пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)

5. Новітня військова техніка та її застосування у бойових діях Першої світової війни


Піддубний I.A.

Як відомо, Перша світова війна стала однією з тих війн, в яких найповніше застосовано винаходи людства в галузі військової техніки. Основна дійова особа-боєць - на час початку війни був озброєний індивідуальною неавтоматичною зброєю - магазинною гвинтівкою, дальність і влучність якої стали досить високими. Недоліком гвинтівки залишалася її довжина у т.зв. піхотному варіанті, але це пояснюється тим, що така гвинтівка мала бути придатна для ведення бою на багнетах.

Гвинтівка кожної з воюючих сторін мала серединний магазин на 3-5 патронів, який споряджався за допомогою обойми (вперше у системі Маузера 1889 p.). Затвори магазинних гвинтівок повздовжно - ковзні розраховувалися в дію за рахунок мускульної сили бійця. Прицільні пристрої були розраховані на значні віддалі до 2000 м і більше, хоча практично на такі віддалі вогонь не вівся1.

Усталилися і системи для кожної з воюючих країн. Так, в Австро-Угорщині основним видом стрілецької зброї стала магазинна гвинтівка системи Манліхера калібру 8-мм зразка 1895 та кавалерійський карабін зр. 1895 і штуцер2. Німецька армія отримала на озброєння 7,92-мм гвинтівку та карабіни зразка 1898 р.3. Солдати британської армії озброювалися гвинтівками системи „Лі-Енфілд” №1 Мк І, а також гвинтівками „Росс-Енфілд” та „Енфілд-Маузер”4. Росія вступила у війну, маючи на озброєнні „трилінійну гвинтівку зразка 1891 p.”, а Франція - гвинтівки та карабіни систем Лебеля та Бертьє5. Саме ці види зброї стали застосовувати для озброєння снайперів в умовах позиційної війни.

Власне німці одними з перших стали озброювати кращих стрільців гвинтівками з оптичними прицілами. З 1915 р. на фронті стали успішно застосовувати гвинтівки „Маузер” зразка 1898 р. з прицілом Цейсса. Успіхи німецьких снайперів змусили британську та французьку армії застосовувати подібні тактичні та технічні прийоми. В Англії створили першу армійську школу цільової стрільби, а у квітні 1918 р. на озброєння армії взяли гвинтівку системи „Jli-Енфілд” модель 1914 p. Mk.I.W з оптичним прицілом. Гвинтівка з оптичним прицілом використовувалася і армією США. Оптичні приціли мали кратність від 2,5х до 6х та поле зору від 7,5-9 до 4,2 градуси6. В російській армії оптичні приціли було встановлено лише на автомати системи В. Г. Федорова для проведення випробувань.

У ході війни проводилися роботи з виготовлення снайперського спорядження - відпрацьовувалися засоби маскування та індивідуального захисту снайперів. Зокрема, С.Федосеев відзначає, що англійці розробили для снайперів маскувальну плащ-накидку з капюшоном та маскувальну рукавичку на ліву руку .

Разом із цим у ході війни з’явилися нові види піхотної стрілецької зброї. Так, у 1915 р. італійський інженер Б.Ревеллі розробив перший пістолет-кулемет. Проте це була зброя з ознаками станкової зброї: два столи, опорні сішки, затильник з двома руків’ями. Озброювали ним піхотинців та екіпажі дирижаблів. Успішнішою виявилася робота німецького конструктора Г.Шмайссера, який розробив пістолет-кулемет з барабанним магазином від пістолета системи Люгера на 32 патрони (МР-18). Ця зброя діяла лише в автоматичному режимі та була надзвичайно витратною, через що її обслуговували два бійці-стрілець та піднощик патронів (ніс 2384 патрони8). В Росії найвдалішою конструкцією автоматичної зброї виявилася розробка В.Федорова під 6,5-мм патрон системи Арісака. Автомат мав вставний магазин на 25 патронів і прицільну дальність стрільби 1425 м. Цією зброєю озброїли солдатів команди 189 Ізмаїльського полку (4 офіцери, 158 солдатів), відправлених 1 грудня 1916 р. на Румунський фронт, і бійці 10 авіадивізіону9.

Широко у піхотних підрозділах стали застосовувати автоматичну зброю. Особливу популярність отримав кулемет системи Х.Максима. На літо 1914 р. кулемети були на озброєнні в польових військах, фортецях і на кораблях. При цьому у кожній країні вони мали свої особливості. Так, у німецькій армії на озброєнні був 7,92-мм кулемет з саночним станком і ручний (без водяного охолодження ствола) варіант кулемета. Бельгія взяла на озброєння кулемет на триножному лафеті з механізмами вертикального та горизонтального наведення. Триногу було взято за основу і для станка кулемета калібру 7,69-мм зразка 1909 p. виробництва англійської фірми „Віккерс”. У Росії на озброєнні був кулемет на колісному станку О.О.Соколова зразка 1910 р. Загалом кулемет мав високу скорострільність - 250 - 300 пострілів за хвилину та темп стрільби 500-600 пострілів за хвилину, що перетворювало його на потужну зброю10.

Однак станкових кулеметів виявилося недостатньо, до того ж у наступі вони були незручні, і прагнення підсилити піхотні підрозділи повернуло військових обличчям до такого виду зброї, як „рушниця-кулемет”. Вперше вони з’явилися у Данії і були витвором думки даньського офіцера О.Мадсена. Однак лише в роки війни європейські армії беруть на озброєння цей тип зброї. Так, суто зброєю військового періоду виявився кулемет системи Шош. Незважаючи на його недосконалість, це був один із масових кулеметів, адже випустили його в кількості 225 тис. од. Другим за значенням виявився кулемет, розроблений у 1912 р. американським полковником І.Льюїсом. Він мав радіатор для повітряного охолодження ствола і без перегріву останнього з кулемета можна було зробити 1 тис. пострілів. Єдиний недолік - надзвичайно велика (14 кг) вага кулемета11. Окрім згаданих, на озброєнні різних країн були кулемети системи „гочкіс”, „шварцлозе”, „сент-етьен”12. Отже, бойові дії Першої світової війни передбачали масове застосування різних видів стрілецької зброї та перетворювали позицію на своєрідну укріплену фортецю, насичену значною кількістю стрілецької зброї.

На допомогу піхоті в бойових діях прийшла і артилерія. Відомо, що в кінці XIX - на початку XX ст. на озброєнні європейських армій з’явилися скорострільні гармати (французька польова гармата зразка 1897 p., російська тридюймова гармата зразка 1902 p.). Поява цих систем змусила потенційного супротивника Франції Німеччину розробляти системи, здатні подавити ворожу артилерію, і тому у 1909 р. у Німеччині взяли на озброєння 105-мм польову гаубицю з дальністю стрільби 7 тис. м. Цим німці компенсували недоліки власної польової гармати зразка 1896 р. . Досить різноманітним став і артилерійський парк російської армії. Так, у 1909 р. на озброєння було взято 122-мм гаубицю заводу Круппа, у 1910 р. - 107-мм важку гармату, 122-мм та 152-мм гаубиці системи Шнейдера. Зброя ця мала достатні характеристики, але могла бути використана здебільшого в обороні14.

Загалом артилерія проявила себе у перших же боях і відіграла немалу роль у битві на Марні у вересні 1914 р.15. В умовах же позиційної війни артилерія стала вкрай необхідною і для підготовки наступу, і для відбиття ворожих атак. Це породило виробництво систем наддальнобійної та потужної артилерії й артилерії ближнього бою16. До останньої належали і бомбомети, і міномети, які призначалися для обстрілу ворожих закритих позицій. На кінець війни кожна зі сторін мала по 15 - 117 тис. мінометів і бомбометів. Дію мінометів досить образно подав у своєму творі й Е. - М. Ремарк17.

До нових видів зброї належить додати і панцерні автомобілі, які застосовувалися як засіб маневреної війни, а також використовувалися в обороні18. Не меншу роль відігравала й авіація, яка від виконання лише розвідувальних завдань уже у 1914р. перейшла до активних бойових дій. Застосування авіації стало таким значним, як на рівень Першої світової війни, що навіть на морі у 1917 р. з’являються кораблі, пристосовані для запуску та прийому аеропланів19.

Фактично війна стала позиційною, і вже артилерія не могла підготувати атаку піхоти на всю глибину ворожої оборони, тому нерідко піхота в атаці могла оволодіти двома лініями оборони, зупинившись перед третьою. Та й сама артилерійська атака мусила тривати декілька днів, щоб на невеликій дільниці прориву знищити ворожі гармати та кулемети, зруйнувати окопи та дротяні загородження. І навіть після цього для оволодіння територією площею в 1 квадратну милю наступаючі втрачали до 8 тис. бійців20. Саме тому здійснювалися пошуки нових видів зброї, здатних повернути війну у русло маневреної. Ними стали спершу хімічна зброя, а згодом танки.

Сильні враження у солдатів Першої світової війни залишилися після початку використання отруйних речовин. Ось як описував одну з газових атак Е,- М. Ремарк: „Глухі хлопки хімічних снарядів змішуються з гуркотом розривів. Між розривами чутно гудіння набатного дзвону; гонги та металеві трещітки повідомляють далеко навкруг: „Газ, газ, газ!”...

У ці перші хвилини вирішується питання життя і смерті: чи герметична маска? Згадуються страшні картини у лазареті: отруєні газом, які ще кілька довгих днів помирають від ядухи та рвоти, шматочками випльовуючи перегорілі легені.

Я дихаю обережно, притиснувши губи до клапана. Тепер газова хмара розповзається землею, потрапляючи у всі її заглибини. Як велетенська медуза, заповзає вона у нашу вирву, ліниво заповнюючи її своїм драглистим тілом. Я штовхаю Ката: нам краще вибратися нагору, ніж лежати тут, де найбільше скопичується газ... ”21.

Справді, використання отруйних газів на війні стало можливим тоді, коли сторони побачили неможливість продовження активних бойових дій. Наприкінці 1914 р. маневрена війна перетворилася на позиційну, що змусило всі сторони шукати можливостей для переходу до маневреної війни та пошуку способів прориву ворожого фронту. Саме німецькій стороні вдалося застосувати вперше хімічну зброю.

Вже від 14 квітня 1915 р. французькому командуванню стало відома інформація про можливість застосування нової сильної зброї. Про це повідомляв і захоплений у полон поблизу с. Лангемарк німецький солдат. Це стало відомим і бельгійській розвідці, а 18 квітня на своїй ділянці фронту англійські солдати знайшли металеві циліндри невідомого призначення. Проте, незважаючи на інформацію, що накопичувалася, командування союзників не вжило жодних заходів .

Розв’язка настала 22 квітня 1915 р. на дільниці, яку утримували солдати 45-ої та 87-ої французьких піхотних дивізій, які знаходилися на лівому фланзі II британської армії. Близько 5 години вечора перед німецькими окопами з’явилася жовто-зелена хмара, яка рухалася в напрямку французьких окопів. Спершу цьому не придали значення, але незабаром солдати стали відчувати різкий запах. „Туман” стискав горло, осліплював, пік груди вогнем. Дехто, кидаючи зброю, намагався втекти, дехто лишався на місці і гинув23.

Слідом за хмарою, яка рухалася вглиб позицій пересувалися німецькі солдати у захисних пов’язках. їм ніхто не чинив опір, оскільки на французьких позиціях упродовж 45 хвилин загинуло близько 5 тис. осіб. Результатом першої хімічної атаки було сильне отруєння ще 10 тис. осіб, яких згодом евакуювали у тил і лікували підручними засобами.

Власне перша газова атака стала несподіваною за результатом і для союзників, і для німців. Німецькі генерали поставилися до неї як до звичайного досліду і не підготували широкомасштабний наступ. Це мало наслідком те, що ліквідація ворожої лінії оборони дозволила нечисленному німецькому підрозділу зайняти простір, що утворився, і доля наступу на цій дільниці не була вирішена.

Отже, 22 квітня 1915 р. неподалік від бельгійського міста Іпр було використано невідому отруйну речовину. Її встановлять трохи згодом, дізнавшись завдяки хімікам про застосування газу хлору24.

Досить швидко з’явилася протидія. Коли 24 квітня 1915 р. німці на іншій дільниці фронту вирішили застосувати газову атаку і готували великий наступ, то канадські підрозділи, які тут знаходилися, використавши примітивні засоби індивідуального захисту, змогли захистити позиції. Безумовно, і тут були втрати, але частина бійців зберегла свою боєздатність25.

Слідом за згаданими мали місце й інші газові атаки, в яких застосовували нові види отруйних речовин. Так, 12 липня 1915 р. вперше німцями було застосовано гірчичний газ (сучасна назва іприт). Використання хімічної зброї набуло ширших розмірів і у вересні 1915 р. в Шампані провели свою першу газову атаку французи. У 1916 р. у боях на Лісі та Соммі застосували хімічну зброю англійці. Союзники використали, крім хлору, фосген та іприт. Наприкінці війни, з травня 1918 p., воюючі сторони стали використовувати й артилерійські снаряди, наповнені отруйними речовинами.

Поява нового виду зброї зумовила потребу пошуку і налагодження промислового виробництва засобів захисту від неї, що загалом було вирішено. Показником цього є факт, що якщо у квітні 1915 р. смертність від отруйних газів складала 40%, то в 1918 р. вона не перевищувала 2,5%. Нормою стало використання отруйних газів і в обороні, і в наступі. Загальне число втрат від хімічної війни обраховують у 39 тис. осіб .

Однак сама хімічна зброя не могла вирішити подальшого ходу війни, потрібна була нова, якісна зброя, здатна допомогти в прориві ворожої лінії, і нею стали танки. Значні втрати англійських військ були однією з причин появи ідеї виготовлення „бліндованих фортів”, з якою у жовтні 1914р. виступили полковник Е.Суітон, капітан Тулок та банкір Стерн. На їх думку, це мали бути гусеничні машини, здатні пересуватися пересіченою місцевістю. Коли цю ідею відкинув військовий міністр лорд Кітченер, то ініціатива перейшла до морського міністерства. Перший лорд Адміралтейства У.Черчілль 20 лютого 1915 р. створив “Комітет сухопутних кораблів”, який очолив суднобудівник Ю.Теннісон д’Енкур. У червні 1915 р. до Комітету надійшла відповідь від командувача англійськими військами у Франції генерала Д. Френча з пропозиціями щодо машини. Це мала бути невелика гусенична машина з протикульовою бронею і здатна долати воронки діаметром до 4 м, дротяні загородження, мати швидкість не менше км/год., гарматно-кулеметне озброєння та екіпаж з 6 осіб.27.

Машинобудівна фірма В.Фостера отримала завдання на розробку подібної машини і за 40 днів колектив під керівництвом інж. У.Тріттона, Г.Рікардо та майора В.Вільсона розробила бойову машину на базі трактора „Холт”. 15 вересня 1915 р. пройшли успішні випробування цієї машини, але Суінтон її забракував на підставі відсутності змоги долати широкі рови, адже довжина опорної поверхні гусениці повинна була бути на метр більшою від подвійної ширини окопу. Рішення було оригінальним - інженери надали обводу гусениці форму паралелограма і для збільшення висоти зчеплення верхню гілку вирішили пустити поверх корпусу. Озброєння розмістили у зйомних бокових спонсонах. Після офіційних випробувань 12 лютого 1916 р. військове відомство замовило перші 100 одиниць .

На озброєння було взято танки з кулеметним (6 кулеметів) і гарматно-кулеметним (2 гармати та 4 кулемети) озброєнням під назвою „Мк-І”. Техніка не була достатньо надійною: нерідко танкісти всередині танка страждали від високої температури (до 70° С) та чадних і порохових газів, складним було налагодження зв’язку між машинами. Хоча машина мала ряд недоліків, усе ж таки впродовж війни англійці вносили лише окремі поліпшення до даної конструкції.

Вперше англійські танки були застосовані у бою 15 вересня 1916 р. у боях на р. Соммі. Тут із 49 танків на початкові позиції вийшло 32, але в бою взяли участь 18 танків: 5 застрягли у болоті, 9 зламалися29.

Перші поліпшення танка дозволили встановити глушники, збільшити товщину броні з 12 до 16 мм. Уже на початку 1917 р. з’явилися модифікації Мк-ІІ та Мк-ІІІ, яких виготовили по 50 одиниць кожного виду. Машиною, що зазнала більшої модифікації був танк Мк-ІѴ, на якому збільшили товщину бортової та верхньої броні, встановили кулемети сист. „Льюіс” з повітряним охолодженням та спеціально розроблені танкові гармати „Гочкіс”. Змінили місце розташування баків з пальним та систему його подачі до двигуна. Перші танки Мк-ІѴ були відправлені на фронт у квітні 1917 р. і 7 червня взяли участь у бою за Мессін. У листопаді

1916 р. вони брали участь у битві при Камбре, в якому частина танків була захоплена німцями. Виробництво цих танків припинили у грудні 1917 р. у зв’язку з появою Мк-Ѵ, але до того часу вже було виготовлено 1220 танків .

Нова машина Мк-Ѵ була новою і за внутрішньою конструкцією, і за зовнішньою. На ньому було встановлено чотиришвідкісну планетарну коробку передач і танковий двигун „Рікардо”, що дозволило управляти машиною одній людині (замість З - на попередніх модифікаціях)31. На ньому було змонтовано повітряну систему охолодження по обох бортах танка, збільшили рубку командира та встановили на кормі кулемет. Перші Мк-Ѵ з’явилися у військах у травні 1918 p., їх до кінця війни виготовили 400 одиниць32.

Саме цей танк подовжили, додавши вставну двометрову секцію, відповівши так на збільшення ворогом ширини ровів. Така модифікація нараховувала 579 перероблених танків Мк-ІѴ та Мк-Ѵ. Саме ці два типи бойових машин стали основними важкими танками англійців у війні. Виготовлення подібних танків мало підставою перші спроби транспортування піхоти у броньованих машинах. Уперше спроба висадити танковий десант мала місце 8 серпня 1918 р. під Амьєном, але завершилася вона невдачею . Хоча танки Мк-ІѴ і Мк-Ѵ мали ряд недоліків, їх успішно застосовували у боях і інші армії. Так, 77 машин отримали від англійців французи 1 листопада 1918 р. Були вони в американських і білогвардійських військах34.

У ході війни з’явився і важкий танк, який прийнято називати англо-американським, оскільки споруджувався він двома країнами. Танк Мк-ѴІІІ був, напевне, найбільшим у даній серії за розмірами та вагою. Його двигун потужністю 338 к.с. дозволяв розвивати швидкість 10,4 км/год. Для прикладу вкажемо, що Мк-Ѵ по шоссе розвивав швидкість 8 км/год. .

Важкі танки Першої світової війни на полі бою доповнені були середніми та легкими. Перші англійській армії з’явилися під впливом застосування легких французьких танків. Для англійців розробка легших танків стала способом доповнити важкі танки „броньованою кавалерією”. Носієм цієї ідеї став полковник Д.Фуллер, начальник штабу Королівського танкового корпусу. У грудні 1916 р. виготовили і в лютому 1917 р. випробували танк Мк- А, яких військові замовили 200 машин. Танк мав швидкість 14 км/год, екіпаж 3 особи та 4 кулемети озброєння. За те, що він мав швидкість, вдвічі більшу від швидкості Мк-ІѴ, танк отримав неофіційну назву „Віппет” („Хорт”)36. Саме цим танкам у битві під Амьєном в 1918 р. вдалося здійснити оперативний прорив. Танки відірвалися від піхоти і в супроводі кавалерії здійснили рейд ворожими тилами37. Після війни ці танки були замінені танками Мк-В та Мк-С, в яких у більшій мірі використовували тенденції танкобудування, притаманні спорудженню важких танків.

На відміну від союзників, французи для спорудження танків використали кращі якості американського трактора „Холт”. Цьому посприяв полковник Ж.-Б. Етьєн, який після тривалих пошуків 20 грудня 1915 р. запропонував головному конструктору фірми „Шнейдер” забронювати трактор. Поряд, з цією фірмою замовлення отримало і „Товариство залізоробних і сталеливарних заводів” у Сен-Шамон. Танки, які з’явилися, були в дечому ліпші від англійських, але також мали свої недоліки. Тим не менше, вони стали брати участь у бойових діях. Загалом французам вдалося не тільки накопичити немалий бойовий досвід у застосуванні нової зброї, але й створити досить великий танковий парк (4330 од.) . Саме французам належить честь розробки танка, який вплинув на міжвоєнне танкове будівництво та став зразком компоновки танка. Полковник Ж.-Б. Етьєн замовив фабриканту Луї Рено проект легкого танка. 20 грудня 1916 р. з’явився танк, максимальна швидкість якого складала 9,6 км/год та кулемет у озброєнні. Тим не менше, танк зазнав критики, що змусило Етьєна та Рено переконувати членів комітету у потребі замовлення саме подібного танка, тому лише у березні 1917 р. фірма отримала замовлення на 150 танків. На частині з них вирішили встановлювати 37-мм гармату „Гочкіс”. Даний танк мав восьмигранну клепану башту, яка оберталася, і став постачатися у війська від березня 1918 р., так що до кінця війни було виготовлено 3177 машин “легкий танк „Рено” FT модель 1917 р.”39

Якщо для солдатів німецької армії поява англійських танків і була несподіванкою, то про цю нову зброю німецьке командування вже мало певну інформацію, хоча, напевне, не надало їй належної уваги. Тим не менше, з жовтня 1916 р. у військовому міністерстві Німеччини було зроблено спробу налагодити виробництво власних танків. 13 листопада 1916 р. було створено комісію на чолі з генералом Фрідріхсом, яку назвали „А7Ѵ”. Керівником робіт було призначено капітана И.Фольмера, який мав певний досвід розробки різних типів автомобілів. Крім того, для участі у даному проекті задіяли значне число фірм40. Роботи проводилися у спішному порядку і на квітень 1917 р. вже було готове шасі з макетом панцерного корпусу. Ті випробування, які проводилися навесні та влітку 1917 p., виявили багато недоліків, і виготовлення першого серійного A7V завершили наприкінці жовтня 1917 р. Танк озброїли 57-мм гарматою та 5 кулеметами. Екіпаж складали 18 осіб. Машина виявилася великою (висота 3,3 м), а тому стала дуже доброю мішенню для ворожих артилеристів.

Поряд з такою громіздкою машиною німці розробили ряд легких танків, які розраховували випускати у більшій кількості. Конструкція першого з них, LK-1, мала в елементах деяку схожість з A7V, але для силової установки було обрано автомобільний двигун. До того ж машина мала башту, що оберталася зі встановленим у ній озброєнням. Ходові випробування нового танка відбулися у березні 1918 р. і відкрили дорогу розробці проекту нового легкого танка LK-II, який озброїли 37-мм гарматою. Загалом обидва танки розробляли, враховуючи особливості англійського середнього танка МК-А. Плани німецького командування були значними, але в результаті довелося обмежитися лише кількома дослідними зразками41. Хоча Німеччина і не мала великої кількості танків, у 1917-1918 pp. виготовлено лише 20 A7V та кілька дослідних зразків проти 800 середніх та 3177 легких у Франції та 1615 важких, 200 середніх і 35 спеціальних у Великобританії, статтею 171-ю Версальського мирного договору Німеччині заборонили виробляти та ввозити панцерники, танки та іншу подібну техніку42.

Мусимо визнати, що танки справді змінили становище на фронті. З’явившись уперше на полі бою 15 вересня 1916 р. на р. Соммі, танки брали участь у більшості важливих битв: під Камбре (20 листопада 1917 p.), Суассоні (18-30 липня 1917 p.), Амьєні (8 серпня 1917 p.), у кількості від 350 до 500 одиниць. Конструктивні недоліки танків, зокрема низька швидкість і мала надійність, змусили воюючі сторони використовувати їх як тактичну зброю. Використання танків у роки Першої світової війни породило відповідне ставлення до них і в подальші роки. Це мали бути машини безпосередньої підтримки піхоти, з невеликою швидкістю та проти-кульовою бронею.

Тим не менше, відсутність спеціальної протитанкової артилерії стала причиною перших успіхів танків на полі бою. Згодом застосування організованого артилерійського вогню дозволило завдавати танкам значних втрат. Та все ж навіть на засіданні лідерів партій німецького райхстагу 2 жовтня 1918 р. у доповіді представника німецького Генштабу було визнано, що танки стали тим фактором, який вплинув на хід війни. Проте якими б песимістичними не були заяви німецького командування, все ж воно знаходило засоби боротьби проти танків і в обороні вони були ДОСИТЬ ДІЄВИМИ .

Отже, в роки Першої світової війни було надзвичайно повно використано новітні види озброєння, які в певній мірі пройшли апробацію ще у війнах і конфліктах кінця XIX - початку XX ст. Водночас характер війни породив нові види зброї, які значно змінили тактику дій військ і вступили на характер стратегії й тактики європейських армій наступного міжвоєнного періоду та періоду Другої світової війни.

Список посилань

1. Жук А.Б. Стрелковое оружие. Револьверы, пистолеты, винтовки, пистолеты- пулеметы, автоматы. - М.: Воениздат, 1992. - С.481 -487.

2. Там само. - С.488.

3. Там само. - С.491- 492.

4. Там само. -С.491- 492.

5. Там само. - С.497, 500 - 501.

6. Федосеев C.JI. Снайперские винтовки. - М.: ООО “Издательство ACT”: ООО “Издательство Астрель”, 2003. - С. 8.

7. Там само.

8. Плотников С. Как пистолеты стали автоматами //Техника- молодежи. - 1991. - № 1. - С.36.

9. Мавродин В.В., Мавродин В.В. Из истории отечественного оружия: Русская винтовка. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. - С. 109 - 110.

10. Плотников С. „Максим” был первым //Техника - молодежи .

11. 1991. -№ 11. - С. 36.

12. Плотников С. Ручные пулеметы //Техника - молодежи . - 1991,-№8.-С. 36.

13. Плотников С. “Гочкис”, ’’Шварцлозе” и другие //Техника - молодежи . - 1991. -№ 11. - С. 40.

14. Шокарев Ю.В. Артиллерия. - М.: ООО “Издательство ACT”: ООО ’’Издательство Астрель”, 2001. - С. 159-160.

15. Там само. - С. 163 - 164.

16. Там само. - С. 167 - 168.

17. Там само. - С. 169-170, 172 - 177.

18. Там само. - С. 177-179; Ремарк Э.М. На западном фронте без перемен. - Т.1. - М.: АО «ВИТА-ЦЕНТР», 1991. - С. 137.

19. Див.: Гоголев Л.Д. Бронемашины: Очерки об истории развития и боевом применении. - М.: Изд.во ДОСААФ СССР, 1986. -С. 11-32.

20. Див.: Воздушные войны XX века: 1911 - 1945 /Под ред. Бишопа К. / пер. с англ. - Смоленск: Русич, 2002. - С. 8-35; Первая мировая война на море /Редактор-сост. Тарас А.Е. - Минск

21. Москва, 2001. - С. 33.

22. Полная энциклопедия танков мира: 1915-2000 гг. /Сост.

23. Холявский Г.Л.. - Минск: ООО “Харвест”, 2003. - С. 36.

24. Ремарк Э.М. На западном фронте без перемен. - Т.1. - М.: АО «ВИТА-ЦЕНТР», 1991. - С. 49.

25. Всемирная история войн /Сост. Мерников А.Г., Спектор

26. А.А. - Минск: ООО “Харвест”, 2004. - С. 335 - 336.

27. Там само. - С. 336 - 337.

28. Там само. - С. 337.

29. Там само. - С. 337 - 338.

30. Там само. - С. 338; Урланис Б.Ц. История военных потерь.- СПб-М., 1999. - С. 178.

31. Полная энциклопедия танков мира: 1915-2000 гг. /Сост. Холявский Г.Л.. - Минск: ООО “Харвест”, 2003. - С. 37.

32. Там само.

33. Там само. - С. 38 - 39.

34. Там само. - С. 40 - 41.

35. Там само. - С. 41 - 42.

36. Там само. - С. 42.

37. Там само.

38. Там само. - С. 42-43.

39. Там само. - С. 43.

40. Там само. - С. 43.

41. Там само. - С. 44.

42. Там само. - С. 46 - 49.

43. Там само. - С. 49 - 50.

44. Там само. - С. 51 -52.

45. Там само. - С. 57 - 58.

46. Там само. - С. 60 - 61.

47. Там само. - С. 62 - 63.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історичний архів (збірник наукових праць)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 1)
Історична панорама - збірник наукових праць (частина 2)
Історичні записки (збірка наукових праць)
Історіографія, джерелознавство (збірка наукових праць)
Іван Огієнко і сучасна наука та освіта (збірка наукових праць)
Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статтей)
Історія України
Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект
Історія Стародавнього Сходу
Всесвітня історія
Історико-педагогічний альманах (збірка наукових праць)
Історія і культура Придніпров’я (збірка наукових праць)
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 1
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 2
Історія народного говподарства та економічної думки України (збірка наукових праць) частина 3
Історія (збірка наукових праць)
Запорожсталь