Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)

31. Особливості розвитку чесько-словацьких відносин у міжвоєнний період


Юрій Юрійчук

Події, що відбулись у Центральній та Східній Європі після Першої світової війни, надовго визначили долю цього регіону. Одним із глобальних наслідків світової війни був розпад поліетнічних імперій та утворення на їхньому місці нових національних держав. Особливо яскраво дана тенденція проявилася у розпаді багатонаціональної Австро-Угорщини.

Виникнення національних державних утворень на теренах Австро- Угорської імперії означало не лише кардинальну зміну політичного обличчя регіону, але й докорінну зміну свідомості людей. Населення цілих країн та регіонів пройшло довгий і складний шлях зміни самоідентифікації. Відповідним проявом цього стали психологічні зрушення, що відбулися в індивідуальній свідомості представників широких верств населення та трансформація загальногрупових стереотипів ідентичності - процес, що охопив цілі народи і дозволив сформуватися новим політичним націям.

У світлі останніх політичних подій в Європі, зокрема розпаду багатонаціональних федерацій, етно-національних конфліктів, одностороннього проголошення незалежності Косово, роль національного чинника в суспільно-політичному житті європейських держав різко зростає.

Для глибшого розуміння сучасних суспільно-політичних процесів слід звернутися до історичного минулого. Окремі спроби аналізу ролі національного фактору в суспільно-політичному розвитку Чехословаччини були зроблені ще в 1960-80-х роках. Одним із дослідників проблем націоналізму у Чехословаччині став И. Зачек, який у своїй статті „Націоналізм у Чехословаччині” дослідив явища чеського, словацького та чехословацького націоналізмів від часів виникнення Першої Чехословацької республіки до кінця Другої світової війни

Вивчення історії Чехословаччини, починаючи з 1918 року і завершуючи сучасністю, є темою досліджень багатьох науковців. Так, Грунтовне дослідження Й. Карлової „Походження Чехословаччини”2 висвітлює деякі аспекти чеської історії від початку XX століття, в тому числі виникнення Чехословацької держави, зародження і формування концепції „чехословакізму” та національних відносин у післявоєнній Чехословаччині, а стаття Й. Кріжека „Виникнення республіки та чехословацька державність” присвячена темі виникнення Чехословацької держави у 1918 році3. Проблеми становища словацьких земель у масариківській та повоєнній Чехословаччині й аналізу словацького національного руху досліджуються у роботі групи авторів „Рефлексії зі словацької історії”4. Таким чином, роль національного питання в суспільно-політичному розвитку Чехословаччини упродовж останніх десятиліть залишається актуальною темою наукових досліджень.

Незважаючи на значне поширення упродовж другої половини XIX століття серед словаків і, особливо, чехів відчуття власної етнічно- національної ідентифікації, фактом залишається те, що у свідомості переважної частини чеського і словацького народів напередодні Першої світової війни існувало відчуття тісного зв’язку з Австро-Угорською державою, усвідомлення приналежності до спільного центральноєвропейського світу, „імперської сім’ї народів”.

При цьому, той пієтет, що відчувала значна частина чехів до Австрії, далеко не завжди переносився їхніми словацькими братами на Угорське королівство, частиною якого була тогочасна Словаччина5. Це пояснюється особливостями національної політики в двох частинах імперії. Якщо для чехів у рамках Австрійської держави існували певні можливості для національного, соціального та культурного розвитку і навіть зберігались формальні ознаки державності, то становище словаків в Угорщині було зовсім іншим. Перебуваючи на власній території в підпорядкованому становищі, потерпаючи від політики систематичної мадяризації, словаки не відзначалися внутрішньою лояльністю щодо до існуючого в Угорщині ладу, що було характерною ознакою емоційно-психологічного ставлення багатьох чехів до Австрії6. В той же час для словаків, як і для багатьох інших народів, XIX - початок XX століття стали лише початковим періодом національного самоусвідомлення7. Одразу слід зазначити, що більш-менш лояльне ставлення чеського населення до Австрійської держави та соціально- політичного порядку, що існував у ній, не можна абсолютизувати. Почуття відданості імперії було досить відносним. Ще задовго до початку Першої світової війни чеське суспільство стало свого роду осередком націоналістично-ліберальної „фронди” в межах Австрійської держави. Опозиційність чеських політичних партій, преси та культурних кіл діям уряду часто ставала причиною серйозної політичної боротьби в австрійському парламенті та на місцевому рівні. Однак, все це не перекреслювало достатньо законослухняного ставлення основної маси чеських громадян до імперії. Така лояльність, можливо, не мала вигляду позиції активної підтримки, а швидше нагадувала силу пасивної звички. Але вже одне це дає нам змогу говорити про те, що поняття „Австрія” та „австрієць” не були чужими для багатьох чехів. У свідомості людей вони асоціювалися з громадянством і країною, в якій вони проживали.

Напередодні світової війни 1914-1918 років мало місце, з одного боку, активне зростання чеського та словацького національних рухів, а з іншого - бурхливий економічний розвиток, який сприяв посиленню інтеграційних процесів всередині імперії. Наслідком останнього було збільшення чисельності німецько- та угромовного населення у Чехії та Словаччині. В цілому, складний період довоєнного періоду розвитку характеризується значним поглибленням національно-етнічних суперечностей, що стали в подальшому фатальними для існування Австро-Угорської держави.

Неоднозначне ставлення чехів і словаків до Австрії виявилося під час Першої світової війни. Якщо в умовах мирного розвитку сили звички та зовнішньої лояльності основної маси населення різнонаціональних країв було достатньо для збереження єдності держави, то під час бойових дій, що вимагали величезного напруження всіх сил суспільства, цього виявилося замало. Війна вкрай негативно позначилася на морально-психологічному дусі армії та всього населення. Тихе роздратування поступово переросло у відкрите невдоволення. А важке життя в тилу, військові невдачі австрійської армії на Східному фронті не могли не позначитися на свідомості широкого загалу. Ці проблеми доповнювалися крайньою непопулярністю серед чехів і словаків війни8. Зовнішнім проявом цього стало масове дезертирство серед чеських і словацьких солдатів, які іноді здавалися в полон цілими ротами, батальйонами і навіть полками (так, наприклад, у квітні 1915 року в полон здався 28-й Празький піхотний полк)9.

Далеко не останньою причиною серйозної кризи, що вразила наприкінці війни Австро-Угорську імперію, була масова непопулярність політики уряду в чеських та словацьких землях. Незважаючи на зовнішню лояльність впливових чеських буржуазних кіл, назрівання серйозного невдоволення в усіх прошарках суспільства було очевидним10. Чеський та словацький націоналізми, радикалізуючись і позбуваючись рис формального вірнопідданства, стали силою, що розхитувала Австро-Угорську монархію зсередини, підривала її як самостійну військово-політичну силу в умовах небаченої до цього глобальної війни11.

Розпад Австро-Угорщини та створення незалежної Чехословаччини стали відправною точкою, від якої видається можливим вести відлік процесу масового поширення нової національно-державної свідомості серед основної маси населення Чехії та Словаччини.

Наслідком цього процесу стало оформлення ідеології „чехословакізму”

- концепції, що обгрунтовувала правомірність створення спільної держави чехів і словаків. Ідейним батьком цієї національно-правової теорії можна сміливо назвати Т. Г. Масарика. В очах більшості буржуазних діячів того періоду чехи та словаки, що являли собою окремі етнічні групи, повинні були з часом скласти єдину політичну націю12. Формально мова йшла про створення життєздатного утворення, що змогло б об’єднати два етноси на політичному рівні, однак, фактично дана концепція стала ідеологічним обгрунтуванням домінуючого становища чехів у майбутній спільній державі13.

На процес формування чехословацької ідентичності впливали різні фактори. Фактично, всі основні соціально-політичні процеси, що відбувалися в республіці, наклали відбиток на самосвідомість чехів та словаків.

Важливими перешкодами на шляху формування єдиної чехословацької нації були тертя між провідними лідерами чеських і словацьких партій, відверте невдоволення провідних словацьких кіл своїм підпорядкованим щодо Праги становищем, соціальна боротьба, а також проблеми становища національних меншин та пов’язане з ними втручання інших держав у внутрішні справи Чехословаччини.

У міжвоєнний час поняття „чехословакізму” остаточно стало політичною реальністю, ознакою самоусвідомлення чехословацької державно-національної приналежності - близьким і зрозумілим багатьом чехам і словакам. А іредентистська боротьба політичних сил, що представляли угорську та німецьку меншини, хоча й означала певну лінію внутрішнього розколу в чехословацькому суспільстві, але, фактично, на певному етапі призвела до тіснішого об’єднання чеської та словацької політичної еліти. У першій половині 1930-х років, під впливом зовнішніх та внутрішніх небезпек, відбувається зміцнення „чехословакізму” як ідеології та політичної практики. Симптоматично, що виразником цієї тенденції виступив Мілан Годжа, лідер Словацької аграрної партії, який довгий час перед цим досить критично оцінював занадто централізаторську, на його думку, політику празького уряду. М. Годжа сформулював теорію словацької та чеської націй як „історично даних морально цілих” категорій з власного етнічною спадковістю, що на основі колективної волі повинні спрямовуватися до синтезу - державно-політичної чехословацької нації14. Концепцію Годжі прийняло і розвивало молоде покоління чехословацьких політиків, особливо представники аграрної партії, що згуртувалися навколо журналу „Зем” наприкінці 1935 року. Наслідком такої позиції у питанні про єдину чехословацьку націю стало прагнення багатьох словацьких політичних груп, зокрема, аграрної партії та словацької народної партії Глінки, до рівноправної участі в управлінні державою, збільшення свого представництва у владі та суспільного впливу15.

За час існування незалежної Чехословацької держави у міжвоєнний період у масовій свідомості відбулися серйозні зміни, які підтвердили поширення нової національно-державної самоідентифікації серед чехів і словаків. Відомі словацькі політичні лідери - прихильники ідей „чехословакізму”, як, наприклад, Мілан Штефанік визначали національну ідентичність чехів та словаків подібним чином: „Хто такі чехи? Чехи - це словаки, що розмовляють чеською. А хто такі словаки? Словаки - це чехи, що розмовляють словацькою”16. Або, наприклад, „чехи - це словаки, що проживають в Моравії та Богемії, а словаки - це чехи, що живуть у Словаччині”17. Природно, що така позиція чеських та словацьких діячів сприяла дедалі більшому поширенню ідеології „чехословакізму” серед населення країни. Проте не слід недооцінювати і стихійних масових факторів, без яких чехословакізм міг би залишитися лише теоретичною розробкою вузького кола інтелектуалів. Національне звільнення від німецько-австрійського та угорського панування, певні соціальні перетворення, успішний розвиток економіки та поступове зростання рівня життя, а також стабільний демократичний лад Першої республіки були причиною позитивного ставлення багатьох чехів та словаків до нової держави.

Водночас слід зазначити, що в середовищі чеських та словацьких існували певні розбіжності та проблеми. Так, в листопаді 1921 р. відбувся розкол між чеськими і словацькими „лідовцями” (католицькими народними партіями Я. Шрамека та А. Глінки), які до цього були союзниками. Глінківська словацька народна партія створила власний парламентський клуб і перейшла в опозицію до уряду. У січні 1922 року вона офіційно представила в Палаті депутатів законопроект про словацьку автономію, який передбачав залишити в загальнодержавному віданні армію, зовнішню політику, громадський транспорт, цивільне законодавство, вибори президента, фінанси та законодавство, що стосується спільних питань. Словаччині повинна була належати третина портфелів в центральному уряді. За даним проектом Словаччина перетворювалася на самостійну митну територію. Чеська сторона боялась, що введення автономії створить в майбутньому умови для відокремлення Словаччини. Крім того, це створило б прецедент для інших національних меншин, в першу чергу для німців. Тому проект навіть не обговорювався в Палаті депутатів18.

Відносини з німцями, які спочатку почали налагоджуватися, на початку 1920 років знову загострилися. Це було пов’язано з відмовою окремих німецьких призовників підкоритися мобілізаційному наказу, що в деяких місцевостях призвело до кривавих зіткнень з чехословацькими військами. Крім того, чехословацькі німці були незадоволені політикою „чехізації”, що, на їх думку, проводилась чехословацькою владою. Основними вимогами чехословацьких німців того часу залишались виплата компенсацій за військовими позиками, автономія шкіл та зміна закону про мови19.

Незважаючи на те, що Чехословаччина виникла на основі принципу національного самовизначення, Чехословацька республіка стала багатонаціональною державою. Права національних меншин в ній гарантувалися Сен-Жерменським договором, а пізніше - Конституцією ЧСР. Однак конституційні положення не завжди виконувались. Упродовж усього міжвоєнного періоду представники національних меншин висували претензії до центру, вважаючи, що їхні права порушуються або не дотримуються повною мірою. Досить часто вони апелювали до міжнародних організацій, зокрема до Ліги Націй, з проханням вплинути на політику Праги. Становище німецької, польської та угорської меншини неодноразово ставало темою двосторонніх переговорів Чехословаччини з сусідами.

Словаків (хоч вони і виступали співзасновниками республіки) не задовольняв централізований устрій держави, більшість підтримувала вимогу автономію, з якою виступала партія Глінки. В одному із своїх листів

А.Глінка писав: „Ми не хочемо централізму, ми бажаємо і будемо боротися за створення Словаччини”20.

Таким чином, необхідно відзначити, що на певному етапі розвитку „чехословакізму”, який, хоча, і був позитивним явищем в перші роки існування Чехословаччини, поступово перетворився на гальмо національного, економічного, політичного та соціального розвитку словацького народу. Каталізатором зростання націоналістичних тенденцій в політичній культурі словацької національної еліти і навіть значної частини селянства і робітничого класу стало створення і діяльність Народної партії, про що вже згадувалось вище, активізація боротьби за автономію в 1938-1939 роках і, нарешті, проголошення в березні 1939 року незалежної Словацької Держави, побудованої на принципах ідеології інтегрального націоналізму. Повоєнне відновлення єдиної Чехословаччини стало періодом фактичної реанімації ідеології „чехословакізму”, якої продовжували дотримуватися провідні чеські політичні діячі.

Підбиваючи підсумки, слід відзначити, що національне питання відігравало важливу роль в суспільно-політичному житті Чехословаччини, починаючи від моменту створення спільної держави чехів і словаків у 1918 році. Крах Першої Чехословацької республіки, однак, не слід сприймати як доказ нежиттєздатності ідей „чехословакізму”. Успішне відродження спільної держави чехів і словаків після Другої світової війни, держави, що проіснувала понад чотири десятиліття, є тому переконливим доказом.

Примітки:

1 Zacek J. Nationalism in Czechoslovakia // Nationalism in Eastern Europe / Ed. By Sugar P., Lederer I. - University of Washington Pres, 1969. - P. 166-206.

2 Kaldova J. The Genesis of Czechoslovakia. - New York: Distributed by Columbia University Press, 1986. - 673 p.

3 Knzek J. Vznik republiky a ceskoslovenska statnost. - Nova Mysl. - 1978. - Rocnik XXXII.-S. 45-54.

4 Reflections on Slovak History / Ed. By Kirschbaum J. and Anne C.R.Roman. - Toronto: Slovak World Congress, 1987. - 183 p.

5 Ненашева 3. Идейно-политическая борьба в Чехии и Словакии в начале XX века.

6 М.: Наука, 1984.-С. 36.

7Seton-Watson Н. Nationalism and Communism. Essays: 1946-1963. - Methuen and Co LTD, 1964.-P. 124.

8Шерех Ю. Етюди про національне в літературах сучасності // Сучасність. - 1993. - №4.-С. 70.

9 Havranek J. Antecedents of Independence // The Birth of Czechoslovakia / Ed. by Sharon L., Wolchik and Ivan Dubovicky. - Praha, 1998. - P. 28.

10 Веселы И. Чехи и словаки в революционной России 1917-1920 гг. - М.: Воениздат, 1965. - С. 25.

11 Госпоровский М. История словацкого рабочего движения: 1848-1918. - М.: Изд- во Иностранной литературы, 1958. - С. 23.

12 Шмераль Я. Великая Октябрьская социалистическая революция и перспективы образования Чехословацкого государства // Советско-чехословацкие отношения между двумя войнами: 1918-1939. - М.: Изд-во АН СССР, 1968. - С.15.

13 Agnew Н. The Czech National Renascence and Czechoslovak Independence // The Birth of Czechoslovakia / Ed. by Sharon L., Wolchik and Ivan Dubovicky. - Praha, 1998. - P. 28.

14 Nationality Policy in Czechoslovakia: Speeches by Dr. Hodza, the Premier and Cabinet Ministers Mess // Czechoslovak Sourcer and Documents. - Prague: Orbis Publishing Co., 1938. - №22.-P. 125.

15 Фирсов Е. Эволюция парламентской системы в Чехословакии в 1920-е годы. - М.: Изд-во Московского университета, 1989. - С. 46.

16 Holzer J. Prvni a Druha Ceskoslovenska republika: Uvod do komparace stranickych systemii // Politilogicky casopis. - 1997. - № 4. - S. 333.

17 Nationalism in Eastern Europe / Ed. by Peter F.Sugar and Ira J.Lederer. - Washington: University of Washington Press, 1969. - P. 191.

18Marzik T. Milan Rastislav Stefanik and the Creation of Czecho-Slovakia // The Birth of Czechoslovakia / Ed. by Sharon L., Wolchik and Ivan Dubovicky. - Praha, 1998. - P. 32-33.

19Чехия и Словакия в XX веке: Очерки истории. В двух книгах. - Книга 1. - М.:Наука, 2005. - С. 121.

20 Там само. - С. 121-122.

21 Цит. за: Чехия и Словакия в XX веке... - С. 165.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь