пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Адміністративний суд Украіни (збірник наукових праць)

Поняття та сутність принципів сучасного адміністративного права України


Антон КРАВЦОВ,
ад´юнкт кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка

Важливим питанням у теорії адміністративного права є визначення поняття загальних принципів адміністративного права. Дослідження цього питання впливає на розуміння та подальше вдосконалення самого адміністративного права, проведення реформування його інститутів, системи адміністративного законодавства, механізму адміністративно-правового регулювання управлінських відносин, правотворчої та правозастосовчої діяльності.

У вітчизняній правовій літературі це питання залишається недостатньо розробленим та майже не буває предметом окремих наукових досліджень. Це й обумовлює актуальність дослідження поняття як загальних, так і спеціальних принципів адміністративного права, яке, на нашу думку, завжди відрізнятиметься своєчасністю та дозволить краще зрозуміти й засвоїти теорію для вирішення практичних завдань у сфері публічного управління.

Слід зазначити, що дослідженням галузевих принципів права займалися як українські, так і російські вчені: В. Б. Авер´янов,

О. П. Альохін, К. К. Афанасьєв, Ю. П. Би- тяк, Д. Галліган, І. П. Голосніченко, С. Д. Князєв, Ю. М. Козлов, А. М. Колодій,

О. П. Коренєв, В. Я. Настюк, Ю. М. Стари- лов, Ю. О. Тихомиров, Г. Й. Ткач,

В. А. Юсупов та інші. Але, разом із тим, поняття принципів адміністративного права України, на нашу думку, досліджене недостатньо та має певною мірою фрагментарний характер.

У зв´язку з цим метою даної статті є визначення поняття та з´ясування сутності сучасних принципів адміністративного права України. Вважаємо, що визначення понять набуває в науковому пізнанні особливого значення. Адже наука, яка не має чіткого термінологічного апарату, не може називатися наукою. А до того часу, поки немає наукового визначення того чи іншого терміна, немає й чіткого розуміння його сутності, відсутній критерій розрізнення одних предметів від інших. При цьому виникнення понять — об´єктивна закономірність становлення та розвитку людського мислення.

Сутність та призначення поняття

Перш за все, треба визначитись з тим, що є поняття, та що означає визначити поняття. Розповсюдженими в літературі є наступні підходи:

—поняття — це форма мислення, завдяки якій відображаються загальні та суттєві ознаки предметів, які взяті в їх єдності. З сутності понять випливає їх роль у пізнанні [1];

— поняття — це думка, у якій узагальнені в клас та виділені з певної множини предмети на основі сукупності суттєвих ознак, які загальні тільки для цих виділених предметів [2].

Сучасне вчення про поняття не можна вважати досконалим хоча б тому, що існує принаймні п´ять його визначень. Одне з найпоширеніших визначень: поняття — це форма мислення, за допомогою якої відображається множина предметів у їх істотних і загальних ознаках. Згідно з другою точкою зору, поняття тлумачаться як ціла система знань. Таке розуміння поняття йде від Г. В. Ф. Гегеля. Третя точка зору зараховує до понять і ті уявлення, які позначаються словами-іменниками. Подібна точка зору фактично підтримується чи не всіма авторами підручників з логіки. Представники четвертої точки зору фактично ототожнюють поняття з тими судженнями, у яких розкривається сутність тих чи інших предметів або явищ. П´ята точка зору йде від Г. Фреге: поняття розглядається як одномісний предикат. Так, статус понять іноді поширюється і на сферу будь-яких предикатів (подібне розуміння цього терміна зумовлене специфікою формалізованої мови математичної логіки, а саме — числення предикатів) [3].

Поняття служать одним із найважливіших засобів духовного освоєння людиною оточуючого її світу та для того, щоб у подальшому освоїти його практично. Воно виконує дві основні функції: пізнавальну та комунікативну. Створення понять — важкий діалектичний процес. Він передбачає активність суб´єкта й включає в себе низку логічних прийомів, найважливішими із яких є аналіз та синтез, порівняння, абстрагування й узагальнення. Визначення поняття — це логічна операція, завдяки якій розкривається його зміст. Оскільки зміст будь- якого поняття складають загальні і суттєві ознаки предметів дійсності, то визначення поняття є разом з тим розкриттям сутності відповідного предмета [4].

Наукові погляди на принципи права

Термін "принцип" використовується у багатьох науках та має різний зміст для вчених. У філософії під принципом розуміють першооснову, основне правило побудови світу, а в логіці він є центральним поняттям, основою системи, який являє собою узагальнення та розповсюдження яко- го-небудь положення на усі явища тієї області, з якої даний принцип абстрагований [5]. В етиці принцип — внутрішнє переконання, максима, яка задає загальну настанову щодо ставлення до дійсності, нормам поведінки та діяльності [6].

Звертаючись до енциклопедичної літератури, треба зазначити, що В. І. Даль розумів принцип як наукове або моральне начало, підвалину, правило, основу, від якої не відступають [7]. Ф. Брокгауз та І. Ефрон визначали принцип як першооснову (пер- шопочаток), як те, що є основою для існуючого, об´єднує в думці й у дійсності сукупність фактів, а також керівне правило [8].

Радянська теорія права, виходячи з ідеологічних постулатів тотожності права і закону, розглядала принципи як особливості права. Наприклад, В. М. Семенов визначав принципи радянського права як загальні основні якісні особливості права й усіх його ознак як державного регулятора суспільних відносин, що зумовлені базисом соціалістичного суспільства і політикою радянської держави, які виражають соціалістичний характер радянського права та закономірності його переростання в єдині норми комуністичного співжиття

[9] . Уявляється, що зазначений підхід є застарілим, оскільки значно звужує роль і призначення принципів у праві. Принципи права — самостійне різнопланове явище і не може бути зведене лише до особливостей права та його ознак. Принципи можуть і не бути закріплені в нормативно- правових актах, а існувати як правові ідеї. Вони не обмежені рамками конкретного закону, а набагато ширші за змістом і є здобутком усієї цивілізації. Законодавець при створенні нормативно-правових актів може погоджуватись і брати на озброєння ті чи інші правові ідеї, але останні не випливають тільки з позитивного права, бо вони існують об´єктивно і випливають з природнього права.

У сучасній теорії права принципи визначаються саме як об´єктивно притаманні праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов´язування), які пред´являються до учасників суспільних відносин в цілях гармонійного поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів

[10] . Або як керівні ідеї, положення, провідні засади, що визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин [11]; керівні засади (ідеї), які зумовлюються об´єктивними закономірностями існування й розвитку людини та суспільства, і визначають зміст та спрямованість правового регулювання [12].

Таким чином можна стверджувати, що на сучасному єтапі розвитку теорії права вчені переважно схиляються до визначення принципів через ідеї. Але, наприклад,

А. М. Колодій при визначенні принципів права намагається поєднати як підхід, за якого принципи є головними рисами, так і те, що вони є ідеями. На його думку, принципи права — це такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності та підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять його головні риси, відрізняються універальністю, вищою імперативністю і загальнозначимістю, відповідають об´єктивній необхідності побудови та зміцнення певного суспільного ладу [13].

Визначення принципів власне адміністративного права

Стосовно радянського адміністративного права, то при вивченні його принципів, на нашу думку, в літературі мали місце певні недоліки. По-перше, розглядалися не принципи галузі адміністративного права, а принципи радянського державного управління, або взагалі вони ототожнювались між собою. Вважаємо, що принципи управління в СРСР — це керівні начала, що відображали погляди Комуністичної партії, погляди радянського суспільства на організацію та практичне здійснення виконавчої і розпорядчої діяльності в радянській загальнонародній державі [14]; або основоположні ідеї, відповідно до яких повинен будуватися та функціонувати апарат, котрий здійснює державне управління [15].

Такий підхід (радянська правова традиція), за якого розглядаються лише принципи державного управління, а принципи власне адміністративного права ігноруються, використовується й деякими сучасними вченими. В цьому питанні слід погодитися з О. П. Коренєвим, який, критикуючи таку позицію, зазначав, що державне управління і адміністративне право

— явища різнопланові, а тому не можна ототожнювати принципи управління та принципи адміністративного права. На думку вченого, було б неправильним зводити принципи адміністративного права лише до юридичного вираження основних принципів управління [16].

По-друге, при визначенні принципів власне адміністративного права їх розуміли як ті положення, що дістали офіційне закріплення в нормах позитивного права. Той самий О. П. Коренєв вважав принципами адміністративного права найважливіші положення, керівні ідеї, закріплені в нормах права, і які зумовлюють особливості адміністративного законодавства та практики його застосування [17]. Але з цим важко погодитись, адже принципи, на нашу думку, можуть і не бути закріпленими в законодавстві. Наприклад, такий важливий принцип адміністративного права як пріоритет прав і свобод людини та громадянина формувався протягом століть пошуків найкращої форми співіснування людини, держави та суспільства. Спочатку він був ідеєю-принципом первинності людини, її прав і свобод щодо інтересів держави, а потім отримав своє закріплення в законодавстві та став ідеєю-нормою позитивного права. Тому слід погодитися з О. В. Кузьменко, яка зазначає, що принципами права є не тільки ті, які закріплені в законодавстві та в інших джерелах правових норм, а й основні ідеї правосвідомості, які отримали загальне визнання в діяльності суб´єктів внутрішньодержавного і міжнародного права, незважаючи на відсутність їх формальної фіксації в об´єктивному праві [18].

Заслуговують на увагу і погляди

В. А. Юсупова, котрий визначав принципи радянського адміністративного права як основні начала (комплекси ідей), що характеризують його зміст, закріплюють закономірності розвитку, та які визначають механізм адміністративно-правового регулювання управлінських відносин [19].

На сучасному етапі розвитку науки адміністративного права поняття принципів галузі визначається наступним чином:

—основоположні ідеї, настанови, що виражають об´єктивні закономірності організації та формування державної влади в цілому (а також виконавчої влади зокрема), які визначають науково обґрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державних управлінських органів (повноважень державних службовців), що діють у системі державної влади, із здійснення управлінських функцій (в тому числі й контрольно-наглядових повноважень) [20];

—засадничі (основні) ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями й механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин [21];

— вихідні, об´єктивно зумовлені основоположні засади, відповідно до яких формується й функціонує система та зміст цієї галузі права [22];

— закріплені в праві керівні ідеї, які визначають характер, основу і обсяг правового регулювання суспільних відносин [23].

Від ідей-принципів правосвідомості до положень законодавства

Таким чином можна стверджувати, що в сучасній науці (теорії) адміністративного права під принципами найчастіше розуміються ідеї. Але, як правило, поняття та сутність категорії "ідеї" не розглядаються. За таких умов вважаємо необхідним навести й поняття та сутність останніх.

Визначаючи поняття ідеї (від грец. idea

— поняття, уявлення, образ), треба враховувати, що це суто філософський термін, що позначає "зміст", "значення", "сутність" та тісно пов´язаний з категоріями мислення та буття. Ідея — думка, розумовий образ, загальне поняття про предмет або явище; основна, головна думка, яка лежить в основі теоретичної системи або логічної побудови; зміст, сутність, задум, намір, план [24]. Виходячи з цього, можна зазначити, що принципи не можуть бути ідеями після закріплення в законодавстві, оскільки вони існують лише у свідомості. Як слушно зазначає С. С. Алексєєв, правові ідеї як такі (уявлення, поняття, концепції тощо) до змісту такого явища як "право", тим більше "позитивне право", не входять. Правові ідеї у всій своїй багатоманітності — це головний зміст іншого явища в юридичній сфері — правосвідомості [25]. Отже, принципи адміністративного права — складне правове явище, яке проходить стадії розвитку від ідей- принципів правосвідомості до положень, що закріплені у законодавстві.

На думку А. М. Колодія, важливою особливістю сучасного етапу розвитку пра- вотворчості в Україні можна вважати те, що у все більшій кількості нормативно-правових актів передбачені окремі статті, що встановлюють принципи організації, функціонування і співвідношення соціальних інститутів. Вчений вважає доцільним у майбутньому продовжити практику текстуального закріплення принципів і в інших нормативно-правових актах, тому що безпосереднє формулювання принципів в останніх сприяє більш правильному застосуванню і тлумаченню цих актів. Вони стають доступнішими і зрозумілішими для громадян. Крім того, принципи-норми мають і більшу нормативно-регулятивну силу [26]. З цією позицією варто погодитися, але все одно слід враховувати те, що принципи після їх закріплення в законодавстві держави перестають бути правовими ідеями природнього права. Водночас, відображення зазначених ідей в адміністративному законодавстві держави забезпечуватиме втілення в життя українського суспільства загальнолюдських цінностей, що відповідатиме стандартам європейського адміністративного права.

Також цікавим є питання й про те чи варто закріплювати в законодавстві України нормативне визначення принципів адміністративного права? На нашу думку, в законодавстві, перш за все, треба закріпити систему та механізм реалізації принципів адміністративного права України. А визначення поняття принципів вважаємо пріоритетним завданням сучасної науки адміністративного права, вирішення якого сприятиме одноманітності при їх практичному застосуванні.

Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, пропонуємо при визначенні поняття принципів адміністративного права України розглядати їх в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні принципи адміністративного права України — це основоположні ідеї, які є першоосновою для формування системи галузі, що існують об´єктивно в правосвідомості і повинні стати переконаннями для всіх суб´єктів (учасників) суспільних відносин у сфері публічного управління, та які є за своїм змістом ідеями природного права. У вузькому розумінні принципи адміністративного права України — це керівні положення, закріплені в Конституції України, законах та підзакон- них нормативно-правових актах, що перестали бути правовими ідеями та стали незаперечними вимогами для всіх суб´єктів (учасників) суспільних відносин у сфері публічного управління, які є за своїм змістом нормами позитивного права.

На нашу думку, зазначений підхід найкращим чином показує генезу правових ідей, їх вплив на законодавця та закріплення в законодавстві держави. Також він дозволить якнайкраще поєднати всі аспекти такого багатогранного феномену як принципи адміністративного права й у комплексі підійти до його вивчення.

При цьому слід погодитися з тим, що вирішення проблеми принципів адміністративного права України на основі запропонованого підходу до їх визначення потребує проведення в цьому напрямі грунтовних наукових досліджень, у ході яких потрібно надати відповіді на низку

питань. Цілком можливо, що після проведення таких досліджень доведеться уточнювати й ті положення, які запропоновані в цій статті.

Використані джерела:

1. Иванов Е. А. Логика : учеб. / Е. А. Иванов. М.: БЕК, 1996. — С. 44.

2. Щербина О. Ю. Логіка для юристів : курс лекцій / О. Ю. Щербина. — Вид. 2-ге, допов. і перероб. — К. : Юридична думка, 2004. — С. 38.

3. Тофтул М. Г. Логіка: посіб. для студентів вищих навчальних закладів / М. Г. Тофтул.

— К.: Академія, 2003. — С. 63.

4. Иванов Е. А. Зазнач. праця. — С. 45-47.

5. Философский словарь / под ред. М. М. Розенталя и П. Ф. Юдина. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М.: Политиздат, 1968. — С. 289.

6. Всемирная энциклопедия: Философия/гл. науч.ред. и сост. А. А. Грицанов. — М.: АСТ; Современный литератор, 2001. — С. 824825.

7. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: т. 1-4 /В. И. Даль. — М. : Русский язык, 1978. — Т. 3 : П., 1980. — С. 431.

8. Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь. Современная версия / Ф. А. Брокгауз, И А. Ефрон. — М.: Эксмо, 2005. — С. 465.

9. Семенов В. М. Принципы советского социалистического общенародного права / В. М. Семенов // Правоведение. — 1964. — Ms 1. — С. 20.

10. Скакун О. Ф. Теория государства и права : учеб. / О. Ф. Скакун. — Х. : Консум ; Ун-т внутренних дел, 2000. — С. 240.

11. ВедєрніковЮ. А. Теорія держави та права : навч. посіб. /Ю. А. Ведєрніков, В. С. Гре- кул. — 4-е вид., перероб. і допов. — К.: Центр навч. літератури, 2005. — С. 79.

12. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посіб. /П. М. Рабінович. — Вид. 5-те, зі змінами. — К.: Атіка, 2001. — С. 99.

13. Колодій А. М. Принципи права України /М. Колодій; НАВСУ. — К., 1998. — С. 27.

14. Советское административное право / под ред. доц. М. И. Еропкина. — М.: Юрид. лит., 1964. — С. 16.

15. Советское административное право : учеб. для вузов по спец. "Правоведение"/ под ред. П. Т. Василенкова. — М. : Юрид. лит., 1990. — С. 18-19.

16. Коренев А. П. Принципы советского административного права / А. П. Коренев // Правоведение. — 1967. — № 3. — С. 72.

17. Там же. — С. 73.

18. Кузьменко О. В. Процесуальні категорії адміністративного права : монографія /О. В. Кузьменко; НАВСУ. — Львів: Львівська книжкова фабрика "Атлас", 2004. — С. 103.

19. Юсупов В. А. Теория административного права / В. А. Юсупов. — М.: Юрид. лит., 1985. — С. 30.

20. Галлиган Д. Административное право: история развития и основные современные концепции / Д. Галлиган, В. В. Полянский, Ю. Н. Старилов. — М.: Юристъ,2002. — С. 194.

21. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. — У 2 т. / ред. кол. :

A. Б. Авер ´янов (гол.). — К.: Юридична думка, 2004. — Т. 1. Загальна частина. — С. 80.

22. Адміністративне право України: підруч. /Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко [та ін.]; за ред. проф. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 29.

23. Алехин А. П. Административное право России: учеб. / А. П. Алехин, А. А. Кармолиц- кий. — М.: Зерцало, 2007. — С. 19.

24. Философский словарь. — К.: А.С.К., 2006.С. 314.

25. Алексеев С. С. Право: азбука—теория— философия: Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. — М.: Статут, 1999. —289.

26. Колодій А. М. Зазнач. праця. — С. 24.




Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Академія прокуратури України (збірник наукових праць)
Адміністративний суд Украіни (збірник наукових праць)
Правові науки України (Збірник наукових праць)