пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)

29. Становления та діяльність кафедри історії нового та новітнього часу Чернівецького державного університету в 1940 - 1955 pp.


Василь Холодницький

Здавалося б, що на відстані понад 60-ліття з часу заснування історичного факультету ЧДУ говорити про історію його кафедр - справа неактуальна, оскільки істориками факультету написана вже історія Чернівецького університету, де мова йде про всі його кафедри, в тім числі й історичного факультету. Більше того, на сьогодні маємо у своєму розпорядженні, крім першого видання історії університету1, ще й друге2 і третє3. Звісно, останні два видання виходили з певними доповненнями, що, без сумніву, розширюють наші уявлення та знання про історію університету в цілому. Але поряд з цим у загальному контексті губиться інформація про ту чи іншу кафедру. З одного боку, певна обмеженість в обсязі даних видань просто не дає можливості більш детально розглянути історію університету. З іншого - в останніх виданнях основна увага акцентується переважно на сучасному становищі факультетів, кафедр і перспективах їхнього розвитку. Третє видання, наприклад, має ще й підназву „Імена славних сучасників”, яка сама говорить за себе. А між тим, історія становлення кафедр - ще слабо вивчена проблема. Більше того, поверхневий огляд початкового періоду становлення кафедр університету приводить до появи певних помилок як у часі їх виникнення, так і переліку осіб, які свого часу керували ними чи пра - цювали на них. Не є винятком у цьому плані й кафедра історії нового часу. Саме з огляду на це тема нашого дослідження набирає неабиякого значення. Тим більше, що колектив університету знаходиться в початковій стадії відновлення музею. Тому робота з уточнення і розширення дананих про історію кафедр - справа цілком слушна.

Що стосується стану наукової розробки даної проблеми, то, крім вище вказаної літератури, ми не маємо у своєму розпорядженні якихось інших напрацювань. Не буде помилковим твердження, що таке становище стосується кафедр усього університету. Виняток становить лише кафедра етнології, античної та середньовічної історії. Саме на цій кафедрі її провідними науковцями В.О.Балухом та О.М.Масаном опублікована стаття про історію кафедри за весь період її існування4. Хоча для серйозного дослідження історії кафедр є достатня джерельна база. Основу її становлять, у першу чергу, фонди Чернівецького державного архіву та відомчого університетського архіву. Цінним джерелом є також спогади колишніх працівників університету. Однак даний вид джерела дуже мізерний, оскільки науковці рідко йдуть на те, щоб залишити для нащадків спогади про пережиті роки в університеті. Водночас на сьогодні маємо спогади професора І.А.Гриценка5, який розповідає в першу чергу про свій життєвий шлях, в тім числі й про десятиліття, проведені ним у стінах університету. І хоча він працював на кафедрі історії СРСР та УРСР, тим не менше в його спогадах є відомості про діяльність історичного факультету в цілому і кафедру історії нового та новітнього часу, зокрема. Не менш цікавими у цьому плані спогади Л.І.Васюка6. їх цінність полягає в тому, що він розглядає проблеми повоєнного відновлення історичного факультету не з погляду викладача, а студента, яким він став після демобілізації з діючої армії, як інвалід війни. Хоча в багатьох випадках його роздуми (особливо оцінки тих чи інших явищ, а надто колег, з якими доводилось йому вчитись і працювати) вимагають критичного аналізу і обережного їх використання. Тобто необхідно відноситись до них як до мемуарного джерела. Отже, наявна джерельна база цілком достатня для розвязання проблем, пов’язаних з висвітленням означеної нами теми.

Зауважимо, що при вивченні історії університету колективи авторів цілком слушно вказують на те, що поворотним, у плані вивчення історії і підготовки спеціалістів-істориків для вчительської та науково-педагогічної діяльності в Чернівецькому університеті, став саме 1940 рік. Першопричиною кардинальних змін у галузі освіти взагалі і підготовки фахівців вищої кваліфікації зокрема, стало становлення радянської влади на території Буковинського краю. Румунський університет, що діяв до цього часу, був розформований, а на його базі створено український вуз з офіційною назвою Чернівецький державний університет, у складі якого було розширено кількість факультетів. Тут уперше за всю історію існування університету створюється історичний факультет. Він, як і весь університет, розпочинає свою роботу з осені 1940 р.

Серед архівних документів у його складі на цей час не знаходимо окремої кафедри нової історії. Та її годі шукати, оскільки з огляду на радянську систему підготовки кадрів з вищою освітою вивчення історії нового та новітнього часу розпочиналось зі старших курсів. А в 1940 р. було здійснено набір студентів-істориків лише на перший курс 1940-1941 н.р. За навчальними планами історичного факультету на першому курсі вивчалися історичні дисципліни, які стосувалися істороії стародавнього світу, давньої історії Радянського Союзу тощо. Тому в перший рік існування факультету нагальної потреби у спеціалістах з історії нового часу не було. їхня поява була пов”язана з найближчою перспективою, тобто з наступними навчальними роками. Хоча створення такої кафедри справді передбачалося навчальними планами для історичних факультетів. Чернівецький державний університет у цьому плані не був винятком. Тим неменше, цей період також вимагає низки уточнень через неточні, а то й суперечливі тлумаченя окремих фактів.

На початковому етапі формування колективу історичного факультету однією з перших була створена кафедра історії. На посаду виконуючого обов”язки завідувача саме цієї кафедри та доцентом нової історії, як сказано в наказі в.о. ректора університету З.П.Шульги за №22 від 17 вересня 1940 p., було призначено Михайла Федоровича Скавронського7, який прибув до Чернівців за відрядженням Наркомату освіти України з м. Одеси.

Очевидно, в такому ж спішному порядку відбулося і призначення виконуючого обов”язки декана історичного факультету. Ці обов’язки спочатку покладені були тимчасово на завідувача кафедрою основ марксизму-ленінізму, доцента JLВ.Гаркушу. І тут нічого особливого не було в такому призначенні, якщо взяти до уваги, що структурні підрозділи університету знаходилися в початковій стадії формування, а кафедра марксизму-ленінізму не тільки в 1940 p., але й у наступні роки була в складі історичного факультету8, хоча мала статус загальноуніверситетської. Водночас з прибуттям до Чернівців викладацьких кадрів, направлених Наркоматом вищої освіти УРСР, структурні підрозділи набирають більш чіткого, виразного і зрозумілого характеру. Вже 3 жовтня 1940 р. ректор видає наказ за №27, згідно з яким JI.B.Гаркуша звільняється від тимчасового виконання обов’язків декана історичного факультету з 30 вересня, а на звільнену посаду виконуючого обовязки декана з 1 жовтня 1940 р. цим же наказом призначається доцент кафедри історії М.Ф.Скавронський9. Отже, керівний склад істфаку в особі доцента М.Скавронського (в одній особі і декан, і завідувач кафедри історії) на початок жовтня був створений. Залишилася справа за малим - за виконавцями. Щоправда, наказом ректора №24 від 25 вересня лаборантом кафедри історії з іспитовим терміном на 1 місяць був призначений Артур Германович Прайс10.

Оскільки Наркомат освіти України продовжував відбір і направлення до Чернівців викладацьких і допоміжних кадрів, ректор продовжує видавати розпорядження щодо структуризації університету в цілому й історичного факультету в тім числі. Зокрема, в наказі № 52 від 22 листопада говориться, що „Крячун А.В. допущений до виконання обов’язків завідувача кафедрою історії СРСР та України з 17/Х.1940 р.”11. Чому така розбіжність у часі, невідомо. Хоча наказом ректора №16 від 2 вересня 1940 р. згідно з відрядженням НКО УРСР № 1499 на посаду лаборанта кафедри історії СРСР і України був призначений Пилип Омельянович Гученко12. Тобто формування даної кафедри розпочато було ще на початку вересня місяця. На жаль, більш детальна інформація щодо цієї кафедри відсутня. Зате в наказі ректора №62 від 10 грудня 1940 р.13, в якому мова йде про ставки професорсько-викладацького складу, чітко вказано, що на факультеті діють дві історичні кафедри: перша - кафедра історії СРСР і України, якою покликаний був керувати старший викладач А.В.Крячун, з місячним окладом 700 крб. Друга - кафедра всесвітньої історії на чолі з доцентом, кандидатом історичних наук М.Ф.Скавронським (місячний оклад 800 крб.). На відміну від А.В.Крячуна, останній був у товаристві з викладачем К.К.Каменським (місячний оклад 500 крб.)14. Тобто кафедра всесвітньої історії (саме так вона стала називатися згідно з даним наказом) існувала в складі двох викладачів.

Твердження про те, що К.К.Каменський був єдиним представником кафедри стародавньої історії та середніх віків15 не мають документальних підтверджень. У жодному наказі, який зберігся, ніде не сказано про те, що він є завідувачем названої кафедри. Так, у наказі №33 від 15 жовтня 1940 p., в якому мова йде про зміну до наказу №19, від 9 вересня 1940 р. говориться: „т.Камінського призначити штатним викладачем по історії”16 і все. Викладачем якої саме історії і якої кафедри - невідомо. Як не відомо на яку посаду він був зарахований у вересні - адміністративну чи викладацьку, оскільки наказу №19 не збереглося. Швидше всього в жовтні він був призначений викладачем просто кафедри історії, якою керував М.Ф.Скавронський, тобто загальної чи всесвітньої історії. Тим більше, що характеризувався він не з кращої сторони. Зокрема, в наказі ректора від 22 листопада вказується, що за спізнення на роботу втретє, незважаючи на адміністративні стягнення (зауваження, оголошення догани з попередженням) „справу на викладача історії т. Камінського К.К. передати до суду для притягнення до відповідальності відповідно до закону від 26/УІ - 1940 р.”17. Як на той час, це було серйозне звинувачення і, тим більше, серйозне розпорядження. За цими діями керівництва університету мав відбутися суд. Чи відбувся і яке рішення він прийняв, також не відомо. Відомо, що з 25 листопада по 1 грудня К.К.Каменському була надана відпустка для поїздки до м. Києва за своєю родиною18, що повернувся він з відпустки із запізненням (хворів) і 6 грудня приступив до роботи19. У наказі №57 від 30 листопада 1940 p., в якому мова йде про затвердження складу вченої ради історичного факультету, у складі цієї ради знаходимо не завідуючого, а старшого викладача античної історії КК.Каменського20. Із завідуючих тут є зав.кафедрою історії СРСР Л.В.Крячун, зав.кафедрою марксизму-ленінізму Л.В.Гаркуша та в.о. завідувача кафедрою російської мови О.Л.Завальний і, звичайно, декан, голова ради факультету М.Ф.Скавронський. А за наказом №64 від 12 грудня, котрим затверджено було розклад першої зимової екзаменаційної сесії, К.К.Каменський має приймати на 1-му курсі істфаку іспит з історії докласового суспільства, а також на п”яти відділеннях філологічного факультету (українське, російське, німецьке, англійське і французське) іспит із загальної історії21. Очевидно, в силу кадрової проблеми, яка була дуже гострою в даний час, ректор відізвав своє рішення, а можливо, і суд виніс виправдальний вирок по справі КК.Каменського. Так чи інакше, але на завідування з такими анкетними даними у радянський час неможливо було претендувати. З усього видно, що він залишився на роботі у складі кафедри всесвітньої історії.

Так само не має під собою реальних підстав, на нашу думку, твердження про існування в 1940-1941 н.р. кафедри історії нового часу22. Не відомо, чим керувалися дослідники, підтримуючи версію її існування. Можливо, вони виходили з того, що М.Ф.Скавронський був доцентом, як сказано вище, нової історії. А можливо, з того, що він читав курс нової історії. Але, з іншого боку, бути спеціалістом з нової історії (чи історії докласового суспільства) аж ніяк не означає, що цей спеціаліст може винятково працювати тільки на відповідній кафедрі. Тим більше, як видно з вищенаведених аргументів, М.Ф.Скавронський керував спочатку кафедрою історії, а згодом - і кафедрою всесвітньої історії.

Разом з тим, може виникнути думка щодо суперечностей тверджень даної статті відносно викладання нової історії саме на історичному факультеті. Насправді ніяких суперечностей нема і не може бути, оскільки читання курсу історії нового часу на історичному факультеті в 1940-1941 н.р. не передбачалося навчальним планом. Тоді виникає питання відносно того, кому читав курс з історії нового часу декан факультету доцент М.Ф.Скавронський. Відповідь на це питання знаходимо у „Відомості обліку кількості прочитаних годин викладачами університету за 1940-1941 н.р.”, записи в якій розставляють усі крапки над і. В ній записано, що М.Ф.Скавронський читав курс загальної історії (новий час) на чотирьох відділеннях філологічного факультету як першого, так і другого курсів у загальномму обсязі 360 годин23. Принагідно зауважимо, що в 1940-1941 н.р., на відміну від історичного факультету, на філологічний факультет було набрано студентів як на перший, так і на другий курси. Саме їм, а не студентам-історикам, і читалась загальна історія викладачами кафедри всесвітньої історії. На цьому ж факультеті, як було сказано вище, на п”яти його відділеннях курс загальної історії (старого часу), в загальному обсязі 360 годин читав викладач кафедри всесвітньої історії К.К.Каменський24. Цікаво, що для російського відділення філологічного факультету даний курс (новий час) в обсязі 102 години читав також викладач кафедри всесвітньої історії П.О.Гученко. Це той самий Гученко, який, як вищесказано, ще на початку вересня 1940 р. був призначений лаборантом кафедри історії СРСР та України. Перебуваючи на посаді лаборанта, але, очевидно, вже на кафедрі всесвітньої історії, за погодженням з Наркоматом вищої школи СРСР він за сумісництвом зарахований з 1 листопада 1940 р. на 0,5 ставки (250 крб. на місяць) викладача всесвітньої історії25. На жаль, інших відомостей про склад колективу історичного факультету та його кафедр у нас немає. Очевидно, за роки війни особові справи на них пропали, як і не збереглася переважна більшість документів за другий семестр 1940-1941 н.р.

Тим не менше, виходячи з наявних документів можемо стверджувати, що окремої кафедри нової історії в 1940-1941 н.р. також не було. Її поява пов”язана з найближчою перспективою. Однак загострення міжнародної обстановки і напад Німеччини на Радянський Союз дещо затримали процес завершення формування історичного факультету, а отже, і повнокровного формування його кафедр. З огляду на перебіг військових дій, Чернівецький державний університет, а разом з ним і історичний факультет, призупиняє свою діяльність у кінці червня 1941 р. Частина викладацького та студентського корпусу була мобілізована до лав Червоної армії і відправлена на фронт, інша - у спішному порядку евакуювалася в радянський тил.

Чернівецький державний університет відновлює свою діяльність у рідних стінах зразу ж після звільнення області від ворога, а в його складі й історичний факультет за адресою вул. JI.Українки, 22 (сьогодні тут знаходяться початкові класи Чернівецької середньої школи №5).

На перший курс історичного факультету здійснено набір уже восени

1944 p., тобто відразу після звільнення Чернівецької області від ворога. Та, на відміну від довоєного періоду, передбачалося вже в першому повоєнному навчальному році функціонування факультету в складі чотирьох кафедр: історії стародавнього світу, нової історії, історії СРСР та історії УРСР. Дана обставина пов”язана була з тим, що історичний факультет не створювався на цей час заново, а відновлював свою довоєнну діяльність. Тому в його складі знаходимо студентів 2-4 курсів, що вимагало і відповідного забезпечення кадровим потенціалом для читання історичних дисциплін. Але війна, яка продовжувалася хоч і далеко за межами області, все ж не давала можливості забезпечити виконання в повному обсязі запланованого.

Особливо гострою залишалась проблема забезпечення читання університетських курсів професорсько-викладацьким складом, оскільки частина з них загинула на фронтах світової війни як, наприклад, М.Ф.Скавронський та А.В.Крячун26, а інша - продовжувала воювати проти фашистського агресора. Кадрова проблема була присутньою не тільки в завершальний період Другої світової війни, але й у повоєнний час. Практично викладацький корпус університету почав формуватися заново. Нерідко для читання курсів університетських дисциплін на перших порах залучались фахівці, які далеко не відповідали вимогам вищої школи, які ніколи не працювали у вузах, не мали належних педагогічних навичок і т.п., що створювало додаткові труднощі у виконанні навчальних планів. З огляду на дану проблему, в перші повоєнні роки також не відбулося становлення кафедри історії нового часу, як окремої одиниці.

Виходячи саме з відсутності належної кількості викладацького складу, на історичному факультеті вже восени 1944 р. була створена кафедра загальної історії, колектив якої забезпечував читання курсів як стародавньої історії та середніх віків, так і історії нового часу. Причому це був невеличкий колектив, який складався з трьох осіб: доцента В.К.Литвинова, к.і.н. М.А.Горобця та завідувача кабінетом загальної історії А.М.Рузанова27. Кафедру з 1944 р. очолив Валентин Кузьмич Литвинов, який хоча і не мав наукового ступеня, але володів чималим життєвим і спеціальним педагогічним досвідом. Народився в грудні 1905 р. в с. Крюків, Борисівського p-ну, Курської області. Походив із селянської сім”ї28. Після здобуття початкової освіти працював у сільському господарстві з перервою на службу в Червоній армії (1921-1923 pp.). Брак знань і наявність великого бажання вчитися приводять його на робітничий факультет при Ніжинському педінституті, де він навчається протягом 1926-1929 pp., а вже в 1931 р. закінчує історико-економічний відділ цього ж інституту. Далі він продовжив своє навчання в аспірантурі при Харківському науково-дослідному інституті історії української культури імені академіка Багалія, після закінчення якої (1933 р.) працював до 1935 р. доцентом стародавньої історії Кременчуцького педінституту, а з 1935 до початку Великої Вітчизняної війни - в.о. доцента стародавньої історії та історії середніх віків Пятигорського педінституту29. Не останню роль у його призначенні на посаду завідувача кафедрою, на наш погляд, відігравала і та обставина, що він був комісований з лав діючої армії в березні 1944 p., як інвалід війни II ступеня, і володів більшим фізичним здоров”ям, ніж М.А.Горобець, а головне - мав, напевно, більший педагогічний стаж та й наукове звання доцента, якого, за його ж даними, він отримав у 1941 р. У Чернівецькому державному університеті В.К. Литвинов також продовжив читати курс середньовічної історії. Одночасно вів загальнофакультетський курс з методики викладання історії30. Щоправда, як згодом зясувалося, за роки війни В.К. Литвинов, напевно, втратив документи, які б підтверджували його науковий ступінь і наукове звання (у будь-якому випадку, він не зміг останнього підтвердити в травні 1949 p.). А тим часом, влітку 1946 p., був оголошений конкурс на заміщення посади завідувача кафедрою загальної історії і за конкурсом на цю посаду пройшов к.і.н. О.Д.Дмитрієв31.

Проте першим викладачем історичного факультету в повоєнний період, який забезпечував читання історичних дисциплін, пов”язаних з історією нового і новітнього часу, був кандидат історичних наук Микола Андрійович Горобець, котрого призначено було на цю посаду наказом ректора за № 72 від 17 жовтня 1944 р.32. На жаль, нам мало що відомо про нього, оскільки його особова справа не дає нам достатньої інформації. Про те, у характеристиці, підписаній ректором М.П.Каніболоцьким у другому семестрі 1944-1945 н.р., знаходимо відомості про те, що „...Горобець відноситься до роботи добросовісно, з роботою справляється”33. В першому повоєнному році саме він започаткував на історичному факультеті читання курсу історії нового часу для студентів третього курсу в загальному обсязі 108 годин. Крім того, на III і ІУ курсах ним читався курс історії нового часу країн Сходу. На його долю випала важка ноша із забезпеченням читання даних курсів. Складність полягала ще й у тому, що при вивченні цих дисциплін не було підручників по першому, другому і третьому періодах історії нового часу, а також відсутність підручників з курсу „Історія нового часу країн Сходу”. Чималою проблемою була також відсутність програми з даного курсу. Її довелося складати самому М.А.Горобцю34. Взагалі всі програми з курсів, котрі читалися з нової історії, розроблялися і затверджувалися кафедрою на основі типових програм, розроблених Наркоматом, а згодом Міністерством вищої освіти СРСР у попередні роки. Але з нових курсів, чи спецкурсів, які запроваджувалися вперше, доводилося викладачам розробляти програми самотужки і обговорювати та затверджувати їх на кафедрі.

При такій розкладці явно відчувався брак кадрів для читання предметів з нової історії. Не випадково у звіті про проведену роботу за 1944-

1945 навчальний рік М.А.Горобець серед проблем читання курсів указує і на недостатнє забезпечення кадрами. Для успішного читання закріплених за ним курсів, він пропонував забезпечити кафедру асистентами, лаборантами, організувати спеціальний кабінет35. Усі ці проблеми разом узяті не могли не відбитися як на якості викладання, так і на якості засвоєння студентами предметів, які читалися М.А.Горобцем. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що набір на старші курси продовжувався протягом усього семестру. Прибували студенти, здебільшого вчорашні воїни, звільнені з діючої армії по інвалідності. При цьому, що цікаво, вони не були студентами Чернівецького університету, а представниками різних педагогічних, учительських та інших інститутів, де вчилися за різними програмами. Рівень їхньої підготовки також був різним. Це накладало на викладацький склад у цілому і проблему узгодження різних програм - зведення їх до „спільного знаменника”. Перерва в навчанні студентів також давала про себе знати. Тому не дивно, що засвоєння дисциплін з нової історії в першому семестрі було вкрай незадовільним.

Зокрема, перевірка знань з історії країн Сходу в студентів ІУ курсу, яка була проведена вже на початку семестру показала, що вони історії не знають. „Виникає необхідність, - як повідомляв М.А.Горобець на об’єднаному засіданні кафедр загальної історії та історії СРСР, яке відбулося 21 жовтня 1944 p., - об’єднати студентів III і ІУ курсів в одну групу і читати курс спочатку”36. Було прийнято рішення: „Курс історії країн Сходу (152 години лекцій) прочитати на ІУ курсі з початку, обєднавши зі студентами III курсу”37. Все це вносило деяку напруженість і в обпаленому війною студентському середовищі, викликало певні незадоволення і нервозність на факультеті.

У цілому з певними труднощами студенти старших курсів задовільно освоїли предмети з нової історії в першому повоєнному році, впродовж якого зберігалася надія на поліпшення як освоєння історичних дисциплін, так і забезпечення кадрового потенціалу, аж до створення окремих кафедр в наступному навчальному році.

Однак мріям і сподіванням про зміни на ліпше не судилося бути реалізованими. Навіть навпаки, ситуація з читанням курсів нової історії погіршилась у зв’язку з тим, що М.А.Горобець, який згідно з наказом заступника Наркома освіти України І.Гуленка від 20 лютого 1945 р. був призначений ще й завідувачем кафедри історії СРСР38, по закінченні першого повоєнного навчального року покидає роботу в університеті. Причиною такого рішення, за одними даними, була хвороба. Але, як сказано в наказі ректора ЧНУ від 4 жовтня 1945 р, М.А.Горобця звільнено як такого, який не повернувся з відпустки39, що, з іншого боку, не заперечує версію його слабкого здоров”я. Водночас у звіті університету про роботу за 1944-1945 н.р. знаходимо і такий запис: „...недостатньо підготовленими для університету виявилися такі викладачі, як... Горобець - нова історія і історія Сходу”40, якого пропонувалось замінити на новий навчальний рік41. На нашу думку, до такого висновку відносно М.А.Горобця привели скарги студентів на відсутність належного забезпечення тих курсів, які він читав, літературою та слабке засвоєння ними цих курсів, на що були, як вище сказано, об’єктивні причини. Проте в тих умовах достатньо було однієї заяви в партбюро університету, щоб по ній здійснити перевірку читання курсів. Але якщо навіть студенти (серед яких було немало фронтовиків-комуністів) у даному випадку були праві, то при всьому цьому ректор не спішив звільняти М.А.Горобця з роботи. Очевидно, явний брак кадрів та й розуміння всіх труднощів, з якими зустрілися і викладачі, і студенти при викладанні і засвоєнні університетських курсів, не давали можливості ректору звільнити єдиного спеціаліста з історії нового часу, якому він нещодавно підписував позитивну характеристику. В кінцевому підсумку, як сказано вище, йому довелося звільняти Горобця, але вже на початку 1945-1946 н.р., і звільняти як такого, який не повернувся на роботу із відпустки.

У новому навчальному році кафедра загальної історії, як і весь факультет у цілому, опинилася в надзвичайно складному становищі з читанням предметів з нової історії. Декан історичного факультету 1.1.Кравченко у звіті про роботу кафедр факультету за перший семестр 1945-

1946 н.р. наголошував на тому, що в складі історичного факультету „повинні були бути чотири кафедри - загальної історії, нової історії і історії Сходу, історії СРСР і історії України. Але не всі ці кафедри працюють і є повнокровними. Загальної історії - завідувач кафедрою В.К.Літвінов, історії СРСР і історії України - завідувач кафедрою доцент, к.і.н. 1.1.Кравченко. ...Зовсім не забезпечена кафедра нової історії - нема ні завідувача кафедрою, ні викладачів. Для успішного функціонування даної кафедри потрібно було мінімум 2 викладачі. Це привело до того, що курс нової історії зовсім не читався в 1945-1946 н.р.”42. Із цієї короткої і в той же час вичерпної інформації стає цілком зрозумілою обстановка, яка склалася з читанням курсів з історії нового та новітнього часу.

Спроби отримати нові кадри з боку Наркомату освіти не привели до бажаних результатів. У цій справі, як зауважував декан 1.1.Кравченко, потрібна була рішуча допомога з боку держави43. Але її не було.

Безперечно, деканат факультету вживав усіх можливих заходів, щоб забезпечити читання нової історії для студентів ІУ курсу - випускників факультету, хоча б власними силами. В такій обстановці читання даного курсу було доручено доценту Кирилові Григоровичу Мігалю44, який працював на кафедрі історії СРСР. Народився він в с.Федунки, Миргородського повіту, Полтавської губернії в 1904 р. Походив із селян- бідняків. У 1925 р. закінчив Полтавський інститут народної освіти, а в 1933 р. історичне відділення Харківського інституту професійної освіти. З 1926 р. працював у різних вузах України, а з 15 грудня 1944 р. на посаді доцента кафедри історії СРСР ЧДУ. Він був добросовісним, дисциплінованим і принциповим працівником. Користувався авторитетом серед викладачів і студентів. Лекції читав на високому ідейно-теоретичному рівні. Його не випадково з 23 липня 1948 р. було призначено проректором з навчальної роботи і по сумісництву завідувачем кафедри історії України, а з лютого 1949 р. за сумісництвом він завідує кафедрою історії СРСР45. Хоча в 1945 р. він, як і В.К.Литвинов, не мав ще наукового ступеня і наукові інтереси в нього справді лежали не в площині проблем історії нового часу. „Селянський рух у Харківській губернії між двома буржуазно-демократичними революціями 1905-1917 pp.” - такою була тема кандидатської дисертації, яку він успішно захистив у 1948 р. Тим не менше, в 1946 р. саме на Мігаля випала нелегка ноша читати курс нової історії для випускників історичного факультету.

Разом з тим, для підготовки власних кадрів деканат залишив З випускниці факультету - Боднар, Лазареву і Осецьку46. Дві останні з них вели практичні заняття на кафедрі історії СРСР, котра також потерпала від нестачі кадрів. А Боднар була призначена лаборантом кафедри історії УРСР.

На наступний 1946-1947 н.р. керівництво факультету будувало грандіозні плани суттєвого поліпшення читання курсів з нової та новітньої історії. Так, уже в штатному формулярі, складеному на цей навчальний рік ще в червні, на історичному факультеті знаходимо кафедру нової історії, а серед її працівників - асистента Лазареву Марію Самсонівну47. Про неї з даних документів відомо, що вона 1902 р.н., в 1945 р. закінчила історичний факультет Чернівецького дерджавного університету, працює на кафедрі на повну ставку. Хоча при перевірці наказів за 1945-1946 pp. не знаходимо жодних відомостей про дану особу. Натомість нами з’ясовано, що 15 лютого 1946 р. на посаду асистента кафедри історії народів СРСР зарахована Лазарева Есфірь Євсеївна48. Але у вищезгадуваному штатному формулярі Лазарєвої на кафедрі історії СРСР немає. Дане прізвище фігурує лише на кафедрі нової історії. Дозволимо собі припустити, що мова йде про одну і ту ж особу, а різні ініціали є результатом помилки, внесеної саме в штатний формуляр тими, хто його заповнював, бо в наступних наказах зустрічаємо здебільшого Лазареву Е.Є. інколи і Є.Є. Зокрема, в наказі ректора за № 140 від 12 вересня 1946 p., у котрому мовиться про встановлення розмірів оплати професорсько-викладацькому складу, знаходимо асистента кафедри нової історії Лазареву Е.Є.49.

На цьому процес формування кафедри не завершився. 12 жовтня 1946 р. виходить наказ Міністра Вищої освіти СРСР за №556 про затвердження кафедр по Чернівецькому державному університету50. Серед затверджених 44 кафедр знаходимо і кафедру нової історії. А вже 19 жовтня ректор Каніболоцький, виходячи із вищевказаного міністерського наказу, видає своє розпорядження про встановлення навантаження і посадових окладів професорсько-викладацькому складу відповідно до стажу, вченого звання та наукового ступеня. Не вдаючись у деталі, вкажемо на те, що по кафедрах історичного факультету проходять такі особи: кафедра історії народів СРСР

- доцент П.К.Мигаль та ст. викладач К.О.Юріна; кафедра історії України - доцент 1.1.Кравченко та асистент Т.С.Тополенко; кафедра загальної історії - доцент В.К. Литвинов; кафедра нової історії - асистент Лазарева Е.Є.51. Отже, кафедра нової історії, як структурна одиниця історичного факультету Чернівецького університету бере свій початок з 1946-1947 н.р. Але що стосується особового складу кафедр, то даний наказ ректора має певні правки, внесені (очевидно навздогін) чиєюсь рукою як чорнилом, так і простим олівцем, які, на наш погляд, вносять певні корективи у тій частині, яка нас цікавить. З огляду на проблему достовірності даних правок, розглянемо їх усіх. Тим більше, що їх небагато.

Зокрема, що стосується кафедри загальної історії, тут чорнилом уписано прізвище доцента О.Д.Дмитрієва як завідувача даною кафедрою. А у В.К. Литвинова навпаки викреслена інформація про те, що він є завідувачем кафедрою. Тобто В.К.Литвинов, судячи із даних правок, залишився просто доцентом цієї кафедри. Як було вже сказано раніше, саме з початку 1946-1947 н.р. на посаду завідувача кафедри загальної історії за конкурсом пройшов О.Д.Дмптрієв. Отже, правки тут здійснені у відповідності з тими реаліями, які склалися на даний час.

Що ж стосується кафедри нової історії, то в наказі викреслено єдине прізвище, яке фігурувало по ній - асистента Е.Є.Лазарєвої. По її прізвищу олівцем вписано, наскільки можна розібрати, прізвище Шепталов Н.(М), про якого з даної правки вдалося з’ясувати, що він також обіймав посаду асистента, але з меншим навантаженням і меншим окладом, ніж було встановлено Лазарєвій. Звідси, якщо ми прийшли до висновку, що правка по кафедрі загальної історії відповідає дійсності, то і правці по кафедрі нової історії нема підстав не довіряти. А отже, Лазарева Е.Є. не працювала в 1946-1947 н.р. на даній кафедрі. І, що цікаво, в складі жодної з інших кафедр цього наказу вона недописана. Щоправда, в наступні роки знаходимо Е.Є.Лазареву в складі тієї самої кафедри історії народів СРСР. Та й у її особистій справі, крім витягу з вищеназваного наказу №140 від 12 вересня 1946 p., жодних відомостей про її роботу на кафедрі нової історії нема. Навпаки у всіх характеристиках, в особистих листках по обліку кадрів, в численних автобіографіях є вказівки на те, що вона часто хворіє і працює виключно асистентом кафедри історії СРСР52. Можливо, на даний час її прізвище було використане керівництвом університету для обгрунтування необхідності відкриття кафедри нової історії з розрахунку на її солідне поповнення в найближчий час іншим складом. Водночас все це скидається на якусь авантюру.

В цьому ще більше переконуємось, ознайомившись із особовою справою Петра Михайловича Попова, який ще 15 серпня 1946 p., тобто за два тижні до початку нового навчального року, написав керівництву ЧДУ заяву з проханням зарахувати його на викладацьку роботу по кафедрі нової історії. Тут же вказує на те, що в жовтні цього року буде захищати кандидатську дисертацію, після чого зможе прибути в Чернівці; що вузівський курс загальної історії читав53.

До цієї заяви додав Особистий листок по обліку кадрів, автобіографію та, як він сам написав у заяві, довідку про закінчення аспірантури. Всі перераховані документи справді є у його справі. Хоча, що стосується довідки, то в ній сказано, що за час перебування в аспірантурі з 1938 по 1941 р. ним складений весь кандидатський мінімум і що дисертації не було представлено у зв”язку з мобілізацією до РСЧА. Тобто нічого не сказано про закінчення аспірантури. Що цікаво, так це те, що дана довідка датована 27 жовтнем 1945 р. та й то остання цифра в рокові видачі виправлена чи то з одиниці, чи то з четвірки на п”ятірку. Власне, це єдиний документ у справі, який скріплений печаткою історичного факультету Московського університету ім. Ломоносова і підписами декана факультету та вченого секретаря.

Очевидно, біографічні дані та записи, зроблені в Особовому листку по обліку кадрів, заворожили керівництво Чернівецького університету. За цими даними історичний факультет отримував людину з неабиякими фізичними і розумовими здібностями. Ось деякі із них. Після закінчення 9-річки в с.Чешніково, Комуністичного р-ну Московської області П.М.Попов вчиться в 1930-1932 pp. у Московському будівельному інституті, якого не закінчив. З 1932 по 1939 р. працює вчителем історії 8-10-х класів СІП №1 та №9 в Ленінському p-ні м. Москви. Одночасно без відриву від виробництва закінчує істфак Московського міського педагогічного інституту з дипломом 1-го ступеня і з рекомендацією вченої ради педінституту до вступу в аспірантуру. З 1938 по 1941 pp. П.М.Попов вчиться в аспірантурі МДУ імені М. Ломоносова на кафедрі нової історії. За час навчання в аспірантурі читав одночасно історію нового і новітнього часу в ряді вузів: в МДУ імені Ломоносова, Воєнно-політичній Академії РСЧА, на Ленінських курсах при ЦК ВКП(б). Крім того, періодично читав курси нової і новітньої історії на заочних відділах у вузах м.Курська і м. Чебоксари. За час навчання підготував дисертацію. Але з мобілізацією на фронт не встиг захистити дисертації54. Це справжній тріумф. Після демобілізації в 1945 р. поновлюється на навчання в аспірантурі. Дещо змінив тему і підготував дисертацію до захисту, котрий повинен відбутися 2 жовтня 1946 р. Цікаво, що і в цей час він одночасно працює в.о. доцента кафедри нової історії Московського обласного педінституту. Одночасно П.М.Попов повідомляв про те, що термін навчання в аспірантурі закінчується 1 листопада 1946 р. і, що всі інші документи подасть після приїзду в Чернівці.

Нам не відомо чи захистив він дисертацію в установлені терміни, чи ні. Не відомо взагалі, які він ще подавав документи для зарахування і чи взагалі приїжджав до Чернівців особисто, бо жодного іншого документа в його особовій справі нема. Але достеменно відомо, що згідно з наказом ректора за №200 від 27 грудня 1946 р. П. М. Гапонов призначений завідувачем кафедрою історії нового часу з 1 січня 1947 р. з оплатою 3360 крб. на місяць55. Подібну зарплату могла отримувати людина з відповідним спеціальним стажем та званням доцента. Отже, можна зробити висновок, що нарешті першим завідувачем щойно створеної кафедри став саме П. М.Гапонов. Однак такий висновок дещо передчасний, оскільки на роботу він так і не зявився. В наказі ректора від 12 лютого 1947 р. читаємо: „У зв”язку з неповерненням з дозволеної відпустки, зав. кафедрою історії нового часу Гапонова П.М. не вважати на роботі в ЧНУ”56. Тобто він виявився надто несерйозною людиною і практично, не почавши ще роботи в університеті, його було звільнено за неявку на роботу.

Ми вимушені константувати факт, що із завідувачем щойно створеної кафедри нової історії не повезло історичному факулльтету так само, як і не повезло з асистентським складом. Що стосується Е.Є.Лазарєвої, то для нас її місцезнаходження в даний час з”ясовано. Залишається з”ясувати особу, вписаного замість неї, асистента кафедри нової історії Шепталова Н. Ретельні і різнопланові пошуки розширеної інформації про нього привели нас до особистої справи Миколи Юхимовича Шепталова. Більш детальне ознайомлення з нею не дає нам підстав уважати його істориком. Справа в тім, що він у 1939 р. закінчив Харківське художнє училище і отримав фах художника-живописця. Після закінчення навчання був мобілізований до лав

РСЧА де перебував безвідривно до серпня 1946 р. Після демобілізації прибув до Чернівців і вже 4 грудня 1946 р. ректор Каніболоцький підписав наказ про зарахувння Шепталова Н. на посаду асистента з 21/X. 1946 р. з оплатою 0,75 ставки в місяць. Тобто правки зроблені в наказі ректора від 19 жовтня 1946 р. є вірними. І все ж, ми вимушені відмовити Шепталову М.Ю. в асистентській практиці по кафедрі нової історії, як і будь якій іншій кафедрі і іншого факультету куди його зараховували час від часу за роки роботи в університеті (за винятком географічного факультету, де він вів спецкурс ескізного малювання)57. Відповідь на всі питання дає сам М.Ю.Шепталов в особистому листку по обліку кадрів, якого він заповнював власноручно і залишив запис про те, що з листопада 1946 р. він є художником Чернівецького держуніверситету. А оскільки окремої посади художника в штатному розкладі університету не передбачалось, то вкрай потрібного для вузу спеціаліста зараховували на вакантні посади чи то асистента, чи наукового співробітника, чи старшого лаборанта і т.п. Іншими словами в 1946-1947 н.р. на кафедрі нової історії не було жодного асистента. Практично і діючої кафедри нової історії також не було.

Вкрай негативна ситуація з кадрами привела до того, що в 1946-1947 н.р. курс нової історії на історичному факультеті, як сказано у звіті факультету за цей навчальний рік, не читався58.

Тим не менше, дана проблема не призвела до зриву випуску фахівців- істориків. Справа в тім, що в 1947 р. випуску не було взагалі через переведення студентів факультету з чотирирічного на п”ятирічний термін навчання. А це давало надію на наверстання упущеного в наступному навчальному році. Тим більше, що керівництво як факультету, так і університету продовжувало пошуки фахівців з історії нового і новітнього часу. І це дало відчутні плоди, але вже в наступний період.

Примітки:

  1. Чернівецький державний університет. - Львів: Вища школа, 1975. - 197 с.
  2. Чернівецький університет. 1875-11995: Сторінки історії. - Чернівці: Рута, 195.-208 с.
  3. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича: Імена славних сучасників. Довідково-біографічне видання. Київ: Світ успіху, 2005. -281с.
  4. Балух В., Масан О. Творчий шлях кафедри етнології, античної та середньовічної історії за 60 років. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. Збірник наукових статей. - Чернівці, 2000. - Т.1 - С.9-20.
  5. Гриценко І.А. Нехворощани (життя і долі селян Надросянського краю в ХІХ-ХХ ст.) - Чернівці: Золоті литаври, 2004. - 306 с.
  6. Васюк Л.І. Триптих у свічаді. - Чернівці, 2000. - 421 с.
  7. Державний архів Чернівецької області (Далі ДАЧО). - Фонд. Р - 82. - оп.1. - спр.1. - арк. 15.
  8. Там само.
  9. Там само. - арк.19.
  10. Там само. - арк.17.
  11. Там само. - арк.38.
  12. Там само. - арк.ЗО.
  13. Там само. - арк.65.
  14. т
  15. Іам само.
  16. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича: Імена славних сучасників. - Київ: Світ успіху, 2005. - Балух В., Масан О. Вказана праця. - С. 9.
  17. ДАЧО. - Ф.Р-82. - оп.1. - спр. 1. - арк.21.
  18. Там само. - арк.38.
  19. Там само. - арк.41.
  20. Там само. - арк.46.
  21. Там само. - арк.43.
  22. Там само. - арк.49.
  23. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича: Імена славних сучасників. - Київ: Світ успіху, 2005.
  24. Підраховано за ДАЧО. - Ф.Р - 82. - оп.1. - спр.2. - арк.1-2.
  25. Підраховано за ДАЧО. - Ф.Р - 82. - оп.1. - спр.2. - арк.1-2.
  26. ДАЧО. - Ф.Р - 82. - оп.1. - спр.2. - арк.2.
  27. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича: Імена славних сучасників. - Київ: Світ успіху, 2005.
  28. Балух В., Масан О. Вказана праця. - С. 10.
  29. Там само.
  30. Архів Чернівецького національного університету (далі АЧНУ). - Фонд ВК, 1967, інв. № 110. - арк. 3.
  31. Балух В., Масан О. Вказана праця. - С. 10.
  32. Там само. - С. 11 - 12.
  33. АЧНУ. - Фонд ВК. - 1945. - інв. № 241. - арк.З.
  34. Там само. - арк. 1
  35. ДАЧО. - Ф.Р-82. - оп.9. - спр.8. - арк.13-15.
  36. Там само. - арк. 15.
  37. Там само. - спр.7. - арк.З.
  38. Там само.
  39. АЧНУ. - Фонд ВК. - 1945. - інв. № 241. - арк.1.
  40. Там само. - арк.9.
  41. ДАЧО. - Ф.Р - 82. - оп.5. - спр.7. - арк.5.
  42. Там само. - арк.6.
  43. ДАЧО. - Ф.Р -82. - оп.9. - спр.8. - арк.1.
  44. Там само.
  45. Там само. - арк.2.
  46. АЧНУ. - Фонд ВК. - 1950. - інв. № 9. - арк.2-3.
  47. ДАЧО. - Ф.Р. - 82. - оп.9. - спр.8. - арк.2.
  48. Там само. - оп.З. - спр.З. - арк.14.
  49. АЧНУ. - Фонд ВК. - Накази за 1946 р. - Т.1. - арк.49.
  50. Там само. - Т.2. - арк.80.
  51. Там само. - арк. 147.
  52. Там само. - арк.148-149.
  53. Там само. - Фонд ВК. - 1952. - інв. №108. - арк. 1-35.
  54. АЧНУ. - Фонд ВК. - 1947. - інв. №198. - арк.1.
  55. Там само. - арк.З.
  56. АЧНУ. - Фонд ВК. - Накази за 1946 p. - Т.2 - арк.238.
  57. Там само. - Накази за 1947 р. - Т.1 - арк.33.
  58. Там само. - Фонд ВК. - 1950. - інв. №186. - арк.1-9.
  59. ДАЧО. - Ф.Р - 82. - оп.5. - спр.34. - арк.15-16.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь