Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)

43. Житлові умови студентства підросійської України наприкінці XIX - на початку XX ст. (на прикладі м. Харкова)


Марина Кругляк

Період кінця XIX - початку XX ст. був переломним в історії Росії: у цей час в економіку швидко впроваджуються капіталістичні відносини, здійснюються процеси розшарування населення, а різночинський елемент посідає значне місце в системі освіти. Двері до вищої школи поступово починають відкриватися для представників й непривілейованих станів, таким чином, у минуле відходить домінування дворянського стану в соціальній структурі студентства вузів. Молодь на повний голос заявляє про себе: будь-яке порушення її корпоративних прав призводить до виступів, заворушень, демонстрацій. Показовим у цьому плані є початок XX ст., коли економічна криза 1900-1903 pp., невдала російсько-японська війна, а потім і революція 1905-1907 pp. показали хисткість політичного режиму Росії. Активну участь у боротьбі за покращення свого життя взяло студентство, яке вже на повний голос заявило про себе як про окрему політичну силу, з якою не можна не рахуватися, часто поєднуючи власне корпоративізм із революційною доцільністю.

На порядок денний постає питання: що змушувало молодь активно реагувати на події сучасності та на повний голос заявляти про себе? Відповідь криється, власне, у дослідженні повсякденності студентства, у з’ясуванні чинників, які впливали на формування його світогляду й проектували відповідне ставлення до вирішення тих чи інших нагальних побутових проблем. Таким чином, на основі власного мікросвіту студентство формувало образ макросвіту і прагнуло через пошук шляхів вирішення своїх проблем розв’язати проблеми загальнодержавного характеру.

Поняття побуту є достатньо широким для нашого дослідження. Саме через це виокремимо найболючіше і найактуальніше питання, яке хвилювало, хвилює і надалі буде хвилювати насамперед молоде покоління, - т.зв. „квартирне питання”. І навіть на сучасному етапі розвитку Української держави створення для молоді належних побутових умов має не менше значення, аніж проблеми власне академічного характеру. Мета розвідки полягає у прагненні подати шляхи розв’язання „квартирного питання” у вищій школі Російської імперії (на прикладі м. Харкова), виділивши позитивне та негативне, та визначити вплив житлових умов студентства на формування його світогляду в кінці XIX - на початку XX ст.

Джерельна база даного дослідження носить репрезентативний характер. Передусім, це архівні матеріали, а саме справа Канцелярії Тимчасового Харківського генерал-губернатора „Про пожертвування Канцелярії радником Іваном Герасимовичем Терещенком ста тисяч рублів на облаштування гуртожитку для незаможних студентів Харківського університету”1. Цементуюче ядро розвідки складають документи статистичного характеру, представлені щорічними звітами про діяльність Харківського університету2 та матеріалами студентських квартирних переписів3. Що ж стосується джерел особистого походження, насамперед, спогадів, то вони представлені незначною мірою4. Переважна більшість мемуарів про події початку XX ст. писалася в радянський час, через це вони мусили нести ідеологічне навантаження й доводити переконаність студентства в доцільності революції, натомість побутові деталі у спогадах або зовсім опускалися, або відігравали другорядну роль5. Цінним джерелом для вивчення повсякденності молоді є також статті в тогочасній місцевій періодиці - газетах „Южный край” та „Харьковские губернские ведомости”.

Загальна характеристика житлових умов студентства Російської імперії та України зокрема дається у дослідженнях А. Є. Іванова та В. Б. Молчанова6, які є цінними, насамперед, своїми глибокими висновками. Відомості ж краєзнавчого характеру, а саме - про динаміку появи та розв’язання „квартирного питання” у Харкові, історію виникнення у місті першого гуртожитку тощо знаходимо в систематичному дослідженні з історії Харківського університету, здійсненому Д. Багалієм, М. Сумцовим, В. Бузескулом на початку XX ст., а також у працях сучасних місцевих краєзнавців, насамперед у розвідках С. І. Посохова7. Однак всі вище перераховані дослідження містять лише погляд на проблему під певним кутом зору, відображаючи окремі сторони вирішення „квартирного питання”, в основному ведучи мову про студентство тільки Харківського університету, в той час як у місті функціонували ще технологічний й ветеринарний інститути та діяли Вищі жіночі курси. Через це на порядку денному постає завдання подати комплексну характеристику житлових умов харківського студентства, спираючись на наявні джерела та літературу.

„Квартирне питання” студентами в Російській імперії в кінці XIX - на початку XX ст. могло розв’язуватися двома шляхами - життям в гуртожитку або найманням приватного житла (не беремо до уваги той факт, що частина студентства проживала в батьків чи родичів, не переймаючись пошуком помешкання). На жаль, ідея організації студентського гуртожитку у Харкові не знайшла належної підтримки серед урядових кіл та місцевої громадськості й дуже скоро другий шлях розв’язання житлової проблеми став безальтернативним.

Студентський гуртожиток кінця XIX - початку XX ст.

Ідею організації співжиття молоді було втілено ще від початку існування Харківського університету (1805 р.) шляхом влаштування т.зв. інституту казеннокоштних студентів. Відомо, що у 20-х pp. XIX ст. для цієї мети було збудовано спеціальний двоповерховий будинок. Казеннокоштні, утримання яких брала на себе держава, повністю забезпечувалися необхідними одягом, їжею, канцелярським приладдям тощо, таким чином, жодних побутових проблем в їхньому житті не існувало. Проте за таку пошану до себе казеннокоштні мусили дотримуватися суворих правил життя в будинку, проявляти старанність у навчанні та по закінченні університету відслужити 6 років по Міністерству народної освіти. Однак з приходом до влади імператора Олександра II (1855-1881), а саме наприкінці 1850-х pp., інститут казеннокоштних студентів було ліквідовано. Причиною цього кроку слід вважати, з одного боку, поширення чуток, нібито в закритому закладі „особа несхвального способу думок” могла здійснювати негативний вплив на інших вихованців, а з іншого - численні докази порушення гігієнічних вимог, коли в одній кімнаті жило по 6-8 осіб. Кошти, що виділялися на функціонування установи, невдовзі було використано для призначення стипендій8 .

Однак пройшло зовсім небагато часу, і ідея організації студентського співжиття знову постала на порядку денному. Ще 1877 р. створена Олександром II комісія висловила думку, що „у багатьох випадках найкориснішим заходом у плані надання допомоги гідним студентам було б заснування гуртожитків”. Аргументи комісії були такі: „Студенти, маючи тепле, сухе та зручне приміщення, менше б піддавалися хворобам, чим у даний час, коли нерідко доводиться їм жити в холодних та сирих квартирах. Хороша та поживна їжа, одержана в гуртожитку, зміцнювала б у необхідному розмірі фізичні сили молодих людей... Близьке приміщення до університету дало б змогу присвятити більше часу самостійним роботам у лабораторіях, кабінетах і т. д.”9. Власне, тоді у Санкт-Петербурзі було розпочато будівництво першого в Російській імперії приміщення для студентів - гуртожитку при Олександрійській колегії. Проте і в Харкові не хотіли відставати від першості в облаштуванні студентського побуту. До втілення цієї ідеї в життя вирішив докласти зусиль відомий в ті часи меценат - сумський цукрозаводчик І. Г. Харитоненко, який у 1879 р. пожертвував 100 тис. руб. на влаштування гуртожитку для „недостатніх” студентів університету, де б „за можливо дешевшу ціну або навіть безкоштовно вони могли б знаходити затишний притулок” .У 1884 р. до цієї суми було додано ще 50 тис. руб, з 4 %, які пішли на 20 стипендій імені Харитоненка11. За проектом архітектора Б. Г. Михаловського наступного року було збудовано триповерховий корпус гуртожитку (нині вул. Сумська, 41), розрахований на 150 місць . Однак одразу після цього наприкінці XIX — на початку XX ст. (на прикладі м. Харкова) почалися непорозуміння з приводу утримання помешкання. 28 лютого 1881 р. комітет Товариства допомоги нужденним студентам Харківського університету відмовився прийняти на своє утримання цей будинок через нібито відсутність коштів, обґрунтовуючи своє рішення тим, що, мовляв, кількість студентів, що потребує житло, становить 15- 20 чол., для чого достатньо і 5-6 кімнат. Серед загальних вимог також прозвучали: розмістити у гуртожитку казенних стипендіатів, використавши на їхнє утримання та на всі видатки по гуртожитку казенні стипендії, та не примушувати жити в гуртожитку студентів, що отримують приватні стипендії13. Проте ці вимоги викликали хвилю невдоволення з боку молоді, яка не бажала допускати до будинку стипендіатів, а ті, навпаки, не погоджувалися змінити стипендії на проживання в гуртожитку14. Справа із гуртожитком затягнулася. Організатори цього „благородного вчинку” дійшли висновку, що система дармових або дешевих квартир у цьому приміщенні, що розглядалася як альтернатива до поселення в гуртожитку стипендіатів, можлива лише за умови дотацій з боку університету в розмірі 8000 руб. на рік; до того ж, скупчення народу у кількості близько 150 осіб вважалося далеко не безпечним явищем, а піддати їх більш-менш суворому режиму неможливо через відсутність в університетського начальства надійного засобу для утримання винних, окрім загальних поліцейських заходів, надія на які доволі сумнівна15. Таким чином, спроба влаштувати перший в Російській імперії гуртожиток у Харкові закінчилася нічим. Подальша доля цього будинку була наступною: у зв’язку з розширенням університету будівлю буде перетворено на „корпус з аудиторіями та кабінетами медичного факультету” , потім, на початку XX ст., коли факультет було перетворено на самостійний Медичний інститут, дане приміщення слугувало його головним корпусом, проте під час війни 1941-1945 pp. було зруйноване17.

Проте ідея покращення побуту студентства шляхом їхнього життя в гуртожитку, навпаки, з кожним роком здобувала все більшої популярності в Російській імперії. Після урочистого освячення З жовтня 1881 р. першого в Росії гуртожитку при Олександрівській колегії18 подібні приміщення з’являються при багатьох вузах держави - Петербурзьких вищих жіночих курсах, Московському та Томському університетах тощо19. У зв’язку із хвилею студентських заворушень 1880-1890-х pp., а особливо лютнево-березневим всеросійським студентським страйком 1899 p., уряд змушений був шукати шляхи заспокоєння молоді. Одним з них стала організація гуртожитків, започаткована циркуляром міністра народної освіти М. П. Боголєпова від 28 травня 1899 р. Попечителям навчальних округів було вказано надати до Міністерства плани спорудження на казенний кошт студентських гуртожитків для іногородніх студентів, переважно першокурсників.

Гуртожитки намічалися платними, самоокупними. За задумом, безплатними пансіонерами могли бути лише стипендіати або ті, що користувалися благодійною допомогою. Комплект проживаючих у приміщеннях мав становити 150 осіб, в інтересах ефективного інспекторського нагляду за ними20.

Отже, 1900 р. почалося будівництво приміщення, яке вже наступного року було завершене, проте відкрите для мешканців тільки 20 листопада 1903 р.22 Що ж представляло це приміщення? Гуртожиток являв собою велику триповерхову будівлю загальною площею близько 2000 кв. м, з 80 кімнатами для 150 студентів (21 кімната на 1 чол., 48 на двох та 11 - на трьох), із залою, їдальнею, квартирою для завідувача тощо23. Кореспондент місцевої газети „Южный край” відзначав, що зовнішній та внутрішній вигляд приміщення справляють загалом позитивне враження: коридори світлі та просторі, вислані беренгеймовськими плитками з гарним підбором малюнків; кімнати, призначені для їдалень, являють собою доволі просторі зали з паркетною підлогою; стіни та стелі розфарбовані. Кімнати для одного та двох мешканців, хоч і характеризувалися як просторі і з достатнім вмістом повітря, проте були дещо темними та незручними, чого не можна було сказати про кімнати для трьох мешканців, які обов’язково мали по два вікна. До того ж приміщення мали центральне опалення24.

Окрему увагу слід звернути на умови поселення до гуртожитку. Прийом прохань, які писалися на ім’я інспектора студентів та подавалися завідувачу гуртожитком, здійснювався за півріччями - до 10 серпня та до 20 грудня відповідно на осінній та весняний семестри. Проте, за умови наявності вільних місць у гуртожитку, прохання могли подаватися і протягом півріччя. Для осіб, які знову вступали до гуртожитку, обов’язковим було подання свідоцтва від лікаря про те, що стан їхнього здоров´я не заважає життю у даному приміщенні. Двері для мешканців будинку буди відкритими не цілий рік - лише з 20 серпня по 1 червня. Причому поселення здійснювалося тільки після отримання плати за життя вперед за півріччя відповідно не пізніше 1 вересня та 15 січня у такому розмірі: студенти, що жили самі в окремій кімнаті, сплачували 121 руб. 33 к., кімната на двох обходилася кожному по 98 руб., на трьох - по 88 руб. 67 к. на півріччя з особи (пізніше, однак, було внесено зміни в цей пункт, і плата почала отримувалися щомісяця протягом 9 1/3 місяців у розмірі 26 руб. для одного мешканця в окремій кімнаті, 21 руб. у кімнаті для двох та 19 руб. - для трьох). Студентам, що були забезпечені недостатньо, аби сплатити одразу за життя в гуртожитку, Правління університету іноді дозволяло вносити гроші частинами, навіть помісячно, але обов’язково наперед. Під час різдвяних та великодніх канікул наприкінці XIX — на початку XX ст. (на прикладі м. Харкова) студентам поверталося з плати по 50 к. на день, але не більше, як за 15 днів за кожні вакації25.

За які ж зручності сплачували студенти таку велику суму грошей? По-перше, за приміщення із необхідними меблями та електричним освітленням, постіль із білизною та одіялом, по-друге, за миття білизни і, по-третє, за харчування - чай з хлібом та молоком зранку і ввечері, обід з трьох страв та вечерю з молока із хлібом або однієї м’ясної страви, які отримувалися у загальній їдальні. Причому їжа видавалася за графіком: ранковий чай - з 8 до 10 ранку, обід - з 14 до 16.30, вечірній чай - з 18.30 до 20.30 та вечеря - з 22 до 00.30. Чергування студентів на кухні та їдальні мали забезпечити контроль за якістю приготування їжі26.

Правилами гуртожитку суворо регламентувалося життя в ньому проживаючих студентів. Так, після 23 години вхід до приміщення було заборонено (після цього часу треба було дзвонити швейцару), при виході з будинку ключі від кімнати обов’язково мали залишатися в швейцара. Студенти могли також користуватися допомогою прислуги для прибирання кімнат, чистки взуття та одягу, проте відправляти її за межі будинку по покупки чи з іншими дорученнями до міста заборонялося; для читання книг було виділено спеціально обладнану читальню, де працювали чергові студенти. До інших заборон відносилися: приймати відвідувачів до 10 годин ранку чи після 11 вечора, причому, якщо чоловіків дозволялося приймати у своїй кімнаті, то для дам призначалася виключно приймальна кімната; відвідувати приймальню та їдальню не у форменому одязі; паління тютюну; зберігання у своїх кімнатах зброї; гра в карти; вживання спиртних напоїв27.

Загальна кількість мешканців у гуртожитку, проте, не досягала норми у 150 чол. Відомо, що в осінньому півріччі 1904 р. ця цифра складала 109 мешканців, з яких 54 - це студенти-першокурсники28.

Другому за ліком гуртожитку також випало недовге існування. Причин цьому декілька. По-перше, це була матеріальна невиправданість організації гуртожитків: за даними Д. І. Багалія, казна змушена була щороку доплачувати на утримання будинку 18000 руб., тобто 120 руб. на особу, таким чином, виходило, що благодійність уряду була спрямована на утримання не найбідніших, а найбільш забезпечених , які, до того ж, через суворий режим залишали приміщення (так, харківський гуртожиток протягом 1904 р. залишило 11 студентів30). По-друге, 1906 рік, коли, власне, і було вирішено питання про ліквідацію гуртожитків, був часом революційних потрясінь. Міністр народної освіти П. М. Кауфман вважав небезпечним для академічного порядку скупчення „студентського демосу в гуртожитках”31, саме тому „з метою боротьби із студентськими заворушеннями” уряд наказав закрити гуртожитки при Юр´євському, Казанському, Харківському та Новоросійському університетах, а протягом 1906-1907 pp. гуртожитки було ліквідовано у вузах всіх відомств, включаючи навіть ті, де ці установи діяли на більш- менш демократичних засадах32. Наступна причина була суто внутрішнього характеру - неймовірна тіснота приміщень університету та неможливість їхнього розширення змусили вуз клопотатися перед урядом про перетворення гуртожитку на приміщення для навчально- допоміжних установ фізико-математичного факультету33.

Таким чином, проіснувавши нетривалий час, харківський гуртожиток так і не зміг, принаймні частково, вирішити житлову проблему. Незаможні студенти не в змозі були сплачувати настільки великі гроші для проживання в ньому, більш заможні не погоджувалися втрачати свою свободу через дотримання суворого, іноді навіть схожого на поліцейський, режиму. Отже, і бідні, і багаті змушені були вирішувати „квартирне питання” самотужки, знімаючи помешкання.

Наймані квартири харківського студентства кінця XIX - початку XX ст.

Розв’язання „квартирного питання” студентства через влаштування життя в гуртожитку носило лише тимчасовий характер, до того ж могло задовольнити потреби лише представників заможних верств суспільства. Інші ж змушені були присвячувати позанавчальний час не самовдосконаленню та підготовці до опанування майбутньої професії, а пошуком житла - причому дешевого та розташованого якомога ближче до навчального закладу. Проблема ускладнювалася також щорічним зростанням цін на помешкання та, попри це, збільшенням чисельності студентів. Київський дослідник Д. Александров, аналізуючи дані місцевого студентського перепису 1909 p., звернув увагу, що за 38 років від часу, коли було проведено попередній перепис, місячний бюджет студента зріс на 20 %, а щомісячні витрати на приміщення - більше, ніж удвічі34.

Аби проаналізувати стан справ та, завдяки цьому, знайти спроби розв’язання проблеми, 1909 р. було проведено студентські переписи - перший харківський студентський та квартирний студентів-медиків 4-5 курсів, здійснений В. М. Тоцьким. Дані досліджень по Харкову будемо порівнювати із результатами Московського перепису.

Отож, 88,7 % харківських студентів займали приміщення в одну кімнату, 4 % - квартиру, приблизно ж стільки (3,8 %)- дві кімнати, 1,4 %

- номер і лише 0,1 % - кут. Якщо порівнювати із московським студентством, на наше переконання, більш заможним, то там проживало в одній кімнаті лише 68,5 %, 4,1 % займали номер, а 4,8 % - дві кімнати35. Значна різниця в даних переписів помітна і стосовно того, скільки студентів мали помешкання безкоштовно (як правило, живучи з родичами), а скільки змушене наймати. У Москві 21,9 % студентів нічого не сплачували за житло, 73,1 % змушені були шукати місце проживання (у Харкові таких студентів було відповідно 11,4 % і 86,5 %). Пояснення наприкінці XIX — на початку XX ст. (на прикладі м. Харкова) цього факту полягає насамперед у тому, що в Харкові навчалося більше приїжджих, ніж у Москві. Цікаво, що серед трьох опитаних вузів Харкова 91,8 % університетських філологів та 96,3 % студентів ветеринарного інституту змушені були шукати житло, натомість подібна проблема була притаманна лише 68,4 % курсисток, що пояснюється домінуванням прийшлого елемента серед перших двох груп та не такою значною присутністю його серед жіночої частини студентства36. Приблизно рівна кількість студентів мешкала в приміщенні за умови проведення уроків із дітьми хазяїв та інші послуги. Проте надалі дані двох переписів різняться не значною мірою, адже виявляють загальну тенденцію, притаманну для всієї держави. Через дорожнечу молодь змушена була жити в помешканні по двоє-троє, причому часто підбір сусідів по кімнаті носив випадковий характер, і співмешканець розшукувався за оголошенням. Отже, знімали одну кімнату на двох у Харкові 57,5 % (в Москві - 51,8 %), проте, скоріше за все, через кращу матеріальну забезпеченість у Москві жили в одній кімнаті 36,7 % порівняно із 29,8 % у Харкові. 10,1 % харківських студентів змушена була ділити кімнату ще з двома товаришами по нещастю у Москві - 11,5

Плата за житло також незначною мірою відрізнялася. Так, якщо студенти Московського університету 1907 р. в середньому сплачували за кімнату 15 руб. 60 к., то студенти Харківського університету платили на 10 к. більше, а ті, хто навчався в Харківському ветеринарному інституті,

- ще менше - 13 руб. 90 к. Проте плата з одного мешканця у Харкові все ж була доволі високою: 9 руб. 51 к. проти 8 руб. 88 к. у Москві. Але, якщо взяти до уваги, що харківський студент сплачував прислузі вдвічі менше від московського - 77 к. проти 1 руб. 42 к., виходить, що загалом витрати на житло були рівними.

Важливим є розгляд питання співвідношення плати за квартиру у процентному відношенні. В даному шляхом порівняння між московським та двома харківськими переписами доходимо висновку, що абсолютна більшість студентів сплачувала за житло 10-20 руб. (64,8 % жителів Москви, 65,6 % студентів Харківського університету, 61,5 % студентів-медиків цього ж вузу). А далі прослідкуються цікаві тенденції: по-перше, харківські студенти частіше змушені були користуватися дешевим житлом (14,4 % проти 11,4 % у Москві), що, однак, не стосується медиків-старшокурсників, лише 4,4 % з яких наймали недороге помешкання; натомість 34,1 % медиків платили за житло понад

20 руб., що значно перевищує відповідний показник навіть по Москві (23,8%)38. Пояснення цьому факту достатньо просте: студенти-медики ладні були пожертвувати зайвою копійкою, аби найняти житло поряд з університетськими клініками, які розташовувалися у центрі міста, де плата за помешкання була значно вищою, ніж на околицях.

За даними В. М. Тоцького, середня вартість житла, найманого одним студентом, становила 15 руб. 7,5 к., ті, що жили удвох, мусили сплачувати по 9 руб. 20,25 к., кожен з трьох наймачів сплачував по 6 руб. 85 к. Таким чином, виходило, що середня вартість кімнати становила 18 руб. 01 к., а середній внесок кожного - 10 руб. 37,5 к.39 Таким чином, наймати житло було набагато дешевше, аніж жити в гуртожитку, проте якісні показники помешкання зазвичай гуртожитку все-таки поступалися.

Звичайне харківське студентське помешкання початку XX ст. можна охарактеризувати так: з одним вікном (41,5 %), прохолодне (25,6 %), сире (18,8 %), темне (17,1 %), прохідне (10,6 %) та з холодним клозетом (78,7 %). До того ж, під час перепису було знайдено дві студентські барлоги, повністю без вікон, та 7,9 % приміщень, розташованих у підвалі або напівпідвалі (у таких умовах жили 51 студент університету, два студенти ветеринарного інституту та три курсистки)40.

В. М. Тоцький звертає увагу також на недостатність чистого повітря для студентів: 52,5 % найманих кімнат не має достатньої з т. з. вимог гігієни кількості повітря для одного студента41. Якщо ж взяти до уваги, що кімнату найчастіше знімали з одним-двома товаришами, то виходить, що 80 % студентів Харкова жила в антигігієнічних умовах42. До того ж наймане помешкання було невеликих розмірів: так, середній об’єм кімнат для всього університету складав 48 куб. м, об’єм на 1 особу складав 29 куб. м43. Понад 75 % студентів знімали помешкання на 1-2 поверхах, 5 % жили вище.

Що стосується побутових зручностей, то 89 % приміщень опалювалося печами, лише 10,3 % мали центральне опалення, третина студентів могла користуватися водопроводом, лише чверть квартир мали теплий клозет. Більшість приміщень (75 %) мали примітивну вентиляцію у вигляді кватирки, 1/8 помешкань містила також витяжку. Майже у всіх помешканнях в якості освітлення використовувалися гасові лампи .

У переписі квартир студентів-медиків також наголошується на шкідливому для здоров´я сусідстві помешкання студентів із різними приміщеннями - кухнею, клозетом, коморою тощо (46 % випадків). Опитувані скаржилися: „Приміщення тісне... особливо кухонний запах не дає спокою” або „Повітря важке внаслідок поганого провітрювання, до того ж безпосередня близькість кухні не дає змоги провентилювати кімнату за допомогою кватирки”45.

Звичайно, можна було і далі перераховувати всі недоліки подібного житла. Проте це не потрібно. Студентство шукало виходу з даного становища насамперед шляхом частої зміни помешкання. Так, протягом лише осіннього півріччя 1902 р. при середній чисельності всіх студентів Харківського університету в 1411 осіб всіх змін квартири їм довелося зробити 341, тобто 24 % по відношенню до кількості студентів. Причому найбільша кількість змін житла здійснювалася студентами молодших курсів (42 % на першому і 36 % на другому) при 12 % на п’ятому курсі46. наприкінці XIX — на початку XX ст. (на прикладі м. Харкова)

Особливо часто студенти змушені були шукати собі нове помешкання під час щорічних ярмарків, яких зазвичай було п’ять. Квартирним господаркам було набагато вигідніше здавати кімнати, які знімалися студентами, приїжджим дрібним торгівцям^ саме тому на час цих заходів студенти просто виганялися з помешкання .

Окрім згаданих вище приміщень, серед студентства, щоправда заможного, користувалися популярністю т.зв. „мебльовані номери” у готелях, де за житло треба було сплачувати понад 20 руб., проте не залежати від хазяйки. Звичайний такий номер являв собою кімнату та відгороджену спальню з ліжком, був обладнаний дешевими меблями - диваном, столом, двома кріслами, ломберним столиком та дзеркалом48. Номери в готелі, дійсно, відзначалися своїми зручностями. Так, на час ярмарку „Південний готель”, що розміщувався на Торговій Павловській площі у центрі міста, пропонував номери із постільною білизною від 1 руб. за добу, обід від 25 к. та можливість споживати їжу та напої у номерах у будь-який час дня та ночі49. Проте подібне розв’язання „квартирного питання” носило лише тимчасовий характер.

Наведені факти свідчать, що „квартирне питання” було однією з найголовніших проблем студентського побуту, розв’язання якої забирало дорогоцінний час, який можна було присвятити фаховому зростанню. Демократизація системи вищої освіти (збільшення різночинського елементу в соціальній структурі, відкриття дверей вищої школи для жінок та євреїв тощо) сприяла збільшенню на початку XX ст. чисельності студентства саме з непривілейованих станів, тим самим зводячи до мінімуму спроби знайти дешеве та зручне житло. Ціни на майно зростали, умови погіршувалися, проте менше клієнтів в домовласників не ставало. Таким чином, жага до одержання знань перевищувала негативні моменти облаштування побуту, матеріальні умови були вторинними по відношенню до духовних. Бачачи це, урядові кола не прагнули жодним чином полегшити житлові умови молоді. Спроба влаштування гуртожитків переслідувала за мету надання помешкання насамперед заможним верствам суспільства, а сувора дисципліна в них була спрямована на недопущення будь-яких спроб прояву студентського невдоволення у вигляді демонстрацій та мітингів. Проте „казармений режим” гуртожитків не знаходив співчуття й в багатих студентів. Таким чином, спроби держави вирішити „квартирне питання” успіху не мали. Молоді ж нічого не залишалося, як самотужки вирішувати житлові проблеми, заробляти на життя, аби прогодувати себе, навчатися та час від часу брати участь у студентських заворушеннях, аби хоч таким чином привернути вищі урядові кола до своїх побутових проблем.

Примітки

1. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАУК). - Ф. 1191. - Оп.1. - Спр. 90.

2. Отчет о состоянии и деятельности Императорского Харьковского Университета за 1904 год // Записки Императорского Харьковского Университета (далі - ЗИХУ). - 1905. - Кн. 2. - С. 1-120; Отчет о состоянии и деятельности Императорского Харьковского Университета за 1906 год // ЗИХУ. - 1907. - Кн. 3—1. -С. 1-139.

3. Первая харьковская студенческая перепись // ЗИХУ. - 1912,- Кн. 4. - С. 1- 114; Тоцкий В. М. Исследование квартир студентов-медиков 4 и 5 курса Харьковского университета в 1908 году // ЗИХУ. - 1909. - Кн. 4. - С. 10-22.

4. Фабрикант М. Из прошлого Харьковского медицинского института // Фронт науки и техники. - 1935. -№ 11/12. - С. 63-64.

5. Іващенко В. Ю. Харківський університет кінця XIX - початку XX ст. у спогадах 1920-1930 років // Вісник Харківського національного університету імені

6. Н. Каразіна. - 2004. - № 633. Серія: Історія. - Вип. 36. - С. 4-11.

7. Иванов А. Е. Студенчество России в конце XIX - начале XX века. Социально-историческая судьба. - М., 1999; Молчанов В. Б. Добробут студентів України в другій половши XIX - на початку XX ст. // Український історичний журнал. - 2005. - № 2. - С. 39-53.

8. Краткий очерк истории Харьковского университета. За первые сто лет его существования (1805-1905) / Д. И. Багалей, Н. Ф. Сумцов, В. П. Бузескул. - Харьков, 1906; Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна за 200 років. - Харків, 2004; Посохов С. І. Пожертвування І. Г. Харитоненка на студентський гуртожиток: епізод з історії Харківського університету // Проблемы истории и археологии Украины: Материалы международной научной конференции (Харьков, 16-18 мая 2001 г.). - Харьков, 2001. - С. 144-145; Його ж „Квартирне питання” в житті студентів Імператорського Харківського університету // Universitates. - 2003. - № 2. - С. 38-45.

9. Посохов С. І. „Квартирне питання” ... - С. 38-40.

10. Ендольцев Ю. Александровская коллегия // Нева. - 2003. - № 1: електронний ресурс: www.nragazines.russ.ru/neva/2003/l/end-pr.html.

11. ЦДІАУК. - Ф. 1191. - On. 1. - Спр. 90. - Арк. 2 зв.

12. Краткий очерк истории Харьковского университета...- С. 189; Посохов С. І. Пожертвування I. Г. Харитоненка на студентський гу ртожиток...- С. 144.

13. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна за 200 років...- 152.

14. ЦДІАУК. - Ф. 1191. - Оп. 1. - Спр. 90. - Арк. 37 зв.

15. Посохов С. І. „Квартирне питання”... - С. 40—42.

16. ЦДІАУК.-Ф. 1191.-Оп. 1. - Спр. 90.-Арк. 39 зв.-41.

17. Багалей Д. И. Доклад о строительных нуждах Императорского Харьковского университета // ЗИХУ. - 1907. - Кн. 1. - С. 1.

18. Лейбфрейд А. Ю., Полякова Ю. Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе. - Харьков, 1998. - С. 146.

19. Ендольцев Ю. Указ. соч.

20. Иванов А. Е. Указ. соч. - М., 1999. - С. 306-309.

21. Там само. - С. 309.

22. Посохов С. І. „Квартирне питання”.... - С. 43.

23. Краткий очерк истории... - С. 309.

24. Отчет о состоянии и деятельности Императорского Харьковского Университета за 1904 год....- С. 208.

25. Здание студенческого общежития // Южный край. - 1901. - 17 окт. - С. 4.

26. Студенческое общежитие при Императорском Харьковском университете // Южный край. - 1903. - 14 ноября. - С. 1.

27. Отчет о состоянии и деятельности Императорского Харьковского Университета за 1904 год... - С. 210.

28. Правила для студентов, живущих в студенческом общежитии при Императорском Харьковском университете // Южный край. - 1903. - 14 ноября. - С.1.

29. Отчет о состоянии и деятельности Императорского Харьковского Университета за 1904 год... - С. 207.

30. Альбом к столетию (1805-1905) Императорского Харьковского университета / Под ред. проф. Д. И. Багалея. - Репринт. - Харьков, 2007. - С. 8.

31. Отчет о состоянии и деятельности Императорского Харьковского Университета за 1904 год... - С. 208.

32. Иванов А. Е. Указ. соч. - С. 311.

33. Ендольцев Ю. Указ. соч.; Иванов А. Е. Указ. соч. - С. 312.

34. Обращение ректора к студентам // Харьковские губернские ведомости. - 1906. - 12 сент. - С. 3; Отчет о состоянии и деятельности Императорского Харьковского Университета за 1906 год.... - С. 61.

35. Молчанов В. Б. Вказ. праця. - С. 49.

36. Первая харьковская студенческая перепись...- С. 5.

37. Там же. - С. 24.

38. Там же. - С. 6.

39. Там же. - С. 7; ТоцкийВ. М. Указ. соч.- С. 13.

40. Тоцкий В. М. Указ. соч. - С. 14.

41. Первая харьковская студенческая перепись... - С. 7,23.

42. ТоцкийВ. М. Указ. соч. -С. 15.

43. Первая харьковская студенческая перепись... - С. 8.

44. Там же. -С. 9.

45. Там же. - С. 25.

46. Тоцкий В. М. Указ. соч. - С. 19.

47. Отчет о состоянии и деятельности Императорского Харьковского Университета за 1904 год... - С. 207.

48. Фабрикант М. Указ. соч. - С. 64.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь