Електронна бібліотекапідручники


Адміністративний суд Украіни (збірник наукових праць)

Розвиток суддівського самоврядування як передумова забезпечення незалежності суддів


Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в країні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відтак Основним Законом закріплено особливий статус системи правосуддя, судів та суддів у системі органів державної влади України. Саме поєднання цих трьох гілок влади, кожна з яких має бути абсолютно незалежною при здійсненні своїх повноважень, і створює ефективну збалансовану соціально спрямовану та відповідальну систему організації державної влади та управління.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право на те, щоб її справа була розглянута незалежним і безстороннім судом. Аналогічна за змістом норма міститься в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом. Таким чином, враховуючи загальний зміст та спрямованість Загальної декларації прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу незалежності суддів надано набагато ширше та глибше значення, ніж просто принцип діяльності системи правосуддя та забезпечення професійної діяльності суддів. Принцип незалежності суддів покладений, передусім, в основу існування та функціонування будь-якої сучасної демократичної правової соціальної держави.

Аналізуючи проблематику незалежності суддів, самим суддям, найперше, слід пам´ятати, що незалежність є не просто професійним привілеєм особи, яка здійснює судочинство. Незалежність суддів, передусім, є невід´ємною ознакою демократичної правової соціальної держави та гарантією забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина.

Конституція України встановлює принцип незалежності суддів як фундаментальний принцип існування та діяльності системи правосуддя. Статтею 126 Конституції передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Відповідно до статті 129 Основного Закону, судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону.

Закони України системно розвивають конституційний принцип незалежності суддів. Статтею 3 Закону "Про статус суддів" передбачено, що судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки закону й нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим законом, а також Конституцією України. Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України "Про судоустрій України" судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Частиною 3 статті 14 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об´єднання, а також юридичні особи зобов´язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Аналогічна за змістом норма міститься й у частині 2 статті 11 Закону України "Про статус суддів".

Таким чином, принцип незалежності суддів покладено в основу існування та функціонування судової системи України. Безумовним є те, що власне принцип незалежності суддів є фундаментальним принципом існування правової демократичної соціальної держави і Конституція України в цьому аспекті абсолютно відповідає сучасним вимогам до конституції демократичної держави.

Конституційний суд України у своєму рішенні у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначив, що незалежність суддів є невід´ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів, чим ще раз підтвердив особливий статус суддів.

Незважаючи на те, що законодавство України достатньо змістовно визнає принцип незалежності суддів як невід´ємний елемент судової системи, слід, водночас, визнати, що в сучасних умовах принцип незалежності суддів при здійсненні правосуддя далеко не завжди знаходить практичне відтворення в реальному житті. Дуже багато об´єктивних та суб´єктивних факторів призвело до "декларативності" принципу незалежності суддів. Підтвердженням такого становища є недостатній рівень довіри суспільства до судів, підтвердженням чому є результати багатьох соціологічних досліджень, проведених протягом останніх років.

Причин цьому багато, але жодна з них не може бути сприйнята як ефективне виправдання. Сьогодні, мабуть, не варто шукати причин у минулому, оскільки такий пошук навряд чи може призвести до конкретних результатів. Необхідно дивитися в майбутнє та розбудовувати таку систему, в якій нам, суддям, як членам суспільства, буде комфортно жити та працювати, та яка буде запорукою суспільного комфорту майбутніх поколінь.

Усвідомлення реального стану справ у судовій системі України, її реальних недоліків та проблем може стати основою для докорінних змін у судовій системі зокрема, та важливих змін у суспільстві й державі загалом. Важливу роль та визначне місце суду в суспільстві, а також вагомість реального існування незалежності суддів важко переоцінити. Нам, суддям, необхідно послідовно відстоювати свої права та гарантії свого статусу, захищаючи таким чином як самих себе, так і надзвичайно важливі інтереси держави й суспільства.

Потужна та ефективна на всіх рівнях система суддівського самоврядування має стати "локомотивом" процесу подальшого розвитку судової системи та запорукою забезпечення конституційних засад судочинства, зокрема незалежності суддів.

Рішення ІХ з´їзду суддів України від 14 листопада 2008 року є підтвердженням того, що суддівська спільнота не стоїть осторонь тих болючих проблем, які накопичились у судовій системі. Зокрема, в рішенні з´їзду зафіксовані такі основні проблеми судової системи України: втручання органів державної влади та посадових осіб у процес здійснення судочинства; недосконалість законодавства, яке регулює процес здійснення судочинства; незадовільне матеріально-технічне забезпечення судів; незадовільне соціальне і побутове забезпечення суддів та членів їх сімей; недосконалість системи добору та професійної підготовки суддів; недоукомплектованість судів суддями та кваліфікованим допоміжним персоналом, що призводить до величезного навантаження на суддю та зменшення якості судочинства тощо.

Безумовно, наведений перелік проблем у системі судочинства України не є особливим. Про аналогічні проблеми системи правосуддя заявляють і суддівські спільноти країн колишнього Радянського Союзу. Зокрема, в постанові VII всеросійського з´їзду суддів (вищий орган суддівського самоврядування Російської Федерації) від 4 грудня 2008 року йдеться про абсолютно аналогічний перелік існуючих проблем. Ще зовсім недавно подібні проблеми мали місце і в країнах Східної та Центральної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Словенія, Латвія, Литва, Естонія тощо). Однак саме приклад цих країн має стати підтвердженням того, що зміни можливі. Протягом 2001-2002 років, в рамках програми моніторингу виконання вимог для приєднання до Європейського Союзу (Monitoring the EU Accession Process: Judicial Independence) Інститутом відкритого суспільства (Open Society Institute) було підготовлено спеціальні звіти стосовно стану судових систем зазначених країн, які зафіксували наявність багатьох проблем, у тому числі й подібних до тих, про які говорили делегати IX з´їзду суддів України. Особливу увагу в зазначених звітах про стан судових систем приділено необхідності реального впровадження принципу незалежності суддів та питанням становлення ефективної системи суддівського самоврядування. В якості базових документів для визначення шляхів досягнення цих цілей було названо Рекомендацію Ради Європи № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року та Європейську хартію "Про закон про статус суддів" від 10 липня 1998 року.

Аналіз змісту зазначених звітів про стан судочинства у вищевказаних країнах дає підстави стверджувати, що судова система України йде тим самим шляхом і зустрічається з такими ж проблемами, що й абсолютна більшість наших сусідів із Східної та Центральної Європи. Водночас слід визнати, що зазначені країни набагато ефективніше та впевненіше подолали труднощі, які виникали на шляху до впровадження реальної незалежності суддів та інституційних змін у своїх судових системах. Підтвердженням цьому є набуття ними статусу держави-члена Європейського Союзу.

Безумовно, ті виклики та випробування сучасності, які ми всі спостерігаємо та переживаємо в Україні, не є унікальними. Абсолютно аналогічні проблеми існували та існують у багатьох інших країнах. Однак саме усвідомлення чіткої цілі, до якої слід дійти, та розуміння напрямку, який дозволить це зробити якнайшвидше та найефективніше, допоможуть зробити систему правосуддя прозорішою та ефективнішою.

У Біблії сказано, що "дорогу подолає той, хто йде". За цим принципом треба жити, працювати та розбудовувати систему правосуддя. Безумовно, що чи не найважливіша роль у цьому складному й тривалому процесі належить власне суддям та ефективній системі суддівського самоврядування.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Академія прокуратури України (збірник наукових праць)
Адміністративний суд Украіни (збірник наукових праць)
Правові науки України (Збірник наукових праць)