пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)

55. Науковий семінар у Граці


Олександр Сич

25 квітня 2008 р. мені довелося брати участь у науковому семінарі на тему „Окупація України 1918 р. Історичний контекст - Рівень наукових досліджень - Економічні та соціальні наслідки”, який був організований Інститутом з досліджень наслідків війн імені Людвіга Больцмана та Інститутом економіко-соціальної історії та історії підприємництва університету м. Грац (Австрія).

Інститут ім. Людвіга Больцмана, який очолює Стефан Карнер, був заснований 1993 року з метою дослідження різноманітних наслідків війн

XIX ст. (соціальних, економічних, гуманітарних, культурних тощо) на широкій міждисциплінарній основі. За час свого існування працівники інституту видали цілу низку солідних дослідницьких праць і збірників документів, присвячених проблемам військовополонених у Радянському Союзі в період Другої світової війни; становищу іноземних військовополонених і цивільних осіб на теренах Австрії; історії Штірії та Карінтії та питанням „холодної війни” тощо. Серед останніх публікацій інституту слід відмітити монументальну працю „Червона Армія в Австрії” , підготовлену спільно з Російською Академію наук, де вперше подано історію радянської окупації Австрії, причому зроблено це на основі використання широкого кола радянських і австрійських джерел.

Семінар проводився в рамках проекту „Економічні та соціальні наслідки Першої світової війни для Центрально-Східної Європи”, що фінансується Ювілейним фондом Австрійського національного банку (спонсорами проведення семінару також були уряди земель Штірія й Карінтія та місто Грац). У семінарі взяли участь науковці Австрії, Німеччини, України, Біларусі.

Семінар відкрив директор Інституту професор Ст. Карнер, який привітав учасників семінару та стисло ознайомив присутніх із змістом зазначеного проекту, що розробляється його співробітниками. Далі із вступним словом виступив один з ініціаторів і організаторів проведення семінару доктор Вольфрам Дорнік, який окреслив коло питань, на яких бажано було б зосередити увагу. Серед них, зокрема, такі.

- Чому окупація України, одного з найбільш важливих стратегічних районів Східної Європи (сировина, продукти харчування, індустрія, контроль над Чорним морем), зазнала невдачі для окупантів?

- Чи вірно оцінювали ситуацію в Україні (російська Громадянська війна, розподіл землі, прагнення до незалежності) країни Центральної Європи?

- Чому країни Центральної Європи не змогли скористатися окупацією інших районів Східної Європи та „нейтралізацією” Східного фронту для зміни перебігу Першої світової війни?

- Які економічні та соціальні наслідки мала окупація для України?

- Які висновки повинні піддатися перегляду в результаті вивчення нещодавно віднайдених документів і новітніх наукових досліджень?

Робота семінару складалася з чотирьох засідань, присвячених таким темам: 1) Загальні історичні умови; 2) Окупація України 1918 року; 3) Документи із східноєвропейських архівів про окупацію згідно умов Брест-Литовського мирного договору; 4) Підсумкова дискусія. На наш погляд, не всі учасники точно дотримувалися тем своїх виступів.

Під час першого засідання виступили науковці, запрошені з Відня, які виголосили доповіді на такі теми: „Східний фронт під час Першої світової війни та переговори в Брест-Литовську” (Манфред Раухенштайнер), „Білі” й „червоні” в Україні 1917-1919 pp.” (Ханес Ляйдінгер), „Політика Австро-Угорщини щодо України в Першу світову війну” (Вольфдітер Біхль). їх зміст засвідчив високий рівень обізнаності доповідачів з основною проблематикою семінару. Зокрема X. Ляйдінгер піддав сумніву відповідність терміну „Громадянська війна” (в сенсі протиборства між „білими” та „червоними”) для подій в Україні в 1918 p., оскільки це спрощує вельми складну ситуацію, яка склалася тоді на українській території, де протистояли й боролися між собою різні політичні сили й інтереси.

Друге засідання відкрилося виступом В. Дорніка (Грац) „Окупація України в 1918 року австро-угорськими військами”. Основні положення його доповіді полягають у наступному.

Як відомо, підписавши 9 лютого 1918 р. мирний договір у Брест- Литовську, Центральна Рада звернулася по допомогу до Центральних держав заради боротьби з більшовиками. Німецькі війська розгорнули свій наступ 18 лютого на широкому фронті - від балтійського до Чорного морів. А ось наступ австро-угорських військ був призупинений, тому що імператор Карл відчував всередині країни сильний тиск з боку австрійських соціал-демократів і польської фракції в парламенті. Але 25- го лютого й вони почали свій наступ, побоюючись, що Німеччина використає продовольчі ресурси України тільки задоволення власних потреб. Тому, як вважає В. Дорнік, просування німецьких і австро- угорських військ територією України нагадувало змагання. Окупація не принесла миру на українську землю, бо австро-німецькі війська контролювали лише міста та залізниці, якими просувалися, а в їх тилу розгорнувся повстанський рух.

На початку травня 1918 р. Німеччина та Австро-Угорщина уклали с урядом Гетьманату угоду про постачання продовольства. Але українська цивільна влада явно не впоралися з узятими обов’язками. І тоді імператор Карл, з огляду на відчайдушне становище населення австрійських міст, яке голодувало, наказав вдатися до конфіскацій продовольства у населення з а допомогою військової сили. Ці військові конфіскації тривали до кінця окупації.

Далі доповідач торкнувся питання про військові злочини, скоєні німецькими та австро-угорськими військами в боротьбі з партизанами та повстанцями, відмітивши їх жорстокість (справа доходила до спалення цілих сіл). При цьому він зазначив, що про ці злочини належним чином не відомо й досі через відсутність спеціальних досліджень. Тому, підсумував В. Дорнік, їхній Інститут намагається аналізувати нові документи з австрійських, німецьких і українських архівів, щоби дізнатися більше про різні аспекти окупації України австро-угорськими військами, зокрема, й про військові злочини, про спільне й відмінне в проведенні антиповстанських операцій німецькими і австро-угорськими військами, встановити точні обсяги вивозу продовольства з України в Центральні держави і відповідно імпорту до неї, з’ясувати сприйняття українською громадськістю присутності військ Центральних держав під час окупації.

У наступних доповідях розглядалися різні аспекти німецько- австрійської окупації. Наприклад, Верена Моріц (Відень) доповіла, якою була Україна в 1918 році з точки зору австро-угорських військовополонених, що поверталися на батьківщину.

Петер Ліб (Королівська військова академія в Сандхерсті, Велика Британія) у своїй доповіді під назвою „Провісник війни на знищення?” говорив про боротьбу німецької окупаційної влади проти партизанського руху в Україні в 1918 р. Він також зробив спробу порівняти дії німецьких окупантів у 1918-му та 1941- 1944 р. у боротьбі з нерегулярними більшовицькими (радянськими) силами, принагідно визнавши, що, безперечно, внутрішня ситуація в Україні в 1918 році значно відрізнялася від ситуації в період з 1941 по 1944 рік. Але загроза з боку партизанського опору на окупованих територіях в обох випадках становила аналогічну проблему для німецьких військ.

Хоча Центральна Рада офіційно називала німців дружньою силою, запрошену в Україні з метою вигнання більшовиків, окупаційні війська з самого початку поводили себе жорстко і навіть безжалісно, щоби придушити всі види громадянської непокори: партизан, які були захоплені, розстрілювали на місці; цивільне населення обкладалося важкими податками; бралися заручники і навіть спалювалися цілі села у відповідь на дії партизан. Піком подібних репресій була страта 3 000 захоплених у полон більшовиків після їх невдалої спроби висадити десант біля озера Міус на початку червня 1918 року, при чому серед жертв було чимало цивільних осіб з навколишніх сіл, загальне число яких залишається нез’ясованим.

Однак саме протягом цих тижнів німецьке командування переглянуло свою позицію щодо місцевого населення й змінило тактику антипартизансысих дій. Згідно з даними командування групи армій „Київ”, яку очолював генерал-фельдмаршал Герман фон Ейхгорн, лише 10% сільського населення окупованих територій мали намір підтримувати більшовицькі повстання, а отже, колективні репресивні заходи в основному завдавали удар по невинних людях, що зрозуміло оберталося проти німців. Тому насильницькі дії в селах були заборонені, а військові трибунали повинні були виявляти справжніх винуватців серед запідозрених. Важливу роль у майбутніх зусиллях, спрямованих на придушення повстань, з точки зору німецького командування, мало відіграти тісне співробітництво з адміністрацією Гетьманату. Більше того, німецьким окупаційним властям вдалося створили доволі ефективну мережу агентів, яка забезпечувала необхідну розвідку, а у віддалених селах створювати під їх наглядом озброєні загони самооборони. Цими новими заходами німецькому командуванню вдалося заспокоїти країну, принаймні поверхово. Однак втрачені - через жорстокі заходи навесні 1918 р. - симпатії великої частини українського населення повернути не вдалося, а Гетьманщина так і не стала стабільним режимом, який би відчував підтримку свого власного народу.

Проте у міжвоєнні роки «позитивний досвід протиповстанської боротьби періоду окупації України 1918 р.», за висловом П. Ліба, був забутий, що мало негативні наслідки для німецької армії під час другої окупації, тобто в роки Другої світової війни. А українське населення змушене було заплатити дорогу ціну за постійне використання німецько- фашистськими військами брутальних заходів для придушення радянського партизанського руху в період 1941 - 1944 pp. Виступ П. Ліба викликав жваву дискусію, в якій зачіпалися такі питання як прояви антисемітизму, неоднорідність українського населення та його ставлення до факту окупації та ін.

Після обідньої перерви розпочалося третє засідання, на якому виступили Галина Старко зі Львова з повідомленням „Документи з українських архівів про окупацію України в 1918 році австро-угорськими військами”. Вона ознайомила присутніх з документальними свідченнями про захоплення австрійськими та німецькими військами майна, а також реквізиції продовольства у місцевого населення. Потім виступив директор Національного архіву Республіки Беларусь, кандидат історичних наук В´ячеслав Селємєнєв, який доповів про документи, що зберігаються в білоруських архівах і де містяться дані про події Першої світової війни в Білорусії та про окупацію Білорусії в 1918 році німецькими військами.

Автор цих рядків запропонував увазі учасників семінару свою розвідку під назвою „Щоденники В. І. Вернадського як джерело дослідження німецько-австрійської окупації України в 1918 році”. Незважаючи на певну суб´єктивність щоденників В. І. Вернадського (що, проте, характерно й для інших творів цього жанру), вони мають, на нашу думку, неабиякий інтерес у вивченні такого питання, як німецько- австрійська окупація України в 1918 р.

їх ретельний аналіз дозволив виділити три моменти, які, на наш погляд, заслуговують на увагу дослідників. По-перше, це, здавалося б, дивна, навіть парадоксальна, реакція населення України щодо можливості приходу австро-німецьких військ (як свідчать записи автора щоденника, така перспектива не тільки не лякала місцеве населення, але й була значною мірою для нього прийнятною й навіть бажаною); по- друге, зміст щоденника дозволяє простежити, як змінювалося ставлення населення України до окупації; і, нарешті, по-третє, цікавими видаються спостереження та згадки видатного вченого про певні розходження та непорозуміння між Німеччиною та Австро-Угорщиною щодо проведення окупаційної політики на українських землях.

Підсумкова дискусія почалася запитаннями проф. Сичу О. І. та Старко Г. Під час дискусії В. Дорнік і О. І. Сич звернули увагу присутніх на ті аспекти теми семінару, які потребують подальшого наукового дослідження та аналізу (зокрема, махновський рух і окупація, меннонітські поселення в Україні під час австро-німецької окупації та ін.). Наприкінці дискусії доктор В. Дорнік підбив підсумки семінару та подякував його учасникам за плідну роботу.

Підсумовуючи, слід зазначити, що семінар пройшов на високому науково-теоретичному рівні, бо його організатори запросили справжніх фахівців, які професійно та компетентно розглядали й аналізували винесені на семінар питання. І хоча не всі аспекти теми семінару були висвітлені з однаковою глибиною, його проведення, безперечно, надало імпульсу до подальшого поглибленому вивчення як зазначеної теми, так і інших проблем різноманітних наслідків Першої світової війни.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь