільському господарстві та оренди землі рекомендував не обмежувати ні одне, ні друге явище зайвими формальностями, усіма силами та засобами підтримати й заохотити допомогу найбіднішому селянству [8, 499. ]. Зазначене віднайшло своє відображення в декреті ВУЦВК та РНК УСРР «Про надання незаможним селянським господарствам права тимчасової переуступки користування своєю надільною землею» 11 квітня 1922 року [12, ст. 282], в Законі про трудове землекористування та в Земельному кодексі УСРР, прийнятих ВУЦВК відповідно 27 травня 1922 року [13, ст. 388]. та 29 листопада 1922 року [14, ст. 750].

Дванадцята Всеросійська конференція РКП(б) (серпень 1922 року), виходячи з нагальної необхідності розвитку та укріплення сільського господарства, як важливіший засіб підйому виробничих сил в селянському сільському господарстві розглядала сільськогосподарську кооперацію, що мала обернутися з організації, яка об’єднувала переважно заможні верстви села, в організацію біднішого та середнього селянства [8, 583-586].

Наступним кроком у відновленні селянських господарств повинні були стати подальші зміни в оподаткуванні, проголошені дванадцятим з’їздом РКП(б) у квітні 1923 року: перехід від натурального до грошового податку, об’єднання всіх податків у єдиний прямий сільськогосподарський податок, що також мало на меті захистити інтереси, передусім бідняцьких господарств [15, 75-77]. До речі, цей же з’їзд констатував оформлення куркульства в особі господарств, що збільшували свою міць шляхом здавання в кредит сільськогосподарського реманенту, насіння, худоби, взяття землі в оренду, торгівлі, виробництва й продажу самогону тощо [15, 116-117].

Владна партія постійно наголошувала на необхідності всілякої допомоги біднішому та середньому селянству з метою «визволення його з-під куркульського засилля»: організації дешевого сільськогосподарського кредиту, надання селянству на умовах пільгового кредиту сільськогосподарських знарядь та маши

н, підтримки сільської кооперації тощо [15, 163, 172-173].

У 1924-25 рр. при впровадженні реформування народногосподарського комплексу партійно-державному керівництву довелося вирішувати нові проблеми. При цьому з’явилося усвідомлення необхідності більших поступок селянам. Навесні 1925 року пленум ЦК РКП(б) в якості реалізації практичних завдань проголосив курс на впровадження деяких економічних заходів, які б сприяли заохоченню та пожвавленню підприємницької діяльності серед селянства: зниження податків для значної кількості селянства, встановлення більш тривалого терміну переходу селян до землекористування на умовах оренди, затвердження дозволу на наймання робочої сили на селі, та усунення обмежень щодо сезонності її використання протягом періоду збирання врожаю, не ставити адміністративних перепон щодо виділення на одруби та хутори, а також таких, що «гальмують зростання і укріплення селянських господарств (в тому числі й заможних його верств) з одночасним необхідним проведенням законних (особливо економічних) засобів боротьби проти куркульства, пов’язаного з селянським лихварством та кабальною експлуатацією бідноти» [15, 341-345]. Між тим ці заходи диктувалися не лиш

е завданням по зростанню сільськогосподарського виробництва, а в значній мірі були реакцією офіційної влади на поширення настроїв невдоволення та протесту селян, про що свідчили численні масові випадки, які можна характеризувати як прояви громадської непокори [5, 64-65]. Отже, визначення підвалин аграрної політики партійно- державного керівництва та їх коригування характеризувалося впливом суб’єктивізму й політичної кон’юнктури, намаганням закріпити радянський суспільно-політичний лад.

Потрібно зазначити, що серед впливових партійно-державних керівників були популярними погляди, що свідчили про невдоволення розширенням ринкових засад непу. Поступово такі погляди оформилися як опозиційні по відношенню до офіційно проголошеного партійно-державним керівництвом курсу та стали ідейною основою «лівої» опозиції [5, 64-65].

На ХІУ Всеросійській партконференції (квітень 1925 р.) і на ХІУ з’їзді партії (грудень 1925 р.) був проголошений лозунг «Обличчям до села!». Цей курс спрямовувався на використання економічних важелів у врегулюванні сільського господарства. В українському селі аналогічні заходи передбачалися рішеннями січневого (1925 р.) пленуму ЦК КП(б)У та ІХ з’їзду КП(б)У в грудні 1925 року [9, 310-313, 346-350]. Проте 1925 рік виявився останнім, коли суто економічна тенденція у відносинах держави і сільського господарства проявилася особливо яскраво. В подальшому селянство поступово втрачало свою економічну незалежність.

Таким чином, на початку 20-х рр. в умовах гострої економічної кризи та перед необхідністю збереження політичної влади, між лідерами правлячої партії виникли розбіжності щодо питання реформування економіки, частина з них на чолі з Леніним вважала доцільним тимчасовий відступ від більшовицької доктрини, інші відстоювали ідею планових засад господарювання. Леніну вдалося запевнити однопартійців у необхідності тимчасового відступу від основних постулатів марксизму.

Заходи партійно-державного апарату в аграрному секторі економіки були визначені політичною ситуацією та з самого початку мали класово- упереджений характер.

КП(б)У не була самостійною в своїх рішеннях щодо політичного чи економічного розвитку республіки, чітко та послідовно виконувала рішення й настанови РКП(б) і її лідерів, тому українська економіка, зокрема, сільське господарство розвивалися як загальнодержавна складова.

Під час виконання директив партійно-державні органи різних рівнів, по- своєму трактуючи ті чи інші положення, вдавалися до викривлень та зловживань, що призводило до негативних наслідків.

Підтвердженням свавільних дій центральної влади щодо українського селянства, безпорадності та немічності КП(б)У було продовження в умовах голоду вилучення хліба й інших продуктів методами продрозкладки майже протягом року після впровадження непу.

В цілому ж, аграрна політика державної партії в 1921-1925 рр. провадилася певною мірою послідовно та полягала в комплексі заходів, що мали на меті стимулювання сільськогосподарського виробництва: заміні продрозверстки продподатком, допущенні вільної торгівлі, дозволі оренди землі, застосуванні в певних розмірах найманої праці, розвиткові кооперативного руху, налагодженні еквівалентного обміну між містом і селом тощо, внаслідок чого ситуація в сільському господарстві почала зазнавати позитивних змін.

Література

1. Українське село у 20-90 рр. ХХ ст.: Короткий історико-економічний нарис/ За ред. Л.Ю. Бернштейна, Г.П. Мигрина, П.П. Панченка. - НАН України, Інститут історії України. - К., 1998. - 122 с.

2. Пиріг О.А. Неп: Монографія. - Київ, Національний торговельно-економічний університет, 2001. - 274 с.

3. Бут О.М. «Економічна контрреволюція» в Україні в 20-30-і роки ХХ століття: від нових джерел до нового осмислення. 2 вид., виправлене і доповнене. - Донецьк: УкрНТЕК, 2002. - 315 с.: іл.

4. Панченко П.П., Шмарчук В.А. Аграрна історія України. - Київ: Знання, 2002. - 343с.

5. Смирнов В.М. Суспільно-політичні та економічні перетворення в українському селі в період нової економічної політики. - Харків: Майдан, 2002. - 304 с.

6. Литвин В.М. Україна: міжвоєнна доба(1921-1938). - К: Альтернатива, 2003. - 509 с.

7. Кондратюк В.О., Зайцев О.Ю. Україна в 20-30-х р.: Суспільно-політичне життя ХХ століття. - Львів, 1993. - 72 с.

8. КПСС в резолюциях и решениях сьездов, конференций и пленумов ЦК. М.: Политиздат, 1983. - Т. 2. - 606 с.

9. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК: В 2-х т. Редкол.: В.И.Юрчук (гол.) та ін.- Київ: Видавництво політичної літератури України, 1976. - Т.1. 1918-1941. - 1007 с.

10. Корновенко С.В. Податкова політика Радянської влади в українському селі у відбудовчий період (1921 - 1925 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Донецьк, 2000 // http // www.lib.ua-ru.net/inode/28757.html.

11. Мовчан О.М. Голод 1921-1923 рр. в Україні. - Український історичний журнал. - 1990. - № 10. - с. 38-45.

12. Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. - 1922. - № 18.

13 Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. - 1922. - № 26.

14 Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. - 1922. - № 53.

15. КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. К., 1984. - Т. 3. - 494

с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь