Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)

18. До питання про становище угорців в Румунії в міжвоєнний період: особливості етнонаціональної політики


Віктор Папук, Елеонора Молдован (Румунія)

Одним з результатів Першої світової війни стало утворення в регіоні Центральної та Південно-Східної Європи низки нових держав, політичні кордони яких не співпадали з етнічними. При цьому частина деяких титуль - льних націй колишньої Австро-Угорської поліетнічної імперії (як, наприклад, австрійці в Чехословаччині, угорці в Трансільванії та ін.) в нових політичних умовах де-факто і де-юре перетворилися на етнічні меншини. Будучи неготовими до такої радикальної трансформації свого політичного статусу, частина останніх, змушена тимчасово зміритися з подібним status quo, не вступаючи на шлях різкого протистояння з новоутвореними на уламках імперії державами, тим не менше, у період між світовими війнами так і не спромоглася внутрішньо визнати їхню легітимність.

Передусім, досить гострим було протистояння титульної нації та етнонаціональних меншин на теренах Румунії, до складу якої після 1918 р. увійшло декілька територій, переважно населених представниками нацменшин. Особливо багато останніх було в Трансільванії (угорці), Північ - © Папук В., Е. Молдован, 2007 ній Буковині та Бессарабії (українці). З’ясуванню становища угорців в Румунії в період між двома світовими війнами в контексті трансформації етнонаціональної політики румунського уряду присвячена дана стаття.

Потрібно відзначити, що дана проблема, попри наявність значної кількості робіт, їй присвячених, (які належать, головним чином, перу румунських істориків, публіцистів, громадсько-політичних діячів) потребує детального неупередженого висвітлення. Пов’язана з так званим «трансильванським питанням», проблема угорської етнонаціональної меншини довгий час була приречена на зрозумілу упередженість оцінок. Угорська Трансільванія, чи то румунський Ардял як невід’ємні складові геополітичних конструкцій під назвою „Велика Румунія” або „Держава Святого Іштвана” у вказаний період часу являли собою важливий чинник націоналістичної пропаганди у міжвоєнних як Румунії, так і Угорщини. Взаємні територіальні претензії, як нерідко буває, обгрунтовувались аргументами ’’історичної першості”, якими рясніли історико-публіцистичні та наукові публікації. При цьому впадає в око суттєва особливість румунської історіографії проблеми: переважна більшість її відноситься до 20

- 30-х років, тобто дослідження велися „по гарячих слідах”, паралельно з загостренням румуно-угорських міждержавних взаємин.

Чимало інформації щодо становища угорської етнічної меншини в міжвоєнний період міститься у фундаментальній праці І. Скурту та Георге Бузату1. Серед праць, що розглядали етнонаціональну політику румунського уряду в цілому і, як окремий фрагмент, - динаміку становища угорської меншини та еволюцію румуно-угорських взаємин варто віднести публікації І. Градістяну2, В. Яманді3, В. Сердічі4, П. Банеску5, С. Драгоміра6, П. Гарбовічану7,1. Міческо8, 3. Пакушану9, Т. Пушкаріу10, Д. Раца та Ж. Вінца11 тощо. Гострій критиці проявів так званого „угорського ревізіонізму”12 присвячені роботи В. Сербанеску13, О. Джибу14, А. Госімана15, П. Немояну16. Досить Грунтовною працею з проблематики „угорського ревізіонізму” в контексті румуно-угорських відносин, що вийшла в Румунії останніми роками є також робота Д. Стратулате „Угорський ревізіонізм: вчора і сьогодні”11. Низка праць торкається проблеми так званих „оптантів”18 та пов’язаної з ними аграрної реформи, проведеної у перші післявоєнні роки, зокрема, публікація К. Куткутаче “Угорські оптанти в Трансільванії та аграрна реформа в Румунії5,19, колективна праця Аграрна реформа в Румунії та угорські оптанти Трансільванії у Лізі Націй”20 та ще декілька аналогічних.

Саме Угорщина стала однієї з країн, які постраждали в результаті Першої світової війни найбільше: за Тріанонською угодою вона втратила приблизно 71, 3 % території й 33, 03 % угорськомовного населення; більш ніж 3, 6 мільйонів етнічних угорців опинилися поза новоутвореними державними кордонами Угорщини, при цьому два мільйони з цієї кількості жили в компактних анклавах вздовж нових кордонів21. Серед держав, які суттєво зросли територіально за рахунок етнічних угорських земель, не головне місце займала Румунія. Унаслідок об’єднання із Трансільванією та

Південною Буковиною і анексії інших земель за договорами Версальської системи, територія Румунії збільшилась більш ніж удвічі, населення зросло з 7,8 млн. (1915 р.) до 16 млн. (1920 p.); чисельність національних меншин склали більше чверті населення країни22.

Фактично, починаючи з грудня 1918 р.23, лідери угорської етнічної меншини взяли курс на здійснення так званого «пасивного опору» щодо румунської держави. Для захисту угорської етнічної спільноти на теренах Румунії в січні 1921 р. виникла їхня перша політична позапартійна організація - «Федерація угорців». Метою останньої було репрезентувати та захищати політичні, економічні та культурно-освітні інтереси угорців у Румунії; втім, хоча, за рішенням Паризької мирної конференції, національним меншинам було декларовано право на створення політичних асоціацій на етнонаціональній основі, «Федерація» невдовзі була розпущена румунським урядом. Однак процес політичної структуризації угорської етнічної меншини продовжувався і невдовзі, в червні 1921 р. та лютому 1922 p., були утворені дві політичні партії: «Угорська національна партія» та «Угорська народна партія»; їхня верхівка являла представників старої угорської аристократії, пов’язаної з фінансовою олігархією, та, частково, середнього класу (суттєвих протиріч між обома партіями не існувало, тому в грудні 1922 р. вони об’єдналися в «Угорську партію»)24.

Серед вимог лідерів угорської спільноти, зокрема, виділялися: невтручання румунського державного апарату у внутрішні справи шкіл з угорською мовою викладання; вилучення названих шкіл з-під системи загальної акредитації міністерства народної освіти Румунії; водночас лідери партій претендували на те, щоб дані школи перебували на фінансовому утриманні румунської держави25. Приводом для обурення багатьох партійних лідерів було усунення угорської молоді від можливості здійснення навчання у спеціальних конфесійних школах; важливість вирішення шкільного питання для стабілізації угорсько-румунських відносин всередині країни була цілком зрозумілою, адже в 1934 р. нараховувалося 66 тис. 830 учнів угорського етнічного походження26. Варто відзначити, що Важливим гаслом «Угорської партії» було також намагання домогтися внутрішнього самоврядування для територій, здебільшого заселених угорцями27.

«Угорська партія» зовсім не являла собою монолітне утворення: в її надрах періодично виникали різні угрупування зі своїми, дещо відмінними від загальнопартійного баченнями шляхів розвитку угорської меншини. Так, в 1926 відбулося становлення групи лівого спрямування, яке гуртувалося навколо журналу «Когипк»; у 1928 р. виникло інше угрупування, згуртоване навколо журналу «Erdely Helikon». З 1934 р. в межах «Угорської партії» виникло «Об’єднання угорських трудящих Румунії» (MADOSZ), яке функціонувало під загальним керівництвом Комуністичної партії28.

З-поміж інших, існувало й угрупування екстремістського характеру, представники якого вважали «Угорську партію» надто консервативною й олігархічною, оскільки вона, мовляв, свого часу виникла з числа адвокатів і банкірів. Лідер екстремістів в листопаді 1931 р. висунув законопроект культурної, церковної та адміністративної автономії для територій, населених угорцями, за яким передбачалося паралельне функціонування в межах автономії угорської мови поруч з румунською29.

Надзвичайно гострою в плані угорсько-румунських відносин як всередині Румунії, так і на міждержавному рівні в міжвоєнний період стояла проблема угорських «оптантів». Суть проблеми полягала в наступному. За ст. 61 Тріанонського договору населення Трансільванії автоматично отримувало румунське громадянство, за винятком угорців, які протягом року мали право обирати між румунським і угорським громадянствами. Стаття 63 вказаного договору зазначала, що особи, які відмовлялись від румунського громадянства протягом року повинні були переселитися в Угорщину, зберігаючи своє рухоме майно30.

Вказані статті Тріанонського договору мали подвійне значення. З одного боку декларувалася рівність прав населення Трансільванії (принаймні у тому випадку, якщо угорська його частина визнає новий статус території, що саме по собі було сумнівним). З іншого боку, десятки тисяч угорських сімей, які мали підстави не менші, ніж їх румунські земляки вважати себе автохтонним населенням своєї землі, змушені були її залишити, до чого їх підштовхував напівофіційно і румунський уряд.

Наприкінці 1918р. управлінський апарат Трансільванії, з часів Австро- Угорщини переповнений угорськими чиновниками, піддаючись ревізіоністській агітації Будапешту, почав страйкувати. І хоча це ускладнювало важкий процес відновлення післявоєнного румунського суспільства, але водночас дало привід провести румунізацію державного апарату, посиливши свій вплив у провінції31. Трагічно склалася подальша доля цих чиновників (близько 10 тис. осіб), які зі своїми сім´ями вимушені були виїхати до Будапешту. Тут вони прожили декілька місяців у критичних умовах, оскільки угорський уряд не зміг їм забезпечити мінімальних умов життя, і звернувся до СІЛА з проханням допомогти цим особам емігрувати в Америку32.

Надалі загострились протиріччя між угорським та румунським урядами в наслідок проведення аграрної реформи в Румунії. 80% трансільванського населення були безземельним або малоземельними, тому нагальна необхідність проведення цієї реформи назріла ще до війни, коли і був складений її проект. Згідно цієї реформи, угорським землевласникам у Трансільванії було залишено по 50 га землі. Як і інші держави, Румунія не дозволяла іноземцям володіти землею і тому вищезгадані особи, які не стали румунськими громадянами, повинні були продавати свої маєтки. В румунській історичній літературі цих угорських землевласників називають "оптанти" (див. вище). Останніх підтримував угорський уряд у своїх намаганнях повернути колишні території.

На перших порах “оптанти” звертались до румунських судових органів, але юридичні норми, які визначали їх експропріацію, не могли стати об´єктом зворотної дії закону. Угорський уряд, захищаючи інтереси “оптантів”, звернувся до міжнародних організацій. Питання “оптантів” було обговорено в 1922-1923 pp. на конференції Ради Послів, в квітні 1923 року - на засіданні Ради Ліги Націй, в травні 1923 року - в Брюсселі на румуно-угорських переговорах. На цих міжнародних форумах угорський уряд намагався пояснити представникам європейських держав, що румунське законодавство суперечить рішенням Паризької мирної конференції, тому і вимагав відшкодувати конфісковане майно “оптантів”. Румунська сторона на цих конференціях була представлена делегацією на чолі з міністром закордонних справ Румунії Н. Тітулеску, який на засіданні Ради Ліги Націй заявив: “Реформа та план її проведення вироблені ще до війни, вона була проведена не для того, щоб утискати угорських землевласників; це була соціальна реформа, до якої румунське суспільство готувалось століттями, вона означала зрівняння в правах всіх румунських громадян. А твердження угорців нібито ми не дотримуємося міжнародних угод, зовсім не відповідає дійсності”33.

Згодом на румуно-угорських переговорах в Брюсселі, угорці визнали, що експропріація - це внутрішня справа Румунії і тому не може відповідати міжнародним вимогам, а сама процедура експропріації була встановлена суверенною державою. Інакше кажучи, угорська делегація визнала легітимність аграрної реформи, і здавалось, що в Брюсселі проблема “оптантів” вирішена. Проте угорський уряд не визнав рішення переговорів в Брюсселі і дезавуював позицію своєї делегації34, хоча деякі депутати з угорського парламенту погодились з брюссельськими рішеннями.

Розв´язання проблеми “оптантів” ускладнювалось ще й тим, що протягом 1923-1928 pp. нею займалися виключно дві зацікавлені сторони (Румунія і Угорщина), які з цілком зрозумілих причин не бажали (та й не могли) йти на поступки одна одній. Ситуація змінилась в грудні 1928 p., коли за рішенням Ліги Націй було створено спеціальний румуно-угорський трибуна, до складу якого увійшли і представники Ліги. Однак через деякий час Румунія відмовилась брати участь в роботі зазначеного трибуналу, оскільки міжнародні представники в ньому підтримували угорську сторону в питанні “оптантів”. Після цього, згідно з постановою Ліги Націй, питання аграрного характеру були вилучені з компетенції трибуналу. Попри те, що питанням “оптантів” займалась безпосередньо Ліга Націй, створивши спеціальний фонд, який зі спільних румуно-угорських грошових внесків повинен був компенсувати втрачені “оптантами” землі, варто зазначити, що в кінцевому підсумку ця досить гостра та болісна проблема так і не була розв´язана35.

Набагато вагомішими були досягнення угорської етнонаціональної меншини в галузі культурно-освітнього життя. Спеціальний закон від липня 1924 р. регламентовано навчання рідною мовою в школах для етнічних меншин: дозволялося викладання рідною мовою всіх навчальних дисциплін, за виключенням наступних, для яких зберігалося обов’язкове вивчення румунської: це були, власне, румунська мова, історія румунів та географія Румунії36. Протягом 1934/1935 н.р. у початкових школах навчалося 117 796 угорців; у розпорядженні трансільванських угорців перебувало 17 ліцеїв, 20 гімназій, 3 вищі комерційні ніколи, 8 педагогічних училищ, 48 середніх конфесійних шкіл, до того ж у більшості румунських ліцеїв діяли угорськомовні секції37. Частина угорської молоді здобувало освіту у вищих навчальних закладах. Так, у Клужському та Чернівецькому університетах протягом 1934/1935 н.р. навчалося 1177 (3,9% від загальної кількості студентів) угорських юнаків та 255 (2,4%) угорських дівчат38.

Румунська держава виділяла значну суму для відправлення релігійних культів національних меншин. Наприклад, у 1936-1937 pp. на потреби культових установ римо-католиків було виділено 29 422 680 лей39.

Відчутного розвитку в 30-х pp. набули преса та видавнича справа національних меншин. У 1935 р. в Трансільванії угорською мовою виходило 150 газет та 112 журналів, діяло 147 угорських друкарень та 255 книгарень; протягом міжвоєнного двадцятиліття було видано близько 9 тис. примірників наукової продукції40.

Немає сумнівів, що становище угорської національної меншини в Румунії визначалося цілою низкою факторів внутрішнього та міжнародного життя. Не в останню чергу на нього впливала динаміка дипломатичних стосунків між Румунією та Угорщиною: в 30-х pp., коли між ними виникло відчуження внаслідок висунутих угорським урядом територіальних претензій, це позначилось і на ставленні румунської громадськості та урядових кіл до угорської етнонаціональної меншини. Другим суттєвим фактором, що забезпечив неабиякі здобутки угорської общини Румунії в політичній та культурно-освітній галузях, була достатньо ліберальна політична система Румунської держави, що діяла в 20 - першій половині 30-х pp. Скасування ліберальної конституції в 1938 p., що призвело до заборони політичних партій та асоціацій національних меншин, по суті, вибило грунт з-під ніг лідерів угорської спільноти. Отож, у період королівської диктатури становище угорської національної меншини в Румунії дедалі погіршувалося.

Таким чином, протягом міжвоєнного періоду угорська етнонаціональна меншина в Румунії отримала суттєві здобутки. Попри збереження досить скептичного ставлення до самого факту існування румунської державності на етнічних угорських територіях, вона дістала можливість (і повною мірою нею скористалася) щодо створення легальних політичних структур для захисту власних інтересів, значно просунулась по шляху здійснення певної автономії у сфері освіти, культурно-релігійного життя тощо. Водночас, не підлягає сумніву те, що одночасно етнонаціональна політика румунського уряду була спрямована на послаблення соціально-економічної основи угорських консервативних кіл, що повною мірою проявилося у спробах вирішення проблеми оптантів та проведенні аграрної реформи в Трансільванії.

Примітки:

1. Scurtu I., Buzatu Ch. Istoria Romanilor in secolul XX (1918 - 1948). - Bukuresti: Paideia, 1999. - 712 p.

2. Gradisteanu I. Politica etnica a Romaniei (sedinta Senatului). - Bucuresti: Imprimeria statului, 1927. .

4. Iamandi V. Politica nationala de stat. Problema nationalizarii oraselor, minoritati etnice si alte chestiuni. - Bucuresti: Imprimeria independenta, 1935. - 159 p.

5.Serdici V. Problema minoritatilor. - Bucuresti: Imprimeria culturala, 1932. - 22 p.

6. Banescu P. Le nouveau regime des minorities en Roumani. - Bucharest: Imprimeri Nationale, 1938. - 14 p.

7. Dragomir S. La Transylvanie roumaine et ses minorities ethniques. - Bucharest: Imprimeria nationala, 1934.-284 p.

8. Garboviceanu P.Minoritatile din Romania. - Bucuresti: Ed.Casa scolilor, 1928. - 55 p.

9. 8Misesco I. Le probleme des minorities ethnique. - Bucharest: Curierul judiciar, 1937. - 14 p. 9PacuseanuZ. Problema satului minoritatilor. - Bucuresti: Tip.L.Geller, 1936. -24p.

10. 10Puscariu T. Minoritatile nationale din Transilvania. - Bucuresnti: TLX, 1940. - 198 p.

11. Racz D., Vincze J. Problema nationala a ungurilor din Ardeal. - Bucuresti, 1940. - 13 p.

12. Термін “угорський ревізіонізм” означає прагнення угорських урядових кіл повернути всі території Угорського королівства, втрачені ним за умовами Тріанонської мирної угоди та конкретні кроки Угорщини в цьому напрямку. У контексті румуно-угорських відносин “угорський ревізіонізм” був пов´язаний з питанням Трансільванії, що відійшла за Тріанонською угодою до Румунії, однак яку обидві сторони вважали своєю невід´ємною історичною територією.

13. Serbanescu V. Teze antirevizioniste.-Cemauti: Glasul Bucovinei, 1934. - 35 p.

14. Ghibu O. Revizionismul romanesc, ca raspuns la revizionismul unguresc. - Bucuresti: Cartea Romaneasca 1938.-12 p.

15. Gosiman A. Romaniea si revisionismul maghiar. - Bucuresti: Universul, 1934. -410 p.

16. Nemoinau P. In calea revizionistului maghiar .-Bucuresti :Curierul Judiciar, 1939.-54p.

17. Stratulate D. Revizionismul ungar: ieri si astazi. - Bucuresti: Ed. Tineretului, 1999. - 350 p.

18. Оптанти (від рум. „aopta” - „бажати”) - особи, переважно з числа угорських землевласників, що проживали на приєднаних до Румунії територіях, але обрали угорське громадянство, внаслідок чого втратили переважну більшість своїх земельних володінь.

19. Cutcutache С. Optantii unguri al Transilvaniei si reforma agrara din Romania. - Bucuresti: Revista Geniului, 1931,- 180p.

20.La reforme agraire en Roumanie et les optants hongroais de Transylvanie devant la Societe des Nationes . - Bucarest, 1927. - 301p.

21. National minorities in Romania. New York, 1982 // http://www.hungarian- history. hu/lib/minor/min06 .htm

22. Краткая история Румынии. С древнейших времен до наших дней. - М.: Наука, 1987. - С. 319. 231 грудня 1918 р. відбулося приєднання Трансільванії до Румунської держави.

23. Див.: Scurtu I., Buzatu Ch. Op.cit. - P. 36.; Illyes E. Op.cit.

24. Scurtu I., Buzatu Ch. Op.cit. - P. 37.

25. Ibidem.

26. Ibidem.

27. Ibidem. - P. 38.

28. Ibidem.

29. Nemoianu P. Op. cit. - P. 5.

30. La question des minorites en Transilvanie. - P. 50.

31. Gociman A. Op. cit. - P. 341.

32. Цит. за: Cutcutache С. Op. cit. - P. 30.

33. Ibidem. - P. 82.

34. bidem. - P. 148.

35. Scurtu I., Buzatu Ch. Op.cit. - P. 49.

36. Ibidem.

37. Ibidem.

38. Ibidem.-P. 50.

39. Ibidem.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь