пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)

87. Особливості грузино- південноосетинських відносин у ХХ столітті


Наталія Нечаєва-Юрійчук

Дана стаття присвячена вивченню особливостей взаємовідносин між грузинами та південними осетинами упродовж ХХ ст. Автор звертає увагу на складність та суперечність відносин між двома націями, небажання грузинських та південноосетинських лідерів іти на компроміс, що в кінцевому підсумку призвело до війни між цими народами.

Ключові слова: грузино-осетинські відносини, національний рух, автономія, державний суверенітет, етнічні чистки.

Сьогодні світова спільнота переживає черговий етап трансформації міжнародної системи. Як зазначає російський науковець С. Караганов, „цей процес розпочався після розпаду біполярного світу... Головними елементами трансформації стали глобалізація ..., активізація транскордонних процесів та посилення багатошарової взаємозалежності в політиці та економіці, наростання гнучкості, суперечливості та нестійкості міжнародної системи в цілому”1.

Незважаючи на досить сильні глобалістські тенденції, проблеми міжнаціональних та міжетнічних відносин були й надалі залишатимуться одними з найбільш актуальних в міжнародній політиці. Розпад СРСР та Югославії наприкінці ХХ століття продемонстрували надзвичайно велику роль національного фактора в сучасному світі. З одного боку, кінець ХХ - початок ХХІ століття ознаменувались активізацією інтеграційних процесів у Західній Європі, розширенням Європейського Союзу на схід, з іншого - активізувалися і національні сепаратистські рухи всередині ряду держав, в тому числі і в країнах колишньої Югославії, і колишнього СРСР, і в самій Західній Європі.

Саме тому тема дослідження етно-національних суперечностей на Кавказі, в першу чергу в Грузії, залишається актуальною для сучасної історичної науки. Розуміння сучасних етно-політичних процесів у даному регіоні неможливе без вивчення та аналізу особливостей грузино-південноосетинських відносин упродовж ХХ ст. На жаль, дане питання залишається недостатньо висвітленим у сучасній українській історіографії. Надзвичайно цікавими і досить інформативними в плані розуміння ситуації на Кавказі є статті відомого російського кавказознавця, завідуючого відділом Інституту політичного та військового аналізу С.Маркедонова. У своїх роботах експерт досить ґрунтовно висвітлює проблеми грузино-абхазьких відносин та позицію Росії в даному питанні2.

Щодо хронологічних даних, то тут досить інформативним виявився сайт „Вікіпедія”, на якому розміщена інформація з історії Південної Осетії, взаємовідносини між південними осетинами та грузинами 3.

Для розуміння суспільно-політичного розвитку Грузії ХХ столітті та відносин офіційного Тбілісі з Сухумі надзвичайно корисною виявилась праця групи авторів під редакцією О.Марганія „СССР после распада”, в якій проаналізовано основні події в політичному житті Грузії в цей період4.

Метою даного дослідження є аналіз взаємовідносин між грузинами та південними осетинами у ХХ ст., визначення особливостей цих взаємовідносин в контексті подій кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Після розпаду Російської імперії в 1917 році, народи, що входили до її складу, розпочали боротьбу за створення власних державних утворень. В 1917 році відбувся І з’їзд народів Південної та Північної Осетії, на якому було обговорене питання про можливе об’єднання південних та північних осе- тин. В результаті було прийнято наступну резолюцію: „Обговоривши питання про об’єднання Південної та Північної Осетії, з’їзд делегатів всієї Осетії визнав, що це об’єднання можливе лише в сфері культурно-просвітницьких завдань”5. Учасники з’їзду добре розуміли, наскільки складним є завдання об’єднати Південну та Північну Осетію політично та економічно, оскільки Осетія на той момент „являла собою дві половини, абсолютно відокремлені одна від одної”6. Саме це і зумовило збереження status quo - існування двох окремих Осетій - Південної та Північної.

У 1918 році було утворено Грузинську демократичну республіку, а Південна Осетія стала частиною цієї республіки. Однак на той момент Південна Осетія відмовилася виходити зі складу Росії і не взяла участі у виборах до грузинського парламенту. Південноосетинські політичні діячі почали вимагати реалізації права на національне самовизначення.

травня 1920 року делегати та відповідальні керівники 17 комітетів Південної Осетії ухвалили „Меморандум трудової Південної Осетії ЦК РКП(б), Всеросійському ЦВК робітничих та селянських депутатів”. У „Меморандумі...” йшлося про те, що: 1) Південна Осетія - невід’ємна частина Радянської Росії; 2) Південна Осетія входить до складу Радянської Росії на загальних підставах БЕЗПОСЕРЕДНЬО [виділено в тексті]; 3) Опосередкованого входження в Радянську Росію через грузинську чи іншу республіку, хоч і радянську, ... не допускаємо”, що, в свою чергу, призвело до грузино- південноосетинського протистояння та війни7.

Після встановлення радянської влади в Грузії в 1921 році Південна Осетія була передана центральними органами радянської влади до складу Грузії, а вже 20 квітня 1922 року декретом ВЦВК та Ради Народний Комісарів Грузинської РСР була створена Автономна Область Південної Осетії8. Таким чином, Південна Осетія була залишена у складі Грузії, причому основну роль у цьому відіграла саме Москва, яка визначала політику на території всієї Радянської держави.

У 1939 році в Грузії осетинська писемність, яка базувалась на латинській абетці, була переведена на грузинський алфавіт, в осетинських школах було запроваджене викладання грузинсь- кою мовою. Одночасно осетинська писемність в Північній Осетії була переведена на кирилицю, що остаточно закріпило штучне роз’єднання осетинів на дві частини - „південні осетини” та „північні осетини”9.

За часів радянської влади в грузино-осетинських відносинах спостерігались як позитивні, так і негативні тенденції. З одного боку, південні осетини досягли досить високих успіхів в соціально-економічному розвитку, глибоко інтегрувалися в грузинське суспільство та державу, зріс відсоток змішаних шлюбів грузинів та осетин (що може вважатися свідченням покращення міжетнічних відносин між двома народами); з іншого боку, на думку Кости Дзуґаєва, доцента кафедри філософії Південноосетинського державного університету, - мала місце „м’яка” дискримінація автономної області тбіліською владою, а розвиток Осетинської автономії штучно гальмувався республіканськими органами влади10.

1930-ті - початок 1950-х років були трагічними в історії всього колишнього СРСР, в тому числі і в історії абхазів. Сталінізм в його найвищому прояві - це мільйони жертв по всьому Радянському Союзу та геноцид не одного народу. В Абхазії в цей період проводилась політика активної інтеграції республіки в суспільно-політичне, культурне, економічне життя Грузинської РСР. Необхідно зазначити, що керівництво союзної республіки не могло собі дозволити жодної самодіяльності в ті роки, і що всі заходи в напрямку Абхазької автономії затверджувалися і навіть ініціювалися центром, метою якого було створення „радянського” народу, мовою спілкування якого повинна була стати російська. Швидше за все політика „грузинизації”, про яку говорять російські та абхазькі дослідники, йшла паралельно з „русифікацією” як грузинів, так і абхазів.

В 1950-х - 1980-х роках відносини між абхазами та грузинами залишались напруженими. Хрущовська „відлига” сприяла активізації суспільно-політичного та культурного життя в СРСР, поширенню надій окремих кіл в Абхазії на відновлення незалежного статусу республіки. Вона може вважатися і одним із каталізаторів масових виступів 1957, 1964, 1967 років в Абхазії, спрямованих проти республіканського керівництва Грузинської РСР.

1970-ті роки стали роками великих змін для всього радянського суспільства. Саме в цей час була активізована політика „русифікації” населення СРСР Прийняття нової конституції СРСР в 1978 році закріпило юридичні основи для більш активного використання російської мови в усіх сферах життєдіяльності: „... на основі рівноправ’я забезпечується вільне використання в усіх органах та установах російської та інших мов, якими послуговується населення. Якісь привілеї чи обмеження у використанні тих чи інших мов не допускаються”11. В Грузії ця стаття нової конституції була сприйнята як русифікація і одночасно як знак заохочення для національних меншин протиставляти свої мови грузинській.

В 1983 році, у Грузії широко відзначалась 200-а річниця російсько-грузинської угоди, згідно якої Грузія була передана під патронат Росії. В засобах масової інформації була розгорнута широка пропагандистська кампанія, проте значна частина грузин вважала цей договір трагічною сторінкою національної історії, наслідком якої стала анексія Грузії Росією. Незважаючи на пропаганду, відзначення річниці російсько-грузинського договору активізувало грузинський національний рух.

Проголошення курсу на „перебудову” та „гласність” у середині 1980-х рр. також сприяло активізації грузинського національного руху. Незважаючи на те, що переважна більшість грузинів у СРСР проживала в межах своєї республіки, за переписом 1989 року вони складали лише 68% населення Грузинської РСР Оскільки до складу республіки входили етно-національні автономії, необхідно було б виробити таку концепцію національного руху, яка б об’єднала представників всіх етносів, що проживали на території Грузії. Однак цього не відбулося. Перебудова надала грузинським опозиційним силам особливі можливості: в 1987 році було створено Товариство Іллі Чавчавадзе, яке об’єднало активістів багатьох правозахисних та національних організацій (лідерами були Мераб Костава та майбутній президент Грузії Звіад Гамсахурдіа), та Товариство Руставелі (ініційоване Компартією). В 1988 році відбулась політизація рухів, виникло декілька партій, а Костава та Гамсахурдіа створили Товариство Святого Іллі Праведного12.

листопада 1989 року ХТТ сесія двадцятого скликання Ради народних депутатів Південноосетинської автономної області прийняла рішення про перетворення автономної області в автономну республіку у складі Грузинської РСР. Депутати також звернулися до Президія Верховної Ради Грузинської РСР з проханням розглянути це рішення. Однак Президія Верховної Ради Грузинської РСР скасувала рішення сесії Ради народних депутатів Південної Осетії, визнавши його неконституційним13.

Загалом, 1980-ті роки пройшли в Грузії під націоналістичними гаслами. Так, зокрема, у 1989 році в Грузії була прийнята Державна програма розвитку грузинської мови, згідно якої в Південній Осетії примусово запроваджувалось ведення документації на грузинській мові, що сприяло активізації національних рухів у автономії.

Реалізація націоналістичних гасел одного з лідерів грузинського національного руху З.Гамсахурдіа призвела до поширення в 1980-х роках у Грузії ідеологеми про штучність самого поняття „Південна Осетія” та, відповідно, існування Південноосетинської автономії: „В історії не існувало „Південної Осетії” ні як географічної, ні як політичної реальності”14.

Намагаючись придушити будь-які вияви сепаратизму з боку осетин, 23 листопада 1989 року учасники грузинського націоналістичного руху під керівництвом З.Гамсахурдіа здійснили похід на столицю Південної Осетії. Багатотисячна колонна демонстрантів (за різними даними від 30 до 60 тисяч чоловік) на більш, ніж 400 автобусах та машинах з Тбілісі та інших грузинських міст підійшла до Цхінвалі. Офіційно захід був представлений як мирний мітинг, однак, за деякими даними, в числі учасників походу знаходилось декілька сотень озброєних автоматами бойовиків. Колона була зупинена внутрішніми військами МВС СРСР, які не дали їй увійти в Цхінвалі. Учасники мітингу взяли місто в облогу, яка тривала чотири місяці. Під час облоги понад 400 чоловік отримали поранення, а 6 було убито15.

1 травня 1990 року Грузія офіційно прийняла Декларацію про державний суверенітет. Тоді ж Верховна Рада республіки оголосила незаконним Союзний договір 1922 року і засудила саму ідею створення посади президента СРСР

Однак ще до формального виходу Грузії зі складу Радянського Союзу, у вересні 1990 року лідери Південної Осетії проголосили створення Радянської Демократичної Республіки у складі СРСР 9 грудня 1990 року відбулися вибори до парламенту автономії, які місцеве грузинське населення бойкотувало.

8 грудня 1990 року Верховна Рада Грузії позбавила Південну Осетію будь-якої автономії, включивши її територію до складу Грузії на загальних підставах. Того ж дня на одній

із вулиць Цхінвалі відбулися зіткнення, в яких загинуло троє людей, а двоє отримали поранення. Це стало приводом для запровадження в місті та Джавському (сьогодні - Дзаузькому) районі надзвичайного стану та комендантської години. В цих умовах Верховна Рада СРСР запровадила надзвичайний стан в осетинських районах Грузинської РСР, а офіційний Тбілісі розпочав економічну блокаду регіону16.

В ніч з 5 на 6 січня 1991 року керівництво Грузії ввело в Цхінвалі підрозділи міліції та національної гвардії. Розпочалися заворушення, результатом яких стало витіснення грузинських військ з південноосетинської столиці. Протистояння між Тбілісі та Цхінвалі перейшло на новий щабель.

січня 1991 року голова Верховної Ради Південної Осетії Торез Кулумбегов був запрошений на переговори з грузинським керівництвом в Тбілісі. Однак після прибуття до столиці його було ув’язнено. 1 лютого 1991 року Союз незалежних енергетиків Грузії відключив енергопостачання Південної Осетії17.

березня того ж року відбулося спільне засідання депутатів рад Південної Осетії всіх рівнів, на якому відбувся поворот в бік повернення до статусу автономної області. Був утворений Комітет з нормалізації становища у Південній Осетії. 4 травня 1991 року збори депутатів всіх рівнів прийняли рішення про скасування Південноосетинської Радянської Республіки та повернення статусу автономної області18.

травня 1991 року в Грузії відбулися президентські вибори, на яких главою держави було обрано тодішнього голову Верховної Ради Грузії З.Гамсахурдіа. Власне, вибори 1990 до парламенту та 1991 - на пост президента - стали свідченням перемоги націоналістичних сил в Грузії на чолі зі З.Гамсахурдіа, що спричинило ще більше загострення відносин між офіційним Тбілісі та Цхінвалі.

Слід зазначити, що на початку 1991 року на території Південної Осетії і грузинська, і південноосетинська сторони проводили етнічні чистки. Як уже було сказано вище, в Південну Осетію були введені грузинські міліціонери. Крім них, там діяли і грузинські ополченці. На території автономії йшли справжні воєнні дії, які супроводжувалися терором проти мирного населення. На сьогоднішній день є дані про жорстоке поводження з мирним населенням як з боку грузинської, так і з боку південноосетинської сторони. На 8 червня 1991 року кількість спалених осетинських сіл сягала 70. Проте і осетинські ополченці не відрізнялися гуманізмом по відношенню до грузинів. Так, наприклад, в березні 1991 року осетинські ополченці живцем спалили чотирьох грузинських селян. Число жертв конфлікту з 6 січня до 1 вересня 1991 року з обох сторін сягнуло 209 чоловік. Багатьом грузинам, що мешкали в зоні конфлікту, в 1991 році довелося залишити свої домівки та тікати з території Південноосетинської автономії19.

вересня 1991 року сесія Ради народних депутатів Південної Осетії скасувала рішення зборів депутатів всіх рівнів від 4 травня 1991 року як юридично неправомірні і такі, що не сприяли стабілізації в автономії. Було також скасовано неконституційний орган - Збори депутатів всіх рівнів і відновлено статус республіки, яка отримала нову назву - Республіка Південна Осетія20.

15 грудня 1991 року парламент Південної Осетії проголосив незалежність республіки21.

1 січня 1992 року в Південній Осетії відбувся референдум про незалежність республіки. Понад 98% населення (з тих, що взяли участь у референдумі) підтримали ідею незалежності від Грузії, подальшого об’єднання з Північною Осетією та входження до складу Російської Федерації22.

Грузинська сторона не сприйняла ідею відокремлення Південної Осетії. Більше того, офіційний Тбілісі не визнав но- вопроголошену республіку, її органи державної влади та результати референдуму.

У лютому грузинська сторона розпочала активні воєнні дії щодо Південної Осетії, намагаючись втримати останню у своєму складі. Обстріли Цхінвалі тривали до середини липня 1992 року. Фактично, ця війна чітко окреслила неминучість розколу Грузії та втрати нею частини своїх територій. Політика першого грузинського президента З.Гамсахурдіа лише сприяла посиленню етнічного протистояння в державі, ескалації конфліктів на цьому ґрунті. Повернення до влади в Грузії якості голови Держради у березні 1992 року Е.Шеварднадзе не сприяло припиненню війни між офіційним Тбілісі та Цхінвалі.

травня 1992 року Верховна Рада Республіки Південна Осетія прийняла Акт про державну незалежність.

Т лише 24 червня 1992 року в Сочі була підписана так звана Дагомиська угода між Росією та Грузією. Це була російсько- грузинсько-південно- та північноосетинська Угода про принципи урегулювання грузино-осетинського конфлікту, яку підписали представники як Південної, так і Північної Осетії на правах окремих сторони. Ця угода передбачала припинення бойових дій та створення Змішаної контрольної комісії, до якої увійшли представники Грузії, Росії, Південної та Північної Осетії23.

липня того ж року в зону конфлікту були введені миротворчі сили у складі трьох батальйонів (російського, грузинського та осетинського). Щоправда, ці миротворчі сили не мали жодного міжнародного статусу, оскільки перебували у зоні конфлікту лише на підставі угоди, підписаної Б.Єльциним та Е.Шеварднадзе. Введення миротворчих сил означало припинення відкритого воєнного протистояння.

серпня 1992 року було прийнято Меморандум про кордони Республіки Південна Осетія24.

березня 1993 року Верховна Рада Північноосетинської республіки визнала Республіку Південну Осетію (РПО). Враховуючи той факт, що Північна Осетія є складовою Російської Федерації і не являється незалежним державним утворенням, можна зробити висновок про санкціоноване Москвою рішення щодо визнання Південної Осетії Північною було здійснене для підтримки сепаратистських настроїв в РПО та подальшого тиску на Грузію для збереження останньої в зоні впливу Росії.

У жовтні 1993 року Верховна Рада Республіки Південна Осетія прийняла відставку свого голови Тореза Кулумбего- ва. Головою ж Верховної Ради Південної Осетії і, відповідно, керівником країни, став ректор Південноосетинського державного педагогічного інституту, доктор історичних наук, професор Людвіг Чібіров.

листопада 1993 року чергова сесія Верховної Ради прийняла Конституцію Республіки Південна Осетія, а державний гімн республіки було затверджено 5 травня 1995 року.

Становлення південноосетинської державності не сприяло покращенню відносин між Цхінвалі та Тбілісі. Проте обидві сторони розуміли, що рано чи пізно їм доведеться сісти за стіл переговорів для розв’язання актуальних проблем взаємовідносин між грузинською та південноосетинською сторонами.

30 жовтня 1995 року розпочався переговорний процес між Республікою Південна Осетія та Республікою Грузія. 16 травня 1996 року Голова Верховної Ради Республіки Південна Осетія Л.Чібіров та Президент Республіки Грузія Е.Шеварднадзе підписали в Москві Меморандум про заходи щодо забезпечення безпеки та зміцнення взаємної довіри між сторонами в грузинсько-осетинському конфлікті. Даний документ мав надзвичайно велике значення у справі мирного вирішення конфлікту, оскільки в ньому було закріплена відмова обидвох сторін від використання сили чи загрози використання сили для досягнення власних цілей25.

серпня 1996 року у Владикавказі відбулась офіційна зустріч Л.Чібірова та Е.Шеварнадзе.

листопада 1996 року Л.Чібіров був обраний першим Президентом Південної Осетії.

4-5 березня 1997 року розпочалися повномасштабні переговори з мирного врегулювання конфлікту, які, однак, не були результативними, оскільки цілі сторін суперечили одна одній. Наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття керівництво Південної Осетії неодноразово зверталося до керівництва Російської Федерації та міжнародної спільноти з проханням визнати власну незалежність. Одночасно грузинські лідери наголошували на необхідності дотримання принципу непорушності держав- ного суверенітету Республіки Грузія та її кордонів.

Таким чином, радянська доба в історії взаємовідносин між двома народами сповнена суперечностей та певної історичної невизначеності. Підсумовуючи все вищесказане, ми можемо зробити висновок, що протистояння між грузинами та абхазами має довгу історію і значною мірою було культивоване спершу імперською, а згодом радянською та російською пропагандистською політикою. Велику роль у посиленні конфронтації між грузинами та абхазами відіграв і перший президент незалежної Грузії З.Гамсахурдіа, який своєю шовіністичною політикою об’єднав проти грузинів всі інші народи та етноси, що проживали на території держави.

Грузино-абхазька війна 1992-1993 років призвела до ряду змін в житті як грузинського, так і абхазького населення. Війна, зумовлена рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів, кардинально вплинула на подальший розвиток не лише учасників конфлікту, а й всього регіону.

Ця війна виявила справжні цілі абхазької, грузинської та російської влади, які не змогли знайти мирного шляху вирішення конфлікту і кожен по-своєму сприяли подальшій його ескалації.

Розпад Радянського Союзу та зростання націоналістичних настроїв в Грузії призвели не тільки до створення незалежної Грузинської держави, але й до зростання етнічних суперечностей і фактичної втрати території Південної Осетії останньою.

Примітки:

Цит. за: Орлик И. Россия и Центрально-Восточная Европа: геополитические факторы взаимоотношений в XXI веке / И.Орлик // Мир перемен. - 2008. - №1. - С.29.

Маркедонов С. КСПМ в Абхазии: итоги и хроника миссии по поддержанию мира [Електронний ресурс] / С.Маркедонов. - Режим доступу: http://poHtcom.ru/prrnt.php?id=6373; Маркедонов С. Абхазия

лет спустя [Електронний ресурс] / С.Маркедонов. - Режим доступу: http://politcom.ru/print.php?id=6690; Маркедонов С. Кодорское обострение может перерасти в войну [Електронний ресурс] / С.Маркедонов. - Режим доступу: http://politcom.ru/print.php?id=3119

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://rn.wikipedia.oig/wiki/

СССР после распада / [Добронравии Н.А., Колоницкий Б.И., Гельман В.Я., Заостровцев А.П., Ланко Д.А.]: под общей редакцией

О.Л.Маргания. - СПб: Экономическая школа, 2007. - С.235.

История Южной Осетии и причин конфликта с Грузией [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ossetians.com/rus/ print.php?newsid=831

Там само.

Див.: Южная Осетия. История конфликта [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.liveinternet.ru/users/2021656/ post82149008

Борджиан Х. Осетия: Ираноязычная республика на севере Кавказа [Електронний ресурс]/ Х.Борджиан. - Режим доступу: http:// farsiiran.narod.ru/news/newscac/osetiya.htm

История противостояния Грузии и Южной Осетии [Електронний ресурс].- Режим доступу: //http://top.rbc.ru/society/08/08/2008/216916. shtml?print

Дзугаев К. Республика Южная Осетия: история и современность [Електронний ресурс] / К.Дзугаев. - Режим доступу: http:// www.spektr.info/articles/narodi/182/

Цит. за: СССР после распада. - С.238.

СССР после распада... - С.242-243.

Южная Осетия. История конфликта ...

14Цит. за: Дзугаев К. Вказ. праця.

Див.: История противостоянии Грузии и Южной Осетии.; СССР после распада. - С.247; Южная Осетия. История конфликта.

Див.: История противостояния Грузии и Южной Осетии.; СССР после распада. - С.245-247.

История противостояния Грузии и Южной Осетии.

Южная Осетия. История конфликта.

Див.: История противостояния Грузии и Южной Осетии.; СССР после распада. - С.247-248; Трубицын А. Республике Южная Осетия - 15 лет [Електронний ресурс] / А.Трубицын. - Режим доступу: http://www.abkhaziya.org/server-articles/article-2000562539380- cdd6bf7a96d33e24cb5.html

История противостояния Грузии и Южной Осетии.

О признании независимости Южной Осетии и Абхазии [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.army. lv/?s=2552&id=4171

Референдум в Южной Осетии (1992) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/677033

Кушнірук Б. Яка різниця між Косово і Південною Осетією [Електронний ресурс] / Б.Кушнірук. - Режим доступу: http://unian. net/ukr/news/news-270572.html

Анохин В. Когда начинаешь войну надо думать, чем она закончится [Електронний ресурс] / В.Анохин. - Режим доступу: http:// www.pravda.ru/world/former-ussr/278684-georgia-0

Южная Осетия. История конфликта.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь