Електронна бібліотекапідручники


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)

42. Підприємницька діяльність військових поселенців Українського (Харківського) та Кпєво-Подільського військових поселень кавалерії


Валерія Цубенко

У період державної розбудови відбувається розвиток суспільного інтересу до історії України у всій її багатогранності. Все більшу увагу науковців привертає економічне та військове минуле, що дозволяє повніше осягнути історичний шлях держави. Зокрема, підвищений інтерес викликає життя військових поселенців на території колишньої Російської імперії.

В Україні військові поселення з’явилися у 1817 р. Вони створювалися на казенних землях Слобідсько-Української, Херсонської, Катеринославської, Київської і Подільської губерній. Створюючи військові поселення, уряд Російської імперії прагнув подолати фінансову кризу після постійних війн та ліквідувати рекрутські набори. Вивчення економічної історії військових поселенців дозволяє краще зрозуміти соціально-економічний розвиток регіонів України. Особлива значущість дослідження обумовлюється тим, що довгий час за радянських часів в Україні історія військових поселень подавалася епізодично та виключно у негативному вигляді. Тому серйозним завданням історичної науки сьогодні є «необхідність неупередженого, позбавленого класових оцінок та ідеологічних пут підходу до вивчення цілого історичного пласту»1. Назріла потреба сучасного переосмислення багатьох аспектів діяльності військових поселенців, більш об’єктивного визначення їх місця і ролі в господарському житті нашої держави.

У даній статті ставиться за мету на основі комплексного і неупередженого вивчення джерельної бази з’ясувати основні напрями, умови та форми економічного розвитку Українського (Харківського) (1817-1857) та Києво-Подільського (1837-1857) військових поселень кавалерії. Об’єкт дослідження становить підприємницька діяльність у торговельно-промисловій галузі військових поселенців. Серед авторів, які зверталися до історії військових поселень в Україні, слід відмітити праці К. М. Ячменіхіна2 та Т. Д. Литовської3. Джерельна база дослідження складається з опублікованих та архівних матеріалів. Останні зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у місті Києві у фонді 12 КМФ («Документи і матеріали з історії державних закладів України. 1798-1918 pp.»), а також у Російському державному військово-історичному архіві у Москві у фонді 405 («Департамент військових поселень») та у фонді 411 («Військові поселення»). Окрему групу джерел складають статистичні матеріали4.

Створення військових поселень кавалерії на території Слобідсько- Української, а згодом Київської і Подільської губерній було не випадковим. Тут були розвинуті сільське господарство, промисли і торгівля. На цій території переважали чорноземи, що дозволяли одержувати високі врожаї для забезпечення продовольством кавалерійських частин. При створенні військових поселень уряд і керівництво військових поселень кавалерії робили ставку на заможне господарство поселенців-господарів, які виконували поставлені перед військово-поселенською системою завдання. Для цього в округах військових поселень кавалерії російські імператори Олександр І та Микола І йшли на лібералізацію економічних відносин у військово- поселенській системі. Зокрема у 1825 р. були розширені права військових поселенців щодо відхідництва, торговельної і промислової діяльності, що становило додатковий доход для підвищення прибутковості їхніх господарств5.

Військові поселенці-господарі, крім землеробства і тваринництва, у вільний від сільськогосподарських робіт час займалися виробничою і невиробничою підприємницькою діяльністю, зокрема, виконанням ремонтних робіт, здійсненням транспортних перевезень, зайняттям торгівлею, з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Регулювання відносин у сфері підприємництва здійснювалося на основі правил про надання дозволів на розміщення споруд побутового, торговельного та іншого призначення. Для уникнення непорозумінь між військовими поселенцями і приватними промисловцями були встановлені правила про порядок здійснення торгових операцій, ведення торгівлі, процедуру торговельного арбітражу з цих питань. Для здійснення підприємницької діяльності військові поселенці повинні були отримати дозвіл окружного комітету6. Видача дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та громадських споруд здійснювалася на підставі заяви відповідної форми на ім’я командира волості. У заяві зазначалися, по-перше, обґрунтування необхідності отримання дозволу, по-друге, адреса (бажане місце розташування) об’єкту торгівлі, по-третє, площа об’єкту торгівлі. Заяви реєструвалися і вводилися до бази даних волосного комітету. Дозвіл на торгівлю і влаштування громадських споруд видавався одноразово з розрахунку на один рік військовим поселенцям, які постійно здійснювали торгівлю і промислову діяльність, на кожен об’єкт окремо. Дозвіл готував командир волості. Наприклад, дозвіл на утримання крамниці містив відомості про орендну плату крамниці, термін оренди, види товару, що реалізувався; а на утримання лазні - сума, термін і підстави оренди лазні. Рішення про видачу дозволу приймав волосний комітет після розгляду пропозиції і майна, предмета та мети торговельної і промислової діяльності, перевірки поданих документів про визначення показників платежоспроможності військового поселенця; у разі кредиту - умови його видачі і погашення, права і обов’язки обох сторін. Дата реєстрації військового поселенця - підприємця заносилася до журналу обліку реєстраційних дій, який затверджував волосний командир7. Для подальшого розгляду журнал поступав в окружний комітет. За наявності позитивного висновку окружного комітету військовий поселенець отримував свідоцтво встановленої форми. Волосний командир на перше засідання окружного комітету представляв свідоцтво для надання військовому поселенцю друкованого дозволу на право займатися торговельною діяльністю і промисловістю на території округів військового поселення. Дата видачі дозволу зазначалася у свідоцтві окружним командиром. Дозвіл зберігався в окружному комітеті.

Заяви подавали особисто або пересилали по пошті в окружні комітети округів за місцем проживання військових поселенців. На подання і доставку заяви призначався семиденний термін з дати отримання військовим поселенцем друкованого дозволу для заняття торговельною діяльністю. Але підприємці, які перебували поза межами округів і не мали можливості протягом семи днів особисто приїхати або прислати заяву, крім семиденного терміну, отримували додатковий - по 4 дні на кожні сто верст відстані від місця проживання до окружного штабу8. У разі недотримання позикодавцем правил, окружні комітети, розглянувши заяви, проводили стягнення з військового поселенця; у разі його неспроможності - з волості, яка поручилася за нього. За порушення встановлених термінів виконання документів окружні комітети не розглядали заяви військових поселенців. У рішенні про відмову, що видавалася у письмовій формі, зазначалися підстави відмови. Дозвіл для дрібної торговельної діяльності, зокрема, продажу хлібу, калачів, пирогів, а також інших продуктів харчування був не потрібний, проте кожний військовий поселенець був зобов’язаний придбати друкований квиток за підписами окружного і волосного командирів. Військові поселенці-господарі займалися торгівлею надлишків хліба, перекупкою худоби, постачаннями на власних конях і волах у різні місця хліба та інших товарів, за добровільним9 договором, укладеним з постачальниками відповідно до спеціальних умов. Військові поселенці- підприємці складали фінансові звіти, з метою надання окружному комітетові для прийняття рішень повної інформації про фінансовий стан, результати торговельної діяльності та рух коштів. Показники, що характеризували підсумки внутрішньої торговельної та господарської діяльності військових поселенців за минулий період (місяць, квартал, рік) на території округу, представляли на найближче засідання окружного комітету; показники зовнішньої торговельної діяльності, що відбувалася поза межами округу в сусідніх поселеннях, складали після повернення в окрузі. 1) У випадку неспроможності торгівця поселенця-господаря виконати грошові зобов’язання, волосні комітети погашали його борг. 2) Господарські договори між суб’єктами підприємницької діяльності, зокрема, військовими поселенцями і приватними промисловцями, про постачання хліба і інших товарів укладалися в окружних комітетах. Усі подані документи формувалися в окрему реєстраційну справу. Господарський договір реєструвався в журналі записів окружної реєстрації договорів.

Окружні комітети видавали військовим поселенцям, які займалися візництвом, білет встановленої форми, з вказівкою у ньому терміну перевезення, враховуючи форс-мажорні обставини. Овочі, фрукти та інші швидкопсувні вантажі повинні були пред’являтися до перевезення у такому стані, який забезпечував збереження їх якості упродовж граничного терміну перевезення, передбаченого договором. У разі невиконання зазначених вимог відповідальність за втрату або пошкодження вантажу несли військові поселенці. Право займатися торговельною діяльністю на території округів військового поселення мали також і приватні промисловці, за винятком євреїв, згідно з дозволом окружного комітету. Для одержання дозволу на розміщення торговельного об’єкту і торговельної діяльності приватні промисловці подавали до окружного комітету заяву встановленого зразка за підписом цивільного керівництва.

Окружний комітет приймав рішення про видачу або відмову у видачі суб’єкту господарювання дозволу на торгівлю. У рішенні про відмову у видачі дозволу зазначалися підстави такої відмови. Дозвіл на розміщення об’єкту торгівлі видавався одноразово з розрахунку на один рік на основі договору. Договір включав грошовий збір за видачу об’єктів торгівлі, що надходив у позичковий грошовий капітал військового поселення. Окружний комітет видавав друковане свідоцтво, згідно зі зразком із вказівкою: виду торгівлі, місцезнаходження пункту торговельної діяльності, терміну здійснення торговельної діяльності, ставки збору на розміщення об’єкту торгівлі. При видачі дозволу приватним промисловцям на право займатися торговельною діяльністю в округах військового поселення вимагалося, щоб приватні промисловці і військові поселенці не мали взаємних боргових зобов’язань, і щоб приватні промисловці не брали під заставу від військових поселенців будь-які речі10. Про це також зазначалося у свідоцтві, яке отримували військові поселенці-господарі і приватні промисловці. У разі виникнення взаємної заборгованості, надані кошти не поверталися. Приватний промисловець, котрий уклав договір про заставу речей з військовим поселенцем-господарем, зобов’язаний був їх повернути без винагороди, на вимогу окружного комітету. За втрату, нестачу або пошкодження предмета застави при закладі приватний промисловець ніс відповідальність у розмірі вартості втраченого майна, а за пошкодження предмета закладу - у розмірі суми, на яку знизилася вартість заставленого майна. Він зобов’язаний був відшкодувати військовому поселенцю всі заподіяні втратою, нестачею чи пошкодженням предмета закладу збитки в повному обсязі, якщо це передбачено договором. Спори про відшкодування збитків вирішувалися судом. Стягнення на заставлене майно приватного підприємця здійснювалося за рішенням цивільного суду, а військового поселенця - за рішенням окружного комітету. Євреям заборонялося постійно або тимчасово проживати на території округів військових поселень і займатися підприємницькою діяльністю. У разі виявлення порушення закону, зокрема, торговельної діяльності, виконання підрядів, постачання і перевезення медикаментів для шпиталів, утримування крамниць, готелів тощо євреїв притягували до відповідальності і відправляли до суду. Відповідальність за попередження та виявлення фактів шахрайства євреїв покладалося на окружні комітети і начальників округів.

Одним із видів невиробничої підприємницької діяльності були транспортні перевезення вантажів. Волосні комітети складали списки військових поселенців, які виявляли бажання займатися перевезенням, і представляли їх на розгляд окружних комітетів. Чисельність військових поселенців повинна була становити не менше двох осіб від кожного округу. Окружні командири заключали з військовими поселенцями договори підряду на перевезення вантажів. Згідно з договором підряду військові поселенці брали на себе обов’язок виконати замовлену роботу, а окружні командири контролювали хід її виконання, приймали та оплачували її результат. У договорі підряду визначалася ціна роботи. Усі витрати на перевезення поверталися на рахунок прибутку від підряду. При укладенні договору враховували, щоб підряди на перевезення вантажів не перешкоджали основному заняттю військових поселенців - сільськогосподарським роботам. Контроль за виконанням умов договору проводився безпосередньо волосним і окружним командирами . Вартість робіт, виконаних за договором підряду, визначалася у встановленому порядку тарифами тощо. Робота оплачувалася замовником після її остаточного виконання підрядником. Кошти поступали в бюджет окружного комітету. Окружні командири відповідно до виконаних робіт військових поселенців призначали заробітну плату і доповідали начальнику округів. Під час першого інспекторського огляду він перевіряв розподіл коштів і видавав відповідний наказ. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень, начальник округів накладав дисциплінарні стягнення12.

Також великого поширення набули ремесла, найважливішими серед яких були: теслярство, ковальство, гончарство та кожум’яцтво тощо.

У 1843 р. згідно з розпорядженням інспектора резервної кавалерії військові поселенці займалися кушнірством - вичинкою та фарбуванням шкір овець для одержання овчини, з якої шили кожухи нижчим чинам тимчасових робочих рот; лимарством - вичинкою шкіри-напівфабриката, так званої сириці, що йшла на виготовлення господарських виробів; шевським ремеслом - пошиттям взуття; кожухарством та шапкарством. Технологія обробки шкіри, а також асортимент знарядь, що застосовувалися при цьому були майже подібні у всіх округах військових поселень. У процесі вичинки овчини особливе значення надавалося якості хутра. Вичинка шкіри для одержання овчини починалася з розтягування й висушування сировини. Наступні операції полягали у розмочуванні шкур, вапнуванні їх у спеціальних ямах, чанах або коритах та зіскрібанні м’ясних і жирових залишків. Далі шкуру вимочували 8-12 днів у спеціальному розчині житньої муки або висівок у підсоленій воді. Після підсушування її розтягували та розминали за допомогою спеціального дерев’яного знаряддя. Нарешті шкуру натирали крейдою і ще раз очищали від залишків жиру. Вичинену овчину або залишали білою, або фарбували найчастіше у світло-коричневий, оранжевий, світло-жовтий або темно-зелений колір. Приблизно у такий же спосіб робили вичинку шкур диких звірів з метою одержання пушнини, що йшла на шуби, підстьобку верхнього одягу, його оздоблення, головні убори тощо. Загалом обробка шкури була складною, фізично важкою працею, тому нею займалися виключно чоловіки. Велике поширення мали такі види кравецького ремесла, як кожухарство та шапкарство. Кожухи звичайно орнаментувалися кольоровими вовняними або гарусними нитками, випушкою з хутра диких звірів. Спеціальні кравці - шапкарі шили різноманітні головні убори. Шевське ремесло також належало до компетенції чоловіків. Асортимент виробів був досить широким: чоловічі чоботи, півчобітки, черевики, а також найчастіше жовті або червоні жіночі сап’янові чобітки. Шевці працювали як на замовлення, так і на ринок. Святкове взуття прикрашалося орнаментом - засобами тиснення, вирізування тощо.

Для торговельного землеробства були характерні промислове городництво, садівництво і виноградарство. Найбільше фруктових садів було у Харківській і Київській губерніях. Окрім цього, жителі військових поселень, розташованих на березі річок, займалися рибальством та промисловим виробництвом рибної продукції13. Військові поселенці по сіль ходили в Крим14. Так, військові поселенці 1-го і 2-го округів Києво- Подільського військового поселення займалися чумацтвом, відправляючись у Крим і на Дон за сіллю і рибою15.

Головними формами організації внутрішньої торгівлі на території кавалерійських округів військових поселень залишалися ярмаркова, базарна та постійна стаціонарна торгівля. Торгівлю вели в основному місцевими товарами вроздріб. У цих ярмарках брало участь майже все місцеве населення. Постійною фігурою на дрібних ярмарках був торговець-скупник. Тривалість таких ярмарків обмежувалась одним- двома днями.

Ярмарки проходили в усі пори року - взимку, навесні, влітку і восени. У зв’язку з відсутністю добротних шляхів сполучення і відсталістю засобів транспортування найбільші торгові операції на ярмарках проводили у січні, лютому, червні, липні, серпні, коли ґрунтові шляхи були найбільш зручні для транспортування вантажів. Дрібні міські, містечкові та сільські ярмарки обслуговували порівняно невеликий район, переважно навколишні населені пункти. Військові поселенці 1-го і 2-го округів Києво-Подільського військового поселення на місцевих базарах і ярмарках продавали одні лише господарські товари: коней, рогату худобу, харчі і землеробські знаряддя16. У 3-му, 4- му, 5-му округах Подільської губернії торгівлю проводили винятково хлібом, який везли до Одеси.

У 1841 р. російські купці при переселенні у Подільську губернію отримали пільги і привілеї для заняття торговельною діяльністю, проте лише незначна частина з них скористалися цією перевагою. Російські купці користувалися особливою довірою у населення. Вони мали успіх у продажу чаю, товарів із Москви, що не поступалися за якісними показниками, прусським і австрійським, які продавали єврейські купці. 5 липня 1852 р. Військова рада розглянула пропозицію Департамента військових поселень і згідно з клопотанням інспектора резервної кавалерії дозволила євреям займатися окремими видами торговельної діяльності, зокрема, купівлею і продажем хліба і льону на території кавалерійських округів військових поселень. Причому прийом пшениці і льону здійснювали не євреї, а особи православного віросповідання17.

На території п’яти округів Києво-Подільського військового поселення торгували вином, лісом, м’ясом18; завозили з Одеси сіль, суху

і солену рибу; із Новоросійського краю - рогату худобу; із Бердичева - сіль, залізо, із Польщі - різні мануфактурні і галантерейні речі . Києво- Подільське військове поселення активно займалося експортом. Так, із 3- го, 4-го кавалерійських округів вивозили горілку, полотно, шерсть, худобу, мед, тютюн, свічки, сало, мило, вироби зі шкіри. Предмети вивозу у Бердичів, Бессарабію, Одесу і інші місця сусідніх губерній складали сукно, шерсть, горілка, цукор, сало20. Головний предмет експортної торгівлі становила озима пшениця, яку відправляли до Одеси, а хлібне вино - до Новоросійського краю.

Важлива роль у внутрішній і зовнішній торгівлі належала купцям, чисельність яких у 1847 р. становила у восьми округах Українського (Харківського) військового поселення православного віросповідання 139 осіб (67 чоловіків і 72 жінки), з них: у 1-му окрузі - 15 осіб або 10,8 % (з них чоловіків - 7, жінок - 8), у 2-му окрузі - 10 осіб або 7,2 % (з них чоловіків - 4 , жінок - 6), у 3-му окрузі - 18 осіб або 13 % (з них чоловіків 10 , жінок - 8), у 4-му окрузі - 4 особи або 2,9 % (з них чоловіків - 2 , жінок - 2), у 6-му окрузі - 64 особи або 46 % (з них чоловіків - 30 , жінок 34), у 7-му окрузі - 15 осіб або 10,8 % (з них чоловіків - 8, жінок - 7), у 8-му окрузі - 13 осіб або 9,3 % (з них чоловіків - 6 , жінок -7)21. За даними, що були зафіксовані у 1856 p., чисельність купців Києво- Подільського військового поселення становила 566 осіб (православного віросповідання - 29 осіб або 5,1 % і євреїв - 537 осіб або 94,9 %), з них єврейських купців було у 1-му окрузі - 315 осіб або 58,6 % (з них чоловіків - 174, жінок - 141), у 3-му окрузі - 42 особи або 7,9 % (з них чоловіків - 19 , жінок - 23 ), у 4-му окрузі - 154 особи або 28,7 % (з них чоловіків - 68, жінок - 86), у 5-му окрузі - 26 осіб або 4,8 % (з них чоловіків - 10, жінок - 16)22 див. додаток табл. 1. Зростали суми капіталів, що зосереджувалися в їхніх руках.

У військових поселеннях працювали цукровий завод, тютюнові фабрики, миловарня, свічковий, цегельний і салотопний заводи, маслобойні23, миловарні, кузні. Продукцію салотопної промисловості постачали на ринки в Одесу і населені пункти Полтавської і Херсонської губерній. Полотно експортували у Волинську губернію. Найбільшими торговельно-промисловими центрами були: Одеса, Кишинів, Бердичів. У Києво-Подільському військовому поселенні найбільшим центром стаціонарної торгівлі було містечко Меджибож 24 У 1848 р. у м. Меджибожі було три ярмарки, за даними сума вартості привезених товарів на ярмарки збільшилася на 12500 руб., відповідно привезено товарів на суму 44000 руб., а продано на суму 31500 руб.25 На великому спеціалізованому ярмарку, що відбувся у м. Меджибож 6 січня 1848 p., було привезено товарів на суму 32000 руб., а продано - на суму 25000 руб.26. Дедалі більше розширювалися зовнішньоекономічні зв’язки військових поселенців Києво-Подільського військового поселення на західноукраїнських землях, зокрема, Галичині через дві митниці: Гусятинську і Ісаковецьку27.

Великі міські ярмарки втягували землі військових поселенців у систему всеросійського ринку, були важливими пунктами всеросійського обміну. На цих ярмарках широко практикували оптову торгівлю, в якій головна роль належала купцям і поміщикам. Ширше застосовували оптову торгівлю у формі аукціонів. Серед міст військових поселень за обсягами торгових операцій виділялися Чугуїв і Умань28. Так, у 1850 р. в Умані діяли 200 крамниць, з них 83 - кам’яних, 117 - дерев’яних. В Умані були заводи: шкіряний, мильний, 2 свічково-салотопних, тютюнова фабрика, трактир, 2 готелі, 2 вільні аптеки, харчевня і 15 питних закладів (де продано у 1844 р. хлібного вина 10547 відер та інших напоїв 455 відер). Чисельність промисловців становила 148 осіб, з них: 63 кравця, 30 шевців, 15 кушнірів, 7 столярів , 10 мідників, 4 годинникових майстрів29.

Військові поселенці кушніри Українського (Харківського) військового поселення кавалерії торгували шкірою та взуттям в округах військових поселень. На території Полтавської і Катеринославської губерній військові поселенці продавали черевики, чоботи, ремені, хомути, сідла тощо. Також у період посту вони ловили рибу і продавали її. Особливо славилися майстри, які виточували і розфарбовували ложки30.

У крупних населених пунктах Українського (Харківського) військового поселення у 1828 р. кількість ярмарків становила: в окрузі Білгородського уланського полку, у поселенні Артем’євське - 3, у поселенні Юрченкове - 2, у слободі Базаліївка - 2; в окрузі Чугуївського уланського полку, у м. Чугуєві - 7, в окрузі Катеринославського кірасирського полку, у слободі Сватова Лучка - 3, в окрузі Глухівського полку у слободі Кабанья - 3, у слободі Мєловатка - 3, у слободі Мостки -

3. Кількість ярмарків щорічно збільшувалася31.

У восьми округах Українського військового поселення у 1830-1831 pp. налічувалося 47 ярмарків, річний оборот становив 221000 руб. сріблом, з них: на території кавалерійського округу Білгородського уланського полку було 34 ярмарка з річним оборотом 91000 руб. сріблом або 41,2 %, на території кавалерійського округу Борисоглєбського уланського полку - 5 ярмарків з річним оборотом 50000 руб. сріблом або 22,6 %, на території кавалерійського округу Серпухівського уланського полку - 5 ярмарків з річним оборотом 50000 руб. сріблом або 22,6 %, на території кавалерійського округу Чугуївського уланського полку - З ярмарка з річним обігом 30000 руб. сріблом або 13,6 %32.

Чисельність військових поселенців, які мали значні торговельні обороти, була невелика. У 1832 р. в округах 2-ї уланської дивізії торгівлею займалися 257 осіб і лише у деяких з них торговельні обороти досягали 40-45 тис. руб. асигнаціями. В округах 2-ї кірасирської дивізії торгівлею займалася ще менша кількість військових поселенців - 65 осіб, а максимальні торговельні обороти тут становили до 15 тис. руб. В 1848 р. торговельний оборот в округах Київської й Подільської губерній становив до 6,5 тис. руб.33. Велике значення у внутрішній торгівлі мали також сільські та міські базари, торги. Відомо, що на території округу Чугуївського уланського полку у 1830-х pp. базари відбувалися два рази на тиждень34.

Згідно з наказом головного начальника військових поселень від 31 січня 1825 р. військові поселенці виконували підряди на перевезення вантажів за межі округів. Так, 1828 р. військовий поселенець-господар Білгородського уланського полку унтер-офіцер Петро Даценко прийняв поставку дров і соломи на період перебування у таборі піхотних військ Слобідсько-Української губернії. Дрова надходили з торгів державної палати без застави, згідно зі свідоцтвом полкового комітету і поручительством військових поселенців даного округу і військового командира генерал-майора Коровкіна.

Слобідсько-Українська державна палата вимагала дозвіл міністра фінансів про допуск військових поселенців до підрядів без застав. Згідно з наказом російського імператора Миколи І у 1828 р. військові поселенці отримали право брати участь у торговельній діяльності і підрядах, що проводили державні палати без застав за порукою комітетів полкового управління у випадках: перевезення вантажів в округи військових поселень; постачання дров і соломи для таборів військ, розташованих на території військових поселень, поштових перевезень на території військових поселень36.

З 1847 р. військові поселенці при звільненні з округів отримували квитки для занять промисловою діяльністю. Вони сплачували в окружний комітет збір за видачу квитків строком від 1 до 3 місяців - по

15 коп., терміном понад 3 місяці - по ЗО коп. сріблом, а також друкарські послуги - по 2 ‘/г коп. сріблом за один квиток. Кошти надходили у позичковий грошовий капітал військових поселенців. Квитки були розрахунковим документом, бланки яких виготовляли друкарським способом і видавали при реєстрації розрахункових операцій за дозвіл займатися промислами. Окружний комітет здійснював записи про реєстрацію та облік квитків, про розподіл коштів у позичковий грошовий капітал і друкарню штабу .

З 3 серпня 1851 р. контроль за правильною торгівлею тютюном в округах військового поселення кавалерії замість Департамента військових поселень безпосередньо покладався на окружні і волосні комітети. Перевірки і ревізію документів про купівлю та продаж тютюну замість чиновників, яких призначала державна палата, здійснювали начальники 1-4-х округів військового поселення38.

В округах військових поселень реалізацію спирту і алкогольної продукції здійснювали чаркові відкупники. У поміщицьких питних закладах, що були влаштовані до 1835 р. і знаходилися на відстані 2 версти від кордону округів військових поселень, торгівля вироблених алкогольних напоїв поміщиками і відкупниками здійснювалася за встановленими цінами. Ліквідовували поміщицькі питні заклади, що були відкриті з 1836 р.39. У поданні міністра фінансів від 25 квітня 1825 р. збір питного відкупу на 4 роки з 1827 до 1831 р. у військових Українського (Харківського) військового поселення становив - 21888 руб. 81 Уа коп.40. Керівництво військового поселення представляло звіт міністру фінансів про населені пункти, у яких планувалося відкрити питні заклади. Розглянувши і врахувавши обставини, міністр фінансів постановив, по-перше, питний збір41 у військових поселеннях Слобідсько-Української губернії віддати на відкуп з 1827 до 1831 p., по- друге, відкупна сума поступала у бюджет військових округів. Кількість питних закладів визначалася згідно з призначенням начальника військового поселення42. З 1839 до 1843 р. на території Українського (Харківського) військового поселення кавалерії питний відкуп утримувався окремо від поселень, що не належали військовому відомству, на основі правил для державних поселень Малоросійських губерній. Питні заклади: питні будівлі і контори, штофні і відерні крамниці, ярмарки-виставки, крім офіційно зареєстрованих, заборонялося відкривати. У разі потреби, за згодою керівництва військового поселення питні будинки переводили в інші місця, враховуючи їх загальну кількість в окрузі. Питні контори на території військового поселення кавалерії існували з умовою, що у разі перевлаштування округів відкупщики зобов’язані були перенести за їх власний рахунок в інші призначені населені пункти. Відкупщики зобов’язані були виконувати розпорядження військового керівництва про підряд продажу напоїв нижчим чинам без порушення43.

До найбільш прибуткових місцевих промислів військових поселенців належало вільне винокуріння. Торгівля вином в округах військового поселення Київської і Подільської губерній здійснювалася за відкуп згідно з правилами для військового поселення кавалерії. Заводи- винокурні, а також рибна ловля, державні млини, крамниці та інші господарські заклади і фруктові сади з публічних торгів передавалися в оренду4 .

На території військових поселень функціонували винокурні, пивоварні, цукрово-бурякові заводи45; вздовж річки Дністер, особливо у поселеннях Ямполі, Кам’янці, Рибниці, Рашкові, Ярузі і Косниці вирощували виноград. Найкращим визнано вино княгині Вітгенштейн. В інших населених пунктах вино було неякісним, оскільки виноград не сортували, сік вижимали мішками, а не під пресами. Вина поділяли за витримкою: на прості - до 3 місяців витримки і витримані до 5 років, за вмістом алкоголю - на слабкі і кріплені; за вмістом цукру - на сухі і десертні46. Завданням селекції винограду різного походження було підвищення продуктивності виноградарства, посилення стійкості кущів до несприятливих факторів середовища, виведення сортів з вищою якістю врожаю і можливостями тривалого зберігання. Так, військові поселенці купували саджанці винограду із угорських і кримських сортів. Найкращі сорти винограду були у поміщиків Вітгенштейна, Барчевського і Сабанського. З метою підготовки фахівців з виноградарства, виноробства і бондарної справи чотирьох хлопчиків військові поселенці державного Яругського маєтку відправили для навчання в магарачське училище, що знаходилося в Криму47.

Військові поселенці-винороби отримували прибутки від вільного продажу горілки. Залишки і відходи винокуріння використовувалися для відгодівлі худоби, особливо на територіях, де бракувало пасовиськ. У 1848 р. на території Києво-Подільського військового поселення відпускна ціна відра спирту становила 3 руб. сріблом, горілки трипробної

- 2 руб. 40 коп. сріблом, полугарної - 2 руб. сріблом48. При доброму врожаї винограду відро горілки коштувало 30 коп. сріблом, а при неврожаї - 50 коп. сріблом. Враховуючи виробничу собівартість продукції, прибуток виноробів на кожному відрі складав 2 руб. сріблом, що майже вчетверо перевищувало витрати. У поселенні поміщика Ружицького виробляли горілку із залишків цукрового буряку понад 600 відер щорічно. Чисельність працівників винокурного заводу становила від 6 до 20 осіб49. У військових поселеннях працювали пивоварні заводи, на яких виробляли пиво і мед. Штат пивоварні становив від 2 до 10 чоловік50.

Найбільше риби водилося у Дністрі. У Дністрі виловлювали до 60 видів риб: білугу, севрюгу, стерлядь або чечугу, сазана або коропа, судака або сулу, сома, щуку, окуня, линя, безліч дрібної риби. У період російсько-турецької війни 1828-1829 pp., у зв’язку зі спалахами епідемії чуми була заборона займатися рибним промислом. Рибальством займалися у різні пори року, частіше за все взимку та навесні. Взимку рибу виловлювали в ополонках. Найрізноманітнішим був рибальський інвентар. Основними вдосконаленими снастями на рибних промислах були сіті, неводи й човни, а допоміжними - косяки, мережі, волоки, бредні, перемети й інше необхідне знаряддя51. Рибні промисли у 4-му і 5- му кавалерійських округах Києво-Подільського військового поселення не набули розвитку.

На фабриках і заводах у 4-му і 5-му кавалерійських округах Києво- Подільського військового поселення виробляли цукор, мило, цеглу, тютюн, свічки, хустки, гаряче вино, пиво, скло, курильні трубки і поташ. Зберігали свою популярність і такі традиційні промисли, як цукроваріння, що приносили власникам великі прибутки. Чисельність постійних робітників на цукровому заводі в різні роки була неоднаковою: від 60 до 100 чоловік, з них: 1 рафінатор, 1 помічник, решта - робітники. Збільшення чисельності робітників можна пояснити збільшенням обсягу робіт при переробці сировини. У цукровиробництві військові поселенці використовували машини для подрібнення цукрових буряків, гідравлічні преси, терку з 4 кіньми, барабан для просіву сміття, декілька печей з мідними котлами. Розвивалися й інші види промисловості: суконна, шовкова, скляна, а також млини, тютюнництво. Для забезпечення роботи суконної фабрики отримували сировину від заводів мериносів52.

Таким чином, можна зробити висновки, що дозвіл на промисли і торговельну діяльність військовим поселенцям Українського (Харківського) та Києво-Подільського військових поселень кавалерії сприяв економічному підсиленню, підвищенню прибутковості їхніх господарств. Велику роль у зміцненні господарства відіграв також дозвіл ходити на заробітки і звільнення їх на заняття промислами на строк від 5 місяця до 8 місяців на рік 53. До найбільш прибуткових місцевих промислів військових поселенців належало вільне винокуріння. Жителі військових поселень, розташованих на березі річок, займалися рибальством та промисловим виробництвом рибної продукції. У внутрішній та зовнішній торгівлі відбулися нові якісні зміни. Розширилася її географія, збільшився асортимент товарів, зросли обсяги товарообороту. Розвиток економіки призвів до суттєвого ускладнення організації господарювання. Приватне підприємництво було широко представлене у виробничій і, особливо, у невиробничій сферах. Зокрема у 1825 р. були розширені права військових поселенців щодо відхідництва, торговельної і промислової діяльності, що становило додатковий дохід для підвищення прибутковості їхніх господарств54.

Примітки:

1. Реєнт О. П. Історичні події в Україні XIX - початку XX ст.: сучасний дослідницький інтерес // Проблеми історії України XIX - початку XX ст. - Вип. VI. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. - С. 7.

2. Ячменихин К. М. Армия и реформы: военные поселения в политике российского самодержавия / Черниговский гос. педагогический ун-т им. Т. Г. Шевченко. - Чернигов: Сіверянська думка, 2006. - 444 с.

3. Липовская Т. Д. Социально-экономическое положение военных поселян на Украине (1817-1857 гг.). - Днепропетровск, 1982. - 83 с.

4. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента генерального штаба.

5. Т. 10. - Ч. 1. Киевская губерния. - С.Пб., 1848. - 253 с. + 11 табл.; Военностатистическое обозрение Российской империи. Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента генерального штаба. - Т. 10. - Ч. 2. Подольская губерния. - С. Пб., 1849. - 159 с. + сведения специальные 93 с. + 16 табл.; Военно-статистическое обозрение Российской империи. Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м Отделении Департамента Генерального Штаба. - Т. 12. - Ч. 1. - Харьковская губерния. - С.Пб., 1850. - 193 с. + сведения специальные 151 с. + 27 таблиц.

6. Російський державний військово-історичний архів (далі - РДВІА). - Ф. 405. - Оп. 1. - Спр. 508. - Арк. 5.

7. Приложения к своду военных постановлений. Приложение СХІХ // Свод военных постановлений. - Ч. 1. - Кн. 4. - С. 391.

8. Ячменихин К. М. Финансирование и бюджет военных поселений в России // Вестник Московского университета. Серия 8: История. - 1993. - № 8. - С. 41.

9. Приложения к своду военных постановлений. Приложение СХІХ // Свод военных постановлений. - Ч. 1. - Кн. 4. - С. 392.

10. Приложения к своду военных постановлений. Приложение СХІХ // Свод военных постановлений. - Ч. 1. - Кн. 4. - С. 393.

11. Приложения к своду военных постановлений. Приложение СХІХ // Свод военных постановлений. - Ч. 1. - Кн. 4. - С. 394.

12. Приложения к своду военных постановлений. Приложение СХІХ // Свод военных постановлений. - Ч. 1. - Кн. 4. - С. 396.

13. Приложения к своду военных постановлений. Приложение СХІХ // Свод военных постановлений. - Ч. 1. - Кн. 4. - С. 397.

14. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІА України у м. Києві). - Ф. КМФ 12. - Оп. 1. - Спр. 110. - Арк. 30; ЦДІА Україниум. Києві. - Ф. КМФ 12. - Оп. 1,-Спр. 111.-Арк. 26.

15. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м Отделении Департамента Генерального Штаба. - Т. 12. - Ч. 1. - Харьковская губерния. - С.Пб., 1850. - С. 87.; Статистическое описание округов военного поселения кавалерии: 1853 г. - Б. м. и б. г. - С. 18.

16. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента генерального штаба.

17. Т. 10. - Ч. 1. Киевская губерния. - С.Пб., 1848. - С. 242.

18. Там само. - С. 242.

19. О дозволении евреям участвовать в торгах и покупках при продаже ценного хлеба и льна в округах военного поселения // ПСЗ РИ. II. - С.Пб., 1853. Т. 27. 1852. - № 26408. - С. 443.

20. Подольская губерния. Опыт географическо-статистического описания. -

21. В.К. Гульдман. - Каменец-Подольский, 1898. - С. 95.

22. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента генерального штаба. Т. 10. - Ч. 2. Подольская губерния. - С.Пб., 1849. - С. 128.

23. Там само. - С. 120.

24. ЦДІА України у м. Києві. - Ф. КМФ 12. - On. 1. - Спр. 110. - Арк. 6

25. ЦДІА України м. Києва. -Ф. КМФ 12. -On. 1. -Спр. - 111. - Арк. 6.

26. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента генерального штаба.

27. Т. 10. - Ч. 2. Подольская губерния. - С.Пб., 1849. - С. 123.

28. Там само. - С. 129.

29. Там само. - С. 130.

30. Там само. - С. 131.

31. Там само. - С. 132.

32. РДВІА. - Ф. 411. - On. 1. - Спр. 1538. - Арк. 29.

33. Статистическое описание Киевской губернии. Изданное тайным советником, сенатором И. Фундуклеем. Ч. 1. - С.Пб., 1852. - С. 447.

34. Слобожане. Історично-етнографічна розвідка / Під ред. Д. І. Багалія. - X.: Союз, - 1918.-С. 57.

35. Липовская Т. Д. Социально-экономическое положение военных поселян на Украине (1817-1857 гг.). - Днепропетровск, 1982. - С. 49.

36. Ячменихин К. М. Армия и реформы: военные поселения в политике российского самодержавия / Черниговский гос. педагогический ун-т им. Т. Г. Шевченко. - Чернигов: Сіверянська думка, 2006. - С. 423.

37. Там само. - С. 281-282.

38. Там само. - С. 423.

39. О допущении военных поселян к подрядам // Полное собрание законов Российской империи. Собрание II (далі - ПСЗ РИ. II). - С.Пб., 1830. - Т. 3. 1828. -№ 1975.-С. 455.

40. Там само. - С. 456.

41. О выдаче военным поселянам и пахотным солдатам билетов при увольнении их из округов для промыслов // ПСЗ РИ. II - С.Пб., 1848. - Т. 22. 1847.-№20869.-С. 105.

42. О наблюдении за правильною торговлею табаком в округах военного поселения//ПСЗРИ. П.-С.Пб., 1852.-Т. 26. 1851.-№ 25674. - С. 63.

43. О продаже питей в военных поселениях // ПСЗ РИ. II. - С.Пб., 1852. - Т.

44. 1851.-№24059.-С. 327.

45. Об отдаче в местах Военного поселения питейной продажи на откуп отдельно от прочих мест гражданского ведомства // ПСЗ РИ. II. - С.Пб., 1825— 1826. - Т. 1. 1826. - № 384. - С. 522.

46. Там само. - С. 523

47. Там само. - С. 524

48. Условия на питейный откуп с 1839 по 1843 год в округах военных поселений Екатеринославской, Херсонской, Харьковской и Могилевской губерний//ПСЗРИ. II.-С.Пб, 1839.-Т. 13. 1838.-№ 11347. - С. 990.

49. Предположение об устройстве округов Военного поселения Киевской и Подольской губерний // ПСЗ РИ. II. - С.Пб., 1841. - Т. 15. 1840. - № 13244. - С. 127.

50. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента генерального штаба.

51. Т. 10. - Ч. 2. Подольская губерния. - С.Пб., 1849. - С. 88.; Краткие статистикоэкономические очерки современного состояния Подольской губернии // Сборник сведений о Подольской губернии. М. Г. Дувич. - Вып. 2. - Каменец- Подольский., 1882. - С. 66.

52. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента генерального штаба. Т. 10. - Ч. 2. Подольская губерния. - С.Пб., 1849. - С. 105.

53. Там само. - С. 106.

54. Там само. - С. 120.

55. Там само. - С. 121.

56. Там само.-С. 121.

57. Слюсарский А. Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины. XVII - ХѴТІІ вв. - X.: Обл. кн. изд-во, 1964. - С. 310; Культура і побут населення України: Навч. посібник. - Вид. 2. - К.: Либідь, 1993. - С. 75-76. Военно- статистическое обозрение Российской империи. Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента генерального штаба. - Т. 10. - Ч. 2. Подольская губерния. - С.Пб., 1849. - С. 117.

58. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента генерального штаба. Т. 10. - Ч. 2. Подольская губерния. - С.Пб., 1849. - С. 122.

59. Липовская Т. Д. Социально-экономическое положение военных поселян на Украине (1817-1857 гг.). - Днепропетровск, 1982. - С. 50.

60. РДВІА. - Ф. 405. - On. 1. - Спр. 508. - Арк. 5.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь