Електронна бібліотекапідручники


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)

49. Висвітлення проблем голодомору 1932-1933 років в Україні на сторінках зарубіжної преси


Василь Холодницький,

Тетяна Долинянська

XX століття для українського народу характеризується як період значних людських втрат не тільки на фронтах Першої та Другої світових воєн, у період революції та громадянської війни 1917-1920 років, але й мільйонних жертв, які припадають на мирний час, - страшних голодоморів 1921-1923 pp., 1932-1933 pp. та 1946-1947 pp.

Особливо важким за своїми наслідками став голодомор 1932-1933 pp. Цей голод був утаємничений протягом багатьох десятиліть існування радянського режиму як від світової громадськості, так і особливо від власного народу.

Водночас, незважаючи на певні заходи, спрямовані на приховування інформації про дану трагедію, все ж відомості про неї проникали час від часу в західноєвропейську пресу. Не була винятком у цьому плані і преса буковинського краю, який на той час був складовою частиною Румунії.

Інформацію про голод подавали румуномовна газета „Гласул Буковіней", німецькомовна „Черновіцер альгемайне цайтунг", російськомовна „Наша рєчь", україномовна преса: газети „Час", „Народна сила", журнал „Українська ластівка” тощо.

У місцевій пресі Буковини 1932-1933 pp. з´являються матеріали про голодомор в Україні двоякого характеру. З одного боку, статті переважно інформативного характеру з численними прикладами даної трагедії, а з іншого - викривають злочинний характер більшовицького режиму, який, власне, і став організатором цієї трагедії. Всі вони є важливим історичним джерелом для вивчення трагедії 1932-1933 pp. в Україні. В масі своїй, за винятком окремих публікацій в яких дослідники вдаються до публікацій в зарубіжній пресі, дана проблема не знайшла свого належного відображення в науковій літературі.

Виходячи з цього, автори ставлять за мету розглянути висвітлення проблем голодомору в Україні через призму інформативних матеріалів, що подавалися час від часу в пресі Буковини.

Незважаючи на інформаційну блокаду, організовану радянським керівництвом щодо голодоморної трагедії, все ж в закордонній пресі періодично з’являлися статті*, в яких висвітлювалася дана проблема в усій її трагічності. Газета „Гласул Буковіней” вже 27 лютого 1932 р. інформувала буковинську громадськість про те, що радянське керівництво намагається приховати трагічну ситуацію в країні, „...Але факт є в тому, що в більшовиків за Дністром зараз пекло. Тамтешній народ не знає там нічого, крім голоду й холоду, різних хвороб, і потерпає від дефіциту всього”1.

22 березня 1932 р. газета „Час” у статті „В обіймах голоду” повідомляла про проблеми з продовольством у СРСР. У ній, опираючись на листи з голодних регіонів Радянського Союзу, йшлося про те, що навіть якби й були в господарстві хоч якісь мізерні припаси продовольства, то їх важко було зберегти, „...бо скрізь по селі один другому вириває, а то і в день в хату підуть і заберуть. ... Очікуєш чогось страшного, а спасіння ніякого не бачиш. ...Навіть у страшний голод 1922 р. так один на одного не кидався, як тепер, не тягнув йому з горла, з-під голови, тримаючи палку над головою”2.

З наближенням нового врожаю 1932 р. продовольча проблема залишалася вкрай напруженою. 8 червня газета „Гласул Буковіней” указувала, що „на Півдні Радянського Союзу хазяйнує голод. У таких багатих та родючих землях

України та Нижнього Поволжя не можна купити цілий хліб, він продається лише маленькими скибочками”3.

Та й якість цього хліба бажала бути значно кращою. „...Ці шматки, - писала „Гласул Буковіней” від 14 січня 1933 p., - мають колір коричневий та зелений, дурний і поганий смак, який різко відрізняється від звичного смаку хліба. В ньому присутній також пісок і він скрипить між зубами”4. Зверталась увага й на те, що хліб такого ґатунку не видавався навіть під час світової війни, а не те, щоб хліб подібної якості виготовлявся в мирний час, коли є зерна вдостатку”5.

Як відомо, голодна трагедія не завершувалася 1932 p., а поступово перекочовувала в 1933 рік з наростаючими катастрофічними наслідками, про що буковинську громаду продовжувала інформувати місцева преса.

10 ютого 1933 р. газета „Народна сила” подавала розлогу інформацію про голодну трагедію в Україні під назвою „З більшовицького раю”. В ній підкреслювалося: ..Ніде правди діти, на Україні, про котру говорилося колись, що вона медом і молоком пливе, - ГОЛОД .

Посилаючись на російську емігрантську газету „Сегодня” редакція „Гласул Буковіней" від 15 червня 1933 повідомляла, що „...В усіх куточках республіки відчутна нестача або повна відсутність продуктів, подорожчання, голод, епідемія тифозних захворювань, летальні випадки, причиною яких став голод. Голод є більш загрозливим, ніж той, що мав місце в 1922 p., коли померло сотні тисяч людей”7.

„Українська ластівка" за червень-липень 1933 р. писала: „...Нашу неньку Україну навістило страшне лихоліття. Такого страшного голоду ще не було на Україні від світової війни”8. А редакція газети „Народна сила" від 20 серпня 1933 р. підкреслювала: „Колись Україна була перша, усіх кормила - а тепер зосталася гола і голодна. ...Україна, яка завжди топилася в багатстві, сьогодні звичайна пустиня. Селянин змордований, переслідуваний, зголоджений, бажає добровільно собі смерті. Села на Україні тихі, як цвинтарі. Україна ограбована цілковито, живе в крайній нужді”9. Газета „Час" звертала увагу читачів і на масштаби даної трагедії. Зокрема 1 вересня 1933 р. редакція подає статтю кореспондента „Журналу де Женев” з Москви, в котрій указується на те, що „...Голод охопив величезні простори від румунської границі до Уралу й від Кавказу до Сибіру”10.

Вихолощення продовольчих запасів у сільського населення України привело до масової захворюваності на дистрофію та смертності на ґрунті голоду. Буковинська преса час від часу подавала відомості і про цю сторону трагедії. 22 жовтня 1932 р. газета „Гласул Буковіней” повідомляла, що голод розповсюджується з величезною швидкістю в Україні, що „...на цвинтарях Києва, Харкова, Житомира санітари хоронять кожен день по 30-40 осіб, знайдених на дорогах, що ведуть до цих міст”11.

Не ліпшим у цьому плані був 1933 рік. Посилаючись на російську емігрантську газету „Сегодня”, редакція „Гласул Буковіней" від 15 червня 1933 розповідала, що люди помирають щодня. „...В деяких селах вимерло 50% від всього населення”12. Подібну інформацію помістила і редакція газети „Наша речь”. „Україна охоплена неймовірним голодом. В селах Київської губернії смертність від голоду набрала масового характеру. Вмирають цілими селами. Ховають померлих сотнями в загальних могилах. Для цієї мети організовані спеціальні бригади , котрі складаються виключно із комуністів” - таку інформацію подавала дана газета від 27 лютого 1933 р. А 12 червня 1933 р. у статті „В СРСР харчуються здохлими псами, кішками і мишами” в цій же газеті наголошувалося на тому, що „...нема вже більше псів і кішок. їх всіх з’їли. Нужда 1921 р. була велика, але її не можна зрівнювати з теперішнім станом. В багатьох селах вимерло 50 відсотків. Ще 3 місяці до нового врожаю. Як люди їх переживуть?”13 - такими проблемами переймалася газета, не відаючи про те, що і через місяць, і через три місяці люди будуть пухнути і масово помирати голодною смертю.

Цей факт підтверджувала кореспонденція в газеті „Народна сила" від 20 серпня 1933 р. „...Люди ...падають як мухи, їдять листя й полову, ...вмирають на вулицях і там же ховають їх без попа, кладучи по 5 душ в одну яму. По 20 душ в один день умирають, люди людей їдять. Матері дітей бояться пускати на вулицю. Багато хат пустих, з яких люди вже вимерли

А редакція газети „Черновіцер альгемайне цайтунг" від 23 серпня 1933 p., посилаючись на кореспондента нью-йоркської газети „Геральд Трибюн" указує і на масштаби цієї трагедії. Зокрема, в ній наголошується на тому, що тільки „...протягом зими та весни у Радянській Росії (тобто е СРСР, у тому числі й в Україні. - В.Х., Т.Д.) від голоду або внаслідок недостатнього харчування померли мільйони людей, переважно селян” .

Однак найстрашнішим було те, що в боротьбі за власне виживання і виживання своїх рідних, зморені голодом, люди вдавалися до канібалізму. В даній голодоморній агонії траплялися випадки, коли батьки власноручно вбивали своїх дітей. Ці страшні відомості з України також доносились до буковинців. Так, 22 жовтня 1932 р. на шпальтах „Гласул Буковіней” з´явилася стаття, яка повідомляла, що „...за достовірними даними, на лівому березі Дністра було зафіксовано 5 випадків канібалізму: у селі Молодіжне селянин Сіватченко вбив двох своїх синів, частину м´яса з´їв, а все, що залишилось, продав на базарі. Селянин був заарештований як психічно хворий. На Харківщині, - мовиться в статті, - селянка Сазарченко вбила одного із своїх синів і нагодувала м´ясом інших своїх дітей. В Кіщенії був знайдений хлопець 4- літнього віку, спечений у пічці. В Баланиці зникли діти, які, за здогадками мешканців, були вбиті, потім їх з´їли”16. А газета „Наша речь” указувала та те, що в селі Трушках Київської губернії сусідські хлопці зарізали дитину і з’їли її17. Це були страшні повідомлення, котрі не могли сприйматися спокійно тверезим глуздом.

Проте дана трагедія продовжилась і після збору нового врожаю 1933 р. настільки, що редакції буковинських газет також писали про випадки канібалізму. Це були жахливі повідомлення, з огляду на які стають зрозумілішими мотиви масових втеч селян із приречених на вимирання сіл.

Будучи пограбованими власною державою, селяни голодних регіонів рятувалися від голодної смерті як могли. Серед численних форм опору найпоширенішими були приховування зерна та іншого продовольства не тільки в індивідуальному порядку, але й на рівні керівників колгоспів тощо. Така практика вважалася тяжким злочином перед державою. І тим не менше до неї вдавалися окремі керівники господарств в ім’я спасіння людей від голодної смерті. „...У районах Катеринославщини, - інформувала своїх читачів газета „Наша рєчь”, - продовжується розбазарювання хліба, хліб ховається в різні фонди. В багатьох колгоспах, котрі не виконали ще і половину плану, хліб заброньований по різних фондах - для свиней, коней, курей, корів, овець, непрацездатних і т.п. У деяких колгоспах більше того, створюються особливі недоторкані фонди. Не вживається жодних заходів до повернення раніше вкраденого хліба. Погано стоїть справа з організацією повторного обмолоту в тих колгоспах, де перший обмолот пройшов зневажливо, з метою приховати як можна більше хліба в соломі”18.

До таких акцій вдавалися і члени ВКП(б), які, розуміючи всю складність ситуації і „закривали очі” на подібні факти, прагнули хоч у якийсь спосіб полегшити участь нужденного народу. Безперечно, за такі дії вони зазнавали репресій з боку офіційних властей. Посилаючись на радянську газету „Ізвєстія” газета „Наша рєчь” від 13 лютого 1933 р.

повідомляла, що в кінці грудня 1932 р. у радянській пресі „...опубліковано постанову українського уряду, згідно з якою за злочинний зрив завдання партії і уряду по хлібоздачі виключені з партії, заарештовані і віддані під суд директори радгоспів Балюклевич, Лавров, Дещенко, Новиков, Михайлик. Перший з них член українського ЦВКа, одночасно виключений зі складу цієї колегії”19 тощо. Повідомлялося, що в газеті „Правда” за 24 грудня поміщений список уповноважених по хлібозаготівлях в Україні, які звільняються з посад і виключаються із партії за те, що вони не зуміли зламати куркульський саботаж”20.

21 серпня 1932 р. на сторінках газети „Гласул Буковіней" з´явилася інформація про те, що гнані голодом українські селяни почали покидати свої села і переїжджати в міста. Зокрема, газета вказувала на те, що „.. Легше у великих містах, але голод розповсюджується повсюди, захоплюючи і великі міста, а також цілі індустріальні регіони”21. Та разом з тим на шляху до життєдайних місць влада ставила певні перепони. Ще 8 червня редакція цієї ж газети розповідала, що Москва і Ленінград з політичних причин ліпше постачаються продуктами, ніж інші міста Радянського Союзу. Але „щоб не допустити голодних до вказаних, міст був виданий наказ про заборону продажу квитків у напрямку Москви та Ленінграда”22. Редакція газети „Наша речь” повідомляла, що українське селянство масово направляється в крупні міські центри, де ситуація з продовольством стала загрозливою і для міських жителів, що ”У зв’язку з тривожним становищем в Україні вжиті заходи не тільки до розвантаження великих міст і промислових центрів, але й недопущення селян до міст. Організовані спеціальні кінні патрулі, котрі перехоплюють нових „переселенців”^ заарештовують їх і відправляють на примусові роботи на північ” . Тим не менше, газета повідомляла, що потік голодного люду в інші міста не вдавалося спинити. „...Селяни масово покидали села, селянська молодь утікала з комсомолу, незважаючи на те, що Рада народних комісарів України прийняла рішення строго дотримуватися інструкцій, згідно з якими ті, хто вийшов із комсомолу, повинні негайно виганятися з радянських закладів і переводитися в розряд лишенців. Однак і це не допомогло. Незадоволення в Україні стало загальним, захопивши не тільки низи, але й верхи комуністичної партії”24. „...Хвилювання в Україні настільки велике, - вела далі газета, - що Москва мобілізувала кращі сили для її заспокоєння, а „Ізвєстія” перестали пояснювати ломку партійного і адміністративного апарату невдачею хлібозаготівель, а вже відкрито визнають „посилення антирадянської роботи куркульських і петлюрівських елементів” і вимагають, щоб „Обласні органи ВДПУ оголосили безкомпромісну боротьбу всім куркульським, петлюрівським, білогвардійським і іншим антирадянським елементам, котрі проникли в колгоспи і записалися в парторганізації”. Цим і пояснюється повернення в Україну обер-чекіста Балицького і підвищення Любченка до першого заступника голови українського раднаркому із залишенням його на посаді секретаря центрального комітету” .

Жебракування в такій ситуації стало масовим явищем. „Гласул Буковіней" від 14 січня 1933 р. інформувала читачів про те, що „...на вокзалах України, Дону, Північного Кавказу збираються селяни, просять хліба у перехожих. Знесилені фігури жінок з дітьми на руках створюють жахливу картину. Навіть у Харкові зібралися сотні селян, які просять милостиню на вулицях міста. Важча ситуація у тих районах, де переважають колгоспи”26.

Порятунок шукали зморені голодом селяни також за кордоном. Втечі до Польщі та Румунії стали одним з важливих і суттєвих засобів порятунку від голодної смерті. Більшість утікачів осідала спочатку переважно в Румунії, а далі перебиралися до інших країн. За даними Українського комітету у справах біженців, радянсько-румунський кордон протягом двох років (до квітня 1933 р.) вдалося перейти і якось влаштуватися близько 3000 утікачів”27. їхні розповіді про трагічну ситуацію в Україні друкувалися в емігрантській пресі, а також передруки здійснювала і місцева преса.

„...Не з добра втікають люди з більшовицького раю до Румунії. Не було дня в зимі, щоби через Дністер не втікали сотні жертв більшовицького терору. Половину вистріляли, а друга половина, що дісталась на румунський берег, оповідає жахливі речі", - писала газета „Народна сила” 22 травня 1932 р.28. Ті, яким пощастило залишитися живими, практично не маючи жодних засобів до існування, опинялися перед обличчям невідомого. Всі вони мали ще пройти через суд, якого чекали декілька місяців. „Голі, босі, виснажені, коростливі, запугані, забиті морально, без довірря до людей, навіть тутка, ці люди видаються більш на виходців з пекла, чим живих людей...”29 - у такому вигляді предстали біженці з Великої України перед читачами цієї ж газети, перед громадянами Румунії, перед буковинцями. Безперечно, всі вони вимагали не тільки елементарної допомоги в забезпеченні продовольством та одягом, але й у подальшому їх влаштуванні за кордоном з метою порятунку їхнього життя.

Разом з тим, як повідомляла буковинська преса, приречені більшовицьким режимом на вимирання селяни у відчаї вдавалися до більш активних форм опору. 24 червня 1932 р. „Гласул Буковіней” повідомляла, що „мешканці села Турбачове (Україна) відмовилися віддавати врожай державі”30. Звичайно, така зухвала акція не пройшла безслідно для селян. „...Село було оточене силами військ ДНУ, які силоміць забрали весь урожай, а саме село підпалили. Селяни, які кинулись рятувати свої помешкання від вогню були розстріляні радянськими солдатами. Серед розстріляних було 53 жінок і дітей” .

22 ерпня 1932 на сторінках „Гласул Буковіней” указувалося, що в таких містах як Володимир, Іваново-Вознесенськ та Одеса спалахнули повстання, в котрих брали участь і комуністи .

5 листопада ця ж газета повідомляла про те, що в Києві, як і в інших містах, спалахнуло повстання проти голодомору. „Повстанці оточили вагони з продовольчими та іншими товарами першої необхідності. Охоронців було вбито, вагони розвантажено... Для придушення повстання на станцію прибула міліція та озброєні загони солдатів. ...Було заарештовано сотні невинних жінок та дітей”33. В Одесі, - вела далі газета, - „непорядки спостерігались у морському порту, де вантажили кораблі зерном на експорт. Працівники порту та вантажники захопили кораблі, повбивали охоронців, стали вивантажувати продукти харчування. ...Загони міліції та армійці стріляли по людях з рушниць револьверів і навіть з кулеметів. Лише після стрілянини люди порозходились. Більше 100 вбитих та поранених залишилось лежати на місці сутички”34.

На початку січня 1933 р. газета „Наша речь” вказує і на причину незадоволення робітників і в цілому жителів радянських міст. А саме на те, що в містах продовольче становище набрало катастрофічного характеру, що „Зимою тисячі сімейств в містах України харчувались хлібом, котрий їм присилали посилками раз на тиждень їхні родичі, які проживають у Москві і Петрограді. Однак у кінці січня отримання цих посилок припинилось”35. Як наслідок повідомляла газета „...в Полтаві, Кременчуку і Лубнах на ґрунті голоду відбулися кроваві зіткнення і були розгромлені продовольчі кооперативи. А в Києві голодний бунт набрав таких розмірів^ що серед комуністів почалась поголовна паніка і навіть втеча з Києва” .

25 серпня 1933 р. редакція „Черновіцер алгемайне цайтунг” інформувала читачів про повстання, хвиля якого „бере свій початок у голодуючих регіонах України, мчить з нестримною силою по всій країні. Кількість повстанців, які підняли збройний опір радянському режимові голоду, оцінюється вже в 500000 озброєних”37.

Серед широкого розмаїття загального інформативного матеріалу знаходимо в окремих випадках і вказівки на причини даної трагедії, серед яких переважають причини суб´єктивного характеру. Так, „Гласул Буковіней” 27 лютого 1932 р. інформувала громадськість про те, що голод спричинено „проклятою владою більшовиків”38. „Українська ластівка" за червень-липень 1933 р. указувала, що великі й малі гинуть з голоду тому, що „всякі дорібки забирають з України московські кати, большевики”39. Таку ж думку проводить „Народна сила”. 20 серпня 1933 р. газета звертала увагу на те, що „...передсмертні судороги українського народу є криком жертв московсько-більшовицької грабіжної господарки й терору” . Ще радикальніше висловлювалась газета „Час” 1 вересня 1933 р. „Червоний цар-самодержець Сталін, - говорилося в ній, - рішився всіма силами здавити неминучий визвольний рух на Україні. На це вислав Сталін ...одного з найголовніших провідників ГНУ Акулова.

„Журнал де Женев”, - підкреслювалось у статі, - вважає урядування Акулова за початок нового вибуху червоного терору на Україні”41.

Разом з тим у пресі знаходимо повідомлення і про те, що причина тотального голоду в Україні - відсутність продуктів, помітне зниження поголів´я худоби, що є досить болісним. У чому причина такого зниження, не говорилось. Редакція газети „Черновіцер альгемайне цайтунг” від 23 серпня 1933 p., посилаючись на кореспонденцію з нью- йоркської „Герадьд Трібюн”, звертає^´вагу на те, що в Україні прогнози щодо відмінного врожаю не збулися” .

Шукаючи відповіді на причини трагічного становища населення в СРСР, редакція газети „Гласул Буковіней" від 14 січня 1933 р. припускала, що „можливо це кара отця небесного за беззаконня тих, хто забув про нього”43. Всі ці повідомлення повинні були налаштовувати на глибокі роздуми громадськість краю.

Враховуючи вищесказане, можна однозначно стверджувати, що буковинська громадськість була добре поінформованою про голодоморну трагедію в радянській Україні з публікацій місцевої різномовної преси. Звичайно, редакції буковинських газет не мали своїх власних кореспондентів у зарубіжжі. Тому той матеріал, який з´являвся час від часу в місцевій періодиці, взятий, здебільшого, з кореспонденцій провідних газет світу, а також з української та російської емігрантської преси, котрі опиралися на листи з голодоморних регіонів СРСР, на свідчення радянських громадян, яким пощастило успішно перебратись через кордон у Центральну і навіть Західну Європу.

Матеріали буковинської преси - безцінне джерело для вивчення проблеми голодомору 1932-1933 pp. в Україні. Але використання даних матеріалів дослідниками вимагає багатьох уточнень, перевірки окремих і загальних фактів. Велику цінність мають дані публікації в плані з’ясування їхнього впливу особливо на україномовне населення краю. Проте висвітлення в місцевій пресі реакції населення Буковини на трагедію в Україні заслуговує на окрему публікацію в майбутньому.

Примітки:

1. Вронська Т.В., Осташко Т.С. Діяльність українських громадських організацій в еміграції з приводу голоду в УРСР. // Голод 1932-1933 років в Україні: причини і наслідки. - К.: Наукова думка, 2003. - С. 776-790; Вронська Т.В., Осташко Т.С. Українські політичні об’єднання в організації всенаціонального протесту проти голодомору в УРСР. // Голод 1932-1933 років в Україні: причини і наслідки. - К.: Наукова думка, 2003. - С. 757-766; Вронська Т.В., Осташко Т.С. Шляхи надходження інформації про голодомор в Україні // Голод 1932-1933 років в Україні: причини і наслідки. - К.: Наукова думка, 2003.С. 746-756; Масан О.М. Голодомор 1932-1933 pp. і Українська громадськість Буковини. // Пам’яті жертв радянських голодоморів в Україні: Матеріали наукової конференції (Чернівці, 24 вересня 1993 р). - Чернівці: Рута, 1994. - С.45-56

2. Prapadul dela bolsevici. Varsarea de sange dela Nistra.// Glasul Bucovinei.

3. 1932. - 27 februarie.

4. В обіймах голоду. Лист з великої України.// Час. - 1932. - 22 березня.

5. InRusianbantuefoametea. //GlasulBucovinei. - 1932. - 8 iuni.

6. Cum epainea in Russia //Glasul Bucovinei. - 1933. - 14 ianuarie.

7. Там само.

8. 3 большевицького раю//Народна сила. - 1933. - 12 лютого.

9. Foametea din Rusia. // Glasul Bucovinei. - 1933. - 15 iuni.

10. Страшне лихоліття на Україні. // Українська ластівка. - 1933. - черве нь-липень.

11. Станьмо одним фронтом проти червоних катів! // Народна сила. - 1933. - 20 серпня.

12. Україна рішає долю Східної Європи. В Москві велике занепокоєння. // Час. - 1933. - 1 вересня.

13. Український Народе! Браття й сестри! // Народна сила. - 1933. - 20 серпня.

14. Foametea din Rusia. // Glasul Bucovinei. - 1933. - 15 iuni.

15. Вь СССР питаются падалью собакь, кошекь и мышей. // Наша речь. - 1933. - 12 июня.

16. Український Народе! Браття й сестри! // Народна сила. - 1933. - 20 серпня.

17. Zwei millionen Menschen berhungem in Rusland. - Czemowitzer Allgemeine Zeitung, 25. August 1933.

18. Canibalism in Rusia sovietica. // Glasul Bucovinei. - 1932. - 22 oktombrie.

19. Вь деревне Трушках, ребенка зарезали и скушали. // Наша речь. - 1933. - 12 июня.

20. Борьба за хлеб обостряется. // Наша речь. - 1933.-4 січня.

21. Там само.

22. Там само.

23. Foamete in Ukraina. // Glasul Bucovinei. - 1932. - 22 august.

24. In Rusian bantue foametea. //Glasul Bucovinei. - 1932. - 8 iuni.

25. Что происходит на Украине и Кубани. // Наша речь. - 1933. - 27 лютого.

26. Бросаемь партию - строим Украину. // Наша речь. - 1933. - 3 марта.

27. Там само.

28. Cum е painea in Russia. // Glasul Bucovinei. - 1933. - 14 ianuarie.

29. Веронська T.B., Осташко Т.С. Діяльність українських громадських організацій в еміграції з приводу голоду в УРСР. // Голод 1932-1933 років в Україні: причини і наслідки. - К.: Наукова думка, 2003. - С. 770.

30. Помагаймо жертвам більшовицького звірства. // Народна сила. - 1932. 22 травня.

31. Там само.

32. Macel sovietike intr’un sat de Ukraina. // Glasul Bucovinei. - 1932. – 24

33. Там само.

34. Foamete in Ukraina.//Glasul Bucovinei. - 1932. - 22 august.

35. Rusia. // Glasul Bucovinei. - 1932. - 5 noiembrie.

36. Там само.

37. Что происходит на Украине и Кубани. // Наша речь. - 1933. - 27 февраля.

38. Там само.

39. 500000 Ukrainer im bewaffneten Aufftang. // Czernowitzer Allgemeine Zeitung, - 1933. - 25. August.

40. Prapadul dela bolsevici. Varsarea de sange dela Nistru. // Glasul Bucovinei. 1932. - 27 februarie.

41. Страшне лихоліття на Україні. // Українська ластівка. - 1933 - черве нь-липень.

42. Станьмо одним фронтом проти червоних катів! // Народна сила. - 1933. - 20 серпня.

43. Україна рішає долю Східної Європи. В Москві велике занепокоєння. // Час. - 1933. - 1 вересня.

44. Zwei millionen Menschen berhungem in Rusland. // Czernowitzer Allgemeine Zeitung, - 1933. - 25. August.

45. Cum e painea in Russia. // Glasul Bucovinei. - 1933. - 14 ianuarie.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь