Електронна бібліотекапідручники


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)

26. Ідея „тимчасовості історичного” як підґрунтя Біблійної естетики


Семен Абрамович

Піднесення інтересу до Біблії в наших гуманітарних науках являє собою певний психологічний феномен, який, перш за усе, свідчить про духовний вакуум нашого суспільства. Ми маємо на увазі не лише пострадянський простір. На теренах (чи вже руїнах?) того, що іменується юдеохристиянською цивілізацією, в суспільстві, яке від часів Ренесансу впевнено трималося неопаганістської орієнтації в усіх сферах культури, врешті-решт виникають сумніви в наївному антропоцентризмі, народжується усвідомлення (втім, ще досить смутне), що всі ми - до атеїстів включно - породжені в лоні біблійної духовної традиції, а розрив з Біблією є водночас і розривом із засадами європейської культури1. Певною мірою, мусила б консолідувати культурну самоідентифікацію сучасного плюралістичного (а отже й духовно млявого) європейця2 й виразна експансія ісламу та традиційних і нових релігій східної генези. Тому новий спалах наукової цікавості до джерел нашої культури цілком закономірний і актуальний.

Водночас поруч із закономірним науковим інтересом тут зустрічається, особливо в глухих кутах Європи, й сліпа, малограмотна апологетика, яка автоматично прийшла на зміну гіперкритицизму минулих років. Не рідкість й просто холодна, розважлива кон´юнктура. До того ж, тут усе ще існують певні лакуни. Зокрема не часто приваблюють дослідників характер біблійної естетики і невід´ємна від цього питання проблема біблійної концепції мистецтва3. Колись ще Гердер писав про необхідність вивчення не лише антично-класицистських засад європейської культури, а й гебрайської поезії. Зрозуміло, що мала б вивчатися не тільки сфера літературних вирішень Біблії, а й погляд її авторів на мистецтво, особливості функціонування мистецтва в біблійному світі. На жаль, цей заклик за століття, що минули від епохи Гердера, почутий був не багатьма, про що свідчить хоча б певна фрагментарність дослідницької думки4. До того ж деякі доступні матеріали з цього ряду (особливо з Інтернету) - на рівні «лікбезу».

Якщо ми хочемо піднестися над елементарною описовістю (коли, де і в якому вірші Біблії згадано про, скажімо, скульптуру), слід виходити з того, що Біблія є, за сакральною концепцією юдаїзму та християнства, богонатхненне Святе Письмо. Звідси й «розріджена» у порівнянні з культурами інших народів давнини атмосфера - атмосфера духовного польоту, піднесення над земним світом, рентгенування реальності силовими лініями того, що віруючий сприймає як Царство Небесне. Це визначає в даній системі особливу вагу слова.

У давнину літературно-словесні форми займали, як правило, другорядне й підлегле положення в системі культурних цінностей; філологічна творчість служила міфології, політиці, використовувалася в сакральних видовищах тощо. Лише у стародавніх євреїв слово поставлене на перше місце в культурі, бо воно сприймається як божественна творча енергія. Формується особливий тип сакральної літератури, в якому міфологічна свідомість поступово виживається, поступаючись ідеї хронік (дебрім хайямім) як плину не вимишленого, змонтованого в сюжетну конструкцію, міфологічно-художнього часу, а часу цілком «справжнього», реального.

До того ж цей реальний час, на відміну від часу, який ми спостерігаємо в язичницьких міфах, не мислиться як циклічне повторення одного й того ж само. Він розімкнений, бо має свій початок, і кінцевий, бо мусить колись припинитися. Ця концепція справила величезний вплив на культуру усього християнського регіону і породила не лише усвідомлення тимчасовості усього (скажімо, характерно, що киянин Нестор трактує свій літопис як повість про «тимчасові5 літа»), а й відчуття історичного часу (невідомого навіть Геродотові). Як схвально відзначають сучасні християнські теологи, про не-міфологічність, історизм свідомості біблійних авторів говорять дослідження серйозних учених6.

Творці Біблії відчувають Божество як віяння Духа, і в цьому величезна відмінність біблійної мови від мови художньої літератури античності, де панувала саме зображувальність, «тілесність» словесного образу. Давньогрецький поет Алкей милувався блиском мідної зброї, у Анакреонта любов - «куля пурпурова», кинута Еротом; діва в нього «строкатовзута», кучері в неї «чорні», тощо. А що сказати про Гомера, який, будучи, за переданням, сліпим, моделював у своїй творчості зоровий образ блискучого світу, поклавши початок «живопису словом». Так, в Іліаді щит і меч героя описані з величезним зацікавленням; тут «цвяхи блищать золотії»: піхва мідна навкруги - срібна й тримається золотими ременями; щит «весь прикрашений: десять навкруги його оболів мідних, двадцять уздовж його було сяючих блях олов’яних, білих; у середині ж одна піднімалась — чорная воронь». Релігійний Платон, який не визнавав значності мистецтва, засуджував властивий йому мімезис - наслідування форм природи. Зате Аристотель у своїй «Поетиці» схвально визначає цю особливість мистецтва як шлях до пізнання реальності.

Автори ж Біблії зробили слово не стільки знаряддям пізнання навколишнього світу, скільки засобом проникнення до сфери трансцендентного. Тому в античній художній літературі панує установка на мімезис, наслідування природи, а мова Біблії наче «розріджує» все матеріальне. Антична поезія робить художнє слово начебто додатком до пластичних мистецтв («живопис словом»), а Біблія підкоряє символіко- філософському узагальненню все матеріальне. Ось кілька уривків зі творів, що фігурують під іменами Давида та Соломона.

«Я мовив у моїм серці: Праведника і грішника Бог буде судити, бо час- пора на всяку річ і на всякий вчинок. Я мовив про людей у моєму серці: Бог випробовує їх, щоб показати, що самі собі вони — скотина. Бо доля людей і доля тварин — одна в них доля: як помирають ці, так помирають і ті, і один дух у них; людина нічим не ліпша від скотини, бо усе — марнота. Усе прямує до одного місця; все з пороху постало і все повертається у порох. Хто зна, чи людський дух знімається угору, а дух звірячий сходить наниз додолу?» (Проп. 3:17-21)7.

Отож, Екклезіаст-Соломон поетично змальовує красу й принади життя, водночас підкреслюючи його скороминучість, нагадуючи про необхідність завжди пам´ятати про Господаря життя і смерті.

Стилістика Давидового псалма сприяє виявленню “життя серця”, виражає пошук людиною, відокремленою від ідеалу святості гріхами, шляхів єднання з Божественною Першопричиною:

Бо ти великий і твориш дивні речі, ти Бог єдиний. Господи, навчи мене путі твоєї, щоб я ходив у твоїй правді; води моїм серцем, щоб перед іменем твоїм острах мало. Я буду дякувати тобі, о Господи, мій Боже, всім моїм серцем, і прославлятиму ім´я твоє навіки, бо милість твоя велика надо мною, і ти вирятував мою душу з найглибшого Шеолу» (Пс. 86/85: 10-13).

Функціонування Біблії на давньоєврейскому Грунті не супроводжувалось такими потужними резонаторами, як архітектура, образотворче мистецтво, поезія та ін., як це спостерігається в інших древніх суспільствах, що зміцнювали вплив ідей своїх сакральних книг художніми засобами. Навпроти, слово тут сприймалося у всій його чистоті та простоті, і заборона Декалога створювати зображення (друга заповідь) була закликом охороняти непорушний авторитет слова. У Біблії подано категоричну заборону на зображення фігур людей або тварин. Адже повторення митцем форм навколишнього світу є нечестиве змагання із Творцем, гріх.

«Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах» (Вх. 20, 4).

Особливо неприйнятним є зображення як об’єкт релігійного поклоніння, тому що Бог не явив людям свого обличчя, і зображення Божества - особливо ж у формах, успадкованих багатобожними релігіями стародавніх цивілізацій від епохи кам’яного віку («звіроподібність» як атрибут божественності) - категорично відкинуті, табуйовані.

«А що ви не бачили ніякої постаті в той день, коли з полум ’я промовляв до вас Господь на Хориві, то вважайте добре, що ви не зледащіли та не взяли виробляти собі тесаного боввана, подобу якоїсь постаті, як от постаті жіночої або чоловічої, подобу тварини, що на землі, подобу якогось крилатого птаха, що літає попід небесами, подобу якоїсь тварини, що повзає по землі, подобу якоїсь риби, що в воді під землею... » (Вт. 4:15-18).

Сказане не означає, проте, наче давні ізраїльтяни не поважали художність як таку, що творці Біблії виступають в історії неначе якийсь “народ-сектант”, якому чуже почуття краси взагалі, що у давньоєврейській духовній системі етика абсолютно превалює над естетикою. Щоправда, рівень мистецтва в ізраїльському світі був відносно невисокий. Наприклад, «ізраїльтяни не були так досвідчені в ювелірній справі, як дехто з їх сусідів, особливо єгиптяни. Все ж таки ювелірні вироби в Ізраїлі відомі з найдавніших часів. Дорогоцінності не тільки красиві, але й зручні: золоте намисто легше, ніж сумка з грішми, і клопоту воно вимагає значно менше, ніж, наприклад, рівне в ціні з отарою овець»8. Це свідчить, що домінував в ситуації все ж таки не естетичний, а утилітарний момент.

В епоху становлення ізраїльського народу, в годину виходу з Єгипту, коли Мойсей впевнився у необхідності введення культу Ягве (підкреслимо: після створення та руйнації ідола, золотого тельця)9, із народу вибирається Веселіїл, син Урії, і Аголіав, син Ахісамаховий, - вправні майстри- художники, («осмислителі художні»), яким доручено створити ковчег Завіту, скинію і священний одяг для богослужіння. Більш того, Мойсей прямо наказує прикрасити ковчег Завіту, у якому перебували скрижалі із заповідями (Декалогом), зображеннями небожителів-херувимів; ці ж зображення повторюються у майбутньому Соломоновому Храмі у вражаючому, гігантському масштабі, хоча об´єктом поклоніння вони також не будуть10. Мойсей знайде за потрібне наказати створити і «цілюще» зображення Мідного Змія під час нашестя в пустелі на ізраїльтян отруйних гадів; це зображення довго стояло як реліквія в Єрусалимському Храмі, але коли воно перетворилось на об´єкт забобонного поклоніння, пророк Єремія знищив його. Заборона на зображення була у першу чергу забороною ідолотворення, але не запереченням художності і творчості як таких.

Згаданий у Біблії і Ювал як винахідник музичних інструментів. Музика взагалі стане найважливішою частиною ізраїльського життя. Майбутній цар Давид взятий до двору першого ізраїльського царя Саула ще хлопчиком, безпосередньо з пастухів. Він прекрасно грає на псалтирі (рід арфи), і його пісня пом´якшує серце Саула, коли той впадає у лють. Пізніше, ставши у свою чергу царем, Давид закладе основи ізраїльського богослужіння, у якому одну з центральних ролей будуть грати музика та спів. А написані Давидом декілька десятків молитов-псалмів стануть основою майбутньої книги Псалтирі, одного з опорних пунктів церковної культури. Взагалі саме традиції єрусалимського храмового співу ляжуть до основи європейської класичної музики (починаючи із Середньовіччя та його літургійного співу). Саме тому розрив модерністської і постмодерністської музики з класичною традицією, навернення її на шлях наслідування екстатичної ритмічної музики дикунсько-язичницької генези, є свідченням забуття сучасною людиною тих почуттів, які пробуджувала ця музика, світу класичної юдеохристиянскої духовності[1].

Євреям «міметичне» почуття не було абсолютно чуже: згадане табу на зображення існувало лише у певні періоди розвитку єврейської культури12. В синагогах елліністичної пори, наприклад, вміщували мозаїчні зображення тварин і навіть людей. Але домінування словесного засобу комунікації, надання переваги музиці та іншим мистецтвам свідчать про пріоритет «духу» над «образом». Адже поруч зі словом або музикою будь-яке образотворче мистецтво виглядає досить грубо і незграбно. Тому єврейство не могло сприйняти елліністичну цивілізацію, розцінюючи її естетично-художні спрямування як зниження духовного польоту.

Навіть цілком побудований на пластиці тіла танок, який зазвичай асоціюється із «життєрадісністю», мав у юдеїв сакральний характер: він був, наприклад, частиною Храмового богослужіння. Це не є чимось «національним»: так, коли цар Давид танцює перед Ковчегом Завіту, він повторює те, що робили і сучасні йому єгипетські фараони, які танцювали перед своїми богами. Але в стародавніх язичницьких культурах танок мав теургічний характер «зв’язування» волі відчуженого від людини й часто ворожого їй божества; ізраїльтяни ж танцюють, аби висловити свою любов до Бога-Отця (зокрема це відроджується в Новий час у релігійній практиці хасидів). І взагалі театрально-музичне видовище в Ізраїлі - виключно храмове дійство, літургія. Еволюції, подібної до тієї, що її пережив давньогрецький театр - від містеріальних трагедій Есхіла до суто світських п’єс Еврипіда й Аристофана - тут просто не могло відбутися.

Не «радість життя», властива античним митцям, надихала творчість народу Біблії, а, навпаки, почуття тимчасовості, нетривкості цього життя, постійної присутності в ньому Всевидячого Ока, неминучості переходу до вічності. Це був неповторний, власне ізраїльський художній космос, теоцентричний космос, що обертався навколо Ягве, Дім якого, єдиний, як і сам Бог, перебував у Єрусалимі - Храм Єрусалимський. І, нарешті, це була особлива, спиритуалізована естетика, в якій тілесна краса й чуттєвий блиск речей сприймалися як скороминучий відблиск Божественного. И ця естетика перелилася, разом з основами віровчення, і в духовні системи християнства та ісламу, в яких вчення про прекрасне займає дуже значне місце, але має витоки в ідеї Бога13. Й тому, зокрема, аполонічний первінь європейської культури, що його виділяє Ніцше, визначається усе ж таки не стільки культом Аполлона в Давній Греції, скільки біблійним форматом європейської культури. Але усі ці питання потребують спеціального дослідження.

Примітки:

1. Йдеться не про життя біблійної ідеї у сфері більш пізньої літературно-митецької творчості - тут досліджень якраз надзвичайно багато. Принагідно зазначимо, що, на жаль, багато хто в цій сфері, й досі перебуваючи в полі позитивістських методологій XIX ст., зазвичай користується принципом чеховського професора Сєрєбрякова: «важливий не Шекспір, а коментарі до Шекспіра», і для такого дослідника літературно-митецькі інтерпретації біблійних сюжетів більш вагомі, ніж власне Біблія (наприклад, книги чернівецького літературознавця А. Нямцу).

2. Так, спеціальних монографій з цього питання, зокрема в Україні, явно брак (по суті, є лише одна: Абрамович С. Біблія як форманта філологічної культури. - К. - Чернівці, 2000). Музичне мистецтво розглянуто в праці «Музика і Біблія» (Наук, вісник НМАУ- В. 4: М-ли міжнарод. наук. конф. «Мистецтво культури (?) і мистецтво України»,- К.,1999). Є досить застарілі, але по-своєму грунтовні статті в дореволюційній православній Біблійній Енциклопедії архімандрита Нікіфора; більш відповідні сучасному рівню науки - в протестантській Біблійній Енциклопедії (Oxford, 1995). Деякі матеріали можна знайти в Інтернеті (наприклад: http://www.ikthus.org.ua/articles/ArtInBible) або відповідний розділ Електронної єврейської енциклопедії (2005).

3. Запроваджений нині в школах та вузах Україні переклад слова «еременныхъ» як «минулих» є з філологічного погляду абсолютно невірним, а з погляду історичного контексту - тенденційним перекрученням, що має на меті «затушовування» специфіки християнського мислення ченця XII ст.

4. Толкование Ветхозаветных книг от книги Бытия по книгу Руфь. - Б.м. [Gospel Assotiation], 1992. - С. 28-37.

5. Тут і далі біблійні цитати подаються за виданням: Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Повний переклад, здійснений за оригінальними єврейськими, арамійськими та грецькими текстами. - S. 1. [United Bible Societies], 1991.

6. Рот С. Еврейское изобразительное искусство // Искусство в еврейской традиции. - [Єрусалим], 1989,- С.172

7. Сам тілець був відлитий із золота, пожертвуваного людьми, - як ідол бика-божества, очевидно, запозиченого євреями з Єгипту - культ Апіса. І це було, окрім релігійного, ще й художнім актом.

8. Один з сучасних американських дослідників прагне довести, що це зображення мало еротичний характер і відбивало старовинний культ сексуальності й родючості, що, загалом, сумнівно (Патай Р. Иудейская богиня. - Екатеринбург, 2005).

9. Характерно, що розрив сучасної музики з цією традицією веде до відвертого «розлюднення» цього мистецтва, що з тривогою відзначав Т. Манн у «Докторі Фаустусі». Цікаво поставити в ряд спостереження вже згаданого М. Кундери над спадщиною І. Стравінського, який немовби створює пам’ятник традиції, що на очах щезає (згадана книга, с. 81-82). А в сучасній естраді на озброєння береться в граничних випадках вже й відверто сатанинська аксіологія (див.: Боймер У. Нам нужна только твоя душа: Рок-сцена и оккультизм: даты, факты, подоплека. - Берлин, 1984).

10. Рот С. Еврейское изобразительное искусство // Искусство в еврейской традиции. - [Єрусалим], 1989.-С.37.

11. Водночас цікаво, що християнська естетика гранично спиритуалізована й цілковито «розріджує» матеріальне (пригадаймо Об´явлення Іванове, де реальність остаточно дематеріалізовано; ця позиція розвинена у вченні патристів про Божественний Прообраз краси, про ікону як відблиск Граду Небесного тощо). Ісламське ж розуміння прекрасного не менш одухотворене («Аллах красивий, і він любить красу», - стверджує Коран)


2 Власне, поняття «європеєць» тут не спрацьовує - хоча б в силу того, що воно давно вже не є синонімом слова «християнин». Недаремно ж Бенедикт XVI розпочав свій понтифікат



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь