Електронна бібліотекапідручники


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)

33. Фінансово-кредитні відносини у монастирському господарстві Перемишльської єпархії (XVII - XVIII ст.)


Юрій Стецик

Діяльність василіанських монастирів була пов´язана не тільки з духовними потребами чернецтва, але й відбувалася в межах фінансово- кредитної системи Речі Посполитої. Адже використання різних фінансово- кредитних операцій було спрямоване не тільки на отримання значних прибутків, але й на покращення економічного стану обителей.

При монастирях було розвинуто господарство, яке приносило прибуток, що використовувався для утримання чернецтва, яке в розглядуваний період займалося переважно духовною та культурно-освітньою працею. Отож, спробуємо на основі архівного матеріалу прослідкувати один із напрямів господарсько-фінансової діяльності монастирів, зокрема, механізми функціонування фінансово-кредитних відносин у монастирському господарстві наприкладі Перемишльської унійної єпархії.

Основним підгрунтям для вивчення даної теми стали джерела церковного походження. Це документація, створена в результаті функціонування Перемишльської уніатської Консисторії, монастирських канцелярій та Провінційної Управи Чину Святого Василія Великого (надалі ЧСВВ). Передусім це актова та майнова документація, в якій найбільш широко відображено фінансово-кредитні відносини. До цього виду джерел відносимо протоколи візитацій та інвентарні описи василіанських монастирів Галичини (1730 - 1767 pp.), в яких подано історичні довідки про фундації обителей, а також детальний перелік фінансової документації (акти купівлі- продажу, орендні, заставні, дарчі, кредитні записи), які оформлялися у вигляді облігацій, договорів, контрактів, асекурацій, заповітів та зберігалися в монастирських архівах1. До нашого часу фінансова документація дійшла у різних архівних рукописних джерельних комплексах: збірка документів поданих до фіскальної колегії в справі позову Лаврівського монастиря проти своїх боржників (1787 р.)2; матеріали про сплату заборгованостей (1772 - 1844 pp.)3; виписки з гродських книг та скарбового уряду в Львові про сплату Топільницькому монастиреві заборгованості спадкоємцями Андрія Копистинського (1701 - 1807рр.)4; акти дарчих записів, зроблених для монастиря в с. Білина Велика (1669 - 1795 pp.)5; копії королівських декретів, витяги з Львівських та Яворівських актових книпг в справі фінансової суперечки Чернилявського монастиря та синагоги м. Яворів (1775 - 1778 pp.)6; алфавітний покажчик монастирів та їх судових процесів з різними боржниками (1796 - 1797 pp.)7; журнал обліку прибутків та видатків провінційного управління ЧСВВ (1739 - 1776 pp.)8. Певною мірою актовий матеріал доповнює фінансове листування, наприклад, лист М. Словінського, прокуратора василіанського монастиря, про передачу Чернилявському монастиреві будинку єврея Менделя за несплату боргів (1776 р.)9. Значно розширюють актовий матеріал судові акти Перемишльської уніатської Консисторії, адже до нашого часу збереглися протоколи єпископського суду Перемишльської єпархії (кінця XVII - XVIII ст.). Зокрема, це судові позови настоятелів монастирів до Консисторії в справі несплати провізії посесорами монастирських землеволодінь10.

Певні уточнення і роз´яснення до фінансово-майнової документації вносять нарративні джерела, зокрема, хроніка та дипломатарій Лаврівського монастиря (1771 - 1882), в яких подано виписки із різних джерел, включаючи й фінасову документацію, оригінали якої нажаль незбереглися до нашого часу11.

Наявність фінансово-майнової документації серед різних видів джерел дозволяє з´ясувати рівень розвитку фінансово-кредитних відносин у монастирському господарстві Перемишльської єпархії XVII - XVIII ст.

Дослідники монастирів єпархії зосереджували свою увагу передусім на виченні первинних функцій чернецтва, зокрема, на розвитку духовної культури. Менше уваги зверталося на з´ясування місця і ролі фінансово- кредитних відносин у веденні монастирського господарства. Адже економічне підгрунття створювало матеріальні засади для провадження різних форм духовної праці та функціонування монастирів загалом. Загалом дана тема потребує проведення окремої розвідки, оскільки в церковній історіографії відсутні такого типу дослідження.

Основою для розвитку фінансово-кредитних відносин були різні види монастирських фундацій: земельні, грошові, майнові. На їх основі проводилися фінансово-кредитні операції: оренда, обмін, купівля-продаж, кредит та застава. Розглянемо кожен із цих видів записів зокрема.

Земельні записи для монастирів єпархії проводилися у вигляді фундаційних, дарчих та заставних. Перші були пов’язані із різними видами фундацій: великокнязівськими, королівськими, магнатськими, шляхетськими, духовними. Дарчі записи здійснювали представники дрібношляхетських родів Перемишльської єпархії: Білинські, Турянські, Копистинські, Винницькі, Яворські, Устрицькі, Новосельські, Височанські, Чернецькі, Уруські та інші12. Проте серед доброчинців монастирів бачимо і самих ченців, які, стаючи монахами, зрікалися власних набутих світських багатств на користь обителей. Так, у 1728 р. о. Інокентій Копистинський, будучи ігуменом Топільницького монастиря, зазначив у своєму передсмертному заповіті, що він відправив похорон для своїх родичів власним коштом і взяв на себе виплату їхніх боргів для обителі, а тому заповідає на монастир 1200 зл., локалізованих на землеволодіннях с. Топільниця, які успадкував від своїх родичів13. Також відомо й про інший випадок, коли в 1700 р. о. Геннадій Шмаровський, будучи ченцем Києво- Печерської Лаври, дарував, за згодою свого брата, частину родинного поля в с. Чернилява для Чернилявського монастиря з умовою відправлення парастасів за душі його померлих родичів14. Серед доброчинців обителей знаходимо сільські громади, які спільними зусиллями жертвували певні частки своїх Грунтів для монастирів. У 1758 р. громада с. Білина Велика надала для місцевого монастиря 9 загонів15.

У XVIII ст. помітною стає тенденція до переходу від земельних записів, типових для XVII ст., до грошових пожертвувань. Однак на той час у джерелах фігурує ще прив’язаність грошових сум до вартості Грунтів та можливого отримання від них прибутків. Так, наприклад, 1710 р. Лукаш Білинський, перемишльський стольник, та Іван Білинський записали 2000 зл., локалізованих на добрах с. Білина Велика із річною провізією 100 зл. для місцевого монастиря16.

Розміри грошових записів коливалися від 18 до 100 000 зл. Так, у 1729 р. Костянтин Служевський записав для Лаврівського конвенту 18 зл., а в 1726 р. Павло Комарницький, стрийський військовий, записав для цього ж монастиря 100 000 зл., локалізованих на землеволодіннях у селах Мокряни Долішні та Шашаровичі за чотири читані Служби Божі за свою родину17.

У монастирських джерелах XVIII ст. зустрічаються різні види фінансово-кредитної документації: асекурації, облігації, договори, контракти, карти, акти про введення у нерухоме майно. Так, у 1758 р. для Білинського монастиря надано карту на 9 загонів та нивку вартістю на 100 зл. від панів Новосельських як заставний запис18. Із значно пізнішого часу виявлено договір 1783 p., укладений між Лаврівським монастирем та шляхтичами Василем Комарницьким і Казимиром Височанським, про виплату 30 000 зл. із 100 000 зл., локалізованих на володіннях сіл Мокряни та Шашаровичі. Також 1727 р. датовано асекураційний запис п. Олександра Яворського, перемишльського земського писаря, на суму 27000 зл. на земельні частки у с. Висоцьке Вижнє. До значно ранішого часу походить облігацію на суму 700 зл. від шляхтичів Петра Височанського та Олександра Чернецького із заставою своїх володінь у с. Висоцьке Вижнє, яка укладена для Лаврівського монастиря19. Із перемишльських гродських актів довідуємося ще про один вид фінансово-кредитної документації - контракт. Зокрема, 1715 р. Лаврівський ігумен Венямин Правицький уклав контракт із Павлом Яворським на позику 8 000 зл. із заставою для монастиря його майна разом із підданими у с. Висоцьке Вижнє. Для користування заставними Грунтами видавалися спеціальні акти про введення у нерухомість із зазначенням вартості та терміну використання20.

Проте траплялися випадки, коли термін сплати позик продовжувався, оскільки в разі його закінчення та несплати боргу заставлене майно переходило в повну власність монастиря. Тому дана документація належала до важливих юридично-правових актів, які регламентували тогочасні фінансово-кредитні відносини й відповідно до своєї вагомості вносились до гродських актів. Зокрема, вони ставали основним юридичним підгрунтям для судових процесів, які досить часто виникали між монастирями та їх боржниками. Проблема повернення боргів монастирям набула актуальності під час ліквідації монастирів австрійською владою, яка притягала до відповідальності давніх боржників. Адже сплата цих боргів могла надати для релігійного фонду певні додаткові надходження. Серед суб’єктів судових позовів фігурують як урядовці Речі Посполитої різних рангів, так і представники місцевих дрібношляхетських родів та єврейські громади Добромиля, Самбора, Немирова, Яворова. Так, у 1775 р. до Львівських та Яворівських актових книг були внесені скарги Чернилявського монастиря на єврейську громаду м. Яворова, яка позичила від ченців 1755 p. 1 000 зл., а в 1767 р. ще 200 зл., не виплативши жодних провізій для монастиря21. З інших джерел дізнаємося, що в 1766 р. перемишльський духовний єпископський суд розглянув судовий позов о. Габріеля Кудичинського, ЧСВВ в Топільницькій резиденції про несплату провізій посесорами монастирських землеволодінь панами Яном Вишневським та Олександром Нановським. Суд постановив зобов’язати вищезгаданих посесорів виплатити до монастирської каси 16 зл.22.

До нас дійшов перелік монастирів та їх боржників, із якими протягом 1796 - 1797 pp. провадилися судові процеси:

Білина

1. Олександр Білинський - 1000 зл.

2. Микола Шептицький - 2000 зл.

3. Іван Гординський - 2000 зл.

Добромиль

1. Иосиф Вишетравка - 1000 зл.

2. Михайло Венгловський - 5500 зл.

3. Розалія Менцинська - 25 000 зл.

4. Спадкоємці Рафаеля Скарбека - 26 000 зл.

5. Иосиф Лось - 960 зл.

6. Франциск Шевкович - 1117 зл.

7. Габріель Красицький - 30 000 зл.

Чернилява

1. Єврейський кагал м. Немирова - 2 000 зл.

2. Микола Решотарський - 2200 зл.

3. Костянтин Іваницький - 1000 зл.

4. проти Скарбеків - 1800 зл.

Лаврів

1. Ігнатій Заплатинський - 2036 зл.

2. Иосиф Рильський - 5000 зл.

3. Інокентій Борковський - 1000 зл.

4. Спадкоємці Павла Стажинського та Леона Корсарського - 13 000 зл.

5. Іван Глоговський - 30 000 зл.

Топільниця

1. Иосиф Млинський - 2500 зл.

2. Пірковський - 1000 зл.

Щеплоти

1. Иосиф Комаровський - 2000 зл.

2. Брати Туркули - 10500 зл.

3. Спадкоємці Рафаеля Скарбека - 4000 зл.

4. Спадкоємці Гната Розвадовського - 2000 зл23.

Наявність значної кількості боржників свідчить про низькі процентні ставки. Адже із проаналізованої нами фінансово-кредитної документації помітно, що для монастирських кредитів загальноприйнятим у XVIII ст. було призначати провізії в розмірі 5-7 зл. від 100 зл. У порівнянні з іншими тогочасними видами кредитних провізій (шляхетською (77,5%), духовною (10,5%), єврейською (6,5%)) монастирська (5 - 7%) належала до низьких ставок24. Тому до залучення монастирських кредитів вдаються різні категорії населення. Крім вищезгаданих представників місцевої дрібної шляхти, урядовців Речі Посполитої та єврейських громад, натрапляємо також на міщан, селян, парафіяльне духовенство та навіть місцевих владик та митрополитів. Так, у 1722 р. селянин Гриць Думняк надав своє поле вартістю у 8 злотих під заставу для монастиря в Білині Великій25. У 1708 р. громада с. Лінина позичила від Лаврівського монастиря 100 зл. із заставою церковного дзвона. А незабаром, у 1710 р. Юрій Винницький як Київський митрополит та Перемишльський владика позичив у Лаврові 6000 зл., із заставою своїх Грунтів у Висоцькому Вижньому. Згодом, у 1724 р. лаврівський ігумен Є. Бончаківський засвідчив своїм записом в Перемишльських гродських актах, що владика Ієронім Устрицький та родина Блажовських виплатила монастиреві позичену суму із належною провізією26. З 1717 р. відомий судовий позов від о. Гедеона Товарницького, добромильського ченця, проти

о. Якова Борецького, перемишльського намісника, із вимогою повернення позики на суму 156 зл. Значні судові витрати покладалися на обвинуваченого27. У 1743 р. кредитна карта на суму 40 зл., видана Добромильським монастирем для Франциска Старобежанського, добромильського міщанина, будучи неоплаченою, була передана Стефанові Яхневичу28.

Зауважимо, що не всі монастирі мали можливість вступати в певні фінансово-кредитні відносини. Очевидно, це було пов’язане зі станом їх фундацій. Зокрема, з можливостей свого достатку могли скористатися: Лаврів, Добромиль, Спас та деякі дрібніші обителі: Лішня, Білина Велика, Топільниця, Щеплоти, Чернилява29.

На підставі фінансово-кредитної документації можемо простежити розміри монастирських кредитів, безпосередньо пов’язаних з різними категоріями населення. Грошові позики в розмірі від 15 до 100 зл. брали у монастирів із заставою своїх Грунтів та будинків переважно селяни, парафіяльне духовенство та міщани із довколишніх сіл і міст. До монастирських кредитів на значно більші суми 100 - 10000 зл. вдавалися заможніші прошарки тогочасного суспільства - урядовці, шляхтичі та єврейські громади30.

Найпоширенішим заставним об’єктом у монастирських фінансово- кредитних відносинах виступає Грунт, вартість якого повинна була наближатися до розмірів грошової позики. Зокрема, до оцінки вартості землі включалися не тільки отримувані прибутки з Грунту, але й чисельність підданих селян та їх праця, а також господарське майно (будівлі, робочий реманент тощо). Так, 1645 р. датується облігація в розмірі 700 зл., укладена шляхтичами Петром Височанським та Олександром Чернецьким, із заставою своїх володінь у Висоцьку Вижньому разом із трьома підсадками на користь Лаврівського монастиря31.

Для парафіяльного ж духовенства предметом застави, частіше виступає церковне срібло або інші храмові цінності. У 1745 р. о. Микола Коростенський повернув заставлені церковні речі, які знаходилися у заставі в Добромильському монастирі, до свого храму на Добромильському передмісті32.

Для міщан основним заставним об’єктом були житлові будівлі. Так, у 1776 р. Чернилявський та Щеплотський монастирі отримали офіційний декрет про передання у їх розпорядження будинку в м. Яворові, який належав померлому єврею Менделю, за невиплачені борги33. Проте майнові застави могли бути і значнішими, як, наприклад, застава млина. Зокрема, 1741 р. пан Блажевський позичив від Лаврівського монастиря 6000 зл. із заставою свого млина під с. Буньовичі. Згодом цей млин перейшов у власність василіан, оскільки не було виплачено боргу34.

Встановлені провізії мали виплачуватися не тільки грошовою рентою, але й натуральним оброком, який міг покриватися або продуктами, або працею підданих, або наданням у використання заставленого поля на правах оренди. Так, приміром, шляхтичі Франциск та Михайло Вислоцькі, бидгоські хорунжі, позичили 10 000 зл. у Лаврівського монастиря та сплачували щорічну провізію у розмірі 700 зл., розділивши їх між собою навпіл. У 1723р. п. Михайло Вислоцький сплатив провізію грошима 229 зл., а на решту суми - 121 зл. надіслав масла 11 діжок по 11 зл. кожна. Відповідно й пан Франциск Вислоцький зі своєї частки провізії прислав грошима 150 зл., а решту продуктами: жита 29 щуплих півмірків по ціні 3 зл. 15 гр., масла 8,5 діжок по ціні 10 зл. за кожну окремо взяту, сиру 7 діжок по ціні 2 зл35.

Проте, найпоширенішою формою натуральної сплати провізії було надання заставлених землеволодінь у користування іншим особам на правах оренди з умовою виплати встановлених провізій. Так, наприклад, у 1741 р. Самуель Яворський, київський мечник та перемишльський гродський писар, надав Добромильському монастиреві у заставу свої землеволодіння в с. Букова на суму 50 000 зл. із річною провізією 7 зл. від суми36.

Досить малопомітною була сплата провізії (процентів) працею підданих. Засвідчено тільки випадки, коли в заставу разом із Грунтами надавалися залежні селяни, які посідали ці землі. Так, у 1722 р. о. Інокентій Копистинський записав для Топільницького монастиря 1200 зл., локалізованих на землеволодіннях с. Топільниця із річною провізією 7 зл. від 100 зл. На цих землях знаходилися 6 підданих, які переходили у відання монастиря37.

Підсумовуючи, зауважимо, що у вищезгаданих монастирях, які мали можливість отримувати провізії зі своїх капіталовкладень, серед загальних монастирських прибутків домінуючою статтею надходжень була сплата відсотків від капіталів. Так, візптаційнпй опис 1763 р. повідомляє, що Білинський монастир не має сталого прибутку від душпастирської праці, адже більшість прибутків надходять від капіталів: 1000 зл. складають провізії, виплачені представниками роду Білинських, 500 зл. - провізія від королівської громади с. Білина Велика та 1000 зл. отримано з праці робітників на монастирських землях38.

Відповідно, наявність прибутків від фінансово-кредитної діяльності зумовила запровадження податків, які потрібно було сплачувати до королівської скарбниці. Про розміри цього податку для монастирів довідуємося із скарги прокуратора Святопокровської провінції ЧСВВ до Коронного Скарбу про несправедливі співвідношення на встановлення податків. Зокрема, зауважено, що на кожний монастир провінції призначено податок 30 % від прибутків, тоді як єпископам встановлено 13 % від прибутку39. На монастирі накладалася ще й військова контрибуція, яка сплачувалася до провінційного управління. Так, станом на 1763 р. військову контрибуцію сплатили: Лаврів - 150 зл.; Летня - 16 зл.; Спас - 50 зл.; Смільниця - 10 зл.; Чернилява - 30 зл.; Добромиль - 200 зл.; Топільниця - 16 зл.; Лішня - 30 зл.; Дережичі - 30 зл.; Щеплоти - 35 зл.; Білина - 20 зл40.

На основі аналізу фінансово-кредитної документації (асекурації, облігації, договори, контракти, карти, акти про введення у нерухомість) можна стверджувати, що основним підгрунтям для розвитку фінансово- кредитних відносин були різні види записів на монастирі (земельні, грошові, майнові). На підставі цих записів проводилися різноманітні фінансово- кредитні операції: оренда, обмін, купівля-продаж, кредит та застава. Монастирські кредитні ставки (5 - 7%) були найнижчими на теренах Перемишльської єпархії. Втім, попри це, монастирі вимушені були вдаватися до судових процесів проти боржників. Самі ж розміри кредитів коливалися від 15 до 10000 зл. залежно від соціального статусу позичальника. Заставними об’єктами були земля, будинки та майно. Основними формами сплати провізій виступають грошова та продуктова ренти. Надходження від провізій були домінуючою статтею в порівнянні з іншими джерелами монастирських прибутків. Наявність певних надходжень від фінансово- господарської діяльності зумовила запровадження, окрім військової контрибуції, королівського податку на прибуток.

Примітки:

1. Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі ЦДІАЛ). - Ф.201. - Оп.4б. - Спр.1917.

2. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів, (далі ЛНБ ВР).-З(МВ).-118/3.

3. ЦДІАЛ. - Ф.684. - Оп.1. - Спр.2139.

4. Там само. - Спр.3016.

5. Там само. - Спр.1085 - 1086.

6. Там само. - Спр.3141.

7. Там само. - Спр.146.

8. Там само. - Спр.163.

9. Там само. - Спр.3134.

10. Archiwum Panstwowy w Przemyslu (dalej - APP). - Archiwum Biskupstwa Grekokatolickiego ( dalej ABGK). - Supl. - Syg.18. пВаврик M. (ЧСВВ) Лаврівська хроніка (1771 - 1882 pp.) // Записки Чину Святого Василія Великого (надалі Записки ЧСВВ). - Серія II. - Секція II. - Т.ІІ (VIII). - Рим,1954; його ж 3 Лаврівського дипломатаря // Записки ЧСВВ. - Серія II. - Секція II. Т.ІІІ (IX). Рим,1958.

11. ЦДІАЛ. - Ф.201. - Оп.4б. - Спр.1917. - Арк.318, 333 (зв.), 577 - 580, 551.

12. Там само. - Ф.684. - Оп.1. - Спр.3016. - Арк.З.

13. Там само. - Спр.3128. - Арк.1 - 1 (зв.).

14. Там само. - Спр. 1085. - Арк. 11.

15. Там само. - Спр. 1086. - Арк. 8.

16. Ваврик М. (ЧСВВ) Лаврівська хроніка (1771 - 1882 pp.) // Записки ЧСВВ. - Серія II. - Секція II. - Т.ІІ (VIII). - Рим,1954. - С.69.

17. ЦДІАЛ. - Ф.201. - Оп.4б. - Спр.1917. - Арк. 427 - 428.

18. ВаврикМ. (ЧСВВ) Лаврівська хроніка С. 70.

19. Ваврик М. (ЧСВВ) 3 Лаврівського дипломатаря // Записки ЧСВВ. - Серія II. - Секція II.

20. Т.ІІІ (IX). - Рим,1958. - С. 415.

21. ЦДІАЛ. - Ф.684. - On. 1. - Спр.3141. - Арк. 3-4.

22. АРР. - ABGK. - Supl. - Syg.18. - S.202 - 203.

23. ЦДІАЛ. - Ф.684. - Оп.1. - Спр.146. - Арк. 1 -10.

24. Rybarski R. Kredyt і lichwa w ekonomji Samborskiej w XVIII wieku.- Lwow,1936. - S.5 - 6. 25ЦДІАЛ. - Ф.201. - Оп.4б. - Спр.1917. - Арк.572.

25. Ваврик М. (ЧСВВ) 3 Лаврівського дипломатарія ... - С. 418, 420.

26. АРР ABGK. - Supl. - Syg.7. - S.22.

27. ЦДІАЛ. - Ф.201. - Оп.4б. - Спр.1916. - Арк.Ю.

28. Там само. - Спр.1917. - Арк. 337, 358, 380.

29. Там само.

30. ЛНБВР.-3(МВ).- 118/3.-Арк.1 -3(зв.).

31. ЦДІАЛ. - Ф.201. - Оп.4б. - Спр.1916. - Арк.Ю (зв.).

32. Там само. - Ф.684. - Оп.1. - Спр.3134. - Арк.1.

33. Там само. - Ф.201. - Оп.4б. - Спр. 1916. - Арк.9.

34. Там само. - Ф.684. - Оп.1. - Спр.2139. - Арк.2.

35. Там само. - Ф.201. - Оп.4б. - Спр. 1916. - Арк.2.

36. Там само. - Ф.684. - Оп.1. - Спр.3016. - Арк.8.

37. Там само. - Ф.201. - Оп.4б. - Спр.1917. - Арк.65.

38. ЛНБ ВР. -З(МВ). - Спр. 116. - Арк.4.

39. ЦДІАЛ. - Ф.684. - Он. 1. - Спр. 163. - Арк. 1.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь