Електронна бібліотекапідручники


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)

24. Вигнання нового часу


Чи є ми свідками наступної зміни цивілізації, так само глибокої як перехід від мисливсько-збиральницької цивілізації до аграрної і від аграрної до індустріальної? Багато дослідників стверджує, що так. Багато також (а дехто з них віддавна) говорить про кризу західної цивілізації або ж про кризу культури нового часу, при цьому вказуючи, що у жодному випадку та криза не була випадковою, а закодована ще в гуманізмі ренесансу і давала про себе знати неодноразово.

XV і XVI століття були часом неспокою, зв’язаним з появою нової віри: віри в Розум. Гуманізм ренесансу, ставлячи людину в центр всесвіту, перетворив її насправді в «малого Бога», але також відсунув її від духовного центру. Світ набув чисто людського виміру. Якоб Буркгардт з оптимізмом стверджував, що ренесанс відкрив людину. Микола Бердяев однак запитував: «Але яке значення має таке відкриття і яка його ціна?». Російський філософ багато писав про послідовність відсторонення від сакральних засад життя, про згубні наслідки гуманістичних ілюзій, які є довкола нього: примат життя суспільного над життям індивідуальним, деструкційна ідея поступу, крайність комунізму, гегемонія позитивізму, натуралізм і соціологізм у теорії пізнання, кубізм і абстракціонізм у мистецтві (естетичний прояв духовного розкладу людини), утилітаризм в етиці, безмежний культ Розуму і віра в абсолютну могутність наукової раціональності, а в кінці - тоталітарні політичні структури й імперіалістичні зазіхання. Словом, ренесанс приховував у собі зародки смерті людини. Останнім криком сакрального був романтизм. Гуманізм, досягши найвищого пункту розвитку і творчої сили в особистості Гете, почав зазнавати поразки. Потім XIX століття проголосило його кризу і вичерпання духу ренесансу.

Час після першої світової війни відзначався появою песимістичної картини майбутнього, застереженнями перед згубними наслідками цивілізаційного поступу. Релігійні мислителі вбачали джерела кризи сучасної західної культури у втраті сакрального, що вело до почуття духовної порожнечі і втрати сенсу існування. Згадуваний Бердяев передбачав настання «нового середньовіччя». Мартін Бубер закликав до відновлення діалогу між Богом і людиною, що мало допомогти у встановленні нових відносин між людиною і природою. Подібним чином Еріх Фромм застерігав, що індустріальне суспільство перетворить людей на споживачів, єдиною ціллю яких буде потреба і споживання щораз нових товарів. Ж. Еллюль критикував суспільство за заміну поваги до традиції захопленнями технічним поступом. Хосе Ортега-і- Гассет пророкував, що масове суспільство і масова людина в ім’я звільнення здатні до наймасштабніших зіткнень. Загальним окресленням процесу виключення духовності, міфу, магії, таємниці з нашого способу пізнання і розуміння світу і людини найкращим видається веберівське Entzauberung (розчарування).

На початку XX століття гуманістика намагалася захищатися від кризи, породжуючи екзистенціалізм і психоаналіз. У мистецтві і літературі тоді запанував авангард. Ці явища були відображенням спроб створення філософії людини і культури, ознаменування нового типу мислення. Вони були виразним проявом і безперервністю продовження кроків, пов’язаних із виступом проти всеохоплюючої влади Розуму, що виокремилися з цивілізаційного поступу філософії, мистецтва і літератури XIX століття.

Аксіологічна неспроможність раціоналізму вже тоді була інтуїтивно відчутна, але вона не знаходила остаточного підтвердження в фактах. Перша світова війна і російська революція надали їх достатньо, та все ж раціоналістично-ліберально- соціалістична ілюзія піддалася швидше зміцненню, ніж розпаду. Ще більше дивує така тривалість на фоні просто апокаліптичного банкрутства гуманізму, який засвідчила друга світова війна і тоталітарні системи із знищенням людини як індивіда. Ці історичні події призвели до того, що криза мислення в категоріях Картезіанського раціоналізму повернула таким чином не в сферу декадентського fin de siele’u, а всеохоплюючого всі галузі гуманітарних наук постмодернізму - кондиції культури зфрустрованого постіндустріального суспільства.

Арнольд Дж. Тойнбі, один із перших у своїх «Дослідженнях історії» (1947) вжив визначення пост-Модерн, пов’язуючи його з дезінтеграцією, занепадом і кінцем західної цивілізації. П’ятидесяті роки XX століття вибухнули «постмодерною» літературою, зв’язаною з прізвищами таких авторів, як Хорхе Луїс Борхес, Хуліо Кортасар чи Габрієль Гарсія Маркес. їх доробки збагатили надбання постмодернізму: стирання кордону між елітарною і масовою культурою (висока і низька); унікальне програмове формулювання всіх дефініцій і теорій, які нічого не виясняють з’ясовують, а лише обмежують наше пізнання; стирання меж між правдою і фікцією, минулим і сучасним; тиск на читача, якого ставлять у рамки лабіринтової фабули, яка нічого не прояснює і не закінчується жодною мораллю. Особливо характерним був доволі сильний прес на помисли читача, якого автор переносив у «неможливий світ», конструйований лише уявою.

Шестидесяті роки XX століття і домінування в цей час поп- арту засвідчили епоху кітчу, епоху, опановану масовою культурою. Праці Роя Ліхтенштейна, Джаспера Джонса і Анди Вархола повністю заглушили пізнавану до того часу ідею краси. Друга хвиля авангарду, породжена в процесі комерціалізації культури, творила з думкою про нове гроно споживачів - про масове суспільство. Відбулося, за визначенням Артура К. Данто, «перетворення банальності», яка стала тепер виразником нової естетики. В 1965 р. Леслі Фідлер окреслив культуру постмодернізму як постгуманістичну, постмаскуліністичну, постбілу (в сенсі закінчення панування білої раси) і постгероїчну. З цілковитою певністю постмодернізм був постгуманістичним в тому сенсі, що став свідком поразки ренесансового гуманізму. Заслуговує на увагу не передбачувана в такому розмірі емансипація і зростання ролі жінок у суспільстві, що разом з поступом генетичної інженерії і можливостями штучного запліднення людини визнано за передвісника перелому в історії людського виду.

Цивілізаційний поступ і секуляризація життя та розпорошення потенціалу людства вийшли далі на рівень осягнення їх негативних наслідків у трактуванні постмодерної чи постсучасної культури. Марек Шулякєвіч слушно зауважив, що сьогодні питати про людину - це не тільки шукати знань про неї, але й шукати загублену в бутті людину як таку. Важливими стали спроби заново скомпонувати людину з фрагментів, розпорошених у різних світах, релігіях, культурах, мовах, дискурсах. У позначеній тотальними війнами епосі викликом стає сакралізація людини і освячення життя.

На такому тлі відбувалися зміни в науці. Багато дослідників почали виголошувати погляди, що наука не є єдиним джерелом пізнання, не є засобом адекватного опису дійсності, а знаряддям для пізнання логіки дійсності. Наука нібито продукує єдино інтелектуальні артефакти. З’явилися програмні маніфести постмодернізму, які започаткували загальногуманітарні дискусії з проблем мови, дискурсу і нарративу. Це створювало специфічний інтелектуальний клімат: відкрита дискредитація картезіанського мислення в категоріях ясних і очевидних істин, криза концепції істини, підміна логічно-дедуктивного способу узагальнення і загальний скептицизм щодо Розуму і наукових знань. Стало ясно, що культура модернізму була неспроможна задовільно відповісти на екзистенційні потреби людини. Багато дослідників передбачали відродження релігійних засад, робили спроби відновлення сакрального і повороту до міфологічних джерел культури, яка відродить трансцендентний вимір людського існування.

Ернест Гелнер вказує, що в пануючому зазвичай інтелектуальному кліматі існують три можливих вибори: релігійний фундаменталізм, релятивізм і освічений раціоналізм. На переконання Даніела Белла виокремлюються нові релігії, в основі яких - новий тип релігійності, який автор поділяє за трьома жанрами: моралізуючий (фундаменталістські джерела), популярний серед нижчих суспільних верств; доброчинний, який спирається на традицію, поворот до ідеї caritas, малі сусідні групи, родинні («колонії»), популярний серед освічених людей; і екзистенціальний, який повертає до міфологічних коренів і містицизму, проголошуючи єдність буття, запозичуючи традиції досократівської філософії, дао і т. ін.

Дев’яності роки XX століття показують, що ми вже пройшли фазу «переоцінки використовуваних дотепер цінностей» (можливо, щоправда, такі цінності залишилися тільки в сфері теорії). Постмодернізм закінчився (чи радше вичерпав себе) оскільки вичерпалася його міць інспірації. «Єретики» стали класиками. Певні тренди і категорії були включені до сфери гуманістичної думки і сьогодні вважаються «ортодоксією». Постмодернізм не був - попри окремі бажання - тільки проявом декадентства кінця епох, він віддзеркалював фундаментальні зміни в способі мислення і пізнання світу і був ефектом порушення послаблення до того часу обов’язкових методів його пізнання. Постмодернізм вважається конденсацією симптомів переходу до нової епохи. Він, однак, не був часом деструкції, що переріс у період творчості. Виконав своє завдання - призвів до шоку. Запровадив хаос. Будь-яке негативне розуміння хаосу є реально нове. У давні часи хаос складав фундамент зародження порядку. Можливо у цьому місці варто більше уваги звернути на поняття палінгенезу, відродження, нового початку. Постмодернізм сигналізує кайротичну ситуацію, «відповідний час», щоб розпочатися заново. Дослідники міфу добре знають, що сказане про початок нерозривно пов’язане із сказаним про кінець. Мірча Еліаде колись зауважив, що артисти авангарду першими вдалися до реальної деструкції власного світу. Можливо деконструкціоністи і постмодерністи (свідомо чи ні) продовжують їх справу.

Чи дійсно після цього ми є свідками кінця філософії, кінця мистецтва чи історії? Смерті Бога, кінця людини, смерті автора чи суб’єкта? У певному сенсі. Якщо однак маємо «кінець» за філософською категорією (у сенсі «відкриття» Дерріди), то можемо з того песимістичного діагнозу витягнути оптимістичні висновки. Це є «кінець», але тільки певної філософії, певного мистецтва, певної історії - це є кінець традиційного (модерного) їх поняття. Жак Дерріда писав, що живемо в епосі «бути-в-деконструкції», у світі, в якому деконструкція стає певним мотивом, звертаючи при цьому увагу, що «де-» може означати також звернення до генези, а не знищення. Під таким власне кутом «буття-початку», а не «буття- кінця» слід розглядати зміни, які відбуваються в світі. В історії насправді швидше шукаємо впорядковану картину майбутнього, ніж знання про минуле. В цьому сенсі можна сказати, що історія стає футурологією.

Примітки.

1 Див., наприклад, такі праці: Рикёр П. Время и рассказ. Т. 1. - СПб, 1999; Компаньон А. Демон теории. - М., 2001; Данто А. Аналитическая философия истории. - М., 2002; Уайт X. Метаистория: историческое воображение в Европе XIX века. - Екатеринбург, 2002; Гуревич А. История историка. - М., 2004.

2 Jerzy Topolski. Wolnosc і przymus w tworzeniu historii. - Poznan, 2004; Jerzy Topolski. Wprowadzenie do historii. - Poznan, 2005; Domanska Ewa. Mikrohistorie. Spotkania w mi^dzyswiatach. Wydanie drugie uzupelnione і uaktualnione. - Poznan, 2005.

3 Доманьська Єва. Речі як Інші // Ейдос. - 2006. - Вип. 2. Частина 1. - С. 125 — 143.

4 Там само. - С. 125.

5 Гандельсман В. Творчество и Время. Эссе // Интерпоэзия. - 2004. - № 1. (http://magazines.mss.rU/interpoezia/2004/l/gal.html).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь