Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Правові науки України (Збірник наукових праць)

Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України — 60 років


В. Нагребельний, заступник директора Інституту держави і права ім. В. М. Ко-рецького НАН України, кандидат юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України

У травні 2009 р. Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України відзначив свій 60-річний ювілей. За цей час він пройшов непростий шлях свого становлення і розвитку. Вся історія Інституту є результатом сконцентрованого у часі й масштабного за своєю значущістю складного і багатогранного творчого пошуку, який увібрав найкращі надбання і традиції вітчизняної юридичної думки попередніх століть.

Ідея створення у повоєнні роки правознавчої академічної установи належала тодішньому заступникові голови Ради Міністрів УРСР і одночасно міністрові закордонних справ УРСР Д. З. Мануїльському. Така установа потрібна була насамперед для теоретичного обґрунтування міжнародної правосуб’єктності Української РСР, яка на той час стала членом ООН, і надання допомоги Міністерству закордонних справ УРСР у його діяльності. Цю ідею підтримав доктор юридичних наук, професор В. М. Корецький, який неодноразово входив як радник до складу очолюваних Д. З. Мануїльським урядових делегацій на міжнародних конференціях. Останній високо цінував В. М. Корецького як талановитого вченого і висококваліфікованого фахівця в галузі міжнародного права. Саме В. М. Корецький був у витоків утворення вказаної наукової установи.

Спочатку було вирішено втілити дану ідею шляхом створення в системі АН УРСР невеликого Кабінету держави та права, але внаслідок різних обставин практичної реалізації вона не отримала. 21 квітня 1949 р. Рада Міністрів СРСР своїм розпорядженням дозволила Раді Міністрів УРСР утворити у складі АН УРСР Сектор держави і права. 6 травня 1949 р. Уряд УРСР прийняв постанову за № 1091, якою дозволив АН УРСР утворити у складі відділу суспільних наук академії Сектор держави та права як окрему науково-дослідну одиницю.

13 травня того ж року Президія АН УРСР розглянула дане питання і ухвалила рішення взяти до відома та виконання постанову Ради Міністрів УРСР від 6 травня 1949 р. за № 1091. Саме з цього рішення Президії АН УРСР і розпочалися конкретні заходи щодо організації Сектору держави та права як самостійної науково-дослідної одиниці в системі відділення суспільних наук АН УРСР, основним завданням якого були всебічний розвиток радянської правової науки в УРСР і теоретичне узагальнення діяльності державних органів республіки. У другій половині 1949 р. сформувався початковий склад наукового колективу Сектору з семи чоловік. Крім В. М. Корецького і Б. М. Бабія, до нього увійшло п’ять молодших наукових співробітників — випускників юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка (Ц. В. Боцян (Бичкова), М. П. Діденко, М. К. Михай-ловський, Л. Л. Потарикіна, Є. А. Тихонова). З осені 1949 р. при Секторі почала діяти аспірантура за спеціальністю «Міжнародне право».

Становлення Сектору відбувалося за умов жорсткої сталінської командно-адміністративної системи і партійних вимог послідовно класового підходу до дослідження суспільних і правових явищ. Перші теми наукових досліджень у Секторі стосувалися питань утворення та діяльності державного апарату в роки Жовтневої революції та Громадянської війни, возз’єднання Західноукраїнських земель з Радянською Україною, державно-правового устрою Болгарії і Китаю, організаційно-масової роботи сільських Рад депутатів трудящих, державного керівництва колгоспами. Чимало уваги приділялося науковим розробкам для міністерства закордонних справ УРСР, пов’язаних із зовнішньополітичною діяльністю Республіки.

Хрущовська відлига позитивно вплинула на стан і характер діяльності Сектору, який розпочав підготовку монографічних робіт, поліпшився теоретичний рівень наукових досліджень, поглибились його зв’язки з практикою державно-правового будівництва. Розширилась і тематика наукової діяльності Сектору; були започатковані дослідження в галузі цивільного, трудового і кримінального права, кримінального процесу, правової охорони природи. Науковці Сектору взяли участь у підготовці проектів Цивільного, Цивільного процесуального, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів УРСР, інших законодавчих актів та матеріалів з питань міжнародного права для МЗС УРСР. Проведені заходи дали можливість більш предметно організувати наукові дослідження у Секторі, зміцнити зв’язки науковців з відповідними державними органами, збільшити кількість і підвищити якість виданих ним монографічних праць. Посилилася роль Сектору як установи з координації наукових державно-правових досліджень у республіці. У цей період відбувалося також чисельне збільшення колективу науковців Сектору та його внутрішнє структуруван-ня. З 1961 р. у складі Сектору почали організовуватися науково-галузеві групи на громадських засадах: теорії та історії держави і права; радянського державного і адміністративного права; цивільного і трудового права та процесу, колгоспного і земельного права; кримінального права і процесу; державного права зарубіжних країн; міжнародного права.

У брежнєвський період (1964-1982 рр.) юридична наука виявилася міцно прив’язаною до потреб командно-адміністративної системи щодо теоретичного обґрунтування її політичних рішень. Але, попри ідеологічні нашарування, правова наука і в цей період продовжувала розвиватися значною мірою за своїми внутрішніми закономірностями. Це стосувалося і Сектору, а згодом — Інституту держави і права. Слід зазначити, що наприкінці 1968 р. у Секторі держави і права АН УРСР працювало 42 наукових співробітники, в тому числі 4 доктори і 24 кандидати наук, один академік і один член-кореспондент АН УРСР. Протягом 1950-1968 рр. науковцями Сектору було опубліковано 92 монографії, 73 брошури і понад 320 наукових статей. Як за обсягом і характером науково-дослідної роботи, так і за своїм складом Сектор фактично наблизився до статусу академічного науково-дослідного інституту.

12 червня 1969 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову № 360 «Про створення Інституту держави і права Академії наук УРСР» і поклала на Інститут проведення наукових досліджень з актуальних питань державно-правового будівництва. На виконання рішення Уряду Президія АН УРСР 24 червня того ж року прийняла постанову № 202 «Про створення Інституту держави і права АН УРСР», відповідно до якої головним завданням новоствореної установи було визнано розробку методологічних проблем правової науки, проведення досліджень у галузі державно-правового будівництва та широке впровадження їх результатів у всі сфери організації і діяльності державного апарату.

Інститут держави і права було введено до складу Відділення економіки, історії, філософії та права АН УРСР (академіком-секретарем цього відділення на той час був Б. М. Бабій). На Інститут покладалися планування та координація наукових досліджень у галузі державно-правового будівництва УРСР. Виконуючим обов’язки директора Інституту було призначено В. М. Корецького (до проведення виборів на цю посаду), а заступником директора з наукової роботи — Б. М. Бабія.

Була визначена структура Інституту у складі п’яти наукових відділів, групи науково-технічної інформації та наукової бібліотеки.

У 1972 р. відділ проблем державного і господарського управління було реорганізовано і на його базі утворено два відділи: а) проблем політичної організації радянського суспільства (завідувач — А. П. Тара-нов); б) політико-правових проблем управління (завідувач — В. В. Цвєт-ков). Таким чином, на початку 1970-х років Інститут держави і права АН УРСР нараховував шість відділів, у яких працював 51 науковий працівник, з них 9 докторів і 31 кандидат юридичних наук. В аспірантурі Інституту навчалося 10 аспірантів. До середини 1980-х років кількість відділів Інституту зросла до восьми. Збільшилася і чисельність наукових працівників. Станом на 1984 р. в Інституті працювало 80 наукових співробітників.

У 1972 р. Б. М. Бабія було обрано академіком АН УРСР, а доктора юридичних наук В. В. Цвєткова — членом-кореспондентом АН УРСР. У 1974 р. Б. М. Бабій став директором Інституту, а В. М. Корецький залишився почесним директором і завідувачем відділу міжнародного права і порівняльного правознавства.

Результатом перших п’ятнадцяти років діяльності Інституту стали десятки монографічних праць, підготовлених його науковцями. Помітною подією для Інституту став вихід у 1976 р. нового видання колективної праці «Історія держави і права Української РСР» за редакцією Б. М. Бабія. Авторському колективу цього видання у 1981 р. було присуджено Державну премію Української РСР в галузі науки і техніки. Протягом 1977-1978 рр. Інститут брав активну участь у підготовці й обговоренні проекту Конституції УРСР 1978 р.

У 1980 р. почесному директорові Інституту академіку АН УРСР В. М. Корецькому виповнилося 90 років. За великі заслуги у розвитку юридичної науки та активну громадсько-політичну діяльність йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, що стало непересічною подією в історії радянської юридичної науки.

Розпочата в середині 1980-х років перебудова суспільного життя в СРСР значною мірою демократизувала процеси наукотворення і зменшила ідеологічний тиск на дослідження в галузі гуманітарних наук, у тому числі юридичних наук.

У січні 1988 р. членом-кореспондентом АН УРСР (згодом — академіком НАН України) і директором Інституту було обрано Ю. С. Шем-шученка, який очолює його дотепер. У цей час була розроблена система заходів щодо перебудови наукової діяльності Інституту на основі переосмислення ідеологічних стереотипів і догм у галузі держави і права, що дісталася у спадок від часів командно-адміністративної системи. Відповідно до цього по-новому були сформульовані пріоритетні напрями наукових досліджень Інституту. З метою поліпшення координації наукових досліджень між відділами у 1990 р. з числа провідних вчених Інституту на громадських засадах було утворено дві наукові ради — «Проблеми правової держави, захисту і забезпечення прав особи» і «Проблеми сучасної політичної системи господарського механізму і управління». Проведені організаційні заходи сприяли позитивним змінам у характері і змісті наукових досліджень Інституту. Саме у цей час розпочалося вивчення проблем правової держави і громадянського суспільства, були поглиблені дослідження питань демократії, прав і свобод людини і громадянина, законодавчої діяльності та інших актуальних питань державно-правового будівництва в Україні. 15 лютого 1990 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову № 36 «Про присвоєння імені В. М. Корецького Інституту держави і права АН УРСР».

Сучасний і якісно новий етап у діяльності Інституту розпочався після проголошення незалежності України. З цього часу відбулися істотні зміни у підході до дослідження державно-правової тематики. Суть цих змін полягала у тому, що відповідні державно-правові явища почали розглядатися не через призму загальносоюзної політико-правової системи, а як явища суверенної, політично незалежної держави, тобто у рамках власної політико-правової системи. З урахуванням цього наукові дослідження Інституту держави і права ім. В. М. Корецького АН (а з 1995 р. — НАН) України були скориговані на створення юридичної наукової бази для становлення і розвитку української суверенної державності і правової системи, проведення конституційної, адміністративно-правової, судово-правової, економічної та інших реформ.

Основними напрямами наукових досліджень Інституту з початку 1990-х років були проблеми: розбудови державності України; конституційного права і місцевого самоврядування; правового регулювання аграрних відносин та охорони навколишнього середовища; кримінально-правової боротьби з економічними та іншими злочинами; міжнародного права і міжнародної правосуб’єктності України. Надалі ці напрями були укрупнені і зведені до досліджень проблем державотворення в Україні: (теорія, історія, практика), теоретичних і прикладних проблем розвитку правової системи України, ролі і значення України в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика.

Пріоритетними напрямами сучасних фундаментальних наукових досліджень Інституту є: проблеми державотворення і правотворення в Україні: теорія, історія, практика; правові проблеми демократизації суспільних відносин і формування громадянського суспільства та утвердження і реалізація прав та свобод людини; теоретичні і прикладні проблеми розвитку правової системи України; теоретичні і практичні проблеми реалізації Конституції та законодавства України; Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку та європейської інтеграції: теорія і практика; проблеми енциклопедичних юридичних досліджень, філософії і соціології права.

Необхідно зазначити, що 8 вересня 1993 р. Президія НАН України прийняла постанову «Про підготовку фундаментальної Юридичної енциклопедії». 22 лютого 1996 р. Кабінет Міністрів України видав постанову «Про державну підтримку видання Юридичної енциклопедії». Зважаючи на важливість цього питання, підготовка «Юридичної енциклопедії» у 6 томах була включена до пріоритетних напрямів наукової діяльності Інституту і здійснювалася за відповідним державним замовленням. Робота над виданням (відповідальний редактор — Ю. С. Шемшученко) тривала протягом 1998-2004 рр. У 2005 р. ця фундаментальна праця отримала Державну премію України у галузі науки і техніки. Серед нагороджених провідні вчені Інституту: Ю. С. Шемшученко, В. П. Нагребельний, В. Н. Денисов, В. П. Горбатен-ко, В. Ф. Погорілко, О. М. Мироненко, В. І. Семчик та І. Б. Усенко.

Такої ж премії була удостоєна і видана за участю Інституту 6-томна «Енциклопедія етнокультурознавства» (голова редакційної ради — Ю. І. Римаренко). Лауреатами Державної премії України у галузі науки і техніки у нашому колективі є також Н. Р. Малишева та В. І. Олещенко.

До довідково-енциклопедичної літератури належать також: «Мала енциклопедія етнодержавознавства» (1996 р.), «Політичний енциклопедичний словник» (1997 та 2004 рр.), «Великий енциклопедичний юридичний словник» (2007 р.), «Енциклопедія цивільного права України» (2009 р.) тощо.

Разом з Національним університетом внутрішніх справ України та іншими установами і організаціями Інституту продовжуємо видавати багатотомну «Міжнародну поліцейську енциклопедію» (вже вийшло чотири томи). З 2008 р. розпочалася робота за проектом видання багатотомної «Енциклопедії міжнародного права».

Помітним у загальнонаціональному масштабі було й видання Інститутом протягом 2002-2005 рр. фундаментальної праці 10-томної «Антології української юридичної думки».

Наприкінці 1990-х років відбулися і суттєві структурні зміни в Інституті. Довелося відмовитися від малочисельних наукових секторів, кілька разів частково реорганізувалися існуючі наукові відділи Інституту, змінювалася їх назва. На даний час головними структурними одиницями Інституту є 9 наукових відділів: теорії держави і права (завідувач — Н. М. Оніщенко); історико-правових досліджень (завідувач — І. Б. Усенко); конституційного права та місцевого самоврядування (завідувач — Ю. С. Шемшученко); проблем державного управління та адміністративного права (завідувач — В. Б. Авер’янов); проблем цивільного і трудового права та підприємництва (завідувач — Я. М. Шевченко); проблем аграрного, земельного та екологічного права (завідувач — В. І. Семчик); проблем кримінального права, кримінології та судоустрою (завідувач — О. М. Костенко); міжнародного права та порівняльного правознавства (завідувач — В. Н. Денисов); правових проблем політології (завідувач — І. О. Кресіна).

Крім того, у складі чи при Інституті діють 7 наукових центрів, а також Рада з координації фундаментальних правових досліджень НАН України (керівник — Ю. С. Шемшученко). Під егідою останньої були видані такі фундаментальні праці, як 6-томна «Юридична енциклопедія», 10-томна «Антологія української юридичної думки», вибрані праці академіка М. П. Василенка у 3-х томах, «Великий енциклопедичний юридичний словник», а спільно з Академією правових наук України — 5-томна праця «Правова система України: історія, стан та перспективи».

За останнє десятиріччя з-під пера науковців Інституту вийшли у світ десятки монографічних робіт з актуальних проблем державно-правового будівництва у суверенній Україні, історії держави і права та міжнародного права. Посилилася увага до видання довідкової юридичної літератури. За останні роки були опубліковані: «Юридичний довідник підприємця» (1992), «Юридичний словник-довідник» (1996), «Політологічний словник» (1997), «Власність громадян. Юридичний довідник» (1997), «Правова охорона культурних цінностей. Міжнародні документи і законодавство України» (1997), «Ядерне законодавство України» (1998), «Енергетичне законодавство України та Європейського Союзу» (2003), «Космічне законодавство країн світу» у 4-х томах (2001-2007 рр.) тощо.

На початку 90-х років в Інституті було започатковано видання серії «Пам’ятки політико-правової культури України». З цієї серії було опубліковано: «Зібрання малоросійських прав 1807 р.» (1993); «Ділова документація гетьманщини XVIII ст.» (1993); «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1997) та ін.

Протягом двох останніх десятиріч наукові праці Інституту неодноразово удостоювалися академічних та інших премій і нагород. Зокрема, у 1991 р. премію АН України імені Д. З. Мануїльського отримали Ю. С. Шемшученко і Н. Р. Малишева — за цикл робіт з правових проблем охорони навколишнього середовища. Премією НАН України імені М. П. Василенка були відзначені: В. Н. Денисов і В. І. Євінтов — за цикл робіт «Міжнародне право і світовий порядок: пошук моделей правового розвитку» (1992); І. Б. Усенко — за цикл робіт «Юридичні аспекти історії Всеукраїнської академії наук» (1994); О. М. Костенко — за цикл робіт «Закон і злочин (соціопсихологічні дослідження)» (1995); Ю. І. Римаренко — за цикл робіт «Етнодержавознавство: понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія і практика» (1996); Ю. С. Шем-шученко і К. А. Вислобоков — за видання видатної пам’ятки українського права «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1997); Н. М. Оніщенко — за цикл робіт «Правова система і парламентаризм в Україні: проблеми становлення і розвитку» (2004 р.); В. І. Семчик, П. Ф. Кулинич, О. І. Ющик — за цикл праць «Теоретичні проблеми аграрної і земельної реформ та законодавчого процесу в Україні» (2006 р.); В. П. Горбатенко — за цикл праць «Проблеми і перспективи політико-правового розвитку України» (2008 р.)

Вчені Інституту брали активну участь у підготовці тексту Декларації про державний суверенітет України, а потім — проекту Конституції України 1996 р. В Інституті були розроблені і надіслані до відповідних державних органів наукова концепція і власний проект Конституції України. Ю. С. Шемшученко був членом Конституційної комісії Верховної Ради України, а В. Б. Авер’янов, І. П. Бутко, Л. Т. Кривенко і В. Ф. Погорілко входили до складу офіційних робочих груп з підготовки проекту Конституції. І. Б. Усенко брав участь у остаточному термінологічному редагуванні тексту Конституції. За участь у розробці, підготовці та прийнятті Основного Закону України В. Б. Авер’янова, В. Ф. Погорілко в 1996 р. були відзначені державними нагородами.

У 2007 р. вчені Інституту долучилися до процесу оновлення чинної Конституції України. Відповідно до Указу Президента України від 27 грудня 2007 р. «Про Національну конституційну раду» 18 лютого 2008 р. Президент України затвердив персональний склад цієї Ради, а 20 лютого провів її перше засідання. До складу Національної конституційної ради від Інституту увійшли Ю. С. Шемшученко, В. Б. Авер’янов та В. Ф. Сіренко, а до складу групи радників — М. І. Сірий.

Творча діяльність Інституту базується на глибокому вивченні практики державотворення та реалізації чинного законодавства, тісної співпраці з державними органами та органами місцевого самоврядування. Зокрема, Інститут має тісні зв’язки з Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України, Міністерством юстиції України, Конституційним Судом, Верховним Судом, Вищим господарським судом, Вищим адміністративним судом України, Генеральною прокуратурою України, іншими правоохоронними органами, Київською міською радою, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Співробітники Інституту є членами наукових і науково-консультативних рад при відповідних державних органах, працюють у створюваних ними комісіях.

Інститутом підготовлено та надіслано до відповідних державних органів велику кількість наукових доповідей, записок та інших пропозицій і рекомендацій з питань удосконалення чинного законодавства і практики його застосування. З 1995 р. при Інституті діє рада науково-правових експертиз, яка щороку надає понад 100 експертних юридичних висновків.

Інститут традиційно підтримує плідні творчі зв’язки з Академією правових наук України, Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого, Київським університетом права НАН України, юридичними факультетами Київського та Львівського університетів, Одеською національною юридичною академією, Київським та Харківським національними університетами внутрішніх справ, Національною академією Служби безпеки України, юридичним факультетом Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, юридичними факультетами Ужгородського державного університету та Української академії банківської справи, Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка тощо.

Інститут проводить як національні, так і міжнародні наукові конференції, семінари та симпозіуми. Разом з Національним космічним агентством України він, зокрема, провів у Києві у 2006 р. Міжнародний симпозіум ООН з космічного права, який набув широкого позитивного резонансу.

Співробітники Інституту включаються до складу міжнародних делегацій України, в тому числі на сесії Генеральної Асамблеї ООН. Інститут здійснює творче співробітництво з Інститутом держави і права Російської академії наук, Інститутом законодавства при Раді Міністрів Російської Федерації, Московською юридичною академією, науковими і навчальними юридичними центрами США, Франції, Німеччини, Угорщини, Польщі, Казахстану, Республіки Білорусь та інших країн.

Справжньою школою для перевірки наукових ідей стали методологічні семінари, які періодично проводяться Інститутом під загальною рубрикою: «Юридична наука і суспільство: проблеми теорії і практики».

За весь час свого існування Інститут багато уваги приділяв підготовці наукових кадрів, примноженню їх творчого потенціалу. Нині в Інституті працює понад 90 наукових співробітників, у тому числі близько 70 докторів і кандидатів юридичних наук, 17 академіків та членів-кореспондентів НАН України і Академії правових наук України (Ю. С. Шем-шученко, В. І. Семчик, В. Ф. Сіренко, О. М. Костенко, Н. Р. Малишева, Я. М. Шевченко, В. Б. Авер’янов, В. Н. Денисов, Л. Т. Кривенко, О. М. Ми-роненко, Г. О. Мурашин, В. П. Нагребельний, Н. М. Оніщенко, Н. М. Хуторян), 9 лауреатів Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужені діячі науки і техніки та заслужені юристи України. Багато науковців відзначені високими державними нагородами.

Істотним надбанням Інституту є наукові школи, які сформувалися протягом його існування на засадах наступництва в науці. До них, зокрема, належать наукові школи міжнародного права академіка В. М. Ко-рецького, історії держави і права академіка Б. М. Бабія, державного управління члена-кореспондента НАН України В. В. Цвєткова, конституційного права члена-кореспондента НАН України В. Ф. Погоріл-ка, проблем інтересів у праві члена-кореспондента НАН України

В.Ф. Сіренка, етнодержавознавства члена-кореспондента Академії правових наук України Ю. І. Римаренка, екологічного права академіка НАН України Ю. С. Шемшученка, аграрного права члена-кореспондента НАН України В. І. Семчика та ін. Ці наукові школи мають продовження в учнях тих їх лідерів, які вже пішли з життя.

Водночас Інститут постійно дбає про наукову зміну, підготовку нового покоління кандидатів і докторів юридичних та політичних наук.

Здійснюється це, головним чином, через аспірантуру і докторантуру. Станом на травень 2009 р. в аспірантурі і докторантурі Інституту навчалися понад 150 осіб на умовах бюджетного фінансування і на контрактній основі. Серед аспірантів — громадяни як України, так і інших країн. Успішно функціонує також інститут здобувачів наукових звань. Нині його кількісний склад налічує близько 120 осіб.

При Інституті функціонує три спеціалізовані вчені ради по захисту дисертацій. Ними охоплені майже всі юридичні спеціальності. Щороку в цих радах захищається 50-55 докторів і кандидатів юридичних та політичних наук.

Чимало уваги Інститут приділяє і періодичним виданням. З 1992 р. він видає щорічник «Правова держава» та збірник наукових праць «Держава і право», є співзасновником журналів «Право України», «Підприємництво, господарство і право», «Судова апеляція», «Порівняльно-правові дослідження» та «Проблеми філософії права». Разом з Київським університетом права НАН України Інститут видає «Часопис Київського університету права», в якому друкуються статті з проблем юридичної науки та освіти.

Отже, за 60 років своєї діяльності Інститут зробив істотний внесок у розвиток української юридичної науки і практики державно-правового будівництва, став провідною науковою юридичною установою в країні, яка здобула визнання вітчизняної та зарубіжної наукової спільноти. Його науковцями за цей час опубліковано близько 500 монографій з актуальних проблем державотворення і правотво-рення та понад 10 тисяч наукових статей. Вагомим підсумком роботи колективу Інституту є внесок у розбудову незалежної Української держави, створення її правової системи. Разом з тим, оцінюючи пройдений Інститутом шлях, не можна не зауважити, що він був устелений не тільки трояндами. У діяльності Інституту були й недоліки, складні часи і труднощі. Проте за всіх часів він був потрібен державі і суспільству. Фахівці Інституту постійно підвищують теоретико-методологічний рівень наукових пошуків, спрямовують зусилля на неухильне дотримання у своїх дослідженнях засад гуманізму та об’єктивності. Важливим завданням його колективу на близьку перспективу має стати теоретичний внесок у розв’язання актуальних проблем державотворення і правотворення, розвитку демократії і формування громадянського суспільства в Україні, реалізації прав і свобод громадян, гармонізації національного законодавства з європейським і міжнародним правом.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Академія прокуратури України (збірник наукових праць)
Адміністративний суд Украіни (збірник наукових праць)
Правові науки України (Збірник наукових праць)